«Чорнобиль не має минулого» (година-спогад)

Міністерство освіти і науки України

Харківське державне вище училище фізичної культури №1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Методична розробка

відкритого виховного заходу

«Чорнобиль не має минулого»

(година-спогад)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Амеліна Зоя Іллівна,

вихователь

 

 

 

Харків

2016-2017

 

Мета:

•   осмислити та усвідомити масштаби трагічних подій;
•     виховувати почуття поваги і пам’яті до трагічних сторінок України;
•     формувати в учнів почуття сприймання чужого болю як свого, загальнонародного горя – як особистого, почуття любові до людини, до землі, до держави;
•     виховувати в учнів глибоку повагу до людей, які віддали своє життя в ім'я майбутнього життя людства;
•     розвивати почуття гордості за свій народ, прищеплювати любов до рідного краю;
•     Навчити дітей вболівати за минуле своєї держави, сприймати її такою, яка вона є, формувати загально розвинену людину, що буде протистояти злу, насильству, несправедливості та руйнуванню навколишнього світу.

 

Обладнання: 

• Книжкова виставка: "Мужність і біль Чорнобилю".
• плакати з висловлюваннями про Чорнобиль;
• віночок з чорною стрічкою, свічки, державний прапор з чорною стрічкою, плакат дзвону тощо;
• музичне супроводження.

 

Епіграф до виховного заходу:

 

Ти відомий сьогодні кожному –

Не ім'ям своїм, а бідою.

Тою вулицею порожньою

Понад прип'ятською водою...

Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе!

У якому ти жив сторіччі!

Запеклись перестиглі ягоди,

Наче кров, на твоїм обличчі.

(Білий І. "Ти відомий сьогодні кожному")

Дата проведення: 26 квітня 2017 року

Місце проведення: актова зала

(На екрані демонструється стрічка про Чорнобильську трагедію «Чорнобиль відеоролик». Піднімається екран, на сцені стоять учні — ведучі.)

 

   Вихователь. Увага! Увага! Увага! Розпочинаємо виховну годину-спогад «Чорнобиль не має минулого».

Всіх нас привела сюди і з'єднала трагічна подія. Минуть роки і десятиліття, а чорний день Чорнибильської трагедії все одно хвилюватиме людей, - і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто народився далеко від скривдженої землі. Проблеми Чорнобиля - це біль України.
 

  Ведуча.  Світе тихий, краю милий, моя Україно!

За що тебе сплюндровано, за що, мамо, гинеш?

Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась?

Чи ти діточок невинних звичаю не вчила?

Молилася...(Т.Г. Шевченко)

(Лунає пісня «Молитва про Чорнобиль» Вячеслав Кукоба)

 

    Ведучий. 26 квітня 1986 року... Ця дата назавжди залишиться в пам'яті людства.

Вихователь. 26 квітня 1986 року почався відлік Чорнобильської катастрофи. Вона вразила весь світ, приголомшила людей страшним розмахом невідомої раніше біди, трагічні наслідки якої відчуватиме ще не одне наступне покоління.

Чудовими краєвидами, щедро врожайними садами, прекрасними місцями відпочинку, багатими лісами славилася чорнобильська земля, та тільки до жахливої позначки, до радіаційної межі, проораної квітневої ночі 1986-го. Відтоді ця земля стала називатися зоною. Зона - це скалічена, непридатна до життя місцевість.

Ведуча 1. Чорнобиль – невеличке українське містечко, що потопає в зелені вишень та яблунь. До трагедії – це спокійний, неквапливий, доброзичливий світ. Здавалося, тут у цілковитій гармонії краса поліської природи і сховані у бетон чотири блоки АЕС.

Трагедія сталася 26 квітня 1986 року. Біда розчинилася у духмяному повітрі, в біло-рожевому цвітінні яблунь та абрикосів, у воді сільських криниць, у молоці корів, у всій красі зелені. Та хіба тільки в ній? Вона розчинилася в людях.

Ведуча 2. Журбо моя! Зажуре!

                  Ти сива, сиза, біла.

                   Ти чорний біль! Чорнобиль!

                   Ти у моїй крові.

Ведуча 1. Чи знаєш ти, світе, як сиво ридає по­лин?

Як тяжко, як тужно моєму народу болить.

Ведуча 2.  26 квітня, 31 рік тому о І годині ночі 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської АЕС несподівано розірвало нічну темряву велетенсь­ке полум'я. Наша країна вперше зустрілася з та­кою грізною силою, як ядерна енергія, що  вийшла з-під контролю.

 Учениця 1.  Жилось легковажно, жилось безбережно,

Та вибух дістав нас — пожежа!

Сади очманіло квітують, бентежно,

А в дзвонах вітрів - пожежа!

Ведуча 1.    Із бідою невідворотною

Знов приходить Чорнобиля день,

Тільки б пам'ять не стала короткою,

Бо розплата байдужих знайде.

Ведуча 2.  Пам'ять болем людським наповнена,

Час з тремтінням вперед іде,

Дзвонять чорні дзвони Чорнобиля,

Входять в душі, серця людей.

Учениця 2. Вона – ця трагедія – ввійде в історію, в усі хроніки людства як невигойна рана на тілі України. Надто дорого заплатили і ще заплатимо за Чорнобиль. За кілька днів людство зробило крок з епохи до атомної в епоху незвідану.

Учениця 3.

Чи буде квітень, як завжди,

Дарунком весняної здоби,

Чи власним іменем біди

Ми назвемо його "Чорнобиль"?

Чи, може, викинем його

З календарів своїх, допоки

Нас темний грітиме вогонь

Ще не відкритих ІЗОТОПІВ?

Сумлінна мисль не має меж,

Її спинити годі.

І ти, Чорнобилю, ти теж

Не маєш меж сьогодні.

 

Учень 1.  Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип'яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою. 1 не віщувала біди. Навпаки, всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідні, жадалося отримати від природи хорошу погоду. Незабаром Першотравневе свято, можна виїхати до Чорнобиля.

Учень 2. Це районне містечко Київської області одержало назву від різновидності гіркого полину – чорнобилки. Спочатку так іменувалося стародавнє поселення, потім місто, а за ним і сучасна електростанція.

Саме в ту ніч, із 25 на 26 квітня, час став уже далеко не мирним. Відлік пішов на години, хвилини, секунди. О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі безтурботно спали, над четвертим реактором Чорнобильської електростанції несподівано велетенське полум'я розірвало нічну темряву.

 

Учениця 1.

Весна одягла барвисту,

Шовком шиту сорочку.

Весна між Десною і Прип'яттю

І не думала навіть про смерть.

І прибутному рокові наказувала, мов синочку:

"Сину, ступай міцніше

На землю отчу, на твердь!"

Атом ще спав покірно -

В реакторах і в долонях.

Ще не чули його загрози

Поліські бори і вода,

І лиш земля відчула, як б'ється жилка в скронях,

Як вишумовує травами весна співуча і молода...

І раптом - вибух, як сполох,

І полум'я смертоносне,

І вмить здригнулася планета

На всіх полюсах Землі,

Відчули трава і дерево,

Що вже не вмиються росами, -

Як перед смертю, постали батьки і діти малі.

 

Ведуча 2. Біда відгукнулася болем у серцях мільйонів людей. Наша країна вперше відчула на собі таку грізну силу, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю.

Ведуча 1. Найпершим, у кого зупинилося на мить вибуху серце, був старший оператор Валерій Ходемчук. За ним незабаром помер на посту його това­риш — Володимир Шашенок, який заступив тієї ночі на зміну. Його, обпаленого й опроміненого, винесли на руках пожежники й лікарі, і він устиг ще простогнати: «Там... Валера...» Утратив сві­домість. Більше вона до нього не повернулася. Тіло його вивезли із зони і поховали на першому сільсько­му кладовищі. Валерія так і не знайшли. Четвертий блок став для нього і могилою, і пам'яттю...

Ведуча 2.  Вертались в Україну журавлі,

Уже й перелетіли Чорне море,

Старого місця па старій землі

Поміж боліт уже шукають зором,

Аж Прип'ять, прип'ята надійно до землі, —

Урвалась дибки й ринула угору,

І вдарив грім, не з неба — із землі!

І першими упали журавлі,

В стовпах огню вони губили крила

І падали безкрилі...

(Лунає пісня «Пісня про Чорнобиль»)

Ведуча 1. Уже через кілька секунд по тривозі прибули до реактора пожежники на чолі з начальником караулу лейтенантом Володимиром Правиком. Його загін першим ступив на лінію вогню, а Володимиру - лише 23 роки. У молодого лейтенанта не було права на помилку. Ступив за бар'єр, за межу можливого, ступив туди, де людська доля бере новий початок — безсмертя. Він, як ніхто інший у ту хвилину, розумів, що слід точно з'ясува­ти, що ж сталося.

Учень 1 . Україно моя, що з тобою, скажи?

Я дивлюсь в твої очі, до болю сумні.  

У гаю соловей дзвінко так не співа.

І в Дніпрі чом тече каламутна вода?

Ведуча. Україно моя, що з тобою, скажи?

Білим цвітом шумлять сиротливо сади.

Дощ кислотний марнить в полі квіти живі,

І зневірені люди молять Бога в душі.

Україно моя, що з тобою, скажи?

    Ведуча 1. Країна ще нічого не знає. Довгі тривожні дні, правда придушена муром мовчання. Ще скільки часу буде потрібно, щоб реально осмислити те, що трапилося. А смерть уже відкрила свій чорний рахунок і забрала найкращих.

Аварія на Чорнобильській АС - смертоносне полум'я зловісної пожежі -висвітлило кожного, хто там працював і жив, виділило перших із перших. Вони, ризикуючи життям, кинулися до реактора аби своїми грудьми відвернути трагедію.Сім чоловік загинули майже одразу. Так вони жили, працювали і відйшли у безсмертя.

Учениця 1.

Першим важко. Ви ж були найперші,

Із вогню та в полум'я шугнули.

Не до подвигів і не до звершень

Ви ж собою людство заступили.

Лейтенанти - ратники Вітчизни,

Юні сурмачі своєї долі,

Випали вам дні - страшні і грізні –

З чорним сонцем в синьому роздолі.

Та серця, мов промені, не гасли,

Залишились іскрами на тверді

І палахкотіли, ніби гасла:

Станемо життям супроти смерті.

Де Дніпро та Прип'ять, та Іванків,

Там, де пахне хлібом поле отче,

Ще не висвітлені ваші ранки,

Ще не визорені ваші ночі.

Тільки б жити - в нас бунтує спрага –

Та продовжить пісню родоводу...

А лишилась вірності присяга –

Батьківщині, Матері, Народу.

Ведуча 2. Серед тих хто загинув, приборкуючи ядерну стихію – молоді. Їм ще тільки починати жити, кохати, приносити радість у свої оселі. У кожного були свої плани, надії, бажання. Все було попереду, але хто міг передбачити? Та ніч для них була фатальною. Вони не озиралися, не відступали, не ховались за спини інших. В самому пеклі аварії вони виконали свій обов’язок до останнього подиху. Ми схиляємо голови перед усіма, хто ціною свого життя оплатив шанс на життя мільйонів. Їх…. Сім - перших!

(Лунає пісня “Аве Марія” І.С. Бах)

Учень 1.

Правик Володимир Павлович

Кібенок Віктор Миколайович

Тишура Володимир Іванович

Титенюк Микола Іванович

Ващук Микола Васильович

Ігнатенко Василь Іванович

Телятников Леонід Петрович.

Учень 2.  Запам’ятайте їхні імена.

  На все життя запам’ятайте.

  Для них домівка твердь земна,

  Завчасу прийняла вона

  Своїх героїв,

  Тож віддайте

  Їм славу, шану і печаль,

  І смуток свій, свою скорботу.

  Болить душа, а серцю жаль,

  Не треба, Боже, срібла й злата.

  Лиш чудо, Боже, сотвори:

  Синів верни до матерів,

  Батьків верни до дітвори,

  До тої нас верни пори,

  Коли реактор не горів.

Ведуча 1. Вшануймо пам’ять загиблих і померлих внаслідок аварії на ЧАЕС хвилиною мовчання.

(хвилина мовчання. Діти з портретами виходять із сцени)

Учениця 1. Хвилина мовчання, хвилина мовчання…

  Це мить не прощання, а вічне стрічання

  Із тими, кого вже не стрінемо ми.

  Коли наступає хвилина мовчання,

  У пам’яті нашій клекочуть громи.

Учениця 2. Безумству хоробрих – вогонь на вогонь:

  І полум’я серця і вітер долонь.

  Де подих і подвиг – в єдине злились,

  Як рідна земля і розбурхана вись.

  Безумству хоробрих – життя за життя.

  Щоб тільки лишились і мати, й дитя.

  Не всі виживають – та житиме світ –

  І спів материнства, і день-первоцвіт.

Учениця 3.

Ті, що згоріли в огні

В перші хвилини двобою,

Землю прикрили собою,

Як наші діди на війні.

Учениця 4. 

Перший удар на себе…

Перший вогонь на себе…

З полум’ям стали до бою,

З полум’ям смертоносним.

І заступили собою

Світ – що малий, що дорослий.

Учениця 5

Світ з посивілим житом,

З цвітом і гроном калини,

З вічним дитячим сміхом,

Що на вустах Батьківщини.

 

Ведуча 2. Немає, мабуть, в Україні місця, яке б не було пов'язане з горем Чорнобиля. Комусь довелося стати в ряди тих, хто ліквідував наслідки аварії, комусь - рятувати життя і здоров'я потерпілих, інші просто допомагали і матеріально, і морально.

Ведуча 1. На жаль, з ліквідацією аварії на станції біда для України не вщухла. Радіація заразила води, землі і повітря майже всієї України. А на деяких землях узагалі ризиковано залишатись. Ці землі було огороджено гострою огорожею і названо Чорнобильською зоною.                           

Учень 1.

«Чи безпечні пущі і ліси?

Чи немає для життя загрози?

Слухаю пташині голоси,

А на очі напливають сльози.»

Ведуча 1. Чорний круг невідомо скільки років залишиться виразкою на лоні природи, закарбується в серцях людей, які покинули рідні домівки, обжиті, об лаштовані місця, могили своїх батьків. Це була страшна евакуація. Офіційна довідка: із зони було вивезено понад 90 тисяч жителів;утрачено 48000 га земельних угідь; виведено з ладу 14 підприємств; 15 будівельних організацій; втрачено 90000 м житла, 10400 приватних будинків. Повертаючись до безлюдної зони, журавлі дивуються, чому тут не чути веселих дитячих голосів, чому тут немає життя? У цій місцевості безлюдні будинки.

    Учень 1. Куди не глянеш – все мов нереальне.

  Стоїть край шляху дерево печальне,

  Гудуть дороги високовольтних ліній,

  Чорніє човен між розквітлих лілій,

  Лежить село, неначе на картині,

  Біліючи хатами на долині.

    Учень 2. А в тім селі ні голосу, ні звуку,

  І вікна випромінюють розлуку.

  І двері навхрест дошками забиті,

  І журавлі криничні сумовиті,

  І тихій сад біля старої школи,

  І дітям у ній не вчитися ніколи.

    Учень 3. Навколо пустка і печаль біблійна,

  Навколо смерть, незрима і повільна.

  Чортополохом обрій заростає,

  Зело і квіти стронцій роз’єднає.

  І час пересипається пісками

  На полі, що шуміли колосками.

    Учень 4. А по ночам, трагічне і фатальне,

  На землю ллється світло астральне,

  І фанатичне, сіре мерехтіння

  Продовжує приманливе видіння

  Людей, які від наглої біди

  Пішли від цього краю назавжди.

    Учень 5. Поволі слід за ними заростає,

  І дощ свинцевий землю засіває,

  І дно ріки встеляють блискавки,

  І, розметавши крила, ластівки

  Ширяють на чорнобильських вітрах,

  І чорні хмари навівають страх.

    Ведуча 1. Поля і луки, ліси і озера, річки і ставки тяжко вражені невидимою хворобою. Дичавіє земля, хоча ще квітнуть і родять сади. Ніхто не споживає тих гірких плодів, ніхто не йде до лісу за його цілющими дарами; не п’є води, насиченої радіоактивною отрутою, і навіть повітря, яким ми дихаємо, стало ворогом.

Учениця 1. Як страшно це: води не скуштувати.

  У тім краю де Прип’ять, де Дніпро!

  І хто посмів знічев’я відірвати

  Від губ народу цілого відро?

Учениця 2. Дивлюсь на земля, на річкові води

  І думаю, аж чорна від журби.

  А нам казали: «Ви царі природи»…

  А ми насправді - атома роби!

   Ведуча 1. Наслідки аварії оцінювалися втратами для народного господарства в сумі понад 10 млрд. карбованців. Площа радіаційного забруднення — це 11 областей із населенням понад 17 млн. осіб. З мли 300 тис. людей постраждали внаслідок аварії. 299 — опромінено. Евакуйовано понад 200 тис. осіб.

 Ведуча 2. Евакуація — цей термін воєнного часу жив у пам'яті людей, які спізнали лихоліття часів Великої Вітчизняної, і увірвався в наше сьогоден­ня. Чорнобильський буревій вирвав людей з обжи­тих місць відірвав їхнє коріння, що єднало з рідною землею.

      Ведуча 1. Евакуйовані втратили все: житло, речі, роботу, минуле. А головне – здоров'я, і ще гірше, дуже багато з них з часом утратили життя. За офіційними даними, від наслідків аварії померло 200 тис. людей. Але за неофіційними даними – у 2 рази більше.

    Учениця.  І стали ми на землю коліньми,

Прощалися, як з матір'ю, з землею.

У квітні квіти падали грудьми

На сивий попіл спаленого глею.

Дуби беріз востаннє обняли.

Побігли люди... Чи ж дубам побігти?

Жить без людей не стали, не змогли,

Так і посохли, заломивши лікті.

Дорога — чорна нитка поміж нас.

В холоднім серці чи знайдуться сили?

Не виконали «Виїхать!» наказ

Ведуча 1. Наша пам'ять і пам'ять багатьох наступних поколінь знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому і неживому.                           

                  «Шумлять жита, як і раніше,

Пливуть у небі літаки…

За вас історія допише

Суворі подвигу рядки.»

Сьогодні – день пам’яті, день скорботи і роздумів. Бо нам таки є над чим замислитись. Чи не повториться трагедія в іншому місті? Чи стали ми більше шанувати рідну землю? Тож запалимо поминальну свічку - свічку надії. Хай полум’я свічок у ваших душах зіллється в одне полум’я віри. Ми будемо жити.

(Учні запалюють свічки)

Учень 1.    Свічка Поминальна

        І свічка Надії...

26 квітня полум'я їхні

В кожному нашому домі

Зіллються в одне полум'я Віри!

Ми будемо жити.

Ведуча 2. Мимоволі хочеться гукнути: «Люди! Схаменімося! Дзвони Чорнобиля б’ють на сполох! Не питайте, по кому подзвін. По кожному з нас.»

Учень 1. ЛЮДСТВО, ЗУПИНИСЬ!

З віків повертаюся втомленим поглядом:

І ти уже близько - на кручі Дніпра.

І руки твої над Чорнобильським овидом

І голос до нас: "Воскресати пора!".

Пора, Україно! Інакше - не вижити!

Освячуй на подвиг труди орача!

Навчи: як усе, що вродило нам, вижати,

Як волю здобути без крові й меча

Учень 2. Українська земля!

  Плачуть твої предки

  Трагічним сном, століттям замалі,

  Чорнобиль був, Чорнобиль попередив

  Про те, що може статись на землі.

Учень 3. Чорнобиль був і є, і завжди буде

  В серцях дитячих, мов набатний дзвін.

Ані душа, ні розум не забуде,

Що долю багатьом скалічив він.

  Учень 4. Радіаційна днина б’є на сполох,

  Радіаційні стогнуть небеса.

  Двадцятий вік, як доля, а не спомин.

  Як хліб душі, як мамина сльоза.

Ведуча 1. Чорнобиль дав нам кілька моральних уроків трагедії:

1-й урок – безвідповідальності( ми не були готові до такої аварії ні морально, ні технічно. І коли вже сталося трагедія, довго все подавалося в присмерках напівправди)

Ведуча 2. 2-й урок – милосердя. Всі люди відгукнулися на біду, прийшли багатьом чорнобильцям на допомогу: збирали кошти у фонд Чорнобиля; діти чорнобильців відпочивають, оздоровлюються в санаторіях, будинках відпочинку; надходила гуманітарна допомога з усіх кінців світу для сімей, які прибули із зони відчуження.

 Ведуча 1. 3-й урок – патріотизму ( ми мусимо завжди пам’ятати про подвиг пожежників, щоб у потрібну хвилину стати на захист, прийняти правильне рішення, думати про тих, хто нас оточує, а не про себе; бути чесними і сміливими, бути людьми; любити і берегти рідну землю).

Учень. Коли ми цей урок засвоїмо,

  Що ідучи всесильно до мети,

  Не треба забувати про озони,

  Про землі й води, жита срібний дзвін,

  Щоби ніколи омертвілі зони

  Нащадкам не залишити своїм?

Ведуча 1. Вже пройшов 31 рік з дня вибуху реактора на Чорнобильській АЕС, але попіл минулих років не зміг віднести подалі страждання, розпач та спогади про цю аварію. Кожен українець з болем у серці згадує  ті переживання у дні нещастя.  Цей епізод в історії України не може залишити байдужим кожного свідомого громадянина своєї держави

Ведуча 2. У ці дні ми привертаємо увагу, як української, так і світової громадськості до страждання людей, які зазнали і продовжують зазнавати дії радіації, а це 3 млн. 100 тис. наших співвітчизників і жителів інших держав: Білорусі та Росії. Серед них і ті, хто захистив світ від страшної біди ціною свого здоров’я, а інколи й життя. Ми схиляємо перед ними голову.

Вихователь. Урятований світ – найкращий пам’ятник тим, хто загинув у чорнобильському пеклі. Пам’ятаємо про них і робимо усе, щоб ніколи не падала на землю гірка зірка Полин.

Учениця.       Чом же ти, Україно, материнська вербова колиска,

   Знов така мовчазна, мов обпалена груша стоїш?

   І течуть твої сльози, і болять твої рани так близько.

   Чом не просиш у Бога здоров'я для діток своїх?

   Ти завжди була з богом, не нужденна ні хлібом, ні сіллю.

   Як допустила, щоб скалічили душу свою.

   Впала з неба зоря, покотилась Чорнобильська зірка…

   Сіра осінь прийде, готуватись до вічності треба,

   І петля радіації стягує шию твою.

   Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба,

                              Знай, що Бог ще чекає молитву твою.

Вихователь. Діти, на території нашого рідного краю, Харківщини живуть люди, які приймали участь у ліквідації аварії на ЧАЕС. Це наші земляки, сусіди і родичі. Вони ризикували своїм життям і здоров'ям заради нас, заради нашого щасливого майбутнього. Будьмо чуйними, добрими у відношенні до них. Скрашуймо їхнє життя своїм теплом, ласкою, усмішкою, випромінюймо зі своїх сердець одне тільки добро, щоб у нашім оточенні вони завжди почувались щасливими.

Учениця.   Триста літ поволеньки пролине –

Стронцій розпадеться і помре, -

На новому полі неодмінно

Час його, мов попіл, пригорне.

Час очистить Прип'ять незглибиму,

Оживуть і луки, і сади,

Та Чорнобиль вічно берегтиме

Хрест своєї чорної біди,

Вічно буде пам'яттю судити

Тих, хто розп'яли його в огні,

І з їх ребра, що стронцієм пробите,

Кров його тектиме по мені.

(Лунає пісня Скрябін «Чорнобиль Форева»)

 

Вихователь. Чорнобильська аварія – перший дзвінок у ХХІ століття. Нехай у цей день, День національної скорботи, тяжкі дзвони Чорнобиля відгукнуться в душах кожного з нас співчуттям і милосердям.

(На екрані демонструється стрічка про Чорнобильську трагедію

«Пам'ять про Чорнобиль».