До Всесвітнього дня Сніговика. Щоденні 5. Тексти для читання 3-4 класи.

ЩОДЕННІ 5 До Всесвітнього дня Сніговика Тексти для читання для 3-4 класів. Зібрала учитель початкових класів Побузького ліцею Побузької селищної ради Голованівського району Кіровоградської області Лещенко Надія Вікторівна

Про сніговика. Про сніговика На вулиці вже панувала зима, перетворивши озеро в каток, вкривши землю легким сніговим покривалом, який на холодному сонці переливається всіма кольорами веселки. У маленькому містечку поблизу лісу стояла невеличка хатина. Там жили двоє маленьких діток, хлопчик Ігорчик і дівчинка Зорянка. Вони дуже любили гратися в снігу. Цього ранку вони вискочили на вулицю і почали ліпити сніговика. Він мав стояти цілу зиму. А ще сніговик мав підтвердити, що Ігорчик та Зорянка були слухняні, щоб Дідусь Морозець приніс їм подарунки. Так казала матуся. Діти кілька годин ліпили це диво. І результат був прекрасним. На голові сніговика була шапка-відро, замість носа красувалась морквина, у сніговій руці – справжня мітла. Задоволені брат із сестрою пішли обідати. А сніговик, коли залишився сам, гордо підняв голову і посміхнувся. Йому дуже сподобались дітлахи. Вони навіть поставили його так, щоб не перегрівався і розтанув. Ввечері морозець, як завжди, почав обхід по володіннях зими, бо був її помічником. Добрим людям він розмальовував шибки казковими сюжетами та насилав на них міцні й солодкі сни. Мороз ще здалека побачив нового сніговика. Він чемно привітався і запитав:– Чи хороші і слухняні діти, що тебе зліпили?– Так, вони, хоч ще малі, але слухаються маму, не сваряться між собою і завжди гарно поводяться. Будь ласка, нехай їм сняться лише добрі сни.– Домовились, Ігорчику та Зорянці шибки кожного ранку будуть розповідати нові казки з допомогою малюнків. Кожного ранку діти бігли до вікна, щоб роздивитися морозові малюнки, Вони так любили ці незвичайні візерунки, де можна було б роздивитися і квіти з деревами, і цікавих звірів, і доріжки, що вели кудись в далечінь. А на Новий рік Ігорчик та Зорянка допомагали мамі прибирати вдома та наряджали ялинку. Ввечері перед сном вони побігли до сніговика, щоб замовити Діду Морозу подарунки. А потім пішли спати. Вранці на вікні була намальована прикрашена ялинка, під якою ховались подарунки.І справжні подарунки лежали під ялинкою у вітальні. Братик з сестричкою побігли хвалитися подарунками до сніговика, дякуючи і йому, а також передали “велике спасибі” Дідусю Морозцю. Після Нового Року мороз вже не був таким сильним. Але все одно кожного вечора розмальовував шибки та насилав солодкі сни на хороших людей і слухняних дітей. А сніговик простояв до теплої весни, бо Ігор та Зоряна добре за ним доглядали.  Автор – Марія Солтис-Смирнова. https://kazka.in/fairytails/mariya-soltys-smyrnova/pro-snihovyka.html

Знайомий сніговик. Леся Воронина. Надворі було темно, тільки сніжинки, як змерзлі метелики, кружляли біля освітленого вікна. Оля лежала в ліжку й сумно дивилася на ялинку. Світло ламп відбивалося від кольорових дзеркальних кульок, смішних клоунів, вухатих мавпочок і зайців. Скільки подарунків у неї в ці новорічні свята! Тато й мама так хотіли, щоб вона не журилася. Але навіщо їй ці ляльки й машинки, шоколадки й жувачки? Усі діти бігають надворі, граються у сніжки, їздять на санчатах і лижах, а вона все лежить і лежить у ліжку хвора... Відчинилися двері, і в Олину кімнату зайшла мама. Нахилилася, погладила дочку по гарячому чолу й шепнула:— Не сумуй! Сьогодні різдвяна ніч, а цієї ночі збуваються всі бажання. Треба тільки дуже захотіти! Засинай і прокидайся завтра здоровою. Мама вимкнула світло й вийшла. Оля міцно стулила повіки, так, що перед очима замерехтіли різнокольорові кола: "Я хочу видужати. Бігати на вулиці з дітьми, їздити з гори на санчатах. А ще... я дуже хочу руде кошенятко, справжнє..." — думала Оля, тулячи до себе симпатичного іграшкового котика. І в цю мить до неї долинув ледь чутний стукіт. Дівчинка здригнулася й розплющила очі. Стукіт долинав від вікна. Оля скочила з ліжка, підбігла до вікна, зовсім забувши, що вона хвора, й припала чолом до шибки. Знадвору на неї дивилися двоє чорних очей-вуглинок, ніс-морквина нетерпляче посмикувався, а рот-гіллячка ворушився. Сніговичок! Її сніговичок! Оля від подиву відкрила рота і так і стояла, завмерши, біля вікна. Але тут сніговичок підніс снігового кулачка й знову нетерпляче загупав у шибку. Дівчинка стріпнула головою й відчинила вікно.

— Ну, нарешті! Догадалася! — Сніговик подивився на Олю з неприхованою образою,— 3-заходьте, будь ласка... — Оля відступила від вікна й зіщулилася від морозного повітря, що хлюпнуло до кімнати.— Знайшла дурня! Та я ж розтану відразу! І взагалі, якби це не ти мене зліпила та ще й не застудилася, тільки б ти мене тут і бачила!— Ти мені снишся, правда? Але чому ти такий сердитий?— Гм, снюся! Якраз! А сердитий я від природи. Яким зліпила, такий і є! А потім спробуй бути добрим і лагідним, коли цілий день треба стовбичити на гірці й весь час боятися, що хтось наїде на санчатах чи з їсть твого носа! Так, так! І не смійся! Ти не знаєш цих ворон, — буває, підлетить таке чорне дзьобате одоробло й вмить поцупить твого носа. Добре, ти хоч віника здогадалася в руки мені дати — вони віника бояться. Буває, коли ніхто не дивиться, — так оперіщиш носату нахабу, аж пір'я полетить! Ну, гаразд, щось я тут розбазікався. Ходімо!— Куди? — Оля перелякано відступила від розчиненого вікна ще на крок.— Тю, і оце заради такої боягузки я дерся аж на п'ятий поверх по пожежній драбині! Усі кулаки пооббивав, поки достукався! Хіба не розумієш? Зовсім випадково у тебе з'явилася НАГОДА. Я беру тебе з собою ПО ЗНАЙОМСТВУ. А знайомство із сніговиком... ну, ти сама розумієш, — і сніговичок раптом весело, по-змовницькому підморгнув дівчинці. Сніговичок подав Олі маленьку білу ручку, й дівчинка з острахом подала свою, — зараз її обпече холодом! Та ні, — її долоня занурилася у щось легеньке, пухнасте й ніжне. їй несподівано стало так радісно, що вона, закинувши голову, засміялася. Потім відштовхнулася від підлоги, перелетіла через підвіконня і, вільно пливучи в повітрі, разом зі сніговичком повільно опустилася на засніжену землю.— А тепер тримайся! – Сніговичок підвів Олю до великих саней, що стояли під засніженим дубом, сам сів попереду. Оля притулилася ззаду, міцно обхопивши сніговичка. Їй здалося, що вона обхопила пухову подушку. Сніговичок узяв старого віника-драпача, що лежав у санях, і, змахнувши ним, мов веслом, гукнув:— Уперед!І сани, підхоплені вихором, помчали у білу заметіль. Весь час, поки їхні сани летіли серед суцільної білої круговерті, Оля не розтуляла очей. Спробувала щось запитати у сніговичка, та рота заліпило снігом.

Нарешті спинилися, Оля озирнулася й зойкнула. Вони стояли на вершечку височезної гори. Гора була освітлена сотнями кольорових ліхтариків. А ще на горі видніло повно сніговиків. Були тут величезні, опасисті снігові баби, які статечно походжали туди-сюди й зверхньо поглядали на своїх маленьких, непоказних снігових родичів. І кожен сніговик був не схожий на іншого. В когось на голові — дірява каструля, хтось хизувався у крислатому капелюху. З носами — взагалі плутанина. Окрім помаранчевих морквяних, у декого стирчали носи-бурульки, носи-палички, носи-картоплини. А в одного маленького сніговичка за носа правила стара дірява шкарпетка, напхана снігом. Сніговичок той явно соромився свого шкарпеткового носа, стояв похнюплений і ні до кого не озивався. Олі стало шкода малого, й вона, помітивши на землі блискучу шишку, підняла її й простягнула сумному сніговичку. Той умить зрозумів, що вона хоче, й підвів голову. Оля віддерла примерзлу шкарпетку, пожбурила геть і приладнала шишку. Сніговичок радісно підстрибнув і помчав до гурту інших сніговиків. А ще на цій чудовій горі, яка мінилася від сяйва ліхтариків різними барвами, видніло повно дітей. Всі усміхалися, в усіх були санчата, й вони, здається, тільки чекали якогось знаку, щоб помчати на них з височенної гори. Оля поглянула на свого сніговичка:— Може, тепер ти поясниш мені, що тут роблять ці діти й сніговики?— Тепер — поясню. Всі ці діти зліпили цієї зими снігову бабу чи сніговика. Ти, певне, думаєш, що таких багато? Зовсім ні! З кожним роком усе менше дітей ліплять нас. А ти уявляєш, що буде, коли нас взагалі перестануть ліпити? МИ ЗАГИНЕМО!!! І тоді зима буде зовсім не такою. І Новий рік буде не той, і Різдвяні свята не ті. От ми й вирішили виконати ваші найбільші бажання, а ще покатати вас із чарівної гори.

— А хіба ця гора чарівна?— Так! Бо ця гора нескінченна. Вона скінчиться тільки тоді, коли ти цього захочеш. Коли крикнеш: "Досить!"— Сніговичок, а ти теж їхатимеш зі мною?— Ні, зараз ми з тобою попрощаємось і цієї зими більше не зустрінемось. Але ти пам'ятатимеш мене завжди. І коли виростеш, розповіси про мене своїм дітям. Скоро сніговики й діти зібралися навколо найбільшої снігової баби. Вона урочисто підняла вгору величезну мітлу й махнула нею. Зі сміхом і гамором діти кинулися до стрімкого схилу. Оля й собі скочила на сани, щосили відштовхнулася. Ще встигла озирнутися й побачила, як сніговичок махає їй услід рукою й щось гукає. Але слів його вже розчути не змогла. Вона летіла й летіла з гори, летіла так, наче в неї виросли крила, летіла з такою швидкістю, що забивало дух, але було так радісно, що хотілося співати. І так тривало довго-довго, а може, лише мить. Відчула, що зараз от-от лусне від радощів, від нестримного сміху. І тоді вигукнула: "Досить!"Оля розплющила очі. У кімнаті, залитій яскравим сонячним світом, щось змінилося. Але що? Так само вигравала блискучими прикрасами ялинка, так само лежали під ялинкою подарунки. Тільки що це? Кошеня! Її пухнасте іграшкове кошеня, яке згорнулося клубочком під ялинкою, раптом поворушилося, стало на лапки, солодко потяглося й нявкнуло!Оля скочила з ліжка, підбігла до кошенятка і, підхопивши, притисла його до грудей. Двері відчинилися, й мама, усміхаючись, підійшла до Олі, поцілувала в щоку й сказала:— Ось ти й видужала, температури нема. Може, вийдеш сьогодні на вулицю. Оля стояла, зачудовано дивлячись на маму, — невже вона НІЧОГО НЕ ПОМІТИЛА? Невже не здивувалася, що її іграшковий Мурчик ожив? Ні, мама поводилася так, наче кошеня було в них завжди. Дівчинка підбігла до вікна й подивилася туди, де стояв її сніговичок. Він зник. На тому місці походжала велика чорна ворона й здивовано тицяла дзьобом у сніг. Виходить, нічна пригода їй не приснилася. Шкода, що сніговичок зник, але Оля пам'ятала його обіцянку — повернутися наступної зими. ЯКЩО ВОНА ЙОГО ЗЛІПИТЬ!https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=25875

СМАЧНИЙ НОСИК (казка Ольги Зубер) Прийшла зима. Засипала все навкруг снігом, замела доріжки, вікна морозом розмалювала. Вийшла Марічка надвір погуляти. Побачила величезні кучугури снігу і вирішила зліпити сніговика. Оскільки Марічка була маленькою, то й сніговик вийшов маленький. Не сніговик, а сніговичок. З оченятами – ґудзиками , віником-гілочкою, носиком-морквинкою. Змерзла Марічка поки ліпила сніговичка й побігла в хату грітися. Наступного ранку вийшла вона надвір. Дивиться, а в сніговичка носика немає. Взяла  вона ще морквинку і зробила з неї сніговичку нового носика. А наступного дня,  та ж сама історія: стоїть сніговичок і знов  без носика. Дивується Марічка: куди ж це морквинка щораз зникає? І вирішила вона поспостерігати за сніговичком. Пішла в хату і у віконечко позирає. Аж  тут глядь, – підкрався до сніговичка зайчик. Хвать морквинку і навтьоки!Так от, хто носика в сніговичка щораз цупить! – сміється Марічка. Розповіла цю історію дівчинка бабусі. А та й каже:- На, онучко, ще морквинку! Зроби носика сніговичку! Марічка так і зробила. Побігла надвір і приліпила морквинку сніговичку замість носика. А наступного дня – знов морквинки немає! Ось так Марічка цілу зиму зайчика годувала!https://kazkaua.org/page/smachnij-nosik-kazka-olgi-zuber

ДОБРИЙ СНІГОВИК— Сніговику, сніговику,скажи нам — а навіщотобі дали мітлу таку,яка за тебе вища?— Я нишком-тишком уночісніг підмету з дороги,щоб діти, з дому ідучи,не замочили ноги.— Сніговику, сніговику,скажи-но — а навіщона голові твоїй стирчитьвідрище-здоровище?— А щоб тоді, як місто спить,малечі ковзанки залитьчи в заметіль кудлатусиниць туди сховати: Нехай собі сидять під ним,неначе це — пташиний дім.— Ну, а твоя морквина-ніснавіщо —розкажи-но?— Якби колисьпішов я в ліс,то б зайцям я її одніс,бо це —для них морквина.— Сніговику, сніговику,ще трохи нас послухай:навіщо в тебе рот такий —од вуха і до вуха?— Ну, це відомо кожному:без посмішки не можу я!Анатолій Костецькийhttps://osvita.ua/school/literature/k/80730/

Про сніговика. У дідка Сніговика кочерга замість ціпка,Замість носа — бурячок, замість шапки — банячок. Сперся він на кочергу і ні кроку по снігу. А в одлигу позіхнув, кочергою ворухнув,Бороду розпушив і по стежці рушив.— Ти куди оце, куди? — А туди, де холоди,Де снігів по пояс, — на Північний полюс. Буду жить і поживать, дім із криги мурувать,Кочергою у хокей на крижині гратиІ морозивом гостей буду частувати. Тамара Коломієцьhttp://audiomama.com.ua/product/33-pro-snigovyka

Вовченя Рик та сніговик. Ліс вкрило пухнастим снігом. Зайчик Хвостик, білка Мася та лисеня Рижуля вирішили зліпити сніговика. Вони почали робити кульки зі снігу, і тут до них підбігло вовченя на ім’я Рик.- Я з вами! - закричав Рик та вихопив у Рижулі снігову кульку.- Ну, давай з нами, - переглянулися Хвостик, Мася та Рижуля. Але замість того, щоб разом з усіма катати снігові кулі, Рик почав балуватися, кидати в Хвостика, Масю та Рижулю снігом, розкидати вже готові кулі.- Рику, ми ж не зробимо сніговика, якщо ти будеш заважати! – обурився Хвостик.- А навіщо нам той сніговик? Кидатися снігом цікавіше! – відповів Рик та кинув в маленьку Масю сніжку.- Знаєш що, Рику, йди пограйся десь в іншому місці, а ми, все ж таки, хочемо зробити сніговика, - сказала Рижуля. Рик насупився:- Ну, ви ще пожалкуєте! – відповів він крізь зуби.

Хвостик, Мася та Рижуля не зважали на його слова та нарешті спокійно зайнялися своєю цікавою справою. Зовсім скоро красень сніговик з носом-морквинкою та очима-горішками стояв посеред вкритої снігом галявинки. Друзі помилувалися своєю роботою та пішли додому грітися. А тим часом на галявині знову з’явився Рик, і він чомусь був з візком. «Не захотіли зі мною гратися, зараз пожалкуєте!», - прошипів він. Рик переніс сніговика на візок та повіз його до себе додому.- Шукайте тепер своє творіння! – злобно посміхнувся Рик. Він поставив сніговика посеред своєї кімнати та ліг спати. Вранці Рик спустив ноги з ліжка та потрапив ними … в калюжу.- Що це таке, звідки в моїй кімнаті вода? – закричав з переляку Рик. А потім зрозумів: це ж сніговик за ніч розтанув у теплі. І лишилися від нього лише носик-морквинка, очі-горішки та велика калюжа!Рик почав витирати підлогу, а в цей час думав: «Навіщо я приніс цього сніговика додому? І собі погано зробив, і звірятка засмутяться, побачивши, що сніговик зник! А так би стояв собі він посеред лісу та радував усіх». Рику стало соромно за свою поведінку. Закінчивши витирати підлогу, він поспішив на вулицю, щоб загладити свою провину - зробити нового сніговика.

На галявині Рик зустрів Хвостика, Масю та Рижулю. Не побачивши свого сніговика, вони дійсно засмутилися.- Куди ж він подівся? – питали Хвостик, Мася та Рижуля то одне у одного, то у гав, що сиділи на найближчих деревах.- Малюки, це я зіпсував вашого сніговика, - сказав Рик. Він розповів друзям, як це сталося. – Я зараз все виправлю! Рик почав робити першу кульку зі снігу.- Молодець, що ти визнав свою провину, чесно про все розказав та хочеш виправитися, - сказав Хвостик.- Давайте не будемо засмучуватися, а разом зробимо нового сніговика,- запропонувала Рижуля. Всі погодилися. Зовсім скоро на місці вчорашнього сніговика з’явився новий, ще гарніший. На цього красеня прийшли подивитися всі мешканці лісу. А Рик зрозумів, що робити корисні речі набагато приємніше, ніж капості. Автор: Олена Кукуєвицькаhttp://www.mashivka-dnz.pl.sch.in.ua/nash_sadochok/dlya_matusj_i_tatusiv/kazki_dlya_malyat_pro_vse_na_sviti/kazki_pro_zimu/dityacha_kazka_vovchenya_rik_ta_snigovik/

СНІГОВИК І СНІЖИНКИ (казка) Зрадівши довгоочікуваного снігу, діти і дорослі разом зліпили величезного сніговика. Тепер він красувався посеред двору – з носом-морквиною, руками-гілочками і очима-камінчиками. У цього сніговика навіть була зачіска з ялинових гілок і справжні шапочка і шарфик. Діти і дорослі по черзі з ним фотографувалися. Стояв красень-сніговик і дуже пишався собою.І ось знову пішов сніжок. З неба спускалися маленькі сніжинки і торкалися до всього, що бачили. Вони сідали на асфальт, на дахи будинків, на шапочки і куртки малюків і дорослих. І, звичайно ж, сніжинки падали на шапочку сніговикові.- Гей, сніжинки! Перестаньте на мене падати – ви псуєте мою красу! – Невдоволено сказав сніговик.- Але ми не можемо вибирати, де нам присісти, - відповіли сніговикові хором сніжинки.- Як вам не соромно? - Продовжував обурюватися сніговик. Я улюбленець дітей і дорослих у цьому дворі, на мене всі дивляться, зі мною всі фотографуються. А ви, маленькі противні сніжинки, самі не знаєте, куди падаєте, і все псуйте! Навіщо ви взагалі тут з'явилися?Сніговик хотів ще щось сказати, але в цей момент в нього врізався хлопчик на санках. Хлопчик не розрахував свої сили – сніговик не втримався і розсипався. Тепер на снігу лежала його голова в смугастій шапочці, а ніс-морквина сповз набік. Сніговикові захотілося розплакатися, але він не вмів плакати.- Ой, як же так? – Злякався хлопчик, який наїхав на сніговика. – Я не хотів...- Нічого, ми зараз все виправимо. Бачиш, новий сніг випав, - заспокоїли його інші діти. Діти разом зліпили відсутні частини сніговика зі свіжого снігу. Так сніговик знову з'явився посеред двору. Здається, він став ще більшим і красивішим. Тоді він, нарешті зрозумів, що сам зроблений з безлічі маленьких сніжинок!- Спасибі вам, сніжинки! – Сказав сніговик. – Адже якби вас не було, діти не змогли б знову мене зліпити. Сніжинки повільно опускалися на дитячий майданчик, лавки, дерева, на одяг людей і шапочку сніговика. Але тепер він не лаяв їх, а радів зустрічі з ними. Автор: Олена Кукуєвицькаhttps://mama-tato.com.ua/article/a-4462.html

Мовні завдання до текстів. Випиши 10 іменників. У дужка запиши на яке питання вони відповідають. Випиши власні іменники. Випиши по 5 іменників чоловічого, жіночого та середнього роду. Випиши по 10 іменників в однині та множині. Добрери із тексту спільнокореневі слова до слова «СНІГОВИК». Випиши іменники, вихнач іх будову (корінь, суфікс, закінчення)

7. Випиши пари слів «іменник+прикметник».8. Випиши пари слів «іменник + дієслово».9. Склади розповідь «Як я ліпив/ліпила сніговика».10. Уяви себе сніговиком. Поміркуй, що б ти бажав, яким би ти був сніговиком, про що мріяв би.11. Уяви, що ти зустрів/зустріла сніговичка. Що б ти його запитав/запитала?12. Намалюй словесний портрет сніговика.13. Склади свою казку про сніговика.14. Склади асоціативний кущ (хмаринку слів) до слова СНІГОВИК.

Зліпи сніговика! Подаруй йому життя!!!