Італія протягом століть була розділена на безліч князівств та відокремлених міст-держав. Тут спілкувались на багатьох діалектах і єдиної мови не було. Але ситуація почала змінюватись на початку чотирнадцятого століття, коли світ побачила поема Данте Аліг'єрі «Божественна комедія». Поема швидко завоювала серця читачів по всій Італії і це стало причиною того, що рідний для Данте тосканський діалект, якою вона була написана, став основою літературної італійської мови.
Хоч Данте і Беатріче були сусідами і бачились досить часто вони розмовляли всього двічі. За спогадами Данте вперше вони розмовляли коли йому було 9 років, на світській вечірці, куди його взяв зі собою батько, а вдруге аж через 9 років, коли вони випадково зустрілись на вулиці. Попри те, що в шлюбі з Джеммою він мав трьох дітей, ім'я дружини Данте жодного разу не згадує ні в одному зі своїх творів, однак Беатріче він присвятив більшість сонетів і канцон зі збірки «La Vita Nuova» (Нове життя) і вона є одним з головних персонажів «Божественної комедії».
Данте і Беатріче стали символами любовної пари такими як Петрарка і Лаура, Трістан та Ізольда, Ромео і Джульєтта. Данте і Беатріче стали символами любовної пари такими як Петрарка і Лаура, Трістан та Ізольда, Ромео і Джульєтта. Свого часу Данте навіть вибрали на посаду пріора, але він був втягнутий в політичний конфлікт між партіями білих та чорних гвельфів і разом зі своєю партією білих гвельфів був вигнаний з Флоренції. Так почалися поневіряння поета по всій Італії, більше за життя до Флоренції він не повернувся. Данте Аліг'єрі помер по дорозі з Венеції в Равенну у віці 56 років. Коли прах Данте транспортували з Равени в рідну Флоренцію урна була викрадена монахами з сусіднього монастиря, які не бажали розлучатися з поетом.