Діагностика ЗПР, РВ (розумова відсталість) та педагогічної занедбаності, їх документальний супровід.

Діагностика ЗПР, РВ (розумова відсталість) та педагогічної занедбаності, їх документальний супровід. Підбір супроводжувальної документації для ІРЦ. Роботу виконала студентка 4-го курсу ПО-психологія Пархомець Амелія

Діти із затримкою психічного розвитку. Затримка психічного розвитку (ЗПР) – порушення нормального темпу психічного розвитку, коли окремі психічні функції (пам'ять, увага, мислення, емоційно-вольова сфера) відстають у своєму розвитку від прийнятих психологічних норм для даного віку. ЗПР як психолого-педагогічний діагноз ставиться тільки в дошкільному та молодшому шкільному віці; якщо до закінчення цього періоду залишаються ознаки недорозвинення психічних функцій, то мова вже йде про розумову відсталість.

Затримка психічного розвитку зачіпає всю психічну сферу дитини, і, по суті, є системним дефектом. Тому процес навчання і виховання повинен будуватися з позицій системного підходу. Необхідно сформувати повноцінний базис для становлення вищих психічних функцій і забезпечити спеціальні психолого-педагогічні умови, необхідні для їх формування. Корекція розвитку та навчання дітей може бути успішною лише тоді, коли вона максимально індивідуалізована, тому дуже важливо встановити причини, що зумовлюють труднощі у навчання конкретної дитини.

У психологічній літературі виокремлено чотири типи ЗПР: ЗПР конституційного походження;ЗПР соматогенного походження;ЗПР психогенного походження;ЗПР церебрально – органічного походження.

При ЗПР конституційного походження (інша назва – гармонійний інфантилізм) емоційно-вольова сфера перебуває ніби на більш ранньому щаблі розвитку, багато в чому нагадуючи нормальну структуру емоційного складу дітей більш молодшого віку: яскравість, жвавість емоцій, переважання емоційних реакцій у поводженні, ігрових інтересів, високій сугестивності й недостатній самостійності. Ці діти невтомні в грі, у якій проявляють чимало творчості й вигадки, але водночас швидко пересичуються інтелектуальною діяльністю. Школа для них є продовженням гри, вони приносять із собою іграшки, залізаючи з ними під парту. Труднощі навчання в молодших класах пов'язані саме з переважанням ігрової мотивації над пізнавальною, незрілістю емоційно-вольової сфери та особистості в цілому. Таке поєднання психічних і фізичних рис, часто обумовлено спадковими факторами, що дозволяє бачити в ньому один із видів нормативного психофізичного розвитку

У разі соматогенної ЗПР емоційна незрілість зумовлена тривалими хронічними захворюваннями, особливо у перші роки життя. Центральна нервова система в таких випадках прямо не уражається хворобою, але потерпає від виснаження дитячого організму в цілому. Хвороба знижує психічний тонус дитини, робить її млявою, неактивною у пізнанні довкілля, а тому створюються несприятливі умови для її психічного розвитку. Часто до явищ, зумовлених хворобою, додається штучна інфантилізація, спричинена умовами гіперопіки. Таких дітей легко відрізнити від решти учнів: вони не намагаються самостійно відповідати на поставлені їм елементарні запитання, а якщо й відповідають, то увесь час озираються на дорослих: чи схвалюють вони їхні відповіді.

ЗПР психогенного походження пов'язана з несприятливими умовами виховання. Так, за умов бездоглядності може формуватися патологічний розвиток особистості за типом психічної нестійкості: невміння гальмувати свої емоції та бажання; для них характерна імпульсивність, відсутність почуття обов'язку й відповідальності.

Окремої уваги заслуговує розгляд взаємозв'язку педагогічної занедбаності та затримки психічного розвитку. Часто педагогічну занедбаність у науковій літературі та педагогічній практиці спрощено розглядають як прогалини у знаннях і навичках. Підкреслюючи відмінності між педагогічною занедбаністю та затримкою психічного розвитку, вважають, що перша обмежується сферою знань і вмінь та не поширюється на якість інтелектуальної діяльності, тоді як друга визначається негативними якісними характеристиками інтелектуальної діяльності, а брак знань і навичок є наслідком цього недоліку. Насправді ж між цими двома станами існує складний взаємозв'язок. Вплив тривалої педагогічної занедбаності на виникнення затримки психічного розвитку знаходить пояснення з позицій базових положень вітчизняної психології про розвиток психіки в діяльності та вікової сенситивності індивіда щодо розвитку окремих психічних функцій і властивостей. Згідно з цими положеннями психічні функції формуються в діяльності. Педагогічна занедбаність – це насамперед збіднення та обмеження діяльності, отже, можливості для розвитку. Таким чином, педагогічна занедбаність не є чимось зовнішнім щодо формування дитячої психіки, а виступає його негативним фактором, який за особливо несприятливих обставин призводить до затримки психічного розвитку.

Найтяжчою є так звана церебрально-органічна форма затримки психічного розвитку. Як свідчить її назва (церебральний – мозковий), вона пов'язана з хворобливими ураженнями головного мозку. Її прояви виражені яскравіше та є стійкішими. Щоб їх усунути чи пом'якшити, потрібні систематичні лікарські та педагогічні заходи.

Затримка психічного розвитку може бути зумовлена найрізноманітнішими причинами. Водночас діти цієї категорії мають низку загальних особливостей у розвитку пізнавальної діяльності й особистості. Залежно від того, які функціональні системи мозку зазнали ушкодження, можна спостерігати окремі особливо яскраво виражені порушення пізнавальної діяльності й поведінки дитини. Церебрально-органічна форма ЗПР дає дуже складні прояви: від відносно легких до таких, що за характером розладів пізнавальної діяльності й труднощами їхнього подолання межують із легкою розумовою відсталістю. Так, у деяких дітей виявляються найбільші труднощі в оволодінні просторовою орієнтацією, лічбою, довільною поведінкою, надзвичайна втомлюваність, яка призводить до відставання від вікової норми в розвитку мисленнєвих дій та операцій. Саме діти з такою формою затримки психічного розвитку переважно потребують спеціальних умов навчання не тільки в початковій школі, а й в основній, і для них є дуже актуальною проблема професійної орієнтації та подальшої соціально-трудової адаптації в суспільстві.

Увага. Усім дітям із затримкою психічного розвитку властиве зниження уваги. Слід відзначити, що зниження стійкості уваги може мати різний характер: максимальне напруження уваги на початку виконання завдання й подальше її зниження; настання зосередження уваги після певного періоду роботи; періодичні зміни напруження уваги та її спаду впродовж усього часу роботи. Сприйняття. Спостерігається неповноцінність тонких форм зорового і слухового сприйняття, просторові й часові розлади, недостатність планування й порушення у виконанні складних рухових програм. Таким дітям потрібно більше часу для прийому й опрацювання зорових, слухових та інших вражень. Подібні якості предметів сприймаються ними як однакові (овал, наприклад, сприймається як коло). Крім того, недостатньо сформованими є просторові уявлення: орієнтування в напрямках простору здійснюється на рівні практичних дій, сприйняття перевернених зображень утруднене, виникають труднощі під час просторового аналізу й синтезу ситуації.

Пам'ять. Особливо страждають ті її види, які вимагають часті розумових процесів (опосередковане запам'ятовування). Знижені й найбільш елементарні види нам'яті. Механічна пам'ять характеризується зниженою продуктивністю перших спроб запам'ятовування. Утім, час, необхідний для повного заучування, близький до норми. Хоча такі діти й зазнають труднощів на початковому етапі запам'ятовування слів, у більшості випадків вони успішно справляються із завданням (розумово відсталі діти впоратися з цим не в змозі). Мислення. Діти демонструють високий порівняно з розумово відсталими дітьми рівень розумової діяльності, особливо під час розв'язання наочно-дійових і наочно-образних завдань. Доволі високі показники спостерігаються під час виконання завдань за наочним зразком. Деякі труднощі викликають завдання, у яких відсутній наочний зразок. Особливості розумової діяльності найбільш яскраво виявляються в словесно-логічному мисленні: відсутність готовності до рішення, недостатня виразність орієнтовного стану в їхньому розв'язанні, нездатність до необхідного зусилля, невміння контролювати себе в процесі виконання завдання, низький рівень розвитку головних розумових операцій.

Мовленнєва діяльність також має низку особливостей:бідний словниковий запас (особливо активний), поняття звужені, недиференційовані, іноді помилкові;істотні труднощі в оволодінні граматичним ладом мови (особливо в розумінні й уживанні логіко-граматичних структур);своєрідне формування словотворчої системи мови;більш пізнє опанування здатності усвідомлювати мовлення якособливу діяльність, що відрізняється від предметної;порушення у формуванні монологічного мовлення.

Перелічені особливості мовленнєвої діяльності створюють значні труднощі під час навчання дітей читання й письма. Такі діти припускаються помилок у разі послідовного виділення звуків, виявляють непідготовленість до мовленнєвих спостережень, не вміють виокремлювати речення з тексту. У дітей із ЗПР бракує математичних знань і вмінь. Часто вони вміють лічити до десяти, але це зовсім не означає, що вони можуть свідомо оперувати натуральним рядом чисел, бо мають труднощі у зворотній лічбі, не можуть полічити від заданою до заданого числа, не розуміють, що кожне наступне чи попереднє число є збільшенням чи зменшенням на одиницю, не відрізняють порядку лічби від кількості. Через таку обмеженість дошкільної підготовленості до засвоєння знань з математики шкільна програма для дітей із затримкою психічного розвитку є недоступною без спеціальної роботи, спрямованої на ліквідацію прогалин у попередніх математичних знаннях і уявленнях.

У них недостатній мовленнєвий розвиток. Переважна більшість дітей цієї категорії має недоліки фонематичного слуху: вони недостатньо розрізняють звуки мови та відтворюють їх артикуляційним апаратом. Часто неправильна вимова відтворюються і на письмі, що свідчить про глибше порушення фонематичного слуху та несформованість звукового аналізу слова. З початком навчання у школі виявляється недорозвиненість усного мовлення у цих дітей. На побутовому рівні воно може бути задовільним: діти невимушено спілкуються між собою на перерві, але для цього достатньо коротких прохань, запитань, відповідей, окликів. Обмеженість мовленнєвих засобів добре виявляється на уроці, коли дитині потрібно відповісти на конкретне запитання. Вона не може сформулювати свою думку й тому мовчить, іноді справляючи враження сором'язливої.

Час продуктивної роботи у таких дітей надзвичайно короткий – 15-20 хв., після чого настає втома. Прояви її різноманітні: одні діти стають апатичними, безініціативними, бліднуть, лягають на парту, стають сонливими, інші – розгальмовуються, переключаються з однієї діяльності на іншу, зачіпають товаришів, не реагують на зауваження, зухвало на них відповідають. Надмірна інертність нервових процесів у деяких дітей цієї групи зумовлює труднощі переходу від однієї діяльності до іншої. Такі діти відволікаються, не знають з чого почати, по кілька разів перепитують про це вчителя; переходять від однієї діяльності до іншої, не закінчуючи жодної початої праці; на уроках фізкультури їм важко переключитися з виконання одного руху на інший.

У педагогічній роботі з дітьми із затримкою психічного розвитку насамперед потрібно виходити з того, що вони мають значний потенціал розвитку, повноцінна реалізація якого залежить від адекватності побудови навчально-виховного процесу. Щоб цілеспрямовано здійснювати навчання та корекцію психічного розвитку дитини, мало знати недоліки розвитку її окремих психічних функцій. Потрібно усвідомлювати взаємозв'язок і взаємозалежність між ними. Практично не можна розділити розвиток сприймання, мислення, пам'яті та інших функцій спочатку сформувавши одну, а потім іншу. Чим би ми не займалися з дитиною, ми розвиваємо її психіку в цілому. Водночас дуже важливо у певному недоліку психічної діяльності дитини розрізняти причини, що його зумовлюють, і наслідки, які лежать на поверхні явища та першими привертають увагу. Саме з їх подолання часто починають і, зазвичай, безуспішно.

Отже, дбаючи про корекцію психічного розвитку дитини недостатньо навчати її того, що вона не зуміла зробити на уроці. В усіх випадках доводиться працювати над тими прогалинами в розвитку, які утворилися протягом дошкільного періоду, і тепер у школі заважають їй успішно навчатися. Так, батьки й учителі, часто скаржаться на погану пам'ять дитини і вважають, що саме через це дитина не може засвоїти навчальний матеріал, але якщо зміст того, що треба запам'ятати, незрозумілий дитині, то запам'ятовування можливе тільки механічне, а воно непродуктивне. Отже, потрібне розуміння матеріалу, що є наслідком роботи мислення. Мислення ж, формуючись у дитинстві, є основою розвитку всієї пізнавальної діяльності. Чуттєве пізнання навколишнього світу в дітей із затримкою психічного розвитку з раннього дитинства було збіднене й стало першопричиною вад у розвитку мислення, мовлення, пам'яті, уяви.

Діагностика розумової відсталостіРання діагностика розумової відсталості у дітей дозволяє виявити її наявність, ступінь вираженості порушень і своєчасно розпочати проведення відповідних лікувально-реабілітаційних заходів. Хороші результати зазвичай досягаються при поєднанні медичних підходів і тривалого педагогічного впливу з навчанням, вихованням дитини, пристосуванням його до навколишнього оточення, виробленні побутових навичок і максимальної компенсації наявного відставання в розвитку.

Методи діагностики розумової відсталості у дітей Вивчення анамнезу (захворювання у родичів в декількох поколіннях, перебіг вагітності та пологів, ранній розвиток дитини)• Клінічний огляд дитини лікарем-психіатром (а при необхідності - неврологом, ендокринологом та іншими фахівцями), бесіда з батьками, вихователями, педагогами, однолітками, оцінка психофізичного розвитку дитини та її відповідності середній віковій нормі• Консультація психіатра дозволяє виявити і наявність супутніх неврологічних і психічних порушень - аутизму, порушень поведінки, психотичних розладів, епілепсії, енурезу, заїкання та ін.• Виявлення спадкових захворювань з проведенням цитогенетичних, імуногенетичних досліджень.• Психологічне обстеження з використанням різних тестів і методик, спрямованих на вивчення уваги, пам'яті, мислення, інтелектуальних здібностей, особистісних особливостей • Спеціальні діагностичні дослідження (КТ, МРТ, УЗД, ЕЕГ, лабораторні дослідження) для виявлення захворювань нервової системи та внутрішніх органів, що несприятливо впливають на психічний розвиток дитини.

Психологічні тести для діагностики інтелекту.1. У перші місяці і роки життя на перший план виходить оцінка психомоторного і мовного розвитку дитини шляхом спостереження за його поведінкою, спілкуванням, промовою, грою. У цьому віці використовуються прості тести на розрізнення предметів за формою, величиною, кольором, виконання точних рухів, збирання пірамідки, споруда вежі з кубиків, ігрові завдання з іграшками, ліплення і т.п.2. У дошкільнят і молодших школярів широко використовуються такі психологічні методики діагностики розумової відсталості, як дослідження розуміння переносного сенсу прислів'їв і приказок, узагальнення, порівняння та виключення понять, класифікації предметів і виділення істотних ознак та ін Для цього в розпорядженні психологів є обширний наочний добре ілюстрований матеріал у вигляді книг, альбомів, карток.3. Для оцінки невербального інтелекту досить інформативна методика Равена (кольорові матриці можна використовувати з 4,5 років, стандартні - з 8 років).

У більшості випадків для діагностики розумової відсталості досить уважного огляду дитини досвідченим лікарем-психіатром в динаміці. Виражена ступінь інтелектуальної недостатності при цьому визначається в перші роки життя, а от легка розумова відсталість - найчастіше у віці 5-7 років, тобто при підготовці дитини до школи і в процесі його навчання в 1-2 класі.4. Методика Векслера (є дорослий і адаптованим для дітей варіантом) - по ній найчастіше визначають так званий коефіцієнт інтелекту IQ (при слабоумстві він нижче 70).5. Тест Айзенка (з 18 років і старше).6. Тести Амтхауера, Кеттелла та ін..

Педагогічна занедбаністьце термін, який означає стан дитини, що характеризується затримками в розвитку, що супроводжуються труднощами адаптації в суспільстві та нападами агресії. Дітей, які мають подібні відхиленнями, достатньо часто називають "складними" або "важкими".

Види педагогічної занедбаностіПедагогічна занедбаність - це проблема, пов`язана з поведінкою дитини і його адаптацією в соціумі. Можна виділити наступні її різновиди:моральна - відсутність уявлень про прийнятих в суспільстві норми поведінки та моральні цінності;інтелектуальна - відсутність інтересу до навчання і небажання розвиватися;естетична - відсутність поняття про красу, а також розмивання граней прекрасного і потворного;медична - незнання елементарних правил гігієни або ж повне нехтування ними;трудова - презирство до праці і небажання брати участь в суспільно корисній праці. Варто відзначити, що зазначені вище види педагогічної занедбаності можуть зустрічатися як окремо, так і в сукупності.

Причини педагогічної занедбаностіТі чи інші проблеми, пов`язані з вихованням дітей, не виникають на порожньому місці. Так, причинами педагогічної занедбаності можуть послужити наступні фактори:байдужість з боку як батьків, так і інших людей, які представляють авторитет для дитини;регулярна необгрунтована критика поведінки;постійні конфлікти і скандали в сім`ї, свідком яких є дитина;маніакальна опіка з боку батьків, яка переростає в тотальний контроль всіх сфер життєдіяльності дитини;фізичне насильство і відсутність взаємної поваги між членами сім`ї;неграмотна робота педагогів, які вважають допустимим приниження або осуд дитини в присутності однолітків;невміння налагоджувати контакти з друзями, а також образи і глузування з їх боку. Варто відзначити, що саме з зовнішніми факторами пов`язана соціальна занедбаність. Педагогічна занедбаність дітей лише в малому ступені пов`язана з їх особистісними якостями. В цілому ж вона є недоробкою батьків і освітніх установ.

Основні прояви педагогічної занедбаностіСоціальна і педагогічна занедбаність, безсумнівно, має свої прояви. Вони можуть мати наступний характер: Проблеми і труднощі, пов`язані з навчанням, які можуть проявлятися в поганій успішності і повільному засвоєнні інформації. Це може бути пов`язано з недостатньо розвиненими життєвими навичками, що може проектуватися на навчальний процес. Недостатній розвиток таких розумових процесів, як запам`ятовування, уяву, мислення, а також деяких якостей, притаманних будь-якому соціальному особистості. Навпаки, загостреними є такі характеристики, як самолюбство і конфліктність. Настрій схильне до частих змін. Спотворене ставлення дитини як до самого себе, так і до оточуючих. Як результат, спілкування і комунікація ускладнюється, що накладає свій відбиток на поведінку.

Ступені педагогічної занедбаностіПедагогічна занедбаність - це свого роду відхилення, яке може бути виражено в тій чи іншій мірі. Так, інтенсивність прояву може бути наступною: Легка (латентна) ступінь характеризується слабкою динамікою, а тому досить важко виявити проблему. Найчастіше занедбаність можна переплутати з цілком природними для того чи іншого віку капризами і відхиленнями в поведінці. Також діагностику проблеми ускладнює те, що зовнішні прояви можуть бути не постійними, а мають епізодичний характер. Найчастіше дитина цілком комфортно почуває себе в сім`ї, але не може адаптуватися в суспільстві (або навпаки). Початкова ступінь характеризується поглибленням відхилень. З плином часу вони стають все більш помітними і простіше піддаються діагностиці. Виражена ступінь педагогічної занедбаності характеризується переважанням якісних характеристик над кількісними. Позитивні властивості практично не виявляються, якщо на попередніх етапах розвитку вони не знаходили підтримки і підкріплення. На даному етапі стає зрозуміло, що дитина не може бути самостійним суб`єктом і приймати обдумані рішення.

Принципи діагностики педагогічної занедбаностіЩоб можна було швидко і ефективно вирішити проблему, її потрібно своєчасно виявити і досконально вивчити. Так, діагностика педагогічної занедбаності здійснюється на підставі наступних принципів:вивчення індивідуальних особливостей має проводитися в нерозривному зв`язку з численними зовнішніми факторами;висновки повинні бути об`єктивними, а не заснованими на особисте ставлення до дитини або ж членам його сім`ї;особистість повинна вивчатися не тільки в даний конкретний момент, але також і в ретроспективі, з можливістю складання прогнозів майбутнього розвитку;варто розглядати не тільки поверхневі прояви девіації, а приділяти якомога більше уваги пошуку причин, які привели до того чи іншого стану справ;

одним з найважливіших принципів можна вважати так званий педагогічний оптимізм, який полягає в настрої на позитивне вирішення проблеми, незалежно від ступеня її складності;професіоналізм дослідника повинен полягати в глибоких знаннях в області психології, соціології та педагогіки;щоб вирішити проблему, важливо працювати з дитиною не тільки в загальному напрямку, але також і за принципом його цілеспрямованості, беручи до уваги його бажання і інтереси.

Корекція педагогічної занедбаностіБудь-які відхилення в розвитку дитини вимагають негайного втручання і коригуючого впливу. Перш ніж приймати будь-які заходи, варто визначити причини, які привели до виникнення девіації. Безпосередня корекція може здійснюватися на підставі таких методів:общепедагогическое вплив, яке полягає в корекції виражених дефектів поведінки і характеру (страхи, сором`язливість, надмірне збудження і інші відхилення);застосування конкретних педагогічних методик, які допомагають усунути зовнішні прояви девіації (наприклад, нервові тики), проблеми в навчанні і розвитку (погане засвоєння матеріалу, недостатня кількість навичок та інше), а також недоліки характеру);корекція поведінки і світосприйняття шляхом залучення дитини до активної трудової діяльності;усунення проблеми шляхом перекладу в інший колектив або ж проведення реорганізаційних і виховних робіт в існуючому;використання психотерапевтичних методик, які засновані на навіювання, переконання, гіпноз і психоаналізі.

Основні напрями педагогічної роботи. Педагогічна занедбаність дітей не повинна залишатися без уваги. При перших же ознаках відхилень варто вживати заходів щодо їх усунення. Що стосується педагогів, то вони повинні проводити роботу за такими напрямками:профілактика можливих правопорушень;корекція моральних орієнтирів;постійні особисті контакти у вигляді бесід, тренінгів, диспутів і так далі;штучне моделювання ситуацій, які несуть в собі виховну функцію;активна взаємодія з батьками та іншими членами сім`ї;привернення уваги громадських організацій до проблемних дітям;залучення дітей та підлітків, у яких діагностовано педагогічна занедбаність, до занять у позашкільних освітніх установах.

Профілактичні заходи. Як і у випадку з серйозним захворюванням, девіантна поведінка дитини набагато простіше запобігти, ніж потім боротися з неприємними наслідками. Профілактика педагогічної занедбаності повинна проводитися відповідно до таких принципів:облік індивідуальних особливостей характеру дитини, а також його оточення;виділення позитивних моментів психіки і опора на них;тісний контакт психології і педагогіки.

Методи профілактики педагогічної занедбаності можуть бути розділені на чотири основні групи: Методи профілактики педагогічної занедбаності можуть бути розділені на чотири основні групи:спрямовані на стимулювання пізнавальної діяльності (навчання в ігровій формі, система мотивації та заохочень, штучне моделювання ситуацій);спрямовані на організацію колективної життєдіяльності (навчання трудової, ігрової та пізнавальної діяльності в групі, впровадження змагального елементу);спрямовані на безпосередню взаємодію з дитиною (спілкування і аналіз, пред`явлення вимог, конструктивна критика, створення атмосфери взаємоповаги та довіри);спрямовані на стимулювання активності (прохання, вимога або навіювання, діяльність на підставі позитивного прикладу, розвиток відчуттів любові, співчуття, сорому і так далі).

Висновки. Педагогічна занедбаність - це серйозна проблема, яка може значно ускладнити життя дитини. На жаль, батьки і вихователі не завжди приділяють належну увагу цій ситуації, вважаючи, що з часом дитина "переросте". Проте в більшості випадків проблема лише поглиблюється з плином часу. На жаль, якщо вчасно не вжити відповідних заходів, з педагогічно запущеного дитини чи підлітка може вирости соціально небезпечна людина. З віком все складніше виправляти поведінкові девіації і психологічні відхилення.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ