Борис Грінченко. «Моє щастя» - життєве і мистецьке кредо автора. «Весняні сонети» - ідея єдності природи і душевного стану людини. Образи природи як психологічний паралелізм у літе

Десяте листопада. Класна робота

Борис Грінченко. «Моє щастя» - життєве і мистецьке кредо автора. «Весняні сонети» - ідея єдності природи і душевного стану людини. Образи природи як психологічний паралелізм у літературі романтизму та реалізму

{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}«Слідячи від перших Ваших виступів… за вашою діяльністю, я мусив дивуватися вашій енергії, витривалості в праці і широкому обсягові ваших літературних та суспільних інтересів». Із листа Івана Франка до Бориса Грінченка

На попередніх уроках ми з вами ознайомилися з оповіданнями Б. Грінченка, письменник і справді більше відомий як автор прозових творів. Але у творчому доробку Бориса Дмитровича не останнє місце посідає і поезія. Ліричні твори, байки, балади, поеми, віршовані казки письменника допомагають нам краще уявити особливості літературного процесу того часу, шляхи розвитку літератури, її багатоплановість, багатство та різноманітність. Свої поетичні твори Б. Грінченко підписував псевдонімами Іван Перекотиполе, Василь Чайченко. Його ліриці високу оцінку дав І. Франко. Сьогодні на уроці ми ознайомимося з деякими поезіями Бориса Грінченка, попрацюємо над удосконаленням навичок виразного читання віршів та їх аналізу.

Повторення теорії літератури Які твори називаються ліричними? Які характерні ознаки ліричних творів? Які жанри лірики вам відомі? Дайте визначення кожного з них.

Основне завдання української літератури Б.  Грінченко вбачав у пробудженні національної і культурної свідомості народу. Закономірно, що провідне місце в доробку письменника посідає громадянська лірика. Б. Грінченко-поет майстерно переходить від зображення життя окремої людини до широких реалістичних узагальнень. Настрій автора передають назви збірок, наприклад, «Під хмарним небом». Пояснюючи сумні мотиви власної творчості, Б.  Грінченко писав: «Під хмарним небом не заспіваєш веселої пісні...».

Серед громадянської лірики виразно виокремлюються поезії, присвячені важкій історичній долі України. Невипадково письменник закликає: «Нумо до праці, брати!», а вірш «До праці» (1881) можна вважати програмним. Епітети «тяжка», «щира», «кривава», «поважна», «міцна», «свята», «невтомна» характеризують поняття «праця на благо народу», «звитяжний труд» («До праці», «Хлібороб», «До народу», «Я зрікся мрій...»). Образ рідної землі у Б.  Грінченка невіддільний від тих людей, які на ній працюють. У вірші «До праці» у кожній строфі звучать заклики до дії: «нумо до праці мерщій», «до праці берись», «годі лякатись», «за діло святеє», «сміливо ж, браття», «до праці ставайте», «час наступає – ходім».

Прослуховування аудіовіршаhttps://www.youtube.com/watch?v=t. OB2f. UNE7 FE

Про готовність пожертвувати собою заради Батьківщини йдеться й у вірші «Моє щастя» (1886). Хоч ця поезія належить до інтимної лірики та оспівує вічне і незрадливе кохання, яке робить людину щасливою, але ліричний герой виявляє бажання пожертвувати своїм життям заради щастя рідного краю. Щастя осмислюється письменником як філософська категорія, яка поєднує в собі як особисте, так і суспільне. Сучасна дослідниця літератури Ольга Камінчук назвала цей вірш «маніфестом неоромантичного ідеалу гармонійної цілісності особистості».

Поет наголошує, що для його ліричного героя кохання не є домінантною категорією. У композиційній структурі вірша «Моє щастя» чітко виокремлюються три частини. У першій – подано перелік усього того, що люди називають щастям, зокрема «втіхи світу», «брязкіт золота дзвінкого», «влада». У другій частині ліричний герой відмовляється від матеріальних спокус, віддаючи перевагу коханню, яке здатне зробити людину найщасливішою у світі. У третій частині утверджується думка про те, що не можна почуватися щасливим, якщо батьківщина переживає нелегкі часи: «…Я віддав би усе на цім світі / За змогу умерти за рідний свій край!» Філософські роздуми про щастя, які звучать у цьому вірші, дають усі підстави віднести його до жанру медитативної лірики. Любовна тематика у Б.  Грінченка переважно реалізовується через описи коханої («милої погляд ласкавий», «милої карії очі», «усміх, як щастя ясний», «поцілунок, як сонце палкий») та палку емоційність ліричного героя, який переживає «кохання хвилини святі».

Паспорт твору{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Назва“Моє щастя”Автор. Б. Д. Грінченко. Рік написання1886 Рід літературилірика. Жанр. Філософська лірика, медитація. Тема. Осмислення людських цінностей.Ідея. Піднесення кохання, зокрема до Батьківщини. Головна думка. Слава, влада, гроші – фальшиві цінності. Художні засоби Епітети: «затоптану душу», «фіміамом запашним»;• Метафора: «затоптану душу, багном оповиту»;• Анафора: «Хай люди женуться…»

Композиція вірша{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Вірш складається з трьох частин{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Іу першій – подано перелік усього того, що люди називають щастям, зокрема «втіхи світу», «брязкіт золота дзвінкого», «влада». ІІу другій частині ліричний герой відмовляється від матеріальних спокус, віддаючи перевагу коханню, яке здатне зробити людину найщасливішою у світі. ІІІу третій частині утверджується думка про те, що не можна почуватися щасливим, якщо батьківщина переживає нелегкі часи: «…Я віддав би усе на цім світі / За змогу умерти за рідний свій край!»

Почуттям любові та закликом до праці сповнені й «Весняні сонети» Б. Грінченка.{F5 AB1 C69-6 EDB-4 FF4-983 F-18 BD219 EF322} Вважають, що сонет як класичний вірш є витвором геніальних італійських ліриків. Остаточної форми, із встановленою кількістю рядків і порядком рим, сонет набув завдяки Франческо Петрарці. В українській літературі до цього жанру зверталися Левко Боровиковський, Амвросій Метлинський, Маркіян Шашкевич, Юрій Федькович, Борис Грінченко. Найвищого розвитку досягає сонет у творчості українських «неокласиків» початку ХХ ст., зокрема у Миколи Зерова.

Цикл Б. Грінченка «Весняні сонети» входить до збірки «Під хмарним небом», де чотирнадцять поезій, які змістовно становлять цикл. Наскрізна тема цих ліричних творів – пробудження природи, весняних почуттів у серцях людей, їх готовність трудитися і боротися задля здобуття щастя для всіх знедолених.

Теорія літератури. Сонет – старовинна канонічна форма поетичного твору, що виникла в Італії ХІІІ століття. Це 14-рядковий вірш, написаний п’ятистопним або шестистопним ямбом. Композиція сонета: перша строфа стверджує певну думку, друга її заперечує, а тривірші дають узагальнений висновок. Суворі канони класичного сонета забороняли вживати двічі одне і те саме повнозначне слово. Стислість сонета, жорсткі обмеження й вимоги дисциплінують думку й уяву митця. Сонетний цикл – це низка віршів, об’єднаних спільною ідеєю.

У своїх «Весняних сонетах» Борис Грінченко дотримується основних канонів сонета. У його поезіях – чотирнадцять рядків, написаних п’ятистопним ямбом. Що ж стосується композиції, автор її порушує. Письменник не виконує ще одну вимогу до сонету – не повторювати повнозначних слів. Але для веснянки як жанру характерні саме повтори типу «прийди, прийди», «принеси, принеси», завдання яких – закликати дію, про яку говориться. Так, у сонеті «Весна іде! В повітрі молодому» повторюються слова «весна іде».

Цикл «Весняні сонети» Б. Грінченка пронизаний ідеєю єдності природи і душевного стану людини. Весна іде! Веснянки задзвеніли,Лунає спів по луках і гаях –Мов устають нові могутні сили. В людських серцях, придавлених серцях.«Весна іде! В повітрі молодому»

Іди у гай! Там не самі вже квіти,І не самі пташки тепер снують,І не самі веселі й вільні діти. З квіток рясні вінки собі плетуть –Ні, там тепер зливаються з устами. Уста палкі і, сплівшися руками,Там пари йдуть серед рясних кущів.І я іду у нетрю у густуюІ звідусіль гучноголосий чую. Природи спів, новий веселий спів.«Весна прийшла! Гаї зазеленіли».

І все живе. Дзвенять в повітрі згуки,Дзвенять гаї, дзвенять степи і луки,І світ увесь, здається, задзвенів. Чого ще ждать? Скоріш, мерщій у поле,Мерщій у степ! Я вп’юсь тобою, воле,Серед моїх незміряних степів!«Скоріш! Скоріш! Од сірого туману».

Однак навіть зображуючи весняні пейзажі, радіючи оновленню і красі, які весна принесла, поет не забуває про простих людей, про їхні тривоги і жалі, про їхню біду, недолю і горе. В степу рвачкий на волі вітер віє,По світу він гуляє, де схотів,І бачить: скрізь недоля горе сіє,І повен світ нещастів і жалів. О, вітре мій! Тобі нема припиниІ можеш ти до бога долинуть, –Скажи, коли нам ждать тії хвилини,Що доля всім дасть широко дихнуть?Ти, може, чув?.. Терпіти вже несила,І мука всім серця давно стомила,І вже снаги нема її знести –Давно вже час!.. Вже серце знемагає…«В степу рвачкий на волі вітер віє».

Як бачимо, у своїх «Весняних сонетах» Бориса Грінченко використовує такий прийом поетичної мови як паралелізм. Паралелізм (від грец. parallelos – «що йде поруч» – один із прийомів поетичної мови, що полягає в зіставленні двох явищ шляхом паралельного їх зображення. Психологічний паралелізм – це один зі стилістичних прийомів. Суть його полягає в тому, що сюжет твору будується на послідовному зіставленні мотивів, картин природи, відносин, ситуацій, вчинків. Зазвичай використовується в поетичних народних текстах. У циклі Б. Грінченка картини природи й життя людей уподібнюються за допомогою паралелізму.

У поезіях циклу «Весняні сонети» Бориса Грінченка образ весни асоціюється з оновленням життя, з пробудженням нових сил, із надіями на краще: Десь на селі далеко пісня ллється,То голосніш, то затиха вона…Із стін душних на волю серце рветься. Туди, де ніч панує запашна. О, я піду, бо не піти несила,Бо і мені ніч зорі засвітила,Бо і мені сприя весна моя. Скоріш туди! Як вільно дишуть груди,Який простір обняв мене зусюди,Як пахне скрізь і місяць як сія!«Вже в далині високій сяють зорі».

«Весняні сонети» близькі до усної народної творчості. Як і у веснянках, ліричний герой сонета звертається до весни як до живої істоти: «О, весно, йди! Всі ждуть тебе, кохана». Наші предки вірили, що весну із вирію на крилах приносять птахи. Цей мотив звучить і у Грінченка: Весна іде! В повітрі молодому. Далекий крик мандрівних журавлів. Вже розітнувсь: ключем вони додому. У рідний край летять з чужих країв.

У веснянках зверталися до образу дерев: дуба, берези, верби, прадерева. Борис Грінченко в поезії використав образ вишні, якій довіряє свої інтимні таємниці, просить сховати його у хвилини щастя. Особливу роль поет відводить образу сонця, Він його називає «богом світла і тепла», надає надзвичайних сил: «Воно зійшло і сльози розтопило». Цикл «Весняні сонети» – свідчення щедрої поетичної обдарованості Бориса Грінченка. Читачів зворушують Грінченкові описи чарівної краси рідного краю, передане з сердечною теплотою пробудження природи. 

Цикл «Весняні сонети» — свідчення щедрої поетичної обдарованості Б. Грінченка. Читачів зворушують Грінченкові описи чарівної краси рідного краю, передане з сердечною теплотою пробудження природи.

Домашнє завдання Опрацювати сторінки 109-112. Проаналізуйте одну із поетичних поезій Б. Грінченка (на вибір) із циклу «Весняні сонети» (жанр, тема, ідея,головна думка, художні засоби