Дидактичний матеріал до уроків природознавства у початкових класах

Доротюк Валентина Олександрівна

Дидактичний матеріал

для уроків у початкових класах

 2017

Природа! Це слово в собі несе незвичайну красу, яка нас оточує. Це різнобарв’я полів, безкрає небо і водні гладі, темно-зелені діброви і ліси, гори і долини... Це метелики, мурашки, птахи, тварини... Це ми - люди! І ми стараємось всіма зусиллями оберігати цю нерукотворну красу. А для цього нам, учням 3 класу, необхідні знання. Ми їх отримуємо на уроках в школі, а також проводячи експериментально-дослідницьку роботу, і на основі такої роботи та спостережень за змінами і розвитком оточуючого нас світу ми збагатили свої знання. Ми стали розуміти природу і сприймати її як частинку себе. Самі яскраві наші спостереження ми, під керівництвом нашого учителя описали в даній роботі. Отже…

       Після зимових холодних днів    нарешті      тепліше стало пригрівати сонечко. Воно   кожного ранку посилало свої промінчики на землю, пестило кожну гілочку. Земля прогрівалась і стала оживати, почали текти струмочки з талого снігу. Там, де гілля закривало землю від променів сонця, сніг танув не так швидко. А на осонні вже починала зеленіти трава і
де-не-де прокльовуватися квіточки пролісків, мати-й-мачухи. Мати-й-мачуха дуже цікава рослина. Першою з’являється квіточка жовтого кольору, а листочків немає. Набагато пізніше появлятьсялисточки, і коли їх прикласти до личка, то одна сторона в них холодна, а друга - тепла. Напевне, тому й така назва рослини - мати-й-мачуха.

          Весна також звеселяє не тільки першими              квітами, ясним сонечком, а й щебетом птахів. Складається враження, що вони весні раді найщиріше. І до птахів, які у нас зимують, а це горобці, синички, дятли, приєднуються птахи, які літали зимувати в теплі краї - лелеки, ластівки, стрижі, журавлі. За ними дуже цікаво спостерігати. Особливо за лелеками, адже вони живуть у селі і гнізда свою будують біля людей. А люди їм в цьому допомагають, прилаштовуючи на стовпах, дахах колеса від возів. Адже гніздо лелек дуже велике і коли не буде надійної основи, воно може впасти.

І немає на світі людей, які б залишились байдужими до квітів. Це неповторна краса! У кожної людини - свої улюблені квіти. Коли ми обговорюємо свої спостереження, складається враження, що кожна квіточка має свій характер, як людина, і свою красу. Не можна порівняти троянду і весняний пролісок. Але подих перехоплює від кожної з них.

Ще біліє сніг, з відлигами чергуються морози, а під сніговою ковдрою пробуджується нове життя. І першим посланцем зеленоокої Весни є підсніжники і проліски. В народі їх так і називають-провісники тепла, символи відродження і надії.

     Тільки з лісових галявин зійшов сніг, ясне сонечко пригріло чорну землю, а між кленів і дубів з'явилася маленька ніжна голівка у голубому віночку. Легенький вітерець пробігає між
деревами, а квіточка тримає високо голівку і дивиться блакитними оченятами в яких ввібране все весняне небо.

     Листочки пролісків, мов гострі списи, що сміливо пробиваються крізь мерзлу землю. Стебельце пряме, струнке, тоненько. Та йому не страшна
весняна мінлива погода коли сонечко закривають снігові хмарки. А через годину - дивись знову сонце старається відігріти землю і розтопити залишки
снігу.

     Коли ми вийшли на галявину, вкриту пролісками, то нам здалося, що ніжна хмарка, зачепилася за кущ і лягла спочити. Це було дуже красиво!

      Хто це розіслав на пагорбі біленьку хустинку? Підходимо ближче. Та то ж галявинка ромашок!'  Тендітне світло-зелене стебельце, красива     й ніжна квіточка. Білі, як сніг,пелюстки та золота, як сонечко, серединка. Густі листочки-зірочки при самій землі. Коли довго дивитись на квітку, то складається враження, що вона теж пильно за нами спостерігає, тріпочучи своїми пелюстками.

Ромашка потяглася до сонечка, як до своєї матінки, і повертає за ним свою голівку. А набіжить хмарка - ромашка складає свої пелюсточки, затуляючи
свої оченята.

Хто не йде, то зупиниться помилуватися тендітною, ніжною квіткою. У народі кажуть, що ромашка пом’якшує серце лихим людям.

Раптом забриніла якась мелодія. Ми прислухались, придивились... Та це ж вірні
бджілки-трудівниці поспішають з відерцями
по нектар до ромашки. До побачення, ромашко! Ми ще повернемось на твою галявину.

Притомились наші ніжки мандрувати, сіли ми відпочити. Поруч ріс невеликий кленок, тріпочучи своїми листочками. І один із листочків розповів нам ось таку історію.

Жили на світі маленька гусінь. Вона бачила в краплинці роси себе, і думала, що назавжди залишиться такою. Щоб якось розрадити себе, Гусінь спустилась з клена на землю. І тут вона побачила прекрасну квіточку,їй показалось, що на світі нічого кращого не буває.

      Дуже вони подружилися. Гусінь квіточку доглядала,поливала її в засуху, перед сном казки їй читала. А коли зморені вони хотіли спати, квіточка ніжно загортала в свої пелюсточки гусінь, і так вони проводили ніч.

      Але одного разу подув сильний вітер і зірвав з квіточки пелюстки. Дуже засумувала вона. Та сталося диво... Маленька гусінь перетворилась на прекрасного метелика і сіла на голівку квіточки, і та стала ще кращою і яскравішою. Так дружба допомогла їм бути красивими, і не тільки зовнішньо. Адже справжня дружба робить всіх кращих душею.

Може ця казочка наснилась листочкові, а може її розповів тато-клен. Та раптом і справді десь взявся метелик, перелітаючи з квіточки на квіточку, він немов запрошував продовжити подорож...

Новина! Новина!

Дуже, дуже радісна!

Запищали зайченята:

— Вже весна іде,весна!

     Поволі виліз метелик з того боку, де сонце, де кора на дубі нагрілась.

      Він мабуть, ще не вірить, що йому вдалося щасливо перезимувати. Яскравий день, свіже повітря задурманили йому голову, й метелик на якусь мить завмер, а тоді почав пробувати крила.

     Розвів їх - немовби веселка зблиснула між чорним гіллям - хоч і тремтять з незвички крильця, але летіти можна. Змахнув ними сміливіше й полетів.

Ми пішли дальше. Під кущем, біля старого пенька задрімав невеличкий струмок. Сонечко через віти дерев добралось своїми
променями і до нього. Пішли відблиски по водяній поверхні, пригріло сонечко, струмок і прокинувся. Задзюрчав веселіше, почав перестрибувати через камінчики, звеселяючи все навкруги і поспішаючи до матері-ріки, яка ввібрала в себе багато таких струмочків -синочків.

Річка була обрамлена берегами з яскравою зеленню, татарським зіллям, деревами і кущами, адже вони могли досхочу пити воду і рости в саму страшну посуху. Тут росли верболози, де-не-де зустрічався кущ бузини, а з дерев - верби. Це дерево оспіване українським народом, як і калина. І коли дивишся на нього, розумієш, що тільки воно може впливати на людину так заспокійливо, адже його зажура в якій верба схиляє свої віти до води заставляє зупинити мить і задуматись... Думки починають нешвидко текти, і що
саме головне, серед них немає поганих, а хочеться руками обняти все навкруги, і захистити.

Росла біля річки Вербичка. Після зими її гілля було беззахисним, нахилені до самої води ріки. Але ось довгождана Весна. Вербичка з дерев найперша відгукується на ласкаві промені весняного сонця, і уквітчались її віти цвітом – котиками, як ми їх називаємо. А згодом і яскраво-зелені листочки, і стоїть наша вербиченька уже у зеленому вбранні і чекає, яка ж пташка обере її гілля для домівки, хто цього року буде звеселяти її щебетом і піснями, адже її густі віти і дадуть захист пташенятам від вітру і ворогів.

      У лісі нашому живе багато птахів. Це і дятли, синиці, шпаки, дрозди, вільшанки, сойки, солов'ї, горлиці. Всі вони дружною пташиною сім’єю слідкують за здоров’ям дерев, адже знищують шкідників - гусінь, комах, А ще вони звеселяють ліс і людей своїм співом. Хто не чув шпачиного весняного свисту? А переливів синички?Вона найперша сповіщає про наближення весни. Народна прикмета говорить «Розбудила синиця, буде теплим день». Це дійсно так.

     Ці птахи, які ми назвали - лісові. А от у нас в селі живуть лелеки, які теж є провісниками весни. Повертаються повесні вони до нас з теплих країв і      про них ми напишемо нижче.

Якщо йти по лісовій стежинці і уважно спостерігати за навколишнім, то можна багато всього побачити. Чого варті тільки невтомні лісові трудівники - мурахи. Вони також вже прокинулись від зимового сну, і весело снують по стежинці, шукаючи будівельний матеріал для відбудови мурашника, адже зима не пройшла даром. Мурашки також є санітарами лісу. Вони знищують гусінь, личинки комах, тлю.

    Настала весна. Землю зігріло своїм теплом і ласкою весняне сонечко, і стало все навкруги оживати. Заметушились у траві і мурашки. Такі малесенькі, а тягнуть більші за себе гілочки й бадилинки. Під старою грушею дім собі будують.  Мурашник - це їхнє справжнє місто. За ними дуже цікаво спостерігати. Перед негодою вони заздалегідь поховаються в мурашник, закриваючи грудочками землі всі входи. Мурашки справжні екологи - вони підбирають мертвих комах, мишей, знищують шкідників лісу. Недарма їх називають - санітари лісу. Мурашки дуже корисні комахи. І ми, подорожуючи, огороджували їх мурашники, адже це роки їх будівництва, а ненароком хтось може зруйнувати їх житло.

       Наша стежина привела нас до пасіки.      Про наближення до неї нас попереджали бджілки, які зранку уже збирали нектар з весняних квітів, заглядаючи під пелюсточки. А от і пасіка. Маленькі хатки-вулики гудуть від великої бджолиної сім’ї. В ній всі працюють. І, як нам розказав пасічник, кожна з них виконує свою роботу: хто доглядає лялечок, хто носить нектар, а хтось і воду. Є бджілки-прибиральниці, є бджілки-воїни. Це все дуже цікаво, і складається враження, що люди вчились устрою у бджілок.

     Здавна бджілку називають трудівницею. А чому? Вона збирає пилок і нектар з квітів, різнотрав’я, квітучих дерев. І носить його у вулик. У вулику це все переробляється і ми отримуємо запашний мед. В залежності де літала бджілка і коли, на які квіти вона сідала, мед так і називається: липовий, гречаний, весняний, літній.

Народилась бджілка у вулику. Недовго вона ніжилась. Через три дні вона вже працювала - хатинку прибирала.

Коли підросла, стала літати в поле, садок і носити в вулик медок. У народі говорять «Мала бджола, а й та працює»

У саду гуляла Леся чепурненька,

Туди прилетіла бджілка золотенька.

Каже бджілці радо дівчинка маленька:

- Зацвіла для тебе квіточка біленька,

Сідай росу пити в квіточку гарненьку, Люблять діти ласувати медком солоденьким.

Ми пішли дальше, подякувавши пасічникові за розповідь. Стежинка бігла дальше. Ліс ставав рідшим, ми наближались до села. І біля стежини ми побачили кущ, весь уквітчаний білими суцвіттями - це калина. Ми знаємо добре це деревце, адже воно росте чи не біля кожної хати в селі. А ще її осінні червоні кетяги в’яжуть у пучки і вішають у клуні. А взимку варять з ягід запашний, терпкуватий, лікувальний чай від простуди.

А ось і село. Це наша Волиця-Польова. Через наше село протікає річечка Рудь. По обидва її боки розкинулись зелені луки,

В центрі села виблискує проти сонця голубою хустинкою ставок. А над ним зажурено схилились верби і купають у воді свої довгі віти.

        Між квітучими садами біліють хати. А скільки квітів: і ромашки, і айстри, і мальви, і чорнобривці.

Навколо села розкинулись широким плесом поля, де колосяться золотистим морем хліба. Наше село найкраще. І для спостереження за природою це саме хороше місце і ми про це написали.

Село має чим здивувати. Весною до нас, як і в інші українські села, прилітають лелеки. Вони прилітають і приносять нам відчуття щастя, спокою. З цим птахом пов'язані спогади про батьківський дім, мамину колисанку, бабусину казку.

Лелека мовчазний птах. Він не співає. Гордо стоїть у своєму гнізді на одній довгій нозі. А другу підігнув. Одягнувся у свитку з сніжно-білого пір’я,  яке на кінчиках крил чорне. Задер догори голову і витріскує дзьобом.

А на порозі хати стоїть бабуся, витирає кінчиком хустки очі: «Прилетіли, не забули рідної домівки»

А на околиці села, скільки вистачає погляду, поле... Ми любимо ці простори. І наші спостереження робляться для того, щоб любити їх правильно - оберігаючи. Адже, коли знаєш про оточуючий нас світ природи, то йому можна допомогти.

Пригріває  сонечко. Повіває легенький вітерець. А ми стоїмо заворожено і слухаємо пісню весняного поля. Так  - пісня різноголоса, цілий хор, і кожен співак виводить правильно свій лад.

Накрила весна землю зеленим килимом пшениці. Похитують голівками зелені пагони, шепочуть, радіють теплу і сонечку.

Високо у голубому небі тремтить сірою грудкою жайвір. Далеко лине його весела пісня про золоте сонечко, про зелену ниву.

Із-за пагорба випливає трактор. І до хору приєднується його басовите «Гур-гур! Сіємо» Співає сталевий кінь величальну пісню матінці землі.

Маленькі зернята потрапили в землю, і вона їх гріє, напуває водичкою. Незабаром зернятка зашепотять і зеленими рученятами потягнуться до сонечка.

Раптом набігла хмарка і заспівав свою пісеньку дрібненький дощик «Кап-кап», Туп-туп».

А сонечко поглядає з неба і радіє «Є пісня, буде й урожай!»

Подорожуючи своєю місцевістю, спостерігаючи за природою і оточуючим нас світом, ми зробили висновок: людина і природа нероздільні.

Природа прекрасна, вона збагачує людину не тільки матеріально, а й духовно. Для того, щоб природа працювала на людину, без шкоди для себе - людина повинна бути мудрою. Людина повинна знати - її покоління на землі не останнє, і вся краса природи повинна залишитись нащадкам.