Ченч-тест за твором Тараса Шевченка "Сон" ("У всякого своя доля...")

«Сон» («У всякого своя доля…») Тарас Шевченко. Ченч-тест

У всякого (твоя, своя, моя) доля І свій шлях (широкий, жорстокий): Той (мурує, руйнує), той (мурує, руйнує), Той (закритим, неситим) оком За край світа (заринає, зазирає),— Чи нема (країни, людини, дитини), Щоб загарбать і з собою Взять у (роковину, домовину). Той тузами (розбирає, забирає, обирає) (Свата, тата) в його хаті, А той нишком у (садочку, куточку),  (Точить, гострить) ніж на брата. А той, (лихий, тихий) та тверезий, Богобоязливий, Як кішечка, (підкрадеться, підведеться), Вижде (полохливий, нещасливий) У тебе час та й запустить Пазурі в печінки,— І не (прохай, благай): не вимолять Ні діти, ні жінка. А той, щедрий та (розкошний, заможний), Все храми (будує, мурує); Та отечество так (любить, губить), Так за ним (бідкує, жалкує), Так із його, сердешного, Кров, як воду, точить!.. А (братія, партія) мовчить собі, Витріщивши очі! Як (телята, ягнята); «Нехай,— каже,— Може, так і треба». Так і треба! бо немає (Господа, ворога) на небі! А ви в (ярмі, корчмі) падаєте Та якогось (краю, раю) На (цім, тім) світі благаєте? Немає! немає! 

У всякого (твоя, своя, моя) доля І свій шлях (широкий, жорстокий): Той (мурує, руйнує), той (мурує, руйнує), Той (закритим, неситим) оком За край світа (заринає, зазирає),— Чи нема (країни, людини, дитини), Щоб загарбать і з собою Взять у (роковину, домовину). Той тузами (розбирає, забирає, обирає) (Свата, тата) в його хаті, А той нишком у (садочку, куточку),  (Точить, гострить) ніж на брата. А той, (лихий, тихий) та тверезий, Богобоязливий, Як кішечка, (підкрадеться, підведеться), Вижде (полохливий, нещасливий) У тебе час та й запустить Пазурі в печінки,— 

І не (прохай, благай): не вимолять Ні діти, ні жінка. А той, щедрий та (розкошний, заможний), Все храми (будує, мурує); Та отечество так (любить, губить), Так за ним (бідкує, жалкує), Так із його, сердешного, Кров, як воду, точить!.. А (братія, партія) мовчить собі, Витріщивши очі! Як (телята, ягнята); «Нехай,— каже,— Може, так і треба». Так і треба! бо немає (Господа, ворога) на небі! А ви в (ярмі, корчмі) падаєте Та якогось (краю, раю) На (цім, тім) світі благаєте? Немає! немає!

У всякого своя доля І свій шлях широкий: Той мурує, той руйнує, Той неситим оком За край світа зазирає,— Чи нема країни, Щоб загарбать і з собою Взять у домовину. Той тузами обирає Свата в його хаті, А той нишком у куточку Гострить ніж на брата. А той, тихий та тверезий, Богобоязливий, Як кішечка, підкрадеться, Вижде нещасливий У тебе час та й запустить Пазурі в печінки,— 

І не благай: не вимолять Ні діти, ні жінка. А той, щедрий та розкошний, Все храми мурує; Та отечество так любить, Так за ним бідкує, Так із його, сердешного, Кров, як воду, точить!.. А братія мовчить собі, Витріщивши очі! Як ягнята; «Нехай,— каже,— Може, так і треба». Так і треба! бо немає Господа на небі! А ви в ярмі падаєте Та якогось раю На тім світі благаєте? Немає! немає!