Презентація до уроку "Анна Ахматова. Життя і творчість. Ахматова і Україна"

Завдання урокупознайомитись із життєвим і творчим шляхом Анни Ахматової, розглянути особливості ранньої лірики поетеси, поглибити знання про акмеїзм як стильову течію в російській поезії, визначити особливості її творчої манери, з’ясувати її зв’язок з Україною та поділлям.

Об этом рисунке Евгений Замятин писал: "Портрет  Ахматовой  –  или, точней: портрет бровей Ахматовой. От них – как облака – легкие, тяжелые тени по лицу, и в них – столько утрат. Они, как ключ  в  музыкальной  пьесе:  поставлен  этот  ключ – и слышишь, что говорят глаза, траур волос, черные четки на гребне " .

Основні положення акмеїзму:1. розвиток традиції світової класики;2. відображення духовного світу особистості, увага до її внутрішнього світу;3. відмова від соціально-побутової тематики, суспільних проблем;4. культ природи і почуттів.

1. Жданов. «Ахматова – типова представниця чужої нашому народу порожньої безідейної поезії. Її вірші наповнені духом песимізму і занепаду, що виражають смаки старої салонної поезії, яка не бажає іти в ногу зі своїм народом, приносить шкоду справі виховання нашої молоді.»

2. Жданов.«Ахматова є одним із представників безідейного реакційного літературного болота…»

3. Жданов.«Тематика Ахматової наскрізь індивідуалістична. До убогості обмежений діапазон її поезії – «поэзии взбесившейся барыньки, мечущейся между будуаром и моленной…».

4. Жданов.«Не то монахиня, не то блудниця, вірніше блудниця і монахиня, в якої блуд змішаний з молитвою. Така Ахматова з її маленьким, вузьким особистим життям, ницими переживаннями. Ахматовська поезія зовсім далека від народу… Що є спільного між цією поезією, інтересами нашого світу і держави?»

Петербург

Одеса

Київ

Слобідка-шелохівська

Петербург. Пам’ятник біля фонтанного будинку

Висновок«… За іменем Анни Ахматової стояв весь народ, цим пояснюється її популярність, це дало їй право говорити від усіх людей. ЇЇ поезія, читання, гнана, замурована, належала людям. Вона дивилась на світ спочатку через призму серця, потім через призму живої історії.»Й. Бродський