Бернард Шоу

 (1856-1950)   ірландський драматург і публіцист, родом з Дубліна, лауреат

Нобелівської премії з літератури   

Дж. Б. Шоу, використавши цей міф у своїй парадоксальній манері, порушив важливі морально-етичні, естетичні

питання, а також поєднав міф про Пігмаліона з пропагандою наукової фонетики. Події п’єси відбуваються в Англії на початку ХХ ст. Замість скульптора в комедії Дж. Б. Шоу

фігурує професор-лінгвіст Хіггінс, який проводить науковий

експеримент, на місці Галатеї — вулична торговка квітами

Еліза Дулітл. Драматург відмовляється від щасливого завершення сюжету, його персонажі аж ніяк не збираються

Найпопулярнішою з п’єс, написаних Дж.       одружуватись. А найголовніше: не Пігмаліон (професор

Б. Шоу до Першої світової війни, є комедія        Хіггінс) оживляє свою Галатею (квіткарку Елізу Дулітл), а

«Пігмаліон». Її назва нагадує про Еліза пробуджує людські якості в того, хто її створив давньогрецький міф, за яким скульптор

Пігмаліон закохався у виготовлену ним із слонової кістки статую жінки. На його

прохання богиня Афродіта вдихнула в неї життя. Згодом вона стала дружиною

Пігмаліона на ім’я Галатея і народила йому доньку Пафос. Відтоді ім’я

Пігмаліон — символ творця, який оживив творіння своїх рук. 

Порівняльна характеристика сюжету античного міфу та п’єси Б. Шоу «Пігмаліон»

Порівняльна характеристика сюжету античного міфу та п’єси Б. Шоу «Пігмаліон»

Картка №1

Образ Хіггінса - це варіація на тему "художник". Діяльний, жвавий, всюдисущий Хіггінс сповнений тієї творчої зацікавленості, без якої неможлива будь-яка творча діяльність. Він не мав особливого шанування до буржуа. Для нього всі люди рівні, без поділу на класи. Саме тому так сміливо береться він довести, що за три місяці квіткарка стане герцогинею. Професор зважився на експеримент і докладав всіх зусиль, щоб довести правильність власної істини. Герой порівняв себе із творцем - Богом. Фонетичний експеримент Хіггінса, по суті, здійснився за принципом "людина для фонетики", а не "фонетика для людини". Хіггінс не думав про те, що буде після того, як казковий сон скине свої чари, і Галатея прокинеться. Природні сили, що були приспані в Елізи, виявилися набагато більшими, ніж на це міг розраховувати професор фонетики. 

Професор Хіггінс - людина науки, для якої не існувало іншого життя. Він - аристократ, але його манери не аристократичні, експериментатор, але без відповідальності за долю піддослідного. Водночас це порядна людина, адже він не обіцяв Елізі чогось більшого, а мови і манер він її навчив.

       Еліза стала гідним суперником Хіггінса. Вона сповнена гордощів, самоповаги. Опановуючи мову, Еліза засвоїла також і навички правильного мислення, що допомагало їй мати власні судження про життя. Вона вважала, що її шлях до герцогині розпочався тоді, коли полковник Пікерінг назвав її "міс Дуллітл", коли він виявив до неї увагу: зняв капелюх, відчинив двері, адже "різниця між леді і квітникаркою полягала не в тому, як вона поводиться, а в тому, як до неї ставляться".     Еліза в розпачі, перед нею зрештою постала жорстока істина - здобувши манери й вимову герцогині, вона не знайшла собі місця серед аристократії, коло цих людей її не прийняло; і від свого класу Еліза вже відірвана, вона не стане тією простою "нетіпахою", якій так весело було жити на світі.     Таким чином, розпочавши з проблем фонетики, автор вивів читача на проблему особистості, її духовного розвитку. Він зазначив, що навіть освічена, розумна людина навряд чи змогла б вийти за межі свого соціального стану. А якщо і знайшла у собі сили для цього, то це процес непростий і болісний.

Порівняння образів Гіггінса із п’єси Дж. Б. Шоу  та Пігмаліона з давньогрецького міфу

Порівняння образів Гіггінса із п’єси Дж. Б. Шоу  та Пігмаліона з давньогрецького міфу

Сходинки духовного зростання Елізи Дулітл

-        На початку твору знаходиться на найнижчій стадії духовного розвитку;

-        Типова дівчина кокні (найбідніша й найменш освічена мешканка Лондону), яка розмовляє жахливою англійською мовою;

-        Притаманні риси характеру: щирість, енергійність, природна моральність, які є запорукою перевтілення на витончену жінку; 

-        Має почуття власної гідності (а це підгрунтя для будування характеру нової, гордої та сильної Елізи);

-        Вимагає поваги до своєї жіночої особистості («Де хочу там і буду продавати»);

-        Постійно виправдовується, підкреслюючи, що вона нікого не ображає;

-        Мова перенасичена жаргонною лексикою (неправильно будує речення, каверкає слова, постійно вигукує та зойкає, вважає, що так передає свої емоції).

-        ІІ дія. Наполегливість. Вона мріє змінити своє життя на краще!(Мала мрію, працювати в квітковому магазину, а не продавати на вулиці)

-        Не мала ні від кого допомоги (не сирота, її проблеми нікому не потрібні);

-        Батько скористався її положенням і вирішив поживитися за її рахунок;

-        Не бажає миритися із грубістю професора Гіггінса: він не має права дивитися на неї як на істоту нижчого порядку, що її можна цивілізувати, показати їй краще життя, а потім повернути звідки взяв.

-        Через 3 місяці зовнішність бездоганна, жести ще не набули потрібної невимушеності;

-        Досі порушує правила «мовленнєвої поведінки»;

-        Через 6 місяців блискуча леді, але не почувається щасливою; -        Упевнена у собі жінка, підкорила світ.

Парадоксальність змісту п’єси Б. Шоу

П’єсою «Пігмаліон» Б. Шоу довів, що люди з народу аж ніяк не поступаються перед представниками світського товариства запасом творчих сил і енергії. Якщо бідність і робить людину духовно збіднілою, то за певних обставин у ній можуть пробудитися небачені можливості для вдосконалення. Проте головний парадокс – парадокс людини – залишається автором нерозгаданим. П’єса спонукає глядача дискутувати і висловлювати припущення щодо подальшої долі Елізи Дулітл. Та який би шлях вона не обрала в житті після науки у професора фонетики, брутальною, духовно бідною і приниженою вона вже ніколи не буде. Душа її відкрилася до краси, духовної свободи, до мистецтва

РМ  Складання анкети (досьє) головного героя

 (за вивченими творами Г. Ібсена «Ляльковий дім», Б. Шоу «Пігмаліон»)