Діти з особливими освітніми потребами

Про матеріал
У статті присвячена роботі з дітьми з особливими освтніми потребами. Погляд з педагогічної та психологічної сторін.
Перегляд файлу

Анотація. Система освіти в Україні розглядається як основа національного і духовного відродження суспільства, основне завдання якої полягає у навчанні та вихованні наступних поколінь громадян, в тому числі і людей з обмеженими можливостями здоров’я, які здатні оберігати та примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати незалежну, соціальну та правову державу — складову європейської та світової спільноти. Світовою тенденцією сьогодення є прагнення соціальної адаптації осіб з обмеженими можливостями здоров’я, з особливостями психофізичного розвитку, кількість яких досягає 10-12 % всього населення. Одним із перспективних напрямків освіти дітей з обмеженими можливостями здоров’я є їх інклюзивна освіта в загальноосвітніх навчальних закладах, психологічний супровід розвитку і навчання цих дітей, їх успішна соціальна адаптація та включення в життя спільноти.

Ключові слова: діти з особливими освітніми потребами, інклюзивна освіта, розвиток дітей, психологічні особливості, психологічний супровід, навчальний процес, соціальна адаптація

 

Постановка проблеми. В даний час в Україні склався єдиний освітній простір, і інклюзія стала одним з найважливіших напрямків у вихованні і навчанні дітей з обмеженими можливостями здоров'я, що допомогло зближення масової і спеціальної освітніх систем. На сьогоднішній день інститут інклюзивної освіти є єдиним міжнародно-визнаним інструментом реалізації прав дитини з обмеженими можливостями здоров'я на освіту і щасливе майбутнє.

Навчання людини є одним з основних показників його готовності до навчання, до освоєння знань стихійно або цілеспрямовано в умовах будь-якої конкретної освітньої системи.

Навчання впливає на загальні здібності школяра і враховує багато сторін його особистості - витривалість, працездатність, гнучкість і швидкість мислення, активність і мотивацію особистості, емоційну сферу і взаємодію з іншими учнями і вчителем.

Діти з затримкою психічного розвитку характеризуються зниженим рівнем здатності до навчання. Для таких дітей особливо важлива психолого-педагогічна та корекційна робота для подолання зниженого рівня навченості. На сьогоднішній день діти із затримкою психічного розвитку навчаються в інклюзивних класах загальноосвітніх шкіл, де їм доводиться долати не малу кількість труднощів при навчанні.

Саме тому дуже важливо, щоб всі компоненти навченості в інклюзивній освіті працювали в повній мірі і допомогли дітям із затримкою психічного розвитку без проблем інтегруватися в загальноосвітній клас.

На сьогоднішній день у багатьох школах впроваджується система інклюзивної освіти, але не всі школи готові здійснити необхідну освітню та психолого-корекційну роботу для дітей з обмеженими можливостями здоров'я в умовах інклюзії через несформованість повною мірою компонентів научуваності, що і сприяє інтеграції таких дітей в загальноосвітнє середовище.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. До досліджень методології, теоретичних підходів та інноваційної термінології в сфері здобутої освіти особами з особливими потребами, належать досить велике коло напрацювань серед зарубіжних  вчених, таких як А.Дусон, А.Мілверт, К. Кларк, Д. Мітчелл, С. Робсон, Т. Лормен, М. Крозьє, Д. Лупарт, а також праці українських та російських вчених: В. Бондаря, Л. Вавіної, Т. Власової, В. Засенка, Т. Ісаєвої, А. Колупаєва, М. Малофєєва, А. Мігалуш, Ю. Найда, Т. Сак, М. Сварник, В. Синьова, Н. Софій, В. Феоктістової, Л. Шипіциної та ін. Аналіз останніх досліджень з теми показує, що попри різні підходи і оцінки з питань проблеми вчені сходяться в одному: термін «дитина інвалід» потрібно вилучити з широкого вжитку як такий, що засвідчує її повну неповноправність і зорієнтований не на розвиток дитини, а на його обмеження. Зауважується, що термінологія повинна нести не дискримінаційний характер, а перш за все відповідати сучасній концепції людської гідності, що стала поштовхом до інтеграційних процесів в освітній сфері. Особливий акцент робиться на необхідності реальної допомоги дітям з особливими потребами в освітньому процесі, надання їм підтримки та можливості на самореалізацію в процесі інтеграції в суспільство.

Формулювання мети статті. Метою роботи є дослідження особливостей дітей з особливими освітніми потребами. Особливості роботи з такими дітьми.

Виклад основного матеріалу. Інклюзія в освіті тісно пов'язана з процесами інклюзії в соціумі. Як зазначає Є. В. Іванов «інклюзивний підхід в даний час являє собою ні що інше, як соціальне замовлення певного рівня економічного, культурного, правового розвитку суспільства та держави, де, виходячи з принципів гуманізму і толерантності, відбувається переосмислення ставлення до гетерогенних груп населення, з визнанням не тільки рівності їхніх прав, а й усвідомленням обов'язку забезпечити їм рівні з усіма іншими людьми можливості, в тому числі і в здобутті освіти» [2, c. 44].

Переконання в тому, що освіта — це одне з найважливіших прав людини і що воно дозволяє сформувати справедливе суспільство, і лягло в основу формування поняття «інклюзивна освіта». Тому всі діти мають рівні права на отримання освіти, і це не може залежати від їх проблем або особистісних якостей.

Інклюзивна освіта - освіта, яка кожній дитині, незважаючи на наявні фізичні, інтелектуальні, соціальні, емоційні, мовні та інші особливості, надає можливість бути включеним у загальний (єдиний, цілісний процес навчання і виховання (розвитку і соціалізації), що потім дозволяє підростаючій людині стати рівноправним членом суспільства, знижує ризики її сегрегації та ізоляції [1, c .34].

Базовими принципами інклюзивного навчання є: рання корекція, освітня психокорекційна допомога кожній дитині, обґрунтований психолого-медико-педагогічний відбір дітей для інтегрованого навчання, наявність позитивної системи та відносин з боку соціуму та ін.

Пріоритетами в побудові моделі інклюзивної освіти є:

- прийняття філософії інклюзії всіма учасниками освітнього процесу;

- пріоритет соціальної адаптації дитини на кожному віковому етапі;

- основний розвиток комунікативних і практичних компетенцій;

- профілактика і подолання штучної ізоляції сім'ї особливої дитини.

До основних принципів інклюзії дослідники відносять [7, c .67]:

- Еволюційність і поетапність розвитку інклюзивної практики;

- Системний характер змін ціннісних, організаційних та змістовних компонентів включеної освіти та їх безперервність.

Інклюзія означає повне включення дітей з обмеженими можливостями здоров'я у звичайне шкільне життя, в якій із задоволенням і радістю беруть участь також всі інші школярі.

Діти з обмеженими можливостями — це діти, які мають різні відхилення психічного або фізичного плану, які зумовлюють порушення загального розвитку, не дозволяють дітям вести повноцінне життя. Синонімами даного поняття можуть виступати наступні визначення таких дітей: «діти з проблемами», «діти з особливими потребами», «нетипові діти», «діти з труднощами в навчанні», «аномальні діти», «виняткові діти». Наявність того чи іншого дефекту (нестачі) не зумовлює неправильного, з точки зору суспільства, розвитку. Таким чином, дітьми з обмеженими можливостями здоров'я можна вважати дітей з порушенням психофізичного розвитку, які потребують спеціального (корекційного) навчання і виховання [5].

Введення в людське співтовариство дітей з обмеженими можливостями здоров'я є основним завданням всієї системи корекційної допомоги, кінцевою метою якої є соціальна інтеграція, спрямована на включення дитини в життя суспільства. Освітня ж інтеграція, будучи частиною соціальної інтеграції, розглядається як процес виховання і навчання дітей з обмеженими можливостями здоров'я спільно з звичайними.

За класифікацією, запропонованою В. А. Лапшиним і Б. П. Пузановим, до основних категорій дітей з особливими потребами відносяться:

- Діти з порушенням слуху (глухі, слабочуючі);

- Діти з порушенням зору (сліпі, слабозорі);

- Діти з порушенням мови (логопати);

- Діти з порушенням опорно-рухового апарату;

- Діти з розумовою відсталістю;

- Діти з затримкою психічного розвитку;

- Діти з порушенням поведінки і спілкування;

- Діти з комплексними порушеннями психофізичного розвитку, з так званими складними дефектами (сліпоглухонімі, глухі або сліпі діти з розумовою відсталістю) [3].

В даний час в системі освіти України, як і інших країн світу, провідні позиції в навчанні дітей з проблемами в розвитку займає інтеграція. В даний час світ уважно ставиться до дітей з обмеженими можливостями здоров'я (ОМЗ), що відображено і в ратифікації Конвенції ООН (2006 р.). В даний час реалізується концепція, згідно з якою людина з ОМЗ не зобов'язана бути «готовою» для того, щоб навчатися в дитячому садку або в школі, а велика увага приділяється адаптації середовища до її можливостей, розвитку здібностей, які можуть бути затребувані там, де вона живе, навчається. Група школярів з ОМЗ дуже різноманітна і численна. Найголовнішим напрямком в роботі з такими дітьми є індивідуальний підхід, з урахуванням специфіки розвитку психіки і здоров'я кожної дитини [2].

Важливо розробити психологічні рекомендації для дітей із затримкою психічного розвитку. Вихователю в роботі з дітьми використовувати методи співпраці та особистісно-орієнтований підхід, а також розвиваючі ігри та завдання.

Вчителю і вихователю враховувати вікові особливості дітей, пам'ятати про зону ближнього і найближчого розвитку. На уроках і в позаурочній діяльності активно використовувати методи і прийоми формування універсальних навчальних дій у вихованців. До них відносяться вміння-вміння діяти за планом, подолання імпульсивності, мимовільності, оцінювати правильність виконаної дії і вносити корективи в результат. Також важливу роль у розвитку особистості відіграють комунікативні, до них належить уміння встановлювати дружні стосунки з однолітками [4].

Вчителю вести роботу з розвитку пізнавальних  і творчих здібностей у школярів, а також з формування адекватної самооцінки та навчальної мотивації. Використовуючи вправи розвиваючого характеру.

Вчителю і вихователю здійснювати особливе, індивідуальне оцінювання відповідей учнів з ОМЗ: використання завдань, з якими вони впораються.

Вихователю і вчителю створювати сприятливий психологічний мікроклімат в класі. Орієнтуватися на організацію успіху дитини в навчальній діяльності, шляхом опори на її позитивні, сильні якості.

Слід розвивати за принципом від творчості до дії, а також у виховній роботі давати доручення, задіяти у різних заходах, наприклад, інсценізаціях, танцях, художній творчості. Хлопці повинні бути залучені в дослідницькі проекти, творчі заняття, спортивні заходи. В процесі такої роботи діти вчаться розуміти сенс і прогнозувати наслідки власної емоційної поведінки. Вони усвідомлюють значення емоційної атмосфери добра, радості, співпраці.

Виховання незвичайних дітей "вимагає" застосування особливих технологій, методів в роботі педагога.

Сім'ї дітей з ОМЗ, найчастіше, відносяться до категорій малозабезпечених, неблагополучних. На жаль, кількість сімей, що зловживають алкоголем і психоактивними речовинами не зменшується. Відзначається низький освітній статус батьків, і як наслідок – низький відсоток працевлаштованих батьків. Всі ці обставини вказують на вкрай низький педагогічний потенціал сімей. Діти, які проживають у таких сім'ях, з дитинства відобразили в своїй емоційній пам'яті негативний життєвий досвід, побачили життя з «чорного ходу». Для формування особистості даного контингенту дітей необхідно внесення педагогічних коректив в умови життя, побуту, змісту і форми виховної роботи.

Стихійне виховання («вуличне», не цілеспрямоване, частіше аморальне) дітей з обмеженими можливостями здоров'я може мати серйозний негативний вплив на формування особистості, посилюючи проблеми стану здоров'я, перетворюючи їх в «соціально-небезпечну» групу населення. На основі аналізу філософської та психолого-педагогічної літератури та результатів практичної діяльності можна зробити висновок, що роль морального виховання дітей з обмеженими можливостями здоров'я велика, оскільки це сприяє профілактиці правопорушень; дозволяє формувати духовний світ (ціннісні орієнтації) і моральні якості такої дитини, дозволяючи органічно вписатися в суспільство; розкриває творчий потенціал, розширюючи можливості професійного вибору; формує старанність в праці, сприяє підвищенню професійної орієнтації, сприяє зниженню числа безробітних, виховує працьовитість (добровільне ставлення до праці та чесність), формує у свідомості дитини поняття праці, як загальнолюдської цінності; дозволяє скоротити кількість неблагополучних сімей; дозволяє вирішити проблему соціального інфантилізму. Вчені в галузі педагогіки виявили, що в різні вікові періоди існують неоднакові можливості для морального виховання. Дитина, підліток і юнак, по-різному ставляться до різних засобів виховання. Знання і облік досягнутого людиною в той чи інший період життя допомагає проектувати у вихованні його подальше зростання. Моральний розвиток дитини займає провідне місце у формуванні всебічно розвиненої особистості.

Соціально-адаптаційний супровід передбачає також формування толерантних установок у школярів початкової, середньої та старшої ланки.

Позитивним аспектом практики включення освітніх закладів усіх ступенів у процес інтегрованого навчання дітей з обмеженими можливостями здоров'я є усвідомлення дотримання мети навчання і виховання дітей з обмеженими можливостями здоров'я. Так, освітні установи усвідомлюють необхідність створення цілісної системи, що забезпечує оптимальні педагогічні умови для дітей з обмеженими можливостями здоров'я, освітнього простору школи, яка дозволить забезпечити розвиток учня, його підготовку до повноцінної та ефективної участі у громадському та професійному житті.

Висновки. Розвиток інклюзивної освіти – процес складний, багатогранний, що зачіпає наукові, методологічні та адміністративні ресурси. Сучасне громадянське суспільство неможливе без поваги прав і свобод кожної окремої людини, забезпечення для нього необхідних гарантій безпеки і рівноправності.

Інклюзивна школа – це, насамперед, демократична школа, в якій прищеплюють повагу до всіх людей, незважаючи на психічні та фізичні недоліки у деяких з них, до стилю їх життя. Вона покликана забезпечити становлення особистості дитини, цілісний розвиток її потенціалу, формування вміння і бажання вчитися, вона закладає міцний фундамент загальноосвітньої та трудової підготовки, необхідної випускнику для повноцінного включення в життя суспільства.

Інклюзивна освіта базується на принципі доступності освіти для всіх учнів, в тому числі і для інвалідів. Це підхід цілісний, комплексний, заснований на інтересах дитини. Основою інклюзивного підходу має стати орієнтир на нормальний психічний розвиток кожного учня, а не на відхилення у вигляді девіації або патології. Розуміння суті такого підходу і його прийняття дозволяє підвищувати самооцінку людей з обмеженими можливостями здоров'я і дає їм право на рівні права і можливості. Для системи вітчизняної освіти такий підхід має величезне значення, а позитивний досвід, напрацьований в кожному освітньому закладі на будь-якому ступені буде використовуватися на благо інтеграції та інклюзії.

Список літератури:

1. Н. М. Дятленко, Н. З. Софій, О. В. Мартинчук, Ю. М. Найда. Асистент учителя в інклюзивному класі: навчально-методичний посіб. / під заг. ред. М. Ф. Войцехівського. Київ: ТОВ Видавничий дім «Плеяди»,
2015. 172 с.

2. Даніелс Е. Залучення дітей з особливими потребами до загальноосвітніх класів. Львів: Т-во «Надія», 2000. 255 с.

3. Тім Лорман, Джоан Депплер, Девід Харві. Інклюзивна освіта. Підтримка розмаїття у класі: практичний посібник. Київ: СПД-ФО
Парашин І. С., 2010. 296 с.

4. Колупаєва А. А. Професійне співробітництво в інклюзивному навчальному закладі: навчально-методичний посібник. Київ: Видавнича група «А.С.К.», 2012. 197 с.

5. Польовик О. В. Проблеми життєдіяльності дітей з особливими потребами в сучасному суспільстві // Сучасна теорія і практика соціальної роботи: зб. наук. пр./ голов. ред.: М. Є.Чайковський., Хмельницький: ХІСТ Університету «Україна», 2010. С. 99.

6. Створення індивідуальної програми розвитку для дітей з особливими освітніми потребами: методичний посібник / під заг. ред. Софій Н. З.,  Київ: ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2015. 66 с.

7. Уманець Г.М., Кобзар О.В., Кулєш В.О. Інклюзивна освіта: Особливій дитині – особлива увага.  Донецьк: Витоки, 2010. 135 с.

docx
Пов’язані теми
Педагогіка, Інші матеріали
Додано
28 жовтня
Переглядів
14
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку