ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. КОРОТКА ІСТОРІЯ ПАНТОМІМИ СТАРОДАВНЬОГО РИМУ

РОЗДІЛ 2. КЛЮЧОВІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ПАНТОМІМИ У СТАРОДАВНЬОМУ РИМІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

 Пантомімою прийнято вважати вид театрального мистецтва, головними засобами виразності якого є пластика тіла, жести та міміка, без використання музики, слів та тексту. Давньоримські пантоміми були одними із найулюбленішими видовищами не тільки простого люду, а й верхівок населення.

 Даний реферат розглядає тему історії античної пантоміми та її ключових особливостей у Давньому Римі. Ця тема є цікавою для вивчення як з мистецтвознавчої точки зору, тому що вона дає змогу дослідити вплив античного театрального мистецтва на сучасні тенденції, виявити основні ознаки, що були характерними для пантоміми тощо, та з історичної точки зору, тому, що можна прослідкувати за появою та розвитком нового для античної культури жанру мистецтва, завдяки дослідженню репертуару пантоміми цього періоду можна виявити актуальні теми, що турбували давньоримське суспільство, відношення до мистецтва як простого люду так і привілейованої верхівки, вивчити взаємозв’язок мистецтва та політики, економіки та соціуму.

 Перший розділ реферату, що має назву «Коротка історія пантоміми Стародавнього Риму» стисло розповідає про зародження цього мистецького жанру у античному Римі, найпопулярніші сюжети вистав, відношення політичних діячів та прихильників до цього дійства.

 Другий розділ реферату «Ключові особливості та характеристика пантоміми у Стародавньому Римі» розповідає про основні риси цього античного мистецтва, його акторів, організації вистав тощо.

 У висновках дається короткий огляд вищеописаної інформації, включається власна думка автора.

 Джерельну базу реферату складають енциклопедії, праці сучасних вчених.

РОЗДІЛ 1. КОРОТКА ІСТОРІЯ ПАНТОМІМИ СТАРОДАВНЬОГО РИМУ

 Витоками пантоміми були обрядові видовища у давніх людей. Вони одягали на себе маски тварин, танцювали та співали, виконуючи хаотичні рухи. Таким чином вони намагалися задобрити духів природи та вимолити собі плідний врожай і добробут. Через деякий час жреці почали помічати, що деякі окремі люди, що виконують видовище, подобаються публіці більше. Тому одразу після таких обрядів жреці запрошували цих «акторів» для видовищних імпровізацій.

У античних країнах перші пантоміми почали з’являтися у Стародавній Греції, а вже потім перекочували і до Риму. Спочатку їх не вважали окремим жанром мистецтва, акторами були відпущені на волю раби, а глядачами – прості люди, що збиралися на площах, ринках чи вуличках античних міст.

Згодом мімами зацікавились і верхівки суспільства. Існують свідчення про те, що давньоримський диктатор Луцій Корнелій Сулла дуже шанував пантоміми, актори майже не виходили із його покоїв. У цей час цей жанр мистецтва придбав більш тонких творчих рис: створювалася певна літературна обробка (хоча актори й самі писали сценарії своїх вистав, але у цей момент імпровізація почалась потроху витіснятися), пантоміми почали включатися до репертуару класичних театрів, їх ставили одразу після трагедій. Приблизно у половині І століття до нашої ери пантоміми стали показувати у амфітеатрах та гімнасіях.

Саме давньоримські пантоміми стали прообразом італійських вистав comedia del’arte, що з’явилися після варварських нашесть на Рим.

 Сюжети давньоримських пантомім базувалися на висміюванні простих побутових ситуацій, або карикатурне іронічне представлення міфології Давнього Риму. До нас дійшли деякі сюжети таких вистав. Наприклад, доволі цікавими є етюди про розбійника Лавреола, написані, ймовірно, давньоримським актором Лентулом близько І половини І століття нашої ери. Міми показували його втечі з-під варти, численні пригоди та покарання владою у фіналі. Такі видовища настільки заворожували публіку, що навіть імператори із задоволенням спостерігали за дійством. Один із них навіть страчували реальних розбійників у фіналі пантоміми.

РОЗДІЛ 2. КЛЮЧОВІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ПАНТОМІМИ У СТАРОДАВНЬОМУ РИМІ

 Як зазначалося вище, пантомімою називають театральне дійство, у якому основним засобом виразності є пластика людського тіла, міміка, жести. З давньогрецької мови слово «пантоміма» дослівно можна перекласти як «копіювання, наслідування». У Давньому Римі мімами називали як самих акторів, так і їх вистави.

Основними сюжетами для пантоміми були побутові фабули або висміяні міфологічні оповіді. На відміну від класичного античного театрального мистецтва, пантоміми не боялися використовувати більш приземлені способи виразності, такі, як карикатурний сміх, плач, крики, ляпаси, хаотичні рухи тіла та жестикуляція. Міми не боялися використовувати нецензурні вислови та місцями непристойні сюжети. Головною задачею пантоміми було не висвітлення важких та високохудожніх тем, а просте висміювання дійсності.

 Мімами були в основному відпущені на волю раби або простолюдини. Незважаючи на це, щоб потрапити у театральний колектив, актор повинен був мати певний набір якостей, таких, як співучим голосом, танцювальною грацією, талантом комедії та вмінням триматися на сцені. Ймовірно, існували також спеціалізовані школи пантоміми, пройшовши яку актор ставав повноцінною частиною колективу. Також можна говорити про те, що акторські знання передавалися акторами від батьків, друзів та знайомих. Бувало також і таке, що привілейовані громадяни помічали акторський талант у своїх рабів, та віддавали їх до шкіл пантоміми.

Особливістю пантоміми, що суттєво відрізняла її від класичних театрів античності, є присутність жінок у акторському колективі. Окрім сценічного таланту, жінка-мім повинна була володіти природною жіночою чарівністю. Існують відомості із античних джерел, що акторки пантоміми мали чисельні зв’язки із привілейованими прошарками римського суспільства, у тому числі і романтичні.

Збереглися свідчення про давньоримську акторку Кіферіду (це ім’я було псевдонімом, справжнім ім’ям було ім’я Волумнія, що пішло від імені її власника), що була відпущеною рабинею. Ця жінка мала чисельні зв’язки із політичними діячами, письменниками та митцями, наприклад, Цицерон та Марк Антоній. Через ці зв’язки та чисельні подорожі у компанії Марка Антонія Волумнію почали впізнавати за межами Давнього Риму, особливою прихильністю вона користувалася у Італії.

 Надгробні написи на могилах мімів можуть розповісти про їх об’єднання, що називалися колегіями, корпусами чи комунами. До цих акторських об'єднань входили усі працівники пантоміми: і самі актори, і музиканти, і сценаристи, і режисери, і постановники. Головного актора, що організовував дійство та керував іншими, називали архімімом.

Заробляли міми доволі багато – через вистави у високих прошарків суспільства, імператорів та їх помічників акторам виплачували великий гонорар. Але якщо вистава була поганою, міми могли позбавитися життя.

ВИСНОВКИ

Пантоміма як жанр є доволі цікавим дійством, що приголомшує та заворожує глядачів. Саме завдяки традиціям римського античного мистецтва пантоміми цей вид мистецтва поширився та набув своїх відповідних рис у Європі та усьому світі.

Першочергово прообразом пантоміми були обрядові ритуали у давніх людей, які використовувалися для задобрення богів та божеств. Згодом вони перекочували в античну Грецію, а згодом і у Рим. Набувши популярності спочатку серед простого люду, а вже потім і серед імператорів, політичних діячів, митців та інтелігентів пантоміми стали вважатися окремим видом мистецтва, що включали до репертуару класичних античних театрів.

Репертуар античної пантоміми в основному розгортався навколо висміювання побутових ситуацій та міфології. Найцікавішим сюжетом, що зберігся до сьогодення, мені здався сюжет про розбійника Лавреола. У видовищі зображувалися його розбишацькі пригоди, сутички із вартою, а фіналом була страта розбійника. Один із імператорів настільки надихнувся цим дійством, що наказав провести реальну страту правопорушників у фіналі вистави.

Самими акторами мімів були відпущені раби та простолюдини. Нерідко акторками були й жінки. Збереглося чимало спогадів про Кіферіду, акторку пантоміми, що мала не тільки харизму та природний акторський талант, а й зв’язки із політиками, митцями та іншими античними інтелігентами. Саме завдяки її подорожам по Європі із Цицероном, жанр пантоміми почав розповсюджуватися за межами античного Риму.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

1. Веселовский А. Н. Старинный театр в Европе. — М., 1870.
2. Інтернет джерело Енциклопедія: Всесвітня історія. Пантоміма в античності. М.В. Поникаровська. Посилання: https://w.histrf.ru/articles/article/show/pantomima_v_antichnosti_ot_dr_ghriech_panto_mimos
3. A. E. Уилсон, «История пантомимы» (Лондон: Home & Van Thal, 1949).
4. Р. Славский. Исскуство пантонимы. 76 с.