Читацький практикум. «Щоденник» Олеся Гончара як свідчення епохи. «Ключі» до прочитання «Щоденника» як жанру літератури

О. Довженка — важливий історико-літературний документ епохи «Щоденник»Ратушна Наталія Миколаївна - вчитель української мови та літератури Лукашівського навчально-виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів» Чорнобаївської районної ради Черкаської області

Тринадцяте грудня. Класна робота. Читацький практикум. «Щоденник» Олеся Гончара як свідчення епохи. «Ключі» до прочитання «Щоденника» як жанру літератури

Мета: формувати ключові компетентності:уміння вчитися – самоорганізовуватися до навчальної діяльності;емоційно-ціннісна - ознайомити учнів із документом епохи, який засвідчує потворну природу тоталітаризму;загальнокультурна – дотримуватися культури мовлення, удосконалювати вміння зв’язно висловлюватися в контексті змісту;діяльнісна – розвивати вміння аналізувати текст; увагу, пам'ять, рішучість, спритність, об'єктивність, удосконалювати навички самостійної роботи;соціокультурна – виховувати любов до рідного краю, почуття патріотизму, пошани до митців рідного слова.

Публіцистичні та філософські роздуми про трагічні сторінки історії України та її сучасності, про трагізм творчої долі митця за тоталітарного режиму, вільний розвиток особистості та національної культури, боротьбу добра і зла, про красу в житті й мистецтві. Особливості художнього стилю О. Довженка Значення творчості О. Довженка як основоположника поетичного кіно. Визнання його таланту в світі«Щоденник»

Епіграф уроку: Пишу, розлучений з народом моїм, з матір’ю, з усім, з батьковою могилою, з усім-усім, що любив у світі над усе, чому служив, чому радувався… О. Довженко

Емоцiйний пролог (записи із щоденника)Народ мiй український чесний, тихий i роботящий, що нiколи в життi не зазiхав на чуже, потерпає i гине, спантеличений, обездолений... Болить у мене серце день i нiч... ( 21.06.42) У хвилини душевного занепаду i слабостi думаю: нащо я так убиваюся за долею українського народу, чого оплакую його, чого боюсь за його долю, кричу про його труднощi й страждання? Може, їх нема. Може, все, що дiється навколо мене, є звичайний життєвий процес... Прости менi, свiте милий. Одне скажу на свiй захист: нiкому не бажав я зла. ( 7.01.44 ) Важко менi жити. Нащо менi життя? Дивитися роками, як закопують мене живого в землю ?.. Доле, пошли менi силу... Не однiми в мене творчостi, все iнше однiми, моя вкраїнська доле. (11.07.45)

Сьогоднi ми ще раз повертаємось до Довженкової долi, щоб сприйняти її крiзь призму болючих його роздумiв у щоденникових записах.

Доля митця зi свiтовим iменем О. Довженка була нелегкою. Чому?Бо ця людина - справжнiй син народу, а його унiкальний «Щоденник» - трагiчний документ доби тоталiтаризму. Цю думку ми й повиннi довести при сьогоднiшнiй нашiй розмовi.

Записні книжки Олександра Довженка - це не щоденник у стандартному розумінні цього слова - це молитва-розпач, це тяжкі роздуми Майстра над мистецтвом, роздуми Патріота над долею України, роздуми Громадянина над майбутнім свого народу. 

У роки тоталiтарного режиму, звiсно, такi особистi записи не могли претендувати на оприлюднення, а навпаки, мали ретельно приховуватися чи поширюватися в самовидавi (але така форма приходу до читача з'явилась аж у 60-тi роки). Не судилось Довженковi бути в творчостi цiлiсною, внутрiшньою вiльною людиною. Сама доба не дозволяла цього. Тож залишався щоденник, де вiн мiг розмiрковувати, страждати, плакати, молитися, аби не збожеволiти... «Але душа моя вiльна», - признавався вiн. Цей документ опублiкований лише недавно, i то, мабуть, вже загубленими (за свiдченням дослiдника Романа Корогодського) є записи, де митець зреагував на смерть Сталiна та ХХ з'їзд КПРС із критикою культу особи.

Документ трагічний і вистражданий, відверто щирий і безкомпромісний. Це крик душі митця, роздуми про майбутнє й глибока любов до України. Це пекучий клубок філософських роздумів, жорстоких розчарувань, болю, відчаю, протистояння і великої любові.

Щоденники Довженка повною мірою зберегли живу, не притрушену пилом часу та історичної брехні душу митця і людини.  Довженкознавець Євген Сверстюк писав про митця: «Довженко мав дивовижний дар правдивості. Це кара Божа в епоху брехні». Цей дар правдивості вповні виявився у «Щоденнику».

Сьогоднi ми розумiємо, що, незважаючи нi на якi «вправляння мозгiв», пiдкупи, нагороди, премiї, великий митець залишився Людиною. Розсекречені щоденники Довженка

«Щоденник» О. Довженка Проблематика

1. Смiливе осмислення долi України, українського народу, велика любов до нього.

2. Погляд на вiйну очима патрiота й художникаhttps://www.youtube.com/watch?v=j. LJ_Awe. FWj. Q

3. Болючi роздуми про себе та видатних сучасникiв«Часто думаю собi, як марно пропало моє життя...» (10.04.1942,ст.204). «Менi сорок вiсiм рокiв. Моєму серцю - шiстдесят. Воно зносилося вiд частого гнiву, i обурення, i туги... Я ненавидiв другоряднiсть i боровся з нею скрiзь... Почну працювати, як слуга свого народу i його художник. Про нього я мушу думати, йому вiддати всi рештки сил i серед нього умерти тихо...» (6.06.1942,ст.258-259). «Єдине, що мене заспокоює, - моє чисте сумлiння... Прощаю всiх, хто заподiяв менi зло. Не хочу носити в душi зла» (21.02.1944,ст.360).

«Я один за межами України моєї, землi, за любов до якої менi мало не одрiзали голову… великi вождi i малi їх слуги - українськi недобитки убогi в великих i менших чинах» (30.06.1945,ст.374). «Я вмру в Москвi, так i не побачивши України...» (5.11.1945,ст.399). Не розстрiляли, не заарештували, та й жити по-людськи не дали. «Болить у мене серце день i ніч»,- писав Довженко. Не побачив Довженко при життi всiх видатних чи екранiзованих творiв. Із сумом зазначав: «Як тяжко, i болiсно, i страшно бути бездiтним в життi i творчості» (Парадокси, ст.548), не вiдаючи про iснування єдиного сина Вадима (вiд першої дружини Варвари Семенiвни Крилової-Довженко). Але не озлобився, простив усiм (о, це високе Iсусове прощенство !), хто заподiяв йому зло. I цим наблизив себе до Бога.

4. Характеристика вождiв (Сталiн, Хрущов, Берiя) та їхнiх прислужникiв. М. С. Хрущов. Й. В. Сталін. Л. П. Берія

5. Роздуми над суспiльними проблемами«Велика i надзвичайна тема - українська жiнка i вiйна. Хто винiс i винесе на своїх плечах найбiльше лихо, жорстокостi, ганьби, насильства? Українська мати, сестра, жiнка...»

Таємниця в'язнів-інвалідів Другої світовоїКуди зникли мільйони інвалідів другої світової війни. Довгий шлях до острова Валаам. Сергій Мельникофф

Сергій Мельніков или Sergey Melnikoff) — американський фотограф-любитель

Народився в 1955 році  в Ленінграді. Його коріння із Росії: рідні – вихідці із донських козаків. У 1991 році Мельніков легко перебрався (пішки через державний кордон СРСР разом із сім’єю) в Китай і отримав там статус біженця, а вже потім переправився в США. У 90-ті роки активно їздить країнами СНД, видаючи себе за мільйонера, або ж за американського магната.

Латвійский скандал (2015)Осінню 2015 року у Ризі, в центральній частині міста поблизу будівлі Кабінету міністрів Латвійської Республіки, проводилася виставка С. Мельнікоффа «Люди Майдану». В офіційних коментарях посольства України в Латвії вона характеризується як «виключно художній проект, мета якого - із допомогою фотографій очевидців показати лиця і відчуття, радість і трагізм Революції, коли люди повстали проти корупції і тиранії, віддаючи життя за європейські цінності, за бажання жити в демократичній європейській країні ». За даними  baltnews.lv, виставка проводилася за підтримки митрополита Української православної церкви Філарета, МІД Латвії, посольства Польщі на Україні.

«Люди Майдану» темпер в Єлгавеhttps://www.youtube.com/watch?v=ZLk. Yk7 Rn. HU8

У 2015 році Мельнікофф записався добровольцем у батальйон імені Джохара Дудаєва — бойовий підрозділ, сформований для участі в українському конфлікті на боці нинішнього правління України. Брав участь у боях під Дебальцевим.

Довгий шлях до острова Валаам (Карелія) Історія Валаамського монастиря

Острів Валаам – місце одного з найбільш нелюдських експериментів із формування найбільшої людської «фабрики». Сюди з Ленінграда і Ленінградської області, щоб не псували міський ландшафт, засилали інвалідів найрізноманітніших, від безногих і безруких – до олігофренів і туберкульозників. Вважалося, що інваліди псують вигляд радянських міст. У 1950 р. на Валаамі влаштували Будинок інвалідів війни та праці. У монастирських і скитських будинках жили каліки, які постраждали під час Другої світової війни ...

Висилали не всіх поголовно безруких-безногих, а тих, хто жебрав, просив милостиню, не мав житла. Їх були сотні тисяч, тих що втратили сім'ї, житло, нікому не потрібних, без грошей, зате обвішаних нагородами.Їх збирали за одну ніч з усього міста спеціальними нарядами міліції і держбезпеки, відвозили на залізничні станції, вантажили в теплушки і відправляли в ці самі «будинки-інтернати». У них відбирали паспорти і солдатські книжки – фактично їх переводили у статус тих, що пропали безвісті.

«На Валаамі їх мало не по головах рахували «цих інвалідів». Вони «мерли» сотнями, але на Валаамському цвинтарі ми відшукали тільки 2 прогнилих стовпчики з ... номерами. Не залишилося нічого – вони всі пішли в землю, не залишивши пам'ятника жахливому експерименту людського зоопарку радянського острова».

«Після війни радянські міста були переповнені такими людьми, як я, яким пощастило вижити на фронті, але які втратили в боях за Батьківщину руки і ноги. Саморобні візки, на яких снували між ногами перехожих людські обрубки, милиці і протези героїв війни псували картину світлого соціалістичного сьогодні. І ось одного разу радянські громадяни прокинулися і не почули звичного гуркоту візків і скрипу протезів. Такі, як я інваліди відразу були видалені з міст. Одним із місць їх заслання і став острів Валаам». Олександр Подосьонов. На острові Валаам, на Ладозькому озері, жив всі післявоєнні роки, паралізований, нерухомо сидячи на подушках. Кількість калік після війни обчислювалася десятками мільйонів.

«Захисник Ленінграда»Малюнок колишнього піхотинця Олександра Амбарова, який захищав обложений Ленінград, зроблений на острові Валаам в 1974 році. Двічі під час запеклих бомбардувань він опинявся заживо похованим. Майже не сподіваючись побачити його живим, товариші відкопували воїна. Підлікувавшись, він знову йшов у бій. Свої дні закінчив засланим і живцем забутим на острові Валаам. «Невідомий солдат». Ніхто нічого не знає про життя цієї людини. У результаті важкого поранення він втратив руки і ноги, позбувся мови і слуху. Війна залишила йому тільки можливість бачити.

«Розповідь про медалі». Навпомацки рухаються пальці по поверхні медалей на грудях Івана Забари. Ось вони намацали медаль «За оборону Сталінграда» «Там було пекло, але ми вистояли», - сказав солдат. І його немов висічене з каменю обличчя, щільно стиснуті губи, осліплені полум'ям очі підтверджують ці скупі, але горді слова, які прошепотів він на острові Валаам.

Комуністи були гіршими за шведів. Це найважчі часи в історії Валаама. Те, що недограбували перші комісари в 40-х, осквернили і зруйнували пізніше. На острові творилися страшні речі: в 1952-му з усієї країни туди звезли убогих і калік і залишили вмирати. Деякі художники-нонконформісти зробили собі кар'єру, малюючи в келіях людські обрубки. Будинок-інтернат для інвалідів та людей похилого віку став чимось на зразок соціального лепрозорію – там, як і на Соловках часів ГУЛАГу, містилися в ув'язненні «покидьки суспільства».

Афоризми О. Довженка: Двоє дивляться вниз. Один бачить калюжу, другий - зорi. Що кому. Немає вищої краси, як людина в роботi. Велике дiло - добре слово. Кiмната без книг - все одно, що людина без душi. Нe посадила людина за своє життя жодного дерева - плати штраф за користування повiтрям. Iсторiя народiв учить нас, що та держава велична, в якiй велична мала людина. Людина завжди повинна знати, звiдки вона пiшла в життя. Людина не має права бути безбатченком. Найбiльший скарб усього людства є сама людина. Хiба є не так ?

Список використаних джерел. Література: Слоньовська О. В., Марфин Н. В., Вівчарик Н. М. Українська література. Підручник для 11 кл.. закладів загальної середньої освіти (профільний рівень).-К.: Літера ЛТД - 2019.- 320 с.Інтернет – ресурси:https://dovidka.biz.ua/testi-tigrolovi/http://na-skryzhalyah.blogspot.com/2016/11/blog-post_38.htmlhttp://litmisto.org.ua/?p=22448https://zol-2.schools.lviv.ua/oleksandr-dovzhenko-schodennyk/https://uahistory.co/pidruchniki/fasolya-ukraine-literature-11-class-2019-standard-level/36.php