Богдан Лепкий біографія

Цікаві факти з біографії

Богдан Лепкий (повне ім’я – Богдан Теодор Нестор Лепкий) народився 9 листопада 1872 року у селі Крегулець на Тернопільщині.

З шести років жив у свого діда – священника, віце-маршалка Бережанського повіту.

Початкові шкільні знання йому дав домашній учитель, тому у 1878 році хлопчину відразу прийняли у другий клас звичайної школи з польською мовою навчання.

У 1883 році він продовжив навчання у Бережанській класичній гімназії й закінчив її у 1891. Вступив до Віденської академії мистецтв, але через три місяці перейшов на філософський факультет Віденського університету. З другого курсу вивчав філологію у Львівському університеті, де українську історію та літературу викладав Михайло Грушевський. У 1895 році закінчив навчання в університеті і по 1899 рік працював учителем української, польської та німецької мов і літератур, історії та географії у Бережанській гімназії.

З 1899 по 1914 рік Богдан Лепкий живе і працює у Кракові – його запросили читати лекції з української мови та літератури в Ягеллонському університеті. Одночасно він працює на посаді професора у третій краківській гімназії імені Яна Собєського і в гімназії св. Яцка, на посаді доцента на курсах підвищення кваліфікації вчителів, співпрацює з літературним об’єднанням «Молода Польща». У 1901 році стає одним із засновників «Слов’янського клубу», що видавав часопис «Swiat slowjanski». У ньому веде постійні рубрики «Руська хроніка» і «Огляд руської преси». З 1904 року співпрацює з товариством «Рідна школа» – займається виданням дитячої літератури і підручників, укладає читанку для народних шкіл, куди увійшли і його твори. Припинив співпрацю з цим товариством у 1907 році через політичні незгоди з редакцією. 1912 року Богдан Лепкий вступив до партії «Християнсько-Суспільний Союз» у Львові.

З початком Першої світової війни Лепкі переїхали спочатку у Карпати (в м. Яремчу) в надії, що війна у гори не дійде, а потім перебралися через Угорщину в Австрію. У Відні Богдан Лепкий працював у часописі «Вісник Союзу Визволення України» і в Культурній Раді. Восени 1915 року його мобілізували до австрійського війська, але завдяки клопотанням друзів у діючу армію він не потрапив – виїхав у Німеччину для освітньо-культурної роботи серед українців-військовополонених царської армії. У 1919 році працював в Українській військово-санітарній місії, яка готувала військовополонених до від’їзду додому.

У січні 1921 року Б. Лепкий перебрався до Берліна і став співробітником видавництва «Українське слово», видавав бібліотеку творів української класики та сучасної літератури. До 1923 року працював в управі Українського Червоного Хреста, був головою «Української Громади». Викладав українську літературу на курсах українознавства при посольстві УНР у Берліні, був співорганізатором Товариства Вищої Освіти. У 1925 році Лепкий повертається до Кракова й завідує кафедрою української літератури в Ягеллонському університеті. Того ж року стає головою Товариства письменників і журналістів імені І. Франка у Львові. У 1932 році отримав ступінь професора Ягеллонського університету, а у 1938 року за ухвалою уряду УНР в екзилі – звання академіка у відновленій у Варшаві Київській Могилянсько-Мазепинській академії.

Друга світова війна застала Б. Лепкого на відпочинку, на його віллі в Черче (Івано-Франківщина). У вересні 1939 року він з сім’єю повертається до Кракова. Коли німецькі окупанти закрили Ягеллонський університет, Лепкому відмовили у професорській пенсії. Залишившись без роботи, він писав статті для українських журналів, співпрацював з газетою «Краківські вісті», займався перекладацькою діяльністю. Помер письменник 21 липня 1941 року. Похований на Раковицькому цвинтарі у Кракові (Польща).

Шлях у літературу та творча спадщина

Потяг до літературної творчості Богдан Лепкий відчув ще у дитинстві. Домашній учитель ознайомив його не тільки з основними шкільними науками, а й з українською літературою. Від селян та няні хлопчина чув чимало народних пісень, легенд, переказів, казок. Вони залишили глибокий слід у пам’яті та в душі майбутнього письменника. Ще гімназистом другого класу він склав поему про русалок, а книгу спогадів про свої дитячі роки назвав «Казка мойого життя». У передмові до неї написав: «Коли ти їх полюбив дитиною, то вони підуть за тобою скрізь, у далину і на чужину, ген аж у твою старість».

Активна літературна діяльність Лепкого починається під час його навчання в університеті. Він пише поезії, оповідання, перекладає, виступає з доповідями на засіданнях студентського товариства «Ватра». З 1895 року його твори про народне життя починають дедалі частіше з'являтися на сторінках періодичних видань, а згодом одна за одною виходять і книжки. Письменник зазначав: «Якась життєва подія вражала мене і не давала спокою. Я бачив людей, що були їй причасні, зживався з ними, відчував їхнє горе і кривду і переписав усе те на папір своїм власним і несилуваним способом, я чув їхній голос, їхній голос, їхній крик розпуки і хотів закріпити їх на папері». Так, в оповіданні «Мишка» (введена у нову шкільну програму з української літератури для 7-го класу середньої школи), Б. Лепкий описує події, які розгортаються під час Першої світової війни. Він своїми очима бачив спустошені села, голодних людей і розповідає про це у своєму творі, бо хоче, щоб загальні цінності у стосунках між людьми брали верх, щоб вони були милосердними, не брехали, засівали землю збіжжям, а не снарядами і злобою.

Туга за рідним краєм, спостереження за життям українців, які рушали у незнані світи на пошуки кращої долі, вилилися в поезії «Видиш, брате мій...», яка справедливо вважається шедевром української лірики. Левко Лепкий – брат письменника, поклав цей вірш на музику, і пісня скоро облетіла весь український світ, стала народною.

У 1920 –1930-ті роки. XX ст. в Галичині історична проза про звитягу національних героїв була особливо популярна. Це стало однією з основних причин, яка спонукала Богдана Лепкого до написання пенталогії «Мазепа». Над нею письменник працював з 1923 року і до кінця свого життя. Роман у 2-х томах «Мотря» (введений у нову програму з української літератури для 10 класу середньої школи) – перший з циклу історичних творів, що складають, за визначенням самого автора, трилогію «Мазепа».

Насправді романів п’ять. І хоч вони послідовно відтворюють хронологію подій, кожен з них має самостійне значення, тому й публікувалися автором окремо: «Мотря» (1926), «Не вбивай» (1926), «Батурин» (1927), «Полтава» (1928 – 1929). Повість «З-під Полтави до Бендер» була опублікована посмертно у США в 1955 році. Половина четвертої частини епопеї «Орлик» побачила світ уже після смерті автора під назвою «З-під Полтави до Бендер» і була видана братом письменника – Левом Лепким. Продовження «Орлика» та повість «Войнаровський» – остання частина епопеї, так і залишилися художньо не реалізованими.

За кількістю створених в різні роки творів Богдан Лепкий поступається в українській літературі тільки І. Франкові. Загалом творча спадщина письменника складає понад 80 окремих книг. Це романи, повісті, оповідання, казки, збірки віршів та поем, а також переклади, монографії, літературознавчі розвідки, спогади про українських та польських письменників та художників, статті про культурно-мистецьке життя в Галичині кінця XIX – початку XX ст., що були опубліковані у численних газетах, журналах, альманахах, календарях, збірниках. Він – упорядник і видавець 62 томів творів української класики з ґрунтовними дослідженнями, примітками, коментарями. Бібліографія творів Б. Лепкого налічує близько тисячі позицій. Чимало повістей та оповідань письменника перекладено польською, російською, чеською, німецькою, англійською, угорською, сербською, португальською та іншими мовами.

Вшанування пам’яті

1991 року редакція журналу «Тернопіль» заснувала Всеукраїнську літературно-мистецьку премію та громадсько-політичну премію імені братів Богдана і Левка Лепких.

З 1994 року У Тернополі діє обласне літературно-просвітницьке товариство імені Б. Лепкого.

27 серпня 1995 року відкрито музеї Б. Лепкого у Бережанах та в с. Крогулець, а також родини Лепких у с. Жуків.

За рішенням міської ради м. Бережани від 17 жовтня 1997 року Богдан Лепкий став Почесним громадянином міста Бережани.

Ім'ям письменника названа школа №14 міста Тернополя, бібліотеки та вулиці в різних містах України.

Пам'ятники Б. Лепкому стоять у селах Жуків (1991), Крогулець (1992) та Бережанах (1997).

На будинках, де жив, вчився, викладав та творив Богдан Лепкий. встановлено пам’ятні дошки.

Окремі твори письменника екранізовані й інсценізовані.