Дитина з аутизмом у школі ( з досвіду роботи)

 

1. Характеристика психомоторного  розвитку аутичних дітей                                

2. Аутична дитина в школі                         

     3. Специфічні розлади мовленнєвого  розвитку у дітей з аутизмом

     4.Напрямки корекційної роботи з аутичними дітьми                              

          5. Запорука успіху корекційної роботи у співпраці з батьками   

  6. Додатки               

      Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Аутизм − важкий психічний розлад, крайня форма самоізоляції. Виражається захворювання у відході від контактів з дійсністю, бідністю вираження емоцій. Аутисту властиво неадекватне реагування і дефіцит соціальної взаємодії.

За оцінками поширеність розладів спектра аутизму коливається в межах 4-8 випадків на 10 тис. дітей, тобто приблизно 0,04-0,08%,  а поєднання аутизму з розумовою відсталістю - до 20 на 10000. Показник поширеності цієї патології в Україні, за офіційними статистичними даними, становить 2 на 10 тис. осіб (0,2%), що може свідчити про недосконалу організацію роботи системи надання медичної допомоги дітям із психічними захворюваннями. Слід зазначити, що наведені цифри відбивають лише випадки так званого типового аутизму, відомо-го як синдром Каннера.Переважає цей розлад у хлопчиків,у.співвідношенні.3-4:1. Постановка діагнозу дитячого аутизму (синоніми: синдром Каннера) грун-тується на наявності трьох основних якісних порушень: недолік соціальної взаємодії, недолік взаємної комунікації, а також наявність стереотипних форм поведінки. Вони є загальними рисами індивідуального розвитку і виявляються у всіх ситуаціях, хоча можуть варіювати за ступенем вираженості,  але є обов’я-зковими при даному захворюванні.

             Основні порушення при аутизмі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зазвичай ці особливості проявляються вже на першому році життя, а до третього року стають очевидними. Власне, тільки після третього року життя й виставляється остаточний діагноз.

 

         1 Характристика психомоторного розвитку аутичних дітей

Характерні ознаки аутизму можна систематизувати наступним чином:
1. У дитини з аутизмом погано розвивається мова, як рецептивна (розуміння), так і експресивна. Найчастіше мова має форму ехолалій (повтори елементів мови, почутих від оточуючих або по телевізору). Доступні для розуміння лише прості однозначні вказівки ("сідай", "їж", "закрий двері" і т. д.). Абстрактне мислення відстає у розвитку, що проявляється у нерозумінні таких елементів мови, як займенники (твій, мій, його і т. д.) та ін Нездатність дитини говорити або розуміти мову − найбільш часта скарга батьків при первинному огляді дитини.

Проблеми з мовою стають очевидні на другому році життя дитини.
2. Дитина поводиться так, ніби у неї дефіцит відчуттів і сприйняття, але більш ретельне обстеження виявляє збереження всіх сенсорних відчуттів. Батьки дітей з аутизмом скаржаться на те, що їм дуже важко привернути увагу своїх малюків.

3. Діти з аутизмом зазвичай не мають тісних емоційних стосунків з батьками. Це виявляється в перші місяці життя, коли батьки виявляють, що дитина не притискається до матері, перебуваючи в неї на руках, а іноді чинить опір фі-зичному контакту, напружуючи спину і намагаючись вислизнути з батьківських обіймів.
4. Діти з аутизмом не грають з іграшками, як це роблять звичайні діти. Вони не виявляють особливого інтересу до іграшок і не займаються ними у вільний час. Якщо вони грають, то часто досить своєрідно, наприклад, крутять колеса перевернутого іграшкового автомобіля, скручують шматок мотузки, нюхають або смокчуть ляльку.

 

  Нездатність грати з іграшками може бути виявлена ​​на другому році життя.
5. Відсутні або помітно обмежені ігри з однолітками. Дитина може або не                                                                 

проявляти інтересу до таких ігор, або у неї можуть бути відсутні необхідні ігрові вміння і вона, як правило, не звертає уваги на інших дітей, якщо тільки не бере участь в простій грі типу "дай-візьми".

        Ця ознака також легко виявляється на другому році життя.
6. Навички самообслуговування у дітей з аутизмом відсутні або їх розвиток украй затримується. Їм важко навчитися самим одягатися, користуватися туалетом  без сторонньої допомоги.

        Ці діти погано розпізнають звичайну небезпеку, і за ними потрібен постійний нагляд, щоб вони не отримали серйозних травм, переходячи вулицю з інтенсивним рухом

7. У дітей з аутизмом дуже часті спалахи люті і агресії. Ця агресія може бути спрямована на себе, коли діти кусають свої руки, б'ються головою об підлогу, меблі чи б'ють себе кулаками по обличчю. Іноді агресія направляється на інших, і тоді діти кусають, дряпають або б'ють своїх батьків. Більшість батьків дітей з аутизмом скаржаться на те, що їм важко справлятися з ними, на їх низьку толерантність  і реагування навіть на найменший перешкоду або заборону вибухом люті.
8. Діти з аутизмом можуть часто демонструвати "самостимулюючу" поведінку у формі ритуальних, повторюваних стереотипних дій. Вони розгойдуються всім тілом стоячи або сидячи, плещуть у долоні, обертають предмети, не відриваючись дивляться на світло, вентилятори та інші обертові об'єкти, вибудовують предмети акуратними рядами, підстрибують і присідають або крутяться на одному місці протягом довгого часу.

Під час роботи з аутичними дітьми важливою є оцінка сенсорних розладів, когнітивного, моторного, мовленнєвого, емоційного розвитку та рівня соціального функціонування. Характерною є поведінка аутичної дитини: вона не реагує на голос батьків, не посміхається у відповідь, а якщо посміхається, то в простір, його усмішка ні до кого не звертається; важко впіймати погляд дитини, привернути його увагу. І надалі встановити зоровий контакт буває складно, дитина дивиться ніби повз людину, його погляд пливе, відчужений, у той же час може справляти враження дуже розумного, осмисленого.

Дитина сприймає людей як носіїв окремих інформацій, інколи використовує людину як продовження, частину свого тіла, наприклад, користується рукою дорослого, щоб щось дістати або зробити для себе. Ставлення до дорослих може бути різним: від надмірного спілкування і відсутності будь-яких кордонів, до повної відсутності уваги до людей або страху до незнайомців, уникнення контакту з людьми, які не подобаються.

         Характерною є побудова фраз: використання завчених, почутих раніше (можливо це цитати з мультфільмів, фільмів або реклами), причому повторює їх дитина з тією ж інтонацією, хоча вже в іншому контексті, можливо через якийсь час.

        Обмежена, повторювана і стереотипна поведінка, інтереси і активність виявляються з раннього віку. Дитина відчуває велику потребу в збереженні стабільності і незмінності його звичного оточення. Вона погано переносить зміни у своєму житті: нов харчування, режим, одяг, коляска, ванна викликають паніку. Перестановка меблів, зміна звичного маршруту можуть привести дитину в стан тривоги і гніву. Характерна дуже гарна пам'ять дітей у відношенні навколишнього оточення і прагнення до того, щоб все було так, як вони сприйняли це в перший раз. Нові іграшки дитина може відкидати або, не помічаючи їх спочатку, через якийсь час віддавати перевагу їх іншим або ставитися до них з інтересом, любов'ю, спати з ними і скрізь брати з собою.

Рухові стереотипи полягають у повторенні, частому і ритмічному, нерідко протягом усього дня, визначених рухів, нерідко приносять дитині помітне задоволення У своє життя дитина вносить велику кількість ритуалів і потребує їх неухильного виконання.

Можливий цілий комплекс стереотипних дій: це може бути розгойдування, вертіння головою, рухи пальцями перед очима, помахи руками, крутіння, біг по колу, постукування, поплескування тощо. Крім рухових, відзначаються і мовні стереотипії, коли  нескінченно повторюються певні фрази, наприклад, «бабуся прийде, яблук принесе».

В ігровій діяльності також є схильність до стереотипів. Надовго затримується етап маніпулятивної, стереотипної гри, найчастіше неігровими предметами: кришками, каструлями, взуттям, інструментами.

Сенсорна гіперчутливість може проявлятися та викликати страх перед гучними звуками.

Інтелект у більшості дітей з аутизмом знижений. IQ (коефіцієнт розумового розвитку) розподіляється наступним чином: у половини з них він становить менш 50, у чверті - від 50 до 70, у чверті, що залишилася, - вище 70.
Фізичний розвиток при чистих формах дитячого аутизму, як правило, нормальний. Досить часто аутизм поєднується з епілептичними нападами, глухотою, сліпотою.

Синдром Аспергера (синоніми: шизоїдна психопатія, шизоїдний розлад ди-тячого віку) вперше він був описаний в 1944 році віденським психіатром Г. Ас-пергером, який розглядав його як розлад особистості і позначив аутистической психопатією.

Є думка, що синдром являє собою м'який варіант аутистичного розладу і характеризується тим же типом якісного порушення соціальної взаємодії, наяв-ністю стереотипного, повторюваного обмеженого поведінки, інтересів і занять, що і типовий дитячий аутизм. Однак при синдромі Аспергера немає затримки або відставання в мовному та інтелектуальному розвитку. Більшість дітей мають нормальний або високий інтелект. Моторний розвиток має особливості: помітно незграбні, неритмічні рухи, є тенденція до стереотипів.

В цілому у дітей є, принаймні, зовні, відносно гарна адаптація до реальності. У хлопчиків цей розлад зустрічається частіше, ніж у дівчаток, у співвідношенні 8:1. Особливості соціальної взаємодії менш виражені, ніж при дитячому аутизмі. Присутність іншої людини не ігнорується повністю, розрив з

реальністю менш глобальний. Характерні егоцентризм і низька потреба або здатність взаємодіяти з однолітками, яке можливе, звичайно при наявності загального інтересу або дитині щось потрібно від іншого. У спілкуванні діти наївні, не вміють обманювати або роблять це своєрідним чином, часто на шкоду собі. Будучи підвищено ранимі до зауважень і образ, діти мало чутливі до емоційного стану іншої людини.

 Характерний фіксований, «загадковий» погляд, бідність міміки, жестів і мови тіла. У школі їх сприймають як «дивних, дивовижних». У них зазвичай немає друзів. Наявні  інтереси, частіше абстрактні, не властиві вікові та одержимість ними при недостатності інтересу до реального життя і непристосованості в побуті, наприклад, дитина не уявляє, скільки може коштувати батон хліба.

 Накопичуючи велику кількість знань, аутисти не можуть використовувати їх у практичному житті.   

 Схильність до розпорядку і ритуалів у цих дітей також є, але має «більш високий» рівень. Мова з'являється звичайно з деяким запізненням, але розвивається дуже швидко. Інтонації незвичайні, дитина говорить занадто багато або мало, часто використовує мовні штампи.

                             2 Аутична дитина в школі

            Коли дитина з аутизмом йде до школи й опиняється у колі ровесників, важливо, щоб увага педагогів була сфокусована не лише на тому, щоб сприяти освітньому розвиткові дитини, але й щоб допомогти їй в інтеграції у колектив, сприяти її соціальному розвитку.

                              Методичні можливості навчання:

• Це прості підказки та інструкції (типу «Пригости дітей печивом» або ж «Кажи “Добрий день”, коли вітаєшся із сусідами»), пояснення дитині правил соціальної взаємодії, моделювання соціальної поведінки з боку батьків.
• Інколи виконання таких елементів може підкріплюватися згідно з принципами поведінкової терапії позитивним заохоченням (наприклад, за певну «соціальну» поведінку).
• Це може бути моделювання соціальної взаємодії через гру з іграшками (наприклад, програвання теми дня народження у ведмедика), через перегляд й обговорення мультфільму, казки, рольові ігри, ляльковий театр і т.п.
• Поширена методика – соціальні історії – розбиті на прості фрагменти (своєрідна абетка спілкування) ілюстровані ситуації соціальної взаємодії (привітання, у магазині, сусіди, на майданчику і т.п.).

     Під час педагогічного обстеження та спостереження необхідно, щоб дитина мала можливість проявити себе в знайомій ситуації. Об’єктивну оцін-ку можна отримати у невербальних завданнях доповнення, співвіднесення, сортування, конструювання, в них така дитина може мати успіх. Під-ключившись до цієї діяльності, педагог може оцінити здатність дитини наслі-дувати, використовувати підказку, приймати інші види допомоги, встановлю-вати вербальну взаємодію, довільно виконувати вказівки вчителя.

Використовуючи стереотипний інтерес для об'єднання уваги з дитиною, педагог може підійти до вивчення можливості ускладнення взаємодії.

 

3 Специфічні розлади мовленнєвого розвитку у дітей з аутизмом

Мовний дефект в аутичних дітей полягає в порушенні розуміння усного мовлення, усвідомлення змісту прочитаного, що веде до різкого відставання мовного розвитку, а отже, і до соціальної відгородженості.

Зміна мови в аутичних дітей досить різноманітна, включає в себе порушення різного рівня:

● порушення мови як наслідок затриманого розвитку (недорікуватість, фізіологічна ехолалія, бідність запасу слів та ін);

● мовні порушення у зв'язку із затриманим становленням свідомості Я у вигляді неправильного вживання займенників і дієслівних форм;

● мовні порушення кататонічної природи (ехолалії, внутрішня мова загасаюча, мутизм, скандування, розтягнута або прискорена звуковимова, порушення тональності, темпу, тембру мови та ін);

● психічного регресу (поява мови довербального фонематичного рівня);

● розлади мови, пов'язані з патологією асоціативного процесу (порушення смислової сторони мови у вигляді незавершених, непослідовних асоціацій та ін). Аналіз розвитку мови і мовних розладів аутичних дітей виокремлює чотири основні особливості:

● некомунікативне мовлення;

● часта наявність своєрідної вербальної обдарованості;

● мутизм або розлад мови.

 

 

4. Напрямки корекційної роботи з аутичними дітьми

Навчально-корекційний процес з дітьми з аутизмом є досить довготривалим та потребує постійного пошуку шляхів корекції захворювання та формування моделі соціальної поведінки дитини. Проте, дотримуючись певних рекомендацій (табл.. 6) можливо досягнення успіху.

Табл. 6

Рекомендовано	Не рекомендовано
Використання «знайомого простору»	Часте використання нових предметів, зміна середовища, зовнішніх сенсорних подразників
Чітко формулювати певне правило, окреслюючи сферу дії цього правила	Перевтомлювати як фізично так і емоційно
Розвиток навичок самоослуговування, формування соціальної моделі поведінки	Очікування самостійного «природнього» розвитку
Формування системи заохочення	Попередження негативного досвіду у дитини, відкидання негативних соціальних взаємодій
Розвиток потреби в комунікативній взаємодії з оточуючими	Кривдити та маніпулювати дітьми; демонструвати негативне, зверхнє ставлення
Будь-яке навчання розбивати на певні етапи для полегшення засвоєння та розуміння наступності дій	Пропонувати навчальний матеріал, виконання запланованого завдання в цілому
Корекційна робота на випередження соціальних проблем, пов’язаних з неадекватними формами соціальної взаємодії

Окремі фахівці наголошували, що такі мовні порушення, як спотворення граматичних форм у фразах, відсутність логічного зв'язку між окремими фразами, фрагментарність, розірваність асоціацій, характерних для аутизму, свідчить про вираження порушення мислення.

Для задоволення освітніх потреб дітей із аутистичним спектром порушень необхідно приділити значення корекції уваги.

Скоригувати увагу учнів зазначеної категорії можна якщо:

•  завдання пропонувати в ігровій формі щоб зацікавити дітей, викликати в них позитивну мотивацію;
•  ставити перед дітьми посильні завдання;
•   дотримуватися рекомендацій щодо застосування наочного матеріалу та технічних засобів навчання;
• дозувати обсяг і темп матеріалу, що вивчається;
• обов’язково ділити матеріал, який  вивчається, на логічно завершені частини, групуючи його на основі подібних ознак;
• використовувати «зорові опори»;
•  по  можливості дотримуватися використання навчальних алгоритмів;
• орієнтувати дітей на мовленнєву регуляцію в процесі виконання письмових, вимірювальних та графічних робіт;
• оцінюючи відповіді, враховувати порушення мислення, мовлення і пам’яті учнів даної категорії;
• у процесі виконання дітьми завдань ураховувати стан їхньої працездатності;
• забезпечувати комфортну атмосферу для спілкування і навчання.  

 

5 .   Співпраця з батьками – запорука успіху корекційно-виховної  роботи 

Після проведення діагностичних, лікувальних заходів, встановлення діагнозу дитині постає питання – а що робити батькам далі?

В більшості батьки заперечують реальність неповносправності, займаються тривалим пошуком винних, плекають нереальні надії на лікування, спостерігається фокусування на відчутті втрати, негативах, трагічності життя.

Емоційну кризу, пов’язану з народженням дитини з нетиповим розвитком, порушену в сім’ї позитивну психологічну атмосферу, члени родин не можуть подолати самостійно. Однією з проблем, з якою можуть зіткнутися батьки дитини з нетиповим розвитком є необхідність донести до відома близьких родичів і друзів потрібні знання про аутизм. Батьків турбують часті респіраторні захворювання дітей, розлади роботи шлунково-кишкового тракту, немотивований плач дитини, її поганий сон, апетит, відсутність позитивного настрою; члени родин скаржаться на нерозуміння поведінки дитини, на те, що не знають, як з нею проводити дозвілля, спілкуватися.

Всі родини, які зіткнулися з проблемою і прийняттям того факту, що у їх дитини нетиповий розвиток, проходять три стадії усвідомлення ситуації:

• категоричне заперечення та неприйняття інформації про хворобу їх дитини, переконання, що лікарі помилились і з їх малюком все буде гаразд;
• відчай, страх – що далі буде з дитиною, яка не така як інші, можливо не зможе самостійно рухатись, як складуться стосунки у родині та між подружжям, з колегами, друзями. Перед батьками постає безліч питань по догляду за особливою дитиною, по її лікуванню, вихованню. На цій стадії у них виникає потреба в допомозі кваліфікованих фахівців та спілкуванні з батьками дітей, у яких наявні такі ж проблеми;
• свідоме прийняття стану дитини, усвідомлення необхідності розвитку і виховання дитини з урахуванням її особливостей; розвиток та реалізація її можливостей і потенціалу.

Тривалість проходження цих стадій в кожній родині різна – все залежить від того коли, хто, де, у якій формі повідомив батьків про проблемний розвиток дитини. Чим швидше сім’ї подолають перші дві стадії, тим швидше любов і турбота будуть переважати у подальшому ставленні до дитини.

За проведеними дослідженнями фахівців, всі батьки дітей з порушеннями розвитку показують, що:

• діагноз лікарів щодо нетипового розвитку їх дитини є тяжким випробуванням для родини;
• родина, в якій народилась і виховується дитина з порушеннями розвитку потребує обов’язкової кваліфікованої допомоги фахівців: психологів, дефектологів, вчителів, реабілітологів;
• для забезпечення успішної, безперервної, довготривалої навчально-корекційної роботи дітей з особливостями розвитку батьки готові активно співпрацювати з групою фахівців;
• створення громадських організацій, які мають на меті психологічну допомогу сім’ям, у яких народилась дитина з нетиповим розвитком, є важливим і необхідним засобом об’єднання та підтримки родин.

Необхідним і важливим в такій ситуації є допомога батькам у прийнятті і розумінні неповносправності дитини, навчанню проведення корекційної-виховних занять вдома, правильному догляду, вмінню радіти найменшим успіхам малюка. Розуміння батьками особливостей розвитку їхньої дитини, необхідності корегуючих втручань, правильного підходу у вихованні забезпечить безперервність, систематичність, цілеспрямованість реабілітаційного процесу. Правильно організований догляд за дітьми з порушеннями, рання підтримка та психологічна допомога родині дозволяють виростити цілком адекватну дитину, а батькам дає можливість вести звичний спосіб життя і насолоджуватися спілкуванням з малюком.

На сьогодні поняття реабілітації, соціалізації передбачає обов’язкове залучення батьків до безперервного процесу реабілітаційної терапії, а також психокорекцію та психореабілітацію батьків дітей із психофізичними порушенями.

Правильне виховання, формування характеру дитини з порушеним розвитком, яка в майбутньому повинна докладати багато зусиль для досягнення певного результату в різних сферах життєдіяльності, є невід’ємною частиною

успішного реабілітаційного процесу. Дослідження, проведені в Українському НДІ клінічної та експериментальної неврології виділили п’ять основних варіантів батьківської поведінки по відношенню до дитини, що має порушення рухового розвитку: поверхневі стосунки, демонстративно-героїчна поведінка, соромливо-катастрифічна поведінка, самозвинувачення, відносно адекватні стосунки. В результаті досліджень були виділені основні патологічні типи виховання:

• домінуюча гіперпротекція, що характеризується надмірною опікою батьків своєї дитиниу вигладі дрібного контролю за кожною його дією;   
• потураюча гіперпротекція – виховання за типом «кумиру сім’ї»,
• гіперпротекція – характеризується недостатністю уваги, справжнього інтересу батьків до потреб своєї дитини;
• емоційне відторгнення – може носити явний чи потаємний характер і проявлятися у недостатній любові та емоційного тепла та сприяє формуванню патологічного типу характеру дитини з затримкою рухового розвитку;
• умови жорстких взаємовідносин – проявляється у вигляді різкого ступеня емоційного відторгнення дитини і є наслідком байдужості членів сім’ї до хворої дитини, що формує агресивний, жорстокий чи, навпаки, боязкий, характер;
• виховання в атмосфері культу хвороби – спостерігається перебільшена турбота батьків про стан здоров’я їх дитини: у дитини формуються риси інфантильності, егоїстичної фіксації на турботі про своє здоров’я;
• протирічне виховання – батьками використовуються несумісні виховні стратегії, що призводить до формування у дитини таких рис, як нещирість, егоїзм, байдужість до проблем інших.

Батьки дітей із порушенням розвитку рухових функцій з страхом і тривогою думають про майбутнє своїх дітей, про можливу по-життєву їх залежність від сторонніх, про те, що їх малюк не зможе отримати відповідну освіту, здобути професію, створити власну сім’ю.

Перебільшена турбота батьків про стан здоров’я їх дитини, надмірна опіка, виховання дитини за типом «кумиру сім’ї» спостерігається досить часто. Таке ставлення обмежує інтереси інших членів родини, зокрема братів чи сестер, що викликає нерозуміння та конфлікти з їх сторони.

Зосередження на постійному пошуку нових видів лікування, „чудо-лікарів”, виховання дитини в атмосфері культу хвороби чи, навпаки, емоційне відторгнення дитини, коли батьки соромляться своєї дитини, ігнорують розмови про неї, або можуть надміру вихваляти та перебільшувати її досягнення сприяє патологічному типу виховання дитини, призводить до соціальної ізоляції родини. Батьки дітей скаржаться на необхідність постійно перебувати поряд з дитиною та неможливість її до самостійного активного дозвілля. Це значною мірою обмежує можливість інших видів діяльності, крім догляду за дитиною.

В комплексній програмі навчально-виховної діяльності співпраця з батьками є одним з пріоритетних напрямків роботи для забезпечення цілеспрямованого навчально-корекційного впливу на дитину та досягнення оптимального її розвитку. Батьки виступають як активні учасники корекційного процесу, спрямованого на компенсацію рухових розладів, забезпечують, таким чином, довготривалість та безперервність впливу на дітей даної категорії в родині.

Першими кроками до плідної співпраці з батьками є:

• усвідомлення ними проблеми в розвитку дитини;
• вмотивоване ставлення батьків до корекційної роботи;
• активне включення батьків в реабілітаційний супровід дитини.

Форми взаємодії з батьками: індивідуальна, колективна, наочна, індивідуальні бесіди та практикуми, консультування, соціологічне дослідження, взаємодія з громадськими організаціями. 

Завдання при роботі з батьками дітей з особливими освітніми потребами наступні:

• у співпраці з родиною дитини планування різноманітних, синхронізованих, інтегрованих дій, що дозволить та забезпечить, по можливості, виховання та формування у дитини максимально можливої самостійності у майбутньому в усіх сферах життя;
• навчання батьків елементам догляду за дитиною з нетиповим розвитком – годування, одягання, купання, особливості проведення дозвілля, створення сприятливих умов для розвитку і виховання в родинному оточенні для досягнення найкращого результату;
• інформування батьків про широкий вибір методів, методик, засобів навчання, можливість перенаправлення в інші освітні заклади; 
• надання якомога повнішої інформації про необхідність навчально-корекційного впливу та засобів навчально-виховного процесу стосовно їх дитини, про особливості її розвитку, надання відчуття безпеки, стабільності і цим самим полегшити сприйняття ситуації, що збільшить шанси повно-цінного розвитку неповносправної дитини. 

Проводячи консультування батьків, варто наголошувати, що, займаючись вдома з дитиною, необхідно не поспішати, пропонуючи певне заняття, а давати дитині час для сприйняття інформації, обдумування та відповіді, оскільки у дітей з затримкою розвитку це відбувається повільніше ніж у здорових. Якщо не враховувати таку особливість їх поведінки, то складеться хибне уявлення, ніби дитина не розуміє звернень до неї, або не хоче спілкуватись, займатись, не запам’ятовує попереднє заняття.       

Необхідно пом’ятати, що позитивний психоемоційний фон сприяє зміцненню родини, покращенню стосунків між подружжям, допомагає членам сім’ї швидше адаптуватися до складної ситуації і вийти зі стану стресу та депресії, гармонізувати стосунки в родині.

Як мати, так і батько дитини, мають долучатися до проведення занять отримували радість та задоволення від спілкування з дитиною, навчилися розуміти її потреби. Члени родини можуть вести щоденник занять, фото - відеозаписи, за допомогою яких вони могли б прослідкувати якісний розвиток своєї дитини.

Першочерговим завданням батьків є навчитися помічати та радіти найменшим досягненням своєї дитини, розуміти, що вона має власний потенціал у розвитку, який проявляється в покращенні комунікативних властивостей, зміцненні здоров’я, вмінні дитини самостійно займатись.

Разом з тим, батькам слід розуміти, що їх дитина  здатна до самостійного проведення дозвілля. Це перешкоджає формуванню надмірної прив’язаності дитини до матері, а також матері до дитини та сприяє особистісному розвитку дитини, оскільки вона почуває себе як відокремлена особистість із своїми вподобаннями. Це допомагає уникнути формуванню такого патологічного типу виховання в сім’ї, як домінуюча та потураюча гіперпротекція.

Залучення батьків на рівні партнерства та співпраці до навчальних занять сприяє розумінню ними поведінки, потреб дитини, навчанню догляду за нею, розумінню перспектив розвитку, формуванню її майбутнього, відчуттям гордості за неї, а не сорому  та ігнорування. Таке ставлення сприяє попередженню виникнення емоційного відторгнення дитини. Діти з нетиповим розвитком отримують від дорослих необхідні для них розуміння, терпіння, привітну увагу, лагідне ставлення до них, відчувають свою значущість для близьких, а це і є основа їх активності.

Достатньо ефективним в отриманні морально-психологічної підримки є спілкування родини з батьками тих сімей, у яких теж є діти з проблемами розвитку. На їх прикладі можна переконатися, що можливе щасливе, радісне життя і в непростій ситуації, коли в сім’ї виховується дитина з нетиповим розвитком; вони попереджають про можливі помилки у вихованні, підказують, як ефективніше будувати стосунки в сім’ї. Створення громадських організацій, які мають на меті психологічну допомогу сім’ям, у яких народилась дитина з нетиповим розвитком, є важливим і необхідним фактором об’єднання та підтримки родин.

Необхідна співпраця командою фахівців з батьками до процесу оздоровлення та реабілітації дітей забезпечить наступність та безперервність навчально-оздоровчої роботи. Координовані дії такої міждисциплінарної команди дозволяють сформувати необхідний реабілітаційно-навчальний простір для дітей з особливими освітніми потребами для реалізації навчально-виховної та лікувально-відновлювальної роботи, які є взаємообумовленими та взаємопов’язаними.

Таким чином, внаслідок залучення батьків до навчально-кореційної роботи сім’я та дитина отримують скоординовану, сплановану, всебічну кваліфіковану допомогу. Дитина виховується в сім’ї, розвивається згідно з власним потенціалом, батьки здатні самостійно виховувати  дитину з порушенням психомоторного розвитку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 ДОДАТКИ

                                                                                                     Додаток 1

Загальна оцінка основних видів та навичок самообслуговування

Прізвище та ім’я дитини________________________________________________

Основні види і навички самообслуговування	Оцінка засвоєння
	Виконання з допомогою	Виконання в присутності супроводжуючого	Епізодичне самостійне виконання	Регулярне самостійне виконання
Гігієнічні навички
1. Миття рук
2. Миття ніг
3. Витирання рушником
4. Чищення зубів
5. Розчісування волосся
6.Використання носової хустинки
Користування туалетом 1.Вміння проситися в туалет
2. Вміння контролювати фізіологічні потреби
3. Вміння поводження в туалеті
4. Користування туалетним папером
Харчування 1.Користування столовими при прийомі їжі приборами (ложка, виделка, ніж)
2. Пиття з горнятка
Вдягання/Роздягання 1. Вдягання та роздягання окремих предметів одягу: - шкарпеток; колготок; - головних уборів; рукавиць; штанів;майок; - плаття (_через голову); - сорочки; верхнього одягу
2.Розстібання/застібання одягу на: „липучуах”; „блискавці”; ґудзиках; кнопках; петлях
Взування/розування взуття домашніх тапочок; черевиків;чобіт
розстібання/застібання взуття на: „липучках”;блискавках”;  пряжках; використання шнурівок (зав’язування/розв’язування)

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                                       Додаток 2

Етапи розвитку здорових дітей

Вік	Моторні функції
	В положенні на животі	В положенні на спині	У вертикальному положенні	Тонка моторика рук
Новонароджений	Повертає голову в сторони, намагається розігнути голову. Виражений захисний рефлекс. Коліна зігнуті під животом, позитивний рефлекс повзання	Переважає флексорний тонус, руки, ноги зігнуті. Позитивні рефлекси: Моро, хапальний, підвішування.	Не утримує голову. При тракції в сидячому положенні голова відкидається назад. Позитивний рефлекс опори і автоматичної ходи.	Кулаки зажаті. Виражений хапальний рефлекс.
1-2 місяці	Утримує голову протягом декількох секунд під кутом 45 градусів, може підняти голову, підборіддя на 4-5 см. від ліжечка	Утримується флексорна поза. Активні рухи в кінцівках добре виражені. Позитивні оральні і спінальні сегментарні автоматизми. Краще повертає голову. Починає фіксувати погляд і слідкувати за психікою.	Краще утримує голову. Рефлекс опори і автоматичної ходи починає згасати.	Починає тягнути руки в рот. Кулачок закритий. Виражений рефлекс хапання і підвішуванні при тракції
3-4 місці	Добре утримує голову під кутом 90 градусів. Легко піднімає грудну клітку. Спирається на передпліччя. Повертається із живота на спину.	При підтягуванні за руки утримує голову по осі тіла, коліна підтягнуті, спина зігнута. Тягнеться до підвішеної іграшки. Безумовний рефлекс рук	Спирається на стопи, при цьому тягнеться за іграшкою.	Кулачок розкритий, грає руками на рівні грудей. Захват іграшки долонею. Пальці бере в рот.
Вік	Моторні функції
	В положенні на животі	В положенні на спині	У вертикальному положенні	Тонка моторика рук
5-6 місяців	Дістає і захоплює іграшку двома руками. При підтягуванні за руки сидить з рівною спиною, але не впевнено.	Спирається на розкриті долоні. Активно перевертається із положення пронації на спину, на бік.	Згинає,випрямляє стегна і коліна, імітуючи крок, спирається на пальчики. Намагається дістати іграшку. Спостерігається оптична,механічна опора на розкриту кисть.	Починає захватувати іграшку з відведеним великим пальцем.
7-8 місяців	Сидить при пасивно наданій позі, добре утримує рівновагу. Розвивається координація рука-нога.	Перевертається з живота на спину з елементами торсії. Сідає у положенні лежачи через бік . утримує позу рачки. Стоїть в позі на колінах. Повзає без включення тазового пояса.	Стоїть при підтримці. Повертається в обидві сторони цілим тулубом. При боковій підтримці згинає ногу і спирається на неї.	Грається іграшкою. Виражений „комплекс гри» ”.
9-11 місяців	Сидить впевнено, повертається у всі сторони.	Повзає на животі, рачки з опорою на коліна і долоні. Може пересуватись на колінах	Сам встає, коли його підтримують за руки. Крокує на місці або вздовж манежу. Стоїть з опорою на усю стопу. Збільшується поперековий лордоз.	Робить рукою захват предметів „пінцетний”  починається опозиція великого пальця.

Продовження таблиці

Вік	Моторні функції
	В положенні на животі	В положенні на спині			У вертикальному положенні	Тонка моторика рук
11-12 місяців	Добре сидить, нахи-ляючись у всі сторо-ни. Сидячи утримує рівновагу при пасивно піднятих ногах.		Тримаючись за бар’єр, підтягу-ється уверх. Багато повзає	Добре ходить з допомогою. Може почати ходити самостійно.		Дає дорослому іграшку, випускає її з рук. Утримує маленьку іграшку великим і вказівним пальцями.
12-14 місяців				Добре ходить з опорою на всю стопу.		Сам розпочинає їсти ложкою, маніпулює іграшками

                                                   Список Використаної літератури

1. Азарський Ш. М. Дитячий церебральний параліч, надбана слаборозумовість та педагогічна запущеність (соціально-реабілітаційні аспекти для профільних хворих у суспільстві) / Ш. М. Азарський,                  О. О. Азарська. – Хмельницький : Поділля, 2002. – 160 с.
2. Бадалян Л. О. Детский церебральный паралич / Л. О. Бадалян,             Л. Т. Журба, О. В. Тимонина. – К. : Здоров’я, 1988. – 328 с.
3. Бадалян Л. О. Детская неврология : 3-е изд. перераб. и доп. /               Л. О. Бадалян. – М. : Медицина, 2001. – 576 с. 
4. Берсеньев В. Лечебник для семьи, в которой растет ребенок с неврологической недостаточностью / В. Берсеньев. – К. : СПМ «АВЕРС», 2008. – 560 с.
5. Вейцман В. В. Детский массаж / В. В. Вейцман. – М. : Институт общегуманных исследований, Университетская книга, 2001. – 128 с.
6. Вісковатова Т. П. Психофункціональний стан дітей із затримкою психічного розвитку під впливом занять рухливими іграми /                             Т. П. Вісковатова, О. Лесько, С. Решетило, В. Трач // Молода спортивна наука України: зб. наукових праць з галузі фізичної культури та спорту. Вип. 10. – Т. 4. – Кн. 2. – Львів, 2006, – С. 71–78.
7. Вісковатова Т. П. Формування і розвиток розумових здібностей у дітей молодшого шкільного віку із затримкою фізичного розвитку /                        Т. П. Вісковатова, О. Лесько, С. Решетило, В. Трач // Молода спортивна наука України: зб. наукових праць з галузі фізичної культури та спорту. Вип. 11. – Т. 2. – Львів, 2007. – С. 220–224.
8. Воронцова М. В. Адаптация и реабилитация детей с ограниченными возможностями здоровья / М. В. Воронцова,                           Т. А. Дубровская, В. С. Кукушин ; Рос. гос. соц. ун-т. – Таганрог : РГСУ, 2009. – 290 с.
9. Гайдаржийська Л. П. Особливості розвитку дітей раннього віку /    Л. П. Гайдаржийська // Зб. наук. пр.  – Бердянськ, 2004. – № 1. – С. 194–199
10.  Гаврилов. О.В. Особливі діти в закладі та соціальному середовищі: навчальний посібник / О. В. Гаврилов. – Кам’янець-Подільский: Аксіома, 2009. – 308 с.