РЕЖИСУРА ТАНЦЮ АБО БАЛЕТНА РЕЖИСУРА

РЕЖИСУРА ТАНЦЮ АБО БАЛЕТНА РЕЖИСУРА

План:

1. Види хореографічних режисур.
2. Сходи драматургії.
3. Поняття «драматургія балету».

 Це комплекс прийомів і методів для створення музично-хореографічного образу. Включає в себе використання всього арсеналу зображально-виражальних засобів хореографії і відповідає на найголовніше питання - як, яким чином, і умовно включає в себе сім основних видів режисури:

    1.Режіссура руху (виразного і образотворчого).

Режисура руху (виразного і образотворчого) є і має бути завжди, тому, що це основа з основ, це Альфа і Омега хореографії. Виразні руху (пози) балету є серцевина хореографії. Вони власне і роблять танець танцем, вільним виливом емоційного стану людської душі і людського тіла. Це режисура будується в основному на образотворчому танцювальному матеріалі і пантомімі.

2.Предметна режисура (з реальним предметом і предметами).

Цей вид режисури припускає використання в танці додаткових засобів перш за все це атрибути і символи вказують на персоніфікацію діючого персонажа (у царя жезл, у гладіатора меч і т д.) По друге це сценічний реквізит, дозволяє глядачеві розмежувати соціальний статус, належність суспільної верстви і що робить в силу своєї специфіки побудова особливої ​​лексики (приміром, селянка з відрами на коромислі і дворянку з букетом чудових троянд) в силу специфіки вони не зможуть однаково рухатися, і хореографія буде відрізнятися.

     3.Безпредметна режисура (з уявними предметами або збудованими з тіл).

Ця режисура має історичне минуле, при формуванні принципів балетної вистави і їх змісту надавалося величезне значення. Танець був дієвим, тобто всі головні перипетії сюжету вирішувалися пантомімою. Грамотне і вміле використання в поєднанні з даною режисурою з фантазією постановника, посилить і збагатить його творіння.

4.Режисура уяви (з уявним персонажем або персонажами).

Цей вид режисури, використовуються в хореографії значно рідше, ніж інші, і застосовується як балетмейстерський прийом в окремих сценах або невеликих танцювальних фрагментах. Постановник завжди повинен відчувати себе в своїй стихії бути новатором, постійно додавати нове, своє, пропагувати самобутність і не боятися експериментувати. Режисура уяви це один з головних, потрібних і ефективних інструментів.

    5.Режисура ситуацій (різних сценічних положень дійових осіб).

Суть даної режисури полягає в тому, що для її застосування необхідно володіти певними прийомами, методами розвитку руху (механічна, метроритмічна, метафорична) і володіння поняттям «Динаміка сценічного простору». Вихід з якоїсь мізансцени або навпаки створення певної мізансцени, завжди обмежується планшетом сцени та її планами, а ми знаємо, що плани сценічного майданчика неоднорідні: на авансцені рух звучить дуже сильно, а на другому або третьому плані у лаштунки звучання руху, та й дії танцю приглушені. Виходячи з цього ми змушені враховувати дану специфіку і відповідно намагаємося знайти ті рухи, пози, і будуємо танцювальну комбінацію таким чином, щоб потрібна ситуативність або звучала голосно або навпаки була приглушена.

   6.Режисура імпровізації (створення танцю в реальному часі).

Даний вид режисури полягає в твір танцювальної лексики персоніфікаціонних чи емоційних властивостей, персонажем або персонажами в реальній танцювальній дії, в реальному виразно-конкретному музично - драматургічному просторі, носить характер миттєвої (одномоментної) творчості.

   7.Режисура стилізації (методи стилізації руху)

Даний вид режисури є найбільш важким з усіх, але і самий цікавим для прояву індивідуальної творчості, так як передбачає максимальне використання всіх професійних та інтелектуальних здібностей постановника і, перш за все володіння «Режисурою руху». По-друге, ця режисура вимагає танцювальної техніки як такої взагалі. По-третє, знання і володіння елементарними основами музичного матеріалу. Умовно дана режисура припускає, що автор виробляє трансформацію початкового руху різними способами і методами, тобто:

- переказ іншої стилістики руху або танцювальної фрази (комбінації) різними видами балетних режисур;

- виконання рухів в різних умовах метроритму, темпоритму;

- надання руху певного характеру, тобто застосувати аспект метафоричного, персоніфікаціонного перетворення руху та подальшого його розвитку.

      Танець в силу своєї смислової змістовності та універсальності є одним з життєвих проявів людини, має величезне значення в культурному просторі і, на думку дослідника А. Гіршона, іноді трактується як «... ваш власний танець з життям» , в якому все, з чим ми зустрічаємося, є партнером по танцю. М.Ю. Єрьоміна весь процес історико-культурного становлення суспільства визначає як «роман Людства з Танцем», який схожий на взаємовідносини батьків і дітей, ролі яких постійно змінюються: то людство виступає в образі суворого тата, а новий танець одягає маску пустотливого пасинка, то сам танець стає залізним консерватором і не слухає закликів спраглих; їх змін нащадків Адама і Єви ».

Кожен етап розвитку танцювального мистецтва має певний сенс, який А.Ф. Лосєв розуміє як «відомого роду відображення, але вже у свідомості та мисленні, а не просто у фізичній або фізіологічнії дійсності».

    Смислова універсалія танцю розкривається в його різних функціях: моральної, комунікативної, психологічної гедоністичної, регенераційної, розвиваючої, навчальної, виховної і т.д., кожна з яких містить в собі суворо індивідуальний сенс і породжує певні типи «танцювальної експресії» (Ю.М . Слонімський) або методи хореографічного мислення. «Семантичнє віяло» (Т. Є. Дадіанова) сенс танцю виникає вже на ранніх стадіях розвитку людини. І.А. Герасимова пише: «Розвивається особливий різновид мислення - ритмомислення, під яким розуміється" здатність через зовнішній виражений ритм вловлювати внутрішні пульсації об'єктів ». Ритмічно організований танець вже тоді грав роль універсальної мови універсальної мови розуміння та вболівання, спілкування, навчання, пізнання.

      Подальший розвиток хореографічного мислення розвивався за двома основними напрямками: становлення методів хореографічної драми і танцювальної симфонії. На сучасному етапі, завдяки філософському і гуманітарному розумінні мови як «втілення соціокультурних і персональних смислів», стало актуальним розгляд смислового значення танцю, що складається з двох моментів - індивідуальної значущості виразного руху тіла танцівника і універсального сенсу людського тіла.

СХОДИ ДРАМАТУРГІЇ

1.ЕКСПОЗІЦІЯ - Тут глядачі знайомляться з діючими особами: слухаючи музику і спостерігаючи танцюючих, розуміють, що перед ними - люди певної національності, які живуть або жили в ту чи іншу епоху. Стає зрозумілим жанр танцю-народно-характерний, фольклорний, історичний, або класичний дует, сольна варіація, па-де-труа, па-де-катр, масовий, кордебалетний танець. Експозиція налаштовує глядачів на сприйняття танцю.

2.ЗАВЯЗКА – Початок дії,виконавці які вийшли на сцену починають власне танець. Вони роблять складніші рухи, інтригують: що буде далі, після цієї зав'язки, як буде розвиватися танець.

3.Розвиток дії (ряд ступенів перед кульмінацією) також буває наростаючим, сильним або розтягнутим, розхолоджує.

Про розвиток танцю (ряду ступенів перед кульмінацією). Розвиток танцю, як і його зав'язка, визначається задумом і змістом хореографічного твору. Він не обов'язково має йти сходами вгору, щоб кожна наступна комбінація неодмінно перекривала попередню. Можуть бути і навмисні спади, як би повертають назад, з метою накопичення «інтриги» для подальшого злету на більш високу ступінь.

4.КУЛЬМІНАЦІЯ, як і зав'язка, може бути яскравою, вражаючою, справжньою вершиною танцю, зрозумілою для  глядачів.

5.РАЗВЯЗКА повинна бути підготовлена ​​органічно всім ходом танцювального дії, але буває невиправдано раптовою, нічим не обумовленою, а в іншому випадку - затягнутою, охолоджуючим, порушує всі враження від танцю. Закінчення хореографічного твору. Глядач отримує відповіді на всі питання, поставлені автором на розсуд глядачів які виникли у нього по ходу сценічної дії. Балетмейстер повинен дати свій авторський філософський смисловий підсумок. Має бути яскравим, могутнім, сильним щодо попередніх сцен.

      ДРАМАТУРГІЯ БАЛЕТУ -  конфліктний розвиток дії балетного спектаклю. В її основі - сюжетний і смисловий конфлікт, закладений у певній життєвій ситуації, що розвивається та вирішуються протягом музично-хореографічної  дії.  Визначається сценарієм, що дає короткий словесне виклад ідеї, сюжету, конфлікту, характерів героїв майбутнього спектакля. Центральне  значення в хореографічному втіленні музичної  драматургії набувають кульмінаційні, вузлові епізоди, етапні моменти сюжетної дії. На  чергуванні цих епізодів заснована зміна зав'язки, розвитку дії, кульмінації, розв'язки. Драматургія балету передбачає не стільки виявлення у виставі подробиць сюжету, опис побуту та інше, скільки втілення вузлових подій внутрішнього світу і взаємин героїв або етапних моментів у долі народа. У безсюжетного балету драматургія балету заснована на зіставленні, зміні, контрастах, розвитку людських переживань, що втілюють певну ідею. Драматургія балету близька і драматичному  театру і сімфонічній музиці. У різних жанрах балетного спектаклю ця близькість може реалізовуватися в різних ступенях, породжуючи різноманітність драматургічної форм від сюжетно-розвиненого балету-п'єси до безсюжетного балету-симфонії. У найбільш досконалих зразках балетного театру драматургія балету заснована на глибокій  єдності сценарію, музики і хореографії.