Цикл уроків "Моє місто Бердичів"

Про матеріал

Цикл уроків "Моє місто Бердичів" містить розробки уроків: "Бердичів - найкраще місто на землі", "Ми - бердичівляни", "Подорожуємо Бердичевом", а також путівничок "Мій Бердичів", ілюстрації і матеріали для створення лепбуків "Бердичів", "Подорожуємо Бердичевом", "Бердичів - місто чотирьох культур". Розробки були створені для занять в пришкільному таборі. Матеріали можна використовувати за аналогією на уроках і виховних годинах національно-патріотичного спрямування.

Зміст архіву

Перегляд файлу

Площа Соборна, 25. Монастир Кармелітів Босих (пол. Klasztor warowny Karmelitów Bosych) — католицький монастир XVII століття у місті Бердичів в Україні, пам’ятка архітектури (зареєстрований як пам’ятка архітектури у відповідності до постанови Ради Міністрів УРСР №970 від 24 серпня 1963 р.).

Заснування

У 1627 році житомирський воєвода, згодом генеральний староста київського краю, власник містечка Бердичів та навколишніх земель Януш Тишкевич (1590-1649) склав обітницю та передав ордену Босих Кармелітів свій замок у Бердичеві та земельну ділянку під будівництво кармелітського монастиря. Генеральна Рада у Римі 5 грудня 1628 р. прийняла та затвердила це заснування, визначаючи його як місіонерську семінарію католицької Церкви. Після узгодженню всіх умов та отримання необхідних дозволів Януш Тишкевич 19 липня 1630 р. зробив відповідний запис у Люблінському Трибуналі. На утримання монастиря та його ченців він одписав також село Скраглівку та прибуток від своїх маєтків у сумі 1800 злотих щорічно. Заснування затвердив Богуслав Бокса Радошевський, латинський єпископ Київський, у Чуднові, 10 листопада 1630 року.

Януш Тишкевич
(1590-1649).

2 березня 1634 р. латинський єпископ Київський Андрій Шолдрський освятив наріжний камінь під будову нижнього костелу, що дістав назву “Костьол Непорочного Зачаття Святої Марії Діви, Святого Іоана Хрестителя, Архистратига Михаїла і Святого Іоана Євангеліста”. В урочистостях взяли участь власник містечка Януш Тишкевич, його дружина Ядвіга і навколишні сусіди-магнати.

Вісім років тривало будівництво монастиря, також будують торгівельні склади, крамниці та інші господарські будівлі, поширюють мури фортеці. Монастирські будівлі, обнесені валом з підйомним мостом і гарматами, представляли собою добре укріплену фортецю, в якій постійно знаходився гарнізон для захисту монастиря від нападів татар та козаків. Фортеці дається назва “фортеця найсвентшей Марії панни”.

22 липня 1642 року новозбудований храм освячено (нині це так званий нижній, “дольний” храм). Першим його настоятелем став о. Рафал. При будівництві храму було використано частину мурів і приміщень старого замку, засновником та власником якого був ще Василь Тишкевич. Під час урочистостей освячення храму Януш Тишкевич склав жертовний дар для нового костелу – він передав родинну ікону Пресвятої Діви Марії, здавна відому у родині Тишкевичів своєю благодаттю.

Ікона Пресвятої Діви Марії

Ікона Матері Божої Бердичівської.
Малюнок Антонія Олежинського (Antoni Oleszczynski), 1845 р.

Ікона створена в XVI столітті у стилі Одигітрії (ікона, де зображена Богородиця з Ісусом-дитям), була написана олійними фарбами на полотні, закріпленому на кипарисовій дошці “высотой в два локтя без двух пальцев, шириной в 1 локоть с одной четвертью”, орієнтовно 120 × 75 см, у формі прямокутника (один з різновидів Одигітрії). Це достовірна копія образу Матері Божої Сніжної, званої “salus populі romani” з базиліки Санта Марія Маджоре у Римі. Мати Божа зображена фронтально в 3/4 фігури з Дитятком Ісусом на лівому рамені, сповнена гідності, привабливості і доброти. Мадонна правою рукою підтримує Дитятко так, що обидві її долоні перехрещені. Вона тримає білий платок у пальцях лівої руки, а кармелітський шкаплер [1] – на середньому і малому пальцях правої долоні. Ікона відтворює кармелітське розуміння у XVIII ст. Матері Божої Шкаплерної. Голову Мадонни і Дитятка оточують золоті німби – символи святості і вічного щастя. Фон образу в нижній частині темний, до верху поступово просвітлений, з контурами ангельських голівок, які виринають з хмар. Невідомий автор ікони не зовсім точно дотримувався оригіналу. Він малював у стилі західного живопису. Зберігаючи типологічну композицію і розміри оригіналу (117 × 79 см), він у довільному трактуванні відмовився від елліністичної строгості, лінійності, золотого фону і грецьких літер, малюючи обличчя сучасних живих людей, сповнених життя і краси.

Цікаві факти до опису ікони додав український дослідник Лаврентій Похилевич (1816-1893), який бачив образ на власні очі у 80-х роках ХІХ ст. Він відмітив, що на іконі проступали церковнослов’янські літери, що вказує на її східне (візантійське) походження. Похилевич також наводить такий факт: православні віруючі по старій пам’яті приходили до кляштору поклонитися Образу.

Ікона Матері Божої Бердичівської. Малюнок Цеглінського.

З часу розміщення ікони Матері Божої в головному вівтарі новозбудованого кармелітського храму почали траплятися при ній нові дива: впродовж 1643-1648 років у спеціальній книзі “Liber de exordio istius conventus, progressu et fundatione, inscriptionibus aliquibus et de miraculis ad imaginem bmw berdiczoviensem spectantes” їх було зафіксовано 77. Найбільше чудо сталося з невиліковно хворим на той час Київським римо-католицьким єпископом Станіславом Зарембою, який після чудодійного оздоровлення підписав 23 травня 1647 року акт про офіційне визнання ікони чудотворною. Звістки про дію молитов при іконі поширилися Україною, Польщею, усією Європою. Бердичів став центром християнського паломництва вірних обох гілок християнства – православних і католиків.

У 40-х роках ХVІІ ст. кармеліти зміцнили свої позиції в краї, а королівська влада і місцеві магнати всіляко їм у цьому сприяли. Так, у 1647 р. Северин Потоцький подарував кляштору село Скоморохи (нині село у Житомирському районі), що на березі річки Гуйва, та три тисячі злотих. За рахунок королівської казни було укріплено фортечні мури, поглиблено рів, встановлено перекидний міст біля головних воріт і введено гарнізон, озброєний артилерією.

З початком Української національної революції 1648-1676 років проти Речі Посполитої Бердичівщина опинилась у вирі її подій: повстанці захоплювали маєтки, вбивали польську шляхту [2], спустошували католицькі храми. У червні 1648 року загони під проводом Максима Кривоноса, соратника гетьмана Богдана Хмельницького, обложили сусіднє містечко Махнівку, в якому закрилися 500 шляхтичів із сім’ями і три корогви [3] польських військ: дві – самого Януша Тишкевича, на чолі яких стояв ротмістр Стефан Лев, а одна – повітова Київського воєводства. Облогою Махнівки керував полковник Гиря, який мав у розпорядженні 5000 козаків, на допомогу Гирі підходив сам Кривоніс із 1000 козацької добірної кінноти. Тривав запеклий штурм. Та навіть підхід на підмогу Тишкевичу передових загонів 6-тисячного карального війська на чолі з магнатом Ієремією (Яремою) Вишневецьким не зміг переламати хід військових дій – після затяжних боїв українські повстанці отримали перемогу над польськими військами. А 18 липня 1648 року загони Максима Кривоноса штурмом беруть бердичівську фортецю і майже повністю її руйнують, розорюють католицький храм. Януш Тишкевич покинув свої маєтності та разом з польськими військами відступив на захід. Покинули Бердичів і ченці, які забрали з собою ікону Матері Божої та вивезли її до Львова. Протягом наступних десятиліть ікона перебувала тут у монастирі сестер кармеліток босих (до 1721 року). Втрата маєтків і поразки в боях, вірогідно, прискорили смерть Януша Тишкевича, який помер у Любліні в 1649 році. Тут його й було поховано в костелі Отців Кармелітів Босих.

У 1663 р. ченці повернулися до Бердичева. 22 травня того ж року король Речі Посполитої, великий князь Литовський і Опольський Ян Казимир Ваза (1609-1672) надав привілей бердичівським кармелітам, яким дозволив рубати ліс у Житомирському старостві, необхідний для опалення і для відновлення поруйнованого війною кляштору Босих Кармелітів та монастирських фільварків Скраглівка та Скоморохи. Кармеліти відбудували понищений монастир.

Нащадки Тишкевича, а згодом і Завіші, які у другій половині XVII ст. стали власниками бердичівських земель, весь час намагалися повернути бердичівську фортецю собі. Спочатку вони намовили козаків, які поселилися в місті, вчинити напад на кляштор, а коли ті відмовилися, зробили спробу привернути на свій бік урядовців. 19 березня 1684 р. Бердичівський комісар Свідерський, офіціал Грабовський з офіцерами і солдатами напали на кляштор і пограбували його. Настоятель о. Матеуш двічі, у 1684 і 1686 роках, звертався до вищих урядовців з протестами, але даремно. Як повідомляють монастирські хроніки, комісар Пухачевський, підмовлений Тишкевичами, зібрав громаду злиднів, озброїв їх косами, рушницями, гаківницями і послав на розбій до кляштору. Ті виламали браму і почали шукати ченців, знаходячи їх, калічили і кидали через стіну в рів. Костел і кляштор були зруйновані, а награбоване майно вивезене. У 1687 році нащадки Тишкевичів все ж відбирають замок у кармелітів. Ченці змушені звернутись до верховного трибуналу, де протягом наступних 30 років настійливо відстоювали свої права.

XVIII сторіччя

У 1717 році Люблінський Трибунал поставив крапку в тривалій боротьбі між Тишкевичами і Завішами, з одного боку, та орденом кармелітів – з іншого, щодо прав на володіння бердичівським замком. Цього року видано декрет, яким наказано власникам Бердичева віддати ченцям відібрану власність та відшкодувати завдані збитки.

Після виграшу процесу ченці розпочали відбудову замку: укріпили мури, збільшили кількість гармат. 1721 року вони повернули до Бердичева зі Львова чудодійний образ Матері Божої. Так як спокій на Україні був лише зовнішній, кармеліти особливу увагу приділяють укріпленню фортеці: старі мури ремонтуються і значно поширюються, за допомогою королівської влади фортеця озброюється міцною артилерією, ставиться підсилений гарнізон. Фортеця перетворюється в значне військове укріплення.

Особливо сильні гайдамацькі виступи охопили Україну в 1734 році. Тому кармеліти знову вивезли Чудотворний Образ до Любліна, де він перебував до 1736 року, коли гайдамацький рух було тимчасово придушено. У 1734 році Дефініторій Провінції, засідаючи у Загорі, вирішив підвищити Бердичівський вікаріат, прирівнявши його до пріорату та вибравши першим пріором отця Людвіга в ім’я Ісуса (Яна Торошовича) з Кам’янець-Подільського. На цей час чернеча спільнота монастиря Босих Кармелітів нараховувала семеро отців та декількох братів, а в околицях Бердичева діяло біля двадцяти костелів. Керівництво ордену дозволило ченцям тримати військову залогу, внаслідок чого бердичівський кляштор став надійною фортецею, куди під час заворушень шляхта здавала на зберігання свої дорогоцінності. Все це дозволило ченцям розпочати у 1736 році відбудову кляштору та фортеці.

Наземний та підземний храми у розрізі.

З 1736 по 1754 рік кармеліти будують новий великий надземний костел над старим “дольним”(підземним). Будівництво на початку очолив архітектор Григорій Тарнавський, але у 1737 році він помер (похований у склепі костелу). Роботи продовжив архітектор з Німеччини Ян де-Вітте. З Італії запросили відомого художника Веніаміна Фредеріче, який виконав настінний розпис храму (пізніше він творив в іконописній майстерні Києво-Печерської лаври). Зберігся цікавий архівний документ, відшуканий київським мистецтвознавцем М. Дегтярьовим. У цьому документі кармеліти скаржились Київському губернаторові, що живописець не повернув їм ескізи фресок – “кляшторные абрисы”.

Верхній храм побудовано у стилі “бароко”[4] з великим центральним куполом та двома побічними високими вежами. Особливо багато прикрашено костел зсередини: позолотою, ліпкою, різьбою та малюнками “альфреско”[5], де барочна основа гармонійно поєднана зі стилем “рокайль” – це мода в орнаменті ліпного, різного, кованого мистецтва.

Цеглу для храму виготовляли у спеціально побудованих для цього цегельних майстернях, розташованих у селі Бистрик. Камінь видобували на Поділлі. В інтер‘єрі храму встановили великий орган “на 18 голосів” з пневматичним устроєм передачі від клавіатури до клапанів. Цей орган за своїми музичними якостям був другим в Європі після празького.

Ікона Матері Божої, що знаходилась у храмі, користувалася великою пошаною серед населення Бердичева та округи. Римо-католицька церква так само, як і православна, дуже обережна щодо визнання чуд, нетлінних мощів, канонізації святих. Тому за дорученням Риму було створено теологічну комісію, запрошену єпископом київським та чернігівським Самуїлом Ожгою. Комісія провела дослідницьку роботу у ствердженні правдивості милостей ікони Матері Божої Бердичівської. Загалом, робота комісії тривала 4 роки. У результаті проведених єпископською комісією досліджень було визнано правдивими милості, у тому числі 14 воскресінь з мертвих, 10 оздоровлень з різноманітних каліцтв, 19 випадків повернення зору, 14 оздоровлень помираючих, 112 несподіваних вилікувань від важких хвороб, а решта милостей стосувалася порятунку від різних небезпек (інші милості – це порятунки від підступів диявола, злостивих сектантських впливів, від вогню, паводків, заразних хвороб, повернення викраденого або загубленого майна). Перевірку здійснювали із застосуванням відомих на той час наукових методів. За результатами роботи комісії у 1752 році ікона Матері Божої визнана чудотворною. На засіданні Сенату в Гродно єпископ Каєтан Солтик звернувся від імені Босих Кармелітів з проханням про коронацію ікони папськими коронами. Після отримання згоди Сенату польський король Август ІІІ та Примас Польщі Адам Коморовський звернулися з аналогічним проханням до Святішого Отця Бенедикта XIV. Папа не лише благословив коронування Христа і Марії на іконі, але й переслав до Бердичева особисто ним освячені дві золоті корони, оздоблені дорогоцінним камінням, та офіційний декрет, датований 28 січня 1753 року. Через те, що на цей час храм ще не був готовий, коронацію ікони відклали до завершення будівництва.

На коронацію, яка відбулась 16 липня 1756 року, прибули магнати Любомирські, Потоцькі, Сангушки, Радзивілли, Слугоцькі, Хоєцькі, Воронічі та сотні інших воєвод, старост, каштелянів, маршалків тощо зі своїм коронним й надвірними військами; прибули чернечі валки [6] єзуїтів, базилян, домініканців, піяр, кармелітів й інших; прибуло 72 різних релігійних братства. Сам Акт коронації ікони провели за межами міста, на широкій площі, де збудували дерев’яну каплицю з 11 вівтарями, яка могла вмістити до 20 тисяч осіб. О дев’ятій годині ранку апостольський промотаріус зачитав коронаційний декрет, і під звуки фанфар Каєтан Солтик наклав корони на чола Божого Дитятка та Марії.

Ця подія надовго залишилась у пам’яті сучасників. Згідно з одними джерелами, на проведення свята було витрачено 83 655 польських злотих, за іншими – 114 тисяч. Для процесії паломників розробили спеціальний маршрут. Алею від самого костелу до коронаційної каплиці оздобили вісьмома тріумфальними арками барокової архітектури, прикрашеними різьбою по дереву, картинами, а також символами та написами. Урочистості не припинялись навіть уночі: все місто освітлювалося тисячами смолоскипів та ліхтарів. Образ внесли до верхнього храму і встановили у головному вівтарі. Загалом близько 50 тис. віруючих стали свідками великої події в історії містечка та краю. На згадку про цю урочистість кармеліти викарбували золоті медальйони. “Дольний” костел відтоді став використовуватися для поминальних богослужінь.

Відомості про ікону збереглися в Панегірику [7], складеному кармелітами в пам’ять прикрашення її коронами, подарованими Папою, і в написі в костелі на латинській мові наступного змісту та розташування слів [8] (у тексті помилка: рік коронації ікони – 1756):

Для
Памяти
Богомольному почитателю ведать следуетъ:
Здђсь предстоитъ икона Пресвятой Дђвы
М. А. Р. I. И.
Черезъ нђсколько вђковъ въ Православномъ домђ Тышкевичей прежде
Прославившая,
Послђ отъ пресвђтлаго Януша Тышкевича, Воеводы земель Кіевскихъ и щедраго
сего же мђста основателя, сему Св. Дому
Принесена.
Всепресвђтлђйшаго Августа ІІІ Короля Польскаго,
И общего Сената Польскаго испрашивавшихъ въ Римђ
Отъ Бенедикта XIV Высочайшего Пастыря Щедрымъ его иждивеніемъ золотими
вђнцами
Одаренная,
Пресветлђйшимъ Каэтаномъ Солтыкомъ Епископомъ Кіевскимъ, служеніемь лђта
Божья 1754 16 Іюля,
Увђнчанная,
Отъ множества Христіанъ неисчислимыя блага здђсь получившихъ
съ глубочайшею вђрою
Прославленная.

Доля коштовних корон склалась не вельми вдало. Зокрема у 1820 році золоті корони папи Бенедикта XIV були викрадені разом із іншими цінностями, що зберігалися при іконі у спеціальних вітринах. На щастя, коштовності не встигли вивезти з Бердичева, завдяки оперативному розслідуванню їх виявили та повернули до монастиря. Але 1831 року корони знову викрали. Замість них суддя Липовецького повіту Йосип Здяховський (окремі джерела вказують його ім’я як Jozef Zdzitowiecki) виготовив нові корони, які у 1844 році посвятив та наклав отець-єпископ Михайло Півніцький. Проте й ці корони незабаром викрали. Про драму з Бердичівською чудотворною іконою знали і в апостольській столиці. Святіший Отець Пій IX (роки понтифікату – 1846-1878) замовив на власні кошти та надіслав до Бердичева нові корони з пропозицією повторного коронування. 6 червня 1854 року, майже на 100-річчя першої коронації, єпископ Каспар Боровський укоронував ікону. Корони разом із дорогоцінними окладами прикрашали ікону Матері Божої Бердичівської до громадянської війни у Росії (1917-1921).

Будівництво кляштору закінчилось у 1754 році. У наступні два роки до коронації ікони будівельники усували окремі недоробки. Цього ж 1754 року у день відзначення Святої Трійці простора барочна святиня, яка поєднувала форми базилікального та хрещатого храмів і завершувалась на перехресті центральної нави та трансепту куполом на високому барабані, була освячена єпископом Київським Каєтаном Солтиком. Папа подарував кляштору мощі воїна-мученика Феодора і частину хоругви великомученика Георгія. У 1759 році ченці привезли з Любліна тіло фундатора кляштору Яна Тишкевича і поховали його у саркофазі з мармуру у гробниці нижнього храму. Тут же розмістили склепи шляхетських родів – нащадків Тишкевичів.

Комплекс споруд монастиря Босих Кармелітів, сучасний стан.

Кляштор перетворився на одну з найукріпленіших фортець Європи. Було зведено нові мури, башти, головний під’їзд виконано у вигляді “звивистих воріт”, прибудовано два прибрамних корпуси. Гарнізон посилено 60-ма гарматами. За кармелітськими джерелами, до підніжжя Лисої гори під річкою навіть влаштували підземний хід. Цікаво, що ніде у світі, крім Речі Посполитої, монастирі Босих Кармелітів не служили одночасно й фортецями.

На початку 1768 року польський сейм прийняв постанову про зрівняння у правах православних із католиками. Це викликало протест із боку польської шляхти, яка проживала на теренах України. Під гаслом захисту віри і шляхетських прав у місті Бар на Поділлі шляхта утворила військово-політичне об’єднання (“Барська конфедерація”), спрямоване проти польського короля Станіслава II Августа Понятовського і Російської імперії. Походи конфедератів супроводжувалися катуванням і пограбуванням українського населення, вигнанням православних священиків із приходів, руйнуванням храмів. Ці події фактично стали причиною селянсько-козацького повстання – Коліївщини, на чолі якого стали козацькі ватажки Іван Гонта та Максим Залізняк. Навесні селяни почали об’єднуватись у численні загони і здійснювати напади на міста та шляхетські маєтки. Загін на чолі з І. Бондаренком і Я. Швачкою захопив сусідню з Бердичевом Махнівку та спробував оволодіти Бердичевом, але під тиском переважаючих сил шляхти змушений був відступити. У районі Бердичева діяв також загін Клима Крутя і Василя Щербини.

Розгортанню повстання сприяла поява на Правобережній Україні російських військ, надісланих царським урядом для боротьби проти конфедерації. У травні 1768 року після поразки під Житомиром та Баром від російських військ біля 700 барських конфедератів під проводом Казимира Пуласького (Kazimierz Michal Waclaw Wiktor Pulaski, 1746-1779) відійшли до Бердичева. Тут вони спалили православну Михайлівську церкву. Приводом для цього нібито стало те, що священики вимагали повернути їм образ Матері Божої Бердичівської, оскільки саме в Михайлівській церкві знаходилась ікона до її передачі кармелітам.

У Бердичеві конфедерати разом із 800 місцевими жителями з дозволу настоятеля кляштору Босих Кармелітів отця Й. Зволінського сховалися у фортеці, яка стала їх опорним пунктом. 18 травня о четвертій годині вечора по дорозі з Уланова до міста підійшло восьмитисячне російське військо, очолюване генерал-майором Петром Микитовичем Кречетніковим. Під час рекогностування конфедерати, які засіли у фортеці, обстріляли російське військо. Для ускладнення підступів до укріплень, конфедерати частково зруйнували греблю, внаслідок чого місцевість коло західної сторони фортеці затопило водою. Російський генерал наказав встановити гарматні батареї та розпочати безперервний обстріл кляштору. Облога тривала 25 днів. За цей час по кляштору випустили 711 гранат, 84 запалювальні бомби, 1569 залізних ядер. Увечері 20 травня обложені здійснили відчайдушну спробу прорватися, та зазнали поразки. Але і втрати П. Кречетнікова були значними – загинуло близько 100 воїнів. Цієї ж ночі облогу ущільнили, батареї пересунули ближче. У всі наступні дні йшов інтенсивний обстріл фортеці. 25 травня захисники, за словами Кречетнікова, “с величайшею отвагою” здійснили чергову вилазку, яка знову закінчилася для них поразкою. Наступного дня генерал-майор зібрав селян із околиць і, пообіцявши їм оплату, наказав зробити 5 тис. фашин [9] для того, щоб солдати могли потім їх нести перед собою під час атаки. Одночасно теслярі виготовили драбини. Крім того, за підказкою місцевих жителів, остаточно зруйнували греблю, і у фортеці не стало води, яка надходила туди по трубі. Становище захисників значно ускладнилось. 28 травня росіяни схопили посланця до конфедератів, який розповів, що на виручку їм йде п’ятитисячний загін із Вінниці, але 10 травня цей загін розбили за 3 милі від Бердичева генерал Подгоричані та майор князь Хвасулов, а його рештки розсіяно біля Вернигородка та Білилівки. Значну чисельність цього загону Кречетніков пояснював тим, що шляхта насильно забирала у своє військо селян, які, однак, втікали при першій же нагоді.

Лише після того, як Казимир Пуласький дізнався про поразку свого соратника Ортинського під Верхнім Городком, що йшов йому на допомогу, 14 червня конфедерати вирішили здатися російському війську. Погоджуючись на капітуляцію, Пуласький виговорив усьому загону право вільного виходу з кармелітської фортеці. Керівник російського війська так описав здачу фортеці: “Наперёд несено было региментарское красное знамя, кое уклоня передо мною, отдали, а их команда, сняв всё вооружение и положив перед нашим фронтом, отведена в учереждённый для сего батальйон-каре; и потом каждая их команда шла и, складывая оружие, отходила в батальйон-каре”. Усіх полонених було: знатного шляхетства – 38 чоловік, служивої шляхти – 374, простих людей різного звання – 649 і 165 осіб прислуги. Незнатних людей росіяни одразу ж відпустили. Незабаром звільнили і простих шляхтичів після того, як ті пообіцяли відступитися від конфедерації. Головних керівників заколоту Пуласького, Ортинського, Камінського і Ждановського відправили до Полонного, де їх через деякий час теж звільнили, коли вони письмово визнали справу конфедерації несправедливою.

Обстріл гарматами, бомбами і ядрами завдав значної шкоди фортеці, три ядра попали через вікно у середину костелу (і нині одне з гарматних ядер, застрягле у стіні, можна бачити на фасаді кляштору). Російські війська захопили 48 гармат, монастирську скарбницю. Залишивши у фортеці комендантом капітана Тюніна, Петро Кречетніков із основним військом вирушив на Хмільник і далі на Умань – вже для придушення селянсько-козацького повстання.

Остаточно російські війська покинули Бердичів 4 вересня 1768 року.

Друкарня

14 січня 1758 року король Польщі Август ІІІ Фрідріх дозволив кармелітам відкрити при монастирі власну друкарню, яку привезли з Австрії. Адмісію (дозвіл) цього привілею та дозвіл на друкування книжок релігійного змісту монастирю надав кафедральний канонік, київський генеральний візітатор Франтішек Замбжицький розпорядженням від 20 травня цього ж року. Друкарня стала найбільшою в Київському воєводстві латино-польською друкарнею, її засновником став отець Юзеф (Якуб Зволінський), наставник святині протягом багатьох років. Початок книговидання “Друкарні фортеці Пресвятої Діви Марії” датований 1760 роком. Переважна більшість друків побачила світ польською, латинською, російською, меншою мірою французькою і німецькою мовами. З відомих причин пріоритетними були книги, що зміцнювали духовність, непорушність католицького віровчення. З-поміж них – двотомна праця Григорія Тшесьнєвського “Оборона польської корони від границь українських в бердичівському образі Марії” (“Ozdoba у obrona ukraińskich krajów przecudowna w Berdyczowskim obrazie Marya … ukoronowana”, 1767), трактат Марціна Рибчинського “Християнство терпінням озброєне”.

Друкарня, маючи у своєму активі від 5 до 15 книжкових назв щорічно, наповнювала ринок релігійної літератури. До рук паломників, які стікалися до Бердичева на храмові свята, потрапляли популяризаторські твори “Дорога Христа”, “Роздуми про добродійства Божі”, “Початки життя небесного”, молитовники. Високою якістю відзначався папір, який кармеліти виробляли на власній фабриці у селі Скраглівка. До речі, від назви цього ремесла (папірник – людина, що займається виготовленням паперу) походить прізвище Папірник, яке сьогодні має широке розповсюдження у Скраглівці.

Також багатою була тематика світських книжок, зміст яких переважно стосувався господарської діяльності людини. Це польські видання “Розмова про мистецтво виробництва скла, поташу, плавлення заліза”, “Наука господарча біля ріллі, городів, посівів”, книги про зберігання й переробку овочів та фруктів, посібник з ветеринарії. Видавалися також книжки на виховні теми, як, наприклад, “Дзеркало для панъ” – з порадами, як доглядати тіло й душу, як поводитися в товаристві чоловіків та кавалерів.

Всього за роки існування типографією випущено 714 назв книг від церковно-полемічних до світських. Та особливою популярністю користувалися бердичівські календарі, що друкувалися накладом майже 40 тисяч примірників. Справжню оду бердичівським календарям проспівав дослідник минувшини і вправний белетрист, лікар з Кам’янця-Подільського Антоній-Йосиф Ролле (1830-1894) у книжечці “Друкарня і граверна майстерня в Бердичеві” (1872 р.). За його підрахунками, видання бердичівських календарів тривало 104 роки! Багатим на особисті спостереження є неквапний стиль праці Ролле: “40 тисяч примірників, які добре розходилися. Доказ глибоко зрозумілої потреби. І справді, де тільки не випадало натрапляти на бердичівський календар у нас! Бідний писар з маєтку тримав його на столі обік реєстрової книги, лінійки й чорнильниці. У пана економа висів на цвяшкові, прикриваючи своєю блакитною палітуркою в’язку ключів, а часом і нагайку, що безкарно шмагала селянські спини. Панянка зі свого гардеробу, коли ніжний коханець награвав на гітарі, брала календар до рук, – прагнучи в тонких сторінках потопити очі, в яких палахкотіло почуття, можливо, досить гаряче для самодіяльного артиста. Пан бакалавр, мандруючи по дворах у надії навчати дітей, прихоплював із собою, якщо мав, світло знань, молитовник і обов’язково календар. Потребував його прихідський священик, навіть великосвітська дама, як і бідова господиня, що, заглядаючи в його зміст, рада була довідатися, коли початок канікул, а з ними й початок утіхи, бо прибуває дітвора з віддалених шкіл. Не скінчили б ми на цій ноті, розтягуючи і далі нашу розповідь, та наснилося раннє дитинство, перший подарунок від пана Домініка, сільського вчителя, а подарунком тим, власне кажучи, був календар – заяложений, брудний, одначе завжди він репрезентував книжку друковану…

Словом, це видання бердичівських ченців стало потребою, як хліб насущний. Популярності сприяло й уміле розповсюдження: до більших панських дворів приносили його “на календи” з нагоди Нового року бідні брати-законники. Такий календар мав оправу з розводами, був, як правило, з розрізаними сторінками, часто із золотими берегами; сторінки з текстом перемежовувалися аркушами для запису розмаїтих подробиць і розпоряджень господарських… До найбідніших дворів календар потрапляв завдяки прислужливим євреям, одночасно з мітлами, ваксою і щітками для чобіт. А спокушений одного разу господар друкованими аркушами, з року в рік запасався календарем регулярно”.

У типографії тривалий час працював талановитий гравер Теодор Раковецький. Він відобразив на численних гравюрах ікону Божої Матері Бердичівської, що зберігалась у Санктуарії. Його син Іґнаци Раковецький (1782-1839) став відомим філологом, польським істориком, слов’янофілом. Іґнаци Раковецький став автором праць про право і звичаї давніх слов’ян, переклав на польську мову “Руську Правду” (“Prawda Ruska”, I-II, В., 1820-1828).

Щорічно доходи друкарні складали 268 тисяч польських злотих. Ченці відкрили при монастирі школу для служителів культу, в якій навчалось у шести класах 160 учнів. Вони вивчали філософію, богослов’я, латинську, німецьку, французьку, італійську, російську мови, фізику, геометрію, історію і архітектуру. Відкрили також бібліотеку, збудували лікарню, богадільню [10], аптеку.

XIX сторіччя

У XVІІ-XVІІІ столітті становище Польщі різко погіршилось у результаті поділів Польщі між Росією, Угорщиною та Пруссією. Польща, як самостійна держава, з 1795 року зникла з карти світу. У зв’язку з цим роль та положення Босих Кармелітів різко змінились. Кармелітський монастир, втративши функції фортеці, залишався діючим, ченці його ремонтували й вели будівництво. Так, у 1810-1812 рр. збудована друга вежа зі східного боку костелу, симетрична раніше збудованій із його західного боку годинниковій вежі келій, виконується ряд ремонтних робіт на стінах і вежах, зі зміною, здебільшого спрощенням, первісних зруйнованих форм.

На початку 30-х років XIX ст. незадоволення пануванням Росії серед польського дворянства набрало форми відкритих збройних виступів, названих “Панськими бунтами”. Не останню роль у цьому відігравала й католицька церква. Тому за наказом російського царя у 1832 році закрито кармелітську школу та монастирську друкарню, яку перевели до Житомира. З 1846 року заборонено випуск бердичівських календарів за їх політичний зміст.

1863 р. черговий бунт було жорстоко придушено. За причетність до цього бунту володарів Бердичівського монастиря-фортеці – ченців ордену босих кармелітів – царський уряд ліквідував монастир.

У 1866 році до Бердичева прибув із військами російський генерал-губернатор. Він вигнав монахів, конфіскував будівлі монастиря “для нужд государственных учреждений” (поліції, пожежної дружини, військової установи), а частину будівель передав місцевим купцям під склади товарів. Конфіскували також землі, промислові підприємства та інше, що раніш належало кармелітам. У розпорядженні духівництва залишився лише Верхній храм костелу та східна вежа. З цього часу монастирські будівлі та його фортечні споруди, на підтримку котрих нові володарі майже не виділяли коштів, все більше занепадали й почали руйнуватися. І лише діючий костел, що став парафіяльним і підтримувався коштами парафіян, мав відносно добрий вигляд.

Малюнок Наполеона Орди. Кінець XIX ст.

Вирішується питання і з монастирською бібліотекою, яка мала цінні видання, стародруки та рукописи – у 1878 році її перевели до Бібліотеки Київського університету св. Володимира. У 1926-1927 рр. у складі фундаментальної університетської бібліотеки вона влилась у фонди Всенародної Бібліотеки України. Сьогодні вона є самостійною структурною одиницею Відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського під умовною назвою “Бердичівська колекція”.

З 1871 року по 1881 рік проводиться ремонт костелу на кошти прихожан без змінення виду та фасаду. З 1889 року велась переписка бердичевлян-католиків із царським урядом про необхідність повернення колишнього монастиря, але без особливих успіхів.

XX сторіччя

Перегляд файлу

Подорожуємо Бердичевом

Бердичів –

місто чотирьох культур

підприємства	культура
освіта	спорт

Перегляд файлу

Матеріали для лепбука

Чи знали ви?
…книга уродженця Бердичева Всеволода Нестайка “Тореадори з Васюківки” 1979 року внесена до Особливо Почесного списку Андерсена як один із найвидатніших творів світової літератури для дітей.	…у середині 19-у століття (1846-1875 рр.) Бердичів по чисельності населення став одним із найбільших міст України. Більшими були лише Київ, Харків та Одеса.
…у 1927 році на черговому засіданні окрвиконкому підняли питання про перейменування Бердичева. Депутати розглянули пропозицію про нову назву – Цукрозаводськ. Але, на щастя, нову назву не прийняли, і наше місто так і залишилось зі своєю старою – Бердичів.	…впродовж декількох віків єврейське населення складало переважну кількість жителів Бердичева.
…першою і, відповідно, найстарішою вулицею Бердичева є вулиця Кармелітська (або Кармелітанська), яка проходила вздовж північних мурів кармелітської фортеці. Нині це площа Соборна.	З розвитком Бердичева постійно збільшувалась і кількість вулиць та провулків. Так, у 1913 році у місті було 78 вулиць та 14 проспектів, на початок 2018 року у місті нарахували 337 вулиць та провулків, 7 площ.
	…уродженець Бердичева письменник Всеволод Нестайко написав понад 30 дитячих книжок. Вони перекладені 20 мовами світу.
…назва мікрорайону Корніловка пішла від імені колишнього власника цих земель – поміщика А.П. Корнілова.	…у Бердичеві знаходився мисливський будиночок гетьмана України Івана Степановича Мазепи. На його місці звели дитяче кафе під назвою “Сказка”, яке згодом реконструювали у ресторан “Казка”.
…у 1884 році в Бердичеві проживало 77823 жителя, з них 10777 православних, 3298 католиків, 339 протестантів, 62366 євреїв і всього 12 мусульман.	…копії зображення ікони Матері Божої Бердичівської поширені не лише в Україні, але й по всьому світі. Ікона вважається чудотворною іконою як для католиків, так і для православних.
На честь міста названий відкритий у 2005 році астероїд — 159181 Бердичів.
…підвищення на південній окраїні Бердичева мало історичну назву Лиса гора. Після утвердження радянської влади у 20-х роках це підвищення отримало нову назву – Гора Червоного Жовтня (російською “Гора Красного Октября”), або просто Червона гора.	…попри тривалу історію Бердичева та значну його економічну та військову роль, були часи, коли місто могло повністю зникнути з карти України. Так, 1695 року кримська орда на чолі з Казі-Гіреєм по дорозі з Кам’янця до Фастова повністю спалила Бердичів.

Бердичів

Бердичів — існує декілька версій походження назви нашого міста:

Академік Борис Греков пояснює походження назви міста від кочових племен берендеїв, які в ХІ-ХІІ ст. служили київським князям, охороняючи окраїнні землі Київської Русі.

У 1430 році великий князь литовський Вітовт віддав цю місцевість путивльському та звенигородському наміснику Калинику. Його підданий Бердич і заснував тут хутір, який згодом почав називатися Бердичевом. В 1483 року кримські татари зруйнували населений пункт. 1546 року в акті розмежування земель між Литвою і Польщею Бердичів згадується як власність магнатів Тишкевичів;

Від слов’янського слова “berda”, так називали — гора, урвище, на який знаходився пункт-митник;

Від слова “берда”, так називали один з діючих деталей ткацького станка, такі деталі виготовляли ремісники, які проживали на території нашого міста;

Від слова “барда” — назва бойової сокири у слов’ян. Тому на гербі сучасного Бердичева зображено бойову сокиру — бердиш — та жезл бога торгівлі Меркурія, що символізує минуле міста як одного з основних центрів торгівлі;

Словничок
географічних назв

Гнилоп’ять, річка — отримала свою назву від того, що заболочені витоки струмків, які живлять річку, витікали в свій час із гнилих болотистих мочарів. А найбільші притоки впадають у неї зліва і їх саме п’ять: П’ятка, Гнилоп’ятка, Клітенка, Терехівка і Вовчиця. Тому і виникла назва – Гнилоп’ять.

Глинки, урочище — урочище свою назву отримало тому, що тут жителі міста брали глину для будівництва та ремонту своїх будинків.

Елінг, мікрорайон — має таку назву тому, що тут на початку ХХ століття побудували елінг – приміщення для дирижаблів. У 1910 році Росія придбала у компанії Parseval дирижабль PL-7, який в Росії отримав назву “Гриф”. Використовувався 10-ю повітроплавальною ротою, що базувалась у Бердичеві. У 1915 році дирижабль демонтували, елінг використовували для інших потреб.

Загребелля, мікрорайон — свою назву отримав після того, як на річці Гнилоп’ять в кінці ХVІ століття було побудовано греблю для регулювання водостоку, а також млин. Ті, хто жив на лівому березі річки опинились “за греблею” від основної, центральної частини міста.

Лиса гора — назва виникла ще тоді, коли на цьому підвищенні не було ні дерев, ні кущів, а лише трав’яниста рослинність. Старожили переказують таку легенду, що ніби на цьому місці, на вершині горба, збирались місцеві чаклуни й відьми для свого шабашу, а рослини на цьому несприятливому (“відьмарському”) місці навіть не могли рости.

Новосілки, мікрорайон — назва мікрорайону говорить про те, що вона виникла з того часу, як тут поселились люди і колись почалось нове будівництво.

Качанівка, мікрорайон міста — розташований на гористому правому березі ріки Гнилоп’ять (вулиці Косогірська, Набережна, Красіна), на стику Старого і Нового міста. Назва мікрорайону утворилась у XVIII ст., тут проживали переважно євреї і розмовною мовою був ідиш.

Корніловка, мікрорайон — в кінці ХІХ століття тут був хутір, що належав поміщику Федору Корнілову, який відомий тим, що організував товариство для будівництва цукрового заводу.

Крокодилівка, озеро — озеро з висоти пташиного польоту нагадує форму рептилії — крокодила.

Піски, мікрорайон — назва пішла від назви урочища. Колись тут був кар’єр, де місцеві жителі добували собі якісний будівельний пісок. Межа мікрорайону – полотно колії Південно-Західної залізниці, вулиця Житомирська (колишня вулиця Леніна), вулиця 30-річчя Перемоги (колишня вулиця Муромська) і річка Гнилоп’ять.

Шандора, озеро — за переказами у ХІХ-ХХ століттях тут зупинялися циганські табори. У циганського роду було дуже поширене чоловіче ім’я Шандор (Олександр). Поступово це власне ім’я асоціювалось в місцевого населення з назвою озера.

Першою достовірною на сьогодні згадкою про Бердичів залишається 1545 рік.

Провідними підприємствами міста Бердичева є:
• ТОВ «Бердичівський пивоварний завод» (виготовлення пива),
• ВАТ «Бердичівська фабрика одягу» (виробництво костюмів чоловічих),
• ТОВ «Бердичівська солодова компанія» (виробництво солоду),
• ТОВ «Бердичівський хлібозавод» (хлібобулочні вироби),
• ВАТ «Бердичівський м'ясокомбінат» (виробництво м’ясної сировини),
• СП «Ріф-1» (виробництво взуття),
• ВАТ «Бердичівський машинобудівний завод «Прогрес» (промислове устаткування для різних галузей промисловості),
• ТОВ «А-Вікт» (бетонозмішувачі),
• ТОВ «ТІС Полісся» (профілі ПВХ),
• ДП «Ритм» ТОВ «РоСт» (виробництво ламінованих плит ДСП, столешень),
• ЗАТ «Дніпровуд“ (виробництво дерев’яних підлог),
• ТОВ «Сончік» (виробництво спальних матраців).

Жителі міста мають можливість навчатися в Бердичівському коледжі промисловості, економіки та права , педагогічному та медичному коледжах, у
3-х середніх профтехучилищах, у 15-ти загальноосвітніх навчальних закладах. В місті діють 13 дитячих дошкільних навчальних закладів та три позашкільних навчальних заклади.
У місті діють 2 дитячі школи мистецтва: музична та художня; централізована бібліотечна система ( 34 бібліотеки нараховують понад 833 тисячі книг і брошур). Функціонують Музей історії м. Бердичева, Музей єврейства, музеї історії освіти, медицини міста, воїнів-інтернаціоналістів, пожежної частини, поліції, окремих освітніх закладів Бердичева.

Місто славиться мережею закладів, які займаються розвитком спортивно-масової та фізично-оздоровчої роботи: функціонують 2 стадіони, критий плавальний басейн, дитячо-юнацька спортивна школа ім. В.О. Лонського, яка з 2016 року працює у новому приміщенні в самому центрі міста. Щорічно з 1994 року проводяться Міжнародні змагання зі стрибків у висоту «Меморіал В.О. Лонського», які включено до офіційного календаря Міжнародної федерації легкої атлетики, з 1999 року - Міжнародний турнір з боксу класу А серед молоді на призи братів Кличків.

У культурному розвитку міста тісно переплітались з своїми віковими традиціями українська, російська, польська та єврейська культури, які своєрідно з´єднуючись надавали Бердичеву неповторного колориту. Серед уродженців Бердичева відомі діячі культури:
- письменники В.Гроссман, В.Нестайко, З.Мілашевська, М.Космін,
Б.Рахманін., М.Степанюк, М.Пасічник;
- поети А.Гонтар, М.Гарцман, М.Палюга;
- композитори В.Бєлий, В.Томілін;
- співаки О.Дарчук, М.Будкевич;
- видатний музикант В.Горовиць.
Дарували і дарують чудові твори образотворчого мистецтва художники П.Криворуцький, П.Кучук, М.Яцюк, С.Шустер, Г.Положевець.

Вас вітає Бердичів – місто чотирьох культур. На гербі міста – чотири зірочки. Українці, євреї, поляки, росіяни з давніх давен живуть в Бердичеві.	Бердичів вважають неофіційною єврейською столицею. В 19 ст. до 90% населення становили євреї. Місто відоме, як великий ярмарковий центр. На 4-х торгових площах з середини 18 до середини 19 ст. проводилось 10 ярмарок на рік.
В 1850 році побудована одна з перших в Російській імперії Хоральних синагог. В центрі міста в той час працювало 5 синагог і біля 70 молитовних будинків.	Більше 200-х років наша територія знаходилася в складі Речі Посполитої. 1759 року – заснована римо-католицька парафія Св. Варвари. Парафію заснувала Барбара Радзивіл.
Щороку в Бердичеві проводяться Дні польської культури. До нас приїздять творчі колективи з Польщі, художники, літератори, офіційні особи. В міському Палаці культури відбувається святковий концерт.		Щороку ми відзначаємо Шевченківські дні. Цим подіям присвячена Шевченківська хода пам´ятними місцями.
Традиційно в місті відзначаються свята Дня Незалежності України, Дня міста.	В Палаці культури працює циркова студія „Диваки”, заснована Валентином Моцним. Фіналісти телепроекту Україна має талант 2010 року – вихованці циркової студії „Диваки”.
Щороку в місті відбувається Міжнародні змагання зі стрибків в висоту – «Меморіал В.О. Лонського».		В місті пам´ятають і вшановують ветеранів ВВ війни. Щороку на день перемоги біля Вічного вогню відбувається урочистий мітинг для вшанування загиблих – ветеранів ВВ війни.

Населення

Зміна чисельності населення

1789	2 640
1867	52 563
1897	53 351
1926	55 556
1939	62 014
1959	53 206
1970	71 475
1979	80 171
1989	91 629
2001	87 575
2012	78 799

	1926^[9]	1939^[10]	1959^[11]	2001^[12]
українці	26,4 %	42,1 %	56,2 %	84,8 %
росіяни	8,1 %	8,7 %	18,6 %	≈9,5 %
поляки	8,5 %	10,1 %	11,7 %	≈5,0 %
євреї	55,5 %	37,5 %	11,8 %	≈0,5 %

Демографія

Єврейська громада

Міська хоральна синагога, 1850(колишня, зараз — Трикотажна фабрика)

За переписом 1789 року євреї становили 75 % населення міста (1951 з 2640), пізніше князь Радзивілл надав 7 єврейським родинам монопольне право на торгівлю тканинами. Саме євреї були на чолі більшості торговельних компаній і банків, а також часто були орендарями маєтків польських магнатів. Місто налічувало до 80 синагог і бейт мідрашів. З кінця XVIII сторіччя Бердичів став важливим центром хасидизму, де згодом розгорнувся конфлікт між хасидами і мітнагидами. В 1820-х рр. сформувалася велика група послідовників ідей Гаскала. На 1861 рік єврейська громада міста була другою на теренах всієї Російської імперії. Події початку 20-го століття спричинили хвилю еміграції і частка євреїв почала зменшуватись. Попри це і закриття майже всіх синагог радянською владою, в 1920-х ідиш був офіційною мовою в місті і на ньому могли проводитись судові слухання. Проте з 1930-х релігійну і культурну активність було обмежено. Під час війни єврейська громада була фактично знищена нацистами. З лібералізацією політичного і культурного життя в СРСР з сер. 1980-х рр. відбулось відродження єврейської громади Бердичева. Зараз у місті діють 3 синагоги, чимало місць, пов'язаних із юдаїзмом і єврейською культурою, в тому числі Усипальня Леві Іцхака Бен Меїра, яку щороку відвідують понад 3 тисячі прочан (дані на сер. 2000-х рр.).

Спорт

У Бердичеві розвинута мережа закладів, які займаються розвитком спортивно-масової та фізично-оздоровчої роботи. В місті є 2 стадіони, критий плавальний басейн, дитяча юнацько-спортивна школа та дитячо-юнацький клуб фізичної підготовки. Загалом в місті культивується 18 видів спорту. Щорічно проводяться Міжнародні змагання з стрибків у висоту пам'яті Заслуженого тренера СРСР та України Віталія Лонського, які включено до офіційного календаря Міжнародної федерації легкої атлетики, а також Міжнародні змагання з боксу серед юніорів на приз Володимира Кличка. Із 2008 року у Бердичеві розпочали проводити Міжнародний турнір з футболу серед дітей на призи Заслуженого тренера СРСР та України Анатолія Пузача.

Серед спортивних клубів Бердичева з найбільшими всеукраїнськими та міжнародними досягненнями — «Барс», клуб з хокею на траві.^[

Герб

1998 – Під час п’ятої сесії двадцять третього скликання депутатами Бердичівської міської ради затверджено герб міста Бердичева: на зеленому полі перекреслений бердиш та кадуцей (лат. Caduceus) – жезл бога торгівлі Меркурія, навколо них 4 золоті 8-променеві зірки. За основу герба взято іспанську форму геральдичного щита, який оздоблено стрічкою (орнаментом) золотого кольору. Жезл бога торгівлі Меркурія свідчить про минуле Бердичева як одного з основних центрів торгівлі. Зображений бердиш відображає історію виникнення Бердичева як укріпленого містечка на шляху ворожих набігів, а також розкриває одну з версій про походження назви міста. Золоті зірки є символом постійності, у конкретному випадку вони можуть відображати значення міста для української, польської, російської і єврейської культур. Зелений колір підкреслює багатство навколишньої природи.

Прапор

Прямокутне полотнище із співвідношенням сторін 2:3 розділене горизонтально на синю, зелену і жовту смуги у співвідношенні 1:3:1. У центрі зеленої смуги герб міста.

Берди́чів (пол. Berdyczów, ідиш בערדיטשעוו) — місто в Україні, має статус обласного підпорядкування, центр Бердичівського району Житомирської області.

Загальні дані

Бердичів лежить на березі річки Гнилоп'яті, притоки Тетерева, за 44 км на південь від Житомира.

Місто є значним залізничним вузлом, де сходяться магістралі Бердичів — Житомир та Козятин — Шепетівка. Від Бердичева відходять автомобільні шляхи на Житомир, Вінницю, Любар, Хмільник, Білу Церкву.

Територія міста становить 3533 га, яка умовно розбита на 7 мікрорайонів. На 266-ти вулицях і провулках станом на 1 січня 2016 р. проживало 77,2 тисяч осіб.

Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Житомирська область
Район	Бердичівська міська рада
Код КОАТУУ	1810400000
Засноване	1430
Населення	▼ 76 711 (01.01.2017)^[1]
Площа	35.33 км²
Поштові індекси	13300—13318
Телефонний код	+380-4143
Координати	49°53′31″ пн. ш.28°36′00″ сх. д.
Міста-побратими	Польща Сєдльце, Явор,Волув
День міста	остання неділя червня
Відстань
Найближча залізнична станція	Бердичів
До обл./респ. центру
- фізична	44 км
- залізницею	50 км
- автошляхами	40,7 км
До Києва
- залізницею	177 км
- автошляхами	182 км
Міська влада
Адреса	13300, Житомирська обл., м. Бердичів, пл. Центральна, 1, 2-22-55

depositphotos_16064185-stock-illustration-set-of-nine-spring-flowers.jpg

depositphotos_64249697-stock-illustration-seamless-abstract-geometric-pattern-traditional.jpg

papel-de-parede-corujas-e-flores-para-quarto-10-metros-papel-de-parede-infantil-para-quarto-de-bebe.jpg

Перегляд файлу

ТЕМА: «ПОДОРОЖУЄМО БЕРДИЧЕВОМ»

Мета: розширити знання дітей про рідне місто — Бердичів (місто старе, має свою історію). Познайомити з версіями походження назви міста, його основними історико-культурними пам'ятками (кляштор, пошта, Будинок творчості та ін.) Звернути увагу на сучасний вигляд міста, викликати бажання милуватись та гордитись рідним містом, мріяти зробити його кращим. Розвивати логічне мислення, уявлення, фантазію, творчість, діалого-монологічне мовлення. Виховувати любов до рідних та близьких людей, рідної оселі, міста, де ти народився і живеш.

Хід заняття

І Організація класу до уроку.

У кожної людини є свій рідний дім, де нам затишно і тепло. А тепло від того, що оточують нас близькі та рідні нам люди. Але всі ми маємо один спільний дім. Як ви думаєте, що є нашим спільним домом? Наше рідне місто — Бердичів.

$C:\Users\User\Desktop\фото екскурсія містом\IMG_20180608_100516.jpg$ : Діти, чи знаєте ви про те, що наше місто дуже давнє, воно має свою історію. Хочу запропонувати вам поподорожувати по рідному місту. Ніхто не проти?

ІІ Актуалізація опорних знань, постановка навчальної проблеми

Подивіться всі на мене!

Екскурсовод я – не забудь!

Ні хвилиночки не гаймо,

Я запрошую вас в путь!

Взяти всі знання в дорогу

І посмішку – не забудь!

Наше завдання – познайомитися з визначними місцями свого міста, їх історією..

ІІІ. Робота над темою уроку

Вправа «Кубування»

Опишіть (Як виглядає Бердичів?)
Порівняйте (Чим відрізняється місто і село? Наведіть приклади)
Встановіть асоціації (Про що змушує тебе замислитись слово Бердичів?)
Проаналізуйте (Що є в нашому місті?)
Знайдіть застосування (Кому потрібне наше місто? Чому? Для чого?)
Аргументи за і проти (Жити в Бердичеві добре чи погано? Чому?)

Але перш ніж розпочати нашу подорож, скажіть, а який транспорт рухається вулицями нашого міста? Відгадайте загадки,

Є великий, є малий,

З вантажами, легковий,

По дорогах поспішає,

У собі людей катає. (автомобіль)

По маршруту вас везуть

$C:\Users\User\Desktop\фото екскурсія містом\IMG_20180608_100442.jpg$ І квиточки продають.

З вигляду продовгуватий,

Але зовсім не рогатий. ( автобус).

Пасажирський чи товарний

Металевий він і гарний.

Все ховає у вагонах

І стає лиш на перонах. (потяг)

Який транспорт є в нашому місті?

Вирушаємо на автобусі від школи до центру міста.

Літературна подорож

Рідне місто - місто знань і мрії,

Вогнище заводів і будов.

З кожним днем ростеш і молодієш,

Процвітаєш і мужнієш знов.

Іду в вечірнюю годину біля фортечної стіни.

І тіні прикрашають днину, а душі ?

Душі де вони ? Там не було колись будівель.

Були ліси або поля.

Тепер Бердичів є чудовий,

Тим більш, як дивишся здаля.

І ось до церкви думи плинуть.

Її Нікольською зовуть.

Яка б то влада існувала,

А служби в церкві завжди йдуть.

А недалеко синагога, старенька ,невисока в міру.

Можливо з храмів є найстарша - несе євреям свою віру.

Краса людей в міцнім корінні долі –

А це можливо тільки у труді,

$C:\Users\User\Desktop\фото екскурсія містом\IMG_20180608_101230.jpg$ Коли панують разом праця й воля –

Щастю й долі є місце у житті.

Хай добру волю наша праця крилить.

Хай буде наше місто молоде.

І дай нам Бог наснаги й сили.

Хай щастя нас ніде не обійде.

Бліц – турнір «Екскурсія по місту»

1Назвіть підприємства, які працювали в минулому? ( М'ясокомбінат, рукавична фабрика, взуттєва фабрика, шкіробєднання, завод «Комсомолець», «Прогрес» тощо)

2Назвіть вулиці і майдани сучасного Бердичева. (Соборна площа, Бр. Міхеєвих, Будьонного, О. Чорновола )

3Назвіть Видатних людей, пов'язані з нашим містом. (О. Бальзак, Ш. Алейхем, Т. Шевченко, В. Завадський, Г. Котовський, О. Шабельник, О. Лонський)

$C:\Users\User\Desktop\фото екскурсія містом\IMG_20180608_113942.jpg$ 4Назвіть райони міста.( Загребелля, Новосілка, Червона гора, Завидня, Піски, Корнилівка, Качанівка, Елінг).

Гра «Хвости»

— Закінчіть речення.

• Моє місто називається...

• Центральна вулиця міста...

• Я живу на вулиці...

• У місті є такі парки...

• У місті виготовляють...

Творча вправа «Чому так називається?»

— Назви селищ, міст, парків, вулиць, будинків можуть розповісти багато цікавого про життя наших пращурів, батьків, бабусь і дідусів.

Учні називають вулиці, на яких живуть, учитель пояснює, що означають ці назви.

Гра «Нові назви»

Які б ви дали назви вулицям, паркам, будівлям? Чому?

Метод «Мікрофон»

Що потрібно робити кожному жителеві міста (села), щоб воно стало ще кращим?

Подорож центральними вулицями

Це центральний поштамт міста. Але не завжди тут була пошта. Будинок старовинний. Будували його дуже давно, коли не було на світі навіть наших дідусів та бабусь. А була тут в той час лікарня «Червоного хреста». В ній надавали допомогу людям, які постраждали від війни.

$C:\Users\User\Desktop\фото екскурсія містом\IMG_20180608_114013.jpg$ Зверніть увагу на будинок, який стоїть на протилежній стороні вулиці. Це теж старовинний будинок і є історичною пам'яткою міста. Помилуйтесь цією прекрасною будівлею, яка не схожа на сучасні споруди. Архітектор оздобив споруду великими вікнами незвичайної форми, а великий і зручний ґанок так і запрошує відвідувачів на гостину. Я знаю, що деякі з вас уже відвідують його, щоб вивчати англійську мову, вчитись співати або танцювати.

$C:\Users\User\Desktop\фото екскурсія містом\IMG_20180608_114144.jpg$ Розповіді дітей, які відвідували Будинок творчості. Зараз це будинок творчості ім. О. Разумкова, а в минулому це Будинок міської Управи.

Ми з вами стоїмо біля урвища. На давній слов'янській мові слово «урвище» означає «берда». Одна з думок, що від цього слова пішла назва нашого міста - Бердичів.

Проте існують інші версії походження нашого міста. Давно жив тут гордий, сильний, мужній, красивий народ, або по-іншому, плем'я берендіїв. Вони допомагали Київському князю охороняти його землі. Тому старі люди іноді називають наше місто Берендичів. Ще інші люди називають місто Бар дичів. Це тому, що існує така версія. Кажуть, давним- давно місцеві ремісники виготовляли бойові сокири, які в той час називали «бардами». Ці сокири використовували для захисту від нападу ворогів. Але одними сокирами не захиститися від ворога, а тому наші предки на чолі з Федором Тишкевичем побудували цей замок - фортецю. А воєвода Януш Тишкевич у замку монастир «Босих Кармелітів». Ви мабуть знаєте, чому босих? Бо монахам було заборонено ходити в шкіряному взутті. Наші предки будували красиві, міцні споруди з білими колонами та золотими куполами. І будували не тільки на землі, а й під землею. Підземні ходи тягнуться від кляштора в трьох напрямках: в сторону Червоної гори, до вокзалу та до міста Житомира. Під землею монахи будували торгівельні склади, крамниці.

Це наш міський Парк Культури та Відпочинку і перед ним - пам'ятник Т.Г. Шевченку. Бердичівляни, як і весь український народ, шанують пам'ять видатного поета. Улюблене місце відпочинку назвали його іменем, поставили пам'ятник Кобзарю. Дуже часто у вихідні дні ви разом з своєю родиною відпочиваєте в парку.

Гра «Я – екскурсовод»

А тепер ми будемо рухатися вулицею Європейською. У вас є можливість побувати в ролі екскурсовода і розказати іншим про видатні місця нашого міста, а я буду доповнювати вашу інформацію.

Маршрут:

Меморіал героям небесної сотні , вічний вогонь.
Міський театр.
Європейська площа.

Бесіда про охорону природи і пам’яток історії. Гра «Незакінчене речення»

Закінчити речення , розпочате вчителем.

1. На мою думку , охороняти природу потрібно тому ,що …

( без неї не можна жити)

2.Наприклад … ( саджати дерева , не забруднювати ліси і водойми, не

вирубувати дерева, не смітити в місті)

3.На мою думку , охороняти пам’ятники архітектури потрібно тому ,що..

(майбутнє покоління має знати свою історію)

4. Вважаю , що треба вивчати історію рідного краю , а саме …

(відвідувати музеї , бібліотеки , розпитувати старших)

Створення лепбука «Визначні місця мого міста»

ІV. Підсумок уроку

— Що нового дізналися про своє місто?

— Які навчальні заклади, пам’ятки, пам’ятники є в місті?

$C:\Users\User\Desktop\фото екскурсія містом\IMG_20180608_114101.jpg$ — Як називається вулиця, на якій стоїть школа?

— Чим вулиця відрізняється від проспекту? провулка? площі?

— Як називається центральна площа нашого міста?

— На якій вулиці розташована ваша оселя?

— Що вам відомо про походження назви рідного міста ?

— Що цікавого (особливого) є у вашому місті?

— Чим займаються люди у вашому місті ?

Перегляд файлу

ЦИКЛ ЗАНЯТЬ «МОЄ РІДНЕ МІСТО - БЕРДИЧІВ»

«БЕРДИЧІВ — НАЙКРАЩЕ МІСТО НА ЗЕМЛІ»
«МИ – БЕРДИЧІВЛЯНИ»
«ПОДОРОЖУЄМО БЕРДИЧЕВОМ»

Мета:

• познайомити з інфраструктурою рідного міста;

• розвивати уміння орієнтуватися у міській обстановці;

• виховувати повагу до людей різних професій.

Пізнавальні компетентності:

• формувати уміння вилучати інформацію із схем, ілюстрацій;

• формувати уміння визначати сутність, особливості об’єктів ;

• формувати уміння на основі аналізу об’єктів робити висновки;

• формувати уміння установлювати аналогії;

• формувати уміння узагальнювати і класифікувати по ознакам.

Комунікативні компетентності:

• формувати уміння слухати і розуміти інших;

• формувати уміння будувати мовленнєві висловлювання відповідно до поставлених завдань;

• формувати уміння оформлювати свої думки в усній формі:

• формувати уміння сумісно домовлятися про правила спілкування та поведінку.

Особистісні компетентності:

• формувати уміння визначати і виказувати самі прості,спільні для всіх людей правила поведінки в місті;

Регулятивні компетентності:

• формувати уміння визначати мету діяльності на уроці;

• формувати уміння визначати успішність виконання свого завдання у діалозі з учителем;

• формувати уміння оцінювати учбові дії у відповідності до поставленої задачі ;

• формувати уміння здійснювати пізнавальну та особистісну рефлексію.

Використані інтернет-ресурси:

http://www.berdychiv.com.ua

http://berdychiv.in.ua/бердичів-в-інтернеті/

http://www.berdychiv.info

http://www.poetryclub.com.ua

https://urok-ua.com/urok-na-temu-moje-ridne-misto/

http://www.subject.com.ua/lesson/nature/1klas/59.html

http://www.ipedahohika.com/lirefs-141-6.html

Бердичівський загальноосвітній колегіум № 14

Пришкільний мовний табір «Пролісок»

ЦИКЛ ЗАНЯТЬ З НАЦІОНАЛЬНО- ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

$C:\Users\User\Desktop\Бердичів\нове фото\IMG_20180611_101758.jpg$
«МОЄ РІДНЕ МІСТО - БЕРДИЧІВ»

2018

Перегляд файлу

ТЕМА:«БЕРДИЧІВ — НАЙКРАЩЕ МІСТО НА ЗЕМЛІ»

Мета: Розширити у дітей знання про рідне місто в якому народилися, його історичне минуле і сучасне буття: вулиці, головні об’єкти та їх розташування. Вчити розуміти поняття «Батьківщина», рідна земля, край, регіон. Вчити орієнтуватися в своєму місті, називати установи, визначні місця, пам’ятники. Формувати у дітей навички виразного читання віршів, інтонаційно передавати зміст. Розвивати естетичне сприйняття, образну пам’ять, мислення, мовлення, уяву .Виховувати почуття національної гордості за свій народ, державу та почуття любові до рідного міста, краю, викликати бажання берегти та примножувати його красу.

Хід заняття

Девіз заняття

І від роду до роду хай Бердичівському роду не буде переводу !

І. Організаційна частина.

1. Звучить пісня « Прикрасимо наше місто »

2. Інтерактивна вправа «Продовж думку…»

Діти стоять у колі, тримаючись за руки. Вчитель починає речення, діти продовжують по черзі.

Я українець, бо….
Я – українець, незважаючи на…
Я – українець і…..
Я – українець, ось….

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

1. Вступна бесіда

-Діти! Хто може пояснити, що таке Батьківщина? (Рідний край, місто, земля, де ми народилися та живемо).

-Справді, Батьківщина – це наша рідна Україна, земля, де ми народилися і живемо, де живуть наші батьки, де жили і живуть наші бабусі, дідусі.

Однак, що ми розуміємо під поняттям велика Батьківщина? ( наша рідна країна – Україна, наш край)

А мала батьківщина? (дім, рідна сім’я: мама, тато та дітки).

$C:\Users\User\Desktop\нове фото\IMG_20180611_101647.jpg$ Та і малу і велику Батьківщину ми любимо однаково.

Ми повинні любити свій край, нашу рідну Україну, бути патріотами своєї Батьківщини.

Погляньте на карту України.

2. Викладання із пазлів карти України.

Україна - це небо блакитне,

А в тім небі зірки золоті,

Сяють нам з високості привітно

$C:\Users\User\Desktop\нове фото\IMG_20180611_101755.jpg$ Ці два кольори, ніжні й прості.

В Україні є різні міста:

І великі, й малі, і найменші.

Це і Харків, і Київ, й Одеса,

І Луганськ , і Донецьк,

Це і Львів, і Суми, й Летичів,

Це й Житомир, й мій рідний Бердичів.

А зараз для вас таке завдання: у мене в руках картки з назвами деяких вам знайомих міст України (Київ, Харків, Львів, Луцьк, Одеса, Донецьк...). Знайдіть ці міста на карті України.

А ось і місто Житомир - обласний наш центр та рідне місто Бердичів. Ми позначимо цих два міста на карті прапорцями.

3. Стратегія «ЗХД» (знаю – хочу дізнатися – дізнався)

Знаю	Хочу дізнатися	Дізнався

Діти в малих групах обговорюють питання, що вони знають про рідне місто, про що хотіли б дізнатися. Результати записують в таблицю.

ІІІ. Робота над темою заняття

Вчитель:

Мій рідний Бердичів! Ти береш свій родовід із сивої глибини віків і нескореного духу козацької вольниці. Древні вулиці ще пам'ятають славетну ходу козацьких полків.

Технологія «Читання з другом»

Діти читають вірші в парі, ставлячи по черзі запитання один одному стосовно змісту.

Вірші про Бердичів

Коли в синім небі, мов срібне намисто,

Засвітяться зорі ясні

На вулицях нашого, рідного, міста

Засяють блакитні вогні.

Місто моє над рікою,

У солов’їних садах,

Де б не бував я ,ти завжди зі мною,

В спогадах, в мріях, у снах

Де б доля мене у світах не чекала –

В Бердичеві мій оберіг.

Бердичів радо мене зустрічає

З далеких ,чи близьких, доріг.

Можливо є кращі міста і містечка,

Та все ж рік за роком поспіль,

До рідного міста – у рідне гніздечко,

Злітаємось ,ми, звідусіль.

Квітуй моє місто у злагоді й мирі.

Краяни, щасливо живіть

І в нас Україні, у дружній родині

Нащадкам добро збережіть.

Флешмоб «Україна – це я…» (пісня Т.Кароль)

Інсценізація діалогу

Дитина

Між Поліссям і Поділлям шлях проліг іздавна. $C:\Users\User\Desktop\нове фото\IMG_20180611_105315.jpg$

На шляху розмістився град Бердичів славний!

Вчитель:

Розмістився? З яких років? Версії здогадки!

Звідки назва ця - Бердичів? Також різні згадки.

І ось перша - від племені - себто Берендеї.

Дитина

А ще кажуть, в давнину,

Попід річку вище,

Жило плем'я із слов'ян –

Бердо-урочище.

Вчитель:

Може назва міста пов'язана з чоловічим ім'ям Бердич ( син Берда ). Можливо таким іменем називали людину, що жила на горі чи кручі.

Дитина

Ось тепер вже дещо є –

Бердо - хутір вдався,

Дещо тут він збудував,

Так Бердичів взявся.

Дитина

Берди здавен проживали:

Хто шлях їх вивчив,

То ж напевно ,що від них

Пішов град Бердичів.

Вчитель:

І ніколи Берди славні, народ великої душі і доброго ока не зазіхали на чужі краї. А на твої землі, Бердичеве, рвались і печеніги, і половці, і ординці ,і польські магнати і німецькі лицарі. Бердичів був свідком, а його жителі учасниками багатьох історичних подій.

Конкурс знавців рідного міста.

- Як називається наш край?

- А як називається наше місто?

- Скільки років нашому місту

- Які державні символи міста Бердичева ви знаєте і що вони символізують?

А які природні символи нашого краю ви знаєте?
Послухайте вірш і скажіть, кого або що ми відносимо до природних символів?
Лелека на хаті, верба і калина,
пшеничні лани, голосні солов‘ї,
гаряча й рум‘яна із печі хлібина,
каштановий цвіт і шумливі гаї… А. Ткаченко

Діти: лелека, верба, калина, хліб, вінок, рушники)

Гронування «Чим прославився Бердичів?»

А можливо , що одвіку

Тут базар великий.

Що над річкою є кляштор

Босих Кармелітів.

А можливо , що церкви тут

Різні віри в Бога?

Та скоріше це тому,

Що тут синагога.

Може в тому, що вінчались

Тут Бальзак і Ганська,

А скоріше, що тут шлях

Протягнувсь гетьманський.

Вчитель

У 1846 році наше місто відвідав світоч українського народу, батько нашої мови калинової, геній української нації - Т.Г.Шевченко. На честь цього - наш парк названо його ім'ям. І біля парку встановлено йому пам'ятник.

Бердичів – місто чотирьох культур

Гнилоп'ять пірнає у тумані.

Місто в поранковій тишині.

З закордонним рідкісним товаром

Прибули у місто кораблі.

$C:\Users\User\Desktop\нове фото\IMG_20180611_105038.jpg$ Заходять діти -«поляки», вітаються польською мовою, діти -«росіяни», вітаються російською, діти -«євреї» , вітаються єврейською.

Групова робота . Виготовлення лепбуків «Символи мого міста», «Бердичів – місто чотирьох культур»

Презентація робіт груп

Робота з деформованим текстом «Побажання місту»

Рідне місто - місто знань і мрії,

Вогнище заводів і будов.

З кожним днем ростеш і молодієш,

Процвітаєш і мужнієш знов.

Хай добру волю наша праця крилить.

Хай буде наше місто молоде.

І дай нам Бог наснаги й сили.

Хай щастя нас ніде не обійде.

Підсумки заняття

Стратегія «ЗХД»

Що дізналися нового про Бердичів?
Що ви зрозуміли, читаючи матеріали лепбуків?
Як тобі ця інформація знадобиться в майбутньому?
Якій проблемі присвячене наше заняття?
Що ми можемо зробити для нашого міста?

Перегляд файлу

ТЕМА: «МИ – БЕРДИЧІВЛЯНИ»

Мета. Розширювати знання дітей про рідний край, рідне місто, вчити користуватися отриманими знаннями в повсякденному житті. Формувати уміння аналізувати , порівнювати, оцінювати інформацію. Виховувати почуття приналежності до громади свого міста, його духовної культури, почуття національної гордості.

Хід заняття.

І. Організаційна частина.

Гра „У місті Бердичеві ранок зустрічаю”

У своєму місті Бердичеві ранок зустрічаю

( ходять по колу і виконують відповідні рухи)

На сопілці-перепілці, співаючи граю

(імітують гру на сопілці)

«Я – бердичівлянин, ти – бердичівлянка, ми – бердичівляни.

(вказують на себе та ін.)

Рідний край Поліський, ми є полісяни.

(розводять руки в сторони).

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів.

МОЄ МІСТО

Для мене моє місто — справжній рай,

Хоча інколи його так і не назвеш.

Бердичів — чарівний край,

Гарнішого, напевно, не знайдеш.

Для кожного найкраще місто на Землі,

Те місто, де пройшли його дитячі роки.

Міста великі, і міста малі,

Дарують нам цікаві перші кроки.

Бесіда

—Як назвати одним словом місто і село? (Населені пункти)

$C:\Users\User\Desktop\нове фото\IMG_20180611_105240.jpg$ —Де ми живемо?

—Як називається наше місто?

—Що ви знаєте про свій населений пункт?

—Коли він виник?

—Чому має таке ім’я?

Гра «Малюнки з виставки»

Діти розглядають фотографії, листівки з краєвидами, архітектурними спорудами, пам’ятниками міста і мають відповісти на запитання.

—Як називається наше місто?

—Чи подобається вам наше місто? Чим саме?

—Чим воно особливе? Що в ньому такого, чого немає ніде?

—Що ви зробили б для того, щоб наше місто стало ще кращим?

Дидактична гра «Компліменти для міста»

Бердичеве, тебе ми вітаємо,

Для тебе віночок дружби сплітаємо,

Уплетемо в віночок різні квіти

Ми з славного Бердичева діти.

Скажемо гарні слова – компліменти про наше місто Бердичів, яке воно?

(діти називають слова і «кладуть» в долоньку вихователю слова: гарне, красиве, зелене, рідне, мальовниче, чарівне, святкове, затишне)

- Бердичів який?

(Великий, багатий на…, квітучий, красивий, багатолюдний, гамірний, гостинний, зелений, пишний, квітучий)

ІІІ. Робота над темою уроку.

Літературна вікторина «Про місто багато знаю, вірші про нього читаю»

У лелечому краї
Річка хвилями грає,
Очерет пісню тихо співа.
Місто ніжно зелене
Стало рідним для мене,
Наче матері рідні слова.

Полісянки гостинні,
Як на всій Україні —
Завітайте у гості до нас.
Мій Бердичів коханий
Під сузір’ям каштанів
Радо стріне з квітами вас.

Ольга Калина :: Бердичів.

Засновано було давно -

Згадать не може вже ніхто,

Як виникло місто - Бердичів:

Від тюрського племені бЕрдичів,

А чи слов'янських берендеїв,

Та місто це було євреїв

І по сьогоднішйній цей день,

Їх чути голос і пісень.

І на гербі у місті є

Сокира бердиш. Це - твоє,

Ще жезл Бога від торгівлі,

Це - місто ремесла. Будівлі

Стоять ще з давніх тих часів,

З прадавніх пращурів Тишків,

Яким ще Київскі князі,

Подарували землі ці.

Залізні руди добували

І їх у бардах зберігали.

То звідки назва ця - Бердичів

І хто її де запозичив?!

Тече тут річка Гнилоп'ять.

Ну, а над нею височать,

Дзвіниці Босих Кармелітів,

Нема напевно ніде в світі,

Святині більшої ніж тут.

Паломники сюди ідуть,

Щоб поклонитись Матір Божій

Бердичівській, її Вельможі..

Зі всього світу їдуть, йдуть,

Прихильність їй свою несуть,

Бо чудодійній цій іконі,

Молитись треба у поклоні.

Від Гришківець до Лисої Гори,

Заселено усі простори.

Живуть тут люди працьовиті,

Ще змалечку любов привита,

До цієї славної землі.

Трудівники всі не малі,

І лікарі, і вчителі,

Спотсмени Лонського і ці,

Ще від Моцного циркачі,

Артисти з "Явіра" ансамблю,

Що прославляють нашу землю.

Щоб були крепкі і здорові,

Росли щоб дітки чорноброві,

Щоб мир був по всій країні,

$C:\Users\User\Desktop\нове фото\IMG_20180611_112510.jpg$ Л.Щаслива Мій Бердичів

Найдорожче в світі місце,

Де родився ти.

Де провів своє дитинство,

Юності роки….

Найрідніше, найдобріше –

Це Бердичів мій.

Де б і скільки ти не їздив,

Повертайсь сюди !

Тут все миле, все знайоме,

Рідне все таке.

Ти ідеш – душа співає,

Ось, каштан цвіте.

Пам’ятаєш, у дитинстві

У кіно ходив.

І у Ізі у кіоску

Ти водичку пив.

Все минає, все проходить…

Ізі вже нема.

Але пам'ять залишилась,

Пам'ять ще жива.

Будем жити і трудитись,

Місту процвітать.

Не гордитись, приїздити

Жить і памятать !

Гра « Який ти житель міста?»

Чи кидаєш папірці на вулицях?
Хто з вас зриває квіти на клумбах?
Чи малюєте ви на стінах в під’їздах?
Чи можна голосно кричати в міському транспорті?
Чи ламаєте ви гілки на кущах та деревах для гри?
$C:\Users\User\Desktop\нове фото\IMG-0117fe529572fe726a1d3bec232177c6-V.jpg$ Чи є такі серед нас, хто ображає дітей на дитячих майданчиках?

Місто - це дуже велика територія. Особливо для дітей. Кожен житель міста має обов’язково знати свою адресу.

Чому? Чи можна її говорити незнайомим людям?

А в яких випадках знання адреси можна повідомити незнайомим людям?

Чи всі з вас можуть назвати свою адресу: вулицю, будинок, квартиру?

Я думаю, що всі ви любите моє місто і коли станете дорослими, зробите свій внесок у благоустрій Бердичева.

Фізхвилинка

Маленькі наші ніжки, крокують та ідуть.

Бердичів прославляють,

Як квіточки цвітуть. (Діти марширують на місці)

Маленькі наші руки,
Так кріпнуть і ростуть.
Бердичів прикрашають,
Всю працю віддадуть. (Діти піднімають руки вгору і опускають до плечей)

Дитячі в нас серденька,
Та щирі в них чуття,
Любити свій Бердичів
Будуть все життя. (Діти прикладають руки до сердечка, а потім розводять руки в сторони)

Групова робота Робота з приказками ( в конвертах)

Пояснити зміст приказок з точки зору бердичівлянина. Навести приклади.

Кожному мила своя сторона

Тільки в ріднім краї солов’ї співають

Та земля мила , де мати народила

Людина без батьківщини – що пташка без пісні

Де рідний край , там і рай.

Педагогічна технологія «Щоденні 5» («Письмо для себе»)

Скласти невеличкий твір про Бердичів або скористатись схемою – опорою для написання твору.

Рідне місто _________________________

Бердичів- це одне із __________________ України. Його ще називають ______________________ , тому що ____________________. Бердичів – гарне, _________________________ місто, розташоване на ________________ України. У ньому живе багато людей, які ______________________. Головна ріка Бердичева – _______________. Через неї давно вже побудовані мости, по яких можна ходити, їздити, або просто стояти й любуватися красою течії. У центрі міста розташований прекрасний парк, що має ім’я ____________________________.

$C:\Users\User\Desktop\нове фото\IMG_20180611_104029.jpg$ В центрі міста - – площа ________________________. Тут як звичайно проходять всі міські свята, на які збирається дуже багато людей, грає музика, пускають феєрверки. Головна вулиця міста – ________________________. На ній також багато магазинів, банків й просто гарні будинки, у яких живуть ______________________. Наше місто ще й великий промисловий центр. Тут роблять __________________________________________________________. У Бердичеві працюють кінотеатри, театри, музеї. І так багато дітей на канікулах _________________________________________. Навесні, коли ____________________________________________________________, наше місто стає особливим! Люди частіше гуляють по вулицях, посміхаються, і радуються, що живуть у такім гарному місті. Я ________________________!

Малювання «Місто в майбутньому»
Розповідь англійською «Ми – бердичівляни»

Підсумок уроку

Мовленнєва вправа «Листівку передай, Бердичеву побажай»

Перегляд файлу

Flag of Berdychiv.png

Мій Бердичів

Путівничок маленького бердичівлянина

Що ти знаєш про своє місто? Про що хотів би дізнатися?

Запиши відповіді у таблицю

Знаю	Хочу дізнатися	Дізнався

Прочитайте вірш. Читаючи по строфі, ставте запитання один одному.

Коли в синім небі, мов срібне намисто,

Засвітяться зорі ясні

На вулицях нашого, рідного, міста

Засяють блакитні вогні.

Місто моє над рікою,

У солов’їних садах,

Де б не бував я ,ти завжди зі мною,

В спогадах, в мріях, у снах

Де б доля мене у світах не чекала –

В Бердичеві мій оберіг.

Бердичів радо мене зустрічає

З далеких ,чи близьких, доріг.

Можливо є кращі міста і містечка,

Та все ж рік за роком поспіль,

До рідного міста – у рідне гніздечко,

Злітаємось ,ми, звідусіль.

Квітуй моє місто у злагоді й мирі.

Краяни, щасливо живіть

І в нас Україні, у дружній родині

Нащадкам добро збережіть.

Чим прославився Бердичів?

Намалюй, яким ти уявляєш місто Бердичів

«Компліменти для міста»

Скажемо гарні слова – компліменти про наше місто Бердичів, яке воно?

Моя адреса ___________________________________________.

Я люблю свою вулицю, тому що __________________________.

Я бережу свою вулицю : _______________________________________________________________________________________________________________.

МОЄ МІСТО

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Рідне місто _________________________

В центрі міста - – площа ________________________. Тут як звичайно проходять всі міські свята, на які збирається дуже багато людей, грає музика, пускають феєрверки. Головна вулиця міста – ________________________. На ній також багато магазинів, банків й просто гарні будинки, у яких живуть ______________________. Наше місто ще й великий промисловий центр. Тут роблять __________________________________________________________. У Бердичеві працюють кінотеатри, театри, музеї. І так багато дітей на канікулах _________________________________________. Навесні, коли ____________________________________________________________, наше місто стає особливим! Люди частіше гуляють по вулицях, посміхаються, і радуються, що живуть у такім гарному місті. Я ________________________!