БУТИ КРОЛИКОМ: ЕКЗИСТЕНЦІЙНА ПОЗИЦІЯ ГОЛОВНОГО ГЕРОЯ АРТ-БУКУ АННИ ХЬОҐЛУНД «ПРО ЦЕ ГОВОРЯТЬ ЛИШЕ З КРОЛИКАМИ»

БУТИ КРОЛИКОМ: ЕКЗИСТЕНЦІЙНА ПОЗИЦІЯ

ГОЛОВНОГО ГЕРОЯ АРТ-БУКУ

АННИ ХЬОҐЛУНД «ПРО ЦЕ ГОВОРЯТЬ ЛИШЕ З КРОЛИКАМИ» 

Георгієва А.С.,

магістрантка філологічного факультету,

Мелітопольський державний педагогічний університет

імені Богдана Хмельницького

У 2013 р. опублікована одна з найвідоміших книг А. Хьоґлунд, шведської дитячої письменниці та ілюстраторки – «Про це говорять лише з кроликами», а вже 2017 р. твір перекладено українською мовою. Популярність цього художнього тексту викликана тим, що сама книга може бути корисною не лише підліткам, а, насамперед, дорослим, які мають зрозуміти, що діти можуть бути різними  – і це норма.

Саме видання твору засвідчує неординарність авторки, яка чимало уваги приділяє й візуальному оформленню арт-буку, зокрема використовує пухнасті елементи на обкладинці – зображення кролика та корінець книги. Всі ілюстрації до твору належать самій письменниці та ідеально поєднуються з підібраним шрифтом. Такий синтез художнього тексту з живописними елементами допомагає читачеві зрозуміти життєву позицію головного персонажа – кролика, розкриває логіку розгортання його екзистенційної присутності у світі.

Відчуття кролика та його переживання є яскравою ілюстрацією до провідної тези екзистенціалістів: «чужий світ» – «стороння людина», що яскраво розкривається, наприклад, у повісті А. Камю «Сторонній». Людина, з цього погляду, перебуває у стані незбагненності щодо Всесвіту, а той залишається байдужим до неї. Такий взаємозв’язок є безглуздим, абсурдним і визначає метафізичний стан людини у світі: «Бувають дні, коли світ такий страшний, що я не маю сил підвести очі від землі… <…> Бувають дні, коли я  відчуваю, ніби з мого живота стирчить виделка й накручує спагетті з кишок». Саме тому в одній із рецензій на книгу А. Хьоґлунд акцентовано на екзистенційному вимірі твору, у якому «герой просто міркує про свої стосунки зі світом та з самим собою, про чутливість і жорстокість, про амбівалентність, про пошуки сенсів та екзистенційну пустку, від якої неможливо сховатися чи втекти, але можна прийняти» [міра].

Свідомість головного персонажа зазнає метаморфоз, унаслідок яких він сприймає себе як кролика, а відтак – перебуває у стані тривоги щодо свого теперішнього і майбутнього. На перше місце висуваються категорії абсурдності буття, страху та відчаю; головний герой протидіє суспільству, середовищу, ворожому «Іншому», адже всі вони нав’язують йому свою волю, мораль, власні інтереси й ідеали. Форма арт-буку надає можливість читачеві поринути в глибину змістового наповнення тексту та дослідити думки і життя високочутливої дитини, яка зображена в образі, на перший погляд, незвичайного кролика,  що народився в типовій людській сім’ї.

Композиційно текст і малюнки є ніби віддзеркаленням кролика та його власного Я. Протагоніст відчуває себе «закинутим» у цей світ проти своєї волі: «Я прийшов у цей світ одного весняного дня тринадцять років тому і майже одразу пошкодував про це». І все ж, існують основні взаємозв’язки, що поєднують вербальні та візуальні компоненти. Це прагнення протагоніста бути з іншими, відчути моменти «злиттям з усім сущим». Авторка не залишає свого героя у самотності, бо той разом із читачем намагається подолати життєвий шлях від печалі, розпачу, внутрішньої порожнечі до відчуття гармонії зі світом.

Образ кролика для протагоніста ідеально передає його внутрішній стан:

він занадто чутливий, ніжний, не такий, як усі, а тому аутсайдер. Його прагнення подолати цей бар’єр, асимілюватися з іншими завершується поразкою, адже він гостро відчуває штучність, неприродність поведінки, не властивої його натурі: «Іноді, коли я з іншими, я почуваюся наче перевдягненим у когось іншого. У когось, хто очевидно схожий на мене, але сам я стою десь ізбоку». Така його «інакшість» протистоїть майже всім навколо (навіть рідним батькам), бо ті є абсолютно типовими людьми.

 Позиція «свідомої покори» обставинам та своєму становищу як один із варіантів екзистенційного вибору не дає кролику заспокоєння, тож він обирає філософію бунту, пошуку свого місця, яке знаходить, лише зустрівши таких, як він сам.

Так, він має досвідченого дідуся-кролика, й звичайно, є «інші кролі». Усвідомивши свій стан, назвавши його («безсенсовість»), він зрештою має змогу будувати своє існування. «Інші кролі, до мене, відчували те саме, – зауважує він, – і навіть дали цьому назву. Це наче мати з ними щось спільне». Саме дідусь головного героя, ймовірно завдяки життєвому досвіду, розуміє та підтримує онука-кролика, дає певні дидактичні настанови задля уникнення проблем та невдач у житті юного, недосвідченого парубка, який формує поступово власний світогляд.

Стиль, поетика, тематико-проблематичні вектори книги «Про це говорять тільки з кроликами» чітко відображаються у малюнках, де кожен «експонат» власної художньої галереї авторки є самодостатнім і самостійним, проте синтезується із загальною сюжетною лінією. Цим сюжетом, власне, є сповідь протагоніста-кролика, протягом якої ми розкриваємо для себе його екзистенцію.

Народжений людьми, тринадцятирічний кролик самотній в своєму «інакшому» світобаченні, оскільки не відчуває потребу соціуму в його існуванні, а всі намагання порозумітися з людьми породжують тільки невдачі. Коли він починає говорити, то слова застрягають в горлі, бо він «мислитель, не здатний мислити», думки якого не належать йому, бо в дзеркалі – не він, Інший.

Спілкування з іншими можливе для кролика, як уже зазначалось, лише за допомогою «маски», тож задля гармонії зі світом йому краще бути самотнім, ніж з людьми, які його оточують. З ними страх починає максимально функціонувати, в результаті чого кролик замикається в собі, й не може бути «самим собою»: «Тож я подумки мушу відтворювати всі події та розмови вже згодом, лише наодинці. Тільки тоді я можу пережити те, що відбувалось і про що говорилось. Я можу бути самим собою, лише коли не боюся?».

Однак, за Ж.-П. Сартром, емоції та відчуття людини теж є результатом її свідомого вибору, тож страх кролика – екзистенційний, це його позиція щодо зовнішнього світу. «…страх – це просто звичка, яка нам лишилася  з давніх часів: тоді в нас було багато ворогів, яких слід було боятися, – навчає його дідусь. – А тепер ми живемо в будинках, і страх насправді вже не виконує жодної функції. Але давніх звичок важко позбутися. Адже є й нові вороги?». Така думка підкреслює та аргументує вислів дідуся-кролика, що «людина сама собі ворог», але водночас старий нагадує, що «все є водночас і своєю протилежністю».  Тож не маючи змоги гармонізувати свої стосунки зі світом, кролик зосередився на пізнанні свого внутрішнього Я та прийшов до внутрішньої гармонії. Таким чином, у творі лунає думка, що людина сама обирає своє оточення, людей, з якими прагне контактувати протягом життя, а вже від цього залежить формування її власного світогляду, життєвої позиції.

Для протагоніста головне – «відчуття єдності», адже, «можливо, це щось, що потрібно знайти в самому собі». На жаль, рідні батьки кролика вже стали жертвами суцільної акомунікації, тотального відчуження: вони «стоять у кухні поруч одне з одним, але все одно між ними відстань – кілометри». Такий момент висвітлює амбівалентність семантики поняття «єдність». Для головного героя  це – психологічний аспект, який не всім дано відчути, а для батьків – суто формальний показник відстані, якому не надають жодного значення. Лише чуттєвий кролик звертаю увагу на такі нюанси міжлюдських стосунків, бо це складними його душевного життя.

Почуття закинутості, безвиході у кролика посилює ставлення його матері до його внутрішніх проблем. Вона просить його бути менш чутливим, і хоч не перестає його любити, але й не докладає жодних зусиль для формування світобачення сина, оскільки має своє особисте життя. Тому кролик  зі своєю чутливою психікою відчуває себе чужим і самотнім у цьому світі, бо не має зовнішньої підтримки, прикладу для наслідування в процесі формування власного  Я.

За критиками, відчуття безвиході та приреченості посилюють похмурі, тьмяні кольори малюнків письменниці, на яких найяскравішими плямами є сам кролик та його червоні кеди [мыла]. Тож книга демонструє існування протагоніста на межі абстрактного та реального, красивого та огидного, що розкривають абсурдність та мінливість дійсності, в якій існує підліток.

Динаміка твору простежується лише на рівні емоційного світу читача та його враженнях від побаченого та прочитаного, оскільки сам сюжет інтеріоризується: він позбавлений жвавості, майже незмінний ззовні. Перед читачами постають міркування протагоніста про свої стосунки із оточенням, про пошуки свого місця в ньому та сенсу існування, про його чутливість та жорстокість, від яких неможливо сховатися або втекти, але які можна прийняти.

За лаконічною оповіддю прихована неймовірна глибина і мудрість розповіді, у фіналі якої авторка не висвітлює конкретних змін у житті кролика, а провадить думку, що все варто приймати в житті лише таким, яким воно є, треба існувати «тут-і-зараз».

Таким чином, твір А. Хьоґлунд «Про це говорять лише з кроликами» можна вважати зразком екзистенційної літератури, що відображає розкриття людиною власної екзистенції та здійснення життєвого вибору. По мірі розгортання сюжету книги читачеві відкриваються основні екзистеційні категорії – страх, тривога, абсурдність існування («безсенсовість»), зміст яких висвітлюється крізь призму образу кролика як уособлення молодої людини на шляху до її внутрішнього становлення.

Список використаних джерел

 1. Міра Київська. Бути кроликом: екзистенційна класика від Анни Хьоґлунд. URL: https://bokmal.com.ua/books/om-detta-talar-man-endast-med-kaniner/.