Данія та Норвегія в ХІХ ст. - першій половині ХХ ст.

Данія та Норвегія в ХІХ ст. — першій половині ХХ ст. Підготувала : Кушнір Л. В.

Фредерік VI - король Данії (1808–1839) та Норвегії (1808–1814). З самого початку свого регентства Фредерік VI почав ліберальні реформи У 1788 році було скасовано кріпацтво. До 1800 року була нормована панщина. У 1792 році було відмінено рабство у вест-індських колоніях Данії. Водночас Фредерік VI взяв курс на встановлення дружніх відносин з наполеонівською Францією. Це призвело до військового конфлікту з Великою Британією, яка не могла дозволити Франції зміцнити свої позиції за рахунок данського флоту та вигідних портів Данії та Норвегії. У 1801 та 1807 роках відбулися військові сутички між англійським та данським флотами. Особливо запеклою була битва у 1801 році при Копенгагені. З великими труднощами англійцям вдалося перемогти та відлучити Фредеріка VI від союзу з Францією. У цій битві відзначився у подальшому відомий адмірал Гораціо Нельсон.

Після смерті батька Фредерік нарешті 13 березня 1808 року став королем Данії та Норвегії. У 1809 році у зв'язку з проблемою із спадкоємцем шведського трону Фредерік проводив перемовини щодо свого обрання новим королем Швеції. Проте вони не мали позитивного результату. В цей же час він знову укладає союзницький договір з Францією. Але ця угода була вкрай невдалою — Франція зазнала поразки. Після поразки імперії Наполеона Бонапарта у 1814 році згідно з попередніми домовленостями великі країни надали Швеції, на чолі якої вже стояв Жан Бернадот, права на Норвегію. Цього намагався завадити Фредерік VI, але йому забракло військових сил та міжнародної підтримки. Врешті-решт було укладено Кільську угоду, згідно з якою Данія передавала Норвегію Швеції натомість отримувала Шведську Померанію. У 1815 році він виміняв у Пруссії свою частину Померанії на князівство Лауенбург. У 30-х роках Данію охопила економічна криза, внаслідок чого королю знадобилася підтримка у місцевих землевласників. У 1834 році відбулися перші провінціальні збори данських станів із дорадчими функціями.

Фредерік VI Софія Фредеріка Мекленбург-Шверінська. Кристіян VIII

Кристіан VIII – король Норвегії у 1814 році, король Данії з 1839 до 1848 року. У 1813 році король Фредерік VI спрямував принца Кристіана до Норвегії як її намісника. Ситуація у країні була важкою з огляду з намір Швеції захопити Норвегію. При цьому Кристіан отримав значну самостійність у своїх діях. намісник вирішив проводити політику, щоб зменшити антиданські настрої. Ситуація загострилася із підписанням Кільської угоди (1814 рік), згідно з якою Норвегія передавалася до складу Швеції. Все це викликало збурення. В цілому більшість станів підтримували ідею зробити королем Кристіана. 16 лютого Кристіан в Ейдсволле скликав збори аристократії, які підтримали проголошення незалежності Норвегії. 17 травня прийнято конституцію Норвегії та обрано новим королем Кристіана. 19 травня було створено Державну раду — уряд Норвегії. Владу у країні перебрав на себе Кристіан VIII.

28 листопада 1813 шведська армія (60 тис.) перетнула кордон Данії. 7 грудня у битві під Борнхеведом шведська кавалерія примусила слабкі данські війська (10 тис.) до відступу. На морі супротивником Данії виступав могутній англійський флот. Під тиском Великої Британії та Росії Кристіан VIII 14 серпня в Моссе підписав декларацію щодо визнання унії Швеції з Норвегією, а вже 10 жовтня зрікся трону й повернувся до Данії. Битва під Борнхеведом

Кристіан став королем Данії 13 грудня 1839 року. 28 червня 1840 р. в каплиці палацу Фредеріксборґ відбулась церемонія помазання нового короля на престол. На нього покладалися сподівання щодо проведення ліберальних реформ, але Кристіан VIII не провів практично жодної, окрім адміністративної. Розробив проект Конституції (не була впроваджена). Водночас він проводив агресивну політику щодо Шлезвігу, намагаючись приєднати його до Данії. Взагалі проявив себе як прихильник абсолютизму. Придушував селянські виступи та ліберальні течії. Водночас Кристіан VIII був масоном, покровителем науки та культурного розвитку королівства.

Коронація Кристіяна VIII та Кароліни Амалії

Фредерік VII - король Данії у 1848–1863 роках Після початку загальноєвропейської революції («Весна народів») у 1848 році, король відмовився силою придушувати народні виступи й оголосив про відмову від абсолютної влади та впровадження Конституції (фактично впроваджено в 1849 році). Вона також встановлювала виборче право для землевласників, які досягли 30 років. Незабаром було сформовано новий кабінет міністрів, що складався як з консерваторів, так і з лібералів. У 1848 році Фредерік VII скасував панщину, що сприяло розвитку економічних стосунків на селі. У 1857 році впровадив свободу торгівлі та ремесел. За підтримки короля з'явилися перші приватні банки.

У 1848 році прусські війська вступили до Шлезвіґу і таким чином почалася Дансько-прусська війна, що закінчилася миром 2 липня 1850 року. З того часу Шлезвіг-Гольштейн був повернутий до статусу, що існував до війни. Шлезвіг отримавши особливе данське управління; Гольштейн і Лауенбург, будучи членами Німецького союзу, залишалися під владою Данії; порядок престолонаслідування був визнаний загальний для Данії і герцогств, а саме на користь данського принца-наступника Християна Глюксбурзького. Гольштейнці спробували на свій ризик продовжувати війну з Данією, але були розбиті в битві при Іштедте 24-25 липня 1850 року. Їх розрахунки на підтримку з боку Пруссії не виправдалися. 29 листопада 1850 року в Ольмюці прусський уряд, на вимогу Росії й Австрії, змушений був відмовитися від підтримки революційного руху у Шлезвіг-Гольштейні. Туди була надіслана комісія для приборкання повстання в супроводі австрійських військ. Тимчасовий шлезвіг-гольштейнський уряд усунувся від влади. Гольштейн був зайнятий австрійцями, данцями Шлезвіг. Шлезвіг-Гольштейном фактично почали керувати як данською провінцією. Герцогства Шлезвіг і Гольштейн, однак, зберігали свої старі привілеї, місцеві закони і становили особливий митний округ. У Готторпі (до 1846 року) перебував данський намісник, а вища урядова установа для герцогств становила так звана німецька канцелярія в Копенгагені.

Перша Шлезвізька війна. Данські солдати повертаються у Копенгаген з перемогою (1849 р.)

Крістіан IX - король Данії у 1863 – 1906 роках. Крістіан був консерватором, який неохоче йшов на парламентські реформи. До кінця правління він дав автономію Ісландії та демократизував склад Фолькетінгу (данськоу парламенту). У 1891 були введені пенсії за віком, у 1892 – соціална підтримка з безробіття. Під час правління Крістіана IX спалахнула Друга Шлезвізька війна.

Друга Шлезвізька війна тривала з лютого по жовтень 1864 року між Данією з одного боку та коаліцією Пруссії й Австрії – з іншого. Велася за герцогства Шлезвіг, Гольштейн і Лауенбург, які контролювала Данія. Вважається першою з воєн у процесі об'єднання Німеччини навколо Пруссії. Пруссько-австрійську коаліцію підтримували держави Німецького союзу, а на на боці Данії билися також ісландці та добровольці з Швеції. Основні бої проходили на данській території, зокрема під Дюббеле і Альсі. У квітні пруссько-австрійські сили прорвали данську оборону й на 14 липня окупували весь Ютландський півострів. За умовами Віденського договору Данія віддала Пруссії та Австрії контроль над герцогствами, втративши близько 40% своєї території та населення. Битва при Дюббеле

Фредерік VIII - король Данії від 1906 до 1912 року. Серед 8 дітей мав двох синів, котрі стануть королями: Крістіана Х (1870–1947) , що був наступним королем Данії у 1912–1947 роках. Карла (1872–1957) , який буде королем Норвегії у 1905–1957 роках під іменем Хокон VIIЗа 43 роки в статусі спадкоємця престолу отримав прізвисько «вічний кронпринц»У багатьох відносинах Фредерік був ліберальним правителем, більш схильним до парламентської системи, ніж його батько. В 1907 він сформував комісію з розробки законопроєкту про часткове самоврядування Ісландії, але кінцевий результат не був досягнутий. Популярність Фредеріка була заснована на його щирості в політиці і простому способі життя. Через похилий вік і слабке здоров'я правив Фредерік недовго.

Кристіан X – король Данії в 1912–1947 роках і Ісландії в 1918–1944 роках. Під час Першої світової війни підтримував уряд у політиці нейтралітету. Після завершення Першої світової війни Данія отримала північний Шлезвіг і частину центрального Шлезвігу. У 1918 році він став королем Ісландії, пішовши на зустріч ісландцями, які вимагали розширення прав і статусу країни. У 1920 році Кристіан X намагався приєднати весь центральний Шлезвіг, однак уряд виступив проти. В країні почалися виступи за повалення монархії й проголошення республіки.

Між двома світовими війнами король дедалі більше поступався своїми правами на користь парламенту. Разом з тим все ще зберігав великий вплив на зовнішню та внутрішню політику. Він намагався продовжити успішну політику нейтралітету, що виправдала себе у Першу війну. У внутрішній політиці Данія стикнулася з економічними труднощами, особливо під час Великої депресії. Того часу все більшу вагу отримують соціал-демократичні партії. Данські робітники суднобудівних підприємств

З початку Другоїсвітової війни у Європі основним постчальником залізної руди в Німеччину стала Швеція, яка здійснювала експорт через порт Лулео на березі Ботнічної затоки Балтійського моря, а взимку — переважно через норвезький незамерзаючий порт Нарвік на західному узбережжі Скандинавії. Хоча Швеція і Норвегія оголосили нейтралітет, їх стратегічне значення у війні було очевидне для обох протиборчих сил й у жовтні-листопаді 1939 року як в Німеччині, так і в Британії, обговорювалось питання можливої інтервенції на північ Скандинавії. Щоб відверто не ігнорувати міжнародне право, у Лондоні було вирішено скористатись Радянсько-фінською війною і домогтись від Норвегії і Швеції дозволу на відправку експедиційного корпусу на допомогу Фінляндії. Це дало б можливість де-факто взяти під військовий контроль порти Нарвік і Лулео, перекривши німцям доступ до шведської руди, а в перспективі — завадити їм створити бази для підводних човнів на узбережжі Норвегії. Данський король намагався всіма силами уникнути втягування країни у війну.

Дипломатія короля не допомогла захистити Данію від Німеччини на чолі з Адольфом Гітлером. У 1940 році останній віддав наказ атакувати Данію та Норвегію. У відповідності з оперативним планом «Маневри на Везері» вранці 9 квітня 1940 року німецькі війська почали окупацію нейтральних Данії і Норвегії. Данія протрималась кілька годин, доки король Кристіан X не був змушений оголосити про капітуляцію країни, його рідний брат Хокон VII німецький ультиматум відхилив, закликавши Норвегію до спротиву, який вона чинила два місяці. Німецький важкий крейсер «Блюхер» тоне біля фортеці Оскарборг внаслідок пошкоджень, завданих норвезькою береговою артилерією та торпедними атаками. 9 квітня 1940 року

Втім під час окупації король залишився в країні, чим заслужив повагу населення. З 1942 року перебував під домашнім арештом. У 1944 році визнав незалежність Ісландії, яка стала республікою (під впливом американського командування). Король Крістан X дочекався визволення своєї країни у 1945 році. Незабаром після цього він помер 20 квітня 1947 року. Прапор корпусу СС «Шальбург» і прапор Данії на будівлі Данського ордена масонів. Данські та німецькі військові. Окупація

Хокон VII – король Норвегії 1905 – 1957 рр. Коли 9 квітня 1940 року гітлерівські війська почали вторгнення у Норвегії, Гокон VII, як очільник держави, став на чолі опору загарбникам, що тривав майже два місяці. Вже на другий день вторгнення він категорично відмовився визнати поставлений окупантами уряд норвезьких нацистів Відкуна Квіслінга. Це змусило німців тимчасово відмовитися від ідеї передачі влади у Норвегії місцевим фашистам і орієнтуватися поки що на помірних колабораціоністів. Тверда позиція короля, який відмовився йти на будь-які поступки агресорам, справила враження на уряд та парламент, котрі ухвалили історичне рішення — продовжувати опір. Протягом наступних двох місяців, коли норвезькі війська разом з прибулими до них на допомогу англійцями, французами та поляками вели бойові дії проти вермахту, Гокон VII разом із сином, принцом Улафом, перебував у діючій армії як верховний головнокомандувач усіма збройними силами Норвегії.

Залишаючись у Великій Британії аж до закінчення війни, Гокон VII продовжував виконувати обов'язки очільника держави та головнокомандувача збройними силами вільної Норвегії. Він постійно брав участь у засіданнях Державної ради, давав аудієнції. Його радіозвернення до норвезького народу через BBC ставали свого роду керівництвом норвезьким патріотам, які боролися проти гітлерівських окупантів та їх норвезьких ставлеників-квіслінгівців. Король постійно відвідував норвезькі частини, переформовані в Шотландії з військових та добровольців, які виїхали з Норвегії, але готувались до продовження боротьби з окупантами. Майже рівно через п'ять років після того, як покинув Норвегію, 7 червня 1945 року Гокон VII разом з королівською родиною повернувся в Осло. Його зустрів величезний натовп мешканців столиці. Вітаючи повернення короля, лідер Норвезької робітничої партії, мер Осло, а незабаром багаторічний прем'єр-міністр країни Ейнар Ґергардсен заявив: «У роки нестатків та боротьби король нашої країни був найпотужнішою гуртуючою силою. Він йшов на чолі свого народу, що бореться, він представляв правову державу, у нього ніколи не було місця сумнівам. Він завжди був твердий у своїх поглядах, мудрий та мужній ... Нині весь народ вітає свого короля, республіканець і революціонер разом з монархістом та консервативним бюрґером». Повернення короля стало для всіх норвежців символом того, що важка боротьба завершена, що знову країна вільна та незалежна. Після повернення король Гокон багато їздив по країні, щоб побачити, яких руйнувань завдала війна, та почати відновлення країни. Першу частину подорожі було виконано наприкінці літа 1945 року, другу — влітку наступного року.