Чи легко стати дорослим?
(за казкою Ганса – Крістіана Андерсена «Снігова королева».
Читаємо по-новому).
Казки Андерсена відомі нам усім із дитинства. Шкільний курс «Зарубіжна література» теж виділив вдосталь часу і зусиль для тлумачення і знайомства із творами великого данського казкаря: «Снігова королева», «Соловей», «Гидке каченя», «Дюймовочка», «Стійкий олов’яний солдатик», «Дикі лебеді» - всі ці неперевершені перлини жанру у різні часи і в різних Програмах були досліджені і популяризовані всілякими методами і прийомами. Звісно, було що і досліджувати , і вивчати, бо в цих казках, як у абетці: і добро, і зло, і краса, і потворст во, і… багато інших чеснот та людських недоліків, які метафоризовані та трансформовані у неперевершених андерсеновських казкових героїв.
Поява у новій Програмі із зарубіжної літератури(5 клас НУШ) казки Г.-К. Андерсена «Снігова королева», яка замінила присутню довгий час (із 2012р.) казку «Соловей», змусила не тільки згадати уже знайомих героїв, сюжет, композицію та проблеми твору, але й підштовхнула до думки побачити щось нове, раніше приховане. Бо для того і створюють митці свої шедеври, щоб у майбутньому читачі мали змогу відшукати і побачити тут щось нове, актуальне для даного часу.
Спробуємо розглянути казку «Снігова королева» і її героїв під іншим кутом зору.
Як справжній казкар, не всі письменники можуть бути казкарями, Андерсен був блискучим психологом. Історія Кая і Герди - це не тільки історія чарівної мандрівки в царство Снігової королеви, боротьби Добра і Зла, без якої не минає жодна казка, як народна, так і літературна, це ще і психологічне дослідження дорослішання дітей, входження їх у нові взаємини, нові відносини із навколишнім світом, ті проблеми, які неминуче з’являються у підлітків та молоді, коли вони хочуть бути самостійними, незалежними, дорослими.
Перед нами хроніка життя двох янгольськи гарненьких дітей – Хлопчика і Дівчинки , які живуть у великому місті, не бачать батьків, бо ті зранку до ночі працюють, бажаючи забезпечити своїх дітей (дуже сучасно). На щастя, у родині дівчинки є бабуся, яка піклується та доглядає обох. Окрім фізичної турботи (їсти, спати), бабуся дбає і про духовне для Кая і Герди : вона розповідає їм казки, допомагає доглядати за садочком у ящику на балконі, де вони вирощують зелень і квіти “ горох спускався з ящиків додолу, а троянди простягали довгі гілочки, вони заглядали у вікна і перепліталися між собою”.
Діти чудово гралися у імпровізованому садку, “батьки часто дозволяли хлопчикові і дівчинці ходити в гості одне до одного по даху”, бо інакше “треба було спуститися на багато-багато східців вниз, а потім зійти на стільки ж східців угору”. Дорослі не обмежували свободу дітей, жаліли їх, а як інакше? Через постійну відсутність, вони так мало приділяли їм часу, що іноді не встигали помітити, як Кай і Герда виростали.
Одного разу від бабусі діти почули про холодну красу Снігової королеви. А у казці з'являється образ сніжинки, крижаних візерунків, якими вкривається взимку вікно. Діти ж звісно бачили і сніжинки, і крижані візерунки, які були схожі на квіти у їхніх горщиках. Але навідміну від квітів, ці сніжинки були лише красивими, мали правильну геометричну будову, виблискували у сяйві світла, та не могли зігріти, дарувати ніжність дотику чи аромат. “ Сніжинка зненацька почала рости все більше та більше і стала раптом молодою жінкою, закутаною в найтонший білий серпанок, зітканий немов з мільйонів зірчастих сніжинок. Жінка була така прекрасна та ніжна, але з криги, з сліпучої, іскристої криги… Очі блищали, як дві ясні зірки, але не було в них ані спокою, ні тепла”.
Вперше маленький хлопчик задумався, що в житті не все то є золото, що блищить, не завжди видиме відповідає очікуваному. Зі змісту казки ми бачимо, що це нове відкриття налякало Кая, він не хоче сприймати його як данність – і тому перший протест хлопчика проявляється у бажанні якнайшвидше знищити, позбутися цьго відкриття: “Я її[Снігову королеву] посаджу у теплу піч і вона розтане”. Але бабуся, мудра бабуся знала, що так не вийде, крок на шляху до самостійності уже зроблено, і це є невідворотнім, тому вона лише ” погладила його по голові і почала розповідати щось далі ”.
Незначним випадком у житті героя, автор підводить читача до думки, що все має прихований смисл, і не можна сприймати те, що відбувається однозначно. Він звертається до читача, як маленького, так і дорослого, а ми знаємо, що Андерсен часто писав свої казки саме для дорослих, тому кожна з них несе глибокий філософський підтекст з підказкою – бути уважним, бачити у побаченому непомітне, прислухатися, досліджувати, не боятися помилитися.
Саме тому з'являється Дзеркало. Дзеркало – спосіб побачити реальний світ, портал у реальність. Недарма його зробив сам Сатана. Чарівне дзеркало у вигляді скалок потрапляє в очі, серця людей, ним замінюють скельця окулярів і шибки вікон. Омана спадає. Зло, вади людського суспільства стають очевидними для багатьох людей. “ Все хороше й прекрасне в ньому зменшувалося, майже зникало, а все погане й огидне впадало в око і здавалося ще гіршим”. Те, що намагалися приховати – показується з підкресленою яв'ю. У світі реальності не завжди чесноти домінують, а добро може бути і маргеналом. Так буває, що ми видаємо бажене за реальне, живемо ілюзіями, залишаємося інфантильними до кінця життя. Прозріння у дорослому віці зазвичай обертається на трагедію. Романтики намагалися якнайдовше рятувати від такого прозріння дитину: ось чому добрий чарівник ( діти ж знають, що його не існує) приносить подарунки під ялинку. Ми говоримо, що треба якнайдовше вірити у казку, тобто якнайдовше жити ілюзіями. Але за будь-яких умов прозріння настане. Питання : зараз чи пізніше?
Кай перестав вірити у казку у той самий час, коли скалки сатанинського дзеркала потрапили йому в око і в серце. Він став іншим, змінився у поведінці, у ставленні до Герди і бабусі, грубіянив, дражнився. Зухвалість, нахабство, непокора, неприйняття звичайного, зверхність – ось всі прояви підліткової психології. Йому соромно дружити з Гердою, бо дитяча любов і дружба – нецікаві; маючи гострий розум, він демонструє словесну перевагу у підборі прізвиськ, обрАз, їдкої іронії, дивуючи навіть дорослих, не те, що дітей. Світ, у якому жив Кай, світ бабусиних казок, тепла, смачної випічки, квітів у гощиках – йому затісний. Кай, подорослішавший Кай, прагне досліджувати інший світ – світ, де є прагматизм, свобода, самостійність рішень. Він не катає більше Герду на санчатах, його розваги стають екстремальнішими ( прив'язує дитячі санчата до великих дорослих саней), він годинами милується симетричною красою сніжинок під збільшувальним склом, його ваблять рух і швидкість.
Як пташенята полишають своє гніздо, так і Кай полетів за саньми Снігової королеви. Ви думаєте, йому було не страшно? Хоча Кай вважав себе сміливим і уже дорослим хлопцем, він злякався, йому було страшно, “Кай голосно закричав, але ніхто не почув його”.
Байдужий, холодний, жорстокий дорослий світ прийняв Кая у свої обійми ( у казці це шуба Снігової королеви), закутав пусткою і безвихіддю, наче шуба Снігової королеви. Як хочеться нам іноді стати дорослими раніше, ніж прийде цей назначений час. Біжимо навипередки, пробуємо те, що не дозволяють, обпікаємо пальці, збиваємо коліна, кричимо від безсилля і самотності і так хочемо повернутися назад у дитинство, у казку. Але зась…
Далеко від дому Кая палац Снігової королеви. У ньому холодно і самотньо. Все до чого прагнув герой – отримав: його оточує блиск Північного сяйва, абсолютна довершеність крижаних фігур, самостійність у прийнятті рішень(він складає слово «вічність»), ніхто не нав'язує йому ніяких думок, бо тут він один – це і є ознаки дорослості. Але чи просто справляться з ними вчорашній дитині? Звісно, що ні! У своїй новій реальності Каю холодно, боляче, незатишно, страшно.
Ми забули про Герду. Що ця щира, мила, тендітна дівчинка? Вона вперто бореться за своє маленьке щастя. Кай для неї і названий брат, і єдиний друг, і хлопчик, за яким болить її велике серце. Герда наполеглива і віддана, “їй підкоряються і люди, і тварини”. Сила її серця безмежна.
Герями казки мож вважати не тільки матеріалізованих героїв: Герда, Кай, Маленька розбійниця, Олень тощо, а й символічних, таких як Любов, Щастя, Пам'ять, Час, Минуле, Майбутнє. І хоча про цих метафоричних героїв не сказано жодного слова у тексті казки, але вони наскрізно втручаються у сюжет, підштовхують до дії, змушують змінюватися.
Наприклад, Час – невпинний, невблаганний, герої постійно женуться за ним: Герда, шукаючи Кая, річка, яка несе її у невідомість, круговерть сніжинок, сни, що постійно змінюються у палаці Принца і Принцеси, Ворон, який заявляє про свій поважний вік. У часовому коловороті біжать години, дні, місяці, змінюються пори року. Перед цим людина безсила. Час – категорія вічності. Ось чому Каю так і не вдалося скласти слово «ВІЧНІСТЬ», бо насправді ще нікому із живих істот не вдалося стати безсмертним, зупинити Час. І хоча Кай і Герда, повертаючись додому, “ піднялися знайомими сходами і ввійшли в кімнату, де все було по-старому, - і годинник так само відбивав «тік-так», і стрілка рухалась по циферблату. Але, коли Кай і Герда входили в низенькі двері, вони помітили, що за цей час виросли”.
Як бачимо, у житті все змінюється, не може у майбутньому бути абсолютного повторення минулого. Діти виросли, подорослішали, отримали життєвий безцінний досвід у вирі пригод, випробування і самого життя. “ Холодну, величну красу володінь Снігової королеви вони забули, як важкий сон”. Пам'ять для того і існує, щоб виокремлювати і зберігати як головний скарб найважливіше. Прочитавши казку, ми зрозуміли, що скарбом для героїв виявилися не багатства Снігової королеви, не коштовності її скринь, а Любов, справжня Дружба, Вірність, Відданість. Ось ці чесноти і є вічними.
Маркування кодів, символів, понять у казці Андерсена подається ненав'язливо, але змушуючи уважного читача ще і ще раз повертатися до прочитаного.
Читайте твори світової літератури, читайте казки , переймайте досвід казкових героїв, навчайтеся у них. Цей досвід – безцінний.
Страх Людмила Михайлівна, учитель-методист Прилуцького ліцею №6 Чернігівської області та учні 5-х класів.
Список літератури:
.