Барвінківська філія

КРАЇНА ПОЛЬЩА (Краків, Освенцим, село Радруж, Замость) (Маршрут 2)

 

А куди далі Ви хотіли здійснити

 

подорож по 50-ій паралелі?

Який Ваш маршрут?

Барвінківська філія

КРАЇНА ПОЛЬЩА (Краків, Освенцим, село Радруж, Замость) (Маршрут 2)

 

А куди далі Ви хотіли здійснити

 

подорож по 50-ій паралелі?

Який Ваш маршрут?

Маршрут 1 (Побудований на сайті Google Карти)

Маршрут 1 (Побудований на сайті Google Карти)

Маршрут 2 (Побудований на сайті Google Карти)

Маршрут 2 (Побудований на сайті Google Карти)

Місто Харків (Україна)

Пам'ятник 50-й паралелі 

встановлений в Міському Саду імені Т.Г. Шевченко. Він символізує те, що Харків є найбільшим містом, розташованим на 50-й паралелі північної широти. Ідею щодо

встановлення цього пам'ятника ініціювали молоді вчені, їх підтримали депутати міської та обласної рад. Авторами останнього проєкту вважаються депутат Габріель Михайлов і дизайнер Сергій Фомічов. Пам'ятник є популярним місцем для шкільних екскурсій і наочним прикладом у вивченні географії. 

ЯК ПРОЇХАТИ? Пам'ятний знак розташований в

Саду імені Т.Г. Шевченко, між станціями метро

«Історичний музей» і «Університет». По вулиці

Сумській, з якої найзручніше потрапити в Сад, курсують тролейбуси 2 і 12 маршрутів,

маршрутні таксі 20, 78, 88, 119, 202, 278, 296, найближча зупинка транспорту називається "Дзеркальний струмінь" або "ХНАТОБ".

Місто Харків (Україна)

Пам'ятник 50-й паралелі 

встановлений в Міському Саду імені Т.Г. Шевченко. Він символізує те, що Харків є найбільшим містом, розташованим на 50-й паралелі північної широти. Ідею щодо

встановлення цього пам'ятника ініціювали молоді вчені, їх підтримали депутати міської та обласної рад. Авторами останнього проєкту вважаються депутат Габріель Михайлов і дизайнер Сергій Фомічов. Пам'ятник є популярним місцем для шкільних екскурсій і наочним прикладом у вивченні географії. 

ЯК ПРОЇХАТИ? Пам'ятний знак розташований в

Саду імені Т.Г. Шевченко, між станціями метро

«Історичний музей» і «Університет». По вулиці

Сумській, з якої найзручніше потрапити в Сад, курсують тролейбуси 2 і 12 маршрутів,

маршрутні таксі 20, 78, 88, 119, 202, 278, 296, найближча зупинка транспорту називається "Дзеркальний струмінь" або "ХНАТОБ".

13-

площу для

кістки,

13-

в

площу для

кістки,

Софійський собор, або Софія Київська —

визначна пам'ятка історії та архітектури України, розташована на Софійській площі міста Києва. Збудований 1037 року київським князем Ярославом. Названий на честь святої Мудрості Божої (Софії). Мав статус кафедрального собору. З перервами був резиденцією київських митрополитів (православних та унійних). 

До XIII століття використовувався як головна церква Русі, місце поховання великих князів київських. При соборі велося літописання, була створена перша бібліотека. Занепав у XIV столітті. Відновлений стараннями митрополита Петра Могили і гетьмана Івана Мазепи. 

Був головним храмом Софійського монастиря (з 1638). Складова Національного заповідника «Софія Київська» (з 1934). Поєднує візантійський і бароковий архітектурні стилі. Одна з небагатьох уцілілих споруд часів Русі. Пам'ятка української архітектури та монументального живопису XI—XVIII століть. Об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО (1990). 

Софійський собор, або Софія Київська —

визначна пам'ятка історії та архітектури України, розташована на Софійській площі міста Києва. Збудований 1037 року київським князем Ярославом. Названий на честь святої Мудрості Божої (Софії). Мав статус кафедрального собору. З перервами був резиденцією київських митрополитів (православних та унійних). 

До XIII століття використовувався як головна церква Русі, місце поховання великих князів київських. При соборі велося літописання, була створена перша бібліотека. Занепав у XIV столітті. Відновлений стараннями митрополита Петра Могили і гетьмана Івана Мазепи. 

Був головним храмом Софійського монастиря (з 1638). Складова Національного заповідника «Софія Київська» (з 1934). Поєднує візантійський і бароковий архітектурні стилі. Одна з небагатьох уцілілих споруд часів Русі. Пам'ятка української архітектури та монументального живопису XI—XVIII століть.

Об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО (1990). 

(Московського Визначна був князям) Константинопольського лаври

історико-

(Московського Визначна був князям) Константинопольського лаври історико-

Церква Спаса на Берестові  

Стародавня церква в Києві поблизу Києво-Печерської лаври, на колишній околиці Берестове, пам'ятка архітектури XI—XII ст. Розташована за межею фортечних мурів Києво-Печерської лаври, проте вважається частиною історико-архітектурного ансамблю лаври, і разом із нею у 1990 році була включена до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. 

Точна дата побудови достеменно не відома. За традиційною версією, церква була зведена в період правління київського князя Володимира Мономаха між 1113 і 1125 роками як головний собор СпасоПреображенського монастиря. Після зруйнування Києва в 1240 році протягом декількох століть перебувала в занепаді. У 1640—1644 роках зусиллями Київського митрополита Петра Могили будівля церкви, від якої до того часу залишилась тільки західна частина, була відновлена в стилі українського бароко і заново розписана. На початку XIX ст. прибудована триярусна дзвіниця в стилі класицизму. Входить до складу Національного Києво-Печерського історикокультурного заповідника. Більша частина давніх фундаментів, які не були використані при відбудові, законсервована і музеєфікована. В інтер'єрі храму збереглись розписи XVII ст., а також віднайдено

Церква Спаса на Берестові  

Стародавня церква в Києві поблизу Києво-Печерської лаври, на колишній околиці Берестове, пам'ятка архітектури XI—XII ст. Розташована за межею фортечних мурів Києво-Печерської лаври, проте вважається частиною історико-архітектурного ансамблю лаври, і разом із нею у 1990 році була включена до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. 

Точна дата побудови достеменно не відома. За традиційною версією, церква була зведена в період правління київського князя Володимира Мономаха між 1113 і 1125 роками як головний собор СпасоПреображенського монастиря. Після зруйнування Києва в 1240 році протягом декількох століть перебувала в занепаді. У 1640—1644 роках зусиллями Київського митрополита Петра Могили будівля церкви, від якої до того часу залишилась тільки західна частина, була відновлена в стилі українського бароко і заново розписана. На початку XIX ст. прибудована триярусна дзвіниця в стилі класицизму. Входить до складу Національного Києво-Печерського історикокультурного заповідника. Більша частина давніх фундаментів, які не були використані при відбудові, законсервована і музеєфікована. В інтер'єрі храму збереглись розписи XVII ст., а також віднайдено

Місто Львів (Україна)

Історичний центр Львова  

Або Старе міто — історично, — перший район Львова, де було засновано місто, яким воно довгий час обмежувалося, і звідки розвивалося; політичний, економічний і культурний центр Львова. Найдавнішу частину Старого міста занесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО 1998 року. Єдиної думки щодо визначення меж центру Львова не існує. Переважно Центром Львова називають місцевість в улоговині, обмеженій пагорбами.  Будівництво велося в класичних архітектурних стилях. На початок 20 століття улоговина було забудована і місто почало розростатися на пагорби. Зі збільшенням популярності нових архітектурних стилів ці райони стали забудовуватися більш-менш масовим безликим житлом, таким чином, залишивши класичну архітектуру в історичному центрі, де вона формувалася протягом століть. Внаслідок того, що місто формувалося саме в межах історичного ареалу, тут зосередилося більшість державних установ, соборів, головних офісів установ і фешенебельних магазинів. Разом з цим житло в історичному центрі, через погані умови, які відповідали стандартам тих періодів, коли воно зводилося, не відповідає сучасним стандартам,

Місто Львів (Україна)

Історичний центр Львова  

Або Старе міто — історично, — перший район Львова, де було засновано місто, яким воно довгий час обмежувалося, і звідки розвивалося; політичний, економічний і культурний центр Львова. Найдавнішу частину Старого міста занесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО 1998 року. Єдиної думки щодо визначення меж центру Львова не існує. Переважно Центром Львова називають місцевість в улоговині, обмеженій пагорбами.  Будівництво велося в класичних архітектурних стилях. На початок 20 століття улоговина було забудована і місто почало розростатися на пагорби. Зі збільшенням популярності нових архітектурних стилів ці райони стали забудовуватися більш-менш масовим безликим житлом, таким чином, залишивши класичну архітектуру в історичному центрі, де вона формувалася протягом століть. Внаслідок того, що місто формувалося саме в межах історичного ареалу, тут зосередилося більшість державних установ, соборів, головних офісів установ і фешенебельних магазинів. Разом з цим житло в історичному центрі, через погані умови, які відповідали стандартам тих періодів, коли воно зводилося, не відповідає сучасним стандартам,

Місто Дрогобич, Львівська область (Україна)

Церква Святого Юра  

Пам'ятка галицької дерев'яної архітектури кінця XV — початку XVI століть, одна з найкраще збережених і належить до числа найкращих пам'яток давньої української сакральної архітектури. Збудована в XV столітті, кілька разів перебудовувалася й остаточних архітектурних форм їй надав талановитий український будівничий Григорій Тесля з Дрогобича. Є частиною відділу дерев'яної архітектури музею «Дрогобиччина». Територія біля церкви не раз ставала місцем знакових історичних подій. Так 6 липня 1941 року на площі перед церквою святого Юра зібралися кілька тисяч дрогобичан та жителів навколишніх сіл. Референт з ідеології Дрогобицького обласного проводу ОУН та, одночасно, заступник голови Василь Николяк («Клен») повідомив присутніх про проголошення 30 червня 1941 року в окупованому німецькими військами Львові Акту відновлення Української держави та створення у Львові Уряду української держави на чолі з прем'єром Ярославом Стецьком. Присутні на мітингу присягнули на вірність Україні. 17 квітня 2012 року, на третій день Великодніх свят, територія біля церкви стала однією з міських площадок проведення Великої Гаївки, участь в якій одночасно взяли, як мінімум, 5 583 учасники, що зафіксували представники Книги рекордів

України як рекорд України за кількістю учасників. Учасниками Гаївки проводилися виставка робіт учнів художньої школи Дрогобича, виступи творчих колективів міста та сусіднього Стебника, майстерклас з дрогобицького іконопису, концерт танцювального колективу «Верховинка» й звідси вони згодом вирушили до комори. 

21 червня 2013 року на 37-й сесії Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в Камбоджі церква Святого Юра внесена до списку поміж шістнадцяти дерев'яних церков Карпатського регіону Польщі та

Місто Дрогобич, Львівська область (Україна)

Церква Святого Юра  

Пам'ятка галицької дерев'яної архітектури кінця XV — початку XVI століть, одна з найкраще збережених і належить до числа найкращих пам'яток давньої української сакральної архітектури. Збудована в XV столітті, кілька разів перебудовувалася й остаточних архітектурних форм їй надав талановитий український будівничий Григорій Тесля з Дрогобича. Є частиною відділу дерев'яної архітектури музею «Дрогобиччина». Територія біля церкви не раз ставала місцем знакових історичних подій. Так 6 липня 1941 року на площі перед церквою святого Юра зібралися кілька тисяч дрогобичан та жителів навколишніх сіл. Референт з ідеології Дрогобицького обласного проводу ОУН та, одночасно, заступник голови Василь Николяк («Клен») повідомив присутніх про проголошення 30 червня 1941 року в окупованому німецькими військами Львові Акту відновлення Української держави та створення у Львові Уряду української держави на чолі з прем'єром Ярославом Стецьком. Присутні на мітингу присягнули на вірність Україні. 17 квітня 2012 року, на третій день Великодніх свят, територія біля церкви стала однією з міських площадок проведення Великої Гаївки, участь в якій одночасно взяли, як мінімум, 5 583 учасники, що зафіксували представники Книги рекордів

України як рекорд України за кількістю учасників. Учасниками Гаївки проводилися виставка робіт учнів художньої школи Дрогобича, виступи творчих колективів міста та сусіднього Стебника, майстерклас з дрогобицького іконопису, концерт танцювального колективу «Верховинка» й звідси вони згодом вирушили до комори. 

21 червня 2013 року на 37-й сесії Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в Камбоджі церква Святого Юра внесена до списку поміж шістнадцяти дерев'яних церков Карпатського регіону Польщі та

Село Потелич, Львівська область (Україна)

Церква Святого Духа  

Дерев'яна церква у селі Потелич, споруджена 1502 року. Найстаріша дерев'яна церква Львівщини та тридільна в Україні. Видатна пам'ятка архітектури та монументального мистецтва галицької школи. 21 червня 2013 року на 37-й сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, Церква Святого Духа, разом з іншими дерев'яними церквами карпатського регіону, була включена у список світової спадщини ЮНЕСКО. Церква була збудована 1502 року гончарями (чи коштом гончарного цеху) с. Потелич на місці церкви Бориса і Гліба, яку спалили татари. За переказами, Богдан Хмельницький побував на богослужінні у цій церкві, коли чекав з розвідки вістуна Буняка. У XVII столітті у церкві було встановлено новий двоярусний іконостас. Розписи церкви було зроблено в 1620—1640 роки. Ікона «Деісус» була виконана відомим іконописцем Іваном Рутковичем у 1683 році. У 1718 році пройшла реставрація церкви під орудою майстра Казимира Домініковича. У 1736 і 1753 роках той же майстер провів наступні реставрації, в ході яких було замінено підвалини й перекриття над вівтарем, відремонтовано піддашшя, а також західні та південні двері. Реставраційні роботи проводилися також у 1831, 1903 та 1923 роках, під час яких усі гонтові дахи й обшиття стін замінили бляхою. Під час реставрації 1970—1972 років було відновлено первісний вигляд церкви та відновлено стінопис. Поряд з церквою знаходиться дерев'яна квадратова в плані двоярусна 20-метрова вежа-дзвіниця збудована у той самий час, що і церква. Дзвіницю ремонтував майстер Казимир Домінікович у 1736 році, остання реставрація

Село Потелич, Львівська область (Україна)

Церква Святого Духа  

Дерев'яна церква у селі Потелич, споруджена 1502 року. Найстаріша дерев'яна церква Львівщини та тридільна в Україні. Видатна пам'ятка архітектури та монументального мистецтва галицької школи. 21 червня 2013 року на 37-й сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, Церква Святого Духа, разом з іншими дерев'яними церквами карпатського регіону, була включена у список світової спадщини ЮНЕСКО. Церква була збудована 1502 року гончарями (чи коштом гончарного цеху) с. Потелич на місці церкви Бориса і Гліба, яку спалили татари. За переказами, Богдан Хмельницький побував на богослужінні у цій церкві, коли чекав з розвідки вістуна Буняка. У XVII столітті у церкві було встановлено новий двоярусний іконостас. Розписи церкви було зроблено в 1620—1640 роки. Ікона «Деісус» була виконана відомим іконописцем Іваном Рутковичем у 1683 році. У 1718 році пройшла реставрація церкви під орудою майстра Казимира Домініковича. У 1736 і 1753 роках той же майстер провів наступні реставрації, в ході яких було замінено підвалини й перекриття над вівтарем, відремонтовано піддашшя, а також західні та південні двері. Реставраційні роботи проводилися також у 1831, 1903 та 1923 роках, під час яких усі гонтові дахи й обшиття стін замінили бляхою. Під час реставрації 1970—1972 років було відновлено первісний вигляд церкви та відновлено стінопис. Поряд з церквою знаходиться дерев'яна квадратова в плані двоярусна 20-метрова вежа-дзвіниця збудована у той самий час, що і церква. Дзвіницю ремонтував майстер Казимир Домінікович у 1736 році, остання реставрація

Місто Рогатин, Івано-Франківська область (Україна)

Церква Святого Духа  

Рогатинська Святодухівська церква, більш правильна назва Церква Зішестя Святого Духа, як це підписано в іконостасі церкви — найстаріша збережена в

Україні дерев'яна церква, пам'ятка народної архітектури та монументального мистецтва національного значення. Нині використовується як музейний заклад, офіційна назва «Музейпам'ятка дерев'яної архітектури і живопису XVI—XIX століть», складова (разом із художньо -краєзнавчим музеєм) Музейного комплексу в місті Рогатині, що є філіалом обласного художнього музею. Завідувачем музейного комплексу у місті Рогатині-філії Музею мистецтв Прикарпаття є Петрів Тетяна Василівна. 21 червня 2013 року на 37-й сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, що проходила у Камбоджі, Церква Святого Духа, разом з іншими дерев'яними церквами карпатського регіону, була включена у список

Місто Рогатин, Івано-Франківська область (Україна)

Церква Святого Духа  

Рогатинська Святодухівська церква, більш правильна назва Церква Зішестя Святого Духа, як це підписано в іконостасі церкви — найстаріша збережена в

Україні дерев'яна церква, пам'ятка народної архітектури та монументального мистецтва національного значення. Нині використовується як музейний заклад, офіційна назва «Музейпам'ятка дерев'яної архітектури і живопису XVI—XIX століть», складова (разом із художньо -краєзнавчим музеєм) Музейного комплексу в місті Рогатині, що є філіалом обласного художнього музею. Завідувачем музейного комплексу у місті Рогатині-філії Музею мистецтв Прикарпаття є Петрів Тетяна Василівна. 21 червня 2013 року на 37-й сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, що проходила у Камбоджі, Церква Святого Духа, разом з іншими дерев'яними церквами карпатського регіону, була включена у список Місто Жовква, Львівська область (Україна)

Церква Святої Трійці  

 Дерев'яна церква споруджена 1720 року. Видатна пам'ятка архітектури та монументального мистецтва галицької школи. 21 червня 2013 року на 37-й сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, що проходила у Камбоджі, Церква Пресвятої Трійці, разом з іншими дерев'яними церквами карпатського регіону, була внесена до списку світової спадщини ЮНЕСКО. 

Першу будівлю церкви звели 1601 року. 17 червня 1719 року в місті спалахнула пожежа, яка поширилася на схід і знищила все Львівське передмістя. Тоді згорів і храм Пресвятої Трійці. Нову церкву, що збереглася й донині, було збудовано у 1720 році коштом парафіян та королевича Костянтина Владислава Собєського на місці згорілої. Приміщення церкви було передано у користування музею, а вже в часи незалежності було передано спочатку православній, а потім греко-католицькій громаді. Храм належав УГКЦ з часу заснування. В 1993 церква знову передана вірянам УГКЦ.

Місто Жовква, Львівська область (Україна)

Церква Святої Трійці  

 Дерев'яна церква споруджена 1720 року. Видатна пам'ятка архітектури та монументального мистецтва галицької школи. 21 червня 2013 року на 37-й сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, що проходила у Камбоджі, Церква Пресвятої Трійці, разом з іншими дерев'яними церквами карпатського регіону, була внесена до списку світової спадщини ЮНЕСКО. 

Першу будівлю церкви звели 1601 року. 17 червня 1719 року в місті спалахнула пожежа, яка поширилася на схід і знищила все Львівське передмістя. Тоді згорів і храм Пресвятої Трійці. Нову церкву, що збереглася й донині, було збудовано у 1720 році коштом парафіян та королевича Костянтина Владислава Собєського на місці згорілої. Приміщення церкви було передано у користування музею, а вже в часи незалежності було передано спочатку православній, а потім греко-католицькій громаді. Храм належав УГКЦ з часу заснування. В 1993 церква знову передана вірянам УГКЦ.

Місто Освенцім, Малопольське воєводство (Польща)

Музей Аушвіц-Біркенау 

Музей (Нацистського концентраційного та винищувального табору (1940–1945)) в Освенцімі включає в себе три основних концентраційні табори: Аушвіц 1, Аушвіц 2 (відомий також як Аушвіц-Біркенау, ньому. Birkenau, польск. Brzezinka, Бжезінка) і Аушвіц 3. Він присвячений вбивств в цих концтаборах під час Другої світової війни. У музею є різні завдання, в тому числі дослідження Голокосту при нацистському режимі. У 1947 році концентраційний табір був переобладнаний в музей, а в 1979 році був включений в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Щорічно музей відвідує близько мільйона туристів з усього світу. З 1960 року в колишньому концентраційному таборі Освенцим I діють так звані «національні виставки» створені окремими країнами Європи, які постраждали від націонал-соціалізму. У 1962 році навколо музею в Біркенау і в 1977 році навколо музею в Освенцимі було створено територія, що охороняється для збереження історичного стану табору. Статус цих територій був підтверджений польським парламентом в 1999 році.

Місто Освенцім, Малопольське воєводство (Польща)

Музей Аушвіц-Біркенау 

Музей (Нацистського концентраційного та винищувального табору (1940–1945)) в Освенцімі включає в себе три основних концентраційні табори: Аушвіц 1, Аушвіц 2 (відомий також як Аушвіц-Біркенау, ньому. Birkenau, польск. Brzezinka, Бжезінка) і Аушвіц 3. Він присвячений вбивств в цих концтаборах під час Другої світової війни. У музею є різні завдання, в тому числі дослідження Голокосту при нацистському режимі. У 1947 році концентраційний табір був переобладнаний в музей, а в 1979 році був включений в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Щорічно музей відвідує близько мільйона туристів з усього світу. З 1960 року в колишньому концентраційному таборі Освенцим I діють так звані «національні виставки» створені окремими країнами Європи, які постраждали від націонал-соціалізму. У 1962 році навколо музею в Біркенау і в 1977 році навколо музею в Освенцимі було створено територія, що охороняється для збереження історичного стану табору. Статус цих територій був підтверджений польським парламентом в 1999 році.

Село Радруж, Підкарпатське воєводство (Польща)

Церква святої Параскеви 

 Дерев'яна церква з XVI ст. в селі Радруж, що у Любачівському повіті, Підкарпатське воєводство, Польща. 21 червня 2013 року на 37-й сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, що проходила у Камбоджі, Церква святої Параскеви, разом з іншими дерев'яними церквами карпатського регіону Польщі і України, була включена у список світової спадщини ЮНЕСКО. Дерев'яна церква в селі Радруж, збудована в першій половині XVII ст. В ній бабинець і особливо неф мають форми, пропорції і конструкції такі ж, як і в Церкві Святого Духа в Потеличі. У цих церквах навіть всередині нефа конструкція наметів з прогонами, стояками та косяками однакова. Видно, що обидві церкви будувалися майстрами однієї школи і початкова форма покриття над вівтарем Святодухівської церкви була, мабуть, такою ж, як і в церкві св. Параскеви в Радружі, тобто у вигляді двосхилого даху і без бані. Такою ж є форма перекриття вівтаря Здвиженської церкви у Дрогобичі. Церква св. Параскеви, 1580 р. Ранньої п галицького типу. Високий зруб квадратової нави завершений пірамідальним наметовим верхом з одним заломом. А бокові рамена вкриті двосхилими причілковими дахами. Церкву оточує опасання, оперте на стовпи з підкосами. Джерело: Слободян В.

Село Радруж, Підкарпатське воєводство (Польща)

Церква святої Параскеви 

 Дерев'яна церква з XVI ст. в селі Радруж, що у Любачівському повіті, Підкарпатське воєводство, Польща. 21 червня 2013 року на 37-й сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, що проходила у Камбоджі, Церква святої Параскеви, разом з іншими дерев'яними церквами карпатського регіону Польщі і України, була включена у список світової спадщини ЮНЕСКО. Дерев'яна церква в селі Радруж, збудована в першій половині XVII ст. В ній бабинець і особливо неф мають форми, пропорції і конструкції такі ж, як і в Церкві Святого Духа в Потеличі. У цих церквах навіть всередині нефа конструкція наметів з прогонами, стояками та косяками однакова. Видно, що обидві церкви будувалися майстрами однієї школи і початкова форма покриття над вівтарем Святодухівської церкви була, мабуть, такою ж, як і в церкві св. Параскеви в Радружі, тобто у вигляді двосхилого даху і без бані. Такою ж є форма перекриття вівтаря Здвиженської церкви у Дрогобичі. Церква св. Параскеви, 1580 р. Ранньої п галицького типу. Високий зруб квадратової нави завершений пірамідальним наметовим верхом з одним заломом. А бокові рамена вкриті двосхилими причілковими дахами. Церкву оточує опасання, оперте на стовпи з підкосами. Джерело: Слободян В.

Замость, Люблінське воєводство (Польща)

Старе місто Замостя  

Найстаріший історичний район міста Замостя в Польщі. Район з 1992 року є об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО. Старе місто Замостя має площу 75 га в охоронній зоні площею 200 га. Історія Старого міста Замостя почалася в 1580 році, коли головний радник польського короля Стефана Баторія, могутній магнат і канцлер Ян Замойський (1542—1605), гетьман великий коронний, задумав створити у своїх володіннях місто —  бастіонну фортецю. Для цієї мети магнат вибрав землі поблизу своєї батьківщини — села Скоківки, що знаходяться на перехресті важливих торговельних шляхів між сходом і заходом. Старе місто будувалося на необжитому місці, як єдиний міський ансамбль. Для реалізації свого задуму Замойський уклав угоду з відомим італійським містобудівником,     архітектором, урбаністом, фортифікатором доби Ренесансу — Бернардо Морандо (бл. 1540—1600) з Падуї. Нова цитадель, укріплена потужними фортифікаціями, поряд з Гданськом і Ченстоховою успішно витримала атаку шведів у 1656 році. Щоправда, під час Північної війни в 1705 році український гетьман Іван Мазепа, на вимогу російського полковника Головіна взяти польську цитадель, після 5 тижнів переговорів з комендантом фортеці без штурму увійшов до Замостя, на стінах якого було більше ніж двісті гармат. Замостя було в складі Австрійської імперії, під протекторатом наполеонівської Франції, а в 1813 році фортеця після місячної облоги увійшла до складу Російської імперії. Під час Листопадового повстання поляків і литовців проти Російської імперії у 1830—1831 роках, цитадель Замостя здалася російським військам останньою.

Замость, Люблінське воєводство (Польща)

Старе місто Замостя  

Найстаріший історичний район міста Замостя в Польщі. Район з 1992 року є об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО. Старе місто Замостя має площу 75 га в охоронній зоні площею 200 га. Історія Старого міста Замостя почалася в 1580 році, коли головний радник польського короля Стефана Баторія, могутній магнат і канцлер Ян Замойський (1542—1605), гетьман великий коронний, задумав створити у своїх володіннях місто —  бастіонну фортецю. Для цієї мети магнат вибрав землі поблизу своєї батьківщини — села Скоківки, що знаходяться на перехресті важливих торговельних шляхів між сходом і заходом. Старе місто будувалося на необжитому місці, як єдиний міський ансамбль. Для реалізації свого задуму Замойський уклав угоду з відомим італійським містобудівником,     архітектором, урбаністом, фортифікатором доби Ренесансу — Бернардо Морандо (бл. 1540—1600) з Падуї. Нова цитадель, укріплена потужними фортифікаціями, поряд з Гданськом і Ченстоховою успішно витримала атаку шведів у 1656 році. Щоправда, під час Північної війни в 1705 році український гетьман Іван Мазепа, на вимогу російського полковника Головіна взяти польську цитадель, після 5 тижнів переговорів з комендантом фортеці без штурму увійшов до Замостя, на стінах якого було більше ніж двісті гармат. Замостя було в складі Австрійської імперії, під протекторатом наполеонівської Франції, а в 1813 році фортеця після місячної облоги увійшла до складу Російської імперії. Під час Листопадового повстання поляків і литовців проти Російської імперії у 1830—1831 роках, цитадель Замостя здалася російським військам останньою.