Буклет до дня рідної мови

Дорогі друзі!

 9-го листопада ми з Вами відзначаємо велике свято — День української писемності та мови.

     Свято було встановлене указом президента України Леоніда Кучми в 1997 році. А святкуємо ми його на честь українського літописця Нестора — послідовника творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія.

Тому з нього, вважають дослідники, і починається писемна українська мова.

Мелодійна, ніжна, солов’їна, — не вистачить слів, щоб описати нашу рідну українську мову. Сьогодні нею розмовляють близько 45 мільйонів людей, і вона входить до другого десятка найпоширеніших мов світу.

Українська мова — державна мова України. Вона також є рідною мовою українців, які проживають за межами нашої держави: у Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США, Австралії та інших країнах.

 Великий український вчений, мовознавець  Іван  Огієнко сказав: «Мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб». Тож давайте оберігати, плекати та звеличувати українську мову.

Легенда про виникнення писемності

Жило на землi плем’я розумних людей. Вмiли вони полювати, готувати їжу на вогнищi. А всi ці знання зберiгали в пам’ятi, а дiтки вчились у батькiв, спостерiгаючи за ними.

I жила в цьому племенi сiм’я: мама, тато i донька Ая. Одного разу пiшли тато з Аєю до лiсу i вистежили здоровенного ведмедя. Тато хотiв вполювати звiра, та списа забув удома. Взяв тодi вiн шматок кори i намалював листа дружинi (писати тодi вмiли тiльки так).

Мама «прочитала» листа i закричала. Збiглися всi родичі племенi. А жiнка їм пояснила, що її чоловiка хоче ведмідь з’їсти, i показала кожному листа.

Всi схопили зброю i кинулись на допомогу. А мисливець, побачивши озброєних родичiв, подумав, що його хочуть убити, i почав утiкати. Бiгав, доки не натрапив по дорозi на старця-мудреця. Почав просити у нього захисту. Коли все з’ясувалося, то люди довго смiялися. Та старiйшини задумались i, щоб не було плутанини, вирiшили придумати iнше письмо, щоб легше було тлумачити написане. І придумали лiтери. Не знали, як же назвати всi цi лiтери, а тут перед ними дiвчинка гралася на iм’я Ая. Отож вирішили, що першу літеру назвуть А, а остання буде Я. Згодом були названi всi лiтери.

 Так виникло письмо. З того часу люди почали користуватися не лише усним, а й писемним мовленням.

Багато столiть пройшло, доки люди звикли до письма, доки запам’ятали, що як називається.  Наше слов’янське письмо — знайомі і звичайнi лiтери абетки — пройшло довжелезний шлях, поки дiйшло до нас.

На нашу землю ця азбука прийшла тисячу рокiв тому. Увесь час вона змiнювалась, аж поки не стала такою, якою ми сьогоднi й користуємося. Важко навiть сказати, скільки людей протягом столiть доклали зусиль, щоб сьогоднi ми з вами могли читати і писати.

Поява письма в історії людства не випадкова: писемність виникла з потреби зафіксувати думку, щоб передати її на відстань або прийдешнім поколінням.

Кожен народ ішов своїм шляхом до створення писемності. Та етапи розвитку письма в усіх народів земної кулі приблизно однакові.

     Зачинателем сучасної української літературної мови вважається І. П. Котляревський, який вперше пристосував правопис до вимови. До появи славнозвісної «Енеїди» Котляревського часто можна було чути, що, мовляв, українська мова придатна лише для хатнього вжитку.

Котляревський першим заявив, що мова нашого народу багата, гарна і гідна того, щоб стати мовою літератури та науки. Для українців він є творцем своєрідної енциклопедії народного українського побуту тих часів.

А основоположником сучасної української літературної мови вважається  Т. Г. Шевченко.

 Він удосконалив, відшліфував і продемонстрував світові дорогоцінне каміння – мову простого, пригнобленого тоді народу України.

Все його життя і творчість були присвячені українському народу. Письменник залишив нам свої неоціненні духовні надбання — твори і світлу добру пам’ять про себе. Його щире сталеве слово підіймало на боротьбу за волю, утверджувало національну свідомість нашого народу. Любов поета до Батьківщини, рідної мови, свого народу, викликала глибоку повагу серед інших народів. Вірші Шевченка звучать дзвінкою струною навіть у перекладах.

Він так сказав:

Одна вона у нас така -

Уся співуча і дзвінка,

Уся плакуча і гримуча

Хоч без лаврового вінка.

Його послідовники – Леся Українка, Іван Франко.

Як хочеш, друже, шану всюди мати,

Навчися рiдну мову шанувати.

Вона — твоє обличчя, твоя доля.

На це була свята Господня воля.

Буклет

«Збережемо чистоту рідної мови»