Чим уславилися князі Київської Русі

Тема: Чим уславилися князі Київської Русі

Мета:

з’ясувати, яку державу називають Київською Руссю, коли вона постала на українських землях;

ознайомити учнів з діяльністю перших Київських князів;

продовжити формування  вміння  працювати  з текстом,  виділяти  в ньому  головне  і другорядне;

сприяти патріотичному вихованню учнів.

Обладнання: О.І. Пометун, І.А. Костюк, Ю.Б. Малієнко. Історія України (Вступ до історії). — К.: Видавничій дім «Освіта»; ілюстрації.

Тип уроку: комбінований;

Поняття та терміни: Русь, Київська Русь, князь

Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть:

• установлювати  хронологічну  тривалість  і послідовність  зазначених  подій  та  явищ,  співвідносити  подію, історичне  явище  і століття;
• знаходити  на  карті  території,  пов’язані  із зазначеними подіями та діяльністю людей;
• розповідати про історичну подію  чи  явище,  історичних  діячів  на  основі  тексту  підручника; 
• виокремлювати  в тексті  головне  й другорядне,  складати  простий  план тексту  підручника,  зокрема  у формі  запитань; 
• складати  запитання щодо перебігу історичної події; висловлювати особисте ставлення до історичних подій, явищ і діячів, що пропонують для вивчення.

 

ХІД УРОКУ

І.  Організаційний момент

Повідомлення теми та мети уроку.

ІІ. Актуалізація опорних знань

Гра «Разок намиста»

Учні  поділяються  на  три  групи:  трипільці,  скіфи,  слов’яни.  Кожна  група повинна пригадати якомога більше фактів з життя цих народів.

ІІІ.  Мотивація навчальної діяльності

Поміркуйте, які справи уславлюють правителів.  Кого із видатних історичних

діячів ви пам’ятаєте і чому?

ІV. Вивчення нового матеріалу

1.  Яку державу називають Київську Русь  

У ІХ  ст.  на  території  України  постала  могутня  держава  Київська Русь, яка згодом перетворилась на одну з найбільших країн середньовічної Європи. Славними правителями цієї держави були: Олег, Ігор, Ольга, Святослав,  Володимир  Великий,  Ярослав  Мудрий,  які  дбали  про  велич  та  славу рідної землі. Осередком цього політичного об’єднання стала Наддніпрянщина.

 

Робота зі схемою «Походження назви Русь»

 

 

 

 

Робота з картою

а.  На лінії часу в зошиті позначте час заснування Києва і початок історії держави Київська Русь.

б.  Роздивіться  карту С.86,  покажіть кордони  Київської Русі та  назвіть сусідні  країни.  Порівняйте територію  Київської Русі  із сучасними кордонами України.

2. Чим відомі перші Київські князі

Працюючи  у  групах,  оберіть  одного  з  правителів,  роздивіться його  портрет  і  поміркуйте,  як  митець  підкреслив характер  історичної особи.  На основі тексту,  карт та ілюстрацій  складіть розповіді про кожного з них і представте класу

3. За яких князів Київська Русь набула найбільшого розвитку 

       Читаючи текст, поставте до нього 2 - 3 запитання, які допоможуть зрозуміти назву пункту параграфа.

        На основі  історичного документа та ілюстрацій  складіть коротку розповідь про хрещення Київської Русі.

Нестор Літописець про хрещення Київської Русі

Володимир  послав  посланців  по  всьому  місту,  наказуючи: «Хто  не  прийде  завтра до  річки,  —  чи  багатий  він,  чи  вбогий, старець чи невільник, — той стане противний мені». Вийшов  Князь  Володимир  зі священиками  на Дніпро.  Було там людей  без ліку.  Увійшли усі у воду і стояли там  по груди, малі ж діти біля берега,  дехто тримав немовлят на руках.  Священики проголошували молитви.

3. За яких князів Київська Русь набула найбільшого розвитку 

Читаючи текст, поставте до нього 2 - 3 запитання, які допоможуть зрозуміти назву пункту параграфа.

На основі  історичного документа та ілюстрацій  складіть коротку розповідь про хрещення Київської Русі.

2. Чим відомі перші Київські князі

Працюючи  у  групах,  оберіть  одного  з  правителів,  роздивіться його  портрет  і  поміркуйте,  як  митець  підкреслив характер  історичної особи.  На основі тексту,  карт та ілюстрацій  складіть розповіді про кожного з них і представте класу

Історична довідка

Олег - Згідно зі свідченням Нестора у 862 році влада на Русі перейшла до рук варязького князя Рюрика і сталося це у Новгороді. Рюрик мав сина Ігоря, йому і повинна була перейти князівська влада після смерті Рюрика. Але влада дісталась Олегу. "Повість временних літ" вперше згадує про Олега під 879 роком, але дату цю слід вважати умовною, як і майже всі дати до ХІ століття, коли почалося літописання. "Помер Рюрик і, передавши княжіння своє Олегові, своєму родичеві, віддав йому на руки сина Ігоря, бо був той ще дуже малий" - ось як повідомляє Нестор про початок Олегового княжіння.

Мав велику дружину. Оволодів Смоленськом і Любечем (882), убив київських князів Аскольда і Діра (882), пізніше підкорив древлян, сіверян, радимичів. Після вдалого походу на Константинополь 907 року, уклав із Візантією вигідний для Русі договір.

  Ігор–великий князь київський. Повість временних літ називає Ігоря сином Рюрика I, що є однією з підвалин норманської теорії виникнення східнослов'янської державності. Є такі версії, що він таки був сином Рюрика, або одним з воєвод Олега, або нащадком Аскольда, або просто чоловіком Ольги, яка у свою чергу була спадкоємницею князів-києвичів. Заступивши на княжий стіл, князь Ігор продовжив політику свого попередника, в якій княжому флоту відводилася чи не головна військово-дипломатична місія.

Морські походи князя Ігоря мали широкий міжнародний резонанс, про них писали його сучасники — візантійські хроністи Симеон Логофет, Григорій і Ліудкранд та арабський хроніст Масуді. За їхніми розповідями 941 року князь Ігор розпочав війну з Візантією. Причини цієї війни залишилися невідомими. Найімовірнішою вважають версію, що Візантія знову почала обмежувати Русь в торгівлі та намагалася колонізувати Чорноморське узбережжя русів.

Достовірно відомі походи Ігоря на Константинополь (Царгород) у 941 та 943 роках.

У 944 році між Києвом і Царгородом було досягнуто згоди і укладено союзну і торговельну угоду, та вже з більшими обмеженнями для Русі ніж це було обумовлено при Олегові. Русь зобов'язувалася допомагати імператорові військами та не посягати більше на його володіння у Криму.

Другий похід на Візантію, у якому окрім полян взяли участь загони варязьких найманців, печенігів, словен, кривичів, тиверців тощо, завершився укладанням вигіднішої угоди з Візантією, яка значно розширила торговельні можливості слов'ян у Візантії.

В останні роки князювання Ігор I вів війну з деревлянами. Причиною невдоволення деревлян владою князя була велика данина, яку збирав із них Ігор за допомогою варягів.

Дань у древлянській землі Ігор відступив зразу своєму воєводі Свенельдові. Країна була багата і воєвода мав з неї великі доходи. Але тоді дружина самого Ігоря почала нарікати, що їй так добре не діється:

«Свенельдові вояки приоділися у зброю і одяги, а ми голі! Ходи, княже, з нами по дань, і ти добудеш, і ми». Ігор рішився збільшити дань деревлянам і пішов з дружиною на древлянську землю. Почалися звичайні «примушування», — силою взяли Ігореві вояки те, що хотіли.

Коли вже верталися, Ігор роздумався і сказав дружині: «Ідіть з даниною до дому, а я вернуся і ще походжу». Думав іще більше для себе зібрати. Як деревляни дізналися, що він вертається, сказали: «Як внадиться вовк між вівці, то повиносить усе стадо, поки його не уб'ють. Так буде і з нами, як його не вб'ємо, то нас вигубить». І під городом Іскоростенем зробили засідку й убили Ігоря разом з його товаришами. Візантійський хроніст другої половини X ст. Лев Диякон змалював докладнішу картину розправи над Ігорем. Що прив’язали його до стовбурів двох нагнутих дерев відпустили й дерева роздерли його тіло на дві частини. Існують по суті й перекази про це. Літопис подає смерть Ігоря на 945 р.

Ольга - велика княгиня Київська, дружина і мудра помічниця великого князя Київського Ігоря. Постать цієї державної жінки є однією з найцікавіших загадок нашої середньовічної історії.

     Загадкове вже саме її походження, овіяне численними легендами і переказами. "Повість минулих літ" оповідає, що 903 р. зі Пскова молодому князю Ігореві привели дружину Ольгу. За однією церковною легендою, Ольга - дочка простого перевізника, за іншою - дочка боярина; деякі джерела оповідають про її князівське походження зі Пскова, або ж про болгарське походження. В останні роки виникла ще одна гіпотеза стосовно норманського королівського коріння Ольги.

     Багато таємниць, які зараз намагається розв'язати історична наука, пов'язані з родиною Ольги. Можливо, вона була близькою родичкою і навіть онукою знаменитого царя Болгарії Симеона.

     Прославилася княгиня Ольга мудрістю, рішучістю й мужністю, вона була грізною для ворогів, але любимою за милостивість, благочестя, праведність і доброту серед простого люду.

     За життя Ігоря Ольга користувалася великою повагою: отримала в управу Вишгород, значне місто біля Києва; у посольстві до Греції поруч Ігорового посла був також і посол Ольги.

     Невдовзі в Ігоря і в блаженної княгині Ольги народився син Святослав - у майбутньому батько святого і рівноапостольного князя Володимира.

     Роки правління Ігоря на великокнязівському престолі відзначалися благополуччям: багатство стікалося до нього з усіх усюд - і як дарунки, і як податки.

     Та все-таки смерть підстерігала князя. Скориставшись мирною перервою після тривалих військових походів, Ігор вирішив об'їхати свої володіння й зібрати данину. Приступивши до древлян, він пригадав, що ці племена спочатку не визнавали його правління, аж поки не були підкорені знову. За це Ігор подвоїв для них подать, чим дуже засмутив їх, прирікши на неймовірну скруту. Порадившись, древляни вирішили розправитися з ненависним князем.

   Древляни мали й інший зухвалий задум. Вони хотіли взяти княгиню Ольгу за дружину своєму князю Малу, а наслідника, малолітнього Святослава, умертвити. З цією метою спорядили дванадцять найдостойніших мужів, аби ті умовили блаженну Ольгу пристати на їхню пропозицію.

     Княгиня Ольга, тамуючи своє горе й скорботу за чоловіком, прийняла посольство з удаваною радістю, вислуховуючи хвалебні слова про себе та древлянського правителя, який хотів узяти її за дружину. Пообіцявши погодитися вийти заміж за Мала, Ольга запросила гостей на бенкет, влаштований на їхню честь, і відправила їх на нічліг. Лише одну умову вона їм поставила: щоб з'явилися до неї так, як і прибули у Київ, - на човнах.

     А своїм слугам Ольга наказала викопати глибоку яму серед подвір'я заміського палацу, де наступного дня мала прийняти посольство.

     Вранці княгиня послала своїх мужів закликати сватів на бенкет. Посадивши їх у маленькі човни по одному, кияни понесли їх до княгині. Ольга, спостерігаючи за процесією зі своїх покоїв, наказала поскидати древлян до глибокої ями й засипати землею.

     Зробивши це, княгиня послала свого гінця до древлян з умовою: вона готова прийняти пропозицію Мала, якщо делегація буде ще численнішою та повноважнішою за попередню.

     Древляни поспішили спорядити цього разу п'ятдесят знатних чоловіків. Коли ті прийшли до Ольги, вона запропонувала їм з дороги помитися. Коли гості зайшли до лазні, двері було замкнено, а довкола розкладено солому й хмиз. Лазня спалахнула, поховавши у полум'ї древлянських старійшин з їхніми слугами.

     І знову Ольга посилає гінця до своїх ворогів. Вона просить приготувати мед та всяке питво й їжу на тому місці, де було вбито Ігоря. Прибувши до них, сповіщає про свій намір спочатку відбути тризну за своїм покійним чоловіком, а вже потім - прийняти шлюб із Малом.

     Древляни на радощах зробили усе так, як того хотіла Ольга. Княгиня вирушила у похід з великим військом, мов збиралася не на весілля, а на війну.

     Місцеві жителі вийшли назустріч у святковому одязі, готові слугувати майбутній повелительці. На запитання древлян про своїх послів Ольга відповідала, що вони їдуть іншою дорогою з її посагом.

     Відбувши поминальний обряд за Ігорем, княгиня повеліла насипати на могилі величезний курган. А потім, перевдягнувшись у світле вбрання, Ольга наказала розпочинати бенкет. Коли древляни перепилися, вона наказала своїм воїнам розправитися з ворогами. У такий спосіб помстилася княгиня за смерть свого коханого чоловіка.

  І почала Ольга княжити на своїй землі уже не як жінка, а як сильний, розумний і вольовий муж.

Літописець називає Ольгу "наймудрішою з усіх людей". Це була справді визначна індивідуальність. Вже саме те, що по смерті Ігоря вона стала владувати, свідчить, що княгиня була непересічною жінкою. В ті часи, коли головним вважалися фізична сила, відвага, рішучість, нелегко було жінці утриматися на престолі. Дикі й свавільні варяги не стерпіли б м'якої жіночої руки.

     Ольга втрималась при владі, упродовж років правила без супротиву, все це є свідоцтвом, що вона відзначалася справді великим державним хистом. її дипломатична діяльність, подорож до Царгорода, переговори з римським цісарем Оттоном, врешті перехід на християнство - це докази, що вона була правителькою найвищої міри.

Ольга померла 11 липня 969 року, проживши у християнстві 15 літ. Перше місце її поховання невідоме. Проте знаємо, що князь Володимир, який хрестив Русь, переніс її останки до Десятинної церкви св. Богородиці й поховав у кам'яному саркофазі. Церкву було зруйновано 1240 р. татаро-монголами. Знайдена археологами шиферна гробниця княгині Ольги - справжній витвір середньовічного мистецтва - зберігається нині в Софійському Соборі.

Святослав Ігорович (*бл. 935 — березень 972) — руський князь, державний діяч, політик і військовик з династії Рюриковичів. Великий князь Київський, правитель Русі (945, самостійно з 964–972). Син князя Ігоря і його дружини, княгині Ольги. Батько Володимира Великого, дід Ярослава Мудрого.  Проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію держави. Підкорив волзьких болгар, аланів, радимичів, в'ятичів. Спричинив занепад Хазарського каганату та Першого Болгарського царства. Залишався язичником протягом усього життя.

У 964 — 966 роках дружини Святослава воюють на Оці і середній Волзі, підкорюють в'ятичів і завдають фатального удару колись могутньому Хазарському каганату. Святослав взяв штурмом і його столицю Саркел, яка знаходилася на перешийку Дона з Волгою. Слідом княжий десант направився в землі ясів і касогів.

У 964 році князь Святослав Ігоревич здійснив свій перший похід на землі слов'янського племені в'ятичів, які платили данину хозарам. В'ятичі заселяли лісисте межиріччя Оки і Волги. Пробувши в них усю зиму, Святослав домігся свого: вони перестали платити данину хозарам і підкорилися Києву.

Навесні наступного 965 року Святослав відправив хозарському кагану своє знамените історичне послання: «Іду на ви» (тобто «я йду на вас»). Пройшовши по ріці Оці на Волгу, а потім рухаючись донизу по великій ріці, через землі волзьких болгарів — данників хозар, — Святослав вступив у володіння Хозарського каганату.

У 967 році Святослав I рушив до берегів Дунаю. Військо русів було переважно піше, у далекий похід воно виступило на лодійній флотилії, що йшла Дніпром, а потім поблизу морських берегів. Своєї кінноти у князя було мало, але зате велику кінноту мали в своєму розпорядженні союзники — печеніги й угорські вожді. Чисельність війська Святослава під час його першого болгарського походу оцінюється у десять тисяч воїнів.

Човни без перешкод увійшли в гирло Дунаю і стали підніматися вгору за течією річки. Поява війська Святослава була несподіваною для болгар. Русини зійшли на дунайський берег поблизу Переяславця. Перша ж битва з болгарським царським військом принесла перемогу руській зброї.

У Візантії швидко усвідомили свою помилку. Святослав влаштувався в місті Переяславці. За його виразом, там, у Переяславці на Дунаї, була «середина» його землі. Це місто повинно було стати столицею величезної слов'янської держави.

У сучасника Святослава арабського географа ібн-Хаукаля, є розповідь, що руси після розгрому Хозарського каганату здійснили великий похід до Візантії, а потім через Середземне море до іспанської Андалузії. Правда, хроніст не пояснює, військовий був це похід чи торговий; проте сама можливість такого походу свідчить про достатньо високий рівень розвитку вітчизняного флоту в державі князя Святослава.

У той час у Києві знаходилася старіюча княгиня Ольга, яка правила Руссю за сина, і троє синів Святослава. Навесні печеніги обложили Київ (це був перший набіг степових кочовиків на Київ) і стали спустошувати його околиці. Обложеним вдалося послати звістку про це у Переяславець.

Князь Святослав, здавалося, зробив неможливе. Він швидко зібрав своє військо, що стояло гарнізонами по болгарських фортецях, і стрімко рушив по Дунаю, Чорномор'ю і Дніпру до Києва. Печеніги не чекали такої швидкої появи київського князя на Русі — імператорські посланці запевняли їх у неможливості цього. Небезпека для печенігів була ще й у тому, що князь Святослав чудово знав тактику своїх нещодавніх союзників. Військо Святослава з тріумфом увійшло в Київ.

Навесні 972 року князь разом з воїнами, які залишилися живими після зимівлі знову рушив вгору Дніпром. Воєводу Свенельда з обозами і кінними дружинами він так і не дочекався. На дніпровських порогах Святослава вже чекали печеніги на чолі зі своїм князем Курею. Подробиці останнього бою Святослава Ігоревича історії невідомі: біля порогів разом з ним загинули всі його дружинники. Існує легенда, що Кура з його черепа зробив святковий кубок з якого частував найшановніших гостей. Місце, де вбито князя Святослава є поблизу села у Надпоріжжі Микільське-на-Дніпрі.

Володимир утвердився у Києві 980 р., вже маючи чималий досвід державного діяча. Із розповідей літописця довідуємося, що княжити він почав у Новгороді, з якого, одначе, був вигнаний старшим братом Ярополком.

Позбавлений володінь, Володимир кілька років поневірявся на чужині. Роки вигнання не були для нього бездіяльними, бо повернувся на Русь Володимир із загонами варягів. За їхньої підтримки він не лише відвоював Новгород, а й заволодів землями старших братів, прихопивши, крім того, й Полоцьк.

Легендарними подробицями прикрасив літописець розповідь про те, як Володимир торував шлях до великокнязівського столу.

Багато випробувань довелося подолати Володимирові, аж поки він, за висловом літописця, «став княжити у Києві один».

Щодо територіальних придбань Володимира впадає в око відчутне відсунення кордонів Київської держави в західному напрямку.

У 981 році Володимир заволодів містами: Перемишль, Волинь, Червень і Белз.

До Володимирових володінь увійшло й Закарпаття.

Через північні території київський князь мав вихід до Балтійського моря.

Не слабнув при тому інтерес Володимира й до південного напрямку, адже Візантійська імперія лишалася наймогутнішою державою, а східний кочовий світ був настільки близьким, що нехтувати ним означало свідомо наражатися на небезпеку спустошення.

Ці обставини спонукали київського князя зміцнити свої позиції на Таманському півострові – у Тмутараканській землі, що її приєднав був до Київської держави князь Святослав.

На об’єднаних Володимиром землях мешкали різні племена й народи. Усі вони дотримувалися своїх споконвічних звичаїв і традицій, вірили у своїх богів, які здебільшого були різними навіть у споріднених племен, різнилися мовою, побутом, а найвіддаленіші – й способом життя.

За таких умов територіальна єдність держави, підтримувана лише силою зброї, була доволі примарною. Щоби виплекати могутню імперію – а саме такий намір мав Володимир, – він мусив поклопотатися про ідеологічне обґрунтування свого володарювання.

Князеві Володимиру випало жити за часів, коли великого поширення набувало християнство.

Тож не дивно, що з-поміж русичів багато було християн. Як християнку знаємо княгиню Ольгу – Володимирову бабусю.

Джерела до наших днів зберегли легенди про те, як сам Володимир зважено і прискіпливо вибирав нову віру для себе та своєї держави.

Попервах він буцімто взагалі спробував обійтися без нововведень і заходився реформувати язичництво.

Впровадження християнства літописець пов’язав із походом Володимира на грецьке місто Херсонес (Корсунь) у Криму, що належало тоді до візантійських володінь.

Змусивши мешканців міста відчинити браму, Володимир звернувся до володарів Візантії з вимогою віддати йому за дружину їхню сестру.

Шлюбові перешкоджало язичництво київського князя. Охрестившись у Херсонесі та одружившись із Анною – так звали візантійську принцесу, Володимир повернувся до Києва.

Зі собою київський князь привіз корсунське духівництво, книги, ікони, хрести, мощі папи Римського св. Климентія.

Потому він вдався до рішучих заходів для охрещення киян. Великий князь розіслав по місту гінців із розпорядженням наступного дня прибути до Дніпра.

Більшість киян разом із дітьми прийшли до річки та увійшли у воду. У присутності Володимира священики їх охрестили.

Навернення до християнства киян започаткувало хрещення всієї країни. Смерть Володимира Великого зруйнувала усталений у державі лад, чотири роки країну лихоманило, розгорілися між князівські усобиці за владу в Києві, під час яких наклали головою четверо з Володимирових синів, а переможцем судилося стати Ярославові.

ЯРОСЛАВ МУДРИЙ (бл. 978 – 1054 рр.) – великий князь київський (1019 – 1954 рр.). Син Володимира Святославича і полоцької княжни Рогніди Рогволодівни. Князеві Ярославу Мудрому пощастило, запевняють дослідники, значно більше, ніж усім його попередникам і навіть багатьом наступникам. Він прожив довге життя і помер у зеніті слави й могутності. До наших днів зберігся мармуровий саркофаг із його останками, дослідивши які, вчені не лише відновили зовнішність князя, а й встановили, на які хвороби той страждав. Про життя Ярослава та його родини сповіщають не самі тільки руські літописи, а й численні чужоземні джерела. На стінах Софійського собору в Києві – храму, спорудженого Ярославом Мудрим, збереглися фрагменти найдавніших зображень, з-поміж яких є кілька із самим Ярославом та його сім’єю. Провівши чимало походів і битв, виборовши у протистоянні з братами право на володарювання у Києві, Ярослав уникнув звинувачень у жорстокості й підступності, а залишився у пам’яті нащадків миролюбним, розважливим і тихим князем, який до книжок виявляв завзяття, часто читаючи їх і вдень, і вночі, за що й був пошанований іменням Мудрий.

Усю вину за криваву усобицю між Володимировичами руські писемні пам’ятки покладають на Святополка – старшого з живих на той момент синів Володимира. Саме Святополк по смерті батька 1015 р. утвердився у Києві.

Першими жертвами підступного задуму стали наймолодші Володимировичі – Борис та Гліб. Трохи згодом їхню долю розділив ще й Святослав.

Безневинно пролита кров поквапила Ярослава до дії. Діставши у Новгороді звістку про батькову смерть та беззаконня Святополка, він наказав дружинникам лаштуватися до походу.

Перше збройне протистояння Ярослава зі Святополком відбулося, як припускають дослідники, на початку зими 1015 р. під Любечем. Жорстока битва закінчилася цілковитою поразкою війська Святополка.

Переможений князь відступив із поля бою, тож Ярослав безперешкодно увійшов до Києва.

Про Київ часів Ярослава Мудрого казали, що він був окрасою Русі й суперником самого Константинополя.

Площа «міста Ярослава» порівняно із дитинцем за Володимира зросла у сім разів. Іще вищими та потужнішими стали мури й вал.

Окрасою Києва були Золоті Ворота – парадний в’їзд до міста – із надбрамною церквою Благовіщення, Софійський собор, храм святого Георгія, споруджений на честь небесного покровителя київського князя [церковне ім’я Ярослава – Георгій (Юрій)] та церква святої Ірини.

Справжньою перлиною давньоруської архітектури, найвеличнішою спорудою Києва часів Ярослава Мудрого став собор святої Софії.

Це була велика, увінчана 13-ма банями кам’яна церква, оточена з трьох боків двома рядами відкритих галерей.

Зі заходу до собору було прибудовано дві башти із широкими гвинтовими сходами на церковні хори.

Та ще більше, ніж зовнішня грандіозність, приголомшувало внутрішнє оздоблення храму. Найбільш вражали настінні зображення – фрески та мозаїки, з-поміж яких багато було присвячено засновникові храму – князеві Ярославу Мудрому.

Ярослав Мудрий всіляко сприяв утвердженню й поширенню в руських землях християнського віровчення.

Він не лише опікувався будівництвом церков, а й підтримував авторитетом князівської влади ще не міцну церковну організацію.

Так, за сприяння Ярослава Мудрого року 1051 було обрано першого митрополита з русичів – ним став Іларіон.

У 1051 році, сповіщав літописець, ченцем Антонієм було започатковано Печерський монастир – у недалекому майбутньому провідний осередок церковного й культурно-освітнього життя.

Нестор Літописець про хрещення Київської Русі

Володимир  послав  посланців  по  всьому  місту,  наказуючи: «Хто  не  прийде  завтра до  річки,  —  чи  багатий  він,  чи  вбогий, старець чи невільник, — той стане противний мені». Вийшов  Князь  Володимир  зі священиками  на Дніпро.  Було там людей  без ліку.  Увійшли усі у воду і стояли там  по груди, малі ж діти біля берега,  дехто тримав немовлят на руках.  Священики проголошували молитви.

Працюючи з картою «Київська Русь у Х -Х І ст.» на с.  8 6-87 ,  порівняйте кордони Київської Русі наприкінці X та у середині XI століть.

Працюючи з картою «Київська Русь у Х -Х І ст.» на с.  8 6-87 ,  порівняйте кордони Київської Русі наприкінці X та у середині XI століть.

V.  Закріплення знань учнів

Бесіда

1. Про яку державу йшлося на уроці?

2. Хто очолював цю державу? Дайте визначення поняття князь.

3. Яких князів ви знаєте?

4. Поставте картки з іменами князів у хронологічній послідовності їх перебування при владі.

5. Хто започаткував династію Рюриковичів?

6. Хто з Київських князів відзначався найбільшою войовничістю?

7. Що ви знаєте про діяльність Володимира Великого та Ярослава Мудрого?

 

VІ. Домашнє завдання

1. Опрацювати § 13
2. Письмово: під якими іменами київські князі увійшли в історію? Поясніть на прикладах,  використовуючи такі  речення:  «Князя ...  назвали ... тому,  що  ....  Я  вважаю  це  справедливим  (несправедливим)