Діяльність вчителя як актора

Діяльність педагога й актора

Педагогічне мистецтво має багато спільного з театральним. Його, як відомо, називають театром одного актора, тому що:

• • учитель проектує урок (роль сценариста);
• • організовує його (роль режисера);
• • веде урок (виконує головну роль).

Саме тому вчитель повинен знати принципи, закони театрального процесу, зокрема основи системи К. С. Станіславського.

Ці два види людської діяльності мають спільне, передусім, в емоційно-комунікативній сфері. Як і актор, учитель повинен активно взаємодіяти з аудиторією – класом.

Отже, комунікативність і сам процес спілкування – спільні показники для театральної й педагогічної діяльності. Якщо говорити про мету, то тут також існує схожість – вплив людини на людину. Водночас інструментом цього впливу виступає психофізична природа актора та вчителя.

Отже, подібність їхньої діяльності за метою (вплив людини на людину й виклик певних взаємних реакцій), за змістом (комунікативно-творчі процеси) і за інструментарієм (психофізична природа актора та вчителя).

Відомо, що педагогічна діяльність і її вищі стадії – педагогічна майстерність та педагогічна творчість (педагогічне новаторство) – зумовлюються трьома взаємозв'язаними елементами:

• • педагогічною теорією;
• • педагогічною технікою;
• • методикою роботи над матеріалом певного уроку, його організацією й технологією проведення.

Але якщо теорію можна вивчити, то педагогічною технікою та методикою потрібно оволодіти, що передбачає формування в себе певних практичних умінь і навичок. Високий рівень оволодіння ними досягається тоді, коли педагогічна техніка й методика доведені до рівня підсвідомої рефлекторної діяльності, тобто до автоматичного вміння або навички. Такий рівень, зазвичай, досягається лише в результаті тривалих і регулярних тренувань, постійного самовдосконалення.

Отже, щоб оволодіти майстерністю акторського впливу на учнівську аудиторію, учитель має характеризуватися, насамперед, такими двома властивостями: а) природними (спадковими) нахилами до педагогічної діяльності; б) здатністю, внутрішнім прагненням до самовдосконалення.

Як розглядають таке явище, як талант актора, корифеї театру?

В. Н. Немирович-Данченко підкреслив, що мистецтво актора – це особлива привабливість, правильність інтуїції, дикція, пластичність і краса жесту, здатність до характерності, праця, любов до справи, смак та ін. [3]

К. С. Станіславський стверджував: "Талант – це щаслива комбінація багатьох творчих здібностей людини: спостережливість, вразливість, пам'ять, темперамент, фантазія, уява, перевтілення, смак, розум, відчуття внутрішнього і зовнішнього ритму та темпу, музикальність, спритність, сценічність необхідність виразних даних, щоб втілювати творіння таланту, тобто необхідний хороший голос, виразність очей, обличчя, міміка, лінії тіла, пластика..." [6, с. 300-301].

Високо оцінив І. Франко І. Карпенка-Карого, назвавши його батьком тогочасного українського театру, котрий виховав видатних українських акторів [8].

Безперечно, ці якості необхідні й педагогові – головній дійовій особі театру одного актора. Загальновідомо: за кожним педагогічним досягненням стоїть неповторна особистість, яка несе в собі щось своєрідне, відмінне. Ці досягнення зумовлені, передусім, уміннями в процесі впливу "заражати" людей. Тому педагогічні й акторські таланти без такої здатності передавати аудиторії свої емоції неможливі.

К. С. Станіславський нерідко зараженість актора визначав як особливу привабливість або як силу притягання. Він писав: "Чи знаєте ви таких акторів, які тільки з'являться на сцені, а глядачі їх уже люблять? За що? За красу? Але її часто немає. За голос? І він часто відсутній. За талант? Але він не завжди заслуговує захоплення. Тоді за що? За ту

невловиму якість, яку ми називаємо привабливістю. Це та непояснима привабливість людини, у якої навіть недоліки перетворюються в достоїнства" [5, с. 234].

Яскравий приклад такої виняткової педагогічної привабливості – А. С. Макаренко, який володів неабиякими педагогічними, літературними, акторськими, музичними й художніми якостями. Зокрема, його талант актора включає вміння володіти своїм голосом, дуже виразною мімікою, жестом, рідкісну здатність керувати собою. Контакти з представниками художньо-театральної інтелігенції сприяли кращому розумінню ним емоційно-творчої природи педагогічної діяльності. Наприклад, як результат такого розуміння – етюдні (розігрування педагогічних ситуацій) практикуми з молодими педагогами у своїй комуні, що перекликається з такою ж роботою К. С. Станіславського з молодими акторами.

Отже, у центрі системи К. С. Станіславського – проблема осмисленого володіння підсвідомими творчими процесами, шляхи органічного перевтілення актора в образ. Ці елементи включають у себе:

• а) внутрішню й зовнішню роботу актора над собою;
• б) внутрішню та зовнішню роботу над роллю, яка полягає в перевтіленні в образ.

Актуальність використання цих базових положень театральної педагогіки в системі підготовки майбутнього вчителя полягає в тому, що в педагогічній теорії й практиці поки що недостатньо розроблена проблема розвитку практичних навичок педагогічної діяльності на підсвідомому рівні (на рівні автоматизму).