Байдужість до навчання - чия проблема? Дітей чи дорослих? Виховання свідомого ставлення до навчання

   Байдужість до навчання  --- чия проблема?  Дітей чи дорослих?

             Виховання свідомого ставлення до навчання. 

                                                                         Меденець Поліна Іванівна.

                                                                         Вчитель початкових класів.

                                                                         Червоноіванівський  ліцей.

                                                                         Кам'янський  район.

                                                                         Дніпропетровська  область.

                 Кожен учитель прагне, щоб його учні добре та з інтересом навчались.          Батьки також в цьому не менш зацікавлені. Але часто їм доводиться 

  спостерігати, що бажання у дітей немає.  То ж дорослі в таких випадках

  стикаються з тим, що в учнів ще не сформувалися потреби  в одержанні

  знань, в них немає інтересу до навчання. В чому сутність потреби в

  знаннях?  Коли і як вона виникає? Як розвивається? Які засоби треба

  застосувати для формування в учнів мотивації до отримання знань?  Це

  ряд питань, які хвилюють дорослих.

         Хто винен у тому, що діти ліниві, байдужі?

  Відповідь можна сформулювати так:  все добре і все погане, що є в дітях, -

  результат впливу дорослих. Будь-який недолік у роботі школярів --- так чи

  інакше є відображенням промахів дорослих.

         Вчителі знають, що школяра не можна  успішно навчати, якщо він

   відноситься до навчання і знань байдуже, без інтересу і, не усвідомлюючи 

  потреби до них. Тому перед школою стоїть завдання по формуванню і

  розвитку у дитини позитивної мотивації до навчальної діяльності.

        Для того, щоб учень по-справжньому включився в роботу, потрібно, щоб

  завдання, які ставляться перед ним під час навчальної діяльності, були

  внутрішньо прийняті ним, щоб набули значущість для нього.

        У навчальній діяльності, яка займає значне місце в житті дитини,

  успішно формуються розумові, моральні та інші якості. Якщо учні

  розв'язують пізнавальні і практичні завдання, то вони переживають емоції

  сумніву, радості подолання труднощів, успіху в пізнанні нового. Ці емоції

  закріплюються, збагачуються. З них формується стійке пізнавально-емоційне

  ставлення до дійсності, до навчальної діяльності, зокрема інтелектуальні

  почуття, потреби, інтереси (жадоба до знань, бажання вчитися, читацькі

  захоплення, пристрасть до досліджень і т. п).

        Як же вчити дітей вчитися?  Як забути про байдужість?

        Розпочинати потрібно з відношення батьків до навчання в школі і

  ситуації в середині сім'ї. Байдуже ставлення батьків до успіхів дитини,

  до школи знижує цінність освіти в очах  учня. Напружені відносини в сім'ї,

 а часом і зі школою, сприяють залученню до нерозуміння дітей, які

  змушені зайняти чиюсь сторону. Ці проблеми стають потужним фактором,

  здатним позначитися на успішності дитини. Тому необхідно постійно

  цікавитись життям дитини як батькам, так і вчителям. Вчитель і батьки просто 

  зобов'язані знати про життя дитини як можна більше.

         Батьки повинні всіляко стимулювати потяг дитини до читання. Саме

  вони мають викликати у дитини прагнення самостійно здобувати знання.

  Аналізувати, осмислювати, розуміти матеріал, вилучати головне,  співвідносити нові знання з тими, що були засвоєні раніше --- ось до чого слід

  привчати дітей --- і цьому допоможе учитель.

        Треба навчити дитину зупиняти увагу на тому, чого  вона не знає або не

  розуміє. Це стосується як окремих слів, так і думок.  Чи звертає дитина увагу

  на ці думки? Чи намагається їх “розшифрувати”? Цим повинні цікавитись

  дорослі та вчити дітей вчитись.

       А що це значить? Це допомогти дитині знайти власний стиль роботи, що

  повніше розкриє особистість, бо якість роботи залежить від уміння

  правильно організувати її. Це навчити дитину спостерігати навколишній світ,

  висловлювати думки, вміти читати, писати, тобто дати їй уміння, з допомогою

  яких вона буде підніматися зі сходинки на сходинку довгого шляху пізнання --

  це одне з найскладніших завдань учителя.

       Дуже важливо виробити в учнів уміння слухати вчителя. Це означає

  навчити  зв'язувати їх думку з думкою своєю.  А ще слід пам'ятати, що  

  дослідження — це основа мислення і без цього вміння немає живої думки і,

  як наслідок, не може бути глибоких, міцних знань.

        Надважливо  виробити в учнів вміння застосовувати здобуті знання

  на практиці, тобто користуватися знаннями. Пам'ятаймо, що розумова праця

  найбільше пов'язана з набуттям нових умінь і навичок. Та коли ці вміння і

  навички тільки засвоюються і не застосовуються на практиці, навчання

  поступово виходить за сфери духовного життя дитини, неначе відділяється від

  її інтересів і захоплень.

       Роки навчання в школі, особливо в початковій, потрібно максимально

  використовувати для того, щоб у дитячій пам'яті збереглося все, необхідне для

  подальшого оволодіння знаннями, для мислення і до свідомого ставлення до

  навчання в більш дорослому віці.

       Надзвичайно важливо виховати у дітей впевненість в собі, віру в свої сили.

  Такі люди будуть мати успіх в майбутньому, прийматимуть правильні рішення.

  І якщо в дітей буде розвинута потреба в знаннях, уміння їх набувати, то ці

  важливі якості залишаться з ними і після закінчення школи. А це суттєво!