Діячі національного українського відродження. Куліш Пантелеймон

Куліш Пантелеймон Олександрович (1819р.- 1897р.) - український письменник, поет, драматург, фольклорист, етнограф, перекладач, критик, редактор, видавець.

Народився 7 серпня 1819р. в містечку Воронежі колишнього Глухівського повіту Чернігівської губернії. Був дитиною від другого шлюбу заможного хлібороба Олександра Андрійовича, що походив зі старовинного старшинського козацького роду.

Будинок, де народився та виріс Пантелеймон

Грамоти він навчився вдома від сестри Лесі. Пантелеймон змалечку наслухався різних казок, переказів, легенд, особливо народних пісень, які наспівувала йому мати. Була в нього і «духовна мати» - сусідка по хуторах Уляна Терентіївна Мужиловська, що навернула його до книжної мудрості. П. Куліш в молоді роки, з малюнка самого Куліша

Освіту продовжив у Новгород-Сіверській гімназії директором якої був І. Тимківський – український педагог і письменник. Під його впливом у П.Куліша пробудився інтерес до народної творчості. Тоді ж молодий гімназист почав збирати народні пісні та писати власні твори. Не закінчивши гімназії, П.Куліш зайнявся приватним учителюванням.

З кінця 30-х років Куліш вступив до Київського університету, але незабаром його та інших студентів, що не мали дворянського звання, за наказом міністра освіти відрахували. Портрет П. Куліша, худ. Тарас Шевченко (1843–1847 рр.)

Письменник завдяки протекції інспектора шкіл Бориса Михайловича Юзефовича дістав посаду викладача в Луцькому дворянському училищі. В цей час він написав російською мовою історичний роман «Михайло Чарнишенко…», віршовану історичну хроніку «Україна» і оповідання-ідилію «Орися».

У 1843 р. познайомився з Тарасом Григоровичем Шевченком. Їх поєднала любов до України та її народу, її мови, славного минулого, прагнення служити батьківщині. Пізніше Т. Шевченко був боярином на весіллі Пантелеймона.

Згодом Куліш працював в Києві, у Рівному, а коли журнал «Современник» розпочав друкувати в 1845 р. перші розділи його славетного роману «Чорна рада», ректор Петербурзького університету П. Плетньов запросив його до столиці на посаду старшого вчителя гімназії і лектора російської мови для іноземних слухачів університету.

Кирило-Мефодіївське товариство -таємна політична антикріпосницька організація, що утворилася в грудні 1845 р. — січні 1846 р. У квітні 1846 року до братства вступив Тарас Шевченко. Т.Г. Шевченко П.Куліш М. Костомаров

У 1847 р. Академія наук відіслала Куліша за кордон для вивчення слов’янських мов і літератур, культури й народної творчості, куди він вирушив із своєю вісімнадцятирічною дружиною Олександрою Михайлівною Білозерською, з якою побрався 22 січня 1847 р.

Недовго тривала щаслива подорож. У Варшаву надійшов наказ про арешт за участь у таємному товаристві. Куліша чекало трирічне заслання в Тулу із забороною друкувати твори.

Після звільнення митець працював в Міністерстві державних маєтностей, написав трьохтомник «Записки о Южной Руси». (1856 - 1857 р.). Збірка була написана «кулішівкою» - придуманим Кулішем першим українським фонетичним правописом, який згодом прислужився і для друку «Кобзаря».

1857р. - виходить «Чорна рада», український буквар і читанка - «Граматка», «Народні оповідання» Марка Вовчка, які він відредагував і опублікував, відкрилась власна друкарня.

Водночас Куліш укладає свою першу поетичну збірку «Досвітки», що виходить у Петербурзі в 1862 р. Та слава про Куліша вже долетіла до Галичини, де львівські журнали «Вечерниці» і «Мета» публікують його прозу, поезію, статті.

Куліш разом із дружиною, яка почала друкувати оповідання під псевдонімом Г. Барвінок, зразу ж захоплюється підготовкою матеріалів для літературного й громадсько-політичного журналу «Основа». Приступив до написання «Історичних оповідань» — своєрідних науково-популярних нарисів із історії України — «Хмельниччина» і «Виговщина». З'явилися вони 1861 р. в «Основі».

З 1864 до 1871 року Куліш жив за кордоном, працював у Варшаві директором духовних справ, потім займався історико - літературною діяльністю. Він відійшов від ідеалів демократії. Хоча раніше був їх носіями.

У той час у житті Куліша вже з’явилась Марія Маркович. 1857-го вона надіслала йому з Немирова свої твори. Згодом він вигадав їй знамените псевдо - Марко Вовчок. Із Кулішевої руки її оповідання пішли в люди. Невдовзі їхні стосунки обернулись на палку пристрасть. Розійшлися вони восени 1860-го.

1860-й приніс два нових романи. Перший - із Параскою Глібовою, дружиною байкаря, почався бурхливо. Леонід Глібов дав Парасці волю. Та Куліш запевнив чоловіка в своїй дружбі й переконав, що Параска Федорівна не варта його, Куліша.

У травні того ж року в Полтаві він побачив юну вродливу панночку - Ганну Рентель. У Ганну був закоханий Олександр Кониський - той, який написав ”Боже великий, єдиний, нам Україну храни”. Обидва присвячували їй вірші. На дівчину більше враження справив Куліш. Кониський не злюбив його на все життя.

Оселився в хуторі Мотронівка на Чернігівщині, який на честь дружини перейменував у Ганнину Пустинь, також повернувся до ідеї самостійного розвитку нації.

Вільяма Шекспіра Куліш багато перекладав, особливо: Йоганна Вольфганга фон Ґете Джорджа Гордона Байрона Ф. Шіллера Генріха Гейне

Завершив історіографічну працю в трьох томах «Отпадение Малороссии от Польши», листувався з багатьма кореспондентами, переймався розбратом слов'янських націй, дбав про видання прогресивних журналів і газет…

Вийшла низка його оригінальних збірок та перекладів, серед яких - «Позичена кобза», Біблія, створена разом із І. Нечуєм-Левицьким та вченим І. Пулюєм.

Пішов з життя Пантелеймон Куліш 14 лютого 1897р. на своєму хуторі Мотронівка.

Пантелеймон Куліш-постать неймовірно складна. І як людина, і як митець. В історії літератури навряд чи знайдеться подібний йому. Не за силою таланту, хоч він у нього був неабиякий,- за мінливістю поглядів, хисткістю і розбіжністю настроїв.

«У Куліша друга половина думки б’є першій в пику», - зазначав Іван Франко.

Суперечності в поглядах на минуле дали поштовх до прикрих непорозумінь міх Кулішем та його оточенням. Чи не найяскравіше виявилися вони в стосунках з Тарасом Шевченком. Тарас Григорович не сприйняв товаришевого аристократизму. Вони дружили, обидва натхненно черпали з народнопісенного джерела, Куліш називав побратима «мучеником людинолюбства».

Непослідовність Куліша надто виявила себе в трактуванні козацтва, ставленні до нього як до рушійної сили в формуванні української державності. Гаданий співець запорозької вольниці то підносить її, то проклинає усім могуттям свого обдарування. Історія козаччини-за Кулішем - історія розбоїв, дикого хлопства й насильства.

В українській культурі він визнавав лише двох апостолів - Тараса Шевченка й себе. Свою особу Пантелеймон Куліш іноді ставив вище. Титанічна праця і трагічна самотність. А помочі ждати нізвідки, бо його вдача спільної праці не терпіла.

Ставлення до Куліша ніколи не було однозначним. Тим паче прихильним. Ні в далекому минулому, ні в близькому. «Гарячий Куліш», як його прозвали сучасники, обпікав і цим викликав протидію.

Видані твори П.Куліша

Видані аудіотвори П.Куліша

Видані твори П.Куліша

Видані твори П.Куліша

Дослідження творчості П.Куліша

Чорна рада Український художній історичний фільм, знятий на Київській Кіностудії ім. А. Довженка в 2000 році режисером Миколою Засєєвим-Руденко. Жанр: Історичний фільм, Бойовик

Почесний знак літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша

Меморіальна дошка на будинку у Відні, де мешкав П. Куліш

Саме тут перетнулися шляхи відомих українців Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Віктора Забіли, Василя Білозерського, Ганни Барвінок, Івана Пулюя Село Мотронівка займає особливе місце в історії України.

Ганина пустинь (Мотронівка, Кулішівка, Оленівка)

Вшанування пам'яті Саме на хуторі Мотронівка, закарбований у бронзі, сидить Панько Куліш на великому жолобі поряд з колодязем. Ніби напившись прохолодної води, присів перепочити на хвилинку, повернувшись з далеких мандрів.

Ганина пустинь (Мотронівка, Кулішівка, Оленівка) Ганна Барвінок

Історико-меморіальний музей-заповідник Ганина Пустинь

Відтворені кімнати та елементи побуту

Гімназія імені Пантелеймона Куліша в Борзні (Чернігівська область)

Я молитись мушу За Україну, за народну душу. Вона в мені і житиме вовік... Пантелеймон Куліш