"Чарівні звуки, рідне слово – моя сердечна українська мова".

 

Чарівні звуки, рідне слово – моя сердечна

українська мова.

Мета:  сприяти усвідомленню значення рідної мови ; виховувати прагнення передати нащадкам наш скарб – українську мову.

Обладнання : святково прибрана зала, крилаті вислови про мову ; макет української хати, біля якої пліт з глечиками та соняшниками, на стінах вишиті рушники ; виставка дитячих робіт.

 

 

Звучить сумна музика

Інсценізація.

Дійові особи: Автор, Діти, Українська мова.

Автор. Такий гарний край, сонячний, багатий, а

вона йде та плаче, сльози витирає. Так багато хат,

так багато шкіл, церков, а для неї немає  місця.

Діти. Що ти робиш тут, бідна дівчино?

Українська мова. Прогнали мене. Може, ви мене

шануватимете і не дозволите, щоб мене забули?

Діти. Яка бідна і заплакана! Яка сумна сирота! Куди

вона йде? Чому так гірко плаче? Хто ти, дівчино?

 Українська мова. Я – українська мова. Мене виганяють

з України. Я блукаю і не маю спокою.

Діти. Бідна мово, заходь до нас. Ти будиш з нами

жити, оповідати вірші, казки, байки. Будеш співати

нам пісні. Ти допоможеш пізнати країну наших батьків,

дідів. Щоб і ми знали, хто ми, чиї діти?

Хоровод на мотив пісні « Подоляночка»

Десь тут була наша мова,

Десь тут була кольорова.

Тут вона впала,

Тут до землі припала,

Довго не звучала,

Довго не звучала.

 

                   Ой устань, устань, наша мово.
    Ой устань, устань, кольорова.
     Цвіти веселково,

                          Рідне наше слово.

                          Цвіти веселково,

                         Рідне наше слово.

Учень 1

Будемо навчатись мови золотої...

                У трави-веснянки, у гори крутої.

Учень 2

В потічка веселого, що постане річкою,

Учень 3

В пагінця зеленого, що зросте смерічкою

Учень 4

         Будемо навчатись мови-блискавиці

В клекоті гарячім кованої криці.

Українська мова. Бачу, що ви мене шануєте,

любите, не забуваєте. Тоді я буду жити у ваших

серцях і устах.

Дітки, дружіть із мовою

І вивчайте її гаразд.

Не вважайте мене примусовою,

Полюбіть, як весною ряст.

Примусова тим, хто цурається,

А хто любить, той легко вчить

Все, як пишеться і вимовляється,

Все, як пісня, в мені звучить.

Я журлива, а також піднесена.

Тільки фальш для мене чужа.

В мені – душа Шевченкова й Лесина,

І Франкова в мені душа.

(Показує рукою на портрети.)

Звучить бандура

Учні читають вірш С. Сапеляка

1-й ведучий (за сценою)

І йшли віки,

І були українці,

І створилося

Слово

Українське.

2-й ведучий (за сценою)

І як сталося так,

То сказало собі слово по-своєму

І благословилося.

1-  й ведучий (на сцені)

І прилетіли птиці,

І вродилася калина,

І було солодко,

І було гірко.

2- й ведучий (на сцені)

І стало все називатися

І земля,

І матір,

І Вітчизна

По-вкраїнському.

  Вчитель.

Рідну мову легко розпізнати

В колисковій ніжності верби.

В українській білій тиші хати,

В барвах стяга жовто-голубих.

Виходить козак із наказом, зачитує його

Наказ

Вельмишановна громадо та гості нашої шкіль­ної держави! Нині світлеє свято зібрало нас у цьо­му залі, свято рідної мови. І прославимо в цей день мову.

Нехай же у віках живе творіння славне — укра­їнське слово. По цьому бути!

 (Звучить гімн)

 

  1-й ведучий.

Доброго дня вам, шановні друзі! Вітаємо вас на святі рідної мови! Міжнародний день рідної мови, проголошений Генеральною конференцією ЮНЕСКО в листопаді 1999 року, вiдзначається щороку з лютого 2000 року для сприяння мовній і культурній різноманітності. 21-го лютого всі народи Землі відзначають Міжнародний день рідної мови. За недовгий час свого існування воно вже стало традиційним, адже це один з тих днів, коли кожен має змогу відчути себе частиною свого великого народу.

 

2-й ведучий.

В Україні цей день відзначається з 2002 року, коли з метою зміцнення державотворчої функції української мови, інших мов національних меншин України Президент України підписав відповідне розпорядження про відзначення Міжнародного дня рідної мови.

 

  1-й ведучий

 Із святом вас, шановні добродії, із святом, шанувальники рідного слова. Корені українського слова проросли з найдавніших діалектів праслов’янських племен, рясними пагонами розвинулися в часи Давньоруської держави. Древнє слово квітами-перлами розцвітало у найдавніших пам’ятках культури Київської Русі, у полемічних творах, у красному письменстві різних часів.Жодній мові світу не було так тяжко, як українській. Нашу мову принижували, не давали їй розвиватися, неодноразово забороняли, знищували,навіть букварі, щоб українські діти не могли вивчати рідну мову. Протягом багатьох років українська мова, пісні, книги були заборонені. А робилося це ось з якою метою: якщо знищити мову, зникне і сам український народ, не існуватиме України як держави.

Важкі були її шляхи:

І терни, і каміння.

Вона пробилась крізь віки,

                                               Як сонячне проміння.

2-й ведучий Мова – це символ народу. Відомий український письменник XIX ст. Панас Мирний писав: „Найбільше і найдорожче добро кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої  сподівання, роздум, досвід, почування”.

Вчитель.   Діти, а спробуйте уявити один день свого життя без мови: ось ви прокинулись, мовчки одягаєтесь, снідаєте, йдете до школи. А тут? Мовчазні учні походжають широкими коридорами – і ні з ким не сперечається, не розповідає про вчорашні пригоди... Стоїть мертва тиша.

Лунає дзвоник. Ви тихенько заходите в клас, сідаєте за парту. А що далі?

Підручника у вас немає, бо немає писемної мови. Вчитель мовчить.

Чи змогли б ви в таких умовах стати фармацевтом, акушером, медсестрою?

  Отже, мова — найважливіший засіб спілкування. Життя без неї уявити неможливо, це «найбільше і найдорожче добро, кожного народу».  

1-й ведучий

 А коли з'явилась мова? У якого племені чи народу? Де? За яких обставин? Протягом віків вчені намагалися відповісти на ці питання.

 2-й ведучий

Можливо, колись в майбутньому вчені зможуть відповісти на питання, як виникла мова, яка була першою, які звуки, слова з'явились спочатку, які -  пізніше.Але одне зрозуміло: мова виникла тоді, коли вже були племена, причому майже кожне плем'я мало свою мову. У сусідніх племен мови були ще близькими, але що далі одне від одного жили племена, тим більше відрізнялися їхні мови. Давайте спробуємо переконати своїх ровесників, що мова – це безцінний дар, який треба шанувати, як батька і матір, родину і батьківщину.

    1-й ведучий. Ми -  українці. Живемо у вільній незалежній державі – Україні. Розмовляємо рідною державною мовою. А мова в нас красива і багата, мелодійна і щира, як і душа нашого народу. Для нас рідна мова – це не тільки дорога спадщина, яка об’єднує  в собі  народну мудрість, вироблену десятками й сотнями поколінь. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарбницю загальнолюдської культури.

2 – й ведучий.

 Весь світ віддає шану великим володарям українського слова – Т. Шевченкові та Франкові, Лесі Українці та Коцюбинському, Нечуєві – Левицькому та Сковороді, Котляревському та багатьом іншим майстрам слова, що довели милозвучність та багатство мови, щоб передати прийдешнім поколінням цей дорогоцінний скарб,гідну покоління спадщину, котру треба примножувати та оберігати.

1 – й ведучий.

Зараз в нашій державі надзвичайно важкий час… іде війна… гинуть солдати за наш народ та українське слово.  І кожен повинен пам ятати, що країна починається з нас.

 

Відео «Країна починається з тебе»

https://www.youtube.com/watch?v=pZQgmXhn3vw

(Музика замовкає. Із глибини сцени виходить дівчина із запаленою свічкою, читає “Молитву” Ольги Яворської

 

Оля Ковальчук
Молитва
Гріховний світ вирує неспроста ,
Підступний демон, що керує нами,
Та піднімається нетлінно над віками
Велична постать вічного Христа.
О Господи ! Знайди нас всіх, знайди,
Бо ми блукаєм хащами ще й нині,
Прости гріхи й провини безневинні,
І до спасіння всіх нас поведи.
О Господи ! Зціли нас всіх, зціли,
Всели в серця неопалиму мрію,
Щоб ми, пізнавши віру і надію,
Жорстокий світ добром перемогли.
Моя прекрасна українська мово,
Найкраща пісня в стоголоссі трав.
Кохане слово, наше рідне слово,
Яке колись Шевченко покохав.
Ти все знесла насмішки і зневаги,
Бездушну гру ворожих лжеідей,
Та сповнена любові і відваги
З-за грат летіла птахом до людей.
Ти наш вогонь на темнім полі битви,
Невинна кров пролита в боротьбі.
Тебе вкладаєм тихо до молитви
І за спасіння дякуєм тобі.

 

(Пісня про Україну)

Вчитель.

Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці ХVШ століття з виходом у 1798 році першого видання “Енеїди” Івана Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови.

Так Котляревський у щасливий час
Вкраїнським словом розпочав співати,
І спів той виглядав на жарт не раз,
Та був у нім завдаток сил багатий.
І огник, ним засвічений, не згас,
А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

 

2 – й ведучий.  Ми можемо багато говорити про мову та її красу, але думаю, що переконливіше будуть звучать поезії. Пропонуємо вашій увазі поетичні перлини про мову.

 

Українська моя, рідна мово,

В кожнім слові твоїм — цілий світ!

Бачу барви у нім веселкові .

І калини червоної цвіт.

А ще небо блакитне, бездонне,

І Ярило, й пшеничні поля.

Плескіт рік, шум гаїв невгамовний —

Вся моя українська земля.

 

 

Мова – душа народу

Так, рідна мова – це душа народу,

Його поезія і пісня, і казки.

Оспівує він нею всю природу,

Несе в своєму серці залюбки.

Бо в ній усе – і рушники з квітками,

І хліб та сіль, як гості на поріг.

Й свята Мадонна – мати з діточками,

І Матір Божа – вічний оберіг.

І верби, що схилилися на воду,

Калини цвіт, дівочий ніжний спів.

Все те найкраще, що в душі народу,

Про що віками мріяв, що любив.

В садку вишневім засміялась хата,

З дитям за руку – мати молода...

О! Мово рідна, щира і багата –

Потрібна, як повітря і вода!

Як хліб і сіль, як росяне світання.

В тобі живуть такі п’янкі слова!

Любов і добрість, трепетне кохання.

Ти вічна, мово, щира і жива!

 

2 – й ведучий. Ми переконалися, що поетичною мовою можна все змалювати й охарактеризувати : чарівні картини природи і людські почуття, найпершу гаму барв та гармонію людських стосунків.

 

1 – й ведучий. Ти знаєш, все – все можна сказати рідною мовою, навіть писати вірші, всі слова у яких починалися б з однієї букви! Хочете почути? Пропонуємо вам вірш «Світанок», у якому всі букви починаються з літери «С»( звучить спів птахів).

 

Звучить щебет пташок.

Садок спочиває, спить спокійно,

Ставок старенький стуманів.

Стежина – стежка самостійно

Снує собі серед садів.

Світанок синій струменіє,

Сосна світлішою стає,                                        

Серпанок світиться, світліє.

Сон сновидіннячко снує.

Світ стрепенувся. Скільки спати?

Співають сотні солов’їв!

Скоренько стало скрізь світати.

Стрижі стрілою! Сонце! Спів!

Сміється сонце, світить, сяє!

Стрічає сонечко сосна.

Сопілка, скрипочка співає,

Співає серденька струна.

 

2 – й ведучий. Які чудові поезії про багатство рідної мови і, здається, такі переконливі. Але звернімо увагу на нашу повсякденну мову. Чому вона така бідна, засмічена?

1 – й  ведучий. Дійсно! Друзі! Давайте разом поміркуємо про причини нелюбові до мови. Їх багато, правда? Але одна з перших, напевно, це відчуття меншовартості, а ще наше недолуге наслідування і копіювання       когось моднішого.

2 – й ведучий. А як боляче усвідомлювати, що ми, живучи на своїй, Богом  даній землі, в час, коли постала, як благословення Господнє, омріяна Шевченком незалежна Україна, все ще зрікаємося мови наших предків, а значить, і свого національного коріння

 

 Пишається Париж і Рим

Одвічно рідним словом,

Чого ж втрачаєм  тільки ми

Свою співучу мову?

Без мови гине всякий слід

І роду і народу.

Як пам’ятає мову рід –

Не буде переводу.

Ми – українці, не хохли,

Ми не забули мови!

Ми краще на льоту помрем,

Ніж бути в нас руїні.

Ми нашу мову збережем,

Коли ми – Україна!

Пісня

1-й ведучий. Мова – це показник культури людини. Недаремно говорять:

« Заговори, щоб я тебе побачив». Зречення рідної мови, зрештою, призводить не тільки до мовної деградації, а й до самознищення особистості.

2-й ведучий. Шкода, правда, що дехто не бачить цього. Інколи стаємо варварами рідному слову та культурі, немилосердно знівечуючи й власні душі. А згадаймо український дотепний жарт! А сміх іскрометний! Українці сміялися споконвіку. Загально відомо,що українці – творці найтоншого гумору.

 1-й ведучий. Я з тобою згодна. Українці сміються відтоді, відколи себе

пам’ятають , бо гумор, сміх, веселість, дотепність є однією з найкращих рис. Час іде, мудра ріка веселих народних усмішок не міліє, талановитих гумористів не меншає.

 2-й  ведучий. Але ж і ростимо своїх власних. А ти, Олю, любиш жартувати?

 1 – й ведучий. Звичайно, але поки що надамо слово нашим гумористам.

     2 ведучий Дорогі друзі, українську мову, літературу треба добре знати, щоб не було вам так, як оцій дівуль ці, про яку я вам зараз розкажу. Гумореска називається «Гаряча філософія».

Не боялася дівулька

Ні лайки, ні бійки.

Закінчила школу на нещасні «трійки»,

Але в мами є знайомий

В університеті.

- Будеш ти на філософськім

Вчитись факультеті.

Та, явившись на екзамен,

Ляпнула дівулька,

Що жив колись на Вкраїні

Філософ Каструля.

І сказав екзаменатор,

Вставши із-за столу:

-    Я вам радив би вступити

В кулінарну школу.

І закінчила дівулька

Курси кулінарні.

Пече тепер пиріжечки

І оладки гарні.

І на кухні порядкує

Рукою твердою,

І не плутає Каструлю

Зі Сковородою.

Вчитель.

Любі друзі! Ви прослухали гумореску про мову, але це лише поодинокі випадки, коли мову паплюжать, перекручують. Серед сучасної молоді справа далеко не краща. Дехто з наших ровесників теж не замислюється над тим, що мовна культура є свідченням вихованості та розумового інтелекту молодої людини.

Пропонуємо вашій увазі сценку « На дискотеці».

 

Звучить музика.

 

-         - Прівєт, бебі. Давай знакомитись. Я – Вадя с пятой школи. А тебя як звати? Можна тебя пригласити на танець? Шчас такий музон клас буде – полний отпад! То шо, підем стряхнемось?

 

-         - Вибачте, мені зовсім не хочеться танцювати. Не ображайтесь на мене. Я просто слухаю музику.

 

-          -Ти шо гоніш, дєтка? Який слухаю? Погналі, слиш?

 

-       -   Я ще раз у вас прошу вибачення, але я танцювати не хочу. Та й музика мені ця не до вподоби...

 

-        -  Класний музон! А ти шо, мєдляк ждеш? Тобі мєдляк наравиться шолі? Ну, ти дайош!

-        -  Ні, вибачте, але я зовсім не хочу танцювати. До побачення.

 

Дівчина пішла.

 

-         - От, блін, кльова діваха, але шото ламається. І чого?

 

Ведучий. І справді, чого? А ви не здогадуєтесь? Хоча могло б бути інакше.

 

 

 

 Сценка « На дискотеці – 2 »

-         - Здрастуйте! Я Владислав із школи. Дозвольте запросити Вас до танцю.

-         - Будь ласка! Як раз звучить моя улюблена мелодія.

-         - Ви знаєте, наші смаки цілком збігаються, це так приємно.

 

Дівчина усміхнулась.

 

-Перепрошую, у Вас, мабуть, таке ж чудове ім’я, як і Ваша добра усмішка? Як Вас звуть?

- Мене звуть Інною.

- Чудове ім’я і Вам  дуже личить!

 

Танцюють.

 

-          Інно, а Ви не образитесь, якщо я запрошу Вас до наступного танцю?

-          Ви, Владиславе, такий чемний хлопець, що Вам важко відмовити.

-          Дякую.

 

2 – ведучий. Ось так з чемної мови, за якою чисті помисли, можливо, і зародиться справжня дружба. А хто нехтує культурою рідної мови, потрапляє в жалюгідне становище, хоча, на жаль, сам цього не усвідомлює.

                

Рідна мова

Рідна мова моя, поетична, пісенна,

Пелюсткова і ніжна, як спів солов’я.

Як народу душа: щира, добра, натхненна,

Ти найкраща у світі, бо рідна, моя!

Українські пісні ніжно мама співала,

Коли ще в сповитку були діти малі.

Українською мовою благословляла,

Як розходились ми на дороги земні.

Скільки в мові тепла і палкого кохання!

Туги, й щастя дзвінкого, і світла душі,

Та іскристої радості і шанування,

Що хоч просто говориш – виходять вірші!

То струмочки дзвенять, то сміється й співає,

То іскринками гумору враз спалахне.

І скільки слів в тобі є, лиш Господь один знає.

Мово рідна моя, ти як сонце ясне!

Бо слова твої серце уміють зігріти,

Приголубити, втішити можеш одна.

Мово рідна, ну як нам тебе не любити!

Ти весела і ніжна, неначе весна!

1 – ведучий. А яка чудова, мелодійна українська пісня!

Пісня про мову!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вчитель.

 

Є в нашій мові слова пречудові:

Гарні звертання, слова-привітання.

Треба їх добре нам пам’ятати 

І повсякденно у мові вживати.

 

«Доброго ранку!» і «Доброго дня!» -

Не забувай говорити щодня.

А як збираєшся спати лягати,

Не забувай «На добраніч!» сказати!

 

 

 Ще коли навіть дитятко в колибі,

Мама навчає казати «Спасибі!»

Слово подяки завжди пам’ятай,

«Дякую!» - слово частіше вживай!

 

 

Слово чарівне відкриє нам казку.

Лише скажи тепло й ніжно - «Будь ласка!»

«Прошу», Пробачте» і «Будьте здорові!»

Музика лине у кожному слові,

 

Ще й усміхнися при цьому чарівно.

Все, як у казочці, зміниться дивно.

Настрій поліпшиться, стане приємно,

Кожен до тебе всміхнеться взаємно.

 

 

 До гарного слова нам треба звикати,

Щоб мова була як дзвінке джерело.

Подумай сім раз, перед тим як сказати,

Щоб слово твоє людям радість несло,

 

Щоб чарами ніжними слово дзвеніло,

Напоєне ласкою завжди було.

З добром і любов’ю від серця летіло

Й до іншого серця зі щирістю йшло.

 

 

 

 

 

 

Не боялася дівулька

Ні лайки, ні бійки.

Закінчила школу на нещасні «трійки»,

Але в мами є знайомий

В університеті.

- Будеш ти на філософськім

Вчитись факультеті.

Та, явившись на екзамен,

Ляпнула дівулька,

Що жив колись на Вкраїні

Філософ Каструля.

І сказав екзаменатор,

Вставши із-за столу:

-          Я вам радив би вступити

В кулінарну школу.

І закінчила дівулька

Курси кулінарні.

Пече тепер пиріжечки

І оладки гарні.

І на кухні порядкує

Рукою твердою,

І не плутає Каструлю

Зі Сковородою.