Благодійна та меценатська діяльність гетьмана України - Івана Мазепи.

Про матеріал

Постать гетьмана І. Мазепи (1687— 1709 рр.) є однією з контрастних в українській історії. Його ім'я, що лунало, не зважаючи на майже трьохсотрічні анафеми, з петербурзьких імперських тронів та амвон російських православних церков, а потім київських та московських партійних вождів, як ім'я зрадника, ніколи не було забуте народом. Казково багатий „ясновельможний” правитель – та незрівнянний в українській історії доброчинний діяч та меценат, захисник культури; володар сотен тисяч кріпосних „душ” – та прибічник свободи України; виключно хитрий та спритний політик – та трагічно переможений властитель, що вмирав на самоті від відчуття непоправності Полтавської катастрофи. Різноманітна природна обдарованість поєднувалася в ньому з високою освіченістю.

Перегляд файлу

Відділ освіти Розівської райдержадміністрації

Робота учасника

Всеукраїнського конкурсу учнівської

творчості, присвяченого Шевченківським дням

в номінації « Історія України та державотворення»

на тему:

« Благодійна та меценатська діяльність гетьмана України - Івана Мазепи»

Лут Тетяни

гуртківця 9 класу

Розівського районного

Будинку дитячої творчості

на базі Вишнюватської

ЗОШ І-ІІ ступенів.

Керівник гуртка:

вчитель історії

Попова Лілія Михайлівна.

2016р.

Характерною рисою сьогодення є великий інтерес до історії культури, духовних витоків нашого народу. Все частіше чуємо, і навіть вживаємо, такі слова як ,, благодійність ” та ,, меценатство”. Благодійність та меценатство є такими соціально-культурними явищами, викликані не тільки економічними надприбутками , але й соціально-культурними потребами епохи, особливо в період соціально-економічних, національних та культурних зрушень. Нині Українська держава знаходиться в кризовому стані, негативні явища спостерігаються в економіці, політичній сфері, культурі. Все це притаманно перехідному етапові в розвитку держави. Але разом з тим всі ці кризові явища негативно позначаються на населенні держави: з одного боку, зростає чисельність дуже багатих осіб, а з іншого – значно збільшуються кількість соціально незахищених верств населення, яким держава неспроможна надати соціального захисту.

Благодійність – добровільна безкорисна пожертва фізичних і юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги. Синонімом до слова «благодійність» є філантропія. Філантропія у перекладі з грецької мови означає «любов до людей». У V ст.. до н.е. – божественна прихильність, з IV ст.. до н.е. – доброзичливе ставлення до людини, згодом - індивідуальна благодійність. Починаючи з ХІХ ст.. філантропія – це безкорислива допомога одних людей до інших. Для неї характерна громадянська спрямованість. Меценатство ( від імені римського вельможі, сподвижника римського імператора Августа Мецената Гая Цільній, що помер у 8 р. до н. е.) – безкорислива матеріальна підтримка діячів літератури, мистецтва, науки ( у вигляді подарунків, пенсій, премій, синекур).

В Україні явище благодійності існувало ще в часи Київської Русі. Воно базувалося на засадах християнської моралі, яка пізніше стала основою української філантропії.

Що ж підштовхнуло цих людей на меценатську та благодійну діяльність? У цей період головною причиною меценатства та благодійності вважалася висока релігійність руської ( слов’янської) людини, яка на свою діяльність дивилася не тільки, або не стільки, як джерело наживи, а й як на виконання задачі, свого роду місію, покладену не неї Богом або долею.

Що ж стосується представників аристократичних кіл, то на їх благодійну, а скоріше меценатську, діяльність вплинуло піднесення української культури.

Постать гетьмана І. Мазепи (1687— 1709 рр.) є однією з контрастних в українській історії. Його ім’я, що лунало, не зважаючи на майже трьохсотрічні анафеми, з петербурзьких імперських тронів та амвон російських православних церков, а потім київських та московських партійних вождів, як ім’я зрадника, ніколи не було забуте народом. Казково багатий „ясновельможний” правитель – та незрівнянний в українській історії доброчинний діяч та меценат, захисник культури; володар сотен тисяч кріпосних „душ” – та прибічник свободи України; виключно хитрий та спритний політик – та трагічно переможений властитель, що вмирав на самоті від відчуття непоправності Полтавської катастрофи. Різноманітна природна обдарованість поєднувалася в ньому з високою освіченістю.

Гетьман Іван Мазепа намагався зробити з України європейську державу, підняти й зміцнити значення й престиж гетьманської влади, яка за десятиріччя Руїни зазнала страшного занепаду. Жодний із гетьманів не зробив так багато, як Мазепа, для розвитку культури та духовності українського народу.

Після проголошення у 1991 р. незалежності України розпочалася реінтерпретація імені І.Мазепи, пошуки об’єктивних критеріїв в трактуванні цієї трагічної постаті здобули новий імпульс. Проблема господарської, доброчинної та меценатської діяльності гетьмана І.С. Мазепи є малодослідженою як в українській, так і зарубіжній історіографії. Заслуговують уваги роботи В.Ковалинського, І.Сюндюкова, В.Червинського

Добродійність і меценатство були давньою українською традицією і навіть в ті неспокійні часи (ХVII – ХVIII ст.) не були чимось незвичайним. Але розмах і розміри добродійності Мазепи справляють враження навіть на нас, а його сучасники ним захоплювалися. За часів гетьманства Мазепи в Україні спостерігався розквіт українського бароко, де роль гетьмана помітна практично у всіх областях. Використовуючи сучасну термінологію, можна сказати: це був справжній інтелігент при владі, тобто виключно рідкісний в більш пізні, новітні, часи тип українського правителя. Зрозуміло, одночасно і аристократ, тому що тодішня епоха часто ототожнювала ці поняття. Ось саме тому підтримка, розвиток і захист культури були для Івана Степановича не стільки політичним розрахунком, скільки внутрішньою потребою.

Очевидно, І Мазепа був одержимий будівництвом, оскільки за час свого гетьманства, а на нього припало чимало найважливіших подій, походів і воєн, побудував більше, ніж всі гетьмани і інші українські правителі, незважаючи на заборону Петра І зводити кам'яні споруди у зв'язку з будівництвом Петербургу.

В Україні ХVII – ХVIII ст.. центром культурного життя і головною визначною пам’яткою будь-якої місцевості була церква. Сила храмів, побудованих гетьманом Іваном Мазепою, свідчить про грандіозне будівництво, яке було виконане на дуже високому технічному і художньому рівні. Особливий, оригінальний тип споруд, своєрідні технічні способи, самобутні архітектурні форми, деталі і прикраси, які свідчили про національний український стиль, дали назву цілому періоду в мистецтві – українське або козацьке бароко [2: 119].

Достатньо сказати, що Іван Мазепа побудував чотири великі київські церкви, реконструював п'ять інших величних будов княжого періоду і закінчив будівництво трьох церков, яке було розпочате ще його попередниками. Всі ці дванадцять храмів будувалися протягом 1690- 1706 рр., причому найінтенсивніше будівництво велося в 1695-1700 рр. Насправді, величезну кількість церков і монастирів побудовано, реконструйовано, перебудовано, оновлено за допомогою Мазепи. Монастирі – київські (Печерськ лавра, Пустинно-Нікольський, Братський, Богоявленський, Кирілівський, 3олотоверхо-Михайлівський, Ніжегородський), Чернігівський, Троїцько-Іллінський, Лубенський, Мгарський, Прилуцький, Густінський, Батуринський, Крупицький, Глухівський, Петропавловський, Домницький, Макошивський, Бахмацький, Каменський, Любецький; кафедральні собори в Києві (Св. Софія), Переяславі, Чернігові; церкви в Батурині, в Дегтярях, навіть в деяких селах, а за межами України – у Вільно, Рильську і в країнах православного Сходу мали у вигляді гетьмана Мазепи свого великого доброчинника [8: 138]. Прикладом того служить фундування гетьманом І. Мазепою Євангелія арабською мовою, друкованого в Алеппо в Сирії (1708), про що свідчить передмова з присвятою гетьманові та гравюра із його гербом. Меценатство І. Мазепи сягало Палестини, Антіохії, Олександра, грецького Афону і Царгорода. На замовлення гетьмана зроблено срібну плиту для церкви Гробу Господнього в Єрусалимі. Мазепа подарував срібну миску (тарелю) для церкви Гробу Господнього в Єрусалимі з написом: ,,Дар Його Високості Івана Мазепи, гетьмана Русі”. Збереглася дотепер у Єрусалимі Плащаниця, яку подарував для церкви Гробу Господнього гетьман І.Мазепа. Плащаниця розміром один на півтора метри, кута у срібній блясі [3: 187].

Київ став основним місцем будівництва. Це місто відроджувалося як духовний центр України. Величні споруди, зведені, або побудовані, на гроші Мазепи і його соратників, стали найціннішими перлинами стародавньої столиці України. Він побудував чотири головні київські церкви – Братська Богоявленська церква, військовий Нікольський собор, велика Лаврська церква і церква Всіх Святих на Економічних воротах в Лаврі [7: 27]. Софійській монастир також був значно змінений і перебудований завдяки пожертвам гетьмана. Він узяв під опіку освіту, науку, мистецтво і церкву, якій був вірний завжди. Саме тому ще довго після його смерті, коли пам'ять про нього була стерта навіть у віддалених околицях, його портрет прикрашав один з монастирських вівтарів.

Після смерті Мазепи козацька старшина підрахувала, хоча і не в силах була це зробити точно, скільки грошей гетьман Іван Степанович «давал щедрою рукою божественным намерением на строительство монастырей и церквей, особенно на милостыни». З цього реєстру відомо, що ,, на позолоту купола Печерської церкви – 20 500 дукатів; на зведення стіни навкруги Печерського монастиря і церкву – 1 000 000 дукатів; на будівництво церкви Київської колегії з гімназіями і іншими приміщеннями – понад 200 000 золотих; на реконструкцію монастиря церкви Святого Кирилу поблизу Києва – понад 10 000 золотих; на організацію будівництва єпископського собору в Переяславі з монастирем – понад 300 000 золотих...” [6: 117]. Цей список можна продовжувати і продовжувати. Окрім цього, гетьман Мазепа щорічно жертвував на Густинський монастир 500 золотих, на київських бурсаків – 1 000 золотих, „на запис Печерському монастирю” – 180 000 імперіалів, які російський уряд конфіскував в 1708 році [6: 118].

Багато грошей Іван Степанович жертвував на придбання різного церковного начиння, богослужебної літератури для церков і інших предметів, так необхідних для проведення богослужінь. Відомо, наприклад, що Мазепа за 73 000 золотих купив великий дзвін для Печерського монастиря; за 2 000 імперіалів – великий срібний свічник для Печерської церкви; за 2 400 дукатів золоту чашу і золоту оправу Євангелія для Печерської церкви; за 3 000 дукатів – золоту митру для цієї ж церкви; за 500 дукатів – золоту чашу для собору митрополиту в Києві; за 4 000 імперіалів – срібну раку з п'ятьма срібними свічниками на мощі Святий Варвари [4: 156].

Не менш великим діянням гетьмана Мазепи є реставрація і відродження цінніших пам’ятників давньокняжого періоду. Гетьман особливо піклувався про пробудження інтересу до старовини і повернення до найдавніших періодів української історії і державності. Ця акція відродження величних пам'ятників минулого сприяла збереженню державних традицій. Пам'ятники були, в основному, в дуже плачевному стані. З часів Петра Могили вони рідко коли реконструювалися, хоча ще зберігали минулу велич і стилістичні риси своїх форм. За часів Мазепи вони не тільки реставрувалися, але і істотно доповнювалися, набуваючи розкішні барочні форми. Важко собі уявити, скільки праці, енергії і грошей пішло на відновлення і створення цих величних храмів.

Головна соборна церква Першої Пречистої Богородиці Києво-Печерської лаври була побудована на гроші Мазепи в 1695-1696 рр., як свідчать гравюри церкви того часу, із західної сторони добудовані розкішні фронтони перед входом і над ним. Барочні форми придбали також бокові фронтони і сім куполів. Цей коштовний пам'ятник був знищений 4 листопаду 1941 р., після вибуху залишилася тільки частина однієї стіни і один боковий купол. В післявоєнні роки пам'ятник був досліджений, а залишки реконструйовані. Троїцька церква над головними воротами Лаври, побудована в 1106 р. і що реставрується Мазепою в 1698 р., мала високий барочний купол, два куполи трохи менше з обох боків і широкий фронтон посередині. Софійську кафедру в Києві, краща і найбільша споруда давньокняжого періоду, заклав князь Ярослав Мудрий. Немало зусиль і грошей витратив на неї Іван Мазепа. Після реставрації в 1690-1697 рр. Софія Київська істотно змінила свій зовнішній вигляд і розміри. Тоді було добудовано ще пара широких куполів, і храм став дев’ятикупольним. Стіни і куполи реконструйовано і відбудовано чотири нові куполи. Гетьман побудував і кам'яну дзвіницю (зберігся тільки перший поверх), і монастирську трапезну з льохами, підземними ходами, а також пекарнею. Окрім цього, на утримання шпиталю при Києво-Печерському монастирі гетьман надав села Остром і Ядлівку в Баришівській сотні Переяславського полку. Це приклад фінансування Мазепою благодійних закладів [7: 27].

Михайлівський Золотоверхий монастир в Києві – друга визначна пам'ятка давньoкняжого періоду, відреставрована Іваном Мазепою. Замість трьохкупольної вона стала семикупольною (з сьома новими куполами). Потрібно відзначити, що серед всіх мазепинських реконструкцій пам'ятників давньокняжого періоду реконструкція Золотоверхої церкви була найвдалішою. Тут збережена цілісність будови, яка підкреслює просторовий об'єм і його велич. В розкішних формах українського бароко оформлені всі деталі будови, такі, як: фронтони із західного фасаду, вікна, дверей, підкупольники. Особливо своєрідний характер має ряд невеликих фронтонів, які закінчуються «сяйвом» над контрфорсами південного і північного фасадів [5: 58]. Ця церква була варварським способом (за допомогою динаміту) знищена радянською владою в 1934 р.

Крім будівництва, реконструкції і реставрації церков, Мазепа піклувався і про іншого роду спорудах — цивільного і спеціально військового призначення. На жаль, матеріали і інформація про ці споруди ще не вивчені, до того ж багато з цих витворів мистецтва російська історіографія віднесла до «геніальних творінь» Петра І. У той час вони створювалися на українській землі, руками українського народу і за проектами українських архітекторів або тих іноземців, які знаходилися в Україні при гетьманському правлінні.

Гетьман Іван Мазепа добре розумів значення виходу до моря для України, тому почав активно створювати корабельний флот і фортифікації у Причорномор’ї. Відомо, що Мазепа дав гроші на будівництво десяти кораблів [3: 150]. Однією з самих великих фортифікаційних споруд, яка оцінюється як архітектурна пам’ятка, були оборонні стіни Києво-Печерської лаври. В кінці ХVII ст.. навколо лаври на гроші гетьмана Мазепи будують міцну кам'яну огорожу. Будівництво почато в 1690 р. у вигляді величезної кам'яної стіни, приблизно прямокутної форми, довжиною близько кілометра, з воротами і баштами, які відображали стилістичні риси українського бароко. З окремих частин особливо вдалими стали Економічні ворота і Палатна башта (знищена в 1942 р.) [7: 28]. Будівництво цієї фортеці перешкодила просуванню турок і татар углиб України, зберегло цілісність Києва та створило основу для завоювання Чорноморського узбережжя.

На початку ХVІІI ст. за замовленням гетьмана І. Мазепи будується кам'яне приміщення в Любечах на Чернігівщині, яке використовувалося як сховище зброї, «порохова і грошова скарбниця» Любецького замка [7: 28]. Після 1708 р. вона дісталася чернігівському полковнику, а незабаром наказному гетьману П. Полуботку; до історії архітектури увійшла як „кам’яниця Полуботка”.

З цивільних будов, створених Іваном Мазепою, відзначимо величний замок в Батурині, будинок в Чернігові і ґрунтовну перебудову Київської академії. Як згадував Пилип Орлик, Мазепа любив відвідувати Києво-Могилянську академію і виступати перед викладачами і студентами „на мові Тіта Лівія і Цiцерона” [5: 58].

Iван Степанович багато зробив для Чернігова. Саме завдяки Мазепі був заснований та побудований чернігівський Колегіум. З небагатьох збережених зразків цивільного будівництва особливою популярністю користується так званий «Будинок Мазепи» в Чернігові, який призначався для військової полкової канцелярії. Цей дорогоцінний пам’ятник українського бароко з розкішним орнаментом (комбінації західноєвропейських зразків, збагачені і вдосконалені місцевими мотивами) зіпсований результаті заміни даху вже у наш час. Ще одним будинком цивільної архітектури в Києві на Поділлі був корпус Київської академії: його будівництво здійснив саме Іван Мазепа. Цю добродійну найважливішу просвітницьку акцію високо оцінила українська громадськість того часу. Академію стали іменувати Могилянсько-Мазепинською [2: 235]

Загальний напрям мазепинської будівельної політики вимальовується перш за все в бажанні виходити з місцевих традицій. Великі собори зводилися на зразок західних, а монастирські і міські церкви, невеликі за своїми розмірами, - в дусі народної архітектури, тобто враховувалися смаки і шляхти, і основної маси населення.

Ще одним напрямом добродійної діяльності гетьмана Мазепи був акт дарування власних книг багатьом навчальним закладам України, зокрема Києво-Могилянській академії. Талановитий західноукраїнський письменник Богдан Лепкий гірким сарказмом описав в романі-епопеї «Мазепа», як був уражений цар Петро І і його соратники (багато хто з яких, до речі, і грамотно писати могли насилу), коли, гостюючи в Києві у гетьмана (1706 р.), побачили в бібліотеці Мазепи чудові, унікальні, в розкішних обкладинках видання латинських, німецьких і французьких книг з філософії, історії, збірок європейської поезії.

Французький дипломат Жан Балюз, відвідавши в 1704 р. гетьманську резиденцію Батурін, також був у захопленні від побачених там латинських книг. Важливо відзначити, що Мазепа не тільки збирав книги особисто для себе, він щедро дарував їх бібліотеці Могилянської академії, для якої багато що зробив, різним церквам і приватним особам. Пересопницьке Євангеліє, подаровано гетьманом кафедральній церкві в Переяславі, звідти воно перейшло до духовної семінарії в Полтаві. Розкішне видання Євангелія кінця XVII ст. було подароване Мазепою Верхратському монастиреві біля Рави-Руської, два чудово виданих Євангелія отримав від гетьмана Лубенський монастир. Втім, той же Балюз свідчить, що на самому почесному місці в батуринській бібліотеці Івана Степановича стояло латинське видання «Государ» Н. Макіавеллі, цю книгу господар постійно перечитував. [8: 140].

Мазепа, окрім володіння багатьма іншими талантами, ще був схильний до віршування. Ось його рядки: „Всi спокою щиро прагнуть, а не в єден гуж тягнуть. Тягнуть. Той направо, той наліво. А всi браття: те-то диво!». І далі про долю рідної землі: «През незгоду всi пропали, самi собі звоювали.» [7: 26]. Мимоволі думаєш: якби в реальній політиці українська правляча верхівка того часу слідувала словам свого гетьмана!

У своїй діяльності гетьман значну увагу приділяв розвитку освіти. Шкільна мережа існувала в містах і містечках, при церквах діяли парафіяльні школи. У 1696 р. гетьманським універсалом було задекларовано реформу Ніжинського грецького братства, а Новгород-Сіверську слов’яно-латинську школу в 1689 р. переведено до Чернігова, на основі якої створено колегіум. У грамотах І.Мазепа підкреслював значення Києво-Могилянській академії для навчання в ній дітей малоросійських [8: 140].

Своїми універсалами Мазепа підтвердив усі надбання Братського монастиря й подарував від себе 17 дворів на Подолі та села Більмачівку (1692), Виповзів і Лутаву (1693). Крім того, він щороку давав на стипендії студентам 1000 золотих, ,,всякому з малоросійських дітей хотячому вчитись”, поповнював бібліотеку ,,різними манускриптами” [7: 28].

І. Мазепа усвідомлював необхідність підготовки освічених, культурних діячів, свідомої національної інтелігенції, піклувався про освіту й культуру в Україні, підтримував найтісніші зв'язки з Київською академією. Він також дбав і про розбудову Академії, яка за його гетьманування досягла високого піднесення й здобула визнання в міжнародному культурному світі. Саме за його правління Київський колегіум одержав високий статус академії (1701), чимало молодих людей вирушило у західноєвропейські університети.

І. Мазепі присвячують свої панегірики київські й чернігівські поети, а серед них вихованці Академії – Стефан Яворський, Дмитро Туптало.

Значне місце в суспільно-політичному житті Гетьманщини займала релігія. Залежність від Москви, постійне очікування навали ординців, зазіхання Польщі на українські землі вимагали духовної консолідації нації. Мазепа чудово розумів можливості православної церкви, довкола якої протягом кількох століть єднався народ. Гетьман оточив себе інтелектуалами-ігуменами, архієпископами, письменниками, просвітянами, філософами, відомими проповідниками, до яких належали Інокентій Монастирський, ігумен Свято-Троїцького Києво-Кирилівського монастиря Лазар Баранович, відомий архієпископ, автор богословських трактатів Феодосій углицький, архімандрит Євецького монастиря, помічник архієпископа, а згодом наступник Л.Барановича на Чернігівський єпархії Іоан Максимович.

Під козацько-гетьманською опікою Києво-Печерська лавра проводила широку культурно-просвітницьку діяльність, надзвичайно корисну козацькій державі. Видання Печерської друкарні відіграли важливу роль у формуванні національної свідомості українського народу, його патріотичних почуттів, були могутнім засобом у боротьбі за саме існування української народності. У творах XVII – початку XVIII ст., надрукованих у Лаврі, часто зустрічаються портрети гетьманів – Б. Хмельницького, І. Самойловича, І. Мазепи та ін.

Друкарня Києво-Печерської лаври часто друкувала книги на замовлення гетьманів і старшини. Так, у 1752 р. Лавра надіслала книги в глухівську резиденцію гетьмана К. Розумовського для його придворної капели. У 1760 р. на замовлення лубенського полковника було надруковано до тисячі букварів і часословів для навчання дітей козаків [3: 250].

Всебічна матеріальна підтримка Києво-Печерської лаври з боку гетьманів і старшини створила умови для монастиря стати не тільки духовним, але й важливим культурно-освітнім центром.

Таким чином, розглянувши основні аспекти доброчинно-меценатської діяльності І.С. Мазепи, можна сказати, що гетьман уособлював у собі не тільки притаманний добі прагматизм відстоювання владного крісла, безкомпромісної боротьби з опонентами, але й великі можливості непересічного діяча культури, справжнього цінителя мистецтва, книги, ревного покровителя церкви. Здійснюючи свій потаємний намір зробити Україну незалежною державою, І.Мазепа спрямовував великі зусилля насамперед на будівництво її фундаменту, на основі якого можна було б вибудувати суверенну країну. Церковна, духовна політика І.Мазепи, його активна позиція у питаннях створення нових мистецьких, літературних, архітектурних цінностей є насправді визначальним внеском у будівництво української культури.

Кращу і остаточну оцінку гетьману дав народ : ,,Від Богдана до Івана не було гетьмана ”.

На жаль, незважаючи на наявність глибоких соціально-історичних традицій, культура благодійності та меценатства у сучасному українському суспільстві поки ще не набула належного розвитку. Таке ставлення до благодійності не в останню чергу пов’язане з реаліями сьогоднішнього дня. Враховуючи існуючий історичний досвід, слід зазначити, що благодійність ефективно сприяє не тільки становлення і розвиткові науки, культури й освіти, але також і взаємодії особи, суспільства й держави.

Сьогодні визначними мотивами прояву благодійності для українських меценатів є не релігійно-етичні, соціально чи культурні моменти, а лише можливість заявити про себе, підтвердити значимість власної ваги, отримати додаткову рекламу. Тому важливо, щоб у цій справі зазвучала і релігійно-етична, культурна складова, що споконвічну була властива українському народові.

Список використаних джерел та літератури

Енциклопедія історії України: [в 5 т.] / редкол.: В.А.Смолій (голова) та ін. – К.: Наук. Думка, 2003. – 329 с.
Історія українського козацтва: нариси у 2-х т. / [редкол.: В.А.Смолій (відп. ред.) та ін.]. — [К.: Вид. Дім «Києво-могилян. Акад.», 2006– ] - Т. 1 / [В.А.Брехуненко, Л.В.Войтович, О.Б.Головко та ін.], [2006]. – 799 с.
Каменський І.С., Назаренко Ю. Ф. Гетьмани України./ Україна. – К. - 1991. – 342 с.
Ковалевська О.О. Нові підходи до пошуку достовірних зображень гетьмана Івана Мазепи: (До 320-ї річниці обрання І.С. Мазепи на гетьманство)// УІЖ. – 2007. - № 3. - С.152-167.
Мезенцев В. Скарби гетьмана Мазепи // Політика і час. - 2007. - N3. - С. 57-59.
Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. - 2-е доп.видання. - К.: Українське Історичне Товариство , 2001. - 464с.
Поцулко Е.А. Благотворительность гетьмана Мазепы // Наука. Релігія. Суспільство. - 2007. - N4. - С. 24-29.
Ступак Ф. Я. Доброчинна діяльність гетьмана І. Мазепи.// УІЖ – 2005. - №1. – С. 138.
Таирова-Яковлева Т. Мазепа - великороссийский помещик или снова о батуринском архиве // Київська старовина. - 2008. - N1. - С. 90-104.
Яковлева Т. Г. Мазепа – гетман: в поисках исторической объективности.// Новая и новейшая школа истории. - №4. – С. 59-61.