Авторська казка "Настуня і Жмурко"

                                             Жмурко і Дівчинка

        За високими горами, за зеленими лісами сходило сонечко. Воно розплющило свої червонясті оченята, простягнуло ласкаві теплі ручки –промені навкруги. І все ожило, загомоніло, стрепенулась вся природа. Весело заспівали птахи, листочки на деревах повернулися до сонця, люди розпочали свій трудовий день, навіть тваринки простягали свої мордочки до тепла сонячних променів.

       Маленький Песик Жмурко теж прокинувся. Він закліпав своїми оченятами-намистинками, солодко потягнувся у своїй хатинці, почухав лапкою за вушком і швиденько вистрибнув на подвір'я. Настусі  у дворі ще не було. «Вона, мабуть, ще спить»,- подумав Жмурко. Він підійшов до відчиненого вікна її кімнати і тихенько заскиглив. Настуся почула знайомий звук, додивилась мрійливий сон і прокинулась. Сонечко залило світлом і теплом усю кімнату.У вікно повіяло ранковою свіжістю. З кухні доносився запах сніданку, що готувала матуся. Мабуть, татусь вже поснідав і збирався йти на роботу .А вона, Настуся, так довго спала. Вона швиденько одяглась, розчесала свої золотаві кучерики і вибігла надвір. Там її чекав Жмурко. Він підбіг до дівчинки, лизнув її за ніжку, тихенько привітався-гавкнув і застрибав на задніх ніжках. Так він радів своїй найкращій подрузі. Адже вона з татусем врятували його від біди. Коли його маленького, знесиленого і голодного підібрали край села. Там у полі працював на тракторі її татусь. Дівчинка часто носила йому обід, а ввечері край села зустрічала з роботи. Саме там одного дня вони підібрали Жмурка.

      Доглядали однією сім'єю, годували, поїли, батько змайстрував йому маленький будиночок. А Настуся вистелила йому домівку. Так і здружились вони всі родиною!

     Ось і цього ранку пора проводжати батька в поле.

    Але що це?! В небі почувся страшенний гул. Полетіли ракети. Одна, друга, третя…Почулися десь далеко вибухи. Настуня злякалась, округлив очі Жмурко, голосно загавкав. Лише батько зрозумів, що розпочалась війна.

   Йшли дні за днями.Невеселі новини долітали звідусіль.Люди ходили зажурені. Татусь піщов захищати свій рідний край. Жмурко був сам не свій. Йому було жаль Настусі, яка сумувала за своїм татусем. Вони разом прислухались до новин про події, які розгортались навкруги. Разом ходили на край села, чи не повернувся бува татусь.

       Так минув рік, два, три…

      І, нарешті, довгоочікувана ПЕРЕМОГА. Татусь повернувся стомлений, змарнілий, посивілий. Але він-герой! Зраділа вся сім'я  : мама, Настуня, Жмурко. Знову настали щасливі дні. Знову всі разом радітимуть сонцю, новому дню, спокійному життю! Але найщасливіші Жмурко та Настуся, бо вони – справжні друзі!