День Вишиванки 2020: історія свята та цікаві факти.

День Вишиванки 2020: історія свята та цікаві факти

Травень багатий на свята і вихідні дні. Яскравою намистиною у низці травневих святкувань виглядає день вишиванки. Це одне з небагатьох свят не державного та не релігійного характеру.

Вже традиційно у третій четвер травня українці відзначають День вишиванки. Цьогоріч ми святкуємо його 21 травня, і це буде вже п’ятнадцята річниця свята. Всі охочі в цей день можуть одягнути вишиванки на роботу, онлайн-заняття чи просто прогулянку.

Мета свята — нагадати, що вишиванка є своєрідним унікальним кодом українського етносу з зашифрованими оберегами, символами та знаками. А вишиті сорочки, спідниці, сукні сучасним легіням та красуням пасують так само, як і 300 років тому їх пращурам.

15 фактів про українську вишивку:

1. Українське мистецтво вишивання має давнє походження, його витоки сягають Скіфської доби (VII–III ст. до н. е)

Стародавнє походження одягу з вишивкою на території України підтверджують зображення на творах декоративно-ужиткового мистецтва Скіфської доби:

• золота пектораль з кургану Товста могила (IV ст. до н.е.);
• срібна ваза з кургану Чортомлик (IV ст. до н.е.);
• чаша з кургану Гайманова могила (IV ст. до н.е.) та інші.

А в селі Мартинівка на Черкащині біля річки Рось знайдені цікаві художні вироби з металу, датовані VІ століттям нашої ери.

Серед них особливої уваги заслуговують чотири фігурки чоловіків, зображених, ймовірно, під час виконання ритуального танцю. Одягнені вони в сорочки, які мають на грудях широку вишивку ‒ від коміра до пояса. Як ми знаємо, подібне прикрашання одягу вишивкою було характерним для слов’ян Подніпров’я протягом багатьох наступних поколінь.

• Однак через недовговічність ниток і тканини найдавніші зразки вишивки не збереглися. В музеях України і приватних колекціях найкраще представлені зразки вишивки XIX століття.

2. Дослідники вишивки налічують близько 250 старовинних швів на основі 20 технік

Серед них особливо поширеними є: гладь, колосковий шов, низь, вузлики, шнурочок, кручений шов, вирізання, виколювання, козлик, плетінка, мережка, вишивка хрестиком.

3. Хрестик в українській вишивці став популярним аж у 1850-1860-х роках

Вишивка хрестиком, яку багато хто вважає традиційно українською, прийшла до нас з Європи лише в XIX столітті. Поширилася вона завдяки рекламному ходу засновника парфюмерно-косметичної компанії «Товарищество Брокар і Ко» Генрі Брокара.

• Так, шматки мила «Брокар і Ко» загортали в яскраві обгортки, на яких друкували схеми орнаментів для вишивання хрестиком. Брокарівське мило було дешевим, а схеми вишивки — простими, тож швидко полюбилися вишивальницям.

Найчастіше хрестиком виконували елементи рослинного та геометричного характеру.

4. Вишивка кожного регіону — унікальна

Справді, кожен регіон України вирізняється техніками вишивання, орнаментом і традиційними кольорами. Кажуть, раніше по вишитій сорочці можна було визначити, з якого села походить її власниця.

• 
  «Україна — це єдина країна в світі, де в кожному селі є свій авторський почерк. Більш розмаїтої ручної творчості я ніде у світі не зустрічала», — розповідає дизайнерка Оксана Караванська.

5. Українці одягали вишиванки на свята

Вишиту з білого полотна сорочку з традиційним візерунком носили тільки у свята. Їх берегли й ховали у скрині після носіння. А в будні одягали сорочки з полотна сірого кольору — так звані «буденки».

• На цих щоденних сорочках могло взагалі не бути вишивки, або ж був лише скромний орнамент на манжетах.

До слова, термін «вишиванка» набув особливого поширення в Радянські часи. В народній традиції такого слова не існувало, вживалося словосполучення «вишита сорочка», або ж просто «сорочка».

6. Вишита сорочка — найсильніший оберіг

Вишивка наносилася насамперед із сакральною метою, як оберіг від зла. Саме тому сорочки оздоблювали візерунками на рукавах, комірах, подолі так, щоб малюнок торкався тіла.

• Дітям при народженні дарували вишиту сорочку, аби та оберігала їх від злих духів.

«Вишиванка — це оберіг. Колір, форма, крій, матеріал, орнамент мають значення і разом створюють енергетичний заряд речі», — підтверджує Юрій Мельничук, заступник директора з науково-фондової роботи Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» та експерт з історії українського костюма.

Тож до процесу вишивання сорочки кожна жінка готувалася дуже відповідально. Перш ніж братися за роботу, вона дотримувалася посту кілька днів і молилася, очищаючи своє тіло і розум. Приступати до вишивки в поганому настрої і з поганими думками категорично заборонялося. Вважалося, що так можна накликати біду і втілити в реальність свої страхи і побоювання.

7. Першу школу вишивки було створено ще в ХІ столітті в Київській Русі

Її заснувала Анна, сестра Володимира Мономаха. У школі опановували мистецтво гаптування золотом і сріблом.

8. Вишивання однієї сорочки тривало від двох тижнів до трьох років

Це залежало насамперед від складності техніки. Так, для того, щоб вишивати «білим по білому» недостатньо було вибілити нитки протягом одного сезону. На Полтавщині, де ця техніка була найбільш поширеною, дівчата декілька років готувалися, білили біль, щоб нею шити традиційний орнамент на сорочках і рушниках.

• «Три роки поспіль вибілювали нитки, щоб вони мали силу і ними можна було вишивати сакральні візерунки. Нитки вибілювали на сонці. Їх стелили на березі річки, і всі чотири стихії „брали участь“ у цьому процесі: вогонь — сонце, повітря — вітер, вода, якою мочили прядиво, і земля, на якій воно лежало», — пояснює Юрій Мельничук.

9. У звичайної дівчини-селянки у скрині було 35 вишитих сорочок, а в заможної могло бути й більше 60-ти

Так, дівчинка вже в 5 років вміла тримати голку і опановувала прості техніки вишивання.

• «Найкращу та найбільш майстерно вишиту сорочку вдягали, звісно ж, на весілля. Її вишивали на тонкому, білому полотні, рукави повністю вкривали вишивкою червоною заполоччю. Часто весільну сорочку жінка берегла у скрині ціле життя», — розповідають експерти Українського Інституту Історії Моди.

10. Вишиванка - символ кохання

Сорочка (особливо чоловіча) - символ кохання й вірності. У давньому замовлянні говорилося: "Якою білою є сорочка на тілі, таким щоб і чоловік до жінки був". Кожна дівчина повинна була вишити сорочку своєму майбутньому чоловікові. І не просто так, а для того, щоб знати — вірний він їй чи ні.

Вишиваючи сорочку, дівчата нашіптували старовинне заклинання. Вважалося, якщо сорочка втратить свою білизну після чергового прання, отже, як кажуть в народі: "скочив чоловік у гречку". А ще розповідають, що чумаки довіряли прання своєї сорочки тільки одній дівчині. Інші жінки до такого сакрального ритуалу не допускалися. Так чумак підтверджував вірність своїй коханій.

11. Дитячі сорочки робили з вишитих рукавів батьківських сорочок

Першу сорочку для новонародженого завжди перешивали з батьківських речей. Вважалося, що в одязі матері і батька укладена позитивна енергетика, яка буде захищати дитину від хвороб, зурочення, недобрих людей і злої долі.

• Вишивка на батьківському одязі була не тільки оберегом для дитини, а й забезпечувала наступність, зв’язок поколінь. Тож дівчаткам робили сорочку із речей матері, а хлопчикам — з речей батька.

12. Нитки для вишивання виготовляли за допомогою природних барвників

Для фарбування використовували кору вільхи, дуба, ягоди бузини, цибулиння. Так, бузина дозволяла пофарбувати нитки в синій колір.

А червоні нитки виготовляли із червця — комахи, личинки якої оселяються на коренях суниць. Люди збирали їх (здебільшого в червні, звідки й походить назва цього літнього місяця), висушували, потім проварювали разом із нитками, аби вони ставали червоними.

У південних районах Східного Поділля нитки для вишивання змочували гарячою водою з розчином лугу, отриманого від спаленої соломи гречки. В результаті нитки набували світлого золотистого кольору, його називали «пшеничним».

• Цікаво, що для закріплення кольору нитки запікали в житньому тісті — так вони не втрачали забарвлення протягом десятиліть.

А з середини XIX століття, з покращенням економічного становища селян, почали користуватися привозними хімічними аніліновими барвниками.

13. Іван Франко був першим, хто почав носити українську вишиту сорочку з буденним одягом

На межі XIX і XX століть вишита чоловіча сорочка відривається від традиційного костюму, і починає носитися в поєднанні з буденним одягом. Саме видатний український поет і письменник першим почав одягати під сюртук вишиту сорочку, чим відрізнявся від інших представників тогочасної української інтелігенції.

• У такому вигляді Івана Франка зобразили на 20-гривневій купюрі.

14. Одна з найоригінальніших вишитих сорочок — борщівська

Назва походить від регіону виникнення — Борщівського району на Тернопільщині. Така сорочка розшита дуже щільною вишивкою чорними нитками.

• За легендою, вишивати бавною (нитка з вовни чорних ягнят) почали у XVII столітті. Тоді татари вбили усіх чоловіків із місцевості навколо Борщева, а жінки вирішили упродовж семи поколінь вбиратися лише у вишиті чорним сорочки — в знак скорботи та печалі.

15. Вишивальниці в Україні мали своє свято

Це — день Варвари (17 грудня). На Варвари не можна було прати, білити чи глину місити — тільки вишивати. У цей день дівчата збиралися разом, молилися і вишивали. Саме в ці дні ворожили на врожай, на долю, спостерігали за погодою.

• Перед днем зимового сонцевороту у природі відбуваються зміни енергій, тому й вишивання на Варвари вважалося святим ритуалом.

16. Українська вишивка підкорює світову модну індустрію

Наш національний етно-колорит продовжує надихати і закордонних дизайнерів. Уже не перший рік провідні світові дизайнери і будинки моди черпають натхнення з українських етнічних мотивів. Так, американський модний журнал про моду Vogue назвав українську вишиванку модною, а також фрагменти української вишивки в своїх колекціях використовували Жан-Поль Готьє, Джон Гальяно, Gucci, Valentino, Dolce&Gabbana.

А у круїзній колекції «Resort 2017» від модного дому «Valentino» чітко прослідковуються українські мотиви – традиційні елементи нашого національного одягу були помітні у багатьох варіантах вбрання. Вишивка, мережки і стильні етно-аксесуари виглядали на подіумі дуже оригінально!

• 
  А кілька років тому українська дизайнерка Віта Кін одягла в українські вишиванки багатьох знаменитостей з усього світу: в її сукнях з традиційною вишивкою з’являлися Демі Мур, Діта фон Тіз, Кетрін Зета-Джонс і багато інших.

Вишиванки від Valentino

Усі ці факти підтверджують, що вишивка є унікальним культурним явищем нашого народу. Для українця вишита сорочка — не просто одяг. Це щось особливе — особисте, рідне, святе. Вишивка — це душа українського народу, яка зберігає в собі світогляд наших предків, нашу історію і мистецтво.

Тож пропонуємо і вам долучитися до святкування цього ще молодого українського свята. Адже саме від нас залежить, знатимуть наші діти її історію й культурне значення, чи вона загубиться серед музейних експонатів.