Бісероплетіння як вид декоративно-ужиткового мистецтва у позашкільній освіті.

Тема: Бісероплетіння як вид декоративно-ужиткового мистецтва у позашкільній освіті.

В наші дні все велику популярність отримують прикраси ручної роботи. Круглий або рубаний бісер, стеклярус - ця різноманітність народжує величезну палітру фактур. Ці вироби виглядають дуже красиво і оригінально. До того ж бісероплетіння розвиває фантазію, дозволяє самому створювати схеми і способи виготовлення виробів.

Всілякі стилі розширюють круг вибору виробів. Романтичний, лаконічний, етнічний, ретро і тому подібне - все це дивні доповнення для будь-якого вбрання, або інтер'єру.

В даний час в світі створена безліч методик і програм, повчальних різним видам декоративного мистецтва, так само розроблені дидактичні рекомендації до провидіння цих занять. Але все таки велика кількість питань залишається не розкритих, вони вимагають детальнішого вивчення.

У педагогічній науці, з практичного боку, існує багато питань, основні серед них пов'язані з пошуком ефективній методиці формування у школярів загального прийому при виконанні виробів в техніці бісероплетіння. Вирішенням цих питань і обумовлена актуальність теми роботи. Одним виглядом вдосконалення методик трудового навчання є дослідження по виявленню структури знань і умінь, пов'язаних з ними дій.

Історичний огляд розвитку вишивання бісером

Різні країни сприймали бісер по-різному. Оскільки майстерність вироблення бісеру вимагала великої тонкості й уміння, вона не прищепилося в тих країнах, які краще вміли цінувати важкий гострий меч і відвагу. Якісний гарний бісер приходив туди звідкись ззовні. Секрети його виробництва були осягнуті не в Німеччині й Галлії, а в більш чуйній і артистично розвинутій Візантії. Спадкоємиця східної частини Римської імперії увібрала й переосмислила майстерність і досягнення народів Середземномор'я, древню мудрість Сходу, вплинула на культурний і духовний розвиток всієї європейської цивілізації й багатьох сусідніх народів.

Вважається, що у Візантію рецепт виробництва бісеру прийшов від еллінів, а вже звідтіля - до ще молодої Венеції. Венеція - батьківщина багатьох великих художників і скульпторів, тонких цінителів краси - сприйняла появу нового мистецтва дуже тепло й навіть захоплено! Тут скляне мистецтво оселилося на цілі сторіччя, не знаючи суперників! Венеціанський бісер, ці «piccoli lavori di vetro», наводнив собою весь світ, приносячи колосальні прибутки Венеціанській республіці.

У 1000-ому році у Венеції вже розміщалися розвинені скляні заводи. Мозаїки собору Св. Марка, що почав споруджуватися приблизно в цей час, указують на існування дуже розвиненої скляної справи. Зберігся указ від 1221 року вищого керівного органу Венеції - Ради - про перенесення всіх скляних майстерень із самого міста Венеція на сусідній острів Мурано. Цей захід був викликаний міркуваннями пожежної безпеки; одним лише бісерщикам дозволялося на деякий час залишитися в самій Венеції, але з певними застереженнями: вони повинні були селитися на певній відстані один від іншого. Корпорація склярів розділялася за спеціальностями. Майстри «Yerixelli» робили бусини, бісер та інші дрібні речі: скляні ґудзики або заголовні букв, які призначалися для розфарбування.

До речі, підробка дорогоцінних каменів, настільки поширена в Німеччині, багатьма указами венеціанського уряду суворо переслідувалася. У Венеції вміли цінувати дійсно прекрасне! Пізніше майстри-бісерщики спеціалізувалися на виробленні того чи іншого сорту бісеру. У майстернях Мурано склалася згодом своя класифікація цих сортів. Вище було згадано про знаменитий «Millefiori» - наслідування Олександрійського строкатого намиста; ще в переліку бісерного виробництва значилися: «Arte del margaritaio» - масивні тверді намиста й бісер; «Lavori minuti a ferraza» - дрібний бісер; «Lavori grossi a spiedo» - великий бісер; «Arte del perlaio» - дуті намиста й бісер, і ще багато чого іншого.

Ох уже ці люди - їм все потрібно назвати, поділити на види й класифікувати! Наскільки кращими були Казкові назви бісеру, тому що вимовлялися вони не словами, а образами. Якщо з Вами заговорить якийсь гном, Ви не почуєте звуків, проте яскраво уявите собі - що за бісер має на увазі Ваш підказувач!

Вироби Мурано зайняли значне місце в торгівлі Венеції, приносячи величезні доходи. На відміну від гномів, венеціанці вимінювали за свій бісер прянощі, тканини, золото. Навіть у важкодоступні місця африканських пустель проникав венеціанський бісер; він використовувався в тубільців замість монет. З моменту, коли користь стала брати гору над прагненням до краси, почалося падіння великої майстерності! Нам, з казкового світу, це було гарно видно! Венеція ревно оберігала секрети скляного виробництва. З 1275 року під погрозою конфіскації (вилучення всього майна!) заборонявся вивіз із Венеції скла незакінченої обробки, сирих матеріалів, які входять до складу скла і навіть розбитого скляного посуду, щоб не дати можливості аналізувати його склад. Імена митецьких майстрів-склярів стають знаменитими і доходять навіть до наших днів. У першій половині ХІІІ століття славилися майстри Матео й Ніколо - великі друзі одного мого знайомого пра-пра-гнома. У 1490 році Сенат ставить скляне виробництво під особливу охорону Ради Десяти. Робиться все можливе, щоб утримати у Венеції майстрів, не допустити їхнього виїзду в чужі краї. Їм надаються привілеї зовсім виняткові в суворо-аристократичній Венеції: у 1376 році Сенат видає указ, згідно з яким патрицієві дозволяється женитися на дочці скляра, і діти його визнаються шляхетними патриціями. Звичайно, венеціанці піклувалися про свої доходи, однак феї тих часів дуже журилися подібним ставленням, яке йшло від людської жадібності. Адже, приховуючи секрети виготовлення скла й бісеру від інших держав, венеціанці таким чином замикали бісерну справу в клітину своєї республіки, позбавляли його розвитку, припливу нових творчих сил! Багато в чому саме жадібність стала причиною занепаду Венеції, як законодавиці мистецтв, у тому числі - бісерного.

Величезні вигоди, які приносило Венеції її скло, були постійним предметом заздрості сусідніх держав, і навколо Мурано плелися всілякі інтриги іноземних агентів для підкупу склярів, для шпигунства за їхньою роботою й для вивчення сирого матеріалу. Коли Людовику XIV удалося переманити декількох майстрів у Францію, Венеціанський посланник у Парижі одержав від своїх шпигунів список цих майстрів і переслав його сенату. Сенат дорівняв учинок майстрів до державної зради й видав такий указ: «Якщо який-небудь ремісник або художник перенесе своє мистецтво в чужу країну до невигоди республіки - йому посилають наказ повернутися. Якщо він не кориться - ув'язнюють його рідних і близьких. Якщо й тоді не відбудеться повернення - посилають убивць покарати його насмерть; і лише тоді його рідні одержують волю, коли майстра вже не буде в живих». Після цього феї й гноми остаточно роздружилися із венеціанськими громадянами.

Син знаменитого бісерного майстра Ніколо, сміливий мореходець Марко Поло, зрозумів, який величезний успіх у міновій торгівлі можуть мати скляні намиста й бісер у тубільців тропічних країн. Він барвисто описав це у своїх оповіданнях. Звичайно, тубільцям кольоровий іскристий бісер і бусини здавалися справжнім дивом!

Відкриття Америки надзвичайно сприяло розквіту бісерної справи, тому що тубільці Америки виявилися найзавзятішими прихильниками бісеру й намиста. Ніколи виробництво не відчувало такого підйому, як наприкінці ХV й початку ХVI століть. Не треба, звичайно, думати, що тільки тубільці були шанувальниками венеціанських бісерщиків. Величезний збут ішов у Європу. На ярмарках і торгівельних рядах всіх європейських держав Венеціанський бісер займав почесне місце й швидко розкуповувався. Бували навіть спеціально-бісерні ярмарки. Є документальні свідчення, що в місті Нюренберзі знаходився постійний склад венеціанського бісеру, і, звичайно, приклад цього міста не був поодиноким.

Нема чого й говорити, як широко розвинені були уподобання до будь-якого роду художніх виробів з бісеру в самій Італії. У Художньо-промисловому музеї Гамбургу зберігається фрагмент справжнього італійського костюма часів Відродження: дрібним чорним бісером вишитий прекрасний орнамент із птахів і тварин, які живуть в завитках фантастичних рослин, з вигадливим листям й квітами. Картини італійських художників того часу донесли до нас велику розмаїтість бісерних прикрас жіночого костюму: бісерне намисто, бісерний убір у волоссі, усілякі підвіски й принизки, якими декорується іноді й фон картини.

Художнє уподобання до бісерних прикрас трималося дуже довго, навіть коли зірка Венеції вже стала бліднути. Воно проникало в усі шари суспільства, його можна було зустріти як у народному одязі, костюмі провінцій, так і в убранні придворної знаті. Деякі бісерні убори були приурочені навіть до певних подій. Мандрівник Кейслер, що відвідав Італію в першій половині ХVIII століття, розповідав, що генуезькі дівчата були на погребальних торжествах в головних уборах, низаних із чорного шліфованого бісеру різних сортів і форм. Класифікація цих сортів, що була укладена в майстернях Мурано, дотримувалася не дуже суворо, тому у виробах, особливо намистах і чітках, бісер і бусини постійно змішувалися навіть із справжніми дорогоцінними каменями.

Якщо вам цікаво, який вигляд мала венеціанська бісерна майстерня, то можете при нагоді заглянути в Копенгагенську картинну галерею. Там, на картині художника Ван-Лоо, зображена група майстерів-бісерщиків за роботою: одні зайняті різанням скляних трубок, з яких утворюється бісер, а інші, дуже відомим тоді способом шліфують бісер у тиглі.

Можна сказати, що до кінця ХVII століття венеціанський бісер панує повністю. Усі бісерні вироби, які зберігаються в Європейських Музеях від часів Відродження, зроблені з цього бісеру, або, принаймні, з італійського. Деяка конкуренція з боку інших італійських міст починає відчуватися в кінці ХVII століття. Потім потрохи й по той бік Альп виникають то там, то тут майстерні, засновані майстрами, які тікали з Венеції, або їхніми учнями, чи навіть людьми, які шляхом підкупу й шпигунства перейняли секрети виробництва.

Передчуваючи все це, гноми й берегли свої древні секрети в надрах казкових гір! Ми, феї, не вміємо приховувати й ховати, нам це незрозуміло, тому я поставила запитання про людей і чарівний бісер одному моєму знайомому гномові. Він зітхнув і відповів: «Немає повісті сумнішою на світі, ніж повість про людську жадібність. Той, хто захворів на цю хворобу, навіть найпрекрасніше умудряється обернути на шкоду як собі, так і іншим».

У 1649 році якийсь Джіованні Менардо почав бісерну справу в місті Ампеццо; у Флоренцію виселився у 1754 році Антоніо Вістозі. Імператор Леопольд I викликав у Відень майстра П'єтро-де-Веторе. Ми вже знаємо, що у Венеції діяли драконівські закони проти виселення майстрів, до якого б цеху скляної справи вони не належали. Республіка не зупинилася перед такою мірою, як посилка слідом за втікачами найманих убивць. І Веторе, і Вістозі - обоє закінчили життя від удару таємничої руки, направленої з покинутої ними батьківщини. Але конкуренція нестримно розвивалася й попит на венеціанський бісер починав поступово зменшуватися, хоча там, у центрі виробництва, робилися всілякі спроби перевершити конкурентів. Так, наприкінці ХVШ століття брати Бертоліні й Вітторе Местре вдосконалили нову манеру прикрашати скляну масу металевими протримками. У ту ж епоху майстерні Мурано виготовляють безліч фальшивих перлів за французьким зразком, так званий «Perle false» або «Perle da Murano» - скляні бусинки, які покривали перламутром, добутим з луски рибки-верховодки. Цей винахід виявився особливо згубним для бісеру: він цілком поглинув бісерне виробництво, яке занепадало усе більше й більше, і якісно, й кількісно. Як сказав мені все той же знайомий гном: «Камені починають підробляти тоді, коли все інше вже давно фальшиве!».

Характерну рису стосунків Венеціанського уряду ХVIII століття й майстрів-склярів відзначив у своїх мемурарах Казанова: він розповідає, що не безпечно було затриматися вночі на Мурано. Грабежі й навіть убивства, які чинили мешканці цієї колонії склярів, залишалися завжди безкарними, тому що уряд боявся дратувати потрібний йому цех.От така сумна історія відбулася з Венецією - від самих відданих і щирих цінителів бісеру - до звичайних жаднюг і навіть убивць!

А чи знаєте Ви, що у казковому світі жадібність - усього лише безпечна хвороба, типу Вашої застуди: її легко вилікувати, щиро подарувавши її нікому! А той, хто прагне одержати від мистецтва лише прибуток, завжди стає звичайнісеньким ремісником, і висота натхнення рано чи пізно стає йому недоступною...Справжнє мистецтво саме по собі відкрите, і єдине його призначення - нести в світ прекрасне, наділяти радістю! Вже хто-хто, а феї це знають!

Атмосфера таємності в бісерному виробництві зберігалася аж до 1704 р., коли була нарешті видана книга зразків, один примірник якої зберігається сьогодні в Британському музеї. Багато гномів зітхнули з полегшенням.

Тим часом попит на венеціанський бісер падав. Венеціанці пішли шляхом поліпшення якості своєї продукції. Іноді, завдяки сплескам загальноєвропейської моди на бісерні роботи (наприклад, у XIX в.), венеціанське виробництво знову піднімалося на певну висоту, але колишнього виняткового світового панування воно собі не повернуло.

Виникали все нові й нові майстерні. І хоча венеціанський бісер як і раніше вважався кращим, але, приміром, датський вироблявся так ретельно й так майстерно, що практично не відрізнявся від венеціанського. Своє місце під сонцем швидко завоювали голландський і французький бісер.