«Цей ліс живий…» (компаративний аналіз поезій Ліни Костенко та Міхая Емінеску)

Тема. «Цей ліс живий…» (компаративний аналіз поезій Ліни Костенко та Міхая Емінеску)

Мета:

• Ознайомити учнів з поезіями Ліни Костенко та Міхая Емінеску.
• Поглибити і узагальнити знання дітей про пейзаж у ліричному творі, вчити учнів знаходити й визначати художні засоби у поезіях.
•  Розвивати мову дітей через вміння ставити проблемні запитання, збагачення словникового запасу.
• Виховувати любов до рідного краю, формувати бережливе та чуйне ставлення до живої природи,  бажання піклуватися про неї, відчувати позитивні емоції та почуття від спілкування з природою та задоволення від гарно виконаної роботи.

 Епіграфом до уроку є рядки Ліни Костенко:

Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.

Він добре вам зіграв колись мою присутність.

Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.

То, може, це і є моя найвища сутність.

Обладнання: тексти поезій Ліни Костенко та Міхая Емінеску, мулитимедійна презентація, музичний супровід, аудіо – та відеозаписи.

Перебіг уроку:

Актуалізація. Створення асоціативного грона «Ліс» (дерева, повітря, гриби, спокій, відпочинок…)

Екологи «Ліс та його значення у житті людини»( повідомлення попередньо підготовлених учнів з елементами евристичної бесіди):

*У містах дерева виконують функцію пиловловлювачів, бо на них осідають пил і шкідливі гази з повітря.

*А чому ще ліс називають «кисневим цехом» або «зеленим золотом»?

*Тому, що 1 дерево за 25 годин виробляє стільки ж кисню, скільки необхідно його для дихання трьох людей. Один гектар лісу за 1 годину поглинає стільки ж вуглекислого газу, скільки його утворюється при диханні 200 чоловік.

*Як ви гадаєте, яку роль відіграють дерева у житті тварин та птахів?

*Дерева слугують домівками для багатьох мешканців лісу – білочок, дятлів, сов, білок, мурашок. На деревах ховаються деякі звірі, які мусять рятуватися від хижаків.

 Якщо порушити лісову гармонію і знищити дерева, то можуть розлитися береги річок, виникнуть великі зсуви гірських пагорбів, загинуть комахи, звірі та різні рослини. А це вже небезпечно.

 

Яку функцію виконують листя у дерев?

Відповіді дітей:

*А тому, що листя дерев вдихають вуглекислий газ, а виділяють кисень, який необхідний усім живим істотам на землі, щоб дихати. Цей процес називається фотосинтезом. Тому дерева називають «легенями планети».

*Хвойні дерева виділяють у повітря фітонциди, які очищають повітря від хвороботворних бактерій і полегшують дихання.

Вчитель зарубіжної літератури:

Діти, ви попередньо підготували вірші про ліс українських  і зарубіжних поетів. Але перш, ніж ви їх озвучите, давайте об’єднаємось в групи за порами року відповідно до дібраних  вами поезій.

Діти читають вірші.

А зараз давайте виберемо ключові слова з ваших творів. Але слова будемо добирати за категоріями: кольори, звуки, стан людської душі

	Кольори	Звуки	Стан людської душі
Весняний ліс:
Ліс влітку:
Осінній ліс:
Ліс взимку:

 

Які вже відомі нам художні засоби допомагають розкрити красу природи, співзвучну стану нашого настрою, самопочуття?

Епітети, метафори.

Сьогодні ми ознайомимося ще з однією неперевершеною поезією про ліс – це вірш Міхая Емінеску «Чом ти, лісе…»

А допоможе нам група краєзнавців та літературознавців з повідомленням «Міхай Емінеску: румунський Шевченко з Буковини»

 За століття свого існування наша багатонаціональна держава стала ненькою не лише для українських митців. Один із таких синів – Міхай Емінеску, світоч румунської літератури, який багато років прожив на Буковині. За своє недовге життя він встиг створити величезну спадщину: зібрання творів Емінеску налічує 16 томів поезії, прози та публіцистики. Класик світового масштабу, він був справжнім виразником надій і страждань свого народу – нащадка імперського Риму та бунтарки-Дакії.

Майбутній літератор народився 15 січня 1850 року в селі Іпотешти Ботошанського повіту Молдавського князівства. Міхай був сьомою дитиною в сім’ї дрібного поміщика Георге Еміновича. Його батько, людина суворих правил, прагнув дати освіту всім своїм синам. Георге віддавав перевагу німецькій школі, тому відправив дітей вчитися в Чернівці, що перебували тоді під владою Австро-Угорщини. Саме тут, в столиці Буковинського краю, юний Міхай опублікував свій перший вірш на смерть улюбленого вчителя «Біля могили Арона Пумнула». Учасник революції 1848 року, Пумнул викладав ліцеїстам румунську словесність. Саме він, вірний ідеалам патріотизму, мав суттєвий вплив на палку душу юнака і формування його світогляду.

На відміну від румунської, німецька мова давалася Міхаю важко. Можливо, це були перші паростки його тоді ще підліткового бунту проти пригноблення румунського народу. Австро-угорська імперія вела в той період досить агресивну політику щодо національних околиць, зокрема Трансільванії і трансільванських румунів.

Натхненний любов’ю до Батьківщини, Емінеску написав вірш «Що тобі бажаю, солодка Румуніє». «Країна моїх печалей, країна моєї скорботи», – ніби до дівчини, з ніжністю звертається поет.

За роки життя в Буковині Емінеску виховувався в тісному спілкуванні з діячами української літератури і бездоганно оволодів українською мовою. Молодий поет гостро відчував спорідненість національно-визвольних процесів українського і румунського народів, що надало нового імпульсу його думці і творчості. Але чернівецький ліцей Міхай так і не скінчив.

Подальший життєвий шлях Емінеску був подібний до траєкторії пущеної стріли, що невідворотно прагне своєї мети. Так і не отримавши середньої освіти, поет за наполяганням батька переїжджає у Відень, щоб стати вільним слухачем Віденського університету. Там він приєднався до трупи мандруючого театру, був суфлером, переписувачем, перекладачем, робітником сцени… 

 Після Відня Емінеску два роки прожив у Берліні, де прослухав університетський цикл лекцій з філософії і політичної економії. Вільний студент змушений був перебиватися з хліба на воду, але навіть найстрашніші побутові проблеми не могли змусити його палку душу «спуститися з небес на землю». У поемі «Luceafarul» («Ранкова зірка»), яка є вершиною творчості Емінеску, поет розповів про знедоленого генія:

Trăind în cercul vostru strâmt

Norocul vă petrece,

Ci eu în lumea mea mă simt

Nemuritor şi rece.

(«Живіть ви у своєму колі

З щастям людським,

 А я у своєму світі почуваюся

Вічним і холодним».)

  Після повернення на батьківщину Емінеску міняв одну роботу за іншою. Він побував директором Центральної бібліотеки в Яссах, шкільним інспектором і редактором  газети «Тимпул» у Бухаресті. Гонорари за свої вірші він отримує вкрай мізерні, проте це були найбільш плідні роки його життя. 

Біографи літератора досі не прийшли до єдиної думки з приводу кінця його життя.  Так що ж саме сталося з румунським поетом і публіцистом насправді? Точної відповіді на це питання ми, на жаль, вже не дізнаємося. У лютому 1889 року Міхай Емінеску помер у лікарні для психічнохворих, і бухарестське кладовище Белу стало його останнім притулком. Вічний мандрівник за життя, він став об’єктом поклоніння після смерті, румунським Тарасом Шевченком. Геніального літератора пам’ятає і його друга батьківщина – Україна: в 1989 році в Чернівцях відкрито кімнату-музей і пам’ятник Міхаю Емінеску. На його честь названо вулицю. Крім того, пам’ятник Міхаю Емінеску є у нашій Новоселиці, біля входу у міський парк.

 Слухання румунською. Дослівний переклад українською

Чому ти, Лісе, стомлено...

 – Чом ти, лісе, стомлено

Буйні віти похилив?

Чом  стоїш, хитаєшся,

 Таж немає вітру, злив?..

 – Як не схилишся, коли

Птахи літо однесли,

Дня щоразу убуває,

Жовте листя облітає.

Осінь йде по голім вітті,

 Розганяє птиць по світі.

 Б’є мороз мене безжально

– І стає мені печально.

Уже дні короткі стали

І квітки усі пов’яли.

 Небозвід похмурий, сірий,

Ластівки летять у вирій,

 І несуть вони з собою

Дні ясні мого спокою.

 Відлітає безліч зграй,

Застеляють, небокрай

Над лісами, над хатами,

Над широкими полями.

 Тож без них я посмутнів,

 Почорнів, осиротів.

 І зосталася одна

Туги темна пелена.

                                   Переклав Терень Масенко

 

Розвиток навичок виразного читання. Діалог учнів: автор – Ліс

Робота із художніми засобами. Олюднення. Алітерація

Тож ставайте на зарядку для дубків.

 

У шеренгу залюбки

Шикувалися дубки

Вранці дружно, по порядку

Поспішали на зарядку.

Раз – розвести  руки – віти,

Два – гіллям потріпотіти,

Три – хитатись вліво – вправо

На чотири – кепські справи:

Лиш зібрались пострибати,

Насварились мама й тато:

– Ви дубки, не зайченята,

Тож не личить вам стрибати.

 Вчитель української літератури . А зараз давайте послухаємо поезію Ліни Костенко “Цей ліс живий”.

         Евристична бесіда

1)     Як можна зрозуміти останні рядки поезії: “Поїдемо поговорити з лісом,

                                                                          а вже тоді я можу і з людьми”?

     (ліричній героїні вірша легше спілкуватися з лісом, з природою, ніж з

     людьми. Ліс її розуміє.)

2)     У поезії “Цей ліс живий” певною мірою Ліна Костенко розкриває, що означає розуміти природу. Знайдіть підтвердження  у тексті вірша для підтвердження цієї думки. (Для поетеси ліс є “живим”. У вірші активно застосовується антропоморфізація – явище олюднення неживих предметів: пні і поторочі пишуть літопис у траві, “Дубовий Нестор дивиться”, “сонний гриб... дощу напився”, сонце “показує кіно”, “ведмеді забивають доміно”)

3)     Назвіть епітети, які використано у вірші (“ліс живий”, “добрі очі”, “старезні пні”, “кошлаті поторочі”, “білі вальси”, “радісні берези”, “сонний гриб”, “смарагдова куфайка”, “багряне сонце”, “лісна сутінь”, “сива сосна”, “малі озерця”, “втомлені громи”)

4)     Яка роль епітетів у творі? (епітети надають яскравого звучання поезії, олюднюють її)

5)     Яке бачення Ліною Костенко природи у цьому вірші? (у такому баченні лісу є щось від світорозуміння маленької дитини зі збудливою фантазією. Думається, що так сприймали природу і наші далекі пращури, які в кожному дереві бачили живу істоту. Ліна Костенко співпереживає з природою, вона реагує її стан. Її лірична героїня живе в одному ритмі з природою)

Вчитель української літератури. Отже, кожне спілкування з творчістю Ліни Костенко – це завжди важливий урок, на якому навчаєшся речам простим і мудрим. І якщо на тому уроці ти є старанним і розумним учнем, то зрозумієш, що природа – це не просто буденні степ, трава, річка, сонце, туман. Дощ і вітер, а дарований Богом дивосвіт, у якому ти знаходиш красу, спокій, взаєморозуміння, відновлюєш свої сили, заражаєшся радістю існування.

         Але не завжди у стосунках між людиною і лісом є гармонія та взаєморозуміння. Давайте послухаємо наступну поезію «У Боярці зелений ліс…» та подивимося інсценівку    вірша  «Два хлопчики».

Ваші думки?

Виступ екологів:

21 березня - Міжнародний день лісів. Свято відзначають з 1971 року. Ініціатор - Європейська конфедерація сільського господарства, а підтвердила офіційний статус цього дня Генеральна Асамблея ООН. Мета проведення свята - нагадування всім жителям Землі про важливість збереження лісових та інших зелених насаджень, необхідність їх раціонального та розумного використання. Значення лісу важко оцінити. Ліс грає велику роль у створенні грунту. Зелені насадження зменшують швидкість і силу вітру. Великий вплив лісів на водний баланс регіонів, гідрологічний режим річок, озер та водосховищ, ерозію грунту. Вплив лісу помітний далеко за його межами. Завдяки лісу збільшуються запаси підземних вод. Ліс зменшує руйнівну силу водяних потоків, знижує висоту повенів і  паводків. Ліс сприяє очищенню повітря від куряви та кіптяви. Лісові насадження дуже цінні для здоров'я людини. У лісі ростуть різні види квітів, кущів, ягід, грибів. Мешкають комахи, пташки, білочки, зайці, косулі, вовки,  інші лісові звірі (яких залишається все менше). І менше стає лісів на нашій планеті через людську недбалість. А тому Ліс потребує постійної турботи про його збереження та раціональне використання.

Домашнє завдання. Уявити себе лісовим деревом (аргументувати, яким саме), розповісти його історію. Хто бажає, віршовану.

Список використаних джерел:

1. Шелест В. Образні асоціації в поезії Ліни Костенко // Дивослово. – 1994. – № 2. – С. 11-15.
2. Дюбишина-Мельник Л. О. То не є розмовка побутова! [Поезія Ліни Костенко) // Урок української. – 2000. – № 2. – С. 25-26.
3. Чекан О., Чекан Ю. «За дивним зойком слова…» (роздуми над поезією Ліни Костенко)//Київ. – 1993. – № 1. – С. 136-140.
4. Володимир Бурбан. Усе, що хотів сказати, сказав до 33 років. Дзеркало тижня. № 2, 2005
5. www.mihai-eminescu.net.
6. Емінеску Міхай // Буковина. Визначні постаті 1774–1918: біографічний довідник / авт-упоряд. О. М. Павлюк. — Чернівці: Золоті литаври. 2000. — с. 175–176.
7. Емінеску Міхай // Богайчук М. А. Література і мистецтво Буковини в іменах: словник-довідник / Микола Богайчук. — Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2005. — С. 93-94.
8. Гусар Ю. Геній румунської поезії: [про Міхая Емінеску] / Юхим Гусар // Буковинське віче.- 2009. — 30 грудня (№ 101). — С. 4.
9. Гусар Ю. Ім'я в сузір'ї геніїв [про Міхая Емінеску] / Юхим Гусар // Буковинське віче. — 2013.- 24травня(№ 21). — С. 4.
10. Гусар Ю. Не гасне зірка Мігая Емінеску / Юхим Гусар // Буковинське віче(газета)|Буковинське віче]]. — 2014. — 5 червня (№ 23).- С. 2.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 1

Григорій Вієру. Любий край

Місяцю травню, зелен розмаю,
Ти цвіти нам i цвіти.
Любий мій краю, рідний мій краю.
Будь завжди зі мною ти!
– Я — весна квітуча!
— Ми — земля родюча!
Затанцюєм, заспіваєм,
Нашу землю заквітчаєм!

 

Літо ласкаве, літо нагріте
В полі колосом шумить.
Краю завітний, краю привітний,
Над тобою cпів летить!
– Я — сьогодні літо!
– Ми — наш край завітний!
Затанцюєм, заспіваєм,
Нашу землю заквітчаєм!

 

Осінь гостинна, лагідна осінь
Яблука рум’янить нам.
Краю мій любий, дзвінкоголосий.
Я себе Tобі віддам.
– Я — пора осіння!
-Ми — земля цвітіння!
Затанцюєм, заспіваєм,
Нашу землю заквітчаєм!

 

Небо зимове, небо несвітле
Білим цвітом стеле путь.
Краю мій любий, краю завітний,
Ти завжди щасливий будь!
-Я – пора зимова!
-Ми – земля казкова!
Затанцюєм, заспіваєм,
Нашу землю заквітчаєм!

 

Березовий листочок

Іще не сніг і навіть ще не іній,
Ще чути в полі голос череди.
Здригнувся заєць — ліс такий осінній,
Куди не ступиш, все щось шарудить!
Чи, може, це спинається грибочок?
Чи, може, це скрадається хижак?
То пролетить березовий листочок,
То пробіжить невидимий їжак…
(Ліна Костенко)

 

 

Все навколо зеленіє…

Все навколо зеленіє,
Річка ллється і шумить.
Тихо, тихо вітер віє
І з травою гомонить.
Як тут всидіти у хаті,
Коли все живе, цвіте,
Скрізь дзвенять пташки крилаті,
Сяє сонце золоте!
«Швидше, мамо, черевички!
Глянь, як весело в саду!
Ти не бійся — до кринички
Я і сам не підійду».
(Олександр Олесь)

 

Іван Коваленко

Як тільки сходить сніг з землі
І сонце землю обігріє,
В моїй кімнаті на столі
Вже перший пролісок синіє.

Зеленим ситцем квітне лан,
Цвітуть в саду моїм дерева,
А на столі нарцис, тюльпан
І вітка яблуні рожева.

Луна гучніш пташиний спів,
І за вікном вже тепле літо,
До мене з поля і лісів
Приходять в гості нові квіти…

А ось і осінь. У саду
Уже розквітли дивні шати
І гілку клена золоту
Тоді я вношу до кімнати.

Я так люблю її тоді,
Люблю без тями і без краю,
Листи багряно-золоті,
Листи кленові, що вмирають.

Отак живу я, друже мій,
Люблю усе живе й зелене,
І на землі оцій старій
Нема щасливіших за мене.

Влітку житами жовтіють поля,
Пахощі сіна прилинуть здаля,
Ліс прохолодою тихо війне,
Влітку усе приголубить мене:
Кожна травинка і кожен листок,
Сонце з проміння збудує місток,
Радо по нім я піду аж до хмар,
Сповнений
сонячних
чар.

Осінь дощами мене зустріча,
Осінь приносить у серце печаль,
Осінь тривогу приносить у сни,
Розпач тумани несуть восени.
Листя пожовкле лежить на землі,
Віра й надія зникають в імлі,
Крадеться морок холодний з долин,
Капає
кров
із калин.

Жахом мене огортає зима,
Холод, хуртеча, рятунку нема.
Трави і квіти заснули в снігах,
Тонуть в заметах і сили, й снага.
Взимку мені не сховатись ніде,
Взимку тулюся, як пес, до людей.
Все, що я мав, і любив, і беріг, –
Все засипа
білий
сніг.

Тільки весною я оживу,
Ляжу на першу зелену траву,
Буду дивитися в чисту блакить,
Щастя хвилину захочу спинить.
Роздуми-хмари насунуть сумні:
Мало вже весен лишилось мені.
В Бога нічого я не просив –
Тільки б лишились озера й ліси.
Тільки б побачити луки в цвіту,
Може, травицею там я зросту.
Там
буду
жить...

Недарма кажуть, що весна – маленька дівчинка, літо – молода дівчина, осінь – вміла жінка, а зима – старенька бабуся.
А ще кажуть, що все взимку помирає,а весна знову дарує життя. На мою думку, зима – це новий етап життя. Сіра та похмура пізня осінь змила дощами усі фарби, усю радість, а з приходом зими все починає блищати, всі починають радіти.

 

 

М.Ю. Лермонтов
Зима! Из глубин снегов
Встают, чернея, пни дерёв,
Как призраки, склоняясь челом
Над замерзающим Днепром…»

 

О.Пушкін

Мороз и сонце день чудесный!
Ещё ты дремлешь, друг прелестный,-
Пора, красавица, проснись:
Открой сомкнуты негой взоры
Навстречу северной Авроры,
Звездою севера явись!..

 

Ф. Тютчев писав:
Чародейкою Зимою
Околдован, лес стоит,
И под снежной бахромою,
Неподвижною, немою,
Чудной жизнью он блестит…

 

ДЖОРДЖ АРНОЛЬД

ВЕРЕСЕНЬ

Як люб мені лужок,
Де гомонить струмок
Й кружля насіння трав пухнасте, гнане
Легеньким вітерцем,
То дзвінко, то тихцем,
Й в садах колись розкішна роза в'яне.

Долинуть із стерні
Перепелів пісні,
Й так радісно звучать вони і лунко;
Над сонним плесом вод
Із мошок хоровод,
Й скрізь павутиння виснуть візерунки.

А ввечері на сад,
Де зріє виноград,
Від тину прохолоди тінь лягає;
І тягнеться на схід
По небу млистий слід,
Як повний місяць землю осяває.

Ах, скоро поле й луг
Озветься свистом хуг --
То ж ластівок їхній вожак скликає
Летіть від холодів
Й шукать таких країв,
Де літня благодать вже не зникає.

В турботах про меди
Гурт бджіл летить туди,
Де квіти вересня останні квітнуть;
І, сповнені журби,
Воркують голуби --
Жить вже без літа втіх їм треба звикнуть.

Цвіркун мольбу шле ввись:
"О літечку, вернись!"
Горіхів в дуплі білки додалося;
Й несуть свої жалі
На південь журавлі,
Ще поки небо в хмари не вдяглося.

Легенький вітровій
Продерсь крізь кедрів стрій
І ніжно так обвіяв мої скроні,
Мов це в ті давні дні,
Що любі так мені,
Торкнулись їх коханої долоні.

І хоч журба йде в ріст,
Як опадає лист,
Миліший вдвічі все ж про літо спомин;
Й у ці осінні дні
В думки мої сумні
Майбутнє літо шле уже свій промінь. 

Із Джерарда Хопкінса 

ВЕСНА

Чи ж є на світі щось гарніш весни!
У лузі трав неспинний буйний ріст;
В гнізді мов неба синь, яєчка -- й дрізд,
Об дерев віття дроблячи, пісні
Шле, ними обмиває слух всі дні.
Вся в білім, звелась груша в повний зріст,
Полощучи в блакиті квіт і лист;
Й краса в ягнят грі -- раді і вони.

Із Джона Мейсфілда 

ТЬЮКСБЕРСЬКА ДОРОГА
Як добре бути в дорозі, блукати невідомо де,
Брести повз луки й поля, не знаючи, куди й чому,
Крізь куряву сіру, коли вітер бринить і гуде,
Вдивляючись в неба синь і в хмар білосніжних юрму.

Й спинитись біля струмка, що в папороть і звіробій
Сховався, де наперстянка, й дзвоники, й дрік навсібіч,
Й куди полохливий олень приходить на водопій,
Як зорі спілі й важкі, коли присмерк зміняє ніч.

О, дощ на дотик відчути й глибинний запах землі,
Й збунтується кров – не висловиш це, бо не хватить слів,–
Й душа звеселиться в лугах, забудеш про всі жалі,
Вслухаючись в гру шумливу ягнят і в пташиний спів.

ЗАХІДНИЙ ВІТЕР

Це теплий західний вітер, співає в ньому птах,
Ніколи його не чув ще, та сльози в моїх очах,
Бо лине з країв далеких, від древніх рудих горбів,
І квітень в західнім вітрі, й нарцис у нім розцвів.

Той край для серця любий – як же втомилось воно! –
Де яблунь сади квітують й повітря, наче вино.
Трава там зелена й ніжна, можна лягти й спочить,
Не мовкнучи й на хвильку, там спів дрозда звучить.

“Чи прийдеш додому, брате? Довго тебе нема,
Вже квітень, й біло від квіту, неначе знов зима,
І сонце яскраве, брате, й дощ теплий повсякчас,
Чи ж прийдеш додому, брате, додому знов до нас?

Жита зеленіють, брате, кроликам благодать,
І в небі хмаринки білі – чого ще душі жадать;
Там пісня зцілює душу й мозок звільня від сну,
Влилось в неї бджіл гудіння – де так ще відчуєш весну?

Співає жайворон, брате, там, де ниви й моріг,
Чи ж прийдеш додому, брате, дати спочинок для ніг?
Для серця тут ліки, брате, й для зболених очей,”–
Мовить західний вітер, повний пташиних речей.

Білим шляхом на захід мені йти навстріч траві,
Що дасть жаданий спокій і серцю, й голові, 
До щирих сердець, до пісні, яку співають дрозди,
В західний край, що милий і рідний вже назавжди.

 

 

Іван Франко

***
Сипле, сипле, сипле сніг.
З неба сірої безодні, 
Міріадами летять
Ті метелики холодні.

Одностайні, мов жура,
Зимні, мов лихая доля,
Присипають все життя,
Всю красу лугів і поля.

Білий килим забуття,
Одубіння, отупіння
Все покрив, стискає все
До найглибшого коріння.

Сипле, сипле сніг,
Килим важче налягає...
Молодий огонь в душі
Меркне, слабне, погасає.

 

Микола Вінгановський

***
Лягла зима, і білі солов"ї
Затьохкали холодними вустами.
В холодні землі взулися гаї.
І стали біля неба як стояли.

Скоцюрбивсь хвіст дубового листа,
Сорока з глоду водить небо оком,
І вітер пише вітрові листа,
Сорочим оком пише білобоко,

Що гай з землі дивився і стояв,
Що солов"ї маліли, як морельки,
А Київ, мов скажений, цілував
В степах село чиєсь, чуже, маленьке.

Що я з тобою ще одні сніги
Зимує на щасті, як на листі.
Нога в дорозі. Вітер з-під ноги.
І пам"ять наша - мак в колисці.

 

Ліна Костенко

***
Дзвенять у відрах крижані кружальця.
Село в снігах, і стежка ані руш.
Старенька груша дихає на пальці,
їй , певно, сняться повні жмені груш.

Їй сняться хмари і липневі грози,
Чиясь душа, прозора, при свічі.
А вікна сплять, засклив мороз їм сльози.
У вирій полетіли рогачі.

Дощу і снігу наковтався комин,
і тин упав, навіщо городить?
Живе в тій хаті сивий-сивий спомин,
улітку він під грушею сидить.

І хата, й тин, і груша серед двору,
і кияшиння чорне де-не-де,
Все згадує себе в свою найкращу пору.
І стежка, по якій вже тільки сніг іде...

Платон Воронько

Першій сніг

Голуби злетілися біленьки, 
Мабуть хтось їм хліба накришив, - 
То вночі пройшов сніжок легенький 
І усе довкіл запорошив. 
Не спурхне сніжок цей голубами, 

Як весінне сонце припече, 
Він струмком зів”ється між горбами 
І в далеке море утече.

 

Л.Глібов

Зимова пісенька

Зимонько-снігурочко, 
Наша білогрудочко, 
Не верти хвостом, 
А труси тихесенько, 
Рівненько, гладесенько 
Срібненьким сніжком! 
Ми повибігаємо, 
Снігу накачаємо 
Купу за садком, 
Бабу здоровенную, 
. Уночі страшенную, 
Зліпимо гуртом. 
Зробим очі чорнії, 
Рот і ніс червонії – 
Буде, як мара! 
День і ніч стоятиме 

З нашого двора. 
Гляне ясне сонечко 
В весняне віконечко – 
Бабу припече, 
Де й мороз той дінеться, 
Геть від баби кинеться, 
З ляку утече!

Осінній день

* * *

Осінній день, осінній день, осінній!
О синій день, о синій день, о синій!
Осанна осені, о сум! Осанна.
Невже це осінь, осінь,о! - та сама.
Останні айстри горілиць зайшлися болем.
Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.
Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій!
І плаче коник серед трав - нема мелодій!

Ліна Костенко

Іде осінь

* * *

Вже зриває вітер
Золото беріз.
Застогнали віти,
Похилились вниз.
Листячко тріпоче,
Сумно шелестить,
Заховатись хоче,
Боязко тремтить.
Осінь йде полями,
Стелить килими.
Вже не за горами
Білий кінь зими.

Марія Вовчок

Осінній вітре

* * *

Осінній вітре, що могучим стоном
Над лісом стогнеш, мов над сином мати,
Що хмари люто гониш небосклоном,
Мов хочеш зиму, сон і смерть прогнати;
Що у щілинах диким виєш тоном
І рвеш солому із сільської хати,
Зів’яле листя гоном-перегоном
По полю котиш, – вітре мій крилатий!
Я довго пильно слухав стону твого
І знаю, чом так стогнеш ти і плачеш:
Тобі жаль сонця, цвіту, дня літнього!
О вітре-брате! Як мене побачиш
Старим, зів’ялим, чи й по мні заплачеш,
Чи гнівно слід буття завієш мого?..

І. Франко