Читання та деталювання складального креслення

Про матеріал

Методичні вказівки до практичних занять студентів першого курсу технічних спеціальностей

Перегляд файлу

Міністерство освіти і науки України

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОДЕСЬКА МОРСЬКА АКАДЕМІЯ»

Кафедра теоретичної механіки

ЧИТАННЯ І ДЕТАЛЮВАННЯ СКЛАДАЛЬНОГО КРЕСЛЕННЯ

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДЛЯ ВИКОНАННЯ РОЗРАХУНКОВО-ГРАФІЧНОЇ РОБОТИ

З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «НАРИСНА ГЕОМЕТРІЯ ТА ІНЖЕНЕРНА ГРАФІКА»

Затверджено кафедрою теоретичної механіки як методичні вказівки для виконання розрахунково-графічної роботи з дисципліни «Нарисна геометрія та інженерна графіка», спеціальність 271 «Річковий та морський транспорт», протокол від 02 квітня 2019, № 10.

Одеса – 2019

УДК 514.8(072)

К 66

Укладач: М.В. Корх

Нарисна геометрія та інженерна графіка[Текст]: методичні вказівки К66 для виконання розрахунково-графічної роботи/Укл. М.В. Корх – Одеса:
НУ «ОМА», 2019. – 58с.

УДК 514.8(072)

З М І С Т

1. МЕТА ТА ЗМІСТ РОБОТИ………………………………………………...	4
2. ТЕМАТИКА ТА МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИКОНАННЯ ГРАФІЧНОЇ РОБОТИ…………………………………………………………	5
2.1. Складальне креслення……………………………………………………....	5
2.2. Читання складального креслення…………………………………………..	6
2.3. Деталювання складального креслення…………………………………….	7
2.4. Особливості зображення деяких конструктивних елементів деталі…….	28
2.5. Умовності і спрощення на складальному кресленні……………………...	29
2.6. Технічні вимоги……………………………………………………………...	31
2.7. Основний напис і додаткова графа………………………………………...	31
2.8. Номера позицій……………………………………………………………...	32
2.9. Специфікація………………………………………………………………...	32
3. ПРИКЛАД ВИКОНАННЯ КРЕСЛЕННЯ ДЕТАЛІ ЗА СКЛАДАЛЬНИМ КРЕСЛЕННЯМ…………………………………………..	36
3.1. Виконання робочого креслення корпусу…………………………………..	39
3.2. Виконання робочого креслення сідла……………………………………...	42
3.3. Виконання робочого креслення гайки……………………………………..	45
3.4. Виконання робочого креслення гвинта……………………………………	48
3.5. Виконання робочого креслення опори…………………………………….	51
3.6. Виконання робочого креслення клапана…………………………………..	54
4. ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ………………….…………………	57
5. ЛІТЕРАТУРА………………………………………………………………...	57

1. МЕТА ТА ЗМІСТ РОБОТИ

Виконання розрахунково-графічної роботи «Читання і деталювання складального креслення» є результатом одержаних знань з вивчення основних ГОСТів машинно-будівельного креслення і придбання навичок виконання і читання креслень.

За розділом «Креслення» курсанту необхідно вивчити наступне:

1. Предмет і короткий нарис розвитку креслення. Стандартизація, як чинник, сприяючий розвитку науки і техніки. ЕСКД, ЕСТД і ін. системи стандартизації.

2. Вимоги, що висуваються стандартами ЕСКД до виконання креслень.

3. Основні стандарти оформлення креслень - формати, лінії, шрифти, основні написи. Техніка нанесення розмірів.

4. Зображення: види, розрізи, перерізи.

5. Зображення геометричних фігур і деталей з формами, що містять лінії зрізу, перетину і переходу.

6. Зображення і позначення різьб і різьбових з'єднань:

а) роз'ємних: різьбових, штифтових, шпонкових, шліцьових і др.;

б) нероз'ємних: зварних, паяних, клеєних;

в) рухомих: зубчастих, ремінних, ланцюгових, підшипників качання.

7. Виконання робочих креслень деталей.

8. Виконання креслень складальної одиниці, складання специфікації.

9. Виконання креслень деталей по кресленню загального вигляду.

10. Умовності та спрощення на складальних кресленнях.

Мета роботи – в результаті вивчення основних ГОСТів машино-будівельного креслення на лекційних заняттях, курсанти повинні набути знання до читання складальних креслень, а також вміння і навички у виконанні креслень деталей за складальним кресленням виробу.

В даних методичних вказівках особлива увага приділена питанню виявлення форми деталей по складальному кресленню, що є одним з основних моментів читання і деталлювання складальних креслень.

Для виконання завдання|задавання| «Читання та деталювання складальних креслень» курсанту необхідно одержати|отримати| безпосередньо на практичному занятті складальне креслення виробу згідно свого варіанту.

По складальному кресленню|спільного| |виду| виконати:

1. Два робочих креслення деталей, вказаних на складальному кресленні виробу.|виду| Виконати на аркушах паперу формату А4(210х297), А3(297х420).

2. Специфікацію (на всі деталі, що входять в складальне креслення).

До завдання, яке видається курсанту входять: складальне креслення (с. 37), опис принципу дії (с. 36, специфікація (с. 38).

Приклад виконання роботи показаний на с. 39-56.

2. ТЕМАТИКА ТА МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

ДО ВИКОНАННЯ ГРАФІЧНОЇ РОБОТИ

2.1. Складальне креслення

Складальним кресленням називають конструкторський документ, який містить зображення складальної одиниці і інші дані, необхідні для її складання (виготовлення) і контролю (ГОСТ 2.102-68).

Згідно з вимогами ГОСТ 2.109-73*складальне креслення повинне мати:

1.Зображення (види) складальної одиниці, що дають уявлення про конструкцію, розташування і взаємний зв'язок складових частин, з'єднаних по даному кресленню. При цьому слід враховувати ГОСТ 2.305-68 і специфічні особливості складальної одиниці. Зображення складального креслення повинні вирішувати три завдання:

а) показувати взаємозв'язок складових частин виробу, заявлених в специфі-кациії;

б) забезпечувати можливість простановки на кресленні необхідних для складального креслення розмірів;

у) забезпечувати можливість простановки номерів позицій всіх складових частин виробу, заявлених в специфікації.

2. Розміри. Окремого розгляду вимагають розміри на складальному кресленні:

- габаритні (довжина, ширина і висота виробу);

- приєднувальні – розміри елементів деталей, що входять в даний вузол і не задіяних в даній збірці ;

- установочні – розміри, по яких здійснюється прив'язка даного виробу до опорної поверхні іншого складального з'єднання;

- довідкові розміри – це особлива група розмірів, які на відміну від всіх розмірів взагалі не несуть жодного смислового навантаження. Будь-який довідковий розмір – крихітне джерело інформації;

3. Вказівки про характер спряження і методи його виконання.

4. Номери позицій складових частин, що входять у виріб. Кожна деталь, що входить у виріб, повинна мати свій номер.

5. Основні характеристики виробу: над основним написом можуть бути вказані технічні вимоги.

Роботу з виконання завдання можна умовно розділити на два етапи: читання складального креслення і безпосереднє його деталювання.

2.2. Читання складального креслення

Прочитати складальне креслення – означає зуміти визначити (представити) призначення, принцип складання і розбирання виробу по даному кресленню, а також конструкцію (форму основних поверхонь) його деталей. При цьому необхідно використовувати методику (послідовність читання складальних креслень), яка складається з нижченаведених операцій.

І операція. Визначити, який виріб (його найменування і призначення) зображений на даному складальному кресленні. Найменування виробу дається у відповідній графі основного напису креслення. У загальних рисах воно розкриває і призначення деталі. Крім того, до навчального складального креслення зазвичай додається короткий опис зображеного виробу.

ІІ операція. Ознайомитися із зображеннями складального креслення в цілому, тобто з'ясувати, які види, розрізи, перерізи і виносні елементи є на кресленні і яке призначення кожного з них. Визначити положення січної площини, за допомогою якої виконані розрізи і перерізи, а також напрями, по яких будуються додаткові і місцеві види, якщо такі є на кресленні.

ІІІ операція. З'ясувати пристрій накресленого виробу, тобто з яких основних частин (деталей, складальних одиниць) даний виріб складається, їх взаємне положення, способи з'єднання і призначення кожного з них. Для цього необхідно послідовно розглянути специфікацію складального креслення і зображення відповідних деталей. Наявність у виробі деталей і складальних одиниць, їх найменування, кількість визначаються по специфікації складального креслення, а форма, взаємне розташування і способи з'єднання – по зображеннях з врахуванням написів, що характеризують особливості виробу. Для з'ясування форми деталей необхідно вивчати одночасно всі зображення (види розрізи, перетини), керуючись правилами проекційного зв'язку. Призначення деталей розкривається їх найменуванням, конструкцією, місцем розташування у виробі та іх взаємозв’язком.

ІV операція. З'ясувати принцип роботи виробу (яким чином даний виріб здійснює своє призначення). Для цього необхідно встановити характер взаємодії складових частин виробу в процесі його роботи, а також зовнішній взаємозв'язок з іншими виробами або вузлами. В першу чергу потрібно звернути увагу на рухливі частини виробу. Зовнішній взаємозв'язок визначають за відповідними даними на кресленні і по опису виробу.

V операція. По кресленню продумати процес складання і розбирання виробу. В результаті проведення цих операцій повинне скластися повне уявлення про призначення та принцип роботи виробу.

2.3. Деталювання складального креслення

Деталювання – виконання робочих креслень деталей виробу по складальному кресленню.

Робоче креслення деталі – це конструкторський документ, що містить зображення деталі і необхідну інформацію для її виготовлення і контролю.

Відповідно до ГОСТ 2. 109-73 робочі креслення деталі виконуються згідно з такими вимогами:

1. Креслення повинне мати:

а) необхідну кількість виглядів, розрізів, перерізів, виносних елементів, для того, щоб за ними можна було повністю уявити конструктивну форму деталі. При цьому деталь необхідно так розмістити відносно фронтальної площини проекції, щоб головний вигляд давав найбільш повне уявлення про форму та розміри деталі;

б) розміри з гранічними відхилинями, необхідні для виготовлення та контролю деталей;

в) позначення шорсткості поверхонь;

г) позначення матеріалу деталі;

д) дані про покриття, термообробки;

ж) технічні вимоги.

2. Деталь повинна бути зображена з тими розмірами, позначеннями шорсткості та іншими параметрами, які повинні виконуватись за даним кресленням і з якими вона повинна поступати на складальну дільницю.

Приступаючи до деталювання складального креслення (у даних методичних вказівках розглянуте деталювання запобіжного клапана), потрібно його прочитати дотримуючись тієї послідовності, яка була викладена вище.

Виконання креслень деталей проводиться по операціях. Процес деталювання при цьому складається з двох етапів:

1) підготовчий етап – з'ясування форми деталі, вибір головного зображення, кількості зображень, масштабу креслення (операції І-V, приведені далі);

2) власне виконання креслення деталі (операції VІ-XI).

І операція. Вибрати деталь, для якої складатиметься робоче креслення, визначивши по специфікації її найменування. Починати слід з виконання креслень найбільш значимих деталей.

ІІ операція. Знайти всі зображення деталі на складальному кресленні, з'ясувати її зовнішню і внутрішню форму і визначити габаритні розміри. Ця операція є найбільш важливою. При її виконанні слід розуміти, що не можна правильно виконати креслення деталі, заздалегідь не з'ясувавши вигляду поверхонь, якими обмежені її зовнішня і внутрішня форми. Тому при виконанні цієї операції необхідно дотримуватися наступної послідовності:

а) знайти всі зображення на складальному кресленні, починаючи з того зображення, до якого віднесена полиця з номером позиції даної деталі. При цьому дана деталь уявно як би виділяється від всіх інших. Тому на кресленнях в прикладі деталювання зображення відповідних деталей виділені суцільною основною лінією, тоді як останні показані тонкою;

б) представляючи всі зображення деталі і враховуючи спосіб з'єднання її з іншими виробами, визначити види поверхонь, що обмежують зовнішню і внутрішню форми деталі, і на підставі цього представити її конструкцію;

Приклади оформлення робочих креслень деталей, що входять в клапан запобіжний, наведені на с. 41,44,47,50,53,56.

ІІІ операція. Вибрати головне зображення. Намітити необхідну кількість зображень.

Головний вигляд повинен давати чітку та повну уяву про форму і розміри деталі з найкращим використанням поля рисунка. При виборі головного вигляду слід враховувати положення, яке займає деталь під час обробки її на верстаті або при розміщенні чи роботі в механізмі.

Для деталей, що являють собою співвісні циліндри, які в основному обробляються на токарних верстатах, головний вигляд вибирають так, щоб вісь деталі була горизонтальною. Це такі деталі, як вали, осі, штоки, втулки тощо.

Кількість виглядів має бути мінімальною, але достатньою для того, щоб можна було повністю визначити форму деталі та нанести всі потрібні розміри. Як правило, деталь зображають не менше як у двох виглядах. До типових деталей, що широко використовують в вузлах та пристроях, відносяться вали, гайки, штуцери, кришки. Виняток є деталі, повну уяву про форму яких дає застосування спеціальних знаків і написів (знак діаметра, квадрата , різьби тощо). Такі деталі можна зображати в одній проекції, це прості втулки, вали, штоки, гвинти, пластинки тощо.

ІV операція. Вибір масштабу креслення.

Креслення деталей можуть бути виконані в різних масштабах. Вибір масштабу для кожного креслення обумовлюється габаритами і складністю деталі. Вибрані масштаби повинні відповідати ГОСТ 2.302-68 «Масштаби».

Масштабом називають відношення лінійних розмірів зображення на кресленні до його дійсних розмірів.

Переважно креслення виконують так, щоб розміри зображення й самого предмета були однакові, тобто в масштабі 1:1. Однак залежно від величини й складності предмета, а також вигляду креслення часто доводиться розміри зображення збільшувати або зменшувати у порівнянні з дійсними. У цих випадках будують зображення в масштабі.

Залежно від складності й величини виробів, що зображуються, масштаби, згідно з ГОСТ 2.302 – 68 вибирають із такого ряду:

Масштаби зменшення – 1:2; 1:2,5; 1:4: 1:5; 1:10; 1:15; 1:20; 1:25; 1:40;

1:50; 1:75; 1:100; 1:200; 1:400; 1:500; 1:800; 1:1000.

Дійсна величина – 1:1.

Масштаби збільшення – 2:1; 2,5:1; 4:1; 5:1; 10:1; 20:1; 40:1; 50:1; 100:1. Масштаб, який вказують у графі, що має заголовок «Масштаби» (в основному написі, в таблицях), позначають: 1:1; 1:2; 2:1 і т. д. На полі креслення масштаб указують у дужках поряд із умовним позначенням зображення. Наприклад: А-А (2:1); Б1 (5:1); В (1:4).

V операція. Вибрати згідно ГОСТ 2.301-68 необхідний формат аркуша для креслення даної деталі.

Креслення й інші конструкторські документи виконують на форматах, визначених ГОСТ 2.301-68. Формати аркушів креслень визначають розміри зовнішньої рамки, яку викреслюють суцільною тонкою
лінією (рис. 2.1).

Рис. 2.1

Основні формати та їх позначення подані в табл. 2.1. - Розміри основних форматів

Таблиця 2.1

Позначення формату	А0	А1	А2	А3	А4
Розміри сторін формату, мм	841х1189	594х841	420х594	297х420	210х297

За необхідності допускається використання формату А5 з розмірами сторін 148х210 мм.

Площа формату А0 дорівнює 1м2. Кожен наступний формат меншого розміру одержують діленням навпіл попереднього формату паралельно його короткій стороні.

VІ операція. Побудова зобрабраженя деталі.

Приступити до побудови зображень даної деталі тонкими лініями, чітко дотримуючи ГОСТ 2.305-68. Слід зазначити, що головне зображення окремої деталі може і не збігатися з розташуванням цієї деталі на головному зображенні складального креслення.

VІІ операція. Нанесення розмірів (ГОСТ 2.307-68).

Нанесення розмірів на кресленні – одна з найважливіших і відповідальних стадій його виконання. Виконують її згідно з такими основними вимогами ГОСТ – 2.307-68:

Кожен розмір наносять на кресленні тільки один раз. Повторювати розміри на зображеннях або при нанесенні написів не дозволяється.
Загальна кількість розмірів повинна бути мінімальною, але достатньою для того, щоб за цим кресленням можна було виготовити виріб і проконтролювати якість його виготовлення.
Незалежно від масштабу на кресленні завжди проставляють дійсні розміри в міліметрах без позначення одиниці вимірювання.
Розмірні лінії з обох кінців обмежують стрілками, що своїми кінцями впираються до відповідної лінії, яка є межею вимірювання (виносні, осьові, контурні) (рис. 2.2). Їх переважно наносять поза контуром зображення. Величина стрілок розмірних ліній залежить від товщини лінії видимого контуру (рис. 2.3). На навчальних кресленнях розмірні стрілки рекомендується наносити довжиною 5…7 мм.
Мінімальна відстань між паралельними розмірними лініями – 7-10 мм, а між розмірною і лінією контуру – 10 мм (рис. 2.2).
Виносні лінії є допоміжними. Їх проводять від межі вимірювання перпендикулярно прямолінійному відрізку елемента деталі, розмір якого наносять. Виносні лінії повинні виходити за кінці стрілок або засічок на 1…5 мм (рис. 2.2).
Лінії контуру, осьові, центрові й виносні не можна використовувати в якості розмірних ліній. Осьові і центрові лінії можуть бути використані як виносні. Для цього їх необхідно продовжити (рис. 2.2). Водночас не рекомендується допускати перетину розмірних і виносних ліній.
Розмірні числа лінійних розмірів при різному нахилі розмірних ліній розміщують так, як зображено на рис. 2.4. Якщо необхідно вказати розмір у заштрихованій зоні, то розмірне число наносять на поличці – виносці (рис. 2.4).
Стрілки на діаметрі кола або радіусі дуги повинні бути поверненими до лінії кола чи дуги. Розмірні лінії радіусів і діаметрів, нанесених на колах, не повинні займати горизонтального і вертикального положень чи співпадати з центровими лініями.

Рис. 2.2

Рис. 2.3

Розмірні числа для радіусів необхідно доповнювати позначенням на взірець R12, де висота букви дорівнює висоті цифри. Розмірні числа діаметрів доповнюють умовним знаком Ø, який проставляють перед розмірним числом на взірець Ø15 (рис. 2.2).

Рис. 2.4

Якщо при нанесенні розмірного числа не вистачає місця між розмірними стрілками, його наносять, як це зображено на рис. 2.6, розміщуючи по можливості число з правого боку.

Рис. 2.5

Якщо при нанесенні розмірного числа не вистачає місця для стрілок, їх можна проставляти із зовнішнього боку або можна замінити засічками, які наносять під кутом 45° до розмірної лінії за ходом напису, або чітко нанесеними точками (рис. 2.7).

Рис. 2.6

Конічні фаски, виконані на кінцях циліндричних деталей під кутом 45°, позначають як добуток величини катета на його кут: 2х45°. Якщо на кресленні даної деталі є кілька однакових конічних фасок, то їх позначають як 2 фаски 2х45°(рис. 2.7). При інших кутах виконання фаски її вказують так, як це зображено на рис. 2.7в, тобто окремо вказують розмір катета і розмір кута.

Рис. 2.7

При нанесенні розмірів використовують також інші знаки та умовності, які дозволяють скоротити кількість зображень і розмірів.
Розміри проставляють за принципом «незамкненого ланцюга», за винятком будівельних креслень. Замкнений ланцюг допускається, якщо один із розмірів вказується як довідковий. Цей розмір позначають зірочкою (*), а в технічних вимогах записують: «Розмір для довідок» (рис. 2.7б).
Над паралельними або концентричними розмірними лініями розмірні числа розміщують у шаховому порядку (рис. 2.8).

Рис. 2.8

Коли не вистачає місця для стрілки через близьке розміщення контурної лінії, останню можна розривати (рис. 2.9).

Рис. 2.9

Розміри кута, хорди та дуги кола наносять так, як це зображено на рис. 2.10. Кутові розміри наносять так, як це зображено на рис. 2.11. При цьому для кутів малих розмірів розмірні числа розміщують на поличках ліній-виносок у будь-якій зоні.

Рис. 2.10 Рис. 2.11

Якщо потрібно нанести координати вершини кута заокруглення або центр дуги заокруглення, то виносні лінії проводять від точки перетину сторін кута заокруглення або від центра дуги заокруглення (рис. 2.12).

Рис. 2.12

Якщо вигляд або розріз симетричного предмета або окремих симетрично розміщених елементів зображують тільки до осі симетрії або з обривом, то розмірні лінії, які відносяться до цих елементів, проводять з обривом і обрив розмірної лінії виконують за віссю або за лінією обриву предмета (рис. 2.13,а).

Розмірні лінії можна проводити з обривом і при зображенні розміру діаметрів кола незалежно від того, зображено коло цілком чи частково, при цьому обрив розмірної лінії виконують за центром кола (рис. 2.13,б).

Рис. 2.13

При зображенні виробу з розривом розмірну лінію не розривають (рис. 2.14).
Розмірні числа неможна розділяти або перетинати будь-якими лініями креслення. Не допускається розривати лінію контуру при нанесенні розмірного числа та наносити розмірні числа в місцях перетину розмірних, осьових або центрових ліній. Осьові, центрові лінії та лінії штриховки допускається розривати (рис. 2.15).

Рис. 2.14 Рис. 2.15

Якщо при нанесенні розміру радіуса дуги кола необхідно нанести розмір, який визначає положення її центра, то його зображують у вигляді перетину центрових або виносних ліній, причому при великій величині радіуса центр дозволяється наближувати до дуги. В цьому випадку розмірну лінію радіуса зображують з зламом під кутом 90(рис. 2.16).

Рис. 2.16

При співпаданні центрів кількох радіусів їх розмірні лінії можна не доводити до центра, крім крайніх (рис. 2.17).

Рис. 2.17

Розміри діаметрів виробу складної конфігурації можна наносити так, як зображено на рис. 2.18. У випадках, коли сферу важко відрізнити від інших поверхонь, наносять слово «Сфера» або знак згідно з рис. 2.19. Діаметр знака сфери дорівнює розміру розмірних чисел на кресленні.

Рис. 2.18

Рис. 2.19

Розмір квадрата наносять так, як зображено на рис. 2.20. Висота знака “квадрат” дорівнює висоті цифр розмірних чисел на кресленні.

Рис. 2.20 Рис. 2.21

Якщо креслення містить одне зображення деталі, то розмір її товщини або довжини наносять так, як це зображено на рис. 2.21 та рис. 2.22.

Рис. 2.22

Розміри виробу завжди наносять номінальні, незалежно від масштабу зображення. Якщо елемент зображено з відхиленням від масштабу, то розмірне число підкреслюють (рис. 2.23). Це правило не поширюється на випадки, коли деякі елементи зображення важко викреслити або бажано збільшити їх зорове сприйняття, а також при зображенні в масштабі 1:1 тонких пластин, прокладок, шайб.

Рис. 2.23

Розмірні лінії бажано наносити поза контуром зображення, в міру можливості розміщуючи внутрішні та зовнішні розміри деталі з різних боків зображення (рис. 2.24). Але розміри можна нанести і в середині контуру зображення, якщо креслення від цього не втрачає зрозумілості.

Рис. 2.24

Нанесення розмірів на невидимому контурі дозволяється у тих випадках, коли це дозволяє відмовитися від викреслення додаткового зображення (рис. 2.25).

Рис. 2.25

Для того, щоб вірно нанести розміри, необхідно спочатку вибрати бази для їх відліку.

Розмірні бази – це опорні оброблені поверхні деталі або геометричні осі основних її елементів, відносно яких визначають положення інших поверхонь, ліній або точок. При цьому враховують призначення деталі в машині або вузлі. Згідно з ГОСТ 21495-76 бази поділяють на конструкторські (основні та допоміжні), технологічні та вимірювальні.

Конструкторські бази є координатними площинами, які дозволяють точно визначити положення у виробі будь-якої складальної одиниці або деталі.

Технологічна база визначає положення заготовки або виробу при їх виготовленні або ремонті.

Вимірювальна база визначає відносне положення заготовки або виробу та засобів вимірювання.

Розміри деяких елементів деталі необхідно визначати з допомогою специфікації (наприклад, розмір різьби деталей, що з'єднуються, діаметр отвору під болтове з'єднання, діаметр вала під підшипником і т.ін.). Прикладом такого типу розмірів є різьбові отвори. Розміри деталей визначають безпосередньо виміром по кресленню завдання з врахуванням масштабу зображення.

Слід зазначити, що не усі розміри знімають із складального креслення, а для їх визначення користуються таблицями. До таких розмірів можна віднести розміри шпонкових пазів, прохідних отворів для кріпильних деталей, виходи для різального інструмента і т.ін.

VІІІ операція. Нанести штрихування відповідно ГОСТ 2.306-68.

Матеріал, із якого має бути виготовлений виріб, вказують відповідним чином у рамці основного напису креслення. Для зручності користування кресленням у перерізах (у тому числі й ті, які входять до складу розрізів) наносять графічні позначення матеріалів, які характеризують матеріал тільки в загальних рисах (рис. 2.27а).

Паралельні лінії штриховок наносять під кутом 45 до лінії рамки креслення (рис. 2.26) або до осі виносного чи накладного перерізів. Відстань між лініями – 1…10 мм залежно від площі перерізу (для навчальних креслень рекомендується 2…3мм). Вона повинна бути однаковою на всіх перерізах, які стосуються даної деталі і які виконані в одному і тому ж масштабі.

Рис. 2.26

Рис. 2.27

1. Метали і тверді сплави

2. Неметалічні матеріали

Рис. 2.27а

При співпаданні напряму ліній штриховки з контурними або осьовими лініями взамін кута нахилу штриховки 45° використовують кут 30° або 60° (рис. 2.27).

Штриховку суміжних перерізів наносять для одного перерізу вправо, а для іншого – вліво, або ж змінюють крок штриховки. Використовують також зсув ліній штриховки.

Вузькі площини перерізів, ширина яких на кресленні не перевищує 2 мм, дозволяється зачорнювати.

ІХ операція. Спрощено нанести шорсткість поверхонь.

На кресленнях деталей позначення шорсткості поверхонь наноситься відповідно до ГОСТ 2.309-73 «Обозначение шероховатости поверхностей», а покриття і термообробки за ГОСТ 2.310-68 «Нанесение на чертежах обозначений покрытий, термической и других видов обработок».

Шорсткістю поверхні називають сліди, нерівності у вигляді западин і виступів, які залишаються на оброблюваній поверхні від різальних інструментів (різців, фрез, шліфувальних кругів тощо).

Величину шорсткості вибирають для кожної поверхні деталі в залежності від конкретних конструктивних, технологічних та естетичних вимог. Для оцінювання шорсткості поверхні ГОСТ 2789-73 встановлює шість параметрів шорсткості, серед яких переважно використовуються –середнє арифметичне відхилення Rа в межах базової довжини. Висота нерівностей Rz по десяти точкам. Це сума середніх абсолютних значень висоти п´яти найбільших виступів та глибини п´яти найбільших западин профілю в межах базової довжини.

При виконанні цього завдання шорсткість поверхонь курсанти визначають спрощено. Для позначення шорсткості поверхонь вводяться знаки, які передбачені ГОСТ 2.309-73:

- для позначення шорсткості поверхні, вид обробки яких конструктором не встановлений;

- для позначення шорсткості поверхні, яка утворена з видаленням шару матеріалу;

- для позначення шорсткості поверхні, яка утворена без видалення шару матеріалу.

Знаки шорсткості повинні торкатися відповідної виносної або контурної лінії, їх рекомендують ставити безпосередньо на поверхню або по можливості ближче до розмірних ліній.

Коли немає місця на виносних чи контурних лініях, позначення знака шорсткості слід наносити на поличках ліній-виносок (рис. 2.28).

Рис. 2.28

Позначення шорсткості частин однієї і тієї ж поверхні або поверхонь елементів деталей, що повторюються (отворів, зубців тощо) наносять на зображенні лише один раз.

Коли всі поверхні деталі мають бути однакової шорсткості, то знак ставлять не на поверхні деталі, а показують оди раз у правому верхньому куті поля креслення. Висота цього знака більша (в 1,5…3 рази), ніж знаків, які наносять на зображенні деталі. Його разом із цифрою, що показує значення шорсткості поверхні, розміщують на відстані 5 – 10 мм від рамки креслення.

Таблиця 2.2

Рекомендовані параметри шорсткості Ra: 50; 25; 12,5; 6,3; 3,2; 1,6; 0,8; 0,4; 0,2; 0,1; 0,05.

Х операція. Позначення матеріалу.

Матеріали, які використовуються в машинобудуванні, поділяються на дві основні групи: металеві та неметалеві. Серед металевих матеріалів найбільш поширені сталь, чавун, бронза, латунь, алюмінієві сплави, з неметалевих – пластмаси, гума, картон.

Від правильного вибору матеріалу для складових частин механізму залежить його якість, надійність, вартість.

Крім цього, розвиток нових сучасних технологій вимагає створення все нових і нових видів матеріалів, які задовольняють певні умови щодо міцності, в’язкості, тепло-, жаро-, холодо-, морозо-, корозійної стійкості та інші.

Нижче наводяться короткі відомості про матеріали.

Матеріал, що використовується для виготовлення деталі, вказується у відповідній графі основного напису умовним позначенням, встановленим стандартом для цього матеріалу.

Умовні позначення, що характеризують лише якість матеріалу повинні містити згідно ГОСТ 2.109-73:

- найменування матеріалу (якщо найменування матеріалу входить в марку, то воно не записується);

- марку матеріалу;

- номер стандарту, в якому міститься повна характеристика вказаної марки матеріалу.

Наприклад:

Сірий чавун СЧ18 ГОСТ 1412-859

Ковкий чавун КЧ 35-10 ГОСТ 1215-85

Сталь Ст 3 ГОСТ 380-88;

Сталь 45 ГОСТ 1050-88;

Сталь 30ХНЗА ГОСТ 4543-71;

Алюмінієві ливарні сплави АЛ2 ГОСТ 2685-75;

Бронзи олов'яні ливарні БрОЦСН З-7-5-1 ГОСТ 613-79;

Пресматеріал АГ-4-В ГОСТ 204307-75.

Умовні позначення, що характеризують якісну характеристику матеріалу і характеристику профілю містять:

- найменування сортового матеріалу;

- розмірну і якісну характеристику профілю;

- номер ГОСТу, в якому викладені всі вимоги до цього профілю.

ХІ операція. Перевірити креслення, внести необхідні виправлення.

Закінчивши креслення однієї деталі, в тій же послідовності приступити до виконання креслення іншої деталі.

2.4. Особливості зображення деяких конструктивних елементів деталі

Кожна машина, апарат або двигун складається з окремих деталей. Частини деталі, що мають певне призначення, називаються елементами деталі, це – різьба, фаска, ребро, паз, лиска тощо .

Нижче наводяться приклади з найбільш розповсюдженими в маши-нобудуванні елементами деталі (рис. 2.29).

Галтель – криволінійна поверхня плавного переходу від меншого перерізу вала до більшого.

Буртик – кільцеве потовщення вала, яке складає з ним одне ціле.

Шліц – паз у вигляді прорізі або канавки на валах і в колесах для виконання шліцьового з'єднання, а також прорізи на головках гвинтів та шурупів.

Фаска – скошена кромка циліндричного стержня, бруска, плити.

Лиска – площина, яка утворюється при фрезеруванні циліндричної поверхні.

Проточка – місце для виходу різального інструменту (різця,шліфувального круга).

Торець – поперечна грань предмета.

Прорізь – заглибина в чому- небудь, зроблена різельним інструментом.

Шпонкова канава – місце під шпонку.

Рис. 2.29

2.5. Умовності і спрощення на складальному кресленні

При кресленні зображень необхідно мати на увазі, що на складальному кресленні виробу широко застосовуються умовності і спрощення у зображенні деяких конструктивних елементів деталі. (рис. 2.30, 2.31)

1. Фаски, галтелі, скруглення, проточки, накатку, насічки, дрібні виступи і западини не показують.

2. Припускається не показувати зазори між стержнем й отвором.

3. Збіг різьби і конусний кінець глухого отвору на складальних кресленнях як правило не зображують. На кресленні деталі ці елементи необхідно зображувати такими, якими вони є насправді.

4. Якщо потрібно показати складові частини виробу, закриті кришками, щитами, кожухами, перегородками тощо, то допускається їх не зображати. При цьому на рисунку слід робити написи за типом: кришка не показана. Допускається не показувати видимі частини виробів та їх елементи, розміщені за пружиною або частково закриті деталями, розміщеними спереду.

При виконанні креслень зубчастих коліс, шліцевих валів і втулок, пружин і т. ін. необхідно керуватися збірником стандартів «Правила выполнения чертежей различных деталей» (ГОСТ 2.401-68 - ГОСТ 2.422 - 70).

Рис. 2.30

Рис. 2.31

2.6. Технічні вимоги

Креслення деталі можуть містити: текстову частину, що складається з технічних вимог і технічних характеристик; написи; таблиці з розмірами та іншими параметрами і т. ін.. Рекомендується виконувати відповідно до ГОСТ 2.316-68 «Правила нанесения на чертежах надписей, технических требований и таблиц».

2.7. Основний напис і додаткова графа

Основний напис креслення і додаткова графа виконуються відповідно до вимог ГОСТ 2.104-68 і ГОСТ 2.109-68.

Кожен графічний конструкторський документ креслення повинен мати основний напис (ГОСТ 2.104-68) та додаткові графи, що містять текстові відомості про зображення, підписи розробника та тих, які перевіряють, контролюють, затверджують.

Основний напис незалежно від положення сторін формату завжди слід розташовувати в правому нижньому куту формату. На аркуші формату А4 основний напис розташовують вздовж короткої сторони рамки креслення, що дорівнює довжині основного напису (185 мм). Розташування основних записів та додаткових граф з відповідною товщиною ліній (суцільними та тонкими) показано на на рис. 2.32.

Рис. 2.32

2.8. Номера позицій

Всі вироби, що входять у складальне креслення, номерують згідно з номером позиції, якій зазначено в специфікації, тобто спочатку заповнюють специфікацію, а потім переносять на складальне креслення.

Номери позицій проставляють на полицях-виносках, які креслять суцільними тонкими лініями, що закінчуються на зображенні вироба /деталі/ крапкою. Розташовують номери позицій параллельно основному напису креслення за межами зображення, згруповуючи в рядок або стовбчик на одній лінії.

Номера позицій проставляють на кресленні один раз. Розмір шрифта на полицях-виносках треба брати на 1-2 номери креслярського шрифта більше того, що використовують для розмірних чисел. Лінії - виноски не повинні перетинатися між собою і з розмірними лініями, і не бути паралельними лініям штриховки в розрізах та перерізах. Дозволяється проводити загальну лінію полиці-виноски з вертикальним розміщенням номерів позицій для групи стандартних кріпильних деталей (болт, гайка, гвинт, шайба, шпилька), що відносяться до одного й того ж місця кріплення.

2.9. Специфікація

Специфікація – це конструкторський документ, що визначає склад складальної одиниці, комплексу або комплекту і необхідний для комплектування, виготовлення конструкторських документів і для запуску виробу у виробництво.

Складають специфікацію (ГОСТ 2.108-68) на кожну одиницю на окремих аркушах формату А4. Для першого аркуш специфікації використовують форму №2 (рис. 2.33).

В загальному випадку специфікація складається з цілого ряду розділів:

1) документація;

2) комплекси;

3) складальні одиниці;

4) деталі;

5) стандартні вироби;

6) інші вироби;

7) матеріали;

8) комплекти.

Найменування кожного розділу вказують у вигляді заголовка в графі «Найменування» та підкреслюють. На навчальних кресленнях найчастіше зустрічаються розділи 1), 3), 4), 5), 6) та 7).

У розділ «Документація» вносять документи, що складають основний комплект конструкторських документів на специфікований виріб, крім його специфікації. Документи записують у послідовності, зазначеній в ГОСТ 2.102-68.
У розділ «Складальні одиниці» вносять складальні одиниці, що безпосередньо входять у специфікований виріб. На них складають самостійні складальні креслення зі своєю специфікацією.

У розділ «Деталі» записують нестандартні деталі, що безпосередньо входять у виріб. Запис виконується за абеткою проходження початкових знаків (букв) індексів організацій-розроблювачів і далі в порядку зростання цифр, що входять у позначення.

У розділі «Стандартні вироби» записують вироби, застосовані за державними (ДСТУ), міжнародними (ГОСТ), галузевими стандартами та стандартами підприємств. У межах кожної категорії стандартів запис роблять по групах виробів, об’єднаних функціональним призначеням (наприклад, підшипники, кріпильні вироби, електротехнічні вироби тощо), у межах кожної групи – за абеткою найменувань виробів, у межах кожного найменування – у порядку зростання позначень стандартів, а в межах кожного позначення стандарту – у порядку зростання основних параметрів або розмірів виробів. Наприклад, групи кріпильних виробів записують у специфікацію в такій послідовності: 1) болти; 2) гвинти; 3) гайки; 4) шайби; 5) шпильки тощо. У межах найменування болти, наприклад, записують у порядку зростання номерів їхніх стандартів, а в межах одного і ого ж номера стандарту – у порядку зростання значень діаметрів і довжин болтів.

До розділу «Матеріали» вносять тільки матеріали, які безпосередньо входять в специфікований виріб. Записують їх у такій послідовності: 1) чорні метали; 2) кольорові метали; 3) пластмаси; 4) паперові та текстильні матеріали; 5) гумові, шкіряні матеріали; 6) лаки і фарби тощо.

В специфікацію не записують такі матеріали, як, наприклад, лаки, фарби, клей, мастило, припій, електроди тощо, кількість яких визначається не конструктором, а технологом. Рекомендації щодо застосування таких матеріалів дають у технічних вимогах креслення.

Рис. 2.33

Розглянемо, як заповнюють графи специфікації.

В графі «Формат» вказують розмір формату, на якому виконане креслення деталі або інший конструкторський документ. Графу незаповнюють для розділів «Стандартні вироби», «Інші вироби» та«Матеріали». Для деталей, на які не випущені креслення, у графі вказують: «БК», що означає «без креслення».

В графі «Зона» вказують позначення зони, в якій знаходиться номер позиції складової частини виробу. Графи заповнюють у тому випадку, якщо креслення розділене на зони.

В графі «Позиція» вказують порядкові номери складових частин виробу в послідовності запису їх до специфікації. Дл розділів «Документація» та «Комплекти» графу не заповнюють.

В графі «Позначення» вказують позначення конструкторського документа. Не заповнюють цю графу для розділів «Стандартні вироби», «Інші вироби» та «Матеріали».

В графі «Найменування» вказують:

а) для документів, що входять в основний комплект документів специфікованого виробу – тільки їхнє найменування, наприклад: «Складальне креслення», «Схема», «Технічні умови» тощо;

б) для складальних одиниць і деталей їх найменування відповідно до основного напису на кресленнях цих виробів. Для деталей, на які не випущені креслення, вказують найменування, матеріал, а також розміри, необхідні для їхнього виготовлення;

в) для стандартних виробів і матеріалів – їх найменування та умовні позначення відповідно до стандартів або технічних умов.

В графі «Кількість» вказують кількість складових частин, що входять в один виріб, а для матеріалів – кількість матеріалу на один виріб із зазначенням одиниці вимірювання.

В графі «Примітка» вказують додаткові відомості, що відносяться до виробів, документів, матеріалів, внесених у специфікацію. Після кожного розділу специфікації залишають кілька вільних рядків.

3. ПРИКЛАД ВИКОНАННЯ КРЕСЛЕННЯ ДЕТАЛІ ЗА СКЛАДАЛЬНИМ КРЕСЛЕННЯМ

У даних методичних вказівках розглянуто приклад деталювання запобіжного клапана. Загальний вигляд запобіжного клапана приведено на рис. 3.1.

Запобіжний клапан встановлюється в трубопроводах, в системах управління і регулювання для скидання надлишкового тиску рідин або пари. Клапан регулюють на певний тиск гвинтом поз. 4, який фіксується гайкою поз. 8. При збільшенні тиску вище норми рідина або пар тиснуть на клапан поз. 6, який, стискаючи пружину поз. 7, переміщується вліво. При цьому рідина або пар виходять через отвори корпусу поз. 1. При падінні тиску рідини або пари пружина переміщує клапан в початкове положення. Для забезпечення тісної герметичності поверхня клапана притирається до сідла поз. 2.

Рис. 3.1

На рис. 3.2 наведено складальне креслення запобіжного клапана, деталювання якого необхідно виконати, а на рис. 3.3 – специфікація.

Рис. 3.2

ормат

зона

Поз.

Позначення

Найменування

Кiл-ть

Примiт- ка

Документація

КП.00. СК

Складальне креслення

Деталі

КП.00. 01

Корпус

КП.00. 02

Сідло

КП.00. 03

Гайка

КП.00. 04

Гвинт

КП.00. 01

Опора

КП.00. 01

Клапан

КП.00. 01

Пружина

Стандартні вироби

Гайка 2М24

ГОСТ 5915-70

Из

Лист

№ докум

Пiдп

Дата

Розроб.

Ротов М.О.

Запобіжний клапан

Лiт

Лист

Листiв

Перев.

Корх М.В.

НУ «ОМА»

Н.контр.

Затвер.

Рис. 3.3

Перед виконанням робочих креслень необхідно вивчити видане складальне креслення і специфікацію. В результаті вивчення креслення встановити конструктивні форми усіх деталей, їх конструктивні особливості, визначити кількість необхідних зображень і їх масштаб.

3.1. Виконання робочого креслення корпусу.

Деталювання складального креслення починаємо з корпусу. На рис. 3.4 приведена трьохмірна модель корпусу. На рис. 3.5 на трьох видах потовщеними лініями виокремлені контури корпусу. В основі форми - порожнистий циліндр з дном, в якому є циліндричний отвір з метричної різьбою для приєднання сідла. З протилежного боку циліндра є «шийка» з внутрішнім різьбленням для гвинта. На бічній поверхні циліндра є чотири симетрично розташованих паза округлої форми.

Для корпусу досить одного виду з горизонтальним розташуванням осі (рис. 3.6). На головному вигляді для корпуса (як полого тіла обертання) поєднуємо половину виду з половиною розрізу. Доцільно зберегти масштаб зображення, прийнятий на загальному вигляді, тобто масштаб 1:2.

Рис.3.4

Рис. 3.5

Рис. 3.6

3.2. Виконання робочого креслення сідла.

Після виконання деталювання корпусу переходимо до виконання робочего креслення сідла. Тривимірна модель сідла приведена на рис. 3.7. Сідло представляє собою порожній циліндр із шестигранною поверхнею, розташованою приблизно посередині довжини циліндра і призначеною для загвинчування сідла гайковим ключем. На обох кінцях сідла нарізана метрична різьба один кінець сідла угвинчується в корпус (що сполучаються розміри М80х4), а на іншій нагвинчується гайка. Внутрішнє циліндричний отвір переходить в конічний для посадки клапана. На рис. 3.8 наведено складальне креслення з виділеним зображенням сідла (поз. 2).

В якості головного зображення для сідла (як тіла обертання з внутрішньою порожниною) вибираємо поєднання половини вигляду з половиною розрізу з горизонтальним розташуванням осі обертання. На головному вигляді зображення маємо різьбленням під гайку наліво, щоб на вигляді зліва виявити розміри шестикутника і, зокрема, розмір «під ключ». На кресленні в якості виносного елемента показуємо проточку для виходу метричної різьби. Зберігаємо масштаб зображення, прийнятий на загальному вигляді, тобто масштаб 1:2. Креслення сідла наведено на рис. 3.9.

Рис. 3.7

Рис. 3.8

Рис. 3.9

3.3. Виконання робочого креслення гайки.

Приступаємо до виконання робочого креслення гайки (поз. 3). Тривимірна модель гайки приведена на рис. 3.10. Гайка є шестигранник з внутрішнім різьбленням, навертається на сідло (сполучених розмірів М80х4). На верхньому підставі шестикутника є наскрізний отвір. На рис. 3.11 наведено складальне креслення з виділеним зображенням гайки (поз. 3). Креслення гайки наведено на рис. 3.12.

Рис. 3.10

Рис. 3.11

Рис. 3.12

3.4. Виконання робочого креслення гвинта.

Виконаємо робоче креслення гвинта (поз. 4). Тривимірна модель гвинта приведена на рис. 3.13. Гвинт є тіло обертання, що складається з циліндрів двох діаметрів, на поверхнях яких нарізана різьба (М30 для вгвинчування в корпус і М24 для навинчення фіксує гайку). Кінець гвинта більшого діаметру закінчується частиною сферичної поверхні, на протилежному боці оброблена частина з квадратним перетином «під ключ». На рис. 3.14 наведено складальне креслення з виділеним зображенням гвинта (поз. 4).

Для гвинта досить одного виду з горизонтальним розташуванням осі і розрізу за місцем установки ключа. Зберігаємо масштаб зображення, прийнятий на загальному вигляді, тобто масштаб 1:2. Креслення гвинта наведено на рис. 3.15.

Рис. 3.13

Рис. 3.14

Рис. 3.15

3.5. Виконання робочого креслення опори.

Приступаємо до виконання робочого креслення опори (поз. 5). Трьохмірна модель опори приведена на рис. 3.16. Опора являє собою тіло обертання, що складається з порожнистих циліндрів, розділених диском для опори пружини. На рис. 3.17 наведено складальне креслення з виділеним зображенням опори (поз. 5).

Для опори досить однієї проекції, а саме фронтального розрізу з горизонтальним розташуванням осі обертання. Так як деталь невелика, масштаб зображення збільшуємо в два рази, тобто деталь зображуємо в масштабі 1:1. Креслення опори наведено на рис. 3.18.

Рис. 3.16

Рис. 3.17

Рис. 3.18

3.6. Виконання робочого креслення клапана.

Переходимо до деталювання клапана. Тривимірна модель клапана приведена на рис. 3.19. Клапан являє собою тіло обертання, що складається з полого циліндра з чотирма симетрично розташованими на бічній поверхні циліндричними отворами, що переходить в конічну частину, яка упирається в сідло (поз. 2). Конічна частина закінчується диском для опори пружини, розташованими приблизно посередині довжини деталі, і циліндричною частиною з конічним поглибленням, що служить направляючою для пружини. На рис. 3.20 наведено складальне креслення з виділеним зображенням клапана (поз. 6).

Як зображення для клапана (як тіла обертання з внутрішньої порожниною і отворами) вибираємо фронтальний розріз з горизонтальним розташуванням осі обертання. Так як деталь невелика, масштаб зображення збільшуємо в два рази, тобто деталь зображуємо в масштабі 1:1. Креслення клапана наведено на рис. 3.21.

Рис. 3.19

Рис. 3.20

Рис. 3.21

4. ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Що означає прочитати складальне креслення?

2. Чи треба виконувати креслення стандартних деталей, що входять до виробу?

3. Який порядок виконання креслення деталі за складальним кресленням виробу?

4. Як вибирається головне зображення деталі на її кресленні?

5. Чому головне зображення на кресленні деталі не завжди співпадає з головним зображенням на складальному кресленні?

6. Які вимоги висуваються до вибору зображення деталі на робочому кресленні?

7. Що таке технологічні, конструктивні бази деталі?

8. Що таке "спряжувані" розміри? Які розміри називають довідковими та як їх наносять на кресленні?

9. Які умовності і спрощення на складальному кресленні виробу слід враховувати при виконанні креслення деталей?

10. Якими знаками позначають шорсткість поверхні деталі?

11. Як визначають шорсткість поверхонь при деталюванні?

12. Яка інформація, необхідна для правильного виконання робочого

креслення деталі міститься в специфікації?

ЛІТЕРАТУРА

1. Аскарин П. В. Чертежи для деталирования. Учеб. пособ. для сред. спец. уч. зав. – М.: Машиностроение, 1978. – 59 с.

2. Боголюбов С. К. Индивидуальные задания по курсу черчения. – М.: Высш. шк., 1989. – 368 с.

3. Інженерна графіка: Довідник (В. М. Богданов, А. П. Верхола), Б. Д. Коваленко; за ред. А. П. Верхоли. – К.: Техніка, 2001. – 268 с.

6. Інженерна графіка: креслення, комп’ютерна графіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (А. П. Верхола, Б. В. Коваленко, В. М. Богданов; за ред. А. П. Верхоли. – К.: Каравела, 2005. – 304 с.

7. Михайленко В. Є., Ванін В. В., Ковальов С. М. Інженерна графіка: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти 1 -2 рівнів акредитації. – К.: Каравела, 2002. – 284 с.

8. Михайленко В. Є., Ванін В. В., Ковальов С. М. Інженерна графіка: Підручник. – 3-є вид. – К.: Каравела, 2003. – 288 с.

9. Корх М.В., Нарисна геометрія та інженерна графіка. Навчальний посібник. - Одесса: НУ ОМА, 2017, - 128 с.

10. Корх М.В, Опришко М.О., Методичні вказівки по виконанню розрахунково графічної роботи з нарисної геометрії та інженерної графіки, - Одесса: ОНМА, 2013. - 36 с.

Навчальне видання

ЧИТАННЯ І ДЕТАЛЮВАННЯ СКЛАДАЛЬНОГО КРЕСЛЕННЯ

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДЛЯ ВИКОНАННЯ РОЗРАХУНКОВО-ГРАФІЧНОЇ РОБОТИ

З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «НАРИСНА ГЕОМЕТРІЯ ТА ІНЖЕНЕРНА ГРАФІКА»

Укладач Корх Майя Володимирівна

Підп. до друку

Формат 60х84/16. Папір офсет. Ум. друк. арк.

Тираж 100 пр. Зам. №

НУ «ОМА», центр «Видавінформ»

65029, м. Одеса, Дідріхсона,8, корп.7

Свідоцтво ДК №1292 від 20.03.2003

Тел./факс:(0482)34-14-12

publish@ma/odessa.ua

docx

Завантажити

Зберегти на потім

Додав(-ла)

Корх Майя Володимирівна

Пов’язані теми

Креслення, Методичні рекомендації

Додано

15 травня 2020

Переглядів

7340

Оцінка розробки

Відгуки відсутні

Читання та деталювання складального креслення

2.4. Особливості зображення деяких конструктивних елементів деталі…….

3.1. Виконання робочого креслення корпусу…………………………………..

3.2. Виконання робочого креслення сідла……………………………………...

3.3. Виконання робочого креслення гайки……………………………………..

3.4. Виконання робочого креслення гвинта……………………………………

3.5. Виконання робочого креслення опори…………………………………….

3.6. Виконання робочого креслення клапана…………………………………..

2.4. Особливості зображення деяких конструктивних елементів деталі

Нижче наводяться приклади з найбільш розповсюдженими в маши-нобудуванні елементами деталі (рис. 2.29).

Галтель – криволінійна поверхня плавного переходу від меншого перерізу вала до більшого.

Буртик – кільцеве потовщення вала, яке складає з ним одне ціле.

Шліц – паз у вигляді прорізі або канавки на валах і в колесах для виконання шліцьового з'єднання, а також прорізи на головках гвинтів та шурупів.

Фаска – скошена кромка циліндричного стержня, бруска, плити.

Лиска – площина, яка утворюється при фрезеруванні циліндричної поверхні.

Рис. 2.29

Розглянемо, як заповнюють графи специфікації.

В графі «Позначення» вказують позначення конструкторського документа. Не заповнюють цю графу для розділів «Стандартні вироби», «Інші вироби» та «Матеріали».

В графі «Найменування» вказують:

в) для стандартних виробів і матеріалів – їх найменування та умовні позначення відповідно до стандартів або технічних умов.

Документація

Складальне креслення

Опора

Гайка 2М24

Из

Лист

Листiв