Диференційований індивідуальний при організації освітнього процесу у вищих медичних навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації

Диференційований індивідуальний при організації освітнього процесу у вищих медичних навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації

Без індивідуального підходу залізо іржавіє, не знаходячи застосування, стояча вода на холоді замерзає, а розум людини - чахне.

Леонардо а Вінчід

У ХХІ столітті Національна доктрина освіти в Україні має забезпечити підготовку людей високої культури, кваліфікованих спеціалістів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, мобільності в освоєнні і впровадженні новітніх наукових та інформаційних технологій. Останнє можливе лише за умови індивідуального підходу до кожного студента. Індивідуалізація навчання - це організація такої системи взаємодії між учасниками процесу навчання, за якої якнайповніше враховуються й використовуються індивідуальні особливості кожного, визначаються перспективи подальшого розумового розвитку й гармонійного вдосконалення особистісної структури, відбувається пошук засобів, які компенсували б наявні вади і сприяли формуванню індивідуальної особистості. Це реалізація дидактичного принципу індивідуального підходу у побудові системи відносин студента з викладачем у процесі навчання.

Диференціація навчання – це врахування індивідуальних особливостей студентів у тій формі, коли вони групуються за якимись особливими ознаками для окремого навчання, іншими словами це спосіб індивідуалізації навчання.

Диференційований підхід – робота викладача, яка передбачає збереження, врахування й розвиток індивідуальних особливостей кожного учасника навчання за допомогою використання різноманітних форм, методів та засобів навчання.

Сутність диференційованого підходу полягає:

a) у забезпеченні досягнень обов'язкових результатів навчання кожним студентом  відповідно до його реальних навчальних можливостей;

b) у забезпеченні розвитку пізнавального, ціннісного, творчого, комунікативного і мистецького потенціалу особистості;

з) забезпеченні навчання у відповідність до реальних навчальних можливостей студентів і орієнтуванням на «зону найближчого розвитку».

Впровадження диференційованого індивідуального  підходу до організації процесу навчання у вищих медичних навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації забезпечує ефективне засвоєння навчального матеріалу з клінічних  дисциплін студентами, які мають різний попередній рівень підготовки.

Здійснення індивідуального підходу до студентівів на основі вивчення їх реальних можливостей є ефективним засобом раціоналізації та інтенсифікації навчального процесу.

Для впровадження диференційованого підходу до організації процесу навчання дисципліни «Медична та соціальна реабілтація» за основу поділу студентів на умовні типологічні групи використовую такі характеристики як: рівень навченості та пізнавальний інтерес. Вибір саме цих характеристик дозволяє в обмежений проміжок часу провести діагностичні процедури (тестування, анкетування, бесіди) і впровадити диференційований підхід до організації процесу навчання.

На початку вивчення дисциплін проводжу  діагностичні зрізи, які дозволяють встановити рівень базової підготовки студентів з забезпечуючих дисциплін (фізіки, хімії, анатомії,  фізіології, медсестринства у внутрішній медицині, медсестринства в хірургії, медсестринства  в педіатрії, тощо) . Проведений аналіз помилок, допущених при виконанні діагностичної контрольної роботи надає можливість при подальшому навчанні надати допомогу в корегуванні виявленого стану відповідно до можливостей та потреб студента.

Для впровадження диференційованого підходу необхідно також встановити рівень пізнавального інтересу до вивчення дисципліни.

На основі здійснення диференційного  підходу виокремлюють три рівні пізнавальної можливості студентів.

Низький рівень – це низький рівень пізнавальної активності і виявлення у вмінні відтворювати самостійно вивчений матеріал. Однак студенти не пасивно сприймають готові факти, поняття, судження, а намагаються їх оцінити .

Середній рівень – це вид пізнавальної самостійності властивий студентам, які можуть підготувати повідомлення(короткий переказ інформації ), класифікують поняття, явища, роблять порівняльний аналіз розв’язують типові клініко – ситуаційні  задачі, коментуючи хід мислення,заповнюютькросворди, тощо. Важливим на цьому етапі є мотив «я не гірший за інших», який формується тільки в умовах інтеракції,та розвитком пізнавальної діяльності і переростає в мотив « я знаю », «я можу».

Високий рівень – це творчий рівень який проявляється у розв’язанні нетипових ситуаційних задач, підготовці аргументованого виступу, структуруванні вивченого матеріалу, підготовці наочності у вигляді схем, таблиць, кросвордів

З метою диференційованого підходу до організації навчання на своїх заняттях використовую різнорівневі дидактичні завдання  питання для фронтального та індивідуального опитування, (тести , ситуаційні задачі, алгоритми, кросворди, граф – логічні структури) як у процесі контролю якості засвоєних знань та умінь, так й у процесі самостійної роботи над навчальним матеріалом; роботу в тимчасових групах.

Диференційоване навчання передбачає систему роботи з розв’язування диференційованих завдань. Однією з необхідних умов їх ефективного застосування є забезпечення підготовки в межах державних стандартів за варіативності способів засвоєння дидактичних знань і вмінь. Розв'язання таких завдань означає не так зниження загальних вимог для «слабких» і підвищення для «сильних» студентів, як вільний вибір ними варіанта та рівня засвоєння, допомогу «слабким» і створення умов для глибокого засвоєння «сильнішими».

У процесі навчання додержуюсь принципу вільного вибору особистості запропонованих завдань. При цьому керуюсь тим, що усвідомленість посильності завдань викликає у студента почуття радості та піднесення, саме на цих позитивних емоціях ґрунтується позитивна мотивація до навчання з клінічних дисциплін.

Розроблена система завдань поступово вирівнює знання менш підготовлених студентів, а більш підготовлених спонукає до самостійного пошуку та творчого підходу до вирішення поставлених завдань.

При формуванні понять основним змістом першого етапу їх засвоєння є сприйняття і первинне розуміння, осмислення змісту понять – визначень, алгоритмів дій з об’єктами, відображеними в понятті. Найбільш адекватним способом формування і виявлення вмінь студентів початкового рівня вважаються завдання закритого типу на вибір правильної відповіді із заданих. Завдання такого типу і повинні складати систему завдань початкового рівня.

Уміння достатнього рівня. На даному рівні навчання підвищується системність знань: виучувані поняття включаються в логічні та змістові зв’язки з раніше вивченими, а дії, що формувались на попередньому  рівні, включаються в різноманітні системи дій з раніше засвоєними. Основним засобом формування вмінь даного рівня є так звані стандартні задачі, в яких спосіб розв’язання визначається не одним певним теоретичним положенням, а виявляється, конструюється на основі аналізу умови (даних) і вимог, їх співставлення, логічного введення допоміжних невідомих тощо. Основою розв’язування задач є аналітико-синтетична розумова діяльність, яка приводить до актуалізації теоретичних положень, необхідних для розв’язання задач, і до виконання дій, засвоєних на попередньому  рівні.

Навчальні досягнення високого рівня виражають уміння діяти в нестандартних ситуаціях, а також уміння самостійно освоювати інформацію та використовувати її. Такі уміння відповідають самонавчанню студентів з частковою допомогою з боку викладача. Стандартні задачі необхідно ускладнити логічно й алгоритмічно.

Не кожен студент може визначити самостійно рівень своєї підготовки, тому під час проведення самостійних та перевірочних робіт викладач повинен допомогти йому.

Виконання завдань початкового рівня є обов’язковим для всіх студентів, які мають поточні оцінки «3».

Достатній рівень містить завдання, виконання яких виявить вміння й навички студентів самостійно розв’язувати стандартні задачі і вправи; виконання всіх запропонованих завдань цього рівня відповідає максимальній оцінці – «4».

 Високий рівень містить у собі завдання підвищеної складності, розв’язання яких передбачає використання набутих знань і вмінь у нестандартних ситуаціях. Виконання цього блоку завдань відповідає максимальній оцінці – «5».

Під час обговорення результатів диференційованої перевірки необхідно враховувати позитивні емоції і прагнення студентів поліпшити свої результати, необхідно підкреслити досягнуте, змістовно прокоментувати завдання, щоб студенти побачили перспективи свого навчання.

Диференційоване навчання у практичній діяльності викладача  передбачає, що всі студенти одержують однакові завдання, але слабшим надається індивідуальна допомога під час їх виконання або окремі посильні для них завдання. Інколи студентам пропоную легше завдання, але згодом ускладнюю додатковим, яке вони виконують відповідно до своїх можливостей. Загалом диференціація завдань за містом може здійснюватися на підставі кількості завдань, за ступенем їх складності, самостійності виконання. На практиці такий поділ здійснюють на підставі реальних навчальних можливостей студентів.

Слід зазначити, що диференційоване навчання має певну систему оцінювання, яка спрямована на те, щоб ліквідувати негативний вплив оцінювання на психічний розвиток студентів і процес учіння загалом. Вона передбачає:

• оцінювання лише тих знань, які є основою навчального предмета;
• відповідність діапазону оцінок амплітуді коливань у розумовому розвитку студентів і в рівнях засвоєння ними знань;
• всі оцінки позитивні (незнання не оцінюються);
• структурування викладачем навчального матеріалу відповідно до наявних оцінок, що забезпечує свідоме учіння студентів з орієнтацією на певну оцінку.

Система диференційованого підходу до організації навчання створює комфортні умови для навчання студентам з різним рівнем підготовки, дає можливість спілкуватись, розвиває лідерські здібності студентів; від викладача вимагає педагогічного такту та доброзичливого ставлення до студентів.

Методика диференційованого підходу до організації навчання на клінічних дисциплінах у вищих медичних навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації враховує початковий рівень підготовленості студентів, індивідуальні особливості особистості, забезпечує засвоєння всіма студентами змісту освіти, орієнтована на можливості студентів та їх професійне спрямування, сприяє підвищенню мотивації до оволодіння знань, підвищенню рівня навченості.

Список викориcтаних джерел

1. ПойаД.М. Математическое открытие /Д.М.Пойа. – М.: Наука, 2000. – 274с.

2.Сікорський П.І. Теорія і методика диференційованого навчання /П.І.Сікорський. – Львів: В-во «Сполом», 2000. – 421с.

3. Фридман Л.М., ПушкинаТ.А., Каплунович И.Я. Изучение личности учащегося и ученических коллективов: [кн. для учителя]. /Л.М.Фридман, Т.А.Пушкина, И.Я.Каплунович. – М.: Просвещение, 2008. – 207с.

4.Черних Л.В. Диференційований підхід у навчанні математики/Л.В.Черних //Математика. – 2003. – №12. – С. 4-5.