Договірні відносини з роботодавцями. Співпраця закладу професійної (професійно-технічної) освіти.

Інноваційні шляхи розвитку партнерства

Вступ. Освіта є стратегічним ресурсом для підвищення добробуту людей, захисту національних інтересів, підвищення авторитету та конкурентоспроможності країни на міжнародній арені.

Питання договірного регулювання соціально-трудових відносин давно хвилюють роботодавців, найманих працівників та державні органи. Сучасний етап розвитку соціального партнерства пов’язаний із появою трипартизму теорії тристороннього співробітництва робітників, підприємців і держави. У сучасних умовах вона успішно реалізована в багатьох країнах Заходу під впливом Міжнародної організації праці.

Хоча на Заході поширені дві різні концепції — соціальне партнерство і трипартизм, остання походить від першої та, можна сказати, є її найвищим проявом на національному рівні. Тристороння співпраця передбачає співпрацю профспілок і роботодавців на двосторонній основі, а держава виступає в ролі мовчазного партнера, встановлюючи правила гри для інших сторін. Двосторонні та тристоронні угоди можуть призвести до широких суспільних домовленостей протягом певного часу та стабілізувати ситуацію в країні. Наприклад, 10 березня 1980 року парламент Іспанії прийняв Хартію трудящих як законодавчий акт.

Постановка проблеми. Сьогодні актуальним є питання формування закладами професійно-технічної освіти ініціативних, конкурентоспроможних та професійно компетентних випускників. Адже сучасний ринок праці визначає свої умови: якість професійної та практичної підготовки кваліфікованих робітників має відповідати не лише вимогам освітніх стандартів, а й потребам роботодавців, ряд останніх зауважень, які навчальні заклади не можуть вирішити на своїх власні. Гострим питанням залишатиметься встановлення балансу між національними цілями, можливостями закладів професійної освіти та інтересами роботодавців у забезпеченні ринку праці кваліфікованими кадрами. Розв’язання цієї проблеми потребує модернізації системи професійно-технічної освіти. Засобом її розвитку є удосконалення стратегій управління в напрямку гнучкості, формування законодавчої та нормативної бази для створення нової єдиної системи професійно-технічної освіти на базі наявних закладів професійної підготовки, налагодження партнерства з роботодавцями, інтерактивна робота з державним та регіональними бюджетами.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.  Проблемами соціального партнерства та договірних відносин  у системі професійної та професійно-технічної освіти займались Аніщенко В., Латишев С., Добренко І., Комаровський В., Литвин А., Короткова Л., Ничкало Н., Савченко І., Козак А., Ткаченко В. та інші.

Виклад основного матеріалу. З точки зору інвестування майбутнього економічного розвитку, модернізація професійно-технічної освіти сьогодні стає справжнім випробуванням для країни.

Основним завданням закладів професійно-технічної освіти є забезпечення ринку праці необхідними кадрами, а це можливо лише за умови адаптації мережі закладів професійно-технічної освіти та їх професійних списків до потреб сучасної економіки. Якщо професійно-технічні навчальні заклади не виконують своєї місії, то систему потрібно оптимізувати.

Сьогодні галузь професійно-технічної освіти в Україні перебуває на перехідному етапі, метою якого є децентралізація професійної освіти та навчання. Через небажання місцевих органів влади самостійно фінансувати ПТО цей етап супроводжувався вкрай негативними наслідками, особливо закриттям деяких професійно-технічних навчальних закладів у малозабезпечених містах. Проте в деяких регіонах вже є позитивні зрушення на шляху подолання освітньої кризи. Відтак, у Луцьку міська рада затвердила пріоритетну програму підготовки фахівців у ПТНЗ для реальних потреб регіонального ринку праці – спеціалізації у сфері корпоративної праці та у сфері побуту. З метою економії місцева влада Луцька має намір зменшити фінансування з міського бюджету менш вимогливих напрямків професійної підготовки.

На Тернопільщині залучено приватних підприємців, представників агрохолдингів та створюють робочі групи для розв’язання проблеми відсутності коштів на утримання ПТУ.

У Рівненській області представники громадської організації «Волинський ресурсний центр» змогли залучити грант ЄС у розмірі 800 тис. євро на дослідження місцевого ринку праці для розв’язання проблеми реорганізації фінансування ПТО. В результаті було визначено найактуальнішу в області професію – «кравець та помічник машиніста електровоза». Плани будуть зосереджені на цих сферах навчання для подальшого розподілу вартості професійно-технічної освіти.

Доцільність якнайшвидшого переформатування технічної освіти очевидна не тільки з огляду на те, що ринок праці тривалий час відчував гострий дефіцит фахівців робітничих професій, а й з огляду на контингент учнів ПТНЗ, який є переважно з найбільш незахи-

щених верств населення. Вивільнення безперспективних кваліфікованих спеціалістів означає створення декласованого класу загарбного населення, що може призвести до найгірших з економічної та соціальної точки зору наслідків [1].

Щодо діяльності ПТНЗ, соціальне партнерство це система налагодження відносин та взаємозв’язків між керівництвом закладу професійної чи професійно технічної освіти, службою зайнятості, органами державної влади та управління освітою в межах їх повноважень визначених законодавством та нормативно правовими актами у сфері підготовки персоналу та його працевлаштування [2].

У юридичній літературі значення категорії «соціальне партнерство» неодноразово пояснювалося та неоднозначно. Деякі дослідники розглядають його як спосіб і механізм регулювання соціально-трудових відносин і вирішення конфліктів праці та капіталу. Інші стверджують, що це один із найпоширеніших типів корпоративізму серед трьох основних гравців – бізнесу, профспілок і держави. Інші формулюють соціальне партнерство як систему взаємодії працівників і роботодавців через їх представницькі органи або через відповідні рівні органів соціального партнерства за участю держави для досягнення соціального миру. Четверта рекомендація визначає партнерство як порядок розмежування, узгодження та забезпечення впорядкування та правового захисту законних інтересів роботодавців та їх об’єднань, трудових колективів, держави у сфері соціально-трудових відносин шляхом переговорів, взаємних поступок та компромісів, укладання та виконання колективних договорів і угод.

В контексті нормативно-правового забезпечення сфери професійно-технічної освіти та деяких дво- чи тристоронніх угод ПТНЗ наразі будує роботу щодо взаємодії з соціальними партнерами.

-             переговорів, круглих столів, які проводять сторони;

-             укладення договорів і угод;

-             прийняття спільних рішень;

-             контролю за виконанням обов’язків.

В умовах сучасного ринкового переходу шлях до формування системи взаємодії соціальних партнерів із ПТНЗ є складним, і соціальні партнери не завжди готові переходити від моменту особистої взаємодії до фактичного впровадження системи соціальних партнерів. На нашу думку, такі фактори є стримуючими факторами для розвитку взаємодії між ПТНЗ та його соціальними партнерами [2]:

-             економічна нестабільність, що негативно впливає на роботу підприємств і ускладнює формування майбутнього замовлення на навчання співробітників персонал;

-             корупційні процеси, які змушують підприємства нести додаткові витрати та економити на професійному навчанні;

-             недбалість підприємств, які ігнорують кадрові проблеми майбутні вигоди;

-             недостатня маневровість системи ПТО, її досить консервативний характер, складне впровадження інновацій;

-             психологічна неготовність частини керівників як ПТО, так і підприємств до роботи в нових економічних умовах;

-             обмеження можливостей закладів професійної освіти до гнучкої та мобільної адаптації стандартів, освітніх програм з урахуванням вимог роботодавців;

-             відсутність гнучких механізмів швидшого відкриття  , курсів навчання на вимогу (довгі терміни отримання ліцензії, проблеми із завищеними термінами навчання, що не задовольняє роботодавців);

-             недосконалість законодавчої бази;

-             завищені вимоги роботодавців до працівників (наявність дипломів за кількома професіями, висока кваліфікація);

-             немає повноцінного механізму договірних відносин між усіма суб’єктами взаємодії;

-             відсутність соціальної відповідальності учасників процесу та обмеженість фінансових можливостей;

-             більша декларативність позицій, ніж практичні етапи реалізації;

-             нездатність іноді сформулювати власні очікування щодо партнерів.

Концептуальний проєкт системи взаємодії ПТУ, підприємств і наукових установ має становити положення системного підходу, а саме:

-             злагодженість діяльності партнерів;

-             логіка призначення та розподілу завдань, повноважень та відповідальності;

-             порядок кроків у плануванні заходу, орієнтація на конкретний результат.

У процесі створення сучасної моделі соціального партнерства можна виділити три технологічні етапи:

-             підготовчий (особливо важливою є допомога науковців у формулюванні завдань, методичне забезпечення, роз’яснювальна робота, створення маркетингової групи для прогнозування ефективності партнерства, визначення суб’єктів партнерських відносин, аналіз потреб кожної групи соціальних партнерів із використанням соціологічні прийоми та методи опитування — анкети);

-             організаційні (розробка стратегії, планів, визначення етапів дій, розробка функціональної моделі партнерства, створення умов для її реалізації, розподіл повноважень і функцій учасників процесу, обов’язкове укладання договорів);

-             дієво-функціональний (практична реалізація взаємодії, орієнтована на результат, який безпосередньо залежить від фінансових,      матеріально-технічних можливостей, душевного настрою та бажання реально покращити теперішній стан становища партнерів) [2].

9 грудня 2021 року уряд схвалив концепцію Державної цільової соціальної програми розвитку професійної (професійно-технічної) освіти на 2022-2027 роки, яка передбачає реалізацію реформи децентралізації, модернізацію змісту та якості освіти, розвитку партнерства та популяризації професійно-технічної освіти.

Професійно-технічна освіта – це запорука здобуття конкретної спеціалізації та навичок, які дозволять здобувачу освіти не тільки якнайшвидше розпочати професійну кар’єру, а й відкриють широкі можливості для професійного розвитку.

Концепція визначає проблеми галузі та шляхи їх вирішення: підвищення мотивації викладачів шляхом підвищення зарплат та залучення більшої кількості міжнародних партнерів.

У документі чітко визначено ключові показники діяльності у сфері професійно-технічної

освіти. Заклади мають відповідати державному та регіональному замовленню на підготовку працівників – не менше 95%, працевлаштування випускників – близько 80%, а в кожній області будуть створені центри професійної майстерності [4].

Використання сучасних технологій є однією з домінуючих тенденцій розвитку людства. Сучасні технології пов’язані із загальними процесами в суспільстві, глобальними проблемами та інтеграцією знань. Сучасні інноваційні технології створюють умови для розвитку особистості, реалізації її права на творчий внесок, особисту ініціативу та свободу саморозвитку.

Основним завданням професійно-технічних навчальних закладів є виховання сучасного, кваліфікованого працівника, який відповідає вимогам сучасного виробництва. Тому як програма навчання, так і форми й методи викладання навчального матеріалу також повинні адаптуватися і стати якісною базою для підготовки необхідних спеціалістів [5].

Щодо перспектив розвитку соціального партнерства слід підкреслити, що в умовах глобалізації суспільства змінюється роль партнера у сфері освіти в соціальному діалозі. Роботодавці (їх представники) повинні будуть безпосередньо брати участь у процесі підвищення кваліфікації, а не лише, як зараз, подавати вимоги щодо обсягу та складу професій, їх утримання та пасивно брати участь у фінансуванні [6].

Спілки роботодавців зможуть створювати власні системи дистанційного навчання на базі розроблених навчальних модулів, спеціально адаптованих для дистанційного навчання, розміщувати замовлення на нові модулі з урахуванням потреб виробництва, рекламувати свої програми навчання та підбирати роботу серед випускників професійно-технічної освіти. Залежно від ситуації ці системи дистанційного навчання можуть працювати на платній, частково платній або безоплатній основі, але найголовніше те, що, на відміну від нинішньої системи навчальних закладів, які переважно є державними (є також приватні навчальні заклади всіх видів). , але їх власники, як правило, самі не є роботодавцями), система дистанційного навчання може розвиватися як система професійного навчання для самих роботодавців, і таким чином багато проблем, пов’язаних з адаптацією освіти до потреб ринку, можуть бути вирішені швидше, точніше та, можливо, за зниження витрат для всіх зацікавлених сторін у цьому процесі [7].

Тому соціальне партнерство в діяльності професійно-технічної освіти виконує функцію системи взаємодії закладів освіти з ринком праці та один з аспектів державно-суспільного управління освітою

[6].

Головним завданням професійно-технічних навчальних закладів є забезпечення ринку праці необхідними кадрами. Ринок праці вже тривалий час відчуває гострий дефіцит спеціалістів робітничих професій. Уряд схвалив концепцію Державної цільової соціальної програми розвитку професійної (професійно-технічної) освіти на 2022-2027 роки. модернізація професійно-технічної освіти стає справжнім викликом для країни. У деяких регіонах вже є позитивні зрушення на шляху подолання освітньої кризи. Змінюється роль партнера у сфері освіти в соціальному діалозі. Роботодавці (їх представники) повинні будуть брати безпосередню участь у процесі підвищення кваліфікації.

Спілки        роботодавців зможуть створювати власні системи дистанційного          навчання на основі розроблених

Список використаних джерел.

1.         Врятувати професійну освіту URL: https://cost.ua/382-professionaleducation/

2.         Савченко І.М. Зарубіжний досвід інноватики в сфері взаємодії професійно-технічних навчальних закладів з роботодавцями та науковими установами: методичні рекомендації / І.М. Савченко, Т.В. Волкова. – К. : ІПТО НАПН України, 2011. – 60 с

3.         Колективно-договірне регулювання соціально-трудових відносин у вищих навчальних закладах ІІІ–ІV рівнів акредитації: Монографія / О. М. Ярошенко, Г. С. Гончарова, С. О. Сільченко та ін.; за ред. проф. О. М. Ярошенка. — Х.: Право, 2009. – 240 с.

4.         Концепція державної цільової програми розвитку професійної освіти URL: https://mon.gov.ua/ua/news/uryad-pidtrimav-koncepciyuderzhavnoyi-cilovoyi-programi-rozvitku-profesijnoyi-osviti

5.         Упровадження сучасних освітніх технологій при підготовці кваліфікованих робітників: електронний зб. матеріалів Регіон. наук.-практ. семінару, м. Черкаси, 24 квітня 2020 р. / за заг. ред. С. В. Соболєвої, І. В. Арестової. Біла Церква: БІНПО ДЗВО «УМО» НАПН України, 2020.

114 с.

6.         Молчанова А.О. Соціальне партнерство в діяльності ПТНЗ: Конспект лекції з курсу підвищення кваліфікації для керівників професійно-технічних навчальних закладів за очно-дистанційною формою навчання / ЦІППО АПН України. – К.: ТОК, 2007. – 44 с.

7.         Новіков В. Соціальне партнерство //Соціальна політика і соціальна робота: Український науковий і громадсько-політичний часопис.- К.: Фара. -2000.-№1 (13).-С. 47-51.

Автор статті: 

викладач «Правознавства»  ДПТНЗ «Чернівецький професійний будівельний ліцей» ЧАЙКОВСЬКА ВІОЛЕТТА ЮРІЇВНА