Брошура "Дніпрова Чайка Комічні казки-опери „Коза- дереза”, „Пан Коцький”"

Дніпрова Чайка. Комічні казки-опери „Коза- дереза”, „Пан Коцький” Тридуби 2016

Навчально-методичний центр відділу освіти Кривоозерської райдержадміністрації Тридубська ЗОШ І-ІІІ ступенів Серія: Література рідного краю 5 клас Дніпрова Чайка. Комічні казки-опери „Коза- дереза”, „Пан Коцький” Тридуби 2015

Укладач: Майданик О. О.,учитель української мови та літератури.  Відповідальний за випуск: Випущено в рамках програми для середніх загальноосвітніх шкіл Миколаївщини «ЛІТЕРАТУРА РІДНОГО КРАЮ 5-11 клас», затвердженої вченою радою МОІППО. Програму підготували : Д. Діордіца ,В. Купцова. У брошурі зібрані матеріали для підготовки вчителя до уроку по творчості Дніпрової Чайки.

В краю, серцю милім… Духовне відродження – це не тільки наполеглива праця у сьогоденні, це й якомога повне знання витоків, людей, які в різні часи творили цю духовність, запалювали досвітні вогні, боролись із темрявою, злом. Творчість Дніпрової Чайки і її життєвий шлях тісно пов’язаний з Таврією, з близькими для нас місцями і образами. Її літературний псевдонім прилинув з берегів Славути, де пройшло дитинство, з тієї народної пісні, яку так часто співав батько Людмили. Сама письменниця, як чайка, билася за українське слово, за розвиток народної культури та традиції – багатої спадщини народної мудрості. Сьогодні кожен з нас хоче якомога більше знати про той край, в якому він живе. З цією метою в школах введено спеціальні курси, факультативи. В навчальних програмах з літератури є розділ “ Література рідного краю”, на уроках та в позаурочний час проводяться різноманітні заходи краєзнавчого характеру. На особисту думку, уроки літератури рідного краю вважаю надзвичайно важливими, бо вони пробуджують в учнях, майбутнє України, гордість за рідну землю і її талановитий народ. Чарівний світ літератури письменників-земляків допоможе нам зовсім по - іншому, глянути на світ, замилуватися ним і відчути гордість за те, що ти народився саме на цій землі, живеш тут і тут будуть жити твої нащадки.

Чайка Дніпрова (1861- 1927)  Ти, зшиточку чорний, не зрадиш мені, Із мене сміятись не станеш, Сховаєш ти любо і тихі пісні, І чисті надії, і думи ясні. І муки пестливо сховаєш. Ти, зшитку, чужому не станеш казать Про те, що на душу спадає, Лиш дружнії руки тебе можуть взять, Лиш дружнії очі почнуть пильнувать, Лиш дружня душа розгадає… Дніпрова Чайка – літературний псевдонім української письменниці Людмили Олексіївни Березиної (Василевської). Л. О. Березина народилась 1 листопада 1861 р. у родині священика у с. Карлівка Херсонської губ. (Нині це село Зелений Яр Доманівського району Миколаївської області). В 1879 р. вона закінчила Одеську гімназію і працювала як учителька. В 1885 р. вона переселилась до Херсона, де познайомилась з українським інтелігентом (губернськимстатистиком) Фефаном Олександровичем Василевським.

 Невдовзі вони оженились, мали дітей – Оксану, Вячеслава, Наталку. Літературна діяльність Дніпрової Чайки розпочалась ще в гімназії. В 1885 р. в одеському українському альманасі «Нива» були опубліковані її перші твори. В подальшому вона друкувала свої твори у Галичині (в альманасі «Перший вінок», журналах «Правда», «Зоря», «Дзвінок»). Серед її творів – поезії, драми, казки, оповідання, переклади. В 1889 р. влада заборонила Ф. Василевському проживати в Херсоні, вся родина переїхала у с. Королівка (нині Фастівського району Київської області), де жила до 1895 р. Тут Дніпрова Чайка записала ряд народних пісень. Велика творча дружба поєднувала Дніпрову Чайку з Миколою Лисенком. Для нього вона написала лібрето трьох дитячих опер («Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і весна»), з її голосу Лисенко записував народні пісні. Померла письменниця 13 березня 1927 в с. Германівка (нині Обухівського району Київської обл.). Похована у Києві на Байковому кладовищі. Літературна спадщина Дніпрової Чайки не має сучасного наукового видання. За життя письменниці в 1919 – 1920 рр. в Києві було видано двохтомник її творів; в 1931 р. в Харкові видавництво «Рух» випустило двохтомне зібрання, яке невдовзі було заборонено, оскільки його укладачі були заарештовані злочинною більшовицькою владою. В радянський час (1960, 1987 рр.) було випущено вибрані твори. В незалежній Україні до кращого видання її творів поки що не дійшло.

,,Коза-дереза’’. Українська народна казка з лібрето Дніпрової Чайки Були собі дід та баба. Поїхав дід на ярмарок та й купив собі козу. Привіз її додому, а рано на другий день посилає дід старшого сина ту козу пасти. Пас, пас хлопець її аж до вечора та й став гнати додому. Тільки до воріт став доганяти, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається: — Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла? — Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, тільки бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку,— тільки пила, тільки й їла! От дід розсердився на сина, що він погано худоби доглядає, та й прогнав його. На другий день посилає другого сина — меншого. Пас, пас хлопець козу аж до вечора та й став гонити додому. Тільки став до воріт доганяти, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається: — Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла? — Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку,— тільки пила, тільки й їла!От дід і того сина прогнав. На третій день посилає вже жінку. От вона погнала козу, пасла весь день; ввечері стала доганяти до двору, а дід уже стоїть на воротях у червоних чоботях та й питається: — Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла? — Ні дідусю, я й не пила, я й не їла: бігла через місточок, ухопила кленовий листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку,— тільки пила, тільки й їла!

От дід прогнав і бабу. На четвертий день погнав він уже сам козу, пас увесь день, а ввечері погнав додому і тільки надігнав на дорогу, а сам навпростець пішов; став на воротях у червоних чоботях та й питається: — Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла? — Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку,— тільки пила, тільки й їла!От тоді дід розсердився, пішов до коваля, висталив ніж, став козу різати, а вона вирвалась та й утекла в ліс. У лісі бачить коза зайчикову хатку,— вона туди вбігла та й заховалась на печі. От прибігає зайчик, коли чує — хтось є в хатці. Зайчик і питається: — А хто, хто в моїй хатці? А коза сидить на печі та й каже: — Я, коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена! Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету,— Тут тобі й смерть. От зайчик злякавсь, вибіг з хатки, сів під дубком. Сидить та й плаче. Коли йде ведмідь та й питається: — Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш? — Як же мені, ведмедику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить! А ведмідь:— От я його вижену! Побіг до хатки:

 — А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі: — Я, коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена! Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету,— Тут тобі й смерть! Ведмідь і злякався. — Ні,— каже,— зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь. От ізнов пішов зайчик, сів під дубком та й плаче. Коли йде вовк і питається: — А чого це ти, зайчику-побігайчику, плачеш? — Як же мені, вовчику-братику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить! А вовк: — От я його вижену! — Де тобі його вигнати! Тут і ведмідь гнав, та не вигнав. — Отже, вижену. Побіг вовк до хатки та й питається: — А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі: — Я, коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена! Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету,— Тут тобі й смерть! Вовк і злякався. — Ні,— каже,— зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь. Зайчик ізнов пішов, сів під дубком та й плаче. Коли біжить лисичка, побачила зайчика та й питається : — А чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш? 

— Як же мені, лисичко-сестричко, не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить!А лисичка: — От я його вижену!— Де тобі, лисичко, його вигнати! Тут і ведмідь гнав — не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, а то ти! — Отже, вижену. Побігла лисичка до хати та: — А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі: — Я, коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена! Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету,— Тут тобі й смерть! От лисичка теж злякалась. — Ні,— каже,— зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь. Пішов зайчик, сів під дубком та й знову плаче. Коли це лізе рак-неборак та й питається: — Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?— Як же мені не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить! А рак: — От я його вижену! — Де тобі його вигнати! Тут ведмідь гнав, та не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, і лисиця гнала, та не вигнала, а то ти!— Отже, вижену! От поліз рак у хатку та й питається.

— А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі: — Я, коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена! Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету,— Тут тобі й смерть! А рак усе лізе та лізе, виліз на піч та: — А я, рак-неборак, Як ущипну,— буде знак!  Та як ущипне козу клешнями!.. Коза як замекає, та з печі, та з хати — побігла, тільки видно! От тоді зайчик радий, прийшов у хатку та так уже ракові дякує. Та й став жити в своїй хатці.

,,Пан Коцький’’. Українська народна казка з лібрето Дніпрової Чайки. В одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити. От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає: «Нащо він мені здався, тільки дурно буду годувати,— нехай лучче в лісі ходить». Покинув його й сам поїхав. Коли це приходить до кота лисичка та й питає його:— Що ти таке?— Я — пан Коцький. Він і згодився. Веде його лисичка до своєї хати,— так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе. От якось зайчик побачив лисичку та й каже їй:— Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на досвітки. А вона йому:— Є у мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве. Заєць розказав за пана Коцького вовкові, ведмедеві, дикому кабанові. Зійшлися вони докупи, стали думати, як би побачити пана Коцького,— та й кажуть:— А зготуймо обід!І взялися міркувати, кому по що йти. Вовк каже:— Я піду по м'ясо, щоб було що в борщ. Дикий кабан каже:— А я піду по буряки і картоплю. Ведмідь:— А я меду принесу на закуску. Заєць:— А я капусти. От роздобули всього, почали обід варити. Як зварили, почали радитись, кому йти кликати на обід пана Коцького.

Ведмідь каже:— Я не підбіжу, як доведеться тікати. Кабан:— А я теж неповороткий. Вовк:— Я старий уже і трохи недобачаю. Тільки зайчикові й приходиться. Прибіг заєць до лисиччиної нори, коли це лисичка вибігає, дивиться, що зайчик стоїть на двох лапках біля хати, та й питає його:— А чого ти прийшов?Він і каже:— Просили вовк, ведмідь, дикий кабан, і я прошу, щоб ти прийшла зі своїм паном Коцьким на обід. А вона йому:— Я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас розірве. Прибігає зайчик назад та й хвалиться:— Ховайтесь, казала лисичка, бо він як прийде, то розірве нас. Вони й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан заривається у хмиз, а зайчик лізе в кущ. Коли це веде лисичка свого пана Коцького. Доводить до столу, а він побачив, що на столі м'яса багато, та й каже:— Ма-у!.. Ма-у!.. Ма-у!.. А ті думають: «От вражого батька син, ще йому мало! Це він і нас поїсть!»Виліз пан Коцький на стіл та почав їсти, аж за ушима лящить. А як наївсь, то так і простягсь на столі. А кабан лежав близько столу в хмизі, та якось комар і вкусив його за хвіст, а він так хвостом і крутнув; кіт же думав, що то миша, та туди, та кабана за хвіст. Кабан як схопиться, та навтіки!Пан Коцький злякався кабана, скочив на дерево та й подерся туди, де ведмідь сидів. Ведмідь як побачив, що кіт лізе до нього, почав вище лізти по дереву, та до такого доліз, що й дерево не здержало — так він додолу впав — гуп! — та просто на вовка,— мало не роздавив сердешного. Як схопляться вони, як дременуть, то тільки видко. Заєць і собі за ними — забіг не знать куди... А потім посходились та й кажуть:— Такий малий, а тільки-тільки нас усіх не поїв!

А ті думають: «От вражого батькасин, ще йому мало! Це він і нас поїсть!»Виліз пан Коцький на стіл та почав їсти, аж за ушима лящить. А як наївсь, то так і простягсь на столі. А кабан лежав близько столу в хмизі, та якось комар і вкусив його за хвіст, а він так хвостом і крутнув; кіт же думав, що то миша, та туди, та кабана за хвіст. Кабан як схопиться, та навтіки!Пан Коцький злякався кабана, скочив на дерево та й подерся туди, де ведмідь сидів. Ведмідь як побачив, що кіт лізе до нього, почав вище лізти по дереву, та до такого доліз, що й дерево не здержало — так він додолу впав — гуп! — та просто на вовка,— мало не роздавив сердешного. Як схопляться вони, як дременуть, то тільки видко. Заєць і собі за ними — забіг не знать куди... А потім посходились та й кажуть:— Такий малий, а тільки-тільки нас усіх не поїв!

Українські народні казки Украї́нські наро́дні ка́зки — популярний фольклорний жанр (фольклор — «народна мудрість»). В народних казках передається з покоління в покоління мудрість народу, усе, що є вартим уваги нащадків, життєвий досвід, мрії народу, його почуття. У казках також знайшли відображення важливі історичні події. Казки мають повчальний характер, і в них завжди є певна мораль. Одні казки виховували любов до рідної землі, рідної домівки, рідної матері, інші до народу і Батьківщини в цілому. Види казок Виділяють три основних види казок: казки про тварин, чарівні казки, та соціально-побутові казки. Казки про тварин — це казки, в яких головними героями є тварини — лісові та домашні, а також птахи та комахи. В образах тварин ми бачимо алегорію, тобто ці казки мають виразний соціальний підтекст. В цих казках ми бачимо звірів за суто людськими справами: вони воюють, обирають царів, судяться та ін. Ці казки висміюють людські недоліки та пороки такі, як заздрість, агресивність та жадоба. Розповідаючи про пригоди тварин, ці казки «підморгують одним оком на людей». Чарівні казки породжені в докласовому суспільстві, пов'язані із світоглядом, звичаями та обрядами наших далеких предків. Головні герої, як правило, виявляються в двобої з темними силами (Ольдеквіт, Ох, відьми), які зазнають неминучої поразки. Головними героями як правило є богатирі, наділені неймовірною силою. Чарівні казки чітко підкреслюють перевагу добра над злом. Соціально-побутові казки сформувалися за часів феодалізму.

ЛІТЕРАТУРНА КАЗКА Літературна казка — це авторський художній твір, прозовий або віршовий, заснований або на фольклорних джерелах, або цілком оригінальний; твір переважно фантастичний, чародійний, у якому змальовуються неймовірні пригоди вигаданих або традиційних казкових героїв. Літературна казка здебільшого орієнтована на дітей. У ній неймовірне чудо відіграє роль сюжетотвірного фактора, служить вихідною основою характеристики персонажів. Фольклорний канон по-різному зберігається в літературній казці, що не робить цей жанр чимось винятковим, оскільки будь-який художній текст, і передусім прозовий, розвивається на основі змішаних явищ писемності і фольклорних джерел. Літературна казка включає в себе ознаки різноманітних жанрів, що в цілому притаманне літературі романтизму. Адже саме в цей час утверджується нове співвідношення жанр – автор, коли художня свідомість перестає бути традиціоналістською. Жанрове самовизначення художньої свідомості для автора „стає не вихідною точкою, а підсумком творчого акту. Жанр пізнається важче, ніж раніше”. Усе сказане властиве і літературній казці, яка може зближуватися з романтичною поемою і фантастичною повістю, але завжди залишається самостійним жанром.

Жанрова характеристика казок. Казки про тварин Цей вид українських казок належить до найдавнішого виду народного епосу, зародився він ще в докласовому суспільстві і був органічно пов’язаний з виробничою діяльністю первісної людини. Поступово втрачалися елементи магічності, анімалістичності, міфологічності і подібні твори набували форми захоплюючих повчальних байок. Такі народні казки, без сумніву, були найкращим матеріалом для пізнання дитиною реального життя, реальних стосунків між людьми. Типовою ознакою казок про тварин є те, що дійовими особами у них виступають переважно звірі або птахи. Образи тварин певною мірою стереотипні. Чимало казкових героїв набули алегоричного значення, символізують певну рису поведінки чи діяльності. Так, наприклад, лисиця стала символом хитрості, підступності, вовк – жорстокості, заєць – полохливості, кінь – працьовитості, собака – вірності. Анімалістичні казки реалістично відтворюють життя і побут народу, його мрії і сподівання, збуджують фантазію дитини, розширюють її уявлення про світ, вчать життєвому досвіду, виховують чесність, правдивість, взаємодопомогу, товариськість.

ДИТЯЧІ ОПЕРИ МИКОЛИ ЛИСЕНКА У сучасній культурі склалась особлива царина композиторської творчості,присвячена дітям. Зокрема, значного розвитку набули музично-театральні жанри –серед яких – опери, балети, музичні казки, мюзикли, музика до дитячих спектаклівтощо. Велику роль у започаткуванні цього напряму відіграв видатний українськийкомпозитор Микола Лисенко (1842–1912), який став творцем дитячої опери – першим не лише в українській музиці, а й загалом у світі. Основоположником цього жанру вважали німецького композитора Е. Гумпердінка з його опусом «Гензель і Гретель», створеним 1893 року. Однак до цього часу М. Лисенко вже написав три дитячі опери – «Коза-дереза» (1888), «Пан Коцький» (1891), «Зима і весна, або Снігова Краля» (1892) на лібрето Дніпрової Чайки (А. Василевської). Отже, саме М. Лисенко створив перші зразки цього жанру, у яких було закладено основи і визначено шляхи формування музично-театральногомистецтва для дітей. Українські музикознавці високо оцінили цей доробок композитора. За словами Л. Корній, «дитячі опери М. Лисенка – це яскраве й непересічне явищеукраїнського оперного мистецтва»1, а П. Козицький характеризував їх як «дорогоцінну спадщину в жанрі оперної музики для дітей».

Опера Опера – це велика музична вистава, в якій дійові особи не говорять, а співають. В цій опері учні будуть співати, підтанцьовувати та розказувати кожен свої слова. Опера — це поєднання вокалу, інструментальної музики і танцю. Роль оркестру в ній дуже вагома. Він не лише супроводжує спів, а й доповнює його, збагачує. Оркестру доручаються і самостійні номери: увертюра, антракти до окремих дій, епізоди, вступи до арій, ансамблів, хорів тощо. Оперне лібрето Опера використовує лібрето. Слово "лібрето" походить від італійського і означає "буклет" або "мала книга". Хоча правильна форма множини є лібреті, багато людей вважають за краще використовувати термін оперне лібрето. Оперне лібрето – це сценарій, який відтворюється солістами та хором. В лібрето також подано ремарки щодо руху на сцені та інструкції, які, як правило, написані лібретистом для співаків, балету, мімансу (статистів). Лібретист це людина, яка пише лібрето. Іноді композитор і лібретист – це одна і та ж сама людина. Найвідоміший композитор-лібретист – Ріхард Ваґнер. Однак, більш поширеною є співпраця двох людей при написанні опери: лібретиста і композитора. Деякі опери створюються композитором, який розробляє частину драматичного твору і пише музику. Іноді композитор і лібретист дуже тісно співпрацюють в процесі створення опери, поправляючи один одного під час роботи.

Реферат. Творчий спадок Миколи Лисенка Народився Микола Віталійович Лисенко 10 березня 1842 року в селі Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської області. Батько, Віталій Романович Лисенко, офіцер орденського кірасирського полку, був людиною освіченою, з передовими поглядами на розвиток суспільства, глибоко знав і любив літературу, народну творчість. Мати, Ольга Єреміївна, походила з полтавського поміщицького роду Луценків. Навчалася вона в петербурзькому Смольному інституті шляхетних дівчат. Аристократичне виховання наклало свій відбиток на все подальше життя Ольги Єреміївни, вигранивши її характер та світогляд. Розмовляла вона виключно французькою мовою, в усьому намагаючись створити таку атмосферу, яка б не мала навіть натяку на щось народне, українське. Село Гриньки належало двоюрідному дядькові Ольги Єреміївни, поміщикові М. Булюбашу, у якого вона виховувалася. Він надзвичайно любив свою племінницю, а народження Миколи стало для нього справжньою радістю. Тут, у Гриньках, як згадував пізніше М. Старицький, над М. Лисенком «...зіткнулись два цілком протилежних і навіть ворожих впливи; з одного боку — французька мова, манери і аристократична манірність (мати й гувернантка), з другого боку — українська мова... пестощі і зайва простота манер. Перша сторона переслідувала не тільки простонародне слово, аленавіть і російське, забороняючи всякі зносини з «пейзанами», а друга, навпаки, заохочувала всяку простоту, зацікавлювала розум і фантазію дитини казками народними та піснями, а вечорами відпускала весь полк служниць для забав з паничем; звичайно, забави ці полягали в різноманітних народних іграх.

Протести матері тут були безсилими, і вперта наполегливість і сльози дитини, які енергійно підтримувала обожнююча свого внука бабуся (М. В. Булюбаш), переважали протести, тим більше, що і батько став на сторону тітки». У такому середовищі, серед таких людей і виростав майбутній композитор. Але саме народна стихія, культура і побут народжували у серці малого Миколи невгасиму любов до рідної пісні, мови, мистецтва. У 1852 році хлопця відвезли до Києва в пансіон Вейля, звідки він, провчившись усього декілька місяців, переходить до іншого — пансіону француза Гедуена. У цьому закладі музика займала не останнє місце у вихованні та навчанні. Одинадцятирічний хлопчина показав себе майже одразу як у здібностях, так і в старанності. Літні канікули Микола завжди проводив у рідному селі. На той час туди приїжджав з Полтавської гімназії і Михайло Старицький, троюрідний брат М. Лисенка. Це товаришування зіграло свою благодатну роль у подальшому житті обох велетів нашої культури. Після закінчення пансіону Миколу віддають до 2-ї Харківської гімназії. У 1859 році Микола Віталійович вступає на природничий факультет Харківського університету. Провчившись у ньому всього один рік, він разом з батьками перебирається до Києва. Навчання в університеті, який він успішно закінчив у 1865 році, М. Лисенко вдало поєднував з заняттями музикою, яка все більше і більше захоплювала його. У цей же час він багато пише, притому звертається не лише до дрібних інструментальних жанрів, але й до музично-драматичних творів. Подорожуючи, композитор ніколи не втрачав нагоди записати завершені зразки пісень до спеціального нотного зошита, з яким ніколи не розлучався.

З 1867 по 1869 рік він навчається у Лейпцігській консерваторії, а з 1874 по 1876 рік — у Петербурзі, у класі блискучого майстра оркестру М. Римського-Корсакова. Повернувшись до Києва, Микола Віталійович, з властивими йому енергією і запалом, поринає у творчість, не забуваючи при тому педагогічну, виконавську та музично-громадську діяльність. На українському народному грунті М. Лисенко творить високохудожні композиції на шевченківську тематику, народні опери «Різдвяна ніч» і «Утоплена», оперу-сатиру «Енеїда», монументальну народну музичну драму «Тарас Бульба». Починаючи з 1869 року Микола Віталійович продовжував невтомно виступати у концертних програмах. У 1904 році М. Лисенко відкриває першу в Україні національну музично-драматичну школу (з 1913 року — ім. М. В. Лисенка), яка працювала у програмному режимі вищих мистецьких навчальних закладів. Разом з О. Кошицем організував у 1905 році музично-хорове товариство «Київський Боян», головою якого був до кінця життя.   М. Лисенко був засновником і головою ради правління «Українського клубу» (1908 — 1911 рр.). Серед огрому творчої спадщини композитора основне місце посідають опери: «Різдвяна ніч» (1873 р.), «Утоплена» (1883 р.), «Тарас Бульба» (1890 р.), «Наталка Полтавка» (1889 р.), «Енеїда» (1910 р.),«Ноктюрн» (1912 р.), дитячі опери «Коза- Дереза» (1888 р.), «Пан Коцький» (1891 р.), «Зима й Весна» (1892 р.). Микола Віталійович Лисенко був одним з найкращих інтерпретаторів «Кобзаря» Т. Шевченка, на тексти якого написав понад 80 вокальних творів різних жанрів. Безцінною спадщиною великого композитора стали обробки фольклорно-пісенних зразків усної народної творчості. Смерть М. Лисенка, яка настала 6 листопада 1912 року, була непоправною втратою для української музичної культури.

Микола Віталійович Лисенко — засновник національної музично-творчої школи, основоположник української класичної музики. Значення його для української музичної культури неоціненне. Своєю творчістю він вперше спробував підсумувати величезний період розвитку вітчизняної музики на підвалинах глибокого і всебічного вивчення народного життя і народної творчості. Величезний пласт народної музики, ряд поодиноких талановитих музичних творів різних жанрів сприймалися тепер зовсім інакше, по-новому, знайшовши логічне і справедливе обрамлення титанічною діяльністю М. В. Лисенка, який встановив чітке й однозначне визначення цьому феномену — українська музична культура. М. Лисенко сформував і збагатив майже всі існуючі в українській музичній творчості жанри. Своїми теоретичними працями в галузі музичного фольклору він значно розвинув вітчизняну науку про народну музичну творчість. Педагогічною діяльністю М. Лисенко заклав підвалини вищої спеціальної музичної освіти в Україні. Безпосередніми продовжувачами кращих творчих традицій М. Лисенка в українській музичній культурі були К. Стеценко, Я. Степовий, М. Леонтов.

Анатолій Крат У дитячих комічних операх за мотивами відомих українських казок "Пан Коцький" і "Коза-дереза" Дніпрова Чайка виявляє себе чудовим інтерпретатором фольклорного матеріалу. Взявши за основу фабулу кожної казки, письменниця надала сюжетові народнопоетичної пісенної форми, максимально наближеної до автентичності. Роль авторського коментаря усіх подій, що розгортаються в п'єсі, виконує хор. В ньому сконцентрований перебіг сюжетних ліній, навіть основна психологічна характеристика персонажів. Втім, Дніпрова Чайка інколи переносить внутрішній стан казкових образів у вуста хору, як-от, приміром, на початку другої дії "Пана Коцького": у барлозі сидять напідпитку Ведмідь, Вовк і Кабан, а хор співає: "А хто п'є, той кривиться, хто не п'є, той дивиться, а я буду пити та бога хвалити і за вас, і за нас, і за неньку стареньку, що навчила нас горілочку пить помаленьку". Прямих візуальних метаморфоз жоден казковий герой комічних опер не переживає, як це було, скажімо, у легендах, проте відбуваються внутрішні перевтілення головних персонажів: переляканий і жалібно нявкаючий кіт на початку дії перетворюється на злого і самовдоволеного пана Коцького, а несамовита, нажахана дідовим ножем Коза-дереза, захопивши чужу нірку, постає грізною і також безжальною істотою. Обидва лібретто схожі між собою і фабульне і кількістю головних дійових осіб (їх в обох п'єсках шестеро, до того ж повторюються лисиця, вовк, ведмідь, заєць), навіть психологічною характеристикою самих героїв. Одначе Дніпрова Чайка вміє при зовнішній тотожності обох сюжетів витворити цілком незалежні і не схожі між собою мистецькі твори. Основна відмінність полягає в оцінці пана Коцького чи Кози-дерези іншими персонажами.

В "Панові Коцькому" ця оцінка колективна (заєць сповіщає ведмедя, вовка й кабана про страшного звіра одночасно), а в "Козі-дерезі" ця оцінка індивідуальна. Ось чому така неадекватна реакція образів в обох п'єсах. Колективна оцінка аргументовано войовнича, бо, по-перше, герої напідпитку, тож і перебільшують свої сили; по-друге, в гурті бояться видатися один одному боягузами, тому-то й гоноряться; а по-третє, як говорить народна мудрість, "гуртом і батька легше бити". Індивідуальна ж оцінка, навпаки, стримана, виважена, обережна, бо, з одного боку, нібито хочеться і бідній лисичці допомогти, а з іншого - й самому не постраждати. Мова обох творів запашна, барвиста, пересипана фольклорними перлинами, стійкими порівняннями, метафорами. Оздоблені геніальною музикою незабутнього Орфея українського олімпу Миколи Лисенка, дитячі комічні опери Дніпрової Чайки й справді є маленькими шедеврами національної культури.

Чи знаєш ти опери-казки для дітей М. В. Лисенка? (матеріали до гри - вікторини) Ведуча: Доброго дня, юні шанувальники музики! Сьогодні ми зібралися у цьому залі, щоб взяти участь у грі-вікторині "Чи знаєш ти опери-казки для дітей М. Лисенка?" Славетний композитор Микола Віталійович Лисенко своє життя присвятив служінню рідному народові, відродженню української музичної культури. Талант його не знав меж: він був визначним композитором, громадським діячем, музикантом-віртуозом і видатним ученим-етнографом (збирав і обробляв українські народні пісні). Микола Віталійович диригував великими хоровими капелами, з якими об`їздив усю Україну. Крім того, він створив музично-драматичну школу, передаючи молоді свої знання і любов до української музики. Його творчий внесок у скарбницю духовності нашого народу дуже великий. Це - твори великої художньої сили і високої професійної майстерності, і серед них вагоме місце посідають опери для дітей. Все це дало Миколі Віталійовичу право на нашу любов і шану. На виставці ви бачите портрет М. Лисенка, книги і статті, в яких розповідається про його життєвий і творчий шлях, а також нотні видання, аудіо і відеозаписи творів композитора. Деякі з них ви вже вивчали у школі на уроках музики, слухали у нашій бібліотеці. Ми проводимо гру-вікторину, щоб визначити, хто з вас краще знає оперну творчість для дітей Миколи Лисенка. Її переможцем стане той активний учасник вікторини, який правильно відповість на запитання ведучого, швидко розгадає головоломки, продемонструє відповідні артистичні та вокальні здібності, і, звичайно, набере більшу кількість очок.

Журі у складі (ведучий називає) оцінюватиме ваші відповіді і творчу діяльність. На переможців чекають призи! Отож розпочинаємо нашу вікторину! 1. У народі кажуть: з родини йде життя людини. Завдання перше: розкажіть про родовід сім`ї Лисенків і, якщо зможете, намалюйте їхнє родове дерево. Назвіть книги, з яких ви про це дізналися. (Н.І. Королюк. Маленькі історії про українських композиторів XViii-XX ст. - К.: Райдуга, 1982. - 189 с.: 1 л.) 2. А тепер звернемось до творчої спадщини композитора. Їй притаманна висока художність та глибока народність, і вона складається з різних музичних жанрів. Завдання друге: назвіть відомі вам музичні твори М. Лисенка, в яких так яскраво проявився талант композитора. Для підготовки до відповіді рекомендуємо користуватися матеріалами нашої виставки. 3. Знаючи опери М. Лисенка, ви зможете розв`язати таку головоломку (ведучий встановлює її на стенді). Завдання третє: Починаючи від складу "та" і прямуючи лініями до інших складів, прочитайте назви чотирьох опер композитора."Тарас Бульба", "Наталка Полтавка", "Енеїда", "Утоплена’’. У ті часи, коли жив М. Лисенко, в Україні не було музичних творів, написаних спеціально для дітей. Тому Микола Віталійович, дбаючи про музичне виховання молодого покоління, намагався створити таку музику, яка була б для нього цікавою, зрозумілою і відкривала чудовий світ мелодії та гармонії. Його опери побудовані на народно-пісенному матеріалі і розраховані на дитяче виконання.

У Завдання четверте: назвіть опери для дітей, написані М. Лисенком. Відгадайте наступну "головоломку", в якій зашифровано назви цих опер. Читати слід за годинниковою стрілкою, пропускаючи щоразу однакову кількість кружечків зі складами. Коза-дереза", "Пан Коцький", "Зима і Весна« 5. Наступне запитання: де і в яких умовах були вперше поставлені дитячі опери М. Лисенка? (Всі ці опери ставили і виконували на квартирі Миколи Віталійовича його діти, члени родини та знайомі. Режисером, костюмером і автором декорацій була українська письменниця Леся Українка, а лібрето (літературний текст) до всіх 3-х опер написала Дніпрова Чайка). 6. Як дітям цікаво було грати ролі у цих операх! Їх героїв вони змалку знали з народних казок, які їм розповідали мами і бабусі. Ви теж знайомі з ними, бо мабуть, не раз перечитували "Козу-дерезу" і "Пана Коцького". Впевнена, що серед вас знайдуться бажаючі розповісти нам найбільш цікавий епізод казки, артистично зіграти його. Це і буде шостим завданням. Діти виходять на сцену та інсценують казку). 7. Завдання сьоме для тих, хто добре знає не лише українські народні казки, а й опери М. Лисенка. Я запрошую на сцену бажаючого виконати музичний номер з якоїсь опери М. Лисенка, що найбільше йому сподобався. (Дівчинка може заспівати пісню Лисички або Зайчика з опери "Коза-дереза; хлопчик - пісню Вовка або Ведмедя з однойменної опери). 8. Ви пам`ятаєте, що в народних казках звірі наділялись рисами характеру людини. Герої опер-казок Миколи Віталійовича теж мають власний характер. Завдання восьме: прослухайте два музичних номери з опер "Коза-дереза" і "Пан Коцький". Обидві пісні співають Лисички. Вам потрібно буде визначити, яка Лисичка з якої опери. (Звучать пісні: "Я - Лисичка, я - сестричка" з опери "Коза-дереза" та пісня "А колись була Лисичка" - з опери "Пан Коцький"). А тепер порівняйте цих двох Лисичок і розкажіть, чи схожі у них характери, чи однаково до них ставляться звірі?

(Лисичка з опери "Коза-дереза" - чесна, працьовита і приходить на допомогу, тому всі звірі її люблять. А Лисичка в опері "Пан Коцький" - хитра, лінива, весь час обдурює звірів, тому в лісі її ніхто не любить). А якою є Лисичка в народних казках? (Хитра, лукава і весела). Згадайте прислів`я, приказки, байки і казки, в яких згадуються такі риси характеру Лисички. 9. Як відомо, музичні характеристики своїх героїв композитор взяв з українських народних пісень. Завдання дев`яте: прослухайте фрагменти народних пісень і скажіть, в партіях яких героїв вони використані. (Звучать музичні номери:"Ой під вишнею" - у партії Вовка,"Добрий вечір, дівчино" - Зайчика,"І шумить, і гуде" - Рака).10. А тепер запрошуємо на сцену тих, хто володіє артистичними здібностями і мріє про професію актора чи співака. Завдання десяте: зіграйте роль героя опери-казки Лисенка, передайте його характер, вдачу, заспівайте його пісню. (Діти в театральних костюмах "грають" Пана Коцького, Козу-дерезу та ін.).11. І нарешті, завдання одинадцяте: - "Відгадай мелодію (Звучить пісня "А вже весна, а вже красна"). Скажіть, як називається ця народна піс-ня, і в якій дитячій опері її використав композитор М. Лисенко? (В опері "Зима і Весна"). Заключне слово ведучого. Настав час підбити підсумки нашої вікторини і нагородити переможців.(Надається слово голові журі, оголошуються імена переможців і їм вручаються призи). Мова обох творів запашна, барвиста, пересипана фольклорними перлинами, стійкими порівняннями, метафорами. Оздоблені геніальною музикою незабутнього Орфея українського олімпу Миколи Лисенка, дитячі комічні опери Дніпрової Чайки й справді є маленькими шедеврами національної культури.

66 років прожила на білому світі Дніпрова Чайка, на світі, який вона так любила, який захоплено оспівала у своїх творах. Більше двадцяти років Людмила Березіна провела на Херсонщині. На Таврійській землі розквітнув її талант, сформувалась Дніпрова Чайка як особистість письменниця. Пізніше про своє життя на нашій землі вона скаже, що прожила “В краю, серцю милім …”   Пройшли десятиліття… Але актуальність творчого доробку письменниці не зменшується, не міліє криниця народної мудрості у її творіннях. Дніпрова Чайка своїми творами закликає нас оберігати все те величне і славне, що було створено протягом віків геніальним українським народом: рідну мову, культуру, пісні, моральні цінності і чесноти, ідеали добра, справедливості. Недаремно називає вона їх “нашими самоцвітами”, які треба шанувати, як дорогі оздоби.

Образ Пана Коцького. То хто ж такий цей Пан Коцький, головний персонаж однойменної української народної казки, переказуваної з уст в уста не одну сотню років? Тепер я його бачу як особу, яку викинули зі звичної комфортної зони й яка залишилася сама-самісінька на роздоріжжі життя. Ми нічого не знаємо про нього окрім того, що він став непотрібен господареві: чи то був успішний відкормлений кіт; чи, можливо, котяра-невдаха, який нічогісінько ніколи не вмів; чи він був уже старезним й знесилений, а тому став нікому непотрібним,тільки й... Та це вже й не має ніякого значення. Зараз наш Кіт знаходиться на роздоріжжі й зовсім неважливо, яким було його попереднє життя, тому що сьогодні він має вибрати: чи повернутися назад й спробувати налагодити те, що вже зруйновано, чи піти вперед, у незвіданий, темний, страшний ліс, переповнений "злими" звірами та новими випробуваннями. Він робить, як на мене, правильний вибір - не оглядається назад, туди, де вже все відбулося, а йде у незвідане, де ще може отримати шанс на нове й успішне життя, незважаючи на те, ким він був у "минулому житті". Життя Пана Коцького дійсно змінюється. Та тут неабияку роль відіграють звірі, що опинилися поруч й побачили у ньому щось, чого, можливо, він і сам не міг ніколи в собі розгледіти. Саме тут, у цьому новому житті "в Лісі" він отримав жадану повагу й шану, а також успіх і матеріальні блага. То чи не варто було один раз ризикнути, скоритися долі й не оглядатися назад, прийняти єдино правильне, але таке доленосне рішення... Змінити усе своє колишнє та звичне життя!!!Висновок. Пан Коцький - це образ звичайної людини, яка залишилася на роздоріжжі життя. Ним може виявитися будь-хто, тому ми й не знаємо нічого про минуле героя. Темний та страшний ліс - це майбутнє, незвідане й нове життя, яке обов’язково принесе зміни. Але які? Саме це й лякає, насторожує, наганяє страх. Та, виявляється, єдиний вихід зробити майбутнє кращим - це ступити у цей незвіданий Ліс, адже, роблячи одні й ті ж речі, що вчора, ми навряд чи отримаємо результат кращий, ніж маємо сьогодні.

Література: Дніпрова Чайка. Проводи Сніговика-Снігуровича: Вірші, поезії в прозі, оповідання, казки, п’єси. – К.: Веселка, 1993.– 271 с. Дніпрова Чайка // Література рідного краю: Посібник-хрестоматія. (Письменники Миколаївщини). – Миколаїв, 1994. – С.71-96. Дніпрова Чайка: відома і невідома (передм. Л. Ржепецького) – Миколаїв, 2001.– 64 с. Камінчук О. Поетеса у прозі, прозак у поезії (Художня специфіка творчості Дніпрової Чайки) // Укр. мова й літ. в серед. школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2005. – №3. – С.150-154. Лисенко М. В. Пан Коцький: Дитяча комічна опера: В 4 діях. / Лібретто Дніпрової Чайки. – К.: Мистецтво, 1945. – 68 с. Лисенко М. В. Зима і весна: Дит.фантаст. опера на 2 дії: Клавір. – К.: Муз. Україна, 1971. – 100 с. Лисенко М. В. Коза-дереза: Дитяча комічна опера на 1 дію: Клавір / Муз.ред. М.І. Вериківського; Літ. ред. М. Т. Рильського.- К.: Муз. Україна, 1974. – 64 с.: іл., нот.

Зміст