"Добрий геній Сум" Матеріал до виховного уроку

Купецький хист І.Г.Харитоненко

          Ім’я Івана Герасимовича Харитоненка добре відоме багатьом сумчанам. Завдяки своєму розуму, працелюбству, моральній витримці , надзвичайній підприємливості та вражаючій енергії він , селянин за походженням , сягнув шляхетних верств тогочасного суспільства. Його часто називають “Добрим генієм Сум”.

        Харитоненко був одним із тих людей , завдячуючи яким виробництво продукції цукрової промисловості у період з 1860 до 1886 р. зросло майже у двадцять разів . Сумський рафінадний завод , що належав йому , став одним з найбільших у країні. За плідну діяльність цар надав підприємцю дворянське звання , нагородив орденом-гербом “Працею звеличуюсь”. Іван Герасимович мав звання “Почесний громадянин міста”.

         І досі слугує людям вклад Харитоненка у соціальний і культурний розвиток міста. Це – освітні і лікувальні заклади , церкви , картинні галереї , дендропарки , залізниця. Все – створене за участі родини Харитоненків , серця котрих не зачерствіли у багатстві , а завжди були милосердними і добрими до людей , уважними до громадських справ.

         Іван Герасимович народився 25 вересня 1822 року у селі Нижня Сироватка , що під Сумами , у хліборобській сім’ї. Навчався грамоти у місцевого дячка Калюжного , закінчив двокласну приходську школу. Потім батько , місцевий волосний старшина , відправляє його у науку до купця Худокормова , який тримав у Курську бакалійну крамницю. Дещо пізніше юнак опановує купецьке ремесло в конторі торговця Гладкова. Часто буває у Сумах , де згодом спільно з купцем Д.Сухановим відкриває бакалійну крамницю. Завдяки вдалим операціям їх торгові обороти сягнули сотень тисяч.
        Згодом компаньйони розділилися : Суханов залишився бакалійником , а Харитоненко став займатися торгівлею цукром. Протягом кількох років він роз’їжджає сусідніми губерніями , закуповуючи на цукроварнях готову продукцію. Одружується на дочці купця І.Ф.Скубенка , однак вона , маючи слабке здоров’я , померла через кілька місяців після весілля. У 1882 р. вдівець бере другий шлюб із Наталією Максимівною Ліщинською. Від цього шлюбу народився син – Павло Іванович.

         На той час І.Г.Харитоненко уже володів 6 цукроварнями , у 1867 р. він збудував у Сумах Павлівський рафінадний завод , який за виробничою потужністю увійшов до п’ятірки найкрупніших підприємств цукрової галузі України. Започаткував також у повіті акціонування галузі. Поступово підприємець стає і крупним землевласником.

       Завдяки І.Г.Харитоненку країна мала вдосталь власного цукру , ще й експортувала його до Німеччини , Австро-Угорщини , Персії тощо.

         У 1885 р. Сумське повітове земство заснувало “Олександрійський селянський сільськогосподарський банк ”. Його статутний фонд на день відкриття становив 50 тис. крб. Усі кошти надав І.Г.Харитоненко. Він же дав назву банку і визначив його головне завдання – допомагати селянам у веденні господарства.

        Підприємець був у курсі не лише усіх агрономічних і технічних новинок галузі , а й знавцем культури, мистецтва , вивчив кілька іноземних мов. Прославився також своєю діяльністю по розбудові Сум , багатьма благодійницькими справами. 50 тисяч карбованців пожертвував на будівництво бруківки , 90 тисяч дав на дитячий притулок у Сумах , 100 тисяч – для будівництва гуртожитку Харківського університету (за що був нагороджений орденом Св.Володимира III ступеня), 150 тисяч віддав на утримання сумських сиріт.

        На власні кошти Іван Герасимович звів приміщення окружного суду , будував лікарні , будинки для службовців Павлівського заводу і гуртожитки для робітників. Саме він почав будівництво приміщень Сумського кадетського корпусу і Сумського реального училища (ідея створення яких також належала йому). У своєму рідному селі побудував церкву , що обійшлося йому у 70 тисяч карбованців. Жертвував гроші на будівлі у Москві, Петербурзі. Був попечителем місцевого реального училища .

        Помер І.Г.Харитоненко 30 листопада 1891 року. Після смерті вдячні сумчани у 1899 р. встановили підприємцю пам’ятник роботи скульптора О.Опєкушина , який було відновлено у червні 1996р. сумським скульптором Анатолієм Івченком.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Гідний син великого батька

Павло Іванович Харитоненко, як і батько, успішно займався не лише підприємницькою, але й громадською діяльністю та добродійництвом. Ще за життя батька (1881-1901) він був гласним Сумської міської думи, з 13 квітня 1897 року - комерції радник, з початку 1914 року - міський радник. У різні часи був Почесним опікуном Сумського міського парафіяльного училища, Сумського реального училища, церковнопарафіяль­ної школи при Троїцькій церкві в Сумах.

За заповітом батька Харитоненко-молодший у Сумах збудував дитячу лікарню святої Зінаїди (названу на честь доньки, яка втопи­лася у дворічному віці. Лікарня була розрахована на 20 ліжок і мала сучасно обладнану операційну. На будівництво і облаштування лікарні П. І. Харитоненко в Сумську міську думу перерахував 30 тис. руб.
На кошти П. І. Харитоненка у 1901-1914 роках, за зразками Ісакіївського собору і Троїцької церкви у Петербурзі, в Сумах побудовано Троїцький собор. Архітектурно-будівельні роботи виконував архітектор Г. Шольц. Мармуровий іконостас для собору проектував славетний архітектор О. Щусєв. Він також підготував малюнки мозаїчної підлоги, церковної огорожі, дзвонів. Для іконостаса видатний митець Нєстєров виконав шість образів. У 1914-1915 роках розписи та вітраж «Трійця» здійснив К. Петров-Водкін.

Недалеко від Троїцького собору П. І. Харитоненко своїм коштом побудував дитячий притулок, який став училищем-пансіоном для дівчаток з багатодітних сімей та сиріт (1914). Тут вони здобували освіту, рівнозначну дівочій прогімназії. Цим училищем опікувалась дружина благодійника - Віра Харитоненко, яка сама підбирала учениць, дбала про їхнє навчання та виховання. Вона турбувалась про дівчаток до їхнього заміжжя, запрошувала на літо до своїх маєтків, слідкувала за тим, щоб вони отримали добру роботу. Багато з них стали вчительками. Нерідко після закінчення училища опікунка видавала своїх випускниць заміж за службовців П. Харитоненка. На Троїцькій вулиці П. І. Харитоненко побудував Олександрівську хлоп'ячу гімназію з пансіоном.

У січні 1896 року в Сумах розпочато діяльність Товариство опікунства над бідними. 26 квітня 1898 року загальні збори цього Товариства прийняли рішення: «..избрать почетным членом общества Павла Ивановича Харитоненка за значительные пожертвования в пользу Общества».

Коли у 1896 році у Харкові почали збирати кошти на будівництво Народного дому, П. Харитоненко на цю благодійну справу пожертвував 2 тисячі руб. Чималі кошти вніс П. І. Харитоненко у спорудження пам'ятника Богдану Хмельницькому в Києві. У 1892 році, неподалік від свого маєтку Наталівка, побудував у 1892 році для робітників у заповідному куточку лісу чудовий лікувальний комплекс, який зберігся й донині.

У період підготовки до 12-го Археологічного з’їзду, який проводив у Харкові з 15 по 27 серпня 1902 року, для проведення археологічних розкопок П. І. Харитоненко зі своїх коштів виділив 1 тис. руб. А 25 серпня, в неділю, о 6-й годині 20 хвилин 80 делегатів з’їзду спеціальним потягом відбули до його маєтку, розташованого в басейні річки Ворскли, поблизу селища Ницаха Охтирського повіту Харківської губернії(зараз Тростянецький район Сумської області). ЗІ станції Кирівка екскурсанти в спеціально приготовлених для них екіпажах прямували до місця розкопок. На Ницахському городищі розташованому на обриві р.Ворсклиця під керівництвом археолога Ф.О.Городцова вже були проведені підготовчі роботи-з 8 курганів і зі схилу городища знятий верхній шар грунту. В курганах були знайдені добре збережені кістки біля яких виявили бронзові виті браслети кільця та скроневі кільця різне намисто, траплялися ножі і залишки старовинної зброї. Місцеві жителі в навколишніх полях, крім подібних прикрас, знайшли дві золотоординські сріні монети. На Ницахському городищі знайдені предмети, подібні до виявлених на Донецькому городищі поблизу Харкова.

Як меценат, Павло Іванович Харитоненко був відомим ще за життя батька. Молодий Харитоненко регулярно відвідує художні виставки та салони, де купує твори московських художників. Він морально і матеріально підтримує творчу молодь. За свої кошти забезпечив освіту 20-ти студентам консерваторії. П. І. Харитоненко одним з перших відгукнувся на заклик професора Цвєтаєва(батько відомої поетеси) допомогти в будівництві та створенні музею Красних мистецтв(тепер).

Підприємницька, громадська та благочинна діяльність Павла Івановича Харитоненка була високо оцінена як цивільною, так і церковною владою. У квітні 1876 року він отримав срібну медаль з написом на Станіславській стрічці «За усердие», а 28 грудня 1879 ро­ку - золоту медаль з таким же написом на Станіславській стрічці, 15 травня 1883 року був нагороджений орденом Святого Станіслава 3-го ступеня, 21 травня 1886 року –  орденом Святої Анни 3-го ступеня, 16 березня 1889 року –  орденом Святого Станіслава 2-го ступеня, 20 січня 1892 року –  орденом Святої Анни 2-го ступеня, 3 жовтня 1895 року –  орденом Святого Володимира 4-го ступеня; і, нарешті, 18 квітня 1899 року Харитоненку-молодшому «Высочайшим повелением» дароване спадкове дворянське звання за фінансувіання будівництва Сумського кадетського корпусу. З 1910 року П.І.Харитоненко – дійсний статський радник, а з 1914 року –  таємний радник.  Крім того, П. І. Харитоненко, як і його батько, був почесним громадянином міста Суми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Доля родини Павла Харитоненка

 

     На почтаку ХХ ст Харитоненки в Україні і Росії стали одним із найвідоміших родів.  До того спричинились не лише нажиті мільйони . Передусім навіть не мільйони . І навіть не те, що Харитоненки поріднилися із відомими князівськими та графськими династіями.

Безумовно додавали слави сімейні стосунки з Горчаковими, Урусовими та Стенбоками. Горчакови , приміром, виводили свій князівський рід від Рюрика, пишалися своїм предком – князем Михайлом Всеволодовичем Чернігівським, канцлером Олександром Горчаковим. Харитоненки сприймалися і цінувалися сучасниками як діячі, що мислили себе невіддільно від кращих культурних традицій України і Росії, як такі, що не шкодували сил і коштів для розвитку мистецтва, культури, для утвердження в людині духовних засад. Може саме тому і сталося поріднення зі славетними родами.

   Павло Іванович і Віра Андріївна Харитоненки були щасливими батьками-мали дві доньки Наталію та Олену і сина Івана. Щоправда горе не обійшло їх стороною: третя донька малолітньою втопилася через недогляд няньок.                

    Діти поступово на радість батькам підростали . Настав час весіль. Наталія  вийшла заміж за графа Петра Михайловича Стенбока, а Олена – за князя Урусова. Як відомо, родоначальник цукрозаводчиків Іван Герасимович Хритоненко і у першому нещасливому, і у другому щасливому  шлюбі мав за дружин дочок сумських купців. Син Павло одружився з донькою курського губернського маршала. Дві онуки по заміжжі вже називалися графинею та княгинею. Стенбоки мали шведське походження. Графський титул носили з 1651 року. Урусови – нащадки татарських князів , відомих з історії Едигея, Джучі, Урус-хана. Таке одруження демонструвало визнання Харитоненків як рівнозначним. На жаль, обидва шлюби невдовзі розпалися . 1907 р Наталія розлучилася зі Стенбоком і вдруге вийшла заміж за князя Михайло Константиновича Горчакова. Олена повторила сестрину долю. Розлучившись з Урусовим, вона стала дружиною його ад`ютанта барона Михайла Сергійовича Олів. Але що єднало родини нащадка нижньо-сироватських селян, князя, барона?

     Впадає в очі їх захопленість образотворчим мистецтвом. Першокласну колекцію живопису мав у будинку на Софійській набережній Павло Харитоненко : поряд  з роботами Сєрова та Врубеля там знаходилися твори французької школи  Коро. Михайло і Наталія пишалися  полотнами Рокотова, Боровиковського, Канлетто. Михайло і Олена Олів  зібрали в себе  виняткової цінності колекцію, що характеризувала  побут минулих часів: меблі доби Людовиків 15 та 16, картини Буше, Щукіна Тепер загальновідомо про тісне спілкування Харитоненка з художниками . Такі ж стосунки існували між родинами  Горчакових, Олів та художниками Сомовим, Бенуа, Добужинським.

 

                                                 

 

 

 

 

   

                                  

 

              

   Наталія від першого шлюбу мала дівчаток двійнят Віру та Ірину, вони народилися  в Петербурзі 1931 року. Від другого шлюбу Наталія дітей не мала «Наше дитинство було щасливим. Наш вітчим був дуже гарною людиною» - згадує Віра Петрівна

           В Олени теж народилося двоє дітей - син Андрій і донька Олена.

 

      Великі біди приніс чотирнадцятий рік. У червні в Наталівці помер  Павло Іванович Харитоненко. А далі… Художник Олександр Савинов писав своєму другові : «Невдовзі після кончини Павла Івановича Харитоненка знялася страшна буря… А через кілька днів оголошено війну. Наталівка обезлюдніла, в селах піднявся плач. Справжнє горе. Воістину щось грузне і фатальне насунулось раптово. Відразу наче грім ударив». Ще більше бід прийшло із сімнадцятим роком. Рідні Павла мусили залишити Україну , попрощатись із Сумами, де скинули з п’єдесталу пам`ятник Івану Герасимовичу з Наталівкою, Качанівкою.

                                      

     У листопаді 1918 р з Наталівки в Крим виїхали сім`ї Горчакових, Олів, а також неодружений син Павла – Іван. Віра Андріївна на деякий час затрималась у Сумах, але скоро приєдналася до дітей та онуків. У Криму всі пробули до початку весни.

 

   А в квітні евакуювалися у Константинополь, звідти перебрались на о. Мальту, через два місяці по тому вирушили в Рим. На кінець вересня 19 року Горчакови поселилися в Парижі. Іван Павлович, Олена Павлівна із родиною і Віра Андріївна зосталися в Італії.

 

    Першою померла 1923 року Віра Андріївна. Вона хворіла на рак. У 1927 року  покінчив життя самогубством Іван Павлович – на ньому Харитоненківський рід урвався.

Іванові Сестри пережили другу світову війну і всі її страхіття. Олена Олів, яку увічнили на своїх портретах  Сєров і Сомов, померла 1948 року. Світліша княгиня Наталія Горчакова прожила довше, її поховали 1964 року через три роки після смерті чоловіка – князя Михайла Горчакова.

      

            

 

    З двох доньок Наталії жива одна – Віра Петрівна. 1973 року відійшов в інший світ  її чоловік Мусін-Пушкін. Вона мала  два сини : один загинув від нещасного випадку, другий, Володимир, одружений з француженкою, у них є син, теж  Володимир. Рідна сестра Віри Петрівни - Ірина - вийшла заміж за Георгія Щебенко . Померла шість років тому. Її донька Віра - вдова і бездітна.

 

     Донька Олени Олів – Олена - теж жива. Вона із родиною мешкає у Швейцарії, у неї 4 сини. Її прізвище – Ріттер-Захоні. Сина Олени Павлівни – Андрія вже нема, його поховано в Аргентині, в Буенос-Айресі. Після нього зосталися вдова і донька з тим же іменем, що у бабусі та рідної тітки. Ця онука вийшла заміж за француза.

 

 

 

 

 

 

 

                                 Практична частина : «Знайди відповідність»

• Архітектурний ансамбль лікарні складається з двох приміщень: конторської та житлової будівель. Конторське приміщення має два поверхи, збудоване в псевдокласичному стилі. Фасад будинку має виділений ризаліт, в центрі міститься фронтон трикутної форми.                                               

Головна арка на другому поверсі прикрашена орнаментом таколонами. Вікна будівлі невеликі та прямокутні. Загалом, всі ці архітектурні елементи надають приміщенню красивого готичного відтінку. Житловий двоповерховий будинок збудований у змішаному стилі бароко та класицизму. Над рельєфним карнизом будівлі знаходиться парапет з арочками, вазами та іншим архітектурним декором. Фасад має три арочних вікна з падугами (карнизами).                                               Між вікнами  містяться пілястри з капителями коринфського ордеру. Перший поверх має чудово оформлені з архітектурної точки зору прямокутні вікна, які прикрашені профільованими тягами та замковим камінням. Другий поверх більш декоративний. Поряд з архітектурним ансамблем знаходиться лікарняний парк.

Відповідь: Дитяча лікарня Святої Зінаїди 

 

• На початку ХХ століття Павло Іванович Харитоненко вирішив розширити приміщення цієї будівлі. Проект нової будівлі Павло Іванович спочатку запрошує створити Олексія Вікторовича Щусева. Однак, врешті-решт, було затверджено інший проект, створений сумським архітетором Карлом Густавовичем Шольцом.

6 травня 1901 року відбулося закладання будівлі. Взагалі будівництво  продовжувалося до 1915 року, але так і не було завершене, бо забирало досить багато грошей, тому Харитоненки будували ії з перервами. 26 вересня 1914 року мало відбутися свячення її, однак воно було перенесене через смерть мецената церкви Павла Івановича Харитоненка, а пізніше вже так і не відбулося, бо Російська Імперія сильно зав'язла в Першій світовій війні і владі вже було не до духовних святинь. 1976 року почалося реставрування  храму, яке закінчилося 1988 року. Під час реставрації було встановлено орган, а сама церква представляла з себе музей^. 1996 року більшу частину собору передали парафіянам, але в храмі ще залишався орган, який у 2007–2008 роках перенесли до Сумської філармонії.

Відповідь: Троїцький собор

 

 

• Ця будівля була заснована 28 грудня 1899. Відкрито 18.01.1900 р. Своїм виникненням ця будівля зобов'язана сумчанам — цукрозаводчикам Івану Харитоненку і його синові Павлу Харитоненку, які безоплатно надали Військовому відомству 50 десятин землі і 500 000 рублів на споруду в Сумах. Останнім директором цієї будівлі з 1905 по 1918 р. був генерал-лейтенант Андрій Саранчов.

Відповідь: Сумський кадетський корпус  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використані джерела:

1. Т.О. Шудрик, Л.А.Даниленко «Династія Харитоненків»
2. О. Мигулько «Панорама Сумщини»
3. www.dancor.com.ua.