Дидактичний матеріал з української мови для 5-11 класів

Планета славетних українок

                                    (Дидактичний матеріал про видатних українок).

 

     У великому і світлому сузір`ї діячів культури рідного народу пломеніють незгасним вогнем кілька яскравих зір. У різні часи спалахували вони на українському небозводі, багато туманностей відділяли їхнє світло від грядущих поколінь, тож не дивно, що воно ще не дійшло до більшості юних сердець, хоч може дати їм сильний заряд поваги до духовного спадку свого народу і любові до тої землі, на якій живуть.

Згадаймо сьогодні мужніх і талановитих жінок- українок,  які лишили слід у скарбниці загальнолюдської культури.

          Це дивовижна русинка Роксолана, що ніжною, тендітною рукою відводила хмари завойовників від отчого краю, це Єлизавета Гулевичівна, що опікувала першу Братську школу в Києві, це безсмертна Марія Заньковецька, яка піднялася д найвищих вершин театрального мистецтва, це славетна Соломія Крушельницька, чий голос лунав у кращих театрах Європи й Америки, це незборима, як квітка ломикаменю, Леся Українка і її посестра - наша сучасниця Ліна Костенко, що провела нас трагічними шляхам легендарної Марусі Чурай і нашого багатостраждального народу, це богданівськи одержима Катерина Білокур, що виписувала на своїх полотнах диво-чари української землі.

     Хай дібраний дидактичний матеріал відкриє для юних ще одну сторінку із життя славетних землячок.

 

5 клас

Пояснювальний диктант (звертання, діалог, складні речення)

Дівчина обережно спускається до галерників, і вони замовкають. Голі до пояса, на ногах кайдани. Одні веслують, інші лежать на лавах після каторжної роботи.

­- Ви з України? - тихо питає Настя.

- Чуєш, Семене, вона по-нашому говорить.

- А ти, ти теж з України?

- Третій тиждень, як схопили бусурмени…З Рогатина я. Священника Лісовського дочка.

- Рогатин… Далеко забрались вороги.

- Спасибі, доню, що озвалась до нас. Розкажи ще щось про Україну.

Корабель зупинився, бо галерники перестали веслувати. Та одразу свиснув нагай, почулася лайка вартового, і невільники взялися за весла.

- Іди, доню, спасибі тобі. Почули хоч слово живе з України, і то легше стало ( За Ю. Колісниченком та С. Плачиндрою).

 

Попереджувальний диктант (однорідні члени речення, пряма мова)

Картини художниці Катерини Білокур дивовижні. На них буйно квітують мальви, жоржини, красолі, маки, волошки, материнка. Ціле царство барв. А вчителем Катерини Василівни була природа. Про це писала сама художниця: «Я на матір-природу дивилась і в неї училась. Там цвіте квіточка синя, а там - жовта й червона, там кущик травиці, гілка калини схилилась, а над нею хміль і переступень покрутились. Там фіялкові дзвіночки тихесенько вітром гойдаються, а там сині паперові батоги над пахучим чебрецем схиляються…І все це було чудово, чудово! І я передавала на свої картини - і теж виходило чудово!»

 

Контрольний диктант

(правила вживання м`якого знака, сполучення букв йо, ьо)

      Леся Українка - найвидатніша письменниця в нашій літературі. Її батьком був Петро Антонович Косач - людина освічена, передова. Мати поетеси - Ольга Петрівна Драгоманова. Вона була також відомою письменницею і друкувалася під псевдонімом Олени Пчілки.

      З усіх шістьох дітей, що були в Косачів, Леся найбільше вдалася в батька. Була така ж лагідна, добра й терпляча, як тато, а також мала, як і він, велику силу волі. Від нього вона навчилась з пошаною ставитися до людей, бути справедливою, за всіх піклуватися.

     Дівчина товаришувала із сільською дітворою, переймаючи від неї українські звичаї та гарну рідну мову (За А. Костенком).

6 клас

Вибірковий диктант

      Завдання. Виписати прикметники у дві колонки: у першу - якісні, у другу - відносні.

      Чарівницею з Богданівки назвав Олесь Гончар художницю Катерину Білокур. Під доторком її пензля найбуденніші, здавалось би, речі постають як вінець творіння працелюбної людини: кожне стебельце, кожна гілочка, кожна квітка співають хвалу щедрій, родючій землі українській, хвалу життю.

      Поряд теплого духмянистого зерна пшениці - прохолодна сріблястість цукрового кореня і пригорща хрустких синюватих кубиків свіжого цукру. Калинові грона - народнопоетичний символ краси, здоров`я - оповивають зерно. А вінок з пишних суцвіть конюшини, духмяного горошку, біло-рожевої шипшини, синіх сокирків, з чебрецю і кмину - як справжній поетичний герб землі, що обдаровує людину хлібами й медами.

     Картина ж називається «У Шрамківському районі на черкаській земі» (За Н. Кащук).

Вибірковий диктант

      Завдання. Виписати займенники, визначити їх розряд.

      Зовні ніщо не змінилося в її житті. Вона, як і раніш, просиджувала півдня біля фортепіано, досхочу співала, ходила із сільськими дівчатами на вечорниці, разом із ними пекла коровай, плела вінки для молодих і ходила на весілля. Кожна наречена була щасливою мати її за гостю. Соломіїна присутність надавала святкового вигляду всьому, що при ній відбувалося. Особливо, коли заспіває. Її подруга тих часів Марія Цибульська згадуватиме: «Вже тоді її голос був сильний, гарний і дуже відрізнявся від інших…Як заспіває, було, коло фільварку «Чомусь мене, мамо, рано не збудила», то було чути аж на другому кінці села…Гай-гай, таж-бо то голос був! Розгонистий, широкий, як лан, м`який, як оксамит, а чистий, як та роса на квітах!» (В. Врублевська).

Контрольний диктант (до теми «Дієслово»)

     Народній художниці України Катерині Білокур не треба було очікувати в гості натхнення. Воно приходило само, як тільки бралась за пензель. Про це пише Катерина Василівна в листі: «Як найде на мене, - куди не йду, що не роблю, а те, що я надумала малювати, - слідом за мною. Та й спати я ляжу, а воно мені вчувається, а воно мені ввижається, та нібито щось до мене промовляє, щоб я його не кидала, щоб я його не цуралась, щоб я його малювала…То, було, вкраду в матері білого полотна, та візьму вуглину, та залізу в затінок, щоб мене ніхто не бачив і не чув, та й почну виводити чорним по білому і хати, і млин, і дерева.

     І розвішаю я ті твори свої в тім затінку, і дивуюся з них, і плачу над ними, і регочусь…»

 

 

7 клас

Переказ з елементами роздуму

Прощання

     Тепер Настя облишала мрію про повернення на Україну. І туга за рідним краєм почала гнітити її, згинати до землі.

     Настали дні, коли вона відкликала сина з далекого походу. І коли зайшов високий воїн, великий візир Порти, у сталевому панцирі і зняв шолом, жахнулася Настя: статурою, усім виглядом Селім був схожий на свого діда, її рідного батька Лісовського.

- Помираю, сину, - мовила Настя. - Помираю, так і не побачивши України, тихого гаю біля річки. Так і не вклонившись могилам батьків. Не почувши ні зозулі, ні соловейка. Хоч би на мить усе це побачити і почути. Хоч би на мить.

     Біля її ложа два кароокі онуки, зігнутий Сулейман. Він стоїть навколішки і плаче. За ці дні він став схожий на ветхого старця. Усі розуміли, що недовго султан переживе свою кохану дружину Роксолану.

     А вона задувала своє життя…

     Ні, недаремно прожила на світі. Вона все зробила для України, що змогла. Зробила багато. Сорок один рік пробула султаною Туреччини. Сорок один рік наймогутніша в світі держава не чинила нападу на Україну, більше того, ще й стримувала татар. Це врятувало козацьку державу від загибелі. Знала Настя з уст європейських послів та купців - розквітла її батьківщина, збільшилось населення, повиростали нові міста, зміцніла Запорізька Січ. Так, вона, Роксолана, зробила більше, ніж усі гетьмани України і наймогутніші армії Європи. Вона остаточно і назавжди підірвала могутність Порти.

     Можу спокійно помирати. Моя батьківщина, моя Україна житиме! Житиме вічно! Житиме і боротиметься! (За Ю. Колісниченком і С. Плачиндою).

     Довідка. Роксолана - Настя Лісовська, дружина турецького султана Сулеймана ІІ, українка, 1520 року потрапила в полон. Порта - Османська імперія. Сулейман - турецький султан (1495 - 1566), за якого Османська імперія досягла найвищої могутності і найбільших розмірів. Візир - за середньовіччя вищий урядовий сановник у країнах Близького й Середнього Сходу.

     Вправа. Записати речення, підкреслити дієприслівникові звороти, пояснити правопис числівників і дієприслівників.

     У 1615 році в Києві було засновано Братську школу, завдячуючи щедрому дарунку багатої киянки Гулевичівни.

Подарувавши братству садибу на Подолі з усіма її прибутками і двадцять тисяч золотих, Єлисавета сама бувала на будівництві, знаходила потрібних майстрів, їздила під Житомир по найліпший камінь, щоб перша на Україні вища школа стояла у віках. Дивлячись на проект школи, уявляла цю споруду легкою і урочистою водночас. Блакитні стіни, гармонуючи з небом і зеленим Подолом, чаруватимуть світ. Поглянувши на споруду, всі бачитимуть, що Україна має свій будівничий  смак, свою архітектуру. Засвоївши у школі слов’янську, книжну українську, грецьку, латинську і польську мови, поетику, риторику, філософію, арифметику, геометрію, астрономію, історію і музику, її випускники стануть видатними діячами свого часу (За Ю.Колісниченком та С.Плачиндою).

 

 

Диктант (службові частини мови)

З Лисенками Леся підтримувала найщиріші стосунки. Кохаючись у музиці, вона полюбила Миколу Віталійовича і його сердечну сім’ю. Лисенкова дружина давала Лесі уроки гри на фортепіано.

Юна поетеса переклала українською мовою вірші німецького поета Гейне, і композитор написав до деяких з них мелодії.

Дружба з композитором не згасла й тоді, коли письменниця в зв’язку з хворобою все рідше бувала в Києві.

Одного літа Микола Віталійович завітав зі своїм мандрівним хором до Гадяча, знаючи, що там, у садибі Зелений Гай, відпочиває Леся Українка.

Вона зраділа і зустрічі, і тому, що може послухати рідні пісні в такому чудовому виконанні.

Після концерту Леся влаштувала для артистів прогулянку в човнах по Пслу. Місячна ніч, легкий плескіт хвиль і широка, задушевна пісня хору… Скільки разів поетеса з вдячністю згадувала ці хвилини (За А.Костенком).

 

 

 

 

8 клас Переказ тексту з елементами опису

Лисавета Гулевичівна.

Вогонь скаженів, гоготів, кидався у всі боки, відганяючи погорільців з клумаками і дітьми. Відчаю народу не було меж. Другий день палахкотіла пожежа на Подолі спекотливої липневої пори 1614 року. Весь Київ зійшовся гасити її.

Лисавета нічого не бачила - вогонь заступив усе, жінка з горя мало не голосила:

• Боже мій! Боже мій! За що така кара Києву і всій Україні? Це ж душа народу горить, книгозбірня… Найдавніша, найбагатша у нас! Згорілих книг не напишеш, не відновиш таємничих письмен, які написані тисячу років тому.

    Сльози текли по закіптюженому обличчю, лишаючи чисті вимиті сліди. Бібліотеку Гулевичівна знала. Ще дівчиною приходила сюди читати латинські книги, дивитися на цікаві літописи, рукописи старовинних світських повістей, книгу великого українського вченого, професора Болонського університету Георгія Дрогобича. Тут вона сподівалась розібрати написання антів. І от…

• Книги! Рятуйте книги! - гукнула Лисавета, і сама подалася крутими сходами на другий поверх.

 І знову вона в бібліотеці, де вже повно диму. Тепер схопила, вгадавши по шкіряній палітурці “Повесть временных лет…”.

Коли втретє виносила книги, на неї посипалося вогненне шмаття. Затріщало волосся на голові.

• Лишенько, пані, як ви попеклися! - підійшла до неї якась молодиця у вишитій сорочці, чорній від сажі. - Дайте - но я змащу гусячим жиром ваші опіки.

За неї піклувались, ледь вгадуючи в цій почорнілій жінці поважну багатійку Києва Єлизавету Гулевичівну.

Тепер їй усе байдуже. Освічена жінка, вона розуміла, які неоціненні історичні скарби горять на очах.

Ні, не вгамувались Лисавета. Всіма силами сприяла створення Київського братства, якому відписала свою землю на Подолі і двадцять тисяч золотих на будівництво школи, що стала пізніше Київською Академією.

З тихенької вулички неподалік від Контрактової площі давня будівля і сьогодні наче промовляє:

- Добридень, Лисавето! Ось твоя академія. Стою на твоїй землі, Лисавето.

(За Ю.Колісниченком та С.Плачиндою).

 

Привітання (коментований диктант)

“ Вельмишановна Маріє Костянтинівно!

На українській ниві сьогодні велике свято. Вона, така вбога на щирих працівників, занедбана і забута, святкує сьогодні ваш ювілей. 25 років ясним сонцем світили Ви, люба землячко,  під нашим хмарним небом і своєю чудовою грою осявали наші сірі, мізерні будні, розважали серед злиднів тяжкого лихоліття й запалювали серця любов’ю до меншого брата, до нещасної жінки “безталанної”, до нашого скривдженого рідного краю…

Нашу рідну драму Ви винесли на таку височінь, звідки вже не сорм показатись перед чужинцями, вийти перед очі всього світу…

Старий Київ, стародавній осередок землі української схиляється перед Вами, сподіваючись ще довго пити чари Вашого натхненного слова і невмирущої творчості.

Хай живе, росте й пишається талант Ваш, хай доля щасна огорне Вас, хай міцніє і розвивається Ваша вмілість - на славу Вам і рідній Україні”

(Глядачі Києві, 145 підписів)

 

Контрольний диктант (речення з відокремленими членами)

Зал Львівської консерваторії імені М.В.Лисенка був переповнений. Стояли в проходах, у дверях. Ніхто ні до кого не мав претензій, ніхто не жалівся, що йому незручно… Багато бажаючих так і залишилось у коридорі, на вулиці…

Коли на сцену вийшла Соломія Крушельницька, усміхнена, в сріблястій сукні, сивенька, як голубка, зал устав і вітав її стоячи кілька хвилин. Вітали свою славу, своє нескорене минуле, свою майбутню легенду!

Чи могла б якась стороння людина зрозуміти, що відбулося того вечора в залі Львівської

консерваторії? Чи то був концерт, чи родинне свято, і, що, власне, значить ота срібноволоса жінка для всіх, хто прийшов її послухати.

Так, її голос зазнав змін, але майстерність була тією ж самою, що вражала слухачів усіх континентів… І тому не було критиків у тому залі, а лише шанувальники, які співпереживали і жили одними почуттями із співачкою. І в абсолютній тиші виливалися з слова любові з  душі Соломіїної слова любові, відданості і вдячності своїй землі, своєму народові, який дав їй життя і таке зболіле за його долю серце… (В.Врублевська)

 

Диктант - переклад

Перекласти текст, пояснити розділові знаки при прямій мові і цитатах

Наш народ не забудет несравненную Соломию Крушельницкую, которая царствовала на оперных сценах мира в начале ХХ века вместе с Баттистини, Карузо, Щаляпиным и которую требовательная критика называла “незабываемой Аидой”, “единственной в мире Джокондой”, неповторимой Галькой”, “идеальной Брунгильдой”.

Голос певицы - сопрано широкого диапазона - отличался необычайной глубиной и выразительностью, чудесным серебристым тембром. Казалось, творческий интеллект артистки безграничен!

“Непревзойдённая певица, - говорил о ней Артуро Тосканини, - очаровательная женщина!”

С тонким проникновением исполняла она произведения Лысенко, Чайковского, Мусоргского, Рахманинова, Равеля, Брамса, Шуберта, Штрауса. Но когда Крушельницкая пела песни своего родного края, то становилась необыкновенной - живой музыкой. “Наши песни, - говорила она, - публика воспринимает горячо, восхищаясь их мелодичностью, богатством содержания. Я никогда не пела наших песен в переводе на другие языки”

(За М.Головащенком)

 

 

(Вживання розділових знаків при однорідних членах речення)

Про неї розповість і зеленинка, і шелест верб, і тихий схлип весла: за іменем народу - Українка - вона себе по праву нарекла. Орлиці зір і серце голубиці тебе вели вперед, за небосхил, жили в тобі і міць ясної криці, і сяєво далекої зірниці, і тихі сплески лебединих

крил. Наша білолиця купава, слов’янинка, донька українська, по землі єгипетській ступала, по землі пісків, рабів і Сфінкса.(О.Татаренко)

 

(Повторення та узагальнення з теми “Порівняльний зворот”)

Роки минають. Дні, мов листя з листя з клена, додолу сиплються з усіх календарів. Роки минають. Леся Українка на кручі рідній слуха солов’їв. (В.Прохоренко). Я знала Лесю Українку, живу, тривожну, молоду, - вона, мов квітка у барвінку, цвіла в поліському саду.

(О.Журлива). Ген біля вікна стоїть рояль, як друг, як вічний свідок її страждань, її живих думок, що на папір лягали, як зернини… (Д.Луценко). Твоє слово разюче, як зброя, що боронить свій край, і свій дім (В.Сосюра). Твої пісні, немов весняний сад, звучати їм, аж поки людям жити, як сяйво те, що ллється з неба шат. (В.Сосюра).

 

Повторення та узагальнення з теми “Звертання”

Нескорена, велика українко, увінчана святим ім’ям Вітчизни! Колись монарх якийсь тебе не визнав, тепер з тобою розмовляє світ. Досвітня зоре, Мавко - чарівнице! Коли ім’я твоє озветься дзвінко, коли почую: Леся Українка - то бачу Україну серед зір (Перебийніс).

Чолом тобі, улюблена в народі, як люблені борці лиш і співці (М.Рильський).

Тобі, наша Лесю, нелегко було, та в битві ти твердо стояла…

Берег Сфінкса! Лотоси поснулі, - в синіх чащах голубі сльозинки, - ви Купаву нашу не забули, не забули Лесю Українку? (Татаренко).

 

Переписати речення і накреслити схеми. Пояснити вживання розділових знаків.

П’ятнадцятилітню доньку рогатинського священика Анастасію Лісовську, яку захопила в полон татарська орда, було продано в рабство, і вона потрапила в гарем турецького султана Сулеймана, де через рік вибилася з простих рабинь-одалісок у султанські жони. Венеціціанські посли в своїх донесеннях із Стамбула називали її Роксоланою, бо так по - латині звано тоді всіх руських людей, і під цим ім’ям вона легендою зосталася в історії. Історію цієї жінки слід поєднати з історією її народу, бо зведена докупи доля окремої особи і цілої нації набуває нового виміру. Нікому не знана дівчина, перед якою життя постави