«Балет» і його складові

 «Мистецтво балетмейстера»

Поняття «Балет» і його складові

План:

1. «Балет» як хореографічна форма, головні засоби сценічної виразності.
2. «Фабула» і «сюжет», структура балетної  вистави.

Балет (від лат.ballo – танцюю) – вид сценічного мистецтва, зміст котрого виражається в танцювально – музичних образах. Склався на протязі 16 – 19 ст. в Європі, і отримавши в 20 ст. розповсюдження у всьому світі. Балетний спектакль-це синтетичне театральне видовище. Він органічно поєднує в собі драматургію, музику, хореографію, мистецтво пантоміми, костюмно-декораційне оформлення та живу виконавську майстерність артистів. Основна ціль балетного спектаклю - вираження засобами хореографії змісту п’єси, її ідеї, взаємовідносин діючих осіб. Балет – найвища форма хореографії.

Головний засіб сценічної виразності в сучасному балеті – танець, який має ряд гілок: класичний, характерний, народний, танець «модерн», акробатичний і інші види танців. З різноманіття рухів класичного і народного танців балетмейстер повинен відібрати саме ті, які допоможуть переконливо розкрити конкретний зміст даного балетного твору. При цьому балетмейстер – творець завжди збагачує танцювальну лексику, привносячи до неї нові елементи і композиції спрямовані на конкретизацію образа.

 Хореографічний образ – цілісне вираження в танці почуття і думки, людського характеру. Образний танець змістовний, емоційний, сповнений внутрішнім змістом. Створити художній образ – означає змалювати в танці дію або характер, втілити на основі правдивого вираження почуттів, певну ідею. Образний початок має місце в найпростіших побутових і народних танцях, проявляється в їх емоційності, змістовній характерності, а інколи і в зображальних елементах. В балеті художній образ – це діюче лице, персонаж спектаклю. Йог танцювально – пластична характеристика складається на протязі дії з різноманітних епізодів, які дозволяють розкрити різносторонність характера. Балетний спектакль – це система художніх образів, взаємопов’язаних в єдиному драматичному конфлікті. Головний засіб створення художнього образу – дійовий танець(сольний, ансамблевий, масовий), але важливу роль можуть грати також пантоміма і дивертисмент. Основа худ.обр. – текст, створений балетмейстером. Але у відтворені виконавцями цей текст отримує ту чи іншу інтерпретацію. Разом з тим худ.обр. не свавільний – він існує як розкриття балетмейстерського задуму, втіленого в малюнку танцю.

Текст хореографічного твору не від’ємно пов’язаний з підтекстом, який він повинен відображати. Самі по собі арабески, аттітюди, жете, великі і маленькі ще нічого не відображають, якщо вони не сповнені думкою і почуттями. В такому випадку це лише набір рухів і поз «біомеханічні» вправи, які показують гнучкість і рухливість людського тіла.

Рухи ж, котрі сповнені конкретним почуттям, - стають виразником стану людини, його переживання, його емоції: радість, горе, гнів, любов і т. п. Враження виникає лише тоді, коли схвильованість артиста передається глядачу, коли разом із боротьбою почуттів та їх зміною у персонажа одночасно відбувається таж зміна почуттів у тих, хто на нього дивиться. Ось чому поняття: думка, почуття, схвильованість та виразність, враження, які органічно одні з одним поєднані і обов’язково входять в процес створення, виконання і сприйняття хореографічного твору.

 Допоміжний виразний засіб – пантоміма, яка має різновиди. Ці засоби в різних пропорціях і взаємовідношеннях у відповідності до сюжету, жанру та типу драматичної експресії, створюють так звану хореографічну дію. Пантоміма має підпорядковану дію і може створювати основу окремих епізодів, а також включатись в танець. В танці переважає виражальний початок, в пантомімі -  зображальний, танець має більш узагальнений характер, пантоміма – більш конкретизований; танець має чіткий ритм і побудований на повторі пластичних мотивів, пантоміма ритмічно і пластично більш вільна і різновидна. Але різкої грані між танцем і пантоміміою не може існувати, можливі перехідні явища. В таких випадках говорять про танцювальну пантоміму або про пантоміміний танець ( Ромео і Джульєтта – Лавровского, Іван Грозний – Григоровича ).

Основу балету створює дійовий танець, але часто в балет включають також дивертисмент. Лише в рідких випадках балет будується на основі якого -  небудь одного вида танцю (за виключенням класичного ).Дійовий танець – це танець втілення розвитку дій балетного спектаклю. В 19 -20 ст. дійовий танець охопив усі різновидності танцю, які розвивали дію, на відміну від дивертисментного, який виражав не дію, а стан і пантоміму, які розкривали дію, але нетанцювальними засобами. Дійовий танець – основний виразний засіб сюжетного балета, в безсюж. немає дійового т. Дійовий т. завжди розкриває сюжет і розвиває драматичну дію.В основі драматургії дійового танцю лежить конфлікт почуттів. Життя – це безупинно розвиваюча дія, це вчинки людини, в котрих проявляється його світорозуміння, переконання та принципи. І всі ці почуття опріч волі свідомості людей, неодмінно знаходять так або інакше своє відображення в їх зовнішньому вигляді і перш за все в міміці обличчя, жестах рук, осанці, ході і багато чого іншому. Коли людина знаходиться під впливом великої кількості почуттів  і між ними виникає боротьба, мова йде про переживання почуттів, котрі знаходять рівновагу тільки в результаті перемоги одних над іншими, і коли цей процес стає частиною художнього твору, то його можна назвати драматургією почуттів.

Кожне окремо взяте почуття має безліч відтінків і відповідно – розмір свого проявлення. Так, наприклад, радість може бути тихою, м’якою, а може бути бурхливою, нестримною. Вміння не тільки викликати в собі необхідні почуття, але й керувати ним – це велике, складне і тонке мистецтво акторської майстерності. Почуття , висловлені на сцені, також підпорядковані драматургічному закону: вони повинні мати свою експозицію, зав’язку, розвиток, кульмінацію і розв’язку.(лебединное озеро, жизель, бахчисарайський фонтан, Ромео и Джульєтта).

Дивертисмент – від французького –розвага, забава. Це театральне видовище зібране з номерів різних жанрів(драматичних, вокальних, танцювальних). Витоки – з народних вистав в Італії (епоха відродження: 14 -15ст.), в Росії – в 2 – й пол.18ст. Структурна форма всередині балетного спектаклю, яка є сюітою танцювальних номерів. В середині дивертисмента мали місце свої кульмінації (зазвичай – розгорнутий ансамбль класичного танцю, оточений номерами характерних танців). Зразками академічної форми дивертисменту є 2 –й акт «Баядерки», «Лебединого озера», а також останній акт «Спящей красавицы». Форми дивертисментної сюїти зберігаються в деяких балетах сучасних композиторів: «Гаяне», «Спартак», «Красный мак».

 Народження кожного балета, як і усякого іншого художнього твору, починається із задуму. Задум включає в себе ідею і тему, на основі котрих надалі буде створено хореографічний твір, а також зміст сюжету та фабули майбутнього спектаклю. Як визначається поняття «сюжет»? В художній літературі сюжетом називається система подій. За допомогою сюжету письменник втілює суспільні конфлікти, розкриває характери героїв в діях і в вчинках, у взаємовідносинах їх між собою. Він історичний і може бути зрозумілий тільки в зв’язку з тими конкретними суспільно історичними умовами, котрі його породили. В сюжеті обов’язковий конфлікт, а відповідно, зав’язка, кульмінація і розвиток дії. Сюжету в свою чергу допомагає фабула – це послідовність зображень, фактів, вчинків героїв в художній оповіді. Сюжет реалізується, розгортується в фабулі, тобто в хронологічній послідовності подій та дій. Фабула і сюжет невід’ємні один від одного і є основою композиції. Що таке композиція? Це структура художнього твору, обумовлена його змістом. Процес створення балетного спектаклю складається з 5-ти ланок єдиного ланцюга. Кожна з цих ланок – самостійний і складний творчій процес, котрий в той самий час перебуває в органічному взаємозв’язку з усіма іншими.

Перша ланка – виникнення у драматурга (або у самого балетмейстера) задуму ідеї – теми майбутнього спектаклю і втілення його в програму, яка складена по законам драматургії та розкриває сюжет, тобто ряду подій, котрі мають місце в певну епоху, в певних умовах, з визначенням і описом місця дії, часом і характером дії, з перерахуванням та розгорнутою характеристикою усіх основних дійових осіб. Навіть фантастичний сюжет несе в собі відбиток тої чи іншої епохи, національний колорит.

Друга ланка – є композиційний план, або музично – хореографічний сценарій, котрий створюється для композитора балетмейстером на основі готової програми та усіх вивчених необхідних матеріалів. Отримавши композиційний план, композитор приступає до створення музики, консультуючись в процесі з балетмейстером.  Створення композитором самостійного твору мистецтва – музики балета – і є ТРЕТЯ ЛАНКА. 

Четверта ланка включає весь період створення балета, всіх його танців і сцен. Першим етапом створення хореографії є робота балетмейстера з концертмейстером. Познайомившись з готовим музичним твором і з’ясувавши для себе його драматургічний розвиток, балет – р складає план роботи по створенню танців та їх постановці. Створюючи всі сольні і масові танці та сцени, він записує їх собі для пам’яті. Одночасно балетмейстер пише експозицію спектаклю, тобто опис свого задуму.

П’ята ланка – постановка усього твору в репетиційних залах: показ та вивчення з артистами сольних партій та кардибалета. Заключний етап роботи – репетиції на сцені з оркестром (декорації, костюм, грим, освітлення).

Тільки доброякісна драматургія балетної програми може слугувати міцним каркасом для музичної, а потім хореографічної драматургії балетного твору. Необхідно точно визначити різницю між  програмою, сценарієм (композиційним планом) і лібретто.

ПРОГРАМОЮ ми називаємо зміст, сюжет майбутнього балету, який викладений в літературній формі. В ній обумовлена задумана автором конструкція майбутнього балета: його акти, картини, епізоди, дається характеристика дійових осіб у їх взаємозв’язку, визначається лінія їх дій та вчинків. Програма являє собою лише літературне творіння, а зовсім не «балет», так, як не включає в себе ні музики, ні самої суті балета – хореографії. В минулому програму створювали самі балетмейстера(Дідло, Петіпа), позичаючи сюжети в більшості з міфології або ж з літератури.

 Ж.Ж.Новер казав в своїх «Письмах о танце», що від драматургічного твору завжди очікують дії, пристрасті, інтриг, без них п’єса не може надовго затримати увагу глядача.

СЦЕНАРІЙ АБО КОМПОЗИЦІЙНИЙ ПЛАН – це підібрана, спеціально розроблена вже балетмейстером послідовність танців і пантомімних сцен. Програма може бути написана любим драматургом, сценарій обов’язково потребує знань спеціаліста хореографа. Композиційний план потрібен композитору майбутнього балету, і звичайно, ще не вміщає в себе хореографію. Тільки отримавши від композитора музику, балетмейстер починає створювати хореографію спектаклю і створює його хореографічний текст.

ЛІБРЕТТО БАЛЕТА (першопочаткова драматургічна основа ) – це короткий опис змісту спектаклю: викладаються події, визначається ідея, конфлікт і характери. Сценарії за часту основані на літературному творі і складаються з врахуванням можливостей їх музичного та хореографічного втілення. Програма, яка первісно була запропонована для створення балета, і лібретто, написане після його постановки, часто не співпадає. Автор програми  зобов’язаний побудувати драматургію балетного спектаклю з таким розрахунком щоб дія відбувалась в теперішньому часі. Балет не користується словами і не може розповісти про те що минуло або повинно статись. «Балет не терпит в своей грамматике времени будущего или прошедшего, а требует только настоящего, иначе зрителю трудно будет понимать сюжет его…» - писав  в свій час А. Глушковський. В балетному спектаклі ми сприймаємо тільки ті дії котрі бачимо власними очами. В крайньому випадку автор може використати так званий наплив почуттів у вигляді спогадів. На основі сценарію пишеться балетна музика.  Її розподіл на акти і картини, сцени і номера, послідовність і структура епізодів визначаються сценарієм. Музика дає танцю метро ритмічну і емоціонально – образну основу. Балет – це драма написана музикою і втілена в хореографії.