Диференційний підхід до організації перевірки знань.

Диференційний підхід до організації перевірки знань.

Методичні рекомендації до організації перевірки знань учнів.

Система креативної освіти спрямована на формування творчого мислення всіх учнів, розвиток їх інтелектуальних здібностей які мають першорядне значення для оволодіння знаннями і вміннями в різних галузях науки.

Підвищенню ефективності навчання сприяє диференціація й індивідуалізація навчання. Індивідуалізація навчання передбачає і його диференціацію, яку потрібно розуміти як всебічну доступність і результативність навчання для всіх учнів і для кожного з них окремо.

Диференціація означає широкий спектр навчально-організаційних заходів, за допомогою яких робиться спроба задовольнити, з одного боку, різносторонні інтереси учнів до науки, що розвивається дуже швидкими темпами, а з іншого — різноманітні потреби суспільства. Диференціація виконує дві функції: служить розкриттю індивідуальності учнів, зміцненню і подальшому розвитку суспільства.

Проаналізувавши сучасні досягнення теорії педагогічної науки, методики нової концепції диференціації та індивідуалізації навчання у середній загальноосвітній школі, більшість різноманітних форм, методів та прийомів перевірки знань. Головні із них:

1) перевірка знань повинна служити не тільки цілям контролю й оцінки знань, але й цілям навчання, розвитку, виховання учнів, а також управлінню їхньою учбовою діяльністю;

2) організація перевірки знань повинна будуватися з урахуванням рівнів засвоєння знань, умінь та навичок учнів;

3) перевірку знань необхідно проводити відповідно до нової концепції індивідуалізації навчання.

Найбільш важливі аспекти методичної роботи учителя при підготовці та здійсненні такої дидактичної частини уроку, як перевірка та оцінка знань учнів.

Кожному учителю добре відомо, що хід сучасного уроку повинен підпорядковуватися принципу економії часу, щоб жодна хвилина не була загублена. Якщо методично вірно організувати перевірку знань, учитель може коригувати первинне сприйняття, контролювати обсяг, якість і глибину знань учнів, доповнювати їх, розвивати розумову та пізнавальну діяльність, керувати навчанням школярів. Всебічна і глибока перевірка знань можлива тільки завдяки поєднанню різноманітних форм, методів та прийомів, які учителю необхідно використати відповідно до змісту матеріалу, що перевіряється, та ступеня підготовленості учнів. Найбільш ефективні форми і методи перевірки дозволяють з перших хвилин уроку залучити всіх учнів до активної пізнавальної діяльності і створити необхідні умови для сприйняття і засвоєння нового матеріалу.

Проте, незважаючи на те, який метод або методичний прийом використовується у процесі перевірки, дуже важливим моментом є формулювання питань та завдань для учнів.

Вони повинні формулюватися таким чином, щоб учні могли у своїй відповіді оперувати матеріалом теми в цілому та її основними поняттями. Питання повинні відображати суть учбового матеріалу, оволодіння яким перевіряється учителем. Крім того, оскільки навчання розвиває і виховує учнів, які у процесі вивчання інформатики ще тільки набувають знань та удосконалюють свої інтелектуальні здібності, то правомірно ставити і такі питання, які б перевіряли просування учня вперед у цьому плані. Доцільність використання учителем питань трьох типів, які допомагають виявити:

1) знання теоретичного матеріалу;

2) інтелектуальні здібності учнів, а також знання і вміння застосовувати на практиці.

Персональні комп’ютери надають і педагогу, й учневі великі переваги для індивідуалізації процесу навчання із застосуванням різноманітного набору методик при зберіганні одних і тих самих елементів технології.

Дуже важливим елементом сучасної технології навчання є тест як інструмент вимірювання рівня знань і складності завдань. Без такого інструменту керувати навчальним процесом, особливо у технологічному варіанті, абсолютно неможливо. Мій  досвід застосування тестового контролю дозволяє зробити висновок, що введення його суттєво підвищує мотивацію навчання і зацікавленість учнів. Тести дозволяють контролювати педагогічний процес на кожному занятті, що дає можливість педагогу негайно вносити корективи у навчання.

Тест повинен складатися з достатньої кількості тестових задач, кількість яких визначає довжину тесту. У зв'язку з цим тести бувають короткими (10-20 завдань), середніми та довгими (до 500 і більше завдань). Найбільш оптимальна кількість завдань, на які учні відповідають, не встаючи з місця, – 40-60. Тест, який складається з великої кількості дрібних питань, охоплює тему, великий розділ, увесь предмет у цілому, і тому дає інформацію про знання матеріалу теми, розділу й усього курсу.

Відомо чотири форми тестових завдань:

І. Закрита форма тестових завдань, коли дається декілька готових правдоподібних відповідей, і тільки одна з них є правильною. Закриті завдання можуть бути з трьома, чотирма, п'ятьма і більшою кількістю відповідей.

II. Завдання відкритої форми. У таких завданнях немає готових відповідей, їх треба написати від руки, закінчуючи або доповнюючи запропонований тест.

ІІІ. Завдання на відповідність, коли необхідно встановити відповідність між лівими та правими елементами завдання і записати відповідь у вигляді вірної комбінації цифр та літер. 

IV. Завдання на визначення вірної послідовності. Завдання цієї форми дуже важливі для перевірки наявності у тих, хто навчається, різних вмінь та навичок.

Тестові завдання можна поєднати з малюнками дидактичних карток.

Зараз у педагогічній теорії і практиці сформована нова концепція диференціації та індивідуалізації навчання у середній загальноосвітній школі. У рамках цієї концепції широко використовуються терміни: “рівнева диференціація” (замість відомого раніше “внутрішня диференціація”) і “профільна диференціація” (замість – “зовнішня диференціація”). Як відзначають автори, диференціація повинна охоплювати усі компоненти, методичні системи та ступені навчання. До останнього часу суть внутрішньої диференціації зводилася лише до пошуку прийомів та засобів навчання, які сприяли б індивідуалізації навчання щодо оволодіння знаннями, які передбачені єдиною програмою та підручником.

Сьогодні рівнева диференціація спирається на новий підхід, нове розуміння індивідуалізації навчання, суть якого полягає у плануванні рівня обов'язкових результатів навчання і досягнення на цій основі вищого рівня опанування учбовим матеріалом.

Ці рівні мають бути добре відомі та зрозумілі учням. Враховуючи свої здібності, схильності, інтереси та потреби, учні мають право і можливість вибирати обсяг та глибину засвоєння даного учбового матеріалу, оптимізувати своє учбове навантаження. У таких умовах навчання для кожного учня стає посильним, мотивованим та цілеспрямованим. У цьому – суть концепції рівневої диференціації та її перевага у порівнянні з традиційним розумінням індивідуалізації навчання. Прийняття даної концепції призведе до поступової зміни (перебудови) усієї методичної системи навчання з того чи іншого предмета. У цьому зв'язку з цим за кожною темою учителю необхідно готувати питання-завдання трьох рівнів.

Перший рівень – питання, які переслідують мету виявити знання школярів на рівні відтворення, оцінити їх глибину, повноту та системність. За допомогою питань другого рівня передбачається виявити оперативність та гнучкість знань учнів, уміння застосувати знання на практиці, швидкість знаходження засобів їх застосування при зміні ситуації, тобто передбачається виявити уміння вибрати потрібний варіант з декількох можливих. Питання третього рівня повинні бути доступними і цікавими для дітей відповідного віку. Їх назвали питаннями для обговорення, або питаннями “олімпіадного типу”, тобто такими, для відповіді на які потрібна не тільки наявність певних знань, але й уміння вільно і творчо їх використовувати. Як правило, такі питання вимагають від учнів кмітливості, ерудиції і дозволяють перевірити їх інтелектуальні здібності. Використовуючи ці питання, учителю потрібно брати до уваги як рівень знань школярів, так і їх інтереси.