Бронхоектатична хвороба (Самостійна робота)

Структурний підрозділ

Медичний фаховий  коледж Львівського національного медичного університету імені Данила галицького

САМОСТІЙНА РОБОТА

На тему

«Бронхоектатична хвороба»

Виконала

студентка 3 курсу, групи 2Г

__________________________

Львів 2022

Бронхоектатична хвороба – це захворювання дихальної системи, яке характеризується місцевим розширенням просвіту бронхів в 2 рази і більше, і проявляється у вигляді ендобронхіального нагноєння.

До групи нагноювальних процесів в легенях близько прилягають бронхоектази – розширення бронхів, що виникають в результаті поєднаного ураження бронхів і легеневої тканини. В одних випадках це захворювання є основним, провідним, що викликають зміни в усьому організмі, тому його слід називати бронхоектатичною хворобою.

В інших випадках розширення бронхів не являє собою самостійного захворювання, а лише є наслідком різних патологічних процесів в бронхах і легенях – і для них можна зберегти стару назву бронхоектази або бронхоектазів, хоча в кожному конкретному випадку досить важко провести грань між бронхоектатичною хворобою і бронхоектазами.

Сама назва «бронхоектази» далеко не вичерпує сутності патологічного процесу, так як крім змін в бронхах є зміни в легеневій тканині, а нерідко і плеврі.

Слід розрізняти придбані і вроджені бронхоектази. Придбані бронхоектази зустрічаються значно частіше вроджених і виникають зазвичай після перенесених вогнищевих пневмоній різної етіології (грипозних, корових, кашлюкових і ін.), Особливо після повторних пневмоній протягом небагатьох років. Однак наявність лише залишкових явищ після вогнищевих пневмоній ще мало для виникнення розширення стінок бронхів; фактором, що сприяє розтягуванню бронхіальної стінки, є ще і хронічний бронхіт, при якому кашлеві поштовхи протягом місяців або навіть років сприяють розвитку бронхоектазів.

Основним патогенетичним фактором є зменшення еластичності самої стінки бронхів і збільшення її податливості; цьому сприяє підвищення експіраторного тиску – зокрема, при кашлі.

Мають значення і впливають хронічні, що рубцюються запальні процеси в легенях навколо бронхів, а також, що організовуються плеврити.

Безумовно, в розвитку бронхоектазів має значення і ряд функціональних факторів у вигляді бронхоспазмів.

Отже, у виникненні бронхоектазів провідна роль належить поєднанню двох факторів – залишковим явищам після перенесених вогнищевих пневмоній і наявності бронхітів і перібронхіту, що змінюють еластичність бронхіальних стінок.

Патологічна анатомія

Слід розрізняти 2 головних форми розширень бронхів – циліндричну і мішкоподібну; при циліндричних бронхоектазах є рівномірне розширення бронха, стінки якого здебільшого потовщені і гіпертрофовані; навколишня легенева тканина нормальна або фіброзно змінена. Мішечкуваті бронхоектази зазвичай переважно розвиваються у зміненій легеневій тканині; вони бувають різної величини – до курячого яйця; стінки їх частіше різко атрофовані, навколишня легенева тканина зморщена, атрофована. Слизова оболонка розширених бронхів буває стовщена, інфільтрована, а в надалі – атрофічна. Судини підслизової тканини нерідко аневризматично розширені і можуть служити джерелом кровотеч.

Крім циліндричної і мішкоподібної форм бронхоектазів, бувають і змішані форми, що отримали назву веретеноподібних; слизова оболонка їх частіше атрофована, рідше гіпертрофована, іноді з’являються виразки або поліпозні розростання, що служать джерелом кровотеч. Навколо бронхоектазів є ателектатичні або емфізематозні ділянки легеневої тканини; іноді в зморщеній легеневій тканині знаходяться окремі «бронхоектатичні каверни».

Початкова стадія бронхоектатичної хвороби нерідко проходить майже безсимптомно, але потім головною скаргою хворих є завзятий кашель, нерідко нападами. Мокрота часто з домішками крові, а в окремих випадках можуть бути періодичні кровохаркання з виділенням чистої крові.

При так званих сухих бронхоектазах навіть в деяких випадках мокротиння виділяється зазвичай мало, але зате часто бувають кровохаркання, що і змушує хворих звертатися за медичною допомогою. Крім перерахованих скарг, хворі бронхоектатичною хворобою скаржаться на періодичні підвищення температури, слабкість, швидку стомлюваність, іноді задишку.

При огляді зазвичай виявляють на руках і навіть ногах пальці у вигляді барабанних паличок і нігті у вигляді годинникових скелець, що частіше спостерігається в стадіях вираженого захворювання; в цих випадках можуть бути не різко виражені деформації грудної клітки, що пов’язано з наявністю легеневого фіброзу. Може спостерігатися невеликий ціаноз обличчя і кінцівок. Перкусія, за винятком помірного тимпаніту, обумовленого наявністю супутньої емфіземи легенів, характерних змін не дає; голосове тремтіння частіше не змінено. З боку серцево-судинної системи особливих відхилень від норми не спостерігається; в періоди загострень пульс зазвичай частішає, посилюється задишка, збільшується ціаноз. Діагноз бронхоектатичної хвороби є важким. На додаток до клінічних даних слід широко використовувати рентгенологічне дослідження і, зокрема, бронхографію.

На рентгенограмі в окремих випадках можна бачити доріжки, відповідні ходу бронхів, що при наявності відповідної клінічної картини дає можливість Припустити наявність циліндричних бронхоектазів. Мішечкуваті бронхоектази нерідко дають круглі або овальні тіні, іноді розташовані поруч у вигляді осередків, що нагадують бджолині стільники.

Найбільш точні результати дає бронхографія, що отримала за останні 40 років широке поширення. З цією метою вводять в бронхіальне дерево контрастну речовину – зокрема, йодоліпол (розчин йоду в маковому маслі), йодіпін, бромінол і ін.; ці речовини добре переносяться хворими і дають хорошу контрастність в зображенні. Циліндричні бронхоектази при бронхографії дають ширші лінійні тіні, ніж нормальні бронхи, а мішечкуваті бронхоектази дають круглі або овальні, наповнені контрастною речовиною тіні.

Бронхографія є одним з найбільш точних методів діагностики бронхоектатичної хвороби, дуже цінним доповненням до клінічних методів дослідження і безумовно необхідна у випадках, коли мова йде про необхідність оперативного втручання.

Дослідження мокротиння виявляє слизисто-гнійний характер, нерідко з домішками крові. При «сухих» бронхоектазах мокротиння буває в невеликій кількості, але з домішками крові; в більшості випадків мокротиння буває багато – іноді до 0,5 л і більше; часто воно тришарове, з запахом.

У крові – нейтрофільний лейкоцитоз, особливо при загостренні захворювання, нерідко зсув лейкоцитарної формули вліво; ШОЕ зазвичай прискорене.

Пальці у вигляді барабанних паличок були описані ще Гіппократом, і по цей час у французькій літературі вони називаються пальцями Гіппократа. Слід підкреслити, що пальці у вигляді барабанних паличок можуть спостерігатися і при інших хронічних захворювання органів дихання, хронічної серцево-судинної недостатності, при затяжному септичному ендокардиті і іноді навіть у здорових людей, але їх наявність найбільш типово для бронхоектатичної хвороби.

Одним із частих ускладнень бронхоектатичної хвороби є емфізема легенів; внаслідок порушення бронхіальної прохідності відбувається розтягнення альвеол, облітерація судин, загибель еластичних елементів легеневої тканини і зникнення альвеолярних перегородок з розвитком пневмосклерозу; виникає порушення газообміну в легенях, що веде до появи ціанозу і посилення задишки. Надалі в зв’язку з загибеллю альвеол і облітерацією кровоносних судин малого кола виникає легенево-серцева недостатність з усіма наслідками, що випливають звідси наслідками.

Нерідко в запальний процес втягується плевра, особливо при периферичних бронхоектазах, і розвиваються плевральні зрощення, які викликають появу болю і призводять до зменшення амплітуди дихальних рухів, що, своєю чергою, сприяє застою мокротиння і ускладнює його видалення.

Грозним ускладненням є розвиток емпієми плеври.

Описано таке важке ускладнення, як абсцес мозку, який виникає, мабуть, емболічним шляхом, що, однак, не всіма визнається.

З інших ускладнень, що зустрічаються приблизно в 5-7% випадків, є розвиток амілоїдозу внутрішніх органів — зокрема, амілоїдного нефроза; це ускладнення часто виникає непомітно для хворого; його завжди необхідно мати на увазі і ретельно стежити за сечею хворого, оскільки першим проявом амілоїдозу найчастіше буває поява білка в сечі.

У початкових періодах захворювання, коли немає ще виражених явищ інтоксикації організму, показані загальні гігієнічні заходи: свіже, чисте повітря для хворого, повноцінне харчування з достатньою кількістю білків і вітамінів і обмеження кількості рідини, що вводиться. Для полегшення відхаркування мокротиння хворим рекомендують приймати таке положення, при якому вміст розширених бронхів найкраще може опорожнюватися, — положення на боці, на животі, на спині з піднятим ножним кінцем ліжка, колінно-ліктьове положення тощо. Показано застосування антибіотиків і сульфаніламідів під час загострення і різних симптоматичних засобів.

У подальших періодах бронхоектатичної хвороби у зв’язку зі значним розвитком інфекції в бронхах і вираженими явищами інтоксикації слід застосовувати всі засоби, зазначені в розділі лікування абсцесів і гангрени легень. Основні заходи повинні бути спрямовані на боротьбу з інфекцією і на відновлення бронхіальної прохідності – поліпшення відтоку вмісту розширених бронхів; з цією метою показані інтратрахеальне введення антибіотиків і відсмоктування гною з бронхів за допомогою бронхоскопа.

При підозрі на розвиток амілоїдозу необхідно широко застосовувати гепатотропні препарати (камполон, антианемін) і вітамін В13.

При односторонніх бронхоектазах і загальному задовільному стані хворого ставиться питання про хірургічне лікування – оперативне видалення уражених часток або цілого легеня. Досвід останніх років показав хороший і стійкий терапевтичний ефект після лобектомія і пневмонектомія, особливо в осіб молодого віку.