розробка заняття Постшістдесятники в українській літературі: Григорій Чубай – представник «витісненого покоління»

Про матеріал

Конспект заняття факультативу з української літератури для учнів 11 класу

Перегляд файлу

ТЕМА: Постшістдесятники в українській літературі: Григорій Чубай – представник «витісненого покоління»

МЕТА: ознайомити учнів з явищем постшістдесятництва, із творчістю представника цього покоління – Григорія Чубая; розвивати навички зв’язного мовлення, спілкування, аналізу отриманої інформації та аналізу прочитаних чи почутих художніх творів; виховувати сприйняття краси і сили художнього слова; почуття поваги, пошани до українського творчого слова; формувати читацькі, комунікативні, літературні компетентності.

Тип уроку: круглий стіл, вивчення нового матеріалу.

Обладнання: мультимедійні засоби

Принести в поезію

Хочу щось нове,

До того не знане,

З глибин добуте.

Шукаю в народі

Яскравого слова,

Щоб віршем натхненним

йому вернути…

Г. Чубай

Хід уроку

І. Організаційний момент

1. Підготовка до сприймання.

Учитель

Сьогодні на уроці ми продовжуємо захоплюючу мандрівку в прихований світ українського художнього слова, завітаємо до творчої лабораторії представника «витісненого покоління», спробуємо подивитись на навколишній світ очима цього митця, побачити і зрозуміти небуденність цього світу.

2. Поетична хвилинка.

Звучить пісня на слова Костя Москальця у виконанні гурту «Плач Єремії»

Бесіда за питаннями:

Чи впізнали ви пісню, яка щойно прозвучала?

Чи хтось з вас може назвати, який гурт виконує цю пісню та хто соліст цього гурту?

ІІ. Оголошення теми, мети уроку

Дійсно, це відома ще з середини 90-х років пісня «Вона», відомого гурту «Плач Єремії», фротменом якого є Тарас Чубай. Проте сьогоднішній урок ми присвятимо не Тарасу, як дехто з вас міг подумати, а його батьку – Грицьку Чубаю.

Про нього говорили як про людину майбутнього в українській поезії. Його ознаменовували поетом світової цивілізації. Його знаходять для себе через його сина. Всі ці речі поєднує в собі львівський поет Грицько Чубай.

Тож поговоримо про великого поета й про те, як його діти – Тарас та Соломія популяризують творчу спадщину батька.

ІІІ. Основна частина

Ознайомлення із життєвим та творчим шляхом письменника

Слово вчителя

Вже те, що Чубай пішов у 33 і знав про це раніше, говорить про його геніальність.

А далі варто розгорнути сторінки його «П’ятикнижжя» (посмертно видана збірка) й почитати поезію.

"...але ти також радість"

...але ти також радість
і з часом
стаєш схожою на рожеву
льодяну бурульку тонку у формі жінки
тебе щовечора можна відламувати
по шматочку і класти собі під язик
щоб відчути приємну прохолоду
як від м'ятних цукерок в дитинстві

Ви здивуєтеся, здригнетеся, подумаєте, що це європейського поета переклали українською. Та ні. Це він. Грицько. ЧУБАЙ.

Сам Грицько називав себе геніальним, ніби дратуючи цим свого «літературного вчителя» Ігоря Калинця, іншого чудового поета. На стіні у бібліотеці-пивниці Чубая (на Погулянці, 35) висіли три портрети, найгеніальніших, на його думку, поетів: Езри Паунда, Томаса Стернза Еліота і… портрет самого Грицька. От яка «самозакоханість».

Як у цій непроглядній тьмі совка можна було віднаходити такий заряд світла, яке «ступить босоніж на стежку, щоб назавжди відійти від нас»? Чубай зумів на мить, навіть попри цей морок тоталітарної машини, проти якої у нього сформувалася шалена відраза. Нерозуміння суспільства, його внутрішня загибель, коли невидиме стає справнішим, аніж видиме…

Людина, яка приїхала до Львова з маленького села Березини, якій не дали здобути освіту, якій закривали рот і звинувачували в тому, що він «агент КДБ». Він мовчав. Довгі п’ять років. Потів вистрілив трагічною поемою «Говорити, мовчати і говорити знову». І згас… Назавжди.

Виступи учнів.

Учень

Народився 23 січня 1949 року у селі Березинах Козинського (нині Радивилівського) району Рівненської області, у селянській родині. Серед родичів були вояки УПА, українські активісти. Батько Петро Чубай, мати Марія Чубай. У більш давні часи прізвище батькового роду було Гетьман. У дитинстві Грицько перечитав усе, що було в бібліотеках Березинів й Козина, з 15-річного віку збирав власну бібліотеку і платівки з класичною музикою. Навчався у трьох школах, зокрема і Козинській середній школі. Писати та читати Грицька у 4 роки навчила бабуся Мотрона, котра була цілителькою, повитухою. З 1965 року друкувався у районних газетах. Ще у школі за Грицьком Чубаєм слідкувало КДБ. У 15-річному віці вже викликало на допити за антирадянські вірші та висловлювання.

У 1966 році вступив до Рівненського педагогічного Інституту, але його завалив ректор на іспиті з історії питанням про національну визвольну боротьбу. Відповідь Григорія видалася ректорові занадто антикомуністичною. Згодом Грицько Чубай намагався поступати до Львівського державного університету імені Івана Франка. Якось стало відомо про його виступ біля пам'ятника Тарасові Шевченкові у травні, в річницю перевезення праху Тараса з Петербурга до Канева, тому його не допустили до іспитів та виключили з університету. Повернувся додому й працював вчителем малювання та історії у селі Жабокрики на Рівненщині, потім у колгоспі художником.

Учень

У 1968 році в Рівному випустив у самвидаві свою першу поетичну збірку «Постать голосу», де було 25 віршів.

Десь тоді ж, у 1968-му, написав поему «Вертеп», антирадянську та антиімперську за сутністю.

Ранньою весною 1969 року переїхав жити до Львова вже сформованим поетом та перекладачем. Був поліглотом. Знав досконало німецьку, польську, білоруську, чеську, сербську та російську мови. Перекладав з іспанської.

Невдовзі став відомим у середовищі університетської молоді, де з великим успіхом зачитував поему «Вертеп» на студентських вечорах. У травні 1969 року через студента Львівського університету Олега Лишегу познайомився з учасницею університетського ансамблю пісні і танцю «Черемош» Галиною Савкою, яка навчалася разом з Лишегою на філологічному факультеті вишу. Одружився з нею попри застереження її батьків. 21 червня 1970 року в них народився син Тарас Чубай, а 16 жовтня 1979 року – донька Соломія.

У 1969 році написав поему «Відшукування причетного». Дякуючи дядькові Іванові Чубаю, який жив у Канаді, вірші й поеми Грицька звучали на хвилях Радіо Свобода та інших. У зв'язку з цим у травні-червні 1970 року Грицька «тягали» на допити в КДБ. Проводили вдома обшуки.

Грицьком як молодим талановитим поетом заопікувалося подружжя Калинців – Ігор та Ірина. Через них познайомився зі самвидавною літературою, дисидентами – братами Горинями та В'ячеславом Чорноволом. У листопаді 1970 року разом із Калинцями їздив до Івано-Франківська на суд над Валентином Морозом.

Учень

Восени 1969 року зійшовся з братами Яворськими – Володимиром та Орестом, десь тоді ж зі студентами університету Віктором Морозовим, Олегом Лишегою та Романом Кісем, навесні 1970 року – зі студентом політехнічного інституту Миколою Рябчуком. Виникло неформальне середовище, яке збиралося переважно у підвалі Чубаєвого будинку. В їхньому колі захоплювалися модерністською поезією Еліота, Паунда, Аполлінера, Лорки – переважно у польських перекладах, музикою Чеслава Нємана. Серед українських поетів високо ставили Антонича, Свідзинського, раннього Тичину. Під впливом Чубая друзі теж почали писати поезію.

У колі творчої молоді він мав значний авторитет. За характером дуже добрий, стратегічний, амбітний, дотепний, веселий, тихий, скромний, дещо саркастичний. Юрій Винничук у своїх спогадах назвав Чубая «Гетьманом втраченого покоління».

У 1971 році Грицько Чубай підготував самвидавний літературно-мистецький часопис «Скриня», про що мріяв давно. 31 сторінку було видрукувано в кількох екземплярах на друкарській машинці. До часопису включено вірш Олега Лишеги «Віч-на-віч», вірші «Хлопчик», «Бойківська зима» Романа Кіся, «Коли сенс виллється з існування» Віктора Морозова, «На пелюстці зеленого берега» Катерини Морозів (Морозової), цикл віршів Василя Гайдучка, поему «Марія» самого Грицька Чубая, оповідання Миколи Рябчука «Неси свій німб», переклад Г.Чубая п'єси Тадеуша Ружевича «Кумедний старигань», есе Олега Лишеги «Лицар» (огляд робіт скульптора Ореста Яворського, правильник «Квестіонар» Романа Кіся. Після виходу 1-го номера «Скрині» планував готувати друге число.

Учень

Після Різдва 1972 року до Львова, по дорозі з Моршина, де перебував на лікуванні, прибув Василь Стус. Він зустрічався з місцевими дисидентами, серед яких був і Чубай. Збереглися правки, внесені рукою Стуса до оригіналу збірки Г.Чубая «Постать голосу», яку згодом долучили до кримінальної справи Стуса.

12 січня 1972 року було заарештовано Ірину Калинець. У всіх було проведено обшуки. У Чубая знайшли книжку Дмитра Донцова, і його три дні протримали у слідчому ізоляторі КДБ. 15 січня 1972 року Грицька відпустили. На суді над Іриною Калинець у липні 1972 року він погодився виступати свідком, заявляв про незгоду з естетичними вподобаннями у поезії Ігоря Калинця. Цього вистачило, аби в інтелігентських колах поета піддали остракізмові. Грицько важко переживав усе це. Їхній гурток розпався, студентів повиганяли з вишів, Лишегу і братів Яворських забрали до війська, Рябчук пішов працювати на залізницю в Карпати, Роман Кісь подався в етнографічну експедицію на Чукотку.

Надалі Чубай працював монтажником сцени в театрі імені Марії Заньковецької, вантажником, художником-оформлювачем на ізоляторному заводі, певний час на будовах у Сибіру. Через переслідування КДБ Грицько Чубай не міг довго затримуватися на будь-яких роботах, іноді доводилося розвантажувати вночі вагони, працювати на овочевій базі вантажником, підпільно працювати на меблевій фабриці, розмальовувати плакати, щоб хоч якось забезпечити сім'ю.

Учень

Незважаючи на все, у 1975 році, після 5-річної перерви, написав поему «Говорити, мовчати і говорити знову».

Був знайомий із представниками львівського російськомовного літературного середовища, зокрема з Андрієм Плаховим та Сергієм Фрухтом, майбутнім директором львівського видавництва «Центр Європи». Вони порадили Чубаєві вступати до Літературного інституту імені Горького у Москві, куди він і вступив у 1978 році, блискуче склавши іспити. Вчився у семінарі Анатолія Жигуліна, який назвав його найсильнішим у своєму потоці.

Проте, навчаючись на четвертому курсі, 16 травня 1982 року Григорій Чубай пішов із життя. Його було поховано на Сихівському цвинтарі. За клопотаннями родини та Львівської організації Спілки письменників України Львівська міська рада дозволила у грудні 1995 року перепоховати тлінні рештки поета на полі №11 Личаківського цвинтаря 15 вересня 2007 року на могилі поета було встановлено пам'ятник (того ж дня у Львові відбувся «Вечір пам'яті Грицька Чубая»).

Тільки посмертно його прийняли до Спілки письменників України, і тільки тоді радянська влада дозволила друкувати його вірші та поеми, переклади з Блока, іспанських, чеських та польських поетів. У 1990 році вийшла його книжка «Говорити, мовчати та говорити знову», перекладена польською та іспанською, а в 1999-му – «Плач Єремії».

2008 року, донька поета Соломія Чубай, видала збірку дитячих віршів Григорія Чубая, які до цього видавалися лише самвидавівськими зшитками, «Скоромовка не для вовка».

Учень

14 вересня 2013 року на Львівському Форумі видавців донька поета Соломія Чубай створила проєкт Грицько Чубай «П'ятикнижжя» та спільно з «Видавництво Старого Лева» видали збірку віршів Чубая «П'ятикнижжя», створену на основі «П'ятикнижжя», написаного самим Григорієм, і доповненого фотографіями з родинного архіву Чубаїв та листами Григорія Чубая до Олега Лишеги. 5 вересня 2013 року в тюрмі на Лонського, Соломією Чубай була відкрита мультимедійна дисидентська кімната імені Грицька Чубая.

14 вересня 2014 року у Львові, донька поета Грицька Чубая – Соломія Чубай, запрезентувала прем'єру повнометражного документального фільму, режисером котрого Олександра Фразе-Фразенка «Чубай». На жаль, режисер цього фільму негідно повівся з архівами родини Чубаїв та змонтував фільм згідно з власним баченням, і донька поета Соломія Чубай припинила співпрацю з Олександром.

У 2019 – донька поета – Соломія Чубай, створила проєкт присвячений батькові та видала альбом POETY. Чубай.Україна. Любов до 70-ліття поета.

У 2019 році донька поета Соломія та режисер Михайло Крупієвський почали роботу над великим фільмом про Грицька Чубая

У 2021 році відбулася прем'єра фільму Чубай. Говорити знову. Режисер – Михайло Крупієвський, авторка ідеї та менеджерка – Соломія Чубай, композитор – Тарас Чубай

У 2021 році Соломія Чубай видала проєкт з симфонічним оркестром присвячений батькові Грицьку Чубаю: «POETY. Діалог поколінь»

Учитель

Пропоную почитати та послухати поезію митця, про якого кажуть, що «…він змінив уявлення про поезію, надав їй безкомпромісної чуттєвості, ритму симфонії…»

Декламування та читання віршів

”Зодягнувшись у сни і недобрі повір'я

Про око людське відтанцьовуєм ми

В закономірних снігах на подвір'ї

Танок випадковостей сеї зими

І як в трубачів фанатичних музик

В часі гри проступають жили на лобі

Так яблунь гілляччя й гілляччя осик

Проступає крізь білість в незнаній подобі

Наростає мелодій розмірений біг

І бачу дарма готувавсь я ще з літа

Приручати сніги у години відлиг

І на них випадкові слова садовити

На верхів'ях акацій кущі омели

До небесного льоду примерзли зі споду

І в нетхненних заметах з хули та хвали

Розгубили свій дар і є царі зі сходу

Так пізно запізно назад повертати

Про око людське ось на се твоє

Підступають зі снігом вони до дитяти

А сніг розтає, а сніг розтає”.

Бесіда

Які почуття у вас викликав цей твір?
Ознаки якого стилю ви спостерігаєте у цьому тексті?

Це андеґраунд. З’ясуємо значення цього терміну, а якщо ми говоримо про постшістдесятництво, то є поняття львівського андеґраунду.

Андеґрáунд ( англ. underground, букв. – нижній шар ґрунту, тут – підпілля, від under – під і ground – ґрунт, земля) – сукупність творчих напрямів сучасного мистецтва (музики, літератури, кіно, образотворчого мистецтва та ін.), що протиставляють себе культурі масовій та офіційному мистецтву, складова контркультури.

Львівський андеґраунд, на відміну від американського, залишається явищем досить втаємниченим для загального кола людей. Творився, ясна річ, підпільно, бо в цьому і вся його суть.

Мистецький андеґраунд у 1970-х продукувала групка нонконформістів під керівництвом найгеніальнішого поета Львова – Грицька Чубая. Вони навіть змогли видати власний журнал, який проте вийшов одним номером, називався він «Скриня» і тому всіх цих митців, які крутилися біля Чубая, як земля обертається навколо сонця, назвали «колом Скрині». Це трагічне, втрачене покоління молодих митців. Творили вони без надії колись бути почутими, тобто наперед розуміючи марність власних творінь.

Вони зазвичай збиралися на кухні або в підвалі Чубая з пляшкою дешевого вина чи глінтвейну, в будь-який час доби, щоб почитати, обговорити почуте й обмінятися забороненою літературою, а також прослухати нового вірша, пісню чи показати щойно написану картину. Це і був той істинний андеґраунд.

Учень

Березень

Я знаю, коли люди стають поетами –
ранньою весною під тихий березневий вечір,
біля димлячих багать,
тоді, як по садах палять торішнє листя
та сухе гілляччя.

Тоді так багато простору для споминів,
і минущість всього, що на світі,
як ніколи, відчутна тоді.

Торішні газети, поламані лижі, стоптані черевики,
вже непридатні для вжитку (а колись такі свіжі!)
слова —
усе той вогонь обіймає!

...Якщо ви побачите когось задуманим
над весняним багаттям,—
не турбуйте,
дайте побути йому на самоті.

Учень

На відміну від шістдесятників і поетів-дисидентів, це лише культурний протест, андеґраундські митці були аполітичними людьми, хоча й деколи зводили кпини на радянських генсеків. Вони орієнтувалися на європейську й американську модерну поезію Еліота, Паунда, Лорки, вважали себе громадянами світу цього, космополітами, що дуже близьке сучасній українській молоді. Радянський Союз викликав відразу і незгоду, радше на естетичному рівні. Однак покарання за цей так званий «спротив» були жорстокі – переслідування і допити в КДБ, вигнання з університетів. Саме тому в їхній поезії настільки простежується філософія екзистенціалізму, гостро відчуваючи весь трагізм людського буття. Через нього в поезії проступають ці елементи невимовності, мовчання, целанові «мовні ґрати». Воно на стільки потужне, що вдаряє в найтонші струни нашої душі.

Якось надвечір полем ішов самотою
і раптом відчув, що хтось дивиться в спину мені
лагідно й трішки печально, начебто мати...

Озирнувсь —
а то зірка, що перша зійшла!

Учень

Я часто думаю про зорі

Я часто думаю про зорі,
Та про людей частіше думаю.
Дивлюся часто я угору,
Але частіш літаю думою —
Не до зірок,
А до очей
(Дивитись зблизька в них дано мені).
Я поринаю ще і ще
У карі і у сині промені.
І в ті примружені світи
Усе життя своє ходитиму!
На їх планети доброти
З материками невідкритими.
В моря тривог, де береги
Слізьми солоними затоплені,
В сонця пекучої снаги,
Що синім полум'ям охоплені.
У їх допитливість німу,
І в теплоту без меж, неміряну...
Бо найсильніший той, кому
Галактики очей довірились.
Кому довірили вони
Свій зміст, свої багатобарвності,
І веселкові буйні сни,
й думок стрімких огненні парості.
І той лиш встоїть проти зла,
Проти громів несправедливості,
Хто із очей напивсь тепла
І їх вселюдської сміливості.
Й висот найвищих досягне
Над бурями, над злими тінями
Лиш той, хто має те земне
Очей всесильнеє тяжіння.

Учень

Україні

Ти синім небом дивишся на мене, '
Щоб я, бува, душею не зачах.
В моїх ночах — тополь свічки зелені,
В моїх ночах, в задуманих очах.
В моєму щасті твого щастя зливи,
В моїй крові пожар твоїх калин.
З твоїх давнин на плечах вітер сивий,
Гіркий, печальний вітер, мов полин.
За мною ходять твого горя тіні,
Лицем до твого сонця я встаю.
В твоїм сумлінні — і моє сумління
По проводі життя передаю.
З твоїх знамен несу червоне кредо.
Впаду як треба. Тільки ти — іди.
...Дивлюсь вперед. І бачу попереду,
Себе з тобою бачу назавжди.

Учень

У 18 років Г. Чубай написав поему «Вертеп». Уривок з поеми:

…А світ — вертеп.
Кажу я з гіркотою: цей світ — вертеп. І, мабуть, щонайважче — у ньому залишатися собою, від перших днів своїх і до останніх не бути ні актором, ні суфлером, ні лялькою на пальчиках облудних, а лиш собою кожної години, а лиш собою кожної хвилини, з лицем одвертим твердо йти на кін...
Ви знаєте, чого я ще боюся? Від атомних страхіть боюся більше, боюся я, що хтось з інопланетців колись в своїм щоденнику запише: «Планету цю зовуть отут Земля. І населя її силенна сила ходячих шлунків — п'ющих і жующих. Які лише жують, лише ковтають. Лише ковтають і жують — і більш нічого. Ковтають пудинги, котлети, ноти, вірші, ковтають істини, ковтають цілі нації, і одні одного їдять, й самі себе...»
Ви знаєте, чого я ще боюся?! Од атомних страхіть боюся більше?!
Боюсь цього «ковтають і жують»!...

Учитель

«Однією з найпривабливіших і найзворушливіших легенд українського безчасся 70-80-х років» та центром мистецького життя був свого часу у Львові Грицько Чубай, який за недовгий свій вік спромігся не тільки створити цікавий літературний доробок і стати помітним в історії української поезії 20-го століття, але й лишити за собою чіткий слід світлої людини та особистості, промінь від якої, як від згаслої зірки, ще довго йтиме крізь час і простір до людського загалу...

Передчасність завжди гірка, коли вже

ніколи не відчуєш енерґїї таланту.

Тож нехай його молоде, чесне,

нерозбазарене слово послужить ще одним

товаришем нашій безсмертній поетичній дорозі.

Микола Вінграновський

З середовища, яке сформував Грицько Чубай, вийшли досить відомі сьогодні особистості – перекладач всіх частин «Гаррі Поттера» Віктор Морозов, улюблений поет молоді Олег Лишега, голова українського ПЕН-клубу Микола Рябчук, художники Влодко Кауфман і Юрко Кох.

VІ. Підсумок заняття