Батьківські збори: "Перешкоди у вихованні"

 Тема: «Перешкоди у вихованні»

Мета: сформувати в батьків і педагогів інший погляд на виховання: заміна постійного «пресингу» на співробітництво, взаєморозуміння.

Девіз: « Виховання – велика справа, ним вирішується доля людини»

Форма проведення : педагогічне ток  - шоу

Семінар готують :  батьківський комітет школи, батьки-вчителі, вчителі.

Ведучий :  директор школи

Хід проведення :

1.Вступне слово ведучого

   Нова філософія виховання поставила в центр уваги особистість як найвищу соціальну цінність, творця власного життя.

Молода людина повинна бути адаптованою до життя , здатною до активної життєтворчості. Виховний процес перетворюється у співбуття педагога, школяра, батьків.

Виховання дітей у сім’ї є першоосновою розвитку дитини . Особливу роль відіграє загальний мікроклімат, настрій, уклад, спрямованість.

  В організації родинного виховання педагоги і батьки як партнери взаємодоповнюють один одного. А коли такий тандем відсутній, коли вчитель у школі направляє дитину в одне русло, а вдома дитину виховують в іншому напрямку, то результат виховання сходить нанівець.

 Виходячи з цього , щоб дії педагогів та батьків не призвели до втрати контакту з вихованцями, не спричинили порушення їхніх міжособистісних відносин. Тут є оптимальними такі виховні правила:

1.Уважно вивчіть дитину - з’ясуйте вона нормальна чи невротична.

2.Не судіть дитину навіть якщо її дії гідні осудження.

3.Відповідайте на почуття дитини.

4.Якщо необхідне покарання, нехай дитина сама його обере.

5.Караючи дитину переконайтесь, що вона розуміє свою провину.

6.Зробіть так, щоб проблеми моральної поведінки були не вашими, дорослими проблемами, а спільними з дітьми.

7.Не скупіться на похвалу.

8. Накладіть обмеження на небезпечні і руйнівні дії.

9.Вчіться виділяти в морі помилок острівець успіху.

10.Вчіть дитину самостійно оцінювати свої досягнення.

   Отже, панове закликаю вас до обговорення . Моє перше питання  адресоване батькам- вчителям: «Яку модель виховання обрати?»

  Виступ 1:

Будь-яке загострення стосунків лише підливає масла у вогонь. Будьмо мудрішими, не наказуймо дитину, не караймо її. :

1.Дайте свободу . Ваша дитина вже виросла.

2. Підтримуйте самооцінку, відчуття самоцінності.

3.Сприймайте дитину такою, якою вона є.

4. Активно співчувайте її потребам.

5.Будьте разом з нею( читайте, пояснюйте).

6.Допомагайте, коли просить.

  «Три нещастя є в людини6 смерть, старість і лихі діти» ,- говорить українська мудрість. Старість – невідворотна, а смерть – невловима, перед цими нещастями ніхто не зможе зачинити свої двері, а від лихих дітей дім можна зберегти, як від вогню. І це залежить на тільки від батьків і вчителів. А й від дітей.

  А ще в народі кажуть: «Від доброго дерева добрий пагінець одійде, од добрих батька й матері піде добра дитина».

    Фізичне покарання - це показник не тільки вашої слабкості, розгубленості, безсилля, але й педагогічного безкультур’я. Ремінь вбиває у дитячому серці витонченість і чутливість. Основні методи, на мою , думку: переконання, мотивування.

Виступ  2:

 Авторитаризм замість співробітництва.

 Виховання – справа не  тільки держави а й суспільства, кожної людини. Держава разом з суспільством основні принципи демократичного виховання. Адже авторитаризм знищує творчий початок  у вихованні. Це не відповідає завданням країни, яка стала на демократичний шлях розвитку.

Вчителю нелегко в класі, де стосунки більш , не авторитарні. Але якщо дитина впродовж 10-12 років взаємодіє в авторитарному середовищі, то вона здатна лише до життя в такому середовищі. Отже, не змінивши взаємин у школі, ми не зможемо сформувати демократичне суспільство. Демократія там де критична маса людей у суспільстві потребує демократичних взаємин, демократично мислить і очікує цього від інших.

Виступ 3:

Ключ до дитини - не в її поведінці, а в її уяві. Хто хоче оволодіти поведінкою, той нічого не досягне; а все зробить із дитиною і підлітком той, хто оволодіє дитячою уявою. Оволодіти дитячою уявою не означає нав’язати дитині власну думку, а потрібно зробити так, щоб проблеми дитини стали і вашими спільними проблемами.

  Якщо ви і хочете нав’язати свою власну думку дитині, то потрібно, щоб вона була направлена на покращення навчання та виховання.

  Якщо вихователь не задоволений вчинком дитини, то потрібно робити не більш як одне зауваження за хвилину, якщо їх буде занадто, то ваша дитина відключиться, перестане реагувати на ваші слова, стане не чутливою до ваших оцінок.

  Порадьтеся з дитиною, хоче вона розглядати те чи інше питання, якщо ні то краще перенесіть розмову на більш сприятливий час.

  Однак у реальному виховному процесі і неминучі ситуації, коли педагог змушений застосовувати до вихованця певні виховні санкції, які викликають в останнього негативні емоційні реакції. Водночас вихованець має бачити, що педагог глибоко поважає, шанує й любить його.

  Виховання – це поступовий , кропіткий процес і поспіх у ньому неможливий.

 

 

 

Виступ 4:

Велика роль у вихованні дітей належить зайнятості  батьків, яка і є перешкодою у вихованні. Дуже важко працюючим батькам, простежити хоча б один день без нотацій власним дітям. Як важко перебороти в собі розуміння, що дитина не в

змозі виконувати доручену справу, як дорослі. Мало уваги приділяють вони колективним творчим справам, сімейним бесідам, які б були здатні вирішувати ту чи іншу проблему.

 У зайнятості батьків відсутня здатність вислухати дитину, яке є справжнім мистецтвом, що нажаль вдається не всім.

  Готових рецептів сімейного виховання немає. Є люди  , здатні тільки родити, але не здатні по - справжньому народжувати. Повнокровна й гармонійна особистість народжується материнською і батьківською мудрістю. Щоб виховати дитину, слід дотримуватися правил у реалізації своїх сімейно-побутових педагогічних функцій. Основні з них такі:

1.Встановлювати і дотримуватись загальноприйнятих норм поведінки, чіткого режиму життя, практикувати визначення кожному членові сім’ї його обов’язків, контролювати їх виконання, спільно з дітьми аналізувати стан життя своєї родини, її перспективи, внутрішньо сімейні плани незважаючи на свою зайнятість.

2. Постійно тримати в полі зору шкільне життя дитини, цікавитися її успіхами, проблемами, труднощами, інтересами, запитами, прагненнями і способами їх задоволення.

3. Знати товаришів своєї дитини, зони її неформального спілкування, сповідуванні  нею ідеали, пріоритетні життєві орієнтири.

4. Компетентно і педагогічно грамотно обговорювати з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей, перша інформація повинна надійти від батьків, а не від компанії.

5. Бути готовим до прийняття певних «дисциплінарних» рішень щодо обмеження  «непродуктивного» часу життя дитини і контактування її з «підозрілими» товаришами.

  Виховує все: люди, речі, явища, але на першому місці батьки й педагоги.

 Учити жити - це означає передавати від серці в серце моральні чесноти.

І передає ці чесноти той,хто з колиски пестить дитину, хто дбайливою рукою підтримує її перший крок, хто веде її за руку першою стежиною життя. Це мати, батько, вчитель. Тож на перше місце у вихованні дитини потрібно ставити саму дитину, але ні в якому разі не свою зайнятість.

Виступ 5:

  Для того , щоб виростити повноцінну людину, культурну, моральну, творчу і соціально зрілу особистість, необхідно, щоб учителі і батьки діяли спільно, щедро віддаючи свою доброту, досвід, знання.

  Найголовніше для дитини - щоб її любили такою, якою вона є.

  Є багато різновидів потворної любові, головні з яких :

•                   Любов, розчулення , замилування;
•                   Любов деспотична;
•                   Любов відкупу.

  І все це гіперопіка або сліпа любов.

  Любов , розчулення  замилування - найбільш сумне з того що можна уявити собі у взаєминах між  батьками і дитиною. Це інстинктивна , нерозумна, інколи наївна любов. До чого вона може призвести?Дитина, вихована в атмосфері замилування, не знає . що у людській спільноті є поняття  «можна», «не можна», «потрібно». Їй здається, що все їй дозволено. Вона не знає обов’язку перед батьками, не вміє і не хоче трудитися, тому, що не бачить людей і не відчуває серцем, що у тих, хто її оточує, є свої бажання, свої потреби, свій духовний світ. У неї складається тверде переконання у тому, що вона приносить щастя, радість батькам та іншим людям вже тільки тим, що вона просто живе на світі. До цього призводить сліпа батьківська любов.

 На цьому ж рівні знаходиться і батьківська гіперопіка. Це проявляється з перших днів навчання дітей у школі, коли дитина приходить і не може одягнути шапку, штанці, не вміє застібати ґудзики, не знає що є в портфелі, а чого немає, боїться самостійно зробити крок, щоб не помилитися. Гіперопіка батьків проявляється ще в тому, що батьки всі питання вирішують за дітей, як би можна було б вони б і мислили замість них. На жаль, така любов призводить до розгубленості і  самотності у суспільстві, коли поряд , одного разу, не стає мами.

  Таким дітям дуже важко адаптуватися у новому колективі, часто не знаходять спільну мову з однокласниками, вороже налаштовані до вчителя і стають замкненими у собі. Душевний стан дитини залежить від нас – батьків!

Ведучий :Отже, панове, ми можемо зробити проміжний висновок, що вихователь не має права бути песимістом стосовно дітей. Моє наступне питання адресовано вчителям: «Які б ви назвали , на вашу думку,перешкоди у вихованні?»

Виступ 1:На мою думку такою перешкодою є наша дорослість.

Чим ближче спостерігаєш те, що зветься навчально-виховним процесом, тим більше переконуєшся в тому, що справжня школа - це багатогранне духовне життя дитячого колективу, в якому вихователь і вихованець об’єднані великою кількістю інтересів та захоплень. Людина, яка зустрічається з учнями лише на уроці – по одну сторону вчительського столу, а з іншого боку залишаються учні – не знає дитячої душі, а хто її не знає , той не може бути вихователем. Для такої людини за сімома замками зачинені думки, почуття і прагнення дітей.

 В.О.Сухомлинський писав,що що учительський стіл інколи перетворюється на ту кам’яну стіну ,через яку вчитель веде «наступ» на свого «противника» - учня. Але частіше він стає тією оточеною фортецею, яку «противник» бере виморюванням, а « воєначальник» почуває себе зв’язаним по рукам і ногам. Він зазначав,що навіть у вчителів, які знають свій предмет виховання іноді перетворюється на жорстоку війну тільки тому, що жодні духовні єднання не пов’язують педагога і учнів. Головною причиною потворних . недопустимих стосунків між наставниками і їх вихованцями , котрі мають місце в деяких школах, є взаємне недовір’я і підозрілість: іноді вчитель не відчуває сокровенних рухів дитячої душі, не переживає дитячих радощів і печалей, не прагне поставити себе в думках на місце дитини. Видатний польський педагог Януш Корчак в одному із листів нагадує про необхідність піднятися до духовного світу дитини, а не опуститися до нього. Це дуже важлива думка, в суть якої педагогам необхідно глибоко поринути. Не ідеалізувати дитину, не приписуючи їй якихось чудесних якостей, справжній педагог не може не брати до уваги того. Що дитяче сприйняття світу, дитяча емоційність і реакція на дійсність, що їх оточує, відрізняється безпосередністю, притаманною їм якістю і чутливістю.

  Сухомлинський В.О. зазначав , що є риси душі, без яких людина не може стати справжнім вихователем. На першому місці - вміння проникнути в духовний світ дитини. Тільки той стане справжнім вчителем, хто не забуває, що сам був дитиною. Бідою багатьох вчителів ж те, що вони забувають : учень - це перш за все жива людина, яка вступає в світ пізнання, творчості, людських стосунків. У вихованні не має чинників , які діють на людину ізольовано. Урок - важлива організаційна форма процесу пізнання світу дитини. Від того як діти пізнають світ, які переконання формуються у них, залежить весь склад їхнього духовного життя. Але пізнання світу не зводиться тільки до засвоєння знань. Біда багатьох вчителів. В тому, що вони вимірюють і оцінюють духовний світ дитини тільки оцінками і балами. Ділять всіх учнів на дві категорії в залежності від того. Вчать чи не вчать діти уроки.

Виступ 2 :

Лицемірство зазвичай стає перешкодою у вихованні та навчанні учнів.

Лицемірство - це невідповідність слів, учинків, справжнім намірам, почуттям, нещирість, удавана сердечність, доброзичливість якою приховані лихі дії.

  Важлива роль морального виховання розглядаючи дане питання. Вчитель повинен бути взірцем до якого слід прагнути. Лицемірство породжене динамічним розвитком суспільства, зміною соціальних орієнтирів, що поглиблює проблему поколінь, ускладнює стосунки вчителя і учня. Воно може породжувати конфлікти, недовіру з боку учня. Недовіра може породжувати безконтрольність, неможливість педагога впливати на учнів.

Виступ 3:

Шановні батьки!

Пам’ятайте, батьківська любов потрібна для самоповаги дитини, добрих взаємин з іншими людьми, позитивних уявлень про самого себе. Дуже часто саме відсутність віри в краще, що є в дитини, близьких людей - матері і батька - штовхає дитину або підлітка на негативні кроки.

 Ми повинні чітко уявити собі, що багато залежить від наших стосунків з дітьми, і що прояви різних рис характеру дітям потрібно не описувати , а демонструвати.

  Найголовніше правило - навчитись слухати . Слухаючи з живим інтересом, розуміючи, що дитина знає більше, ніж ми уявляємо.

  І нехай підтримкою вам будуть слова Януша Корчака ( 1878-1942, польський письменник, педагог, лікар; в роки окупації Польщі фашистською Німеччиною він героїчно боровся за життя дітей у варшавському гетто, загинув із 200 своїми вихованцями):  «Думок у дітей не менше, і вони не бідніші та не гірші , ніж у дорослих, тільки вони інші».

Діти сподобляються дорослим, копіюючи їх, орієнтуються на їхню поведінку як приклад. Тому недарма в народі кажуть: « Від доброго дерева добрий пагінець одійде, од добрих батька й матері піде й добра дитина».

Щоб легше знаходити спільну мову з дітьми в різних ситуаціях слід дотримуватись такого меморандуму.

Меморандум від вашої дитини

- Не намагайтесь обговорювати мою поведінку під час конфлікту. Я не маю нічого проти, щоб обговорювати її, але давайте зробимо це пізніше.

- Не намагайтесь навчати мене. Ви б дуже здивувались, дізнавшись, як добре я знаю, що таке «добре» і що таке «погано».

- Не примушуйте мене вважати, що мої помилки – злочин. Я повинен навчитися робити помилки, не вважаючи при цьому, що ні на що не здатний.

- Не прискіпуйтесь і не бурчіть, бо інакше мені доведеться глухим, щоб якось захиститись.

- Ніколи не вважайте, що вибачитись переді мною - нижче вашої гідності.

- Ставтесь до мене так, як ви ставитесь до своїх друзів. Тоді я теж буду вашим другом.

  Ведучий :Дитина - це дзеркало, у якому його батьки можуть побачити самих себе. Світло у вікні дому… Які почуття воно викликає у наших дітей? Радість, що на тебе чекають? Щасливе зітхання: « Ну от я і вдома, роздратування: «Чого  їм не спиться, що їм треба від мене, побоювання: «Як пройти тихенько, щоб обійшлось без скандалу та галасу». Яка із цих думок виникне у вашої дитини, коли стане вона на поріг рідної домівки, залежить саме від Вас, батьки, від Вашого вміння знайти спільну мову, компроміс у відносинах з нею, допомогти порадою і зарадити в біді.

Моє наступне запитання до вас, шановні батьки: « Чи може вихователь бути песимістом стосовно дітей?»

 Виступ 1:

Основа виховання – це особистісний підхід до учнів.