Сценарій "Дівчина з легенди"

ДІВЧИНА З ЛЕГЕНДИ

Інсценівка за романом у віршах Л. Костенко «Маруся Чурай»

 

На сцену виходить хлопець і глядачам повідомляє:

Влітку 1658 року Полтава згоріла дощенту.

(Звучить гучна тривожна музика або шум великої  пожежі й набатні передзвони.)

Хлопець одягає рясу, стає монахом-літописцем.)

Сценою метушливо пробігають люди, викрикуючи:

– Горіли солом’яні стріхи над Ворсклою!

– Плавились бані дерев’яних церков!

– Вітер був сильний!

– Полум’я гуготіло!

(Гамір затихає. По паузі лине спокійна музика «ясного ранку». Де-не-де  повільно падають аркуші паперу.)

Монах (підібравши окремі аркуші):

І довго ще літав над руїнами магістрату

легенький попіл спалених паперів –

всіх отих книг міських Полтавських,

де були записи поточних судових справ.

(Вмощується «по-турецьки» на авансцені).

Виходять люди, підбирають аркуші (наводять лад), гомонять:

– Може, там була і справа Марусі Чурай?

– Може, тому і не дійшло до нас …

– …Жодних справ про неї …(подають монахові дошку на коліна, каламар із пером,стос паперу)

– … що книги міські Полтавські …

Монах (пишучи):

«… през війну, під час рабовання города, огнем спалені».

Люди (обступаючи монаха, між собою):

– А що якби знайшлася хоч одна …

– … в монастирі десь або на горищі?

– Якби вціліла в тому пожарищі –

– … немов неопалима купина?

– І ми б читали старовинний том,

Монах:

… де писар вивів гусячим пером, що…

Люди (хором):

Року Божого

Монах:

Такого то і

Люди (хором):

 Місяця

Монах:

Такого то, і

Люди (хором):

дня

Монах:

…перед Мартином Пушкарем…

 

(Хлопець вносить на вішаку костюм полковника Пушкаря й ставить вглибині сцени.)

Люди (вклоняючись):

полковником.

Монах:

… в присутності Семена Горбаня…

(Хлопець вносить костюм війта Горбаня.)

Люди (вклоняючись):

…що був на той час війтом у Полтаві…

Монах:

…перед суддею…

(Хлопець вносить і ставить третій костюм. Люди і його вшановують поклоном.)

Монах:

… Богом і …

Люди:

… людьми!

Монах:

…Чурай Маруся…(хлопець вносить ослін і гучно ставить навпроти гурту людей. До нього підходить дівчина – Маруся Чурай)

… на підсудній лаві,

І пів Полтави свідків за дверми!

(Музична вставка-пауза: соло скрипки  -  надривне, пронизливе.)

Один із натовпу:

І загула б та книга голосами…

Одна з натовпу:

І всі б щось говорили не те саме…

Хтось із натовпу (до залу):

І чорні бурі пристрастей людських

Пройшли б над полем буковок хистких.

Монах:

Оскаржену Марусю Чураївну

Тоді суддя суворо запитав …

Люди (дружним хором промовляючи, покроково насуваються на Марусю

(натовп і талановита особистість):

Коли, …чого… і для якой причини…

Таке… незбожне діло …учинила! (Мовчазна пауза.)

Високий із натовпу (випроставшись):

Але вона ні слова не сказала!

Обурена з натовпу:

Усправедливень жодних не дала!

Люди (розвернувшись спиною до Марусі, повертаються до монаха, обурені):

Тілько стояла, яко з каменю тесана.

Монах (записуючи):

Тоді громада загула прелюто…

Люди (обурено між собою):

– Вона ж свій злочин визнала прилюдно!

– Бо як до Гриця, мертвого, припала…

– Казала все …

– Як зілля те копала…

– Як полоскала …

– Як його варила…

– І як уранці Гриця отруїла!

Монах(пишучи):

«Тоді ми, вряд, зіпершись на свідоцтва голі,

В такий-то спосіб справа була рішена,

Що вбивця має бути карана на горлі,

На шибениці, значиться, обвішена.»

(Люди поволеньки розходяться в різні сторони, прихопивши «почесних громадян» (костюми). Чутно вигуки :

– Маруся. Убивниця. Не труїла!

– Вона ж співала, наче голосила…

– На себе кари божої просила.

– Співала так, як лиш вона уміла!

– А потім враз -  неначе заніміла.

– Є докази, що це вона дала пиття?!

– А хто би ще труїв Бобренка Гриця?

– Кому він ще так знівечив життя?

Монах (глянувши на Марусю):

… карана на горлі… значиться, обвішана…

(зосереджено дописує):

«Про що людей поштивих звідомляєм

І на потомні вписуєм віки .»

Декрет печаттю нашою змоцняєм

І підписом судейської руки. (Виходить.)

(Маруся теж виходить. Музична пауза – плаче скрипка.)

Маруся (повертається зі склянкою в руках, ставить її на ослін і звертається  до глядачів):

Не помста то була, не божевілля.

Людина спроста ближнього не вб’є.

Я не труїла. Те прокляте зілля

Він випив сам. Воно було моє…

А найстрашніше, що пече, як жога,

Перевертає душу від жалю:

Невірного, брехливого, чужого,

Огидного, -- а я його люблю!

…Мені всю ніч в очах це маячило.

А після тих проклятих вечорниць

Пройшло два дні,вже добре споночіло,

Аж, Боже мій! – заходить в хату Гриць.

Гриць (з’являється як привид):

Марусю! Я прийшов навіки.

Я на коліна стану, ти простиш?

Маруся:

Я найдорожчі сплакала літа.

Чого вернувся до моєї хати7

Ми ж розлучились… Матінко свята!

Чи я ж тебе примушую кохати?!

Коли своїм коханням поступився

Заради грошей і багацьких нив,

Чи ти тоді од мене одступився,

Чи сам себе навіки обманив?

Гриць:

Себе, Марусю. Не дивись вороже.

Мені ті дні повік не одболять.

Тут двоє матерів, твоя і Божа.

Хай нас вони на шлюб благословлять.

Людей накличем, зробим перепросини,

Щоб знали всі, хто чеше язиком.

Марусю, чуєш, зараз, ще до осени,

Поберемось та вступимо в закон.

Я зрадив, так. Але це біль чи злочин?

Скажу всю правду, ми тепер одні.

Кому з нас гірше? Я одводжу очі,

А ти у вічі дивишся мені.

Я мучуся. Я сам собі шуліка.

Є щось в мені так наче не моє.

Немов живе в мені два чоловіка,

І хтось когось в мені не впізнає.

І що найтяжче: мука ж моя марна,

Бо зрада – діло темне і брудне.

А ти – це ти. Ти і в стражданні гарна.

Ти можеш навіть пожаліть мене.

Відступник я . Нікчемний я і ниций.

Але ти любиш і тому прости.

Життя – така велика ковзаниця.

Кому вдалось, не падавши, пройти?

Що Галя – гуска, що й по ній це видно.

І все. І годі. – Я од неї втік.

А може,й правду кажуть, що ти відьма,

Приворожила – і пропав навік…

Маруся:

Тоді я двері відчинила в ніч.

Він ще не встиг збагнути, в чому річ,

Як я сказала:

– Йди собі, іди! –

А він сказав…

Гриць:

– Мені ж нема куди.

Маруся:

– Іди до неї. Будеш між панами.

А я за тебе, Грицю, не піду.

(Гриць-привид йде. Але, спраглий від хвилювання, рвучко випиває зі склянки. Звучать тривожні музичні акорди.)

Маруся:

Торкнувся склянки, випив… І погас…(бере склянку)

Оце і є вся правдонька про нас.

Ведіть, карайте, вішайте злочинну!

То я хоч там, хоч там уже спочину. (Виходить. Плаче скрипка.)

Монах (вибігає із сувоєм):

Наш гетьман, властію високий,

Такий наказ читати повелів! (Вискакує на ослін, розгортає сувій.)

«…Чурай Маруся винна ув одному:

Вчинила злочин в розпачі страшному.

Вчинивши зло, вона не є злочинна,

Бо тільки зрада є тому причина…

За ті пісні,що їх вона складала,

За те страждання, що вона страждала,

За батька, що розп’ятий у Варшаві,

А не схилив пред ворогом чола, –

Не вистачало б городу Полтаві,

Щоб і вона ще страчена була!

Тож відпустити дівчину негайно

І скасувати вирока того» (опускається з ослону, скручує сувій).

Універсал прочитано публічно,

Щоб справу тую уморить навічно.(Вибігає.)

(Музична пауза: ніжна мелодія весни. Повільно входить Маруся: вона змарніла, нездужає.)

Маруся (оглядає довкілля):

Весна прийшла так якось несподівано!

Зима стояла міцно до пори.

Вітри війнула з півдня. І тоді вона

Немов у Ворсклу з‘їхала з гори.

Спасибі, земле, за твої щедроти!

За білий цвіт, за те, що довші дні.

Прийшла весна. Сухоти є сухоти.

Все гіршає і гіршає мені.

…Шкода, що вже не заспіваю.

Город глушіє – вже не прополю.

Щодня ту ніч, як смерть, перепливаю.

Життя, як промінь сонячний, ловлю.

А дні стоять – не хочеться тужити!

І кожна пташка хатку собі в’є.

– Скажи, зозуле, скільки мені жити? –

Кує зозуля… Цілий день кує…

Іван приходив. Так, посидів мовчки.

Устав, пішов, оглянувся з воріт.

Лише весна укинулась в листочки,

Богдан підняв козацтво у похід.

– І знов земля кипить у боротьбі.

І знову я належу не собі. –

Сказав Іван. Дивився, як в останнє.

Торкнув мене прощальними устами…

І я, котрій давно вже все байдуже,

Уже нічим я сльози не впиню.

Прощай, Іване, найвірніший друже,

Шляхетна іскра вічного вогню!

Виходить полк. Іван під корогвами

І я край шляху осторонь стою.

Моя душа здригнулася словами.

Співають пісню. Боже мій, мою!

(Звучать уривки мелодій пісень. Маруся дослухається, ловить їх, інколи намагається підспівувати.)

І «Зелений барвіночку», й «Не плач, не журися,

А за свого миленького Богу помолися».

І про того козаченька, що їхав за Десну.

«Рости, рости, дівчинонька, на другую весну!»

І про воду каламутну, чи не хвиля збила.

І про тую дівчиноньку, що вірно любила.

І про гору високую,

І про ту криницю…

Дівчата вчора берегом ішли

Та й заспівали: «Ой не ходи, Грицю».

(Чутно далеке соло дівочого голосу або інструменту, що виконує пісню «Ой не ходи, Грицю».)

А я стояла… Що ж мені, кричати?...(Знесилена опускається, сідає, обіпершись на праву руку. Лівою тягнеться догори.)

Дівчаточка, дівчатонька, дівчата!

Цю не співайте, …(права рука підгинається. Маруся кладе на неї голову)

Я ж іще жива…(опускає ліву руку. Тужливо звучить сольне «Ой не ходи, Грицю» або віддалене « За світ встали козаченьки».)

 

Завіса.