Дидактичний матеріал "Українська мова" . Збірник символів України

Про матеріал

Дидактичний збірник,який допоможе учням засвоїти матеріал про головні символи України. Сприяє розвитку правописних умінь та навичок.

Перегляд файлу

УКРАЇНСЬКА

Збірник символів УкраїниМОВА

Зміст

3. Передмова

4. Україна

5. Національні символи країни

Національний прапор України

6. Державний гімн України

7. Дніпро

Вишиванка

8. Рушник

9. Верба

Калина

10. Соняшник Барвінок

11. Мальва

Чорнобривцi

12. Конвалія

Соловей

13. Лелека

14. Тополя

Дуб

15. Вишня

Передмова

Запропонований збірник «Символ України» може бути використаний учителями української мови всіх типів шкіл. Він допоможе школярам засвоїти матеріал про головні символи України, розвиватиме правописні уміння та навички. Тексти підібрані відповідно до виучуваних тем програми з рідної мови на повторення, систематизацію та узагальнення орфографічних правил, удосконалення правописних умінь, це збагатить лексичний запас учнів, розвиватиме їх пізнавальні інтереси.

Мета збірника

1) Підвищення інтересу до осягнення моральних основ національної культури і духовного багатства народу, до славного минулого країни та краю, до місцевого фольклору й до вивчення дітьми рідної мови і літератури.

2) Виховання патріотизму та любові до Батьківщини шляхом залучення до прекрасного за допомогою символів України

3) Естетичне виховання учнів, розвиток художнього смаку, фантазії, ініціативи, працьовитості.

Україна

1. Україна – держава у Східній Європі, у південно-західній частині

Східноєвропейської рівнини. Площа її становить 603 628 км2 . Це найбільша країна, територія якої повністю лежить в Європі. Межує з Росією на сході, Білоруссю – на півночі, Польщею, Словаччиною та Угорщиною – на заході, Румунією та Молдовою на південному заході. На півдні і південному сході омивається Чорним та Азовським морями. На території України проживає 455 553 000 чоловік.

2. Україна – країна з багатою історією, тож не дивним є розмаїття краси : високі гори і просторі степи, затишні містечка і гучні мегаполіси, суворі твердині і розкішні палаци… Кожний регіон має свої особливості : на заході збереглося чимало старовинних міст із неприступними замками і величними костелами; у центральній частині країні – пам’яток доби Київської Русі та славетних часів козаччини; на сході – розкішні панські садиби й архітектурні витвори у стилях класицизму, романтизму. Багато вражень подарують перлини української природи і мальовничі гірські масиви Карпат, степи Асканії-Нова, парки «Софіївка», «Олександрія».

3. З давніх-давен для назви нашої країни вживається слово «Україна». Уперше цю назву позначення частини земель держави Київська Русь було зафіксовано в Київському літописі за 1187 рік.

З XIV сторіччя термін «Україна» вживається у значенні «країна, заселена українцями». Згодом паралельно з цією назвою співіснувала друга – «Малоросія», вона утвердилася після входження українських земель до складу російської держави.

До складу України входять 24 області. Загалом у країні нараховується 448 міст,897 селищ міського типу й понад 28 тисяч сіл.

Усе хороше починається з любові. Любов до Батьківщини починається з любові до матері. Від мами ти вперше почув мову своєї Вітчизни. Мати навчила ходити по рідній землі, пізнавати по запаху квіти, по голосу – птахів.

Ти живеш в Україні. У тому краю, де співають солов’ї і виграють на сонці пшеничні лани.Де веселими хвилями котиться Дніпро. Де виросли Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка. Ти- українець. Бережи свій рід, свою рідну Україну.

Широко простяглася земля України. Величезні її багатства. Від краю до краю на її просторах буйно колоситься золотиста пшениця, зеленіють безмежні поля цукрових буряків. Любо вітають нас золотими шапками стрункі соняшники, висока зелень пишної кукурудзи. На степових просторах випасаються отари худоби. Запашні сади і зелені городи оточують наші міста і села.

Національні символи країни

«Людина хороша, коли на себе схожа»,— говорять у народі. Кожна нація намагається показати себе і свою суть у національних символах. Гербом України є тризуб, а прапор складають два кольори: жовтий і синій. Який же зміст, яка історія цих символів?

Зображення тризуба з’явилося дуже давно: його розрізняли ще на монетах київських князів. Ось лише деякі версії походження цього знака: скіфський або візантійський скіпетр, корона, голуб Святий Дух, якір, лук і стріла, шолом, сокира.

У Київській Русі тризуб зображали, вносячи у його форму національні елементи, але зберігаючи незмінною основу.

Яке ж воно, минуле українського прапора? Синій і жовтий кольори ми бачимо на знаменах українських козаків, у козацькому й гайдамацькому одязі.

Краю, де зародилась хліборобська цивілізація, притаманні саме сині й жовті фарби. Золотаві хлібні лани і блакитне над ними небо, синя дніпровська або морська вода і жовтий пісок – все це зроду-віку складало краєвид України. Око українця милували жовті квіти горицвіту й соняшника, голубі пелюстки цикорію, барвінку й волошки. Жовте уособлює вогонь, а синє – холод, це два полюси буття, два кінці осі, навколо якої буття обертається.

Національний прапор України

Сьогодні український синьо-жовтий прапор знають у більшості країн світу не тільки як державний прапор Української держави,а, перш за все, як символ свободи і відваги. Протягом численних історичних перетворень він

символізував боротьбу за національне й соціальне визволення українського народу.

Таке колірне сполучення є одним з найдавніших у сучасному різномаїтті національних прапорів. А походження його вчені пов’язують з гербом ГалицькоВолинського князівства – золотий лев у синьому полі.

До цього часу українці використовували багато різнокольорових стягів, тому що монархи часто наймали козаків для військових походів і давали їм відповідні клейноди, що згодом залишалися за ними.

Тризуб – український національний герб, сучасний державний герб України у формі золотого тризубця особливої форми на синьому полі; у минулому – герб князів Рюриковичів і Київської Русі. Про походження і значення українського герба Тризуба існують різні теорії, жодна з них не є загальновизнаною, але можна виділити кілька теорій, які є найбільш

обґрунтованими – це трактування Тризуба як стилізованого зображення або сокола -«Рарога», або якоря-хреста, або ж це «зброя богів» – птиця-блискавка у синьому небі.

В Скандинавії та в Північно-Західній Європі взагалі, звідки ймовірно походить

Рюрик, не виявлено знаків, подібних києво-руському Тризубу. «Ті Рюриковичі, які перейшли на московські та польські землі, втратили Тризуб безслідно».

Що ми знаємо про герб України? Більшість з нас обмежується тим, що це золотий тризуб на синьому фоні. Ще дехто ще навчився читати в ньому приховане слово “воля”. Але насправді все не так просто. Ви замлись, наприклад, чому саме тризуб?

Що це взагалі за символ? Коли він з’явився на наших землях?

Вперше про тризуб як про офіційний державний герб України заговорили в 1918 році. Українська Центральна Рада пояснила його прийняття тим, що це є знак князівської влади і спадкоємності української державної традиції. Однак, починаючи від розпаду Київської Русі і до 20 століття, його використовували не так активно. Тризуби зустрічалися тільки в геральдиці міст, на родових гербах чи у книгах. Деякі запорожці, зокрема Хмельницький та Мазепа, розміщували на своїх родових гербах хрести чи якорі, стилізовані під тризуб.

Гімн України

Президією Верховної Ради України 15 січня 1992 року було затверджено музичну редакцію Державного гімну України (“Ще не вмерла Україна”), автором якої є Михайло Вербицький.

Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року, коли на одній з вечірок у Павла Чубинського, сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню, :”…Серце б’є і кревліє за свою свободу…” Чубинському пісня дуже сподобалася, відійшовши в інакшу кімнату, Чубинський вийшов через півгодини із готовим текстом вірша “Ще не вмерла Україна”.

Вперше вірш “Ще не вмерла Україна” був опублікований у журналі “Мета” у 1864 році і отець Михайло (Вербицький), будучи враженим, написав музику.

Мало хто знає з українців, що :

1. Вірш “Ще не вмерла Україна” Павло Чубинський написав у місті Києві, на вулиці Великій Васильківській, 122, у домі купця Лазарева.

2. Спочатку, автор музики, Михайло Вербицький, написав музику для гітари, а вже згодом адаптував її для хору.

3. Згідно з пропозицією колишнього Президента України, Леоніда Кучми, перша строфа гімну була змінена:”Ще не вмерла України і слава, і воля”

Дніпро

«Реве та стогне Дніпр широкий..» – саме ці рядки класика української літератури Тараса Шевченка одразу спадають на думку при згадці про Дніпро. Ця річка стала своєрідним символом усієї країни.Географічно розділивши сучасну Україну майже навпіл, Дніпро в той самий час є об’єднувальною ланкою між двома берегами, адже не зважаючи на різницю в суспільно-політичних поглядах, усі українці надають Дніпру загальнонаціонального значення.

Спокійна та широка, ця річка завжди вважалася символом величі. Дніпро є третьою за довжиною та площею річкою Європи. Його могутні хвилі прокладають шлях рівнинами України. Не можна оминути й історичного значення Дніпра, адже він з давніх-давен пов’язаний зі слов’янськими племенами. Для них він слугував єдиним шляхом сполучення, що потім призвело до об’єднання племен в єдину Київську Русь. Крім того, саме на Дніпрі з’явилася гордість українського народу – Запорізька Січ. По Дніпру козаки здійснювали свої легендарні походи на турків.

Багато письменників, поетів та художників зображували красу Дніпра у своїх творах. Наприклад, взяти хоча б картину Архіпа Куїнджі «Місячна ніч на Дніпрі» чи «Лід на Дніпрі» Івана Айвазовського. Скільки величі, чаруючої краси в цій річці. Якщо розглядати Дніпро в літературі, то можна сказати, що в деяких творах від був фоном передачі настроїв головних героїв, а в деяких – і сам головних персонажем. Не можна не зазначити з якою любов’ю про Дніпро завжди писав Тарас Шевченко: «Нема на світі України,

Немає другого Дніпра...»

Найбільшою водною артерією України є Дніпро – третя за величиною річка Європи. Загальна довжина Дніпра становить 2201 км, у межах України – 981 км. Річка бере початок на північному заході Росії – на Валдайській височині, де витікає невеликим струмком. На березі Дніпра лежить багато великих міст України – столиця держави Київ, Черкаси, Кременчук, Дніпро, Запоріжжя, Нікополь, Херсон. Дніпро є найбільшою судноплавною річкою України, основним джерелом водопостачання.

Красен Дніпро під ясну погоду, коли вільно та рівно несе крізь ліси і гори, і степи повнії води свої. Дивишся й не знаєш, стала чи пливе його величава ширина. Нічого немає у світі, що б могло укрити Дніпро, такий він величний і могутній. Синій-синій, пливе він рівним потоком і серед ночі, як серед дня, мріє про таку далину, скільки сягнути може людське око.

Вишиванка

1) З давніх-давен вишита сорочка вважається оберегом, є символом краси, здоров’я, щасливої долі, родової пам’яті, святості та любові.

Вишита сорочка наділяє людину цілющою силою рідної землі, захищає від усього лихого. Вишивали її кольоровими нитками. Червоний колір символізує любов, чорний – журбу,

білий – надію. Візерунки також мали символічне значення. Калина означала красу та продовження роду, мак – добробут і молодість, барвінок – вірність, волошки – ніжність і скромність, троянди – рух та кохання, соняшник – символ світла та праці.

Тому такі сорочки дарували близьким та рідним людям.

Вишита сорочка є національним вбранням українців. ЇЇ одягають на національні свята, в урочисті моменти життя.

2) Вишиванка – національна святиня, бо символізує духовне багатство, високу мудрість і традиційний зв’язок багатьох поколінь – зв’язок, що не переривається віками.

Вишиванку передають з роду в рід, зберігають як безцінну реліквію. За формою – це біла вишита сорочка, виготовлена з лляного чи конопляного полотна домашньої роботи.

Вона – символ здоров’я і краси, щасливої долі і родинної пам’яті, любові і вірності. Візерунок на вишиванці залежить від того, кому вона призначається: батькові чи братові, нареченому чи другові, парубку чи одруженому – кожному вручалась вишита сорочка з візерунком відповідної символіки.

Вишиванка – це й оберіг людини від лихого ока та злих духів.

Рушник

З давніх часів добрих гостей зустрічають в Україні хлібом-сіллю, які подають на рушниках, оздоблених чудовою вишивкою. Можна побачити рушники і на весіллі, ними прикрашають образи в хаті.

Вишивають рушники в Україні на білому тлі, найчастіше червоними і чорними нитками, але можна зустріти і жовтоблакитні орнаменти. Жовтий і блакитний – символи золотих ланів і синього неба, а про червоний і чорний говорять, що червоний – то любов і радість, а чорний – журба. Вони

переплелися в житті людини, як орнаменти на рушнику.

У давні часи рушники вважали за обереги. Вони мали оберігати житло від злих сил, а людину – від негараздів. Тому вишивані рушники дарували “на щастя, на долю”, як співається у відомій пісні.

Рушник з давніх-давен в Україні мав велике значення. Він був частиною традиційних обрядів на свята, важливим елементом весіль, похорон, хрещення дитини. Про важливе значення рушника в український культурі говорить велика кількість пісень, приказок, прислів’їв, казок, співомовок про нього. Рушник для українців – символ дому, добробуту та душевної чистоти.

Рушник – це символ краси, злагоди, оберіг в народних обрядах. Тому в нього завертали найсвятіше – хліб, його давали з собою в далеку дорогу. Він супроводжував людину від народження до смерті. Про нього складали пісні і берегли, як найбільшу святиню.

Верба

Майже в усіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців,скажімо, клен, у росіян – берізка, а в українців – верба й калина.

Верба – одне з найулюбленіших дерев у народі. Здавна супроводжує вона людські поселення й оселі. Обсадити вербою ставки й річки – значить укріпити береги, стримати зсуви.

Здавна криниці переважно копали під вербою,бо вона – природний фільтр усіляких домішок. У річці воду для пиття також брали під цим диво-деревом, а у відро клали вербову дощечку. Це дезинфікує воду,поліпшує її смакові якості.

Верба – красуня над ставом – традиційна прикмета українського села.

Дуже жадібна до Сонця і води, до тепла і вологи, які є основою життєдіяльності. А тому надзвичайно живуча: вона може вирости, як кажуть, із звичайного вербового кілка, вбитого в сиру землю.

Разом з тим, верба беззахисна і вразлива, якщо опиниться не в своєму середовищі – холодному і сухому.

Чому верба плакуча? Перед дощем на листках з’являються крапельки, які, часом, капають так часто, що під деревами земля стає мокрою. Звідси і пішла назва – «плакуча».

Калина

Калина – дуже красива рослина. Це широкий кущ з багатьма тонкими гілочками. З приходом весняного тепла на них бубнявіють бруньки. Потім калина вся вкривається білими суцвіттямипарасольками,вона вбирає тепло сонця та живильну вологу землі. ЇЇ листя яскраво-зелене з нерівними зубчастими краєчками. Потім,коли вони оцвітають,на їхньому місці з’являються маленькі

зелені ягідки, що поступово стають більшими та восени набувають насичено червоного кольору. Стиглі ягоди калини схожі на яскраві краплини крові,тому в традиції українського народу вони символізують силу життя. Ягоди калини також бувають жовтого та чорного кольору.

Калина трохи кисла та терпкувата на смак. З неї готують смачне варення та компот.

Зображенням калини прикрашають предмети побуту,крашанки,вишиванки.

Кущ калини – це не тільки окраса, це й глибокий символ, наша спадщина. Калина – це символ красивої української дівчини, символ дитини, символ України.

У народі є такі прислів’я: «Ой рясна, красна в лузі калина, а ще найкраща в батька дитина», «Без верби й калини нема України».

А як потрібна була калина в народних обрядах! Калиною прикрашали весільний коровай, вінок молодої, вишивали калину на святкових жіночих сорочках.

Соняшник

Соняшник – висока рослина зі жорстким стеблом, на якому знаходиться гарне суцвіття. Посередині кругла середина із трубчастих квітів. Саме вони нагадують жовтогаряче сонце.

Навіть назва квітки співзвучна цій подібності. Влітку часто доводиться бачити на безмежних полях золотий килим розквітлих соняшників. Це напрочуд чудова картина.

Серпень називають у народі вершиною літа. Зріють хліба. Під променем гарячого сонця посвітлішали поля.

Король серпневого поля – соняшник. Це посланець сонця. Його знайдеш усюди: на полі, у городі, на подвір’ї.

Соняшник, мабуть, єдина квітка, що поєднує в собі красу і користь. Рівна, висока, з сумно нахиленою набік яскраво-жовтою голівкою. А якщо зазирнути під пелюстки, то побачиш чорні клітинки. Саме ці маленькі клітинки і приносять стільки користі людині.

Соняшники піднялися над землею, своїм ласкавим полум’ям наче зігрівають, окрилюють, підносять тебе.

Тендітний соняшник є уособленням сонця на землі. Існує легенда про те, що колись давно на землю наслали прокляття боги, які хотіли помститись людству за те, що воно від них відреклось. Вони закрили землю хмарами, крізь які не могло пробитися Сонце. Люди почали хворіти, розпочався голод.

Люди молились Богу, і той розігнав хмари. Сонячне світло бризнуло в усі боки, зігріваючи всіх своїм теплом. Бог дав людям насіння, яке було скупане в сонці. І з цього насіння виріс соняшник. Люди з давніх-давен вважають соняшник дитям Сонця.

Соняшники завжди дивляться на Сонце, слідкують за ним, повертаючи свої жовті голівки за його ходом. Цвітуть соняшники, радіють теплу...

Барвінок

Барвінок оспіваний у багатьох піснях нашого народу й у віршах багатьох поетів. Він супроводив наших з вами предків від колиски й до могили. У барвінку купали немовлят, щоб вони росли гарними і здоровими. Барвінкові вінки носили дівчата: адже він ріс біля кожної криниці і завжди був під рукою. Барвінок садовили на могилах – на знак вічної пам’яті про померлих...

І хоч як давно росте він в Україні, і хоч як ми до нього звикли, однак він – чужинець. І назва в нього чужинська Сьогодні є це слово і в нас, і в білорусів, і в росіян, і в чехів, а все ж воно не слов’янське. На латині рослина звалася вінка, а корінь цього слова означав «обв’язувати», «обвивати». З вінки слов’яни зробили барвінок, а квітку взяли собі.

У давнину люди вважали, що барвінок захищає від усього злого. Тому часто його вивішували над дверима; його ніколи не викидали на смітник, а лише в річку, щоб він не загинув від спраги.

Ми цінуємо барвінок за його «лікарську допомогу»: з нього виготовляють ліки від дуже важких хвороб. Але не менше ми цінуємо його за витончену красу.

Мальва

Палахкотять біля вікон життєдайним вогнем розвихрені мальви, шугають червоними язиками багаття під самісіньку стріху, от-от від їхнього полум’я загориться хата.

До пишного розмаїття мальв усі давно звикли, і вони стали невід’ємною частиною родини. Щороку ранньою весною з-під землі з’являється зелене пагіння, за кілька ночей воно виростає вище призьби, привітно заглядає у вікна. На високих стеблах

в’яжуться десятки бутонів, які в кінці весни зацвітають червоними, світло-рожевими й темно-пурпуровими квітами.

Здається, то й не квіти, а якийсь чарівник розвішав на пружних, високих пагіннях малинові, оранжеві, сріблясті дзвоники. Вечорами тихими, коли спадала літня спека, мальви стоять урочисті серед золотого надвечір’я, тихо граючи чарівну пісню на своїх чутливих трубках.

І тоді стара хата стає незвичайною, бо стояла вся в прекрасному живому вінку, у центрі пелюсткового багаття. І ніякі казкові, кришталеві палаци не можуть зрівнятися із чарівним видовищем простої селянської оселі серед буйноти барвистих мальв.

Мальва – це символ найдорожчого, любові до рідної землі, до народу. Всі ми знаємо і пам’ятаємо мальви з дитинства, що прикрашали українські хатки, недаремно говорять, що мальва – символ України.

Чорнобривці

Все літо і осінь, до перших морозів, ці яскраві невимогливі квіти прикрашають сади і городи, клумби, дарують людям радість і теплоту. Клумби із них випромінюють сонячне світло.

Маленька хатинка на краю села... Чистенька та прибрана. А в городі – квіточки. Червоні маки та чорнобривці. Ось дівчина збирає їх та ніжно сплітає віночок, тихесенько наспівуючи крізь сльози про своє кохання. Тільки квіти чують її тугу та біль, тільки

вони можуть передати всю складність почуттів дівчини – й вони ніби спалахують в її руках. Недарма маленькі, жовтогарячі чорнобривці вважаються національним символом України.

Як на ті чорнобривці погляну,

Бачу матір стареньку, Бачу руки твої, моя мамо, Чую ласку твою я, рідненька.

Чарує, хвилює, радує, пробуджує особливі почуття ця невеличка квітка. Та кожному хочеться милуватися ніжністю пелюсток, п’янким ароматом, яскравим кольором.

Вони навіюють радість, щастя і сподівання на прекрасне майбуття.

Для матерів чорнобривці – символ синівської чоловічої сили, святості, чистоти, хлоп’ячої краси й добра. Діти ж пов’язують ці квіти з образом матері, для них це символ отчого дому, материнської любові, Батьківщини.

Конвалія

1) Весною з-під землі пробиваються довгі стріли – це листки ковалії. Вони розгортаються та зеленіють над землею. Особливо гарна конвалія у травні. Вона зацвітає багатьма білими квітами. На стебельці віночком розташовуються маленькі дзвоники.Вони зустрічають літо. А восени замість квіток стебла прикрашають круглі червоні отруйні ягоди. Листя рослини спочатку жовтіє,потім висихає.Під землею конвалія перезимовує холодну

пору.Ковалія травнева занесена до Червоної книги України.

2) Конвалія – одна з перших весняних квіток. Вона така маленька,скромна,в лісі вона ніби ховається під деревами серед трави. Не одразу її і побачиш. Шукаєш– шукаєш, несподівано перед очима відкривається галявина, вкрита крихітними білими дзвіночками. Вони такі ніжні,тендітні, а візьмеш їх у руки і відчуєш казковий аромат. Маленький дзвіночок пахне лісом,весною. Якщо зібрати маленький букетик,конвалїї будуть довго тішити своєю красою і пахощами.

За однією з легенд конвалія виникла від сміху лісової дівчини Мавки, яка вперше відчула хвилююче почуття кохання. Тому квітка вважається провісницею щирих почуттів, радості та любові. Квітка є симолічною ознакою пробудження від довгого зимовогу сну чарівної природи. Конвалія занесена до Червоної книги. Тому бережливе ставлення до рослини – це збереження неоціненних скарбів лісу.

У поетичних творах квітки конвалії завжди ототожнюються з чистотою, ніжністю, вірністю, коханням, з найблагороднішими почуттями людини.

Соловей

Годі й уявити собі травень без того співака, його краси! Та, мабуть, весна заключила вічнотривалий договір з маленьким артистом, бо ледве завітає вона до нас, ледве першим леготом дуне нове життя в пробуджену природу, а ось уже і соловей почав свою пісеньку.

СОЛОВЕЙКО – це Свята і вільна Божа пташка, співець добра і кохання, символ весни і волі, високого натхнення і

неперевершеного таланту.Виконати свою роботу так, як виконує свою соловей, не здатен жоден інший птах: соловей – найдосконаліший співочий талант пташиного світу.

Навіть люди рівняються на нього, тому і кажуть про талановитого співака: «Співає, як соловейко!». Його спів настільки високий і чистий, що людина, слухаючи соловейка, підноситься духом, очищується душевно і втішається чуттями.

Він – передвісник справжньої весни в лісах та гаях, але тільки тоді розпочинає оспівувати весну, коли нап’ється води з березового листя, і співає доти, поки не перецвітуть сади. Обсипається цвіт – поступово стихає солов’їний спів.

Здавна соловей вважався улюбленим птахом богині Лелі: як вона леліяла своєю увагою та покровительством молодих дівчат, так і він леліє своїм співом весну, людську душу і навіть кожне деревце, з якого можна почути його витьохкування

Має соловей і свою магію: якщо співає він у пізню пору літа, треба готуватись до великої біди. Цього співучого птаха настільки люблять всі, що назва «соловей» поступилася лагідному слову «соловейко»

Лелека

Лелека великий та гарний птах. Живе у наших краях весною та літом. Гніздиться поблизу людських осель.

Його розміри можуть сягати одного метра. Розмах крил теж дуже широкий. Тіло вкрите пір’ям білого кольору, а кінці крил – чорні. Він має великий червоний дзьоб. Ним ловить поживу. Дві ноги тонкі та довгі, щоб діставати поживу з озера. Лелека часто полюбляє стояти на одній нозі.

Ці величні птахи є символами у багатьох народів. Лелека чорний занесений у Червону книгу України.

Лелека в українців – святий птах.

На зиму лелеки відлітають до далекої країни за морем. Там вони нібито плюскаються в озері й перетворюються на людей. Навесні вони купаються в іншому озері й повертаються додому птахами. Інколи у вирії лелеки змушені битися з орлами, коли ті на них нападають, і перемагають хижаків, хоча багато їх гине.

Лелеки належать до віщих птахів. Люди по них гадають на врожай, погоду, здоров’я, заміжжя та на інші житейські речі. Уважається, що добре бачити лелеку, коли він летить або ходить, погано – коли стоїть нерухомо на одній нозі.

Широко побутує повір’я, ніби чорногуз приносить дітей. За давніми уявленнями, поява потомства асоціюється з водою. Бусол малюків знаходить у воді, виловлюючи їх своїм довгим дзьобом, і приносить матерям.

І досі існує повір’я, згідно з яким у родині буде щастя, коли бусол зів’є гніздо на подвір’ї. Люди й самі допомагали в цьому птахам: лаштували на хатах або деревах хрестовини, колеса від возів. Вірили, що пернаті оберігають обійстя від пожежі й блис кавки, що разом із ними приходять у господу злагода, добробут і здоров’я. Щовесни лелеки повертаються на свої гнізда. Коли ж, ображені на людей, птахи покидали хату, усе добро йшло за ни ми. За повір’ям, скривджені лелеки могли й підпалити будівлю, принісши в дзьобі жарину.

Убивати птахів або руйнувати їхні гнізда вважалося великим гріхом. За це винного було суворо ка рано хворобою, злиднями, а то й смертю.

Тополя

ТОПОЛЯ – символ дівочої краси, а також жіночого й дівочого суму, їх самотності. Тополя край дороги – це образ жінки чи дівчини, котрі чекають своєї долі чи свого судженого… Вона струнка і красива від ранньої молодості до зрілих літ. Уособлює тонку натуру, чутливу до впливу років та оточення: як з роками на тополі з’являється все більше засохлих гілок, так і людину з літами «обсідають» усе нові й нові проблеми – до

невирішених старих додаються болючі нові, які вимагають вирішення. Так само, як тополя не любить рости одна, в основному, ми бачимо ряд тополь або хоча б декілька їх, так і людина не може жити самостійно: їй потрібна підтримка або хоча б присутність її рідних, друзів, знайомих.

Вважають, що тополя здатна забирати з людей негативну енергію і очищати повітря від злих духів та всього шкідливого та нечестивого.

Зі стрункою тополею порівнювали гнучкий дівочий стан та нещасливу дівочу долю. Про тополю написано багато пісень, складено легенди. Т. Г. Шевченко написав поему “Тополя”:

По діброві вітер віє, Гуляє по полю.

Край дороги гне тополю До самого долу.

Тополя – один з улюблених образів української народної творчості. Він є символом краси і кохання.

Звичай вшановувати дерева, в тому числі й тополю, зберігся до нашого часу в обряді Зелених свят.

Дуб

ДУБ – символ могутності та довговічності, цілісності й здоров’я. Він – дерево життя, символізує наймогутніших богів: Зевса, Юпітера, Перуна. З дуба, вважається, був зроблений Хрест Господній… Як знак вічності, лягає в основу будівель, мостів, інших споруд, де є дерев’яні елементи.

Це дерево – символ повноти життя, могутньої сили й величної краси. В ньому немає нічого тендітного, а що красиве – те й

величне! І викликає подив, захоплення та повагу.

Він є живим втіленням сильного здоров’я і здорової сили, а тому не вміє хворіти і не вміє бути слабким. За своїм характером ніколи не гнеться – його можна тільки зламати!

Він сміливо стоїть проти всякого буревію, навіть сильнішого від себе, бо його стійкість не так від його власної сили, як від його визначної гордості.

А ще його вважають консерватором, бо не любить змін і довго супротивиться їм: навесні пізніше всіх розпускається, а восени якнайдовше не розлучається з листям…

Дуб – не залежний від довкілля, але перебуває з ним у гармонійних відносинах.

Вишня

ВИШНЯ – символ рідної землі та України, матері й дівчининареченої. Вона символізує Світове Божественне дерево, тому і називається «вишнею» від слова «вишина», а також «Вишній», той, що найвище, тобто Всевишній Бог.

Крім цього, вона символізує вічну весну-літо, красу та взаємну любов. Гілки вишні мають магічну силу: за допомогою розколотої і в цьому ж місці зв’язаної вишневої

гілочки проганяли дитячу хворобу – зростеться гілочка, то й хвороба зникне; дівчата на вишневих галузках гадали про своє заміжжя – зацвіте до Нового року посаджена в хатній діжці молода вишенька, то й дівчина наступного року одягне вінець молодої; через кільце, зроблене з гілки квітучої вишні, можна розпізнати відьму; застромлена під дах оселі.