Доповідь на МО Майстер вибничого навчання

РОЗВИТОК ПІЗНАВАЛНОЇ АКТИВОСТІ УЧІВ.

Доповідь на МО

Майстер вибничого навчання

Лебідкіна Альона Олександрівна

Сьогодення вимагає від педагогічної громадськості пошуку передових, прогресивних методів і прийомів навчальної діяльності, вони повинні стимулювати розвиток у учнів стійкого інтересу до навчання, почуття обов'язку і відповідального ставлення до навчальної роботи.

Досвід показує, що дуже часто випускники професійно – технічних навчальних закладів проявляють себе безсилими, невпевненими там де треба застосовувати практичні знання, не мають достатніх умінь та навичок роботи у виробництві.

Таким, чином, загальна педагогічна задача повинна вирішуватись двома напрямками: активізація навчально-пізнавальної діяльності та постійний зв'язок навчання з виробництвом. Цьому найбільше відповідають активні методи та форми навчання.

Навчання, як і всякий інший процес, пов'язане з рухом. Воно, як і цілісний педагогічний процес, має задану структуру, а отже, і рух в процесі навчання йде від рішення одним учбовим завданням до іншої, просуваючи пізнання, що вчиться по дорозі: від незнання до знання, то неповного знання до повнішому і точнішому. Навчання не зводиться до механічної «передачі» знань, умінь і навиків, оскільки навчання є двостороннім процесом, в якому тісно взаємодіють педагоги і що вчаться: викладання і учення.

Відношення учнів до учення викладача зазвичай характеризується активністю. Активність (учення, освоєння, зміст і т.п.) визначає ступінь (інтенсивність, міцність)"зіткнення" учня з предметом його діяльності.

У структурі активності виділяються наступні компоненти:

• готовність виконувати учбові завдання;
• прагнення до самостійної діяльності;
• свідомість виконання завдань;
• систематичність навчання;
• прагнення підвищити свій особистий рівень та інші.

З активністю безпосередньо сполучається ще одна важлива сторона мотивації учення що вчаться це самостійність, яка пов'язана з визначенням об'єкту, засобів діяльності, її здійснення що самим вчиться без допомоги дорослих і вчителів. Пізнавальна активність і самостійність невід’ємні один від одного: активніші школярі, як правило, і самостійніші; недостатня власна активність що вчиться ставить його в залежність від інших і позбавляє самостійності.

Управління активністю учнів традиційно називають активізацією. Активізацію можна визначити як постійно поточний процес спонуки що вчаться до енергійного, цілеспрямованого учення, подолання пасивною і стерео типової діяльності, спаду і застою в розумовій роботі. Головна мета активізації - формування активності що вчаться, підвищення якості учбово-виховного процесу.

У педагогічній практиці використовуються різні шляхи активізації пізнавальної діяльності, основні серед них, - різноманітність форм, методів, засобів навчання, вибір таких їх поєднань, які у виниклих ситуаціях стимулюють активність і самостійність учнів.

Найбільший активізуючий ефект на заняттях дають ситуації, в яких учні самі повинні:

• обстоювати свою думку;
• брати участь в дискусіях і обговореннях;
• ставити питання своїм товаришам і викладачам;
• рецензувати відповіді товаришів;
• оцінювати відповіді і письмові роботи товаришів;
• займатися навчанням тих, що відстають;
• пояснювати таким, що слабкішим вчиться незрозумілі місця;
• самостійно вибирати посильне завдання;
• знаходити декілька варіантів можливого рішення пізнавальної задачі (проблеми);
• створювати ситуації самоперевірки, аналізу особистих пізнавальних і практичних дій;
• вирішувати пізнавальні завдання шляхом комплексного застосування відомих ним способів рішення.

Можна стверджувати, що нові технології самостійного навчання мають на увазі, перш за все підвищення активності учнів: істина здобута шляхом власної напруги зусиль, має величезну пізнавальну цінність.

Звідси можна зробити висновок, що успіх навчання зрештою визначається відношенням учнів до учення, їх прагнення до пізнання, усвідомленим і самостійним придбання знань, умінь і навиків, їх активністю.

В педагогічній науці і практиці дуже часто активні методи навчання ототожнюють з діловими іграми. Треба відмітити, що ділова гра вчить учнів колективній творчості, самостійно проявляти гнучке мислення, здатність приймати оптимальні рішення в нестандартних ситуаціях. Однак треба зауважити, що не всі дисципліни придатні для застосування ділових ігор. Без особливих проблем ділова гра застосовується там, де імітується «діло» (діяльність). Це можливо на уроках виробничого навчання.

Скажімо, якщо проаналізувати навчальні плани та  програми  підготовки  кваліфікованих робітників  в  ПТНЗ  з професії «Оператор комп’ютерного набору; офісний службовець (бухгалтерія)», то серед предметів професіонально - технічного циклу в найбільшій мірі цьому задовольняє «Технології комп’ютерної обробки інформації», «Основи роботи на ПК», «Бухгалтерський облік», «Основи економічного аналізу», «Основи діловодства». На заняттях по цим дисциплінам можна зімітувати середовище, в якому треба буде працювати майбутнім операторам комп’ютрного набору та бугалтерам, забезпечити формування в учнів вміння вирішувати практичні задачі. Виконуючи роботи в бухалтерії один - на - один стають перед помилками, неправильним редагуванням, відмовами техніки, що потребують більш глибоких знань ведення обліку, конструкції офісного обладнання, нестандартних рішень, тощо. Ці ситуації, в які може попасти майбутній працівник, можна зімітувати на заняттях виробничого навчання в стінах ПТНЗ.

Гра — це ситуативно-варіативна вправа, де створюється можливість для розкриття емоційного та розумового потенціалу кожного учня.

Ігровий метод – це спосіб взаємодії викладача та учнів, зумовлений грою, що веде до реалізації дидактичних завдань і мети навчання.

Ігрові методи багатопланові і кожен з них в той чи інший спосіб сприяє виробленню певної навички, а тому виникає необхідність систематизувати їх для більш диференційованого використання у навчальному процесі.

Безперечно, що розвиток пізнавальної активності й самостійності учнів в оволодінні знаннями та уміннями неможливий без опанування вчителем методичних прийомів і системи сучасних засобів навчання.

Активні методи навчання поділяються на не імітаційні, які реалізуються на традиційних видах занять, та імітаційні, використання яких, як правило, пов’язане із застосуванням навчальних ігор. Імітація (наслідування, відображення) – це моделювання діяльності, розігрування ситуації. [7 c.131]    

Отже, ігровий метод – це спосіб взаємодії викладача та учнів, зумовлений грою, що веде до реалізації дидактичних завдань і мети навчання.

Ігрові методи багатопланові і кожен з них в той чи інший спосіб сприяє виробленню певної навички, а тому виникає необхідність систематизувати їх для більш диференційованого використання у навчальному процесі.

Основна мета заняття - закріпити, зміцнити знання унів, сформувати інтелектуальні навики застосування знань на практиці, уміння вирішувати виробничі ситуації. Разом з тим, треба сказати, що при імітації виробничих відносин мета дидактична і мета виховна ідуть дуже тісно: тут ґрунтовно можна показати можливість накопичення знань та й, зрештою, виявити перед учнівською групою хто є хто.

Для підготовки кваліфікованого  робітника в системі профтехосвіти пред’являються високі вимоги. Адже сучасний робітник повинен бути всесторонньо розвинутим, технічно освіченим, культурним, повинен володіти професійною майстерністю, здатним створювати і вдосконалювати нову техніку, примножувати традиції робітничих професій.

Тому безперервне поглиблення знань стає важливою і невід’ємною рисою сучасного робітника. Завданням майстра виробничого навчання є не тільки подання майбутньому робітнику, сьогоднішньому учню, певного об’єму знань, але й стоїть задача навчити вирішувати виробничі завдання, зорієнтувати молоду людину – стати лідером на ринку праці.