Документ "Технології організації педагогічної взаємодії у процесі індивідуальної бесіди"

Заняттяс7-8 03.02.21             
Тема: Технології організації педагогічної взаємодії у процесі індивідуальної бесіди

План

1. Індивідуальна педагогічна бесіда як модель діалогічної взаємодії

2. Структура бесіди. Етапи моделювання

3. Забезпечення психологічного контакту на початку бесіди. Роль невербальних засобів

4. Методика контактної взаємодії як технологія забезпечення контакту

5. Техніка взаємодії у процесі аналізу проблеми та пошуку її вирішення

6. Прийом педагогічної взаємодії

 

1. Індивідуальна педагогічна бесіда як модель діалогічної взаємодії

Індивідуальна педагогічна бесіда — це взаємодія з учнем (батьками, колегами), спрямована на пошук шляхів співробітництва для стимулювання розвитку учнів, її завдання:
☺ ознайомитися з індивідуальністю учня, встановити контакт і створити умови для
комунікативного забезпечення навчально-виховного процесу;
☺псприяти усвідомленню сутності поведінки;
☺ допомогти знайти продуктивне рішення в ситуації, яка спонукала до розмови.

Ефективно вирішити ці завдання можна, якщо вчитель дотримується умов організації особистісно орієнтованого виховання, забезпечує перехід:

— від соціального контролю до стимулювання розвитку учня;

— від керування до самоврядування;

— від монологу до діалогу;

— від пояснення до взаєморозуміння.

Щоб стати для вихованця помічником в усвідомленні сутності його поведінки і спрямувати до вибору продуктивного рішення, вчитель має обрати замість монологічної форми звернення («Ти учень і повинен...») — діалогічну («Давай замислимося, чому...», «Я хочу допомогти»).Саме така установка вчителя на допомогу буде позитивно прийнята учнем, вона активізує його власні зусилля на пошук правильних рішень.

 

Педагогові треба вчитися разом з учнями аналізувати, спільно шукати вихід, спільно брати відповідальність за вибір, який він дає вихованцеві можливість зробити самому.

Бесіда перетворюється з монологу на діалог за умови забезпечення контакту. У педагогічному діалозі, контакт - це особливий стан єднання педагога та учнів, коли відбувається взаємозбагачення тих, хто спілкується.

довідатися за зовнішніми ознаками:

2. Структура бесіди. Етапи моделювання

 

Побудова бесіди на засадах діалогічної взаємодії передбачає врахування структурних елементів (етапів), кожен з яких має специфічні завдання й потребує володіння певними техніками. Розгляньмо докладніше ці елементи:
Децентрація у спілкуванні це здатність стати на позицію іншого, відмову від неусвідомлюваного приписування якостей власного «Я» іншій людині, від сприймання своєї думки як єдино можливої. 

Для здійснення децентрації варто поставити собі такі питання:

• Як я почував би себе, якби вчитель мене запросив до розмови?
• Чи мав би я бажання взяти активну участь у ній? Що для цього варто передбачити?
• У чому може бути спільність наших намірів, інтересів? Що викличе внутрішню згоду зі мною?
• Чи погодився б я з пропозиціями, вимогами вчителя (чи відстоював би свої позиції)? Що слід передбачити педагогові, щоб уникнути конфлікту?

Розробляючи зміст самої розмови, доцільно обміркувати:

• яка мета і надзавдання бесіди;
• які питання слід поставити, які прийоми впливу використати;
• з чого почати розмову, як досягти контакту.

Важливо також визначити місце й час проведення бесіди, а саме:

• де проводити бесіду, щоб звести до мінімуму число контактів з іншими, чи, навпаки, — залучити інших до розмови;
• коли проводити бесіду, щоб пом'якшити чи зменшити кількість конфліктів;
• як розмістити співрозмовника.

3. Забезпечення психологічного контакту на початку бесіди. Роль невербальних засобів

Початковий етап бесіди також має назву етап контакту. Контакт потрібно утримувати протягом усієї бесіди.

• Розмова на офіційні й нейтральні теми, розташовуйтесь на відстані 1,5—2 м, якщо ділитесь особистими переживаннями — 0,5—1 м.
• Налаштовуючись на дружню розмову з учнем, батьками, краще сісти поруч.

Важливим джерелом інформації про стан школяра може бути його поза.

• Якщо співрозмовник перебуває в закритій позі (схрещені руки й ноги), то це означає, що він не сприймає того, що ми говоримо, ми його не переконали, контакту немає. Треба посилити вплив, щоб поза змінилася (зняти напруження, зацікавити).
• Якщо учень нахилений в наш бік, це свідчить про його зацікавленість у спілкуванні (звичайно, для ефективного ведення бесіди нам варто з самого початку трохи схилитися в бік співрозмовника).
• Якщо він сидить прямо, це означає, що нам не вдалося залучити його до розмови, і потрібні додаткові зусилля для створення атмосфери спільності.
• Інколи учень починає відхилятися назад — це ознака незгоди з нами, втрати контакту.

! Важливою є не сама поза, а її динаміка, зміни, які спостерігаємо у відповідь на певні наші дії.

• Коли школяр сумнівається, невпевнений або розгублений, він може потирати рукою іншу руку або почісувати голову, ніс, очі, підборіддя, вухо.

! Спостерігаючи за співрозмовником, ми можемо визначити, як він реагує, а отже, наскільки дієвими є засоби, які використовуємо.

Розшифровуючи невербальну поведінку учня, вчитель має подбати про виразність власної невербальної поведінки на цьому етапі.

• Дивитися в очі співрозмовника (але не безперервно!) доцільно протягом усієї бесіди.
• Погляд, що триває безперервно понад 10 секунд, викликає у співрозмовника почуття дискомфорту.
   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На початковому етапі бесіди активною є увага вчителя, яка охоплює такі параметри:

• емоційний стан учня (зчитуємо за його мімікою, позою, жестами, інтонацією);
• ставлення учня до ситуації (визначаємо за дистанцією, особливостями зорового контакту, мовлення);
• власна позиція.

Техніка встановлення контакту на початку взаємодії має бути зорієнтована на врахування даних спостереження для приєднання до партнера через синхронізацію поведінки з учнем (дія закону «спілкування на позитивній основі»). Для цього вчителю доцільно:

• вибрати оптимальну дистанцію для встановлення фізичного контакту;
• приєднатися зовнішнім виглядом — дзеркально відбити позу, поставу, посадку голови партнера, що дасть йому можливість побачити узгодженість, і через неї згоду, та зміцнити фізичний контакт;
• синхронізувати темпоритм мовлення: включитися у темп дихання і говоріння, рухів, щоб спочатку приєднатися, а потім повести за собою і зрештою перейти від фізичного до емоційного контакту;
• приєднатися до голосу та емоційного стану (тембр голосу, інтонація), для зміцнення емоційного контакту.

Спостерігаємо психологічну сутність поведінки партнера — приєднуємося — досягаємо спільності.

Для зміцнення контакту в педагогічній бесіді на початку взаємодії слід скористатися такими прийомами:

• — подарувати співрозмовникові «три плюси» (посмішку, звернення на ім'я, комплімент);
• виявити надію на взаєморозуміння;
• навіювати співрозмовникові його значущість;
• демонструвати непередбачувану поведінку;
• використати особливий голос (довірчий і переконливий), особливий погляд (прямий і доброзичливий), особливий ритм (збуджує — заспокоює).

4. Методика контактної взаємодії як технологія забезпечення контакту

Недисципліновані учні, до яких раніше застосовувалися стереотипні засоби пе­дагогічного впливу, моралізування, нерідко досить добре уявляють процес бесіди з учителем, передбачають звинувачення, що викликає в них опір, прагнення не допус­тити втручання у своє життя. У таких випадках слід передусім забезпечити контакт. Після його встановлення учень стає відкритим, у нього виникає бажання висловлю­ватися і сприймати поради педагога. Тільки після встановлення контакту вчитель може починати здійснювати цілеспрямований педагогічний вплив.

Розроблена Л. Філоновим методика контактної взаємодії дає змогу вийти на психологіч­ний контакт із співрозмовником.

Методика контактної взаємодії — особлива процедура діяльності педагога — ініціа­тора контакту, який ставить перед собою мету встановити стосунки довір'я з учнями.

Принципові положення цієї методики:

• стосунки довір'я не нав'язують, головна увага приділяється тому, щоб збудити в учнів бажання спілкуватися з педагогом;
• процес контактування проходить певні етапи (стадії);
• фіксування ознак розвитку контакту дає педагогові підставу для використання певних прийомів впливу, переходу до нового етапу спілкування.

Розгляньмо, як розвивається взаємодія на кожному етапі, що приводить до діа­логічної взаємодії (за Л. Філоновим).

Перша стадія — накопичення згоди. Враховуючи те, що учні мають певні очікуван­ня щодо того, як діятиме педагог, вони зводять бар'єри можливим діям, підвищують контроль за своїми висловлюваннями. Це заважає встановленню контакту. Тому педагог як ініціатор контакту має нейтралізувати негативні установки учня. Доцільно, як ми вже зазначали, починати спілкування з обговорення нейтральної й доволі акту­альної теми (спортивні змагання, події в школі, класі, кіно, погода, здоров'я тощо). Розмова має йти легко, без напруження, не викликаючи заперечень.

На які результати в цій стадії ми очікуємо?

• установка змінюється: від упередження до створення первинної зони згоди («з учителем можна нормально говорити»);
• напруження змінюється розслабленням;
• скорочуються паузи між запитаннями й відповідями, з'являються спонтанні висловлювання, бажання доповнити.

Якщо ці показники наявні в установках, емоційному стані та реакціях, ми може­мо переходити до другої стадії.

Друга стадія — пошук спільних інтересів. Для встановлення контакту недостатньо визнання можливості «нормально говорити», потрібно знайти точки перетину інте­ресів педагога и учнів, які можуть стати підґрунтям для подальшого спілкування. Зав­дання на цій стадії — побудувати первинну спільність, знайти значущі збіги в інтере­сах співрозмовників. Обговорення спільних для обох проблем матиме позитивний емоційний відгук, збудить відчуття первинного об'єднання. Це дасть змогу зробити спілкування неофіційним, позбутися статусних розмежувань.

Третя стадія — прийняття дія обговорення особистих якостей і принципів. Після первинної згоди на першій стадії та наявності позитивного забарвлення спілкування на другій стає можливим розширення бази спілкування з метою формування готов­ності прийняти одне одного. На перший план для обговорення висуваються ті якості, які позитивно вплинуть на розвиток стосунків: прямота, чесність, відвертість, надійність, діловитість.

Результат цієї стадії — відчуття подібностей характерів, готовності прийняти одне одного; поява установки на діалогічне спілкування, бажання познайомити іншого з собою.

Четверта стадія — виявлення рис, негативних для взаємодії. Тепер педагогові слід так спрямувати спілкування, щоб учень добровільно розкрив свої негативні якості.

Результат: початок дискусії, прийняття учнем своїх негативних якостей і бажання їх усуну­ти; намір продовжити спілкування і страх зруйнувати його.

П'ята стадія — адаптація партнерів, готовність до перебудови. На попередніх стадіях учитель та учень добре спізнали один одного й готові пристосуватися один до одного. І це вже можливо зробити, бо є опертя в якостях особистості, є бажання усу­нути негативне. Педагог впливає, викликаючи в учня готовність до перебудови. Про це свідчать висловлювання дитини, в яких вона ніби повторює судження педагога.

Результат: формується почуття «Ми», виникає установка як прагнення до змін свого характеру.

Шоста стадія — узгоджена взаємодія. Це етап досягнутого контакту й ефектив­ного співробітництва. Узгодженість взаємодії усвідомлюється як результат зусиль обох.

Результат — забезпечення контакту, учень частіше використовує «ми», «у нас». У нього виникає враження, що його доля пов'язана саме з цим педагогом, бо він зможе зрозуміти його й підтримати.

5. Техніка взаємодії у процесі аналізу проблеми та пошуку її вирішення

Переважна більшість людей (і діти тут не виня­ток) свідомо чи підсвідомо мають уявлення про те, як вони могли б вирішити свою проблему. Але різні перешкоди стоять на заваді прийняттю рішення. Тому завдання педагога — допомогти учневі самому знайти й сформулювати це рішення.

Спостерігаючи поведінку вчителя в розмові з учнем, вислуховуючи його мірку­вання, вчені виокремили такі типові реакції:

А — реакція оцінювання: вчитель дає оцінку і пораду, як полегшити ситуацію; Б — реакція інтерпретації: вчитель намагається пояснити співрозмовникові, що з ним насправді відбувається, що спричинило його переживання, називає справжні, на його думку, причини; В — реакція заспокоєння. Щоб повернути співрозмовника в стан душевної рівно­ваги, педагог показує світлі сторони ситуації, надаючи учневі підтримку; Г— реакція отримання додаткової інформації.Вчитель розпитує, щоб зрозуміти ситуацію й обговорити її; Д — реакція розуміння. Показ співрозмовникові, що розуміють його проблеми. Вчитель переказує почуте від учня, що дає йому зрозуміти, як він сприй­мається.

Виявляється, що вчителі найчастіше реагують на проблеми учнів (батьків, колег) оцінками, потім — інтерпретаціями, далі — у порядку, визначеному нами. Рідко трап­ляється реакція розуміння.

У вияві реакції розуміння, яка є найпродуктивнішою в діяльності педагога, важ­ливо опанувати техніку активного слухання.

Активне слухання — це спеціальна техніка, яка дає співрозмовникові можливість усвідомити, як сприймається його стан і поведінка.

Процес слухання можна уявити у вигляді схеми, в якій розмежовано дії педагога як пасивного слухача (що не допомагає, а навіть заважає співрозмовникові) та актив­ного — помічника в розмові, взаємодії.

Пасивне слухання вчителя гальмує розвиток взаєморозуміння з учнем через вико­ристання таких прийомів:

ігнорування — учитель, не бажаючи слухати, маючи іншу домінанту, демонструє незацікавленість у словах мовця;

егоцентризм — зовні вчитель демонструє увагу (дивиться на учня, але не чує, ду­маючи про свої справи);

випитування — учитель зацікавлений в інформації, але не враховує інтереси мов­ця: перебиває, нав'язливо ставить запитання.

Активне слухання здійснюється у двох формах: рефлексивно і нерефлексивно.

Нерефлексиене слухання ще називають піддакуванням. Воно полягає в умінні уважно мовчати (не відволікатися, не втручатися в мовлення своїми зауваженнями).

Рефлексивне слухання — зворотний зв'язок зі співрозмовником, що використо­вується як контроль точності сприймання почутого. Рефлексивне, тобто відбите як у дзеркалі, точно почуте.

До головних прийомів рефлексивного слухання належать:

з'ясування — прохання повторити сказане, пояснити;

перефразування (парафраз) — вчитель лише повторює слова учня, прагнучи збе­регти сприятливий клімат.

відбиття почуттів (емпатійне слухання) — слухати, що говорить співрозмовник, і розуміти, що він почуваєрезюмування — поєднання розуміння основних ідей і почуттів («Якщо підсумува­ти...»).

Поряд з активним слуханням ми повинні висловлювати і власну думку щодо подій, вчинків, зберігаючи при цьому взаєморозуміння, діалогізм ситуації. Як це зробити? Відповідь знаходимо в технології побудови «Я-висловлювання» як способі заявити про власний погляд, не викликаючи захисної реакції. Це висловлювання того, як вчинок сприймається. Не варто вказувати, як повинна чинити інша людина.

На яку реакцію ми очікуємо? Збудити у співрозмовника почуття причетності до нової ситуації й самому пошукати вихід, змінивши поведінку.

Перша частина «Я-висловлювання» — опис події. Починати слід з «Я» («Коли я спо­стерігаю (зустрічаюся)...», «Коли я чую...», «Ви» — замінювати непрямим об'єктом (наприклад, «Коли зі мною розмовляють підвищеним тоном...»).

Друга частина — реакція. Ми описуємо свої реальні почуття («Я не вдоволена, мені прикро, я роздратована, мені приємно, мене радує...») і даємо пояснення («тому що...»).

Третя частина — бажаний вихід. Повідомляємо про те, що хочемо бачити ситуа­цію іншою («Я хотіла б...», «Я надаю перевагу...»). Причому розподіляємо відпові­дальність і запрошуємо до спільного розв'язання проблеми («Я була б вдячна, якби ми...», «Я хотіла б, щоб ми спільно вирішили це питання...»)

Будуючи «Я-висловлювання», треба уникати прямих запитань і звинувачень. Краще їх замінити на стверджувальні звороти:

Закінчення розмови після “Я-висловлювання” з учнем, колегою, батьками має забезпечити сприятливу ат­мосферу наприкінці бесіди, спонукати співрозмовника до намічених дій, чітко сфор­мулювати основні висновки.

Майстерність ведення бесіди ґрунтується на додержанні трьох основних принципів:

перший принцип — привернути увагу;

другий принцип — зацікавити, виявити інтерес до обговорення проблеми;

третій принцип — перетворити інтереси співрозмовника на спільне рішення.

6. Прийом педагогічної взаємодії

Які прийоми, накопичені в педагогічному досвіді, можуть слугувати розв'язан­ню повсякденних ситуативних педагогічних задач? Спочатку з'ясуймо, що таке прийом.

Прийом педагогічного впливу — це спосіб організації певної педагогічної ситуації, який викликає нові почуття й думки учнів, що спонукають їх до самозміни.

Залежно від того, які почуття можуть бути викликані новою ситуацією, Е. Натанзон поділяє прийоми на …

Для того щоб ефективно спілкуватися, важливо розвивати спостережливість, пе­дагогічну уяву, вміння розуміти експресію поведінки. У цьому нам допоможе здатність до децентрації, готовність прийняти роль іншого — учня, батьків, колеги, стати на їхню позицію, зрозуміти їх.

Учителю-початківцю часто бракує взаєморозуміння через безпредметні розмови або, ще гірше, нетактовне розпитування учнів. Зміст наших бесід повинен містити цікаве нашим школярам і нам. Вчителю про це слід подбати заздалегідь, дібрати ва­ріанти цікавих розмов.