Авторська казка " Казка про дівчинку - забуваку"

 " КАЗКА ПРО ДІВЧИНКУ - ЗАБУВАКУ"

Я розповім вам казку  про дівчинку Маринку . Маленьку, гарненьку дівчинку з кумедними кісками , яка  дуже полюбляла  малювати олівцями. Багато у неї було  різнокольорових друзів- олівців. Ось тільки біда – забувала Маринка їх в коробку складати. Помалює бувало, залишить олівці на столі і йде далі гратися. Довго терпіли олівці таке ставлення і одного дня вирішили: «Не хочемо ми жити в такої дівчинки-забуваки. Ми хочемо лежати в коробці на поличці, а не валятися як непотріб на столі.»

 Зібралися вони одного разу, зіскочили додолу і заховалися під стілець. А ось і Маринка прийшла, згадала, що не домалювала в альбомі. Кинулася шукати олівці, а їх ніде немає. Дівчинка  пошукала в усіх кімнатах та марно, олівців ніде не було.

• Де ж вони поділися, - роздумувала дівчинка. - Піду запитаю у братика  або у мами можливо вони  знають.

Але ні  братик , ні мама Маринці нічим не допомогли, бо ніхто не

знав, де поділися олівці.

•        Що ж робити ? Де шукати?, -   запитувала себе дівчинка.

А олівці тим часам перебігли під крісло, сховалися там і тихенько лежали, посміхаючись, вичікуючи, що буде далі.

• Нехай пошукає, буде знати як за нами доглядати, - роздумували олівці.

А Маринка все шукала і шукала, заглядала в усі шпариночки. Дівчинка заплакала, вона не знала, що їй робити адже так любила малювати.

 Раптом хтось погладив її   по щоці м´якенькою  лапкою. Це була кішечка Дуняшка. Вона почула, що у Маринки трапилася біда і прийшла їй на допомогу.

- Не хвилюйся, Маринко, ми знайдемо твої олівці, - промурчала кішка.- Я тобі обов´язково допоможу. Ти ж знаєш який у мене нюх, я що хочеш знайду. Навіть мишу за п´ять метрів чую, - втішала дівчинку Дуняшка.

         І пішла Дуняшка по кімнатах нюхати, шукати  пропажу. Аж ось під кріслом щось мелькнуло. Дуняшка нашорошила вуха – мабуть це миша. Підійшла ближче, придивилася, принюхалася. Так, це були Маринчині олівці.

-Маринко, я їх знайшло!, -  нявкнула Дуняшка.

         Дівчинка підійшла ближче, нахилилася  низенько до крісла і промовила:

« Вибачте мене, кольорові олівці, за те, що я  погано з вами поводилася. Тепер все буде інакше, я обіцяю вам. Повертайтеся, будь ласка»

         Олівцям стало шкода дівчинку, порадилися між собою та й вирішили повернутися.

         З того часу Маринка і олівці стали справжніми друзями. Дівчинка ніколи не забувала складати їх у коробку, олівці були дуже щасливі, що мали такого друга .