Чорнобиль не має минулого часу (Сценарій години спілкування)

Чорнобиль не має минулого       часу

(Сценарій  години спілкування)

Ведуча: Світе тихий, краю милий, моя Україно!

За що тебе сплюндровано, за що, мамо, гинеш?

Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась?

Чи ти діточок невинних звичаю не вчила?

 Молилася...

Ведучий:

26 квітня 1986 року...

В історії нашого народу чимало скорботних дат, спогадів, які пронизують серце гострим болем. Одна з них – 26 квітня, коли над квітучим Поліссям здійнявся в нічне небо зловісний вогонь радіаційного вибуху. У 2011 році годинник життя відраховує 25 років Чорнобильської катастрофи. Чорною плямою стала на нашій блакитній планеті трагедія Чорнобиля. Ця біда назавжди залишиться у пам’яті людей, як застереження того, що науково-технічний прогрес може приносити і гіркі плоди. Людство ще не знало техногенно-екологічної катастрофи таких масштабів. 

 Ця дата назавжди залишиться в пам'яті людства.

 Чи знаєш ти, світе, як сиво ридає полин?

Як тяжко, як тужно моєму народу болить.

Ведуча: 26 квітня 25 років тому о 1 годині ночі 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської АЕС несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум'я, наша країна вперше зустрілася з такою грізною силою, як ядерна енергія, що не йшли з-під контролю.

Ведуча: Жилось легковажно, жилось безбережно,

Та вибух дістав нас - пожежа!

Сади очманіло квітуть, бентежно,

А в дзвонах вітрів - пожежа!

Ведучий: Із бідою невідворотною 

Знов приходить Чорнобиля день,

Тільки б пам'ять не стала короткою,

Час з тремтінням вперед іде,

Дзвонять чорні дзвони Чорнобиля,

Входять в душі, серця людей.

 (Дзвонять дзвони)

Ведуча: Стражденна наша земля... Зрита могилами, засіяна кулями, полита кров'ю... І здавалося б на цій, такій мученицькій землі, ніколи не повинно селитися ніяке (бодай навіть найменше) горе, бо вже стільки було того горя, що крізь віки і досі чується відгомін тяжкого людського стогону...

Ведучий: Вертались в Україну журавлі,

Уже й перелетіли Чорне море,

Старого місця на старій земної

Поміж боліт уже шукають зором

Ведуча: Україно моя, що з тобою, скажи?

Я дивлюсь в твої очі, до болю сумні.

У гаю соловей дзвінко так не співа.

        І в Дніпрі чом тече каламутна вода?

Ведучий: Україно моя, що з тобою, скажи?

               Білим цвітом шумлять сиротливо сади.

                   Дощ кислотний марнить в полі квіти живі,

                І зневірені люди молять Бога в душі,

                Україно моя, що з тобою, скажи?

Ведуча: Чорнобиля гіркий полин

На серце ліг незримо й тяжко,

І плине над землею дзвін

Із тихим стогоном протяжко. 

Це стогнуть землі України,

Де мирний атом не мина.

Він впав смертельною росою

На рай дібров, на зелень трав,

Своєю чорною косою

Провів по розмаїттю барв.

Ведучий: І попелом розкрились села,

І згинуло усе живе,

 Пропали усмішки веселі,

Замовкло птаство лісове.

Лиш на отруєній землі

Небачена розкрилась квітка –

Про допомогу крик німий,

Між попелом остання іскра Запал тиша...

Пісня "На Чорнобиль журавлі летіли" Сл. Д.Павличка, муз. О.Білаша

Ведуча: Вік не той і година не та.

Я одна тут, немов сирота.

Мої сестри, брати і діти -

Всі рожеві пахучі квіти,

І смоляночки і промашки,

Повні меду суцвіття наші

Потоптали, переорали...

Як просились ми, як кричали...

Ведучий: Нам поле люте миром перебути,

Нам поховати зло в бетон і бронь.

І не забути! - Доки світ і люди,

    Синів землі, що відвели вогонь.

 Ведуча: Ціною життя відважних і безсмертних третій реактор було вгамовано. На 5 голину ранку пожежа за допомогою прибулих пожежників було ліквідовано. Станцію врятували. 28 героїв затулили її собою. Шестеро загинуло, але увійшли у безсмертя.

Ведучий: Герої Чорнобиля вже відомі всьому світові. Багато з них навіки стали на свої нові пости і стоять у бронзі, граніті, сталі. Загальна кількість людей, які померли згодом, офіційно не повідомлялася. На сьогоднішній день - це понад 450 загиблих.

(Хвилина мовчання)

Ведуча: Драма в Чорнобилі сколихнула весь світ. Але це ще далеко не все. Працюючий на повну потужність третій блок Чорнобильської АЕС може вийти з ладу в "любу хвилину", а опорні конструкції четвертого вже похороненого готові рухнути в будь-який час. Так що загрожує катастрофа, набагато страшніша ніж та, що сталася 26 квітня 1986р. Вихід з цієї ситуації один. Потрібно знову будувати саркофаги не тільки над зірваним реактором.

Це спонукало жителів Поділля і Полісся задуматися над тим, що їх чекає внаслідок розбудови Хмельницької та Ровенської АЕС.

Ведучий: Мовчати не маємо права. Думаймо і про майбутні покоління. Не будемо тими, про кого ще великий Кобзар сказав: "А братія мовчить собі, витріщивши очі, як ягнята... Нехай, каже, І може так і треба". Пора опам'ятатись. І зберегти хоч, те, що залишилось живим ще на землі.

Ведуча: Щоб не жахало людство це виття,

Що атома приборкать сили згубні,

Із нами всі народи волелюбні

 Стають на варті миру і життя.

Щоб океанів ядерний прибій

 Не хлюпнув, не збив землі з орбіти,

 Між зорями, щоб вічно голубіти

Землі - планеті нашій голубій.

Ведучий: Чорнобильська аварія - перший дзвінок у XXI століття. Нехай у цей день, День Національної скорботи, тяжкі дзвони Чорно біли відгукнуться в думах кожного з нас співчуттям і милосердям.

(Виходять 2 ведучих з свічками, читають молитву)

(Дзвонять дзвони)

 Ведуча: Пречиста Діво, збережи цей світ,

А в ньому нашу рідну Україну.

Сади і гори, ріки і моря,

І пташинку, і звірину, й людину.

Усім хто є, усім, хто буде,

Даруй здоров'я, чистоту і вроду.

Щоб їх ім'я, а в імені - любов

Передавалися від роду і до роду.

 Ведучий: Просимо Боже, не тільки за себе ми –

Просим ще більше за них:

Вільного світу і цвіту яскравого

Для молодих поколінь.

Убережи їх від злого й лукавого,

Дай кращу долю!

                             Ведуча:  І лишилась вірності присяга -

    Батьківщині! Матері! Народу!

                                           Щоб наша дума і дорога

              Єднали глибину і вись -

              Вола Чорнобильська пересторога:

                 Людство! Зупинись!

10-а учениця
Спить у гільзах патронів
Чорне горе мільйонів.
Сплять повішені очі.
Сплять прокльони жіночі.
Сплять уста спопелілі,
Сплять гіркоти вловимі,
Бухенвальди, Афгани, Хатині.
Сплять розстріляні крики, -
Людське горе велике,
Що палило нам груди…
Не будіть його, люди.

11-а учениця
Ніч присіла погрітись до вічних вогнів,
Навіть місяць світити в цю мить не посмів,
Бо на вічне таємне посходились зорі,
Їх покликала ніч, почорніла від горя.
Вже світлішає схід,
Сипле роси ясні в оболоні,
А ключі від Афганських всіх бід
Ранок міцно затис у долонях.
 

12-а учениця

Коли ранок росу із прозорого сипле подолу,
Мене серце веде, мов невгаслий вогонь маяка,
До струнких пірамід назавжди скам’янілого бою,
Над яким зазоріє пронизливість тиші гірка.
Мені пам’ять нести по дорозі життя кам’янистій,
Загортати планету в пекучі її рушники.
І про спокій забудь, непокоїти душі, як пісня,
І палати, мов факел, в кільці нерозривнім руці.

 Учитель. Хто на пластмасових, хто на костилях, хто на власних ногах поверталися хлопці додому.

                Не всі. Частину Бог забрав до себе. А вони таки молилися до нього: і ті, що вірили, і ті, що стали вірити лише на війні. Можливо, ця віра і підтримала їх, - віра в Бога і в Матір.

Що таке війна?
Я був і знаю…
Але про це вам краще
Розповість моя мама…

Звучить пісня «Чорний тюльпан» О. Розенбаум

І невже можна забути оту згорьовану неньку, оті виплакані сльози над цинковими хлопчиками, эких у Союз привозив “чорний тюльпан”. Так називався літак, який щодоби вивозив гроби загиблих до Союзу… Але одного разу його підбили над Джалалабадом, і Розенбаум описав цей жахливий момент у своїй пісні “Чорний тюльпан”.

 Не можна також не згадати розповіді Сергія Носаня, автора однієї із статей газети “Новая доба”.

 “Одного разу, повертаючись з Києва в Черкаси, - згадує Сергій, - водій автобуса увімкнув магнітофон. У салон долинув тихий перебіг гітарних струн і голос Розенбаума…
Коли знаменитий бард завів пісню “Чорний тюльпан”, кілька чоловік встали. Це були молоді хлопці, і лише один серед них – літній чоловік.

Всі вони, на загальний подив пасажирів, мовчки стояли, аж поки не залунала інша пісня.

Сергій звернувся до юнака, який знову сів на своє місце:
- Скажіть, а чому ви стоячи слухали пісню, а решта пасажирів сиділа?
- Тому що вони не знають того, що довелося нам пережити в Афгані.

Юнак замовк, відкинув голову на спинку сидіння і заплющив очі, згадуючи про щось болюче”.

Наші душі радіють за хлопців, які повернулися додому.

Уявімо на хвилинку літній вокзал. Зупинився поїзд. І молоді, засмаглі хлопці з орденами на грудях радо ступають на рідну землю. Але не всі це правильно розуміють, особливо нагороди на грудях.

13-а учениця. І поки на землі існують гарячі точки, і поки порушується біблійна заповідь “Не вбивай!”, ми не повинні заспокоюватися. Там, пролилася кров, виростає ненависть. Де виростає ненависть – сіється смерть.

Вихователь. Воїни-афганці… Ми тепер називаємо їх по-різному: інтернаціоналісти, окупанти. А цю війну називаємо помилковою. Більше 50 років тому було покладено край фашизму. Діди наші думали, що та війна – остання. Проте вони не знали, що їх онуків також будуть називати ветеранами.

 Давайте ж і ми з вами будемо пам’ятати ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну і для кого вона триває й досі. У спогадах, снах, думках. Вони на це заслуговують.
Спливло-минуло літ уже десяток…
Сьогодні мама майбутнього солдата – це я.
І я чекатиму колись на сина…
Хай збереже моя дитина калини цвіт
І вишень біле диво,
І мирних ранків сонячність щасливу,
І нашу вдячність нескінченну,
І України бойові знамена!

     Прийдіть додому, розкажіть про почуте вами своїм батькам, сусідам, бо про це повинен знати кожен, про це повинні пам’ятати всі.