Булінг в освітньому середовищі: міфи та реальність

«Булінг в освітньому середовищі: міфи та реальність»

Упродовж останнього року в Україні досить активно заговорили про булінг серед дітей, а численні факти проявів дитячого насильства стали причиною привернення серйозної уваги до цього явища і здійснення на державному рівні конкретних кроків щодо протидії та запобігання цій проблемі.

Булінг — насамперед, психологічна та соціально-педагогічна проблема. Вона не нова, однак уперше досліджувати її розпочали лише наприкінці ХХ сторіччя в Скандинавії. Хоча школи систематично працюють з питань профілактики правопорушень, але в правовому  полі України фактично до 2019 року  не  було  поняття    «булінгу» або «цькування». Ситуація змінилася з набранням  чинності  19  січня  2019  року  Закону  «Про  внесення  змін  до деяких законодавчих актів  України щодо протидії булінгу (цькуванню)». Тому на початку 2019 року було виокремлено два основних напрями роботи з даного питання:

1)    проведення просвітницької роботи серед педагогів учнів щодо поняття «булінг» на основі правових засад;

2)    координація роботи соціально-психологічної служби школи з питань запобігання випадків булінгу.

Згідно з річним планом роботи по школі щодо попередження випадків булінгу в освітньому середовищі в першу чергу було заплановано проведення засідань об’єднань класних керівників та тренінгів для учителів закладу. При плануванні даних заходів були окреслені наступні першочергові завдання:

-                     чітко розуміти що таке «булінг»;

-                     знати як діяти при виявленні факту булінгу;

-                     вміти донести необхідну роз’яснювальну інформацію до учнів та їх батьків про булінг, його ознаки та відповідальність.

Але на початку цієї кропіткої роботи, виявилося, що незважаючи  на прийняття антибулінгового законодавства та постійне висвітлення цієї проблеми в засобах масової інформації, і серед педагогів, і серед учнів, і серед їх батьків панують «міфи про булінг», а це заважає ефективній профілактичній роботі у закладі. А тому в першу чергу було проведено засідання класних керівників у вигляді діалогу «питання-відповідь» в рамках якого на основі правових документів були знайдені відповіді на запитання, які найбільш турбували учителів. Потім з даними знаннями продовжувалася просвітницька робота з учнями та їх батьками.

На основі власного досвіду роботи хотілося б сказати про міфи щодо сприйняття  та розуміння дитячого цькування, які потрібно обов’язково розвіяти серед учасників  освітнього середовища.

Міф перший: «Цькування у школі — це звичайні жарти, буденні конфлікти дітей, які були, є і будуть. Це нормальні взаємовідносини у групі, їх природний розвиток».

Реальність. Булінг (цькування) — це не жарти і не дитячі  пустощі. Це прояв репресивних  стосунків, у яких відбувається зловживання владою і силою.  Законом України щодо протидії булінгу внесено зміни до Закону України «Про  освіту» та Кодексу України про  адміністративні

правопорушень, відповідно  до  яких, зокрема,  визначено  поняття  булінгу  (цькування).  Це діяння учасників освітнього  процесу,  які  полягають  у  психологічному,  фізичному, економічному, сексуальному насильстві, в тому числі із застосуванням засобів електронних  комунікацій,  що  вчиняються  стосовно дітей або дітьми  стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого  могла бути чи була заподіяна  шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

Наявність булінгу в освітньому середовищі має негативний вплив не лише на жертв цькування, а також на кривдників та  спостерігачів, батьків і працівників закладів освіти. Насильство надзвичайно заразне, як хвороба, і потребує злагодженої  роботи усіх для профілактики та  подолання причин виникнення  такої поведінки, а не тільки її  симптомів. А тому в нашому закладі продовжується практика проведення профілактичних заходів спільно із батьками учнів. Так, наприклад, під час проведення Всеукраїнського тижня протидії булінгу педагоги, учні та їх батьки разом взяли участь в акції «Долоньки взаєморозуміння». Також протягом навчального року згідно з планом роботи школи в кожному класі проводяться відкриті виховні години, на які батьки учнів запрошуються не в ролі спостерігачів, а в ролі активних учасників.

Міф другий:  «Зараз будь-який конфлікт у школі називають булінгом, і кожен, як хоче, залякує та маніпулює цим правопорушенням».

Реальність.  Закон  щодо  протидії булінгу заклав основні  маркери,  за  якими  можна  розпізнавати  булінг  (цькування). Усім учасникам освітнього проесу потрібно чітко відрізняти булінг від конфлікту. Аналізуючи відмінність між цими двома поняттями,  як приклад, звернемо увагу на судову практику  з цього питання, яка є показовою.  Так, Київський  апеляційний суд 24 квітня 2019 року скасував постанову судді Оболонського районного суду  м. Києва від 3 квітня 2019 року,  згідно з якою матір неповнолітнього було визнано винною у  вчиненні ним булінгу стосовно іншої дитини в закладі освіти  та застосовано адміністративне  стягнення  у виді  штрафу. В апеляційній скарзі апелянт просила  скасувати постанову щодо неї,  посилаючись на невідповідність  висновків суду фактичним обставинам справи, вважає, що  судом  допущено  юридично  необґрунтовану  кваліфікацію дій її сина як булінг, оскільки  підстав для такої кваліфікації  шкільного конфлікту — не було.  Мала місце бійка між хлопцями, ніякої повторюваності насилля з боку її сина не було, а  штовхання дітей один з одним  на перервах не може кваліфікуватися як булінг.

Цікавим видається і рішення  Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19  лютого 2019 року  у  справі  про адміністративне  правопорушення відносно  вчительки англійської мови, яка нібито цькувала одного зі своїх  учнів. За поясненнями вчителя,  неприязні стосунки склалися в  неї з батьками учня, які постійно налаштовували його проти  неї, ніякої агресії щодо дитини  в неї не було. Проаналізувавши обставини справи, суд констатував наявність давніх неприязних  стосунків між батьками та вчителем і у зв’язку з недостатністю  наведених доказів вини вчителя  щодо вчинення нею булінгу дитини постановив закрити справу, бо у діях останньої відсутні  подія і склад адміністративного  правопорушення.

Щодо останнього рішення  варто  також  зробити  акцент  на питанні суб’єктного складу  булінгу. Склад  цього  адміністративного правопорушення  передбачає спеціальних суб’єктів  —  учасників  освітнього процесу,  серед  яких  обов’язково має бути малолітня або  неповнолітня особа (чи у якості  потерпілого,  чи  у  якості  кривдника).  Відносини  між повнолітніми  особами  (батьками,  вчителями  тощо)  не  є  предметом врегулювання  вказаних норм.

Міф третій: «Сучасні діти добре знають свої права і можуть розпізнавати їх порушення, володіють інформацією до кого звернутися у разі чинення насильства і вірять, що відповідальні дорослі прийдуть на допомогу».

Реальність. Знання дітей про  свої права є досить фрагментарними і не мають системного  характеру. При цьому ці знання  є досить важливими, оскільки  надають дитині можливість почуватися в безпеці, бути впевненою у собі й захищати себе,  поважати права інших і розуміти, що можна, а що — ні. Необхідно усвідомлювати, що права  не безмежні, і закінчуються там, де  починаються  права  іншої  людини. Не знаєш своїх прав —  не можеш зорієнтуватися, коли  їх  порушують.  А  порушення  прав може вилитися в насильницькі дії. Саме тому в нашому закладі у 2019 році вже проведені тематичні правові інформаційні дайджести для учнів: «Кодекс честі учня»,

«Хочу-можу-треба», «Що таке відповідальність», «Кібербулінг. Який він?».

Міф четвертий: «Вихованням має займатися школа. Те, що моя дитина агресивно поводить себе у школі, — провина педагогів, які не організували процес таким чином, щоб моїй дитині було цікаво й вона не гаяла час на дурниці».

Реальність. Виховання дитини починається із сім’ї. Дитина — ходячий симптом того, що відбувається вдома. Якщо вона — свідок насильства, агресивної поведінки, деспотичного стилю виховання, систематичного приниження або з браком уваги, турботи, любові батьків, або залюблена до вседозволеності, без відчуття допустимих меж у спілкуванні тощо, то вона такою і виростає. Головне, що потрібно відзначити, — дитина наслідує ті норми поведінки, які вона бачить у сім’ї.

Насильницька поведінка в першу чергу викликає питання до батьків щодо відповідальності за один з основних їх обов’язків — належне виховання дітей. Звичайно, із закладів освіти обов’язків теж ніхто не знімає, і  Закон України «Про освіту» закріплює право учнів на безпечні умови навчання. Та все ж основна скрипка у вихованні дітей, як не диригуй, а належить все ж таки батькам. Це закріплено у всіх нормативних актах, починаючи від Конвенції про права дитини, відповідно до положень якої батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини (частина перша статті 18 Конвенції). І про це потрібно нагадувати батькам. А тому в нашому закладі питання недопущення випадків булінгу та асоціальної поведінки неодноразово розглядалися на батьківських зборах, загальношкільних конференціях, під час індивідуальних бесід та консультацій.

Не менш важливим є і такий напрям як координація роботи соціальнопсихологічної служби у школі. Розробляючи план роботи щодо профілактики проявів булінгу, разом з моїми першими помічниками соціальним педагогом та практичним психологом ми дійшли до висновку, що будуватимемо свою роботу на «позитивному досвіді для дітей»: менше вживати слова «булінг» та «цькування», натомість будемо говорити про толерантність, спілкування без конфлікту, взаєморозуміння, щасливе майбутнє і таке інше.

Так, у поточному році серед заходів соціально-просвітницької служби вже немає, наприклад, конкурсів плакатів про булінг, натомість проведені такі заходи як арт-терапія «Щасливе дитинство», експрес-тестування «Кольорова діагностика», фотовиставка «Ми різні, але ми разом!», фото квест «У пошуках гарного настрою», працює скринька довіри «Пожирач проблем». До проведення профілактичних тренінгів ми залучаємо і учителів школи, які є сертифікованими тренерами за програмою «Рівний рівному», і лідерів учнівського самоврядування, які є зразком та мотиваторами для інших. І звичайно важливою є робота шкільного гуртка соціально-реабілітаційного напряму «Вирішення конфліктів мирним шляхом.

Враховуючи викладене, хочеться донести головний меседж: дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в атмосфері щастя, любові й розуміння.

І тільки разом ми можемо створити безпечне та комфортне освітнє середовище, в якому діти будуть почувати себе щасливими!