Брошура "Календарно-обрядові свята України"

Про матеріал

Дана брошура має на меті познайомити читача з православними святами, найбільш поширеними в Україні, а також із декількома празниками, які не входять до Дванадесятих, але не менш важливими,. Традиції, обряди та свята житимуть вічно у нашій країні, бо вони утверджують загальнолюдські цінності.

Перегляд файлу

$C:\Users\boss\Downloads\для сайту\1830178qyjed01h98.gif$

2016 р.

Здавна у житті українського народу важливу роль відігравали календарно-обрядові свята. У них проявлялися риси характеру нашого народу, які стали визначальними для його духовного складу.

Саме тому християнські свята, закорінені в давні обрядові традиції, пов’язані з конкретними етапами, видами господарської діяльності, річним астрономічним або календарним циклом. Умовно їх поділяють на всехристиянські (визнані православною, католицькою, більшістю протестантських церков) та конфесійні (відзначаються тільки окремими конфесіями). Найважливіші з них належать до Дванадесятих свят - дванадцяти найважливіших після Великодня, які церква відзначає урочистими богослужіннями.

Тому дана брошура має на меті познайомити читача з цими православними святами, найбільш поширеними в Україні, а також із декількома празниками, які не входять до Дванадесятих, але не менш важливими,.

Традиції, обряди та свята житимуть вічно у нашій країні, бо вони утверджують загальнолюдські цінності.

Любіть Україну!

Шануйте традиції свого народу!

Автор

Вступ

Серед безлічі свят, що відзначаються православною церквою, є великі. Вони відзначаються віруючими особливо урочисто й широко. Головним християнським святом вважається Великдень, також найбільш значимими є 12 дванадесятих свят.

Дванадесяті православні свята - особливі дні, які присвячені головним подіям мирського життя Христа і його матері Пресвятої Богородиці. Всього таких урочистостей - дванадцять, тому і називаються вони Дванадесятими. Ще тисячу років тому виникла традиція їх святкування, і зараз вони відзначаються у всьому світі не тільки православними християнами, але й переконаними атеїстами. Така зацікавленість не випадкова - саме церковні свята виразно і чудово відображають звичаї та національну культуру суспільства. На нашій землі вони затверджувалися щабель за щаблем, відкидаючи язичницьку обрядовість і темні забобони , наповнюючись елементами давньослов'янських традицій. Становлення їх було тривалим і складним. Тільки завдяки Православній церкві більшість таких урочистостей збереглося. Саме вона, попри заборони і переслідування понад 8 століть у 20 ст. взяла християнську віру під захист і зберегла народно-православну спадщину і традиції.

$C:\Users\boss\Downloads\для сайту\06.gif$

$C:\Users\boss\Downloads\56dc305ae8dd11534c1ce34a.png$

$C:\Users\boss\Downloads\a6d057d8d620cb4bc6b13da1c60ece32.jpg$

7 січня - Різдво

Христове

Різдво Христове — велике християнське свято, день народження Ісуса Христа, Спасителя світу і Відкупителя людей з полону гріха. Свято Різдва Христового вважається другим після Великодня великим святом, хоча у багатьох католицьких країнах народне благочестя досі відводить йому головне місце серед свят.

Свято Різдва належить до великих християнських, так званих Дванадесятих неперехідних свят, та має п'ять днів передсвяткування і шість днів післясвяткування, а завершується святом Обрізання Господнього.

Цього дня сталася велика для всього християнського світу подія — народження Ісуса Христа у Вифлеємі (Ісус у перекладі з єврейської означає «спасіння»). Усі християни переконані, що Ісус Христос був посланий Богом на землю задля спокутування гріхів і спасіння людства. Старозавітні пророки провістили місце і час народження Спасителя світу — 5508 рік від створення світу. Отже, 7 січня — це день народження Сина Божого на землі. Від цього дня починається відлік часу.

Різдву, за церковним статутом, передував чотиритижневий Різдвяний піст (Пилипівка), з 27 листопада до 6 січня. У цей час виконувалися всі хатні роботи: світлицю білили, прибирали розписами, вивішували найкращі рушники, розкладали килими. Покуття оздоблювали особливо урочисто й прикрашали запаленою свічкою чи лампадою. Тут ставили перший символ усіх трьох зимових свят — дідух (сніп з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив). Зерно з дідуха зберігали до весни, примішуючи потім до посівного — для забезпечення багатого врожаю. Особливого значення надавали різдвяній погоді. По ній визначали майбутній врожай. Різдвяні свята в Україні, за язичницькою традицією, пов’язані із культом предків, з шануванням душ померлих. Відтак, узвар і особливо кутя, які обов’язково мають бути на кожному столі – насправді є поминальними стравами.

Вранці 7 січня українці йшли до церкви, щоб віддати шану новонародженому Христові. Після закінчення церковної відправи родина знову збиралася на святковий обід, який вже не був пісним, та починалася велика різдвяна гостина. Сало, печінка, ковбаса, різні смаженості та копченості - все за чим сумувала під час посту душа, повинно стояти на столі.

$C:\Users\boss\Downloads\0_961f2_c95b8ab9_XXXL.png$ По обіді наступає час заслуженого відпочинку. В гості ж потрібно йти вже після обіду. Одружені діти, як правило, йдуть до своїх батьків. Дуже давньою є українська традиція миритися в цей день, пробачати одне одному образи, вільні й мимовільні, щоб на повну міру відчути радість життя.

$C:\Users\boss\Downloads\16068684.gif$

$C:\Users\boss\Downloads\0_116246_2bb81c5_orig.png$ $C:\Users\boss\Downloads\0_116246_2bb81c5_orig.png$

19 січня – Водохреща, або Йордан

$C:\Users\boss\Downloads\0_116246_2bb81c5_orig.png$ Ще не встигли прийти свята як скоро вони відійдуть. Як співається в коляді: «А той третій празник – Святе Водохреща». Хрещення Господнє — третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке в народі має назву Йордан, або Водохреща. Православні та греко-католицькі християни відзначають його 19 січня, тому воно збігається зі святом Богоявлення. Однак, ці свята слід розрізняти.

Із Хрещенням Господнім пов'язують хрещення в Йордані Христа. Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя в річці Йордані. Коли вийшов на берег - з небес почувся голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва свята — Богоявлення. Православні та греко-католики вважають, що саме це свято за

$C:\Users\boss\Downloads\0_116246_2bb81c5_orig.png$ $C:\Users\boss\Downloads\0_116246_2bb81c5_orig.png$

засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець — в голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — у вигляді голуба.

Після водосвяття всі люди повертаються до своїх хат...

Поки мати або старша дочка подасть на стіл обідати, батько бере з-за образу Божої Матері пучок сухих васильків, мочить їх у свяченій воді і кропить все в хаті та в господарстві; потім бере ще крейду і пише хрести на образах, сволоці, дверях і миснику. Управившися з цим, батько сідає за стіл, а за ним і вся родина. Перед їжею п'ють свячену воду, оскільки вважається, що свячена на Водохреще вода має вживатися натще, адже саме за цієї умови вона має найбільшу силу.

$C:\Users\boss\Downloads\0_116246_2bb81c5_orig.png$

$C:\Users\boss\Downloads\fen.gif$

$C:\Users\boss\Downloads\р2933-500x500.jpg$

15 лютого – Стрітення

15 лютого - свято Стрітення, в народі "Стрічання", "Громиця", "Зимобор", яке відзначають через 40 днiв пiсля Рiздва Христового.

В цей день у церквах України святили воду та свічки. Посвячені на Стрітення свічки звалися "громичними", бо їх запалювали і ставили перед образами під час грози, щоб оберегали людей і худобу від грому. Ці ж свічки давали в руки вмираючому при читанні одхідної молитви. В день Стрітення, коли приходили з церкви, запалювали "громичну" свічку - "щоб весняна повінь не пошкодила посівам і мороз дерев не побив!". Від "громичної" свічки і саме свято, крім "Стрітення" або "Стрічання", називалося колись "Громиця".

Коли святили в церкві воду, селяни набирали тієї води в нову - ще не вживану - посудину, приносили додому і пильно берегли. Цій воді приписувалась магічна сила. За народним уявленням, це - цілюща вода.

Нею натирали хворі місця і вірили, що "поможе". Найкраще ця вода допомагала від "пристріту" - від хвороби, що її спричиняло "погане" око.

За народним віруванням, літо зустрічається з зимою двічі на рік: на Стрітення - 15 лютого - та в день святої Анни - 22 грудня. В народі уявляли, що навесні Зима - стара баба, а Літо - молода дівчина.

На Стрітення Зиму веде попід руки старий дід Мороз, вона зігнулася, трясеться і ледве йде. Кожух на бабі Зимі полатаний, чоботи подерті, а в хустці на голові миші діри погризли, і з тих дір сиве волосся стирчить. В руках Зима несе надщерблений кошик з льодом, а через плечі у неї - порожнісінька торба.

У Літа вінок на голові, сорочка, квітами мережена, зелена плахта, - весела і вродлива дівчина. Літо несе в руках серп і сніп жита та пшениці.

При зустрічі стара Зима і молоде Літо сперечаються між собою - кому йти, а кому вертатися? Якщо до вечора стане тепліше - Літо пересперечало Зиму, а якщо холодніше - Зима. "

7 квітня –

Благовіщення Пресвятої Богородиці

Архангел Гавриїл був посланий Богом в місто Назарет до Пресвятої Діви Марії і повідомив, що Господь обрав її бути Матір'ю Божою. Ангел з'явився в будинок праведного Іосифа, коли Марія читала Священне Писання, і сказав: "Радуйся, благодатна! Господь з тобою! Благословенна ти між жонами". Далі ангел повідомив, що Марія народить сина і має назвати його Ісусом. Марія відповіла, що вона раба Господня і хай буде так, як хоче Бог.

Свято Благовіщення одне із найбільших весняних свят. Слово "Благовіщення" означає добру, радісну звістку про те, що почалось звільнення роду людського від гріха і вічної смерті. В церкві в цей день святять проскури, а господарі в Україні випускають із хлівів тварин, щоб чули весну.

На Благовіщення дівчата біля церкви танцюють перший весняний хоровід - "кривий танець". Якщо на Благовіщення дівчина, йдучи по воду, знайде квітучий первоцвіт — цього ж року вийде заміж. А та, яка хоче стати гарнішою, має налити в миску холодної води, пустити плавати первоцвіт (пролісок) і вмитися цією водою.

Кажуть, що на Благовіщення птахи гнізда не в’ють і не несуться. «Благовіщенське яйце під курку не кладуть». Вважається, що від Введення до Благовіщення треба дати землі відпочити. У це свято особливо грішно працювати на землі. На Благовіщення Господь «благословить усяке дихання», і після цього дня можна розпочинати роботи в полі, все буде добре рости, квітнути й колоситися.

Вербна неділя

Неділя за тиждень перед Великоднем називається "Вербною", "шутковою" або "квітною". За християнським вченням у цей час Спаситель Христос уїжджав до Єрусалиму на ослику, і миряни устеляли перед ним дорогу пальмовим листям. Оскільки в Україні пальми не ростуть, то їх замінили вербовими гілками. Це дерево здавен вельми шановане серед нашого народу, тому що воно перше сповідає про прихід весни і має цілющі властивості.

У Вербну неділю святять вербу. Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослуження сходяться всі - старі й малі, - бо "гріх не піти до церкви, як святять вербу". Коли закінчується відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти - одне поперед одного - стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути ії по кілька "котиків" - "щоб горло не боліло".

Також був колись в Україні звичай носити свячену вербу з церкви до церкви. Це робилося не тільки в суботу, а і в неділю. Так, у Харкові у Вербну неділю учні разом з вихователями та

вчителями урочисто несли свячену вербу від міської парафіяльної церкви Святого Дмитра до "колегіюму".

Колись господарі, повертаючися з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або - якщо було близько - то в полі, "щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток", а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, примовляючи:

Не я б'ю - верба б'є,
За тиждень Великдень,
Недалечко червоне яєчко!

Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. "Гріх ногами топтати свячену вербу", а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.

Воскресіння Христове – головне і найбільше християнське свято (не в числі)

Христове Воскресіння відбулося дуже рано в неділю, третього дня після його смерті. Звідси існує в Церкві дуже давній звичай, який нагадує, що пасхальний піст закінчується в суботу вночі і воскресні торжества починаються опівночі або на світанку.

Великодні торжества розпочинаються обходом довкола церкви під звуки дзвонів. Цей обхід є символом ходу жінок-мироносиць в неділю вранці до Господнього гробу. Після обходу, перед зачиненими дверима церкви, наче перед запечатаним Божим гробом, починається воскресна Утреня. Тут перший раз чуємо радісне:

"Христос воскрес із мертвих смертю смерть подолав і тим, що в гробах життя дарував"

Під час співу воскресного тропаря священик хрестом відчиняє двері церкви на знак того, що Христове Воскресіння відчинило нам двері до неба.

Великдень багатий різноманітними народними звичаями. На Великодні свята, як і на Різдвяні, повинна зібратися вся родина, адже це — "Великий День".

Великодній сніданок розпочинається молитвою. Після молитви батько родини бере свячене яйце і ділить його на стільки частин, скільки присутніх за столом (залишаючи окремо на тарілці і для померлих з родини), зі словами благословення роздає яєчко і промовляє:

— Щоб на ті свята нас Всевишній поблагословив щастям і добрим, здоров'ям на довгії літа. Щоб Матір Божа всіх нас взяла під свій покров. Щоб ми змагалися зростати духовно і виховували у такому ж дусі своїх дітей. Дай, Боже, ці свята щасливо відсвяткувати і других дочекати. "Христос воскрес!" — "Воістину воскрес!" — відповідають усі присутні за святковим столом.

Звичай на Великдень розпочинати святкування яйцем побутує в Україні з давніх-давен, адже яйце символізувало зародок нового життя. У християнстві яєчко є символом Христового Воскресіння, бо як із мертвої шкаралупи яйця народжується нове життя, так і Христос вийшов із гробу до Нового Життя. Після свяченого яйця всі їдять паску й усе, що приготували на свято.

Вознесі́ння Госпо́днє (Вше́стя) — вознесіння Ісуса Христа на небо, яке відбулося через 40 днів після Воскресіння Господнього. У християнстві ця подія відзначається великим святом, яке завжди припадає у четвер 40-го дня по Христовому Воскресінні. З цього приводу народне прислів'я каже: «Не прийдеться в середу Вшестя». У Католицькій церкві Вознесіння Господнє має найвищий статус — торжество. Згідно з християнським вченням після воскресіння Христа, через сорок днів Бог забрав Його на Небо, хоч до цього Він ходив по землі. Це останній день, коли можна вітатися словами «Христос воскрес!». Опісля Вшестя це вже заборонялося. Також у храмах ховають плащаницю.

На цю відзнаку люди випікали обрядове печиво у формі драбинок, «щоб було по чому Ісусові вилізти на небо». Такий ритуальний хлібець носили на могилки, щоб в останнє разом пом'янути померлих.

Крім печива, готували також пласкі млинці з пшоняного борошна, у деяких місцевостях пекли паски і фарбували крашанки на поминки.

Селяни в цей день обходили свої посіви, качали на них крашанки, оскільки «на Вшестя вже починає викидати колос». До цього дня намагалися повністю обсіятися, бо через десять днів буде Трійця.

День Святої Трійці

Зелені свята — українська назва християнського свята Трійці, що відзначається на 50-й день після Великодня. Обрядовість Зелених свят знаменувала завершення весняного і початок літнього календарного циклу. В основі її лежали культ дерев та рослинності, магія закликання майбутнього врожаю.

Напередодні зеленої неділі, у суботу, що називалася клечаною, обов'язково прикрашали подвір'я та господарські будівлі клечанням — зеленими гілками клену, верби, липи, акації, ясена, горіха, дуба тощо. Забороненим деревом подекуди вважалася осика, на якій, за повір'ям, повісився Іуда Іскаріот. Гілки встромляли в стріху, на воротах, біля вікон, за ікони. Підлогу або долівку в хаті встеляли запашними травами: осокою, любистком, м'ятою, пижмою, ласкавцями, татарським зіллям.

Троїцькі розваги починалися з понеділка і тривали цілий тиждень. Звичайно їх влаштовували в лісі чи полі, на вигоні за селом. Подекуди молодіжні забави й танці проходили біля спеціальних лаштунків — ігорного дуба або явора. Вони являли собою довгу жердину, до якої зверху горизонтально прикріплювали колесо, прикрашене гіллям, квітами, стрічками.

На Лівобережжі дівчата водили тополю — одягали одну з-поміж себе тополею і водили її по дворах. Кожний господар радо зустрічав процесію і, приймаючи від неї добрі побажання, щедро обдаровував учасників обряду. На Поліссі побутував близький за значенням обряд троїцького куста, роль якого теж виконувала дівчина.
На Зелені свята, як і після Великодня, провідували померлих родичів, могили яких обсипали клечаним зіллям. На кладовищі влаштовували панахиди та спільні поминальні трапези. Ця традиція подекуди збереглася до наших днів.

7 липня - Івана Купала

Найколоритніше та найцікавіше свято, яким закінчується літній сонячний цикл календарних дохристиянських свят – це свято молоді – Купало, або Купайло, що з часом, після прийняття християнства, деякою мірою трансформувалося в церковне свято.

Йдеться про народження Івана Хрестителя, яке святкується церквою 7 липня, або 24 червня за старим календарем. Після поширення християнства давнє народне свято Купала в результаті «християнського нашарування» почало називатися святом Івана Купала, а в окремих місцевостях побутували навіть такі назви, як Іванець, на Буковині – Іван Лопушник.

Але народна пам’ять зберегла Купальську обрядовість та пісні, які, як гаївки та колядки, належать до найдавніших часів, до первісних поезій та ритуалів на честь життєподателя – Сонця. Звичайно, багато чого було втрачено за останнє століття, коли йшла відверта боротьба з національними традиціями і народними обрядами. Наші предки святкували Івана Купала

20-22 червня в час літнього сонцестояння: увечері, вночі і в самий день Купала. Свято Купайла відбувалося саме в період, коли сонце приходило до зеніту – найвище піднімалося над землею, давало найбільше тепла і світла, виявляло свою найвищу чудодійну силу для рослинного і тваринного світу та для людини. Вся рослинність досягала свого апогею, все нестримно росло, розцвітало, множилося, раділо життю.

Це свято припадає на день літнього сонцевороту, тому символізує народження літнього сонця - Купала і тим самим завершує панування весняного сонця - Ярила. В цей час небесне світило перебуває у куполі - найвищій небесній точці, тому дні тоді найдовші, а ночі - найкоротші. Рослинний і тваринний світ отримує найбільше тепла і світла, визрівають зерна і плоди. Купала називають Богом плодючості й зображають з відповідними ознаками, що символізують чоловічий початок та запліднюючу силу.

19 серпня - Преображення Господнього, або Спаса.

Це народне свято східних слов'ян відоме з давньоруських часів. Святкування Преображення триває 9 днів, з 18 до 26 серпня. У це свято за древнім церковним звичаєм святять груші, яблука, мед і обжинкові вінки або жмут колосся жита й пшениці. Тому в народі цей день називають Другим, або Яблучним, Спасом.

Свято Преображення обрано для благословення плодів, бо в Єрусалимі саме в ту пору дозрівав виноград, який і прийнято освячувати в цей день.

Церква, благословляючи принесені плоди, утверджує думку про те, що все — від людини до рослини — повинно бути присвячене Богу як Його творіння.

За народними прикметами, Яблучний Спас означає настання осені і перетворення природи. Прийнято вважати, що ночі після Спаса стають набагато холоднішими. В середній смузі України від цього дня вже можуть починатися приморозки, а тому й кажуть: «Прийшов Спас, держи рукавиці про запас!»

На Спас поминають померлих. За народною мітологією, це третій виступ мерців на світ у весняно-літньому сезоні: мерці з'являються на Страсний Четвер, на Зелені Свята і на Спаса. Наш народ вірить, що предки сприяють цвітінню і дозріванню плодів, охороняють ниви, садки і городи... Тому в ці дні приносили жертви Роду і Рожаницям як родинним богам. Саме їм урочисто виготовляли і запалювали спасівські свічі з нового воску, кришили хліб, виливали медовий напій.

Перед Спасом є два тижні посту — «Спасівка». Існує легенда, що спасівка — це є продовження Великого посту. Бог призначив для Великого посту дев'ять тижнів, а святі отці почали просити Бога, щоб щось із тим зробив, бо для людей затяжко витримати такий довгий піст. Тоді Бог розділив той піст на дві частини: сім тижнів навесні перед Великоднем і два тижні вкінці літа перед Спасом. Ось чому за народнім віруванням у спасівку треба так само постити, як і у Великий піст.

28 серпня – Успіння Пресвятої Богородиці

Успіння - кінець земного життя Богородиці та переселення її в життя небесне.

Після того, як Ісус Христос вознісся на небо, Матір Божа лишилася під опікою апостола Івана Богослова. Незадовго до свого успіння Божа Матір прибула до Єрусалима. Свій час вона там присвячувала невтомним молитвам. Одного разу на Голгофі до неї з'явився архангел Гавриїл і провістив їй скоре переселення до життя небесного.

За звісткою архангела, успіння Богородиці мало статися о третій годині. Святі апостоли запалили безліч свічок і оточили урочисто прикрашену постіль, на якій лежала Мати Божа. Зненацька засяяло божественне світло і до людей зійшов сам Ісус Христос у супроводі янголів, архангелів та праведних душ. Побачивши сина, Матір Божа дуже зраділа і без жодних тілесних страждань віддала свою душу. Через три дні апостоли не знайшли в труні тіла Богородиці, а тільки її поховальні покривала. Це був доказ того, що Божа Мати справді вознеслася на небо.

Щодо народних традицій цього дня, то протягом осіннього періоду є три "Пречисті", що про них у народі кажуть так: "Перша Пречиста жито засіває, друга - дощем поливає, а третя снігом покриває". Тож в період "Першої Пречистої" відбувається озимий посів.

Від цього дня дівчата у селі вже не мають тяжкої роботи, кажуть: "Прийшла Перша Пречиста - дівка стає речиста" - починає багато говорити, бо нема вже що робити.

Після Успіння Пресвятої Богородиці родини, у яких були діти на порі, починали активно готуватися до весільного сезону.

Persha Prechysta

21 вересня – Різдво Пресвятої Богородиці

За церковними переказами, Богородиця народилася за тих часів, коли релігія була в занепаді. Марія була обрана на роль матері Ісуса Христа, оскільки була дуже благочестива. Вона слухняно навчалася в монастирі, сумлінно вивчала Святе Письмо, а отже, якнайкраще підходила для виконання важливої місії- народження Сина Божого.

Свято Другої Пречистої традиційно вважається жіночим святом, коли жінку належить вшановувати як продовжувачку роду. Це свято, очевидно, успадковує давнє арійське свято Рожениць, коли наші предки висловлювали подяку “польним духам”, тобто опікунам нив та врожаю, дідам-ладам, які спочатку засівали і пророщували зерно, а потім поливали.

Жiнки, в яких немає дiтей, справляють обiд i запрошують бiдних — «щоб молилися Богородицi за їхніх дiтей». Такi жiнки також замовляють службу Божу в церквi, а пiсля богослужiння запрошують людей до себе на обiд.

Кажуть, що молитви до Пресвятої Богородиці майбутніх матерів про здоров’я та щастя дітей, на яких вони чекають, у цей день мають особливу силу.

Різдво Пресвятої Богородиці відзначається як свято справжньої радості. У ці дні не працювали, не постували, а після молитов у храмі збирали веселі гостини. Урочистості підкріплювалися святковим застіллям. Окрім обов’язкових рибних страв, готували всілякі м’ясні: борщ із свининою чи птицею, печеню чи то душенину з м’ясом, різноманітну городину, фаршировану м’ясною начинкою, голубці, пироги, млинці, вареники. Звичайно, багато страв готували і з сиру. Цей сезон передбачає широке вживання свіжих овочів і фруктів. Усе це активно використовувалося в народній кухні в Україні на храми Другої Пречистої.

Rizdvo Bohorodyci

27 вересня - Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього, або, як кажуть у народі, "Здвиження"

У давні часи римські імператори робили численні спроби знищити все про життя й діяння Ісуса Христа. Один з імператорів — Андріан — віддав наказ засипати землею священну гору Голгофу, а також Гроб Господній. На штучно створеному імператором пагорбі було збудовано святилище богині Венери та поставлено статую бога Юпітера, де складали жертвоприношення.

Хрест Господній знайшли 325 чи 326 року за часів святого рівноапостольного Костянтина Великого — першого імператора, який став християнином та легалізував християнську церкву в Римській імперії. Як повідомляють церковні історики IV століття, мати Костянтина свята рівноапостольна Олена на прохання сина поїхала до Єрусалиму, щоби знайти місця, пов’язані з подіями земного життя Ісуса Христа, а також відшукати хрест, чудесне

видіння якого стало для Костянтина знаком перемоги над супротивником. Тривалий час її пошуки не мали успіху. І нарешті святині було знайдено під храмом язичницької богині Венери.

Храм негайно зруйнували й витягли на світ Божий християнські цінності: Гроб Господній, хрест, на якому було розп'ято Спасителя, та чотири гвіздки, якими було прибито Сина Божого до хреста. За деякими переказами, було знайдено не один, а цілих три хрести й дощечку з написом, зробленим за наказом Понтія Пілата. Патріарх Макарій вирішив дізнатися, на якому ж саме хресті було розіп'ято Ісуса Христа, тому почав накладати по черзі кожен хрест на покійного. Коли на людину було покладено хрест Господній, мрець ожив.

Від скупчення великої кількості людей не всі могли бачити і цілувати Хрест Господній; тоді Патріарх Єрусалимський Макарій піднявся на відвищення і воздвиг Хрест так, щоб народ міг його бачити. Ця подія і була покладена в основу богослужбового чина Воздвиження Хреста. Частинки Животворного Хреста були розіслані по всій імперії.

14 жовтня - Покрови Пресвятої Богородиці, або, як зазвичай кажуть, "Покрови" чи "Святої Покрови"

За легендою, у цей день військо давніх русів на чолі з Аскольдом взяло в облогу Константинополь. Мешканці міста в гарячій молитві звернулись до Божої Матері з проханням про порятунок. Богородиця з'явилася перед людьми та вкрила їх своєю покровою (омофором). Після цього вороги вже не могли побачити цих людей. Як вказують деякі джерела, вражений Аскольд та його дружинники прийняли святе хрещення і стали християнами.

На території України найдавнішою церквою, присвяченою святу, є церква в селі Сутківці Хмельницької області, зведена у 1467 році як фортеця.

Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай писав, що після зруйнування Запорозької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай в еміграцію, взяли із собою образ Покрови Пресвятої Богородиці. Впродовж століть в Україні це свято набуло ще й козацького змісту та отримало другу назву - Козацька Покрова. З 1999 року свято Покрови в Україні відзначається як День українського козацтва.

А з 2014 року на Покрови Пресвятої Богородиці – День захисника Вітчизни.

4 грудня – Введення в храм Пресвятої Богородиці, або "Третя Пречиста"

У Святому Євангелії нічого не згадується про подію Введення в храм Пресвятої Богородиці. Це свято, як і свято Різдва (Друга Пречиста) й Успіння Божої Матері (Перша Пречиста), засноване на традиціях Церкви та на апокрифах. Ці джерела подають, що батьки Пресвятої Богородиці св. Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що якщо в них народиться дитя, то вони віддадуть її на службу Богові у Єрусалимський храм. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм доньку. Коли Марії виповнилося три роки, батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька св. Івана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала тривалий час аж до заручин зі св. Йосифом.

У календарному циклі українського народу це свято завершує осінній сезон і починає зимовий. Головною метою святкувань цього дня було накликати багатство та добробут на майбутній рік.

Як на Різдво і Великдень, хто перший вранці на Введення прийде до хати, той буде першим «полазником» - тим, хто приносить добро чи якесь лихо - на новий господарський рік. Тому сусіди стримуються заходити на Введення зрання до чужої хати, щоб потім не було нарікання, що то вони принесли нещастя. Коли першим до хати увійде молодий гарний чоловік, а ще й з грішми, то добра ознака: весь рік у хаті всі будуть здорові і вестимуться гроші. Якщо ж увійде старий та немічний, а ще бідний, то і хворі в хаті будуть, і злидні заведуться. Найгірше ж, переказують люди, як зайде першою до хати стара жінка - "то вже добра не жди". Недобре також, якщо хтось із сторонніх приходить в цей день щось позичати.

Борунков Ю.Ф., Яблоков І.М. Основи релігієзнавства. - М.: Вища. шк.. , 2006. - 368 с.
Ісаєва Є.Л. Православні свята. - М.: РИПОЛ класик, 2008 - 64 с.
Ковальчук О.В. Українське народознавство. - К.: Освіта, 1992.- випр. і перер. / Гл. ред. М.Д. Аксенова. - М.: Аванта, 1999.- 704с.
Крип’якевич Г. Історія української культури. - К.: Либідь, 1994.- 656 с.
Лобазова О.Ф. Релігієзнавство. - М.: Видавничо-торгова корпорація В «Дашков і К В°В», 2006. - 384 с.